Зарубіжна література. 5 клас. Ковбасенко

Історії про Мауглі Редьярда Кіплінґа

• Пригадайте твори, які ви читали на уроках зарубіжної літератури. Про що ці твори?

• Хто найчастіше є героями прочитаних книг?

• Чи читали ви раніше казки Р. Кіплінґа? Чи дивилися мульт- чи кінофільми або грали в комп'ютерні ігри за книгами Р. Кіплінґа?

Редьярд Кіплінґ

Англійський письменник Редьярд Кіплінґ (1865-1936) народився в Індії, у Бомбеї (нині Мумбаї), де його батько працював директором художньої школи. На той час в Індії, яка була частиною Британської імперії, жили й працювали тисячі людей, які переїхали туди з Англії. Тож хлопчик зростав у розмаїтому світі, у якому співіснували колоністи-англійці й корінні мешканці Індії. У родині Редьярда Кіплінґа шанували традиції місцевого населення.

Редьярд Кіплінґ. Художник Джон Кольєр. 1891

Здобувши освіту в Англії, Редьярд Кіплінґ повернувся до Індії й присвятив себе журналістиці. Добре знаючи мову гінді, він вільно спілкувався з місцевими жителями. А вони шанували англійця, що знав їхню мову та звичаї, розповідали йому казки, перекази та легенди, які згодом лягли в основу знаменитої «Книги джунглів». Кіплінґ писав її для своєї доньки. Невдовзі Кіплінґ став першим англійським письменником - лауреатом Нобелівської премії (1907).

А для дітей усього світу Кіплінґ є передусім автором захопливих оповідок про маленького хлопчика Мауглі, який зумів не лише вижити в диких джунглях, а й стати їх володарем, не втративши водночас найкращих рис справжньої Людини.

Україна і світ

В Україні широко відома «Книга джунглів». Українські читачі змогли взяти до рук збірку оповідань про Мауглі в перекладі рідною мовою понад століття тому - 1905 року. Перший український переклад зробив Кирило Вербина (Кахникевич). За час незалежності України переклади В. Прокопчука, П. Гандзюри та Л. Солонька поповнилися новими виданнями.

«Книга джунглів»

Кіплінґ створював оповідки з «Книги джунглів» під безпосереднім впливом давньоіндійських казок зі збірки «Панчатантра». Письменник уважав, що задум казок про тварин - це нова, але водночас давня та забута ідея. За допомогою своїх історій він знайомить людей зі світом джунглів, ніби «перелицьовуючи» народну казку. У фольклорних казках про тварин насправді розповідається про людське суспільство. Тож тварини там поводяться як люди і живуть за їхніми законами. Казки Кіплінґа відкривають нам світ дикої природи, неначе перекладають на людську мову тварин.

Література, яка розкриває світ природи за допомогою художніх образів тварин, надаючи їм властивостей людського характеру, називається анімалістичною (від англ. animal - «тварина»).

В оповідках про Мауглі кожен персонаж зі світу джунглів має не лише свій неповторний характер, але й веде спосіб життя, як і його дикі сородичі. Так, Балу - не лише вчитель вовченят (казковий персонаж), а й ведмідь-губач, якого ще називають ведмедем-лінивцем. Справжній кам’яний (тигровий) пітон мешкає в джунглях Індії, харчується мавпами і змінює свою шкіру, як казковий Каа. У своїй «Книзі джунглів» письменник не лише розповідає про дику природу, а й торкається надзвичайно важливої проблеми впливу на неї людей.

Однією з найдавніших історій є легенда про братів-близнюків Ромула і Рема. Немовлят знайшла вовчиця і вигодувала своїм молоком. З цією легендою пов’язують заснування Рима, столиці Італії. На центральній площі міста встановлено пам’ятник цій вовчиці та двом хлопчикам.

Сам Кіплінґ згадував, що рішення написати про хлопчика, який виріс у джунглях, з’явилось у нього несподівано: «...Я написав оповідання про працю індійських лісників. У ньому згадувалося про хлопчика, який виріс поміж вовків. Спогади про тварин із прочитаних у дитинстві книг наклалися на відлуння цього оповідання. Перо почало робити свою справу, а я спостерігав, як народжувалися оповідки про Мауглі та тварин».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Чи можна фактами з біографії Р. Кіплінґа пояснити його інтерес до світу джунглів та Індії?
  • 2. Як так сталося, що Кіплінґ, народившись в Індії, став відомим англійським письменником?
  • 3. Редьярд Кіплінґ писав: «У мене є вірних шість слуг. Я їм зобов’язаний усім. Їх імена: Хто? Чому? Коли? Що? Де? і Як?». Як ці «слуги», на вашу думку, мають допомагати письменнику?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Література і медіа

Створіть рекламний постер (плакат) чи відеоролик про «Книгу джунглів» Р. Кіплінґа.

МАУГЛІ

(Скорочено)

Брати Мауглі

На Сіонійські гори спав тихий, задушний вечір. Була вже сьома година, коли Батько Вовк прокинувся після денного спочинку, почухався, позіхнув і розправив одну за одною лапи, щоб навіть кінчики позбулися сонної млявості. Мати Вовчиця лежала, уткнувшись великою сірою мордою в чотирьох вовченят, що перекидалися коло неї і скавчали. Вхід до їхньої печери був залитий місячним сяйвом.

- Грр! - прогарчав Батько Вовк. - Знову час на лови.

Він уже збирався стрибнути з горба вниз, як раптом маленька тінь загородила вхід і проверещала. То був шакал Табакі, Блюдолиз1, а вовки індійських лісів зневажають Табакі: він тільки й знає, що нишпорить скрізь, робить різні капості, розносить плітки та їсть ганчір’я й обрізки шкіри на смітниках коло сіл.

