Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Перший поет Нового часу

ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ. СОНЕТИ

Якось уночі у міцні ворота середньовічного монастиря, що нагадував фортецю, постукав самотній подорожній. «Чого тобі треба?» - похмуро спитав непривітний сонний сторож і був украй здивований відповіддю незнайомця - «Миру!». Так легенда описує один із епізодів довгих блукань світами Данте Аліг’єрі. Що казати про напружене життя поета, коли вже й після його смерті могутні тоді церковники вимагали спалити не лише «Комедію», а й прах її автора. То хто ж він такий, цей суворий пілігрим, якому так бракувало миру, душевного спокою?

Данте Аліг’єрі

(1265—1321)

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Точна дата народження великого італійського поета невідома. За відомостями, які він дав сам про себе у «Божественній комедії», можна припустити, що народився Данте у травні 1265 р. А от місце його народження відоме точно. Це - Флоренція, одне з найбагатших і найрозвинутіших міст середньовічної Італії, місто-комуна, де постійно точилася запекла політична боротьба.

Пам’ятник Данте у Флоренції. Енріко Пацці. 1865

Про рід Данте, його дитинство, юність та освіту майже нічого невідомо. Одні дослідники вважають, що поет отримав посередню освіту, інші - що дуже пристойну і, можливо, навчався у правничій школі в Болоньї. Хай там як, Данте був одним із найосвіченіших людей свого часу. І про це свідчать не тільки і не стільки його політична кар’єра та наукові трактати, скільки безсмертна «Божественна комедія», яку недаремно називають поетичною енциклопедією Середньовіччя. Саме Данте вважається творцем італійської літературної мови. За вживання народної мови його називали «поетом чоботарів і пекарів». А чоботарі і пекарі любили вірші поета, розспівували їх на вулицях, за що їм частенько перепадало... Розказували, що одного разу Данте навіть побив візника, примовляючи: «Цього но-о! я туди не вставляв!» - тільки за те, що той читав його вірші упереміш із понуканиям віслюка.

У Середні віки Італія, географічна спадкоємиця центру Римської імперії, була роздерта міжміськими усобицями, які дуже часто переростали в криваві сутички. Та й усередині самих міст не було єдності й спокою. Зокрема, у Флоренції за владу сперечались дві могутні політичні партії: гібеліни (виразники інтересів аристократів, міської верхівки) і гвельфи (виразники інтересів ремісників, міських низів). Правда, іноді політична орієнтація цих партій мінялася аж до протилежної. До того ж партія гвельфів розділилася на два крила, фактично на дві партії: білих (противників Папи; Данте став одним із лідерів саме цього її крила) і чорних гвельфів (прибічників Папи).

Рід Данте, хоч і належав до партії гвельфів, яка утримувала владу у Флоренції, був аристократичним. Юнака так приваблювала політична боротьба, що він, аристократ, нащадок хрестоносця Каччагвіди (згаданого в «Божественій комедії»), для того, щоб отримати право обиратися до органів управління містом, приписався до цеху аптекарів і лікарів (1295).

Після цього він почав відігравати значну роль у суспільному житті Флоренції: виконував важливі політичні доручення, обирався її пріором (одним із семи керівників). Але під час перебування Данте з дипломатичною місією в Римі в січні 1302 р. до влади у Флоренції прийшли гвельфи, які оголосили ворогами, вигнали з міста та передали до суду колишніх своїх «соратників» по партії - білих гвельфів. Одним із перших засуджених був Данте. Його звинуватили в підкупі, хабарництві та інтригах проти церкви й засудили до вигнання з міста на два роки, дуже великого штрафу та заборони займати громадські посади. Самого Данте на суді, звичайно, не було та й не могло бути. З’являтися ж у місті йому було небезпечно. Тож і оскаржити вирок судді він не зміг. Тому судді (неосяжна логіка закону!) вирішили вигнати Данте з міста назавжди, а якщо він з’явиться в ньому, спалити на вогнищі. Для гордої душі Данте це був страшний удар. Близько двадцяти років він, не маючи притулку, поневірявся по різних містах Італії.

