Підручник з Економіки. 10 клас. Крупська - Нова програма

§ 23. Реформування відносин власності. Приватизація та роздержавлення

Наприкінці XX ст. державне регулювання економіки в розвинених країнах призвело до необхідності переоцінки уявлень про масштаби участі держави в підприємницькій діяльності, відкривши дорогу приватизації. Уперше приватизація здійснювалася у Великій Британії, а потім поширювалася на всі країни, які формували нові ринкові відносини.

Приватизація — це процес передачі-продажу об’єктів державної (муніципальної) власності в приватну власність. Наприклад, американська економіка за співвідношенням приватного й державного підприємництва посідає унікальне положення. В економіці США, де, здавалося б, уже нічого приватизувати, теж існує державна власність (в’язниці, послуги швидкої медичної допомоги), що підлягає передачі приватному бізнесу.

Формування відносин власності в Україні в умовах становлення ринкової економіки передусім передбачає процес приватизації. Основні правові положення приватизації в Україні були визначені «Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду». Концепція передбачала введення безкоштовних приватизаційних сертифікатів на придбання виробничих фондів, землі й житла, а також вільний вибір громадянином як об’єктів, так і засобів приватизації (за приватизаційні сертифікати, особисті кошти чи кредитні кошти). Усі підприємства, що підлягали приватизації, були поділені на групи: об’єкти малої приватизації, об’єкти великої приватизації, об’єкти сфери соціально-культурних послуг. Ці об’єкти приватизувалися відповідно до різних законів.

У Законі про приватизацію був визначений перелік об’єктів, що не підлягають приватизації:

• майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України;

• надра, корисні копалини загальнодержавного значення, території та об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

• водні ресурси, лісові ресурси, інші природні ресурси, які є об’єктами права власності українського народу;

• емісійна система, майнові комплекси підприємств та установ, що забезпечують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів;

• національний архівний фонд;

• об’єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення;

• пам’ятки археології; пам’ятки державної частини Музейного фонду України (музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання);

• документи Державного бібліотечного фонду України;

• вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді;

• об’єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету;

• ядерні матеріали, ядерні установки;

• державні еталони, інші об’єкти, що забезпечують функціонування Державної метрологічної служби;

• магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди;

• метрополітен;

• аеродроми та аеродромні об’єкти;

• водосховища й водогосподарські канали комплексного призначення.

До об’єктів малої приватизації належали підприємства комунальної власності: підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, ремонтні та невеликі будівельні організації. Закон визначав чотири способи приватизації цих об’єктів: викуп робітниками цього підприємства; продаж на аукціоні; продаж за комерційним конкурсом; продаж за некомерційним конкурсом (конкурс планів подальшої експлуатації об’єкта за умов збереження старої кількості робочих місць, напрямку діяльності).

Мала та велика приватизація здійснюється за кілька періодів. У листопаді 2017 р. Верховна Рада України прийняла за основу законопроект «Про приватизацію держмайна». План приватизації передбачає доходи в бюджет на 2018 р. у розмірі 22 млрд грн. Об’єкти великої приватизації продаватимуться за участю інвестиційного радника, а об’єкти малої приватизації — на відкритих торгах через ProZorro. У межах великої приватизації оголошено про продаж державних пакетів акцій Миколаївської (99,9%) Дніпровської (99,9%) та Херсонської (99,8%) ТЕЦ; Харківобленерго (65%); «Аграрного фонду»; «Турбоатому»; «Державної продовольчо-зернової корпорації України».

Досвід роздержавлення Франції, Італії та інших західноєвропейських країн слід вивчати. В Іспанії, наприклад, держава володіла 100% акцій Національної телефонної компанії, здійснюючи повний контроль над номенклатурою наданих послуг, інвестиційними програмами, заробітною платою, цінами, тарифами, при цьому на частку компанії припадало 60 % національного виробництва та продажу телекомунікаційного обладнання. Досвід приватизації Національної телефонної компанії був би корисним при приватизації аналогічних вітчизняних структур, таких, наприклад, як «Укртелеком».