1 Блюдолиз (зневажливе) - той, хто догоджає кому-небудь, підлабузнюється заради власної вигоди; підлабузник.

- Шер-Хан Великий змінив місце ловів. Наступного місяця він полюватиме в тутешніх горах - так сказав він мені!

Шер-Хан - це тигр, що жив за двадцять миль звідси, на березі річки Вайнгунги.

- Він не має права! - сердито почав Батько Вовк. - За Законом Джунглів він не має права міняти місце ловів без завчасного попередження. Іди полювати до свого покровителя. Для однієї ночі ти вже накоїв досить лихого.

- Я йду, - спокійно відповів Табакі. - Ви почуєте голос Шер-Хана внизу, у хащах.

Батько Вовк прислухався і з глибини долини, що прилягала до маленької річки, почув сухе, зловісне, монотонне гарчання тигра, від якого, певне, втекла здобич і якому було зовсім байдуже, що про це дізнаються всі Джунглі.

- Дурень! - промовив Батько Вовк. - Нічні лови починати таким галасом!

- Тс-с-с!.. - сказала Мати Вовчиця. - Це полювання на Людину!..

Закон Джунглів, який ніколи не наказує нічого безпідставно, забороняє полювати на Людину. Річ у тім, що вбивство Людини рано чи пізно викличе прибуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами, ракетами та смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха.

Звірі ж пояснюють між собою цей закон інакше: на їхню думку, Людина - це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її «не личить мисливцеві».

• А яке пояснення Закону Джунглів (людей чи звірів) щодо заборони вбивати людей ближче особисто вам? Чому?

Гарчання розлягалося все дужче й дужче і нарешті скінчилося громовим «аррр!» тигра, який кидається на здобич. Потім почулося виття Шер-Хана - виття, в якому було мало тигрового.

- Не спіймав, - сказала Мати Вовчиця.

У кущах щось стиха зашелестіло.

- Людина! - вигукнув Батько Вовк, клацнувши зубами. - Людське дитинча. Дивись!

Просто перед ними, вхопившись за найнижчу гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но починала ходити, - ніколи ще до вовчого лігва не приходила (та ще вночі!) така слабенька й така ніжна крихітка. Дитина глянула в очі Батькові Вовкові і засміялася.

Місячне світло, що сіялося крізь отвір печери, раптом померкло: величезна квадратна голова і плечі Шер-Хана загородили вхід.

- Шер-Хан робить нам велику честь, - промовив Батько Вовк, але очі його палали гнівом. - Що потрібно Шер-Ханові?

- Мою здобич, - сказав Шер-Хан.

- Вовки - Вільне Плем’я! - відповів Батько Вовк. - Людське дитинча належить нам; його вб’ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.

- Захочемо, захочемо! Чи довго ще я стоятиму тут, уткнувши носа в ваше собаче лігво, поки ви задовольните мої законні домагання? Це я, Шер-Хан, розмовляю з вами!

Рев тигра, мов грім, заповнив усю печеру. Мати Вовчиця скинула з себе вовченят і стрибнула вперед; очі в неї спалахнули, мов дві зелені зірки в пітьмі. Вона сміливо глянула в розлючені очі Шер-Хана.

- А це я, Ракша (Сатана), відповідаю тобі! Людське дитинча моє! І його не вб’ють! Воно житиме й бігатиме в нашій Зграї, полюватиме разом із нами. Геть!

Шер-Хан ще міг позмагатися з Батьком Вовком, але не встояв би супроти Матері Вовчиці: він розумів, що вона битиметься на смерть. Тому він з гарчанням витяг голову і прогарчав:

- На своєму подвір’ї і собака пан! Побачимо, що скаже Зграя.

• Як ви розумієте вислів Шер-Хана «на своєму подвір’ї і собака пан»? Доберіть схожі прислів’я.

Мати Вовчиця, ледве переводячи подих, кинулась на землю - посеред своїх дітей, а Батько Вовк поважно мовив:

- Шер-Хан каже діло. Маля треба показати всій Зграї. Ти хочеш лишити його в себе, Мати?

- Лишити у себе?! - важко дихаючи, відповіла Мати Вовчиця. - Воно прийшло до нас само серед ночі, зовсім голе і дуже голодне; але воно не боялося! Лежи спокійно, Жабеня. О Мауглі, - бо Мауглі-Жабеням я тебе називатиму, - настане час, коли ти почнеш полювати на Шер-Хана, як він полював на тебе.

Батько Вовк привів своїх дітей та маленького Мауглі в ніч Племінних Зборів на Скелю Ради. Зграєю керував Самотній Вовк Акела. Вовки повинні були прийняти дитинчат до Зграї. Коли черга дійшла до Мауглі, Шер-Хан почав вимагати, щоб хлопчика віддали йому. Не всі вовки погоджувалися прийняти до Вільного Племені Людське дитинча.

Закон Джунглів передбачає, що в тих випадках, коли виникає незгода, чи приймати щеня до Зграї, за нього повинні заступитись принаймні два члени Зграї, окрім батька та матері.

- Хто виступає за дитинча? - спитав Акела.

Відповіді не було, і Мати Вовчиця вже приготувалась до бійки; вона знала, що це була б її остання бійка, якщо до цього дійде.

Тоді єдиний звір іншої породи, допущений на Племінну Раду, - Балу, сонливий бурий ведмідь, який навчав вовченят Закону Джунглів, звівся на задні лапи й прогарчав:

- Людське дитинча! - сказав він. - Людське дитинча не принесе нам ніякої біди. Я сам буду його навчати.

- Потрібен ще один голос, - промовив Акела.