За часи своїх блукань Данте пізнав не тільки долю вигнанця, а й трагедію втрати ідеалів та розчарувань: коли білі гвельфи пішли на союз проти чорних із гібелінами, Данте відійшов від них і оголосив «сам себе партією». Він залишився у цілковитому відчуженні: жодна з політичних сил того часу не могла задовольнити поета.

Данте залишає активну політичну діяльність. Він весь віддається творчості: працює над головним твором свого життя - «Комедією», яку, з легкої руки Джованні Боккаччо, стануть називати божественною.

Останні роки життя Данте провів у Вероні та Равені. Його тодішній покровитель був не дуже вдалим політиком, але розумівся на поезії. Та все ж для Данте тільки поезії було замало. Восени 1321 року він вирушив із дипломатичним дорученням до Венеції. А на зворотному шляху захворів на лихоманку і в ніч на 14 вересня 1321 р. помер. Поховано Данте не в рідній Флоренції, а в чужій Равені.

Флоренція, яка за життя поета так його і не помилувала, декілька разів домагалася дозволу перепоховати прах великого земляка, мотивуючи це тим, що все життя Данте, так чи інакше, було пов’язане з нею. У змаганні за тіло Данте їм допоміг інший великий флорентієць.

У 1520 р. Мікеланджело Буонарроті умовив тодішнього Папу Лева X підтримати своїх земляків у намаганні повернути прах Данте на батьківщину. Проте коли саркофаг, де був похований Данте, перевезли з Равени до Флоренції і відкрили, то виявилося, що він пустий. На цілі століття останки поета були загублені. І тільки у 1865 р., коли проводилися ремонтні роботи у монастирі Сан Франческо, знайшли його останки. Виявилося, що францисканські монахи, які не хотіли розлучатися з великою реліквією, пробили стіну, біля якої стояв саркофаг, і викрали прах поета. Справдилися пророчі слова Данте, що мріяв ще за життя у променях слави повернутися до рідного міста: «І якщо жоден з цих шляхів не веде до Флоренції (маються на увазі філософські і літературні твори поета), отже до Флоренції я не повернусь ніколи!».

Місто, в якому не знайшлося місця поетові за його життя, не змогло дати йому притулок і після смерті. А цікаві туристи і зараз можуть подивитися на пишну порожню гробницю Данте у флорентійській церкві Санта-Кроче.

ЗБІРКА «НОВЕ ЖИТТЯ»

Автобіографічна збірка «Нове життя» (1283-1293) написана у так званому новому солодкому стилі. У ній ми знайдемо і вишукані метафори, і символи, і оспівування жіночої краси, і шанобливе ставлення до неї. Збірка «Нове життя» складається з віршів (переважно сонетів) і прози. У ній ідеться про історію кохання і почуття ліричного героя до Беатріче, чиє ім’я означає благословенна. Беатріче постає як небесне створіння, уособлення жіночої краси і людських чеснот. Саме вона в «Божественній комедії» посилає до поета Вергілія, щоб той став провідником Данте у Пеклі й Чистилищі, а сама супроводжує його Раєм. Адже після смерті Беатріче, ставши уособленням милості Божої, зайняла достойне місце - біля престолу Богородиці.

Новий солодкий стиль (Dolce stil nuovo) - італійська поетична школа кінця XIII ст. - періоду, коли в середній і північній Італії розвивалася самосвідомість особистості і зростав інтерес до її внутрішнього світу. Поети нового солодкого стилю оспівували піднесену любов до жінки. Однак у деяких віршах любов - жорстока сила, що вселяє страх і сум’яття. Вірші представників цієї школи вирізнялися витонченістю й мелодійністю.

Прообразом героїні Дантових творів уважається Беатріче Портінарі. Данте вперше зустрів дівчину у 1274 р., коли йому було 9 років, а Беатріче 8. Вони доволі часто бачилися, навіть віталися, випадково зустрічаючись на вулиці. Та ніяких особистих стосунків між ними не було. Сам Данте сприймав Беатріче як «вроди чистий ідеал», найсвітлішу подію у своєму житті, що стала поштовхом до літературної творчості.

