§ 28. Держава в перерозподілі ресурсів і доходів. Соціальні гарантії та соціальний захист населення

Держава відіграє важливу роль у розподілі та перерозподілі ресурсів та доходів.

Розподіл ресурсів і доходів, який називають первинним, означає їх розподіл між економічними агентами на основі того, якими економічними ресурсами (факторами виробництва) володіє той чи інший економічний агент. Первинний розподіл не завжди справедливий з соціальної точки зору і не обов'язково ефективний з економічної. Тому він доповнюється вторинним розподілом ресурсів і доходів (перерозподілом) через систему податків і соціальних виплат з державного бюджету. Отже, якщо первинний розподіл доходів здійснюється через механізм ринку, то процес перерозподілу відбувається за активної участі держави.

Витрати на соціальний захист є однією з найважливіших видаткових статей державного бюджету, що здійснюються в процесі реалізації соціальної політики.

Соціальна політика є системою управлінських, організаційних, регулятивних та саморегулятивних заходів держави, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

Метою соціальної політики є забезпечення добробуту та посилення соціальної солідарності. Цілі соціальної політики полягають у вирішенні соціальних проблем, зменшенні нерівності в суспільстві й уникненні економічної та соціальної маргіналізації. Завдання соціальної політики — поліпшення умов праці та життя всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним і малозахищеним групам населення. Поле діяльності соціальної політики охоплює групи населення, в яких виникають проблеми. Сфери діяльності соціальної політики — соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житло, освіта.

Способами реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту населення та соціальних гарантій. Соціальні гарантії — система обов'язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їх соціальних потреб.

Соціальний захист є системою урядових заходів (організаційно-правових та економічних) щодо забезпечення гідного матеріального і соціального становища громадян.

Таким чином, система соціального захисту містить три основні складові:

надання соціальної допомоги, що означає підвищення рівня споживання малозабезпечених сімей за рахунок зниження рівня споживання забезпечених (бідні родини в цьому випадку виступають бенефіціарами (реципієнтами) допомоги, а заможні — донорами коштів);
соціальне страхування, яке передбачає захист громадян від подій, що властиві суспільству загалом і не зовсім передбачувані для окремої особи (наприклад тривалість людського життя, бідність, хвороби і каліцтва тощо);
соціальну справедливість, яка означає компенсацію (матеріальну чи моральну) особам з настанням непередбачуваних подій (наприклад природних і техногенних катастроф).

До системи соціального захисту, крім держави, залучена також і низка інших інституцій, таких як: сім’я, церква, неурядові організації.

З історичної точки зору, цікавим є вивчення внеску в теорію соціальної політики Μ. І. Туган-Барановського, який проаналізував проблеми безробіття та бідності, пенсійного забезпечення, пропонуючи нереволюційні шляхи подолання цих негативних явищу капіталістичному суспільстві.

• Михайло Іванович Туган-Барановський — видатний український економіст, доктор економіки.

Спрощений підхід до соціального захисту виокремлює три базові моделі реалізації соціальної політики держави:

1) соціально-демократична модель ґрунтується на тому, що суспільство повинно гарантувати забезпечення кожному індивіду, незалежно від його трудового внеску, рівня доходів, не нижчого за межу малозабезпеченості (досягнення соціальної справедливості; подолання нерівності, що виникає під час розподілу ресурсів);
2) ринкова або ліберальна модель проголошує справедливість створення суспільством тільки умов кожному громадянину для виявлення ним економічної активності щодо одержання доходу (забезпечення рівності можливостей, рівних шансів для самореалізації);
3) комбінована модель поєднує переваги попередніх двох та забезпечує результативність соціальної політики й гідний рівень життя населення (використовується в більшості високорозвинутих країн світу).

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення.

1. Що таке соціальна політика та яка її роль у перерозподільних процесах?

2. Охарактеризуйте основні моделі реалізації соціальної політики держави.

Творчі завдання.

З 2013 р. у Швейцарії почалися обговорення свого роду інноваційної економічної ідеї про впровадження гарантованого доходу для мешканців країни та збір підписів, а вже у 2016 р. відбувся перший у світі референдум з цього питання. За цією ідеєю держава повинна виплачувати кожному громадянину країни фіксовану суму, незалежно від того, чи працює людина, чи ні. Допомога по безробіттю, соціальні виплати та пенсії передбачалося скасувати. Однак, за результатами референдуму, 77% його учасників висловилися проти запровадження цієї форми соціальної підтримки. І це, незважаючи на те, що суми до виплати пропонувалися достатньо солідні (близько €2270 на дорослу людину та €570 на дитину).

Країною, яка реалізувала на практиці цю ідею, стала Фінляндія, в якій останніми роками жваво обговорювалося кілька варіантів експерименту з базовим доходом, фінансування якого оцінено у €20 млн: 1) повний безумовний дохід, сума якого є достатньою для підтримки гідного рівня життя в країні — €800-1000; 2) частковий безумовний дохід, що буде недостатнім для забезпечення прожиткового мінімуму, отже, не підриватиме стимули до праці — €550; 3) альтернативна модель із достатньо низьким рівнем безумовного доходу, однак із додаванням т. з. «доходу участі». Таку ініціативу підтримали у 2015 р. 69% фінів, а з 2017 р. вже відбувається реалізація експерименту «Як отримання безумовного основного доходу впливає на стимули на ринку праці?», перші результати якого заплановано оприлюднити наприкінці 2019 р. Експериментом охоплені близько 2 тис. учасників, які отримують щомісяця €560. Інститут соціального страхування Фінляндії Кеіа як організатор проекту контролює ситуацію віддалено, використовуючи реєстри сімейних доходів, сплачених податків та інформацію про покупки в державних аптеках.

Безумовний базовий дохід — це дохід, що виплачується урядом країни в уніфікованому розмірі та у визначені часові інтервали кожному дорослому члену суспільства незалежно від: рівня його добробуту; сімейного стану; місця проживання; (не)бажання працювати. Фактично він є формою соціальної безпеки, завдяки якій усі громадяни чи резиденти країни регулярно отримують фіксовану суму грошей з публічних фондів на додаток до будь-якого іншого джерела доходу. Класичними ознаками безумовного базового доходу є:

- універсальність, яка означає, що кожна особа, безвідносно віку, місця проживання, професії, потреб, може претендувати на його отримання;
- індивідуальність, яка означає, що кожен має право на його отримання на індивідуальній основі, що забезпечує конфіденційність та мінімізує контроль над громадянами (базовий дохід не залежить від сімейного стану, структури домогосподарства, рівня доходу чи власності інших членів сім’ї);
- безумовність, яка пов’язана із правом людини на гідний рівень життя без жодних застережень (наприклад мати оплачувану роботу, бути залученим до громадського життя, поводитися згідно традиційних тендерних ролей);
- достатність, яка означає, що його сума повинна відповідати стандартам життя тої чи іншої країни в соціальних та культурних вимірах (його розмір повинен убезпечувати від бідності, надавати можливість жити гідно та приймати участь у суспільному житті).

Поміркуйте над наступними питаннями:

1. Чому саме Швейцарія та Фінляндія наблизилися до практичної реалізації викладеної пропозиції? Які економічні передумови дозволили країнам порушити питання впровадження гарантованого базового доходу та реалізовувати його?

2. Які аргументи «за» і «проти» Ви можете навести щодо такої соціальної ініціативи? Яким чином наявність гарантованого доходу може вплинути на ринок праці і на мотивацію працювати? Які зміни очікують на систему соціального забезпечення у випадку впровадження цього нового інструменту соціальної політики?

3. Чи можлива реалізація цієї ініціативи в Україні?