Чорна тінь упала посеред кола. То була Багіра, чорна пантера, вся чорна, як сажа, але з чудовими плямами на хутрі, які вилискували у світлі місяця, мов намальовані. Всі знали Багіру, і ніхто не наважувався ставати їй на дорозі.

- О Акело, й ви, Вільне Плем’я! - замурчала вона. - Я не маю права бути на вашій Раді; але за Законом Джунглів, коли виникає сумнів щодо нового щеняти і йому загрожує смерть, життя цього щеняти можна викупити. Убивати голе дитинча - просто ганьба. Крім того, воно може стати вам у пригоді, коли підросте.

До слів Балу я докладу бика, коли ви згодні прийняти Людське дитинча до своєї Зграї, як велить Закон. Чого ж тут вагатись?

Десятки голосів завили:

- То в чім же річ? Яку шкоду нам може зробити голе жабеня?

- Де бик, Багіро? Нехай його приймуть...

А Мауглі грався собі своїми камінцями і не звертав ніякої уваги на вовків, які підходили один за одним, щоб роздивитись його. Нарешті всі вони подалися з гори в долину до мертвого бика, лишилися тільки Акела, Багіра, Балу та вовки, які усиновили Мауглі.

Ось так і прийняли Мауглі до Сіонійської Зграї - ціною забитого бика та доброго слова Балу.

Через десять років після Ради Шер-Хан не відступився від Мауглі. Він почав перетягувати на свою сторону молодих вовків. Багіра застерігала хлопчика, що рано чи пізно, але тигр уб’є його: Акела старіє, а молоді вовки вірять Шер-Ханові. Хлопчик не міг зрозуміти, чому його ненавидять, адже він виріс у Джунглях. Багіра пояснила йому, що звірі не можуть витримати його погляду, бо він Людина. Вона порадила Мауглі піти до людей і взяти Червону Квітку. Кажучи про Червону Квітку, Багіра мала на увазі вогонь. Жодна істота в Джунглях не назве вогонь справжньою назвою, адже несвідомо відчуває смертельний жах перед ним. Під час полювання Акела потрапив у пастку, схибив і не вбив здобич. За Законами Джунглів ватажка мали за це вбити, але він мав право вимагати, щоб його супротивники підходили поодинці. Ніхто з вовків не наважувався битися з Акелою. Шер-Хан почав вимагати, щоб йому віддали Людське дитинча. На захист Мауглі став лише Акела. Тоді хлопчик підпалив від горщика з вогнем, який приніс від людей, суху гілку і почав бити нею Шер-Хана по голові. Звірі кинулися геть. Поруч із Мауглі залишилися Багіра, Акела та десяток вовків. Мауглі заплакав, його серце розривалося, адже до цього часу він жодного разу не плакав. Він вирішив піти до людей. Мати Вовчиця попросила його швидше повернутися, адже вона його любить. Мауглі пообіцяв повернутися і покласти на Скелю Рад шкуру Шер-Хана.

Полювання Каа

Ця історія трапилася за деякий час до того, як Мауглі вигнали з Вовчої Сіонійської Зграї. Балу вчив Мауглі всім Законам Джунглів.

Мауглі смикав за хутро на плечах Багіри і щосили лупцював її ногами і загорлав на весь голос:

- У мене буде своя славна Зграя, і я водитиму її по деревах цілими днями, і ми будемо кидати гілля та усіляку негідь на старого Балу, - продовжував Мауглі. - Вони мені обіцяли. Ой!

- Ух! - величезна лапа Балу стягла Мауглі із Багіриної спини, і хлопчик, лежачи між передніми лапами ведмедя, побачив, що Балу розлютився.

- Мауглі, - сказав Балу, - ти мав розмову з Бандар-Логами, з Мавпячим Племенем?

Мауглі глянув на Багіру: чи не сердиться й вона? І побачив, що очі пантери світяться, мов два нефрити.

- Коли Балу вдарив мене по голові, - промовив Мауглі (він усе ще лежав на спині), - я втік; сірі мавпи злізли з дерев і пожаліли мене. Нікому іншому не було до мене діла...

Він стиха сьорбнув носом.

- Послухай-но, Людське дитинча! - почав ведмідь, і голос його розлігся, як грім задушливої ночі. - Я навчив тебе Закону Джунглів, спільному для всіх племен, за винятком Мавпячого Племені, що живе на деревах. У них немає Законів. Вони - вигнанці. У них немає навіть власної мови, і вони користуються краденими словами, які підслуховують, сидячи вгорі на гілках і підглядаючи за нами. Вони чваняться, верзуть дурниці і думають, що вони - велике плем’я, покликане зробити великі діла в Джунглях, а впаде горіх, і настрій їхній одразу змінюється, вони починають реготати й забувають про все на світі. Ніхто в Джунглях з ними не спілкується.

Все, що Балу сказав про мавп, була чистісінька правда. Вони живуть на верхівках дерев, а оскільки звірі дуже рідко дивляться вгору, то мавпам не доводиться стикатися з мешканцями Джунглів. Зате коли мавпам трапляється побачити хворого вовка, чи пораненого тигра, чи ведмедя, вони його мордують, кидають на звірів горіхи й гілки, аби якось розважитись і разом з тим звернути на себе увагу. Вони весь час збираються обрати собі ватажка, виробити свої власні закони і звичаї, але ніколи цього не роблять, бо на другий день усе забувають. Жоден звір не може дістатися до них, але, з іншого боку, ніхто й не звертає на них уваги. Ось чому вони були такі задоволені, коли Мауглі прийшов до них побавитись.

Чому мешканці Джунглів зневажали Бандар-Логів?