Приватизація — це один із напрямків такого процесу, як роздержавлення. Роздержавлення — це процес ліквідації монополії державної власності. Досвід, нагромаджений за останні роки розвиненими країнами, доводить, що роздержавлення не тотожне відходу держави від економіки. Так, звуження сфери державного підприємництва супроводжується розвитком податкових, кредитно-грошових та інших методів державного регулювання. Сучасне ринкове господарство залишається регульованим: держава змінює лише форми своєї діяльності, намагаючись краще пристосуватися до вимог ринку.

Роздержавлення як процес передбачає:

• приватизацію власності, коли співвласниками колишньої державної власності можуть стати колективи підприємств, фізичні особі, банки, акціонерні товариства, кооперативи, закордонні фірми тощо. При цьому слід зазначити, що приватизація не обов’язково мас бути абсолютною, нерідко економічно доцільно зберегти за державою частину акціонерного капіталу підприємств, які раніше належали йому;

• лібералізацію ринків, коли держава бере курс на зниження або скасування бар’єрів, що перешкоджають доступу нових конкурентів. Це стимулює диверсифікацію виробництва та продажу, заохочує малий бізнес, що заповнює ринкові ніші, послаблює митні обмеження, які полегшують надходження імпортних товарів, тобто все це робить ринки більш вільними;

• оздоровлення приватного сектору, тобто поступову ліквідацію неринкового середовища, у якому перебувають його підприємства: зменшення бюджетних надходжень, відмова від списання кредитної заборгованості, скасування податкових пільг, поширення принципів управління й оцінок ефективності капіталовкладень, що існують у приватному бізнесі, тощо. Такі дії підвищують конкурентоспроможність державних підприємств, готуючи їх до роздержавлення. Якщо підприємство при формуванні своєї інвестиційної програми все менше покладається на бюджет і все більше звертається до ринку приватних капіталів, то воно, залишаючись державним у виробництві, поступово перестає бути таким в обігу;

• створення змішаних підприємств, коли для стимулювання їх виникнення й розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування, наприклад, кошти з програми приватизації спрямовують на підприємства, де частка держави в акціонерному капіталі нижча за 100%.

За сучасних умов процес роздержавлення не виключає можливості й націоналізації (переходу об’єктів приватної власності в державну). Це пов’язано з використанням коштовних технологій, забезпеченням високотехнологічних умов праці, витратами на захист середовища. Усе це робить недоцільним виробництво в приватному секторі високотехнологічних напрямків, і держава вимушена націоналізувати такі підприємства.

Сучасні економічні системи характеризуються різноманітними формами власності, змішаними різновидами. Наявність багатоманітності форм власності — це головний показник ефективності будь-якої ринкової економіки, оскільки створюються умови для їх економічного змагання й конкуренції в умовах рівноправності. Таким чином, форми власності створюють можливість для залучення всіх чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою ефективність.

Реформування відносин власності на сучасному етапі в розвинених країнах має такі напрямки:

• подальший розвиток усіх форм власності як рівних: приватної, корпоративної, кооперативної, державної. Кожна із форм знаходить свій напрямок, галузь, де реалізується найбільш ефективно. Завдяки цьому забезпечуються конкуренція й ефективне функціонування економіки;

• значне поширення змішаних форм власності;

• розвиток корпоративної власності;

• посилення демократизації та соціалізації відносин власності: створюються асоціації, збільшується частка акцій серед працівників фірм;

• зміна структури об’єктів власності: зростає значення таких об’єктів, як наукові знання, інформація, комп’ютерні програми, духовні блага;

• розширюється розвиток міжнародної власності в умовах глобалізації економіки.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть об'єкти малої приватизації.

2. Які способи малої приватизації передбачені законодавством України?

3. Охарактеризуйте напрямки процесу роздержавлення.

4. До об'єктів, що не підлягають приватизації, належать: документи Державного бібліотечного фонду, фільмокопії та музейні зібрання. Чи раціонально було б дозволити приватизацію цих об'єктів в умовах економічної кризи? Проаналізуйте можливі наслідки.