Якось, через 9 років після першої зустрічі, Данте випадково на вулиці зустрів Беатріче. Вона йшла в оточенні старших жінок, одягнена в біле, і привіталася з юнаком. Неймовірна радість наповнила душу і серце Данте. А коли він заснув, то побачив сон, який, начебто, і спонукав його зайнятися поезією. Через вісім років (1290) Беатріче померла. Робота над збіркою допомогла поетові вгамувати душевний біль, викликаний утратою коханої. Беатріче у сонетах Данте - це ідеальна жінка, спасительниця, яка «розбуджує високих почувань святий хорал». Цікаво, що портрета Беатріче ми у книзі не знайдемо, єдине, що про неї відомо, що вона мала «смарагдові очі».

ІЗ КНИЖКИ «VITA NUOVA» («Нове життя»)

XI

В своїх очах вона несе Кохання, -

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її, - смиренність дум свята

Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Переклад Миколи Бажана

XVI

Хто в гроні дів мою угледить панну, -

Побачить вроди чистий ідеал.

Возношу Богу похвалу похвал,

Коли бодай здаля на неї гляну.

Вона розбуджує печалі шану,

Високих почувань святий хорал;

Зарозумілості крикливий шал

В покору перетворює рахманну.

Їй не потрібна слава голосна!

Мов нагороду, ласку поважання

Всім за смиренність воздає вона.

Благословенні помисли й діяння

Краси! Хто серцем дух її спізна,

Той буде завжди снити про Кохання.

Переклад Дмитра Павличка

Н. Буало (про сонет)

З «Мистецтва поетичного»

...На біду зохоченим до рими, -

Примхливий бог отой1, навчаючи співців,

Сонет суворими законами обвів.

У двох катренах там одна пасує міра,

І рими дві лише давати має ліра,

А далі - шість рядків, щоб вивершить сонет,

Розкласти в дві строфи повинен вміть поет.

Сваволі жодної не можна тут дозволить:

Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить,

Бліді до виразних приточує слова

І двічі вислову однакого вжива.

Красу високу ми у формі цій найдемо:

Сонет довершений варт цілої поеми.

1 Тут - Аполлон.

Переклад Максима Рильського

Сонет (італ. sonett, від прованс. sonet - пісенька) - усталена поетична форма, що складається з 14 рядків, написаних п’ятистопним або шестистопним ямбом, які утворюють два катрени (чотиривірші), об’єднані між собою спільною римою, і два терцети (тривірші), теж об’єднані спільною римою: abab abab cdc dcd (або cde cde).

Така форма сонета виникла в Італії в XIII ст. і отримала назву італійського. Класичний італійський сонет будувався за суворими законами: вірш складається з чотирнадцяти рядків; спільної рими між катренами і терцетами немає; значуще слово в сонеті може вживатися лише один раз; останнє слово має бути смисловим ключем усього вірша; зміст розгортається за схемою: теза - розвиток тези - антитеза - синтез.

ПІДСУМОВУЄМО

  • 1. Що називають сонетом? Доведіть, що подані вірші Данте є сонетами. Чи порушує поет правила написання сонету?
  • 2. Яку роль у розвитку світової літератури відіграє збірка Данте «Нове життя»?
  • 3. Чи можна вважати випадковим ім’я ліричної героїні сонетів Данте?
  • 4. Які почуття і поривання пробуджує кохання, оспіване в сонетах?
  • 5. Чому загальний іменник «кохання» у сонетах пишуть із великої літери?
  • 6. Випишіть із тексту сонетів метафори, які вразили вас найбільше. Поясніть свій вибір.
  • 7. Поясніть, яку роль у композиції та розумінні сонетів відіграють останні слова: «диво» та «Кохання».

ВІДЛУННЯ

Григорій Гавриленко. Беатріче

1965 року в київському видавництві «Дніпро» вийшла «Vita Nuova» у перекладі М. Бажана, І. Драча, В. Житника, В. Коротича, Д. Павличка, А. Перепаді за редакцією Г. Кочура. Ілюстрував збірку Григорій Гавриленко. Створена художником Беатріче - це світлий образ земної жінки й водночас ангел, що ніби зійшов із давніх фресок, і навіть дерева за спиною Дантової коханої нагадують крила.