Все й скінчилось би на цьому, бо вдача Бандар-Логів така, що зацікавити їх надовго ніщо не може, але одній мавпі спала на думку, як їй здалося, чудова ідея, і вона почала запевняти інших, що Мауглі буде надзвичайно корисний їхньому племені, бо він уміє сплітати гілля докупи для захисту од вітру: отже, коли вони його спіймають, то він навчить і їх те робити, і вони стануть найрозумнішим племенем Джунглів, таким розумним, що всі звернуть на них увагу і заздритимуть їм!

Бандар-Логи викрали Мауглі. Хлопчик, вимовивши Владичне Слово Шулік, якого навчив його Балу «Ми однієї крові - ти і я!..», попросив шуліку Чіля прослідкувати, куди його тягнуть, і розказати Балу та Багірі. Його друзі звернулися до кам'яного пітона Каа.

Каа лежав на гарячому прискалку, вигріваючись на південному сонці і милуючись своєю чудовою новою шкірою, бо останні десять днів він провів на самоті, міняючи шкіру, і тепер мав справді розкішний вигляд: витягнувши по землі тупоносу голову, він згортав тридцять футів свого тіла у фантастичні вузли та звивини і облизував губи, думаючи про наступний обід.

Каа не був отруйною змією - до отруйних гадюк він ставився навіть із презирством і вважав їх за боягузів, - але мав страшну силу і коли вже обвивав кого-небудь своїми величезними кільцями, то марно було сподіватися на визволення.

- Ми йдемо на полювання, - недбало закричав Балу, присідаючи на задні лапи. Як і всі змії його породи, Каа був трохи глухуватий.

- Дозвольте й мені приєднатись до вас, - сказав Каа. - Вірите, я мало не впав на землю під час останнього полювання, справді, трохи-трохи не впав. Хвіст мій нещільно обкрутився круг дерева, я посковзнувся, розбуркав Бандар-Логів, і вони облаяли мене всякими непристойними словами.

Чіль повідомив, що Бандар-Логи потягнули Мауглі до Холодних Печер.

Усі знали, де Холодні Печери, але мало хто з мешканців Джунглів заходив туди, бо те, що вони звали Холодними Печерами, було не що інше, як старе, напівзруйноване місто, давно покинуте й поховане в Джунглях. А звірі взагалі рідко бувають у тому місці, де колись жила людина.

Мавпяче Плем’я в Холодних Печерах і не згадувало про друзів Мауглі. Воно принесло хлопчика в забуте місто і було дуже задоволене собою. Мауглі, невеселий і злий від голоду, блукав вулицями мертвого міста і час від часу кидав Ловецький Клич Чужинця, але ніхто не відповідав йому, і він зрозумів, що опинився у дуже поганому місці. «Все, що Балу казав про Бандар-Логів, цілком справедливе, - думав він. - У них немає ані Закону, ані Ловецького Кличу, ані Вожаків - нічого, крім дурних слів та маленьких злодійкуватих рук. Коли я помру тут з голоду або вони мене вб’ють, то я сам буду винен. Але спробую повернутись у рідні Джунглі».

Та як тільки він наблизився до міського муру, мавпи потягли його назад, докоряючи, що він не цінує свого щастя; а щоб розбудити в нього почуття вдячності, вони його щипали. Мауглі зціпив зуби і, не кажучи ні слова, пішов за галасливою зграєю мавп до тераси, під якою було водоймище з червоного піщанику, до половини заповнене дощовою водою.

«Ось хмарка хоче насунутись на місяць, - думав він. - Ах, коли б хмарка була більша, я скористався б темрявою і втік від них. Але як я стомився!»

За цією ж хмаркою пильно стежили й двоє його добрих друзів у зруйнованому рові під муром: Багіра і Каа добре знали, які небезпечні мавпи, коли їх багато, а тому й не хотіли ризикувати. Мавпи ніколи не б’ються менше сотні проти одного, і мало хто в Джунглях на це зважується.

Нарешті хмарка затулила місяць; Мауглі почув легкі кроки Багіри по терасі.

Чорна пантера майже безшумно вибігла схилом і почала бити (вона не мала часу пускати в діло свої зуби) праворуч і ліворуч мавп, що тісно сиділи навколо Мауглі в п’ятдесят або шістдесят рядів. Мавпи щільною зграєю кинулись до Багіри і оточили її, кусаючи, дряпаючи та скиглячи, а п’ятеро чи шестеро підхопили Мауглі, витягли його по стіні літнього павільйону і штовхнули в пролом напівзруйнованого даху. Коли б Мауглі виріс серед людей, то він неодмінно б розбився, тому що летіти довелося добрих п’ятнадцять футів; але Мауглі упав так, як учив його Балу, і торкнувся землі ногами.

Мауглі пильно вдивлявся в ажурні стіни, прислухаючись до шуму запеклого бою, що кипів навколо чорної пантери, до верещання та скиглення мавп і до глухого, хриплого кашлю Багіри, яка крутилась і захлиналась у суцільному натовпі своїх ворогів. Це вперше зроду Багіра билась не на життя, а на смерть. «Тут десь повинен бути Балу. Багіра сама не прийшла б», - подумав Мауглі і закричав:

- До водоймища, Багіро! Котись до води! Котись і пірнай!

Багіра почула його, і цей крик, який свідчив, що Мауглі живий і здоровий, надав їй нових сил. Вона завзято, крок за кроком прокладала собі шлях до водоймища, мовчки гатячи ворогів.

Раптом з поваленої стіни, що межувала з Джунглями, прокотився громовий войовничий поклик Балу. Сплеск води показав Мауглі, що Багіра пробила собі дорогу до водоймища, куди мавпи не сміли поткнутися. Каа в цей час переповз через західну стіну; він кинувся на землю з такою силою, що збив у рів зубець зі стіни.

Тим часом Балу бився з нападниками, мавпи вили над водоймищем навколо Багіри, а Манг, кажан, літав туди й сюди, розносячи по Джунглях звістку про великий бій. Каа, приготувавшись до бою, кинувся вперед. Першим ударом, мовчазним, беззвучним, він урізався в зграю, що юрмилася навколо Балу, і бити вдруге вже не було потреби. Мавпи сипнули в усі боки з криком:

- Каа, це Каа! Тікайте! Рятуйтесь!

Тоді Каа вперше за весь цей час розкрив пащу і вимовив тільки одне довге шипляче слово. Мавпи, які сиділи на стінах і в порожніх будинках, замовкли, і в мертвій тиші, що оповила місто, Мауглі почув, як Багіра, вийшовши з водоймища, обтрушувала з себе воду: Мауглі на радощах танцював у літньому павільйоні.

Каа уважно оглянув стіну і, знайшовши щілину в мармурі, яка показувала, що стіна тут неміцна, злегка ударив кілька разів головою, щоб розрахувати відстань. Потім він підняв шість футів свого тіла над землею і зробив з півдюжини могутніх ударів, б’ючи носом, мов тараном. Стіна тріснула і повалилась, здійнявши хмари пороху й сміття. Мауглі вискочив крізь пролам, кинувся до Балу та Багіри і став між ними, обнявши руками їх за товсті шиї.

• Скільки метрів падав Мауглі, якщо Каа був завдовжки 30 футів, що дорівнює: 9 м 14 см?

- Ось Каа, завдяки якому ми перемогли і ти лишився живий. Подякуй йому, Мауглі, так, як велять наші звичаї.

Мауглі обернувся і побачив величезну голову пітона, що коливалася на фут вище його голови.

- Так от яке це дитинча! - промовив Каа. - У нього дуже ніжна шкіра, і його важко відрізнити од Бандар-Логів.

- Ми однієї крові - ти і я, - відповів Мауглі. - Цієї ночі ти врятував мене від смерті. Моя здобич буде твоя здобич, коли ти будеш голодний, о Каа!

Пітон легко поклав свою голову на плече Мауглі і потримав її хвилину.

- Хоробре серце і ввічлива мова, - сказав він. - Вони далеко поведуть тебе в Джунглях, дитинча!

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Хто такий Шер-Хан? Чому він незадоволений полюванням?

2. Хто заступився на раді за Мауглі?

3. Подумайте, яких звірів у Джунглях можна вважати лідерами. Чому?

4. Чому Закон Джунглів забороняє полювати на Людину? Як звірі цей закон пояснюють для себе?

5. Хто такі Бандар-Логи? Знання якого Закону Джунглів допомогли Мауглі врятуватися від Бандар-Логів?

6. Чи зможе, на вашу думку, вижити Мауглі у Джунглях і залишитися людиною?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Заповніть у зошиті таблицю «Чого навчали Мауглі».

Балу, Багіра та інші звірі

Бандар-Логи

Тигр! Тигр!

Мауглі прийшов до людей. Месуа, жителька села, сподівалася, що хлопчик - її син, який колись зник у Джунглях. Жрець знав, що чоловік Месуа - найбагатший господар у селі. Тому він вирішив, що Мауглі буде жити в жінки як син, якого Джунглі взяли і повернули. Зустріч з людьми нагадала хлопчику оглядини Зграї. Він вирішив, що якщо він - Людина, то і стане Людиною. Сірий Брат (старший син Матері Вовчиці) переживав, що Мауглі забуде, що він вовк. Мауглі запевнив, що він ніколи про це не забуде, як не забуде і те, що Зграя його прогнала. Натомість Сірий Брат зауважив, що хлопчика може прогнати і нова Зграя.

Мауглі намагався жити як людина. Він носив одяг, але не міг зрозуміти, навіщо людям гроші і для чого вони орють землю. Та найбільше його забавляли розповіді мисливця Бульдео про життя звірів у Джунглях. Мауглі у селі став чередником. Рано-вранці, сидячи на спині Буйвола-вожака Рами, він гнав тварин на пасовисько. Сірий Брат повідомив хлопчику, що Шер-Хан пообіцяв неодмінно вбити хлопчика.

День у день ганяв Мауглі буйволів до їхніх улюблених баюр і день у день бачив він спину Сірого Брата за півтори милі від долини (це свідчило, що Шер-Хан ще не повернувся); день у день він лежав на траві, прислухався до навколишніх шелестів і згадував минуле життя у Джунглях. Нарешті настав день, коли він не побачив Сірого Брата на умовленому місці. Мауглі всміхнувся і повів буйволів до яру поблизу дерева дхак, яке було в цю пору вкрите золотистими червоними квітками. Там уже сидів Сірий Брат, і кожна шерстинка на його спині настовбурчилася.

- Він ховався цілий місяць, щоб приспати твою пильність, - важко дихаючи, сказав вовк. - Зараз він лежить у глибокій сухій балці, де колись протікала Вайнгунга.

- А він уже їв сьогодні чи полюватиме голодний? - спитав Мауглі. Це було для нього питання життя або смерті.

- Удосвіта він зарізав дикого кабана, а потім напився води.

Мауглі стояв, глибоко замислившись і поклавши палець у рот:

- Сірий Брате, чи не міг би ти розбити для мене череду надвоє?

- Я - ні, але я привів з собою розумнішого помічника, - Сірий Брат відбіг трохи і шаснув у якусь яму. Звідти висунулась велика сіра голова, добре знайома Мауглі, і раптом напоєне теплом повітря сповнилось одчайдушним криком Джунглів: Ловецьким Кличем Вовка в денний час.

- Акело! Акело! - закричав Мауглі, плескаючи в долоні. - Я знав, що ти не забудеш мене! Нам треба зробити велику справу! Розділи череду надвоє, Акело: буйволиці з телятами хай будуть окремо, а бики і робочі буйволи - самі по собі.

План у Мауглі був досить простий: він хотів зробити велике коло горою і підійти до верхнього кінця балки, а потім погнати буйволів униз і захопити Шер-Хана так, щоб він опинився поміж биками та коровами. Він добре знав, що Шер-Хан після того, як наївся і напився, не зможе ані битися, ані здертися на круті схили яру...

Щоб не дуже наблизитись до балки і не попередити цим Шер-Хана, вони зробили велике коло. Нарешті Мауглі повернув озвірілих буйволів до зеленої галявини, що підходила до верхнього кінця балки і круто спускалася вниз. Мауглі приклав руки до рота і крикнув у яр: луна покотилася від скелі до скелі.

Через деякий час вони почули довгий сонний рев ситого тигра, який тільки що прокинувся.

- Хто кличе? - заревів Шер-Хан.

- Я, Мауглі! Ну, вбивце людської худоби, настав твій час іти на Скелю Ради!.. Униз жени їх, униз, Акело! Униз, Рамо, вниз!

Буйволи були спинилися на хвилинку край балки, але Акела на все горло викликнув Ловецький Клич, і вони кинулись один за одним, немов човни в річкові пороги; пісок і каміння так і полетіли з-під їхніх ніг. Рушивши, буйволи вже не могли зупинитися, та й ніхто не міг би цього зробити. Вони ще не спустились у балку, а Рама вже почув Шер-Хана і люто заревів.

Шер-Хан, почувши громовий тупіт їхніх копит, скочив на рівні ноги й побіг униз яром, поглядаючи то в один, то в інший бік і шукаючи місця, де можна було б вилізти; але стіни балки були занадто стрімкі, і він, обважнівши від їжі та води, біг далі, намагаючись уникнути сутички з буйволами.

Череда, розбризкуючи на всі боки воду, з ревом промчала через велику калюжу, біля якої нещодавно спочивав тигр, і подалася далі. Мауглі почув, як ревуть у відповідь буйволиці з іншого кінця яру, і побачив, як Шер-Хан повернув назад. Тигр добре знав, що коли немає іншого виходу, то краще зустріти биків, ніж корів з телятами. Рама спіткнувся, наступив на щось м’яке і разом з іншими биками врізався у саму середину другої половини череди. Акела та Сірий Брат кидалися в усі боки, хапали буйволів за ноги, і хоч череда знову ринула до яру, Мауглі все ж таки пощастило завернути Раму, - а за ним і вся череда попрямувала до боліт.

Чому Шер-Хан вирішив, що краще битися проти биків, аніж проти корів з телятами, які були значно слабшими за биків?

Шер-Хана не треба було більше топтати. Він був мертвий, і до нього вже почали злітатися шуліки.

- Собаці собача й смерть, брати, - сказав Мауглі, виймаючи ніж, який він завжди, відтоді як прийшов до людей, носив із собою у піхвах, що висіли на шиї.

Мисливець Бульдео хотів відібрати у Мауглі шкіру Шер-Хана, проте йому завадили вовки, які, мов зачаровані, слухалися хлопчика. Прийшовши в село, він вигадав історію про чаклунство Мауглі. Коли хлопчик пригнав до села череду, люди почали його проганяти. Лише Мессуа була переконана, що він не чаклун, і попередила про наміри жителів села його вбити. Мауглі радо повернувся до Джунглів. Вовки попросили Акелу і Мауглі стати ватажками Зграї. Але Мауглі відмовився: Людська Зграя і Вовча Зграя прогнали його, тож він вирішив полювати у Джунглях сам.

Вранішня пісня Джунглів

Люди ув’язнили Мессуа та її чоловіка, щоб убити, адже вважали їх батьками перевертня. Коли Мауглі вночі пробрався в хижу, Мессуа, яка майже збожеволіла від болю і страху, вважала Мауглі своїм справжнім сином, адже він прийшов їх рятувати. Мессуа з чоловіком вирішили тікати до Канхівару. Мати Вовчиця прийшла до села, щоб побачити жінку, яка дала Мауглі молоко. Вона сказала хлопчику, що Багіра каже правду: Людина кінець кінцем повертається до Людини. Мати Вовчиця повинна була супроводжувати Мессуа з чоловіком, щоб ніхто в Джунглях їх не чіпав.

Князівський анкас

Kaa чи не двохсотий раз із дня свого народження міняв шкіру, і Мауглі прийшов його поздоровити. Пітон розповів, що полював у Холодних Печерах, де зустрів Білого Клобука (білу кобру). Білий Клобук попросив привести Мауглі, бо давно не бачив Людину. Кобра покаже йому речі, які охороняє. За них Людина ладна заплатити життям. Каа і Мауглі вирушили до Холодних Печер, до безлюдного міста.

Каа минув руїни павільйону на терасі і шмигнув до напіврозвалених сходів, що з середини павільйону вели під землю. Мауглі голосно промовив Владичне Слово Змій: «Ми однієї крові - ви і я», - і порачкував за пітоном. Довго вони повзли слизьким звивистим проходом. Нарешті досягли місця, де коріння якогось гігантського дерева вивернуло в стіні великий камінь. Каа й Мауглі переповзли цей камінь і опинились у просторому льосі з банеподібною продірявленою стелею. Сюди, в темряву, пробивалося кілька променів світла.

- Добре лігво, - мовив Мауглі, підводячись на ноги, - але ходити сюди щодня дуже далеко. Ну, що ж ми побачимо тут?

- Хіба я ніщо? - долинув голос із глибини льоху, і Мауглі побачив, як там заворушилося щось біле. Воно сунуло дуже повільно, і ось перед хлопчиком піднялась така величезна кобра, якої він ще ніколи не бачив. Це була змія футів вісім завдовжки, яка від постійного перебування в темряві побіліла, мов слонова кістка. Очі кобри горіли, як рубіни, і взагалі вона мала дивовижний вигляд.

- Доброго полювання, - сказав Мауглі, який завжди дотримувався звичаю так само, як і ніколи не розлучався з ножем.

-Так хто ж він, - спитала біла кобра, - той, хто сидить безбоязно переді мною і говорить нашою мовою, вимовляючи слова людськими губами? Хто він - з ножем і з язиком змії?

- Мене звуть Мауглі, - була відповідь, - я з Джунглів. Вовки - моє плем’я, а Каа - брат мій. Мати Кобр, хто ти?

- Я страж царського скарбу. Я мушу карати смертю всіх, хто прийде сюди красти. Але моє місто забуло мене.

- Там немає міста. Глянь угору. Бачиш, коріння великого дерева розсунуло камені. Дерева і люди не вживаються разом, - наполягав Каа.

- Разів зо три люди знаходили сюди дорогу, - злобно відповідала біла кобра, - аж поки я підповзала до них. А тоді їм не доводилося довго кричати. Але ви обоє - людина і змія - приходите з брехнею, хочете змусити мене повірити, що мого міста більше немає. Ви хочете, щоб я облишила стерегти скарб! Люди мало змінюються з роками, я ж - ніколи. Ви кажете, що місто вмерло і що коріння дерев пробилося сюди? Так нагніться ж і беріть все, що забажаєте. На всій землі немає іншого такого скарбу. Людино з язиком змій, якщо ти зможеш вийти живою звідси тією ж дорогою, якою прийшла сюди, то князі будуть твоїми слугами!

- Знову слід загубився, - промовив холодно Мауглі. - Мати Кобр, я не бачу тут нічого такого, що можна було б узяти.

- Клянусь богами Сонця і Місяця, у хлопчика смертельне божевілля, - зашипіла кобра. - Дивись, і ти побачиш те, чого досі ніколи не бачила Людина!

Хлопчик пильно оглянув весь підвал і набрав на підлозі цілу пригорщу чогось блискучого.

- О-о! - промовив Мауглі, - так воно ж схоже на те, чим розважається Людська Зграя. Тільки це жовте, а там руде.

Мауглі кинув золоті монети і пішов далі. Підлога печери футів на п’ять-шість була встелена чеканними золотими та срібними монетами, які висипались із мішків, у яких вони зберігались. За довгі роки метал розсунувся і розплився, як пісок під час відпливу. Біла кобра сказала правду. Ніякими грошима не можна було оцінити ці скарби, що добувалися протягом століть війнами, грабунками, торгівлею та податками.

Мауглі, звісно, не міг збагнути значення цих речей. Ножі трохи зацікавили хлопчика. Але вони виявилися легші за його власний ніж, і Мауглі кинув їх геть. Нарешті він знайшов щось справді привабливе; воно лежало в кутку, біля одного напівзасипаного паланкіна. Це був анкас двофутової довжини, тобто палиця для слонів, схожа на невеликий човновий гак. На верхівці палиці поблискував один круглий рубін; весь восьмидюймовий держак був густо поцяцькований необробленою бірюзою, і це робило його дуже зручним. Нижче - нефритовий обідець з гірляндою квітів, листя яких зроблене з смарагдів; самі ж квіти - рубінові і вставлені в холодний зелений камінь. Уся інша частина держака виготовлена з чистої слонової кості, а саме вістря і гак - із золотою інкрустацією, картина ловлі слонів. Малюнки стосувалися друга Мауглі - старого Хаті, і це зацікавило хлопчика.

Біла кобра повзла слідом за Мауглі.

- Невже не варто умерти заради цього? - сказала вона.

- Не розумію, - відповів хлопчик. - Ці речі тверді, холодні і зовсім не придатні для їжі. Але ось цю штуку, - Мауглі підняв анкас, - я хочу взяти з собою, подивлюсь на неї при сонячному світлі. Я йду зараз. Тут темно і холодно.

- Подивись під ноги. Вони прийшли сюди багато років тому, щоб забрати скарби. Я поговорила з ними в темряві, і вони й по цей день лежать тут.

Намалюйте чи знайдіть в інтернеті зображення анкаса.

- Та навіщо мені всі ці скарби? Якщо ти дозволиш узяти з собою анкас, то я вважатиму щасливим своє полювання. Якщо ж ні - все одно полювання вдале. Я не б’юся з Отруйним Племенем, і, крім того, я знаю Владичне Слово цього племені.

- Тут лише одне Владичне Слово - моє.

З палаючими очима Каа кинувся вперед.

- Хто просив мене, щоб я привів Людину? - прошипів пітон.

- Звісно, я, - прошепотіла стара кобра. - Я давно вже не бачила людей. А цей хлопчик розмовляє нашою мовою.

- Але про вбивство між нами не було й згадки. Хіба можу я повернутися в Джунглі й сказати, що сам одвів Мауглі на смерть? - заперечив Каа.

Мауглі спокійно поклав руку на голову Каа.

- Досі біла тварюка мала справу з істотами з Людської Зграї. Стара кобра ще не знає мене, - прошепотів хлопчик. - Якщо їй самій забажалося пополювати, то що ж - можна!

Мауглі стояв, тримаючи анкас кінцем униз. Раптом хлопчик розмахнувся і кинув. Анкас пролетів навкіс і впав прямо за клобуком величезної змії, прикувавши її до підлоги. Каа блискавично навалився всією своєю вагою на звисле тіло кобри, паралізував її з голови до хвоста. Червоні очі кобри запалали, а шість вільних дюймів голови шалено вихляли то праворуч, то ліворуч.

Мауглі схопив змію позад клобука, розтулив їй рот лезом ножа і показав на страшні отруйливі ікла на верхній щелепі - чорні й розкришені. Як і всі змії, біла кобра пережила свою отруту.

- Тюю (трухлявий пеньок), - промовив хлопчик і відсторонив Каа; потім вийняв анкас і звільнив кобру.

- Я зганьблена. Убий мене! - шипіла кобра.

- Тут і без цього занадто багато говорили про вбивство. Я візьму гостру штуку, Тюю, бо я бився і переміг тебе.

- Гляди, щоб ця штука, зрештою, не вбила тебе. Це смерть.

Мауглі й Каа дуже зраділи, побачивши денне світло. Як тільки вони опинились у своїх Джунглях і анкас у хлопчикових руках заблищав під вранішнім сонцем, Мауглі відчув себе таким задоволеним, ніби знайшов пучок нових квітів, щоб уплести в своє волосся.

• Як ви гадаєте, що мала на увазі кобра, називаючи анкас «смертю» та попереджаючи Мауглі, що анкас може його вбити?

- Ця річ блищить дужче, ніж очі Багіри, - мовив захоплено хлопчик, крутячи рубін. - Треба показати його пантері. Але що мав на увазі Тюю, коли говорив про смерть?

- Не знаю. В Холодних Печерах завжди повно зла - і на землі, і під нею.

Хлопчик час від часу зупинявся, щоб помилуватися своєю здобиччю. На пантеру Мауглі наткнувся саме тоді, коли вона пила воду після важкого полювання. Хлопчик розповів їй про всі свої пригоди; пантера обнюхала анкас. Коли Мауглі сказав про останнє слово білої кобри, Багіра схвально замуркотіла.

- Виходить, Білий Клобук сказав правду? - жваво запитав хлопчик.

- Я народилася в князівських клітках в Удейпурі і гадаю, що знаю дещо про Людину. Ради одного цього червоного каменя багато людей убивали б тричі на ніч.

- Але від цього каменя анкас лише важчий. Мій маленький блискучий ніж кращий. Та й, крім того, червоний камінь не можна їсти. Скажи, для чого потрібна ця гостра штука?

Багіра напіврозплющила сонні очі, і в них заграли бісики.

- Цю штуку зробили люди, щоб до крові колоти голови синів Хаті.

- Але для чого анкасові бити і шпигати голови слонів?

- Щоб учити їх Закону Людини. У людей немає ані зубів, ані кігтів, от вони й роблять такі гострі штуки, а іноді й гірше...

- Що ближче до людей, навіть до речей, зроблених Людською Зграєю, то більше крові, - промовив Мауглі з відразою; він трохи стомився, несучи важкий анкас. - Коли б я знав про це - нізащо не взяв би його. Спершу кров Мессуа на мотузках, зараз - кров Хаті. Анкас мені більше не потрібний.

Блиснувши, анкас одлетів і вгруз у землю між деревами футів за п’ятдесят від пантери і хлопчика.

- От мої руки й очистилися від смерті, - промовив Мауглі, витираючи пальці й долоні об свіжу, вологу землю.

Мауглі спритно вибрався на зручне дерево, зв’язав докупи кілька ліан і швидше, ніж можна розповісти про це, вже погойдувався у гамаці на висоті п’ятдесяти футів над землею. Хоч хлопчик і не зневажав денне світло, все ж, наслідуючи звичаї своїх друзів, він користувався ним якомога менше. Прокинувшись у сутінках серед голосистого племені, що живе на деревах, Мауглі згадав про красиві камінчики.

- Зрештою, гляну ще раз на цю штуку, - сказав він і спустився по ліані на землю.

Багіра вже стояла перед ним. У напівтемряві Мауглі почув її пирхання.

- Де штука з гостряком? - крикнув хлопчик.

- Її взяла Людина. Ось слід...

І вони побігли швидкою обережною риссю, перетинаючи плями місячного сяйва і не спускаючи очей зі сліду двох босих ніг.

- Тут він швидко побіг, - сказав Мауглі.

- Тут другий слід іде цьому назустріч. У другого сліду ноги менші й пальці повернуті всередину.

Мауглі підбіг і подивився.

- Це нога мисливця з племені гондів, - сказав хлопчик. - Глянь, тут він волочить по землі лук. Ось чому перший слід дуже швидко звернув убік. Велика Нога сховалася від Маленької Ноги.

- Твоя правда, - відповіла Багіра. - Тепер, щоб не наступати один одному на слід і не плутатися, візьмемо собі кожний по сліду. Я - Велика Нога, Братику, а ти - Маленька Нога, гонд.

Пантера стрибнула до першого сліду, залишивши Мауглі біля чудернацьких відбитків ніг маленької дикої лісової людини.

Нарешті хлопчик закричав:

- Вони зустрілися. Доброго полювання! Дивись! Тут, на скелі, стояла навколішки Маленька Нога, а он Велика Нога.

Кроків за десять від пантери й хлопчика, на купі каміння, лежало тіло селянина, прошите наскрізь легкою, опереною стрілою гонда.

- Ну, то чи такий уже дурний Білий Клобук, Братику? - запитала лагідно Багіра. - Ось тобі принаймні одна смерть. Ходімо далі. А все-таки, де ж кровопивець слонів - червоноока колючка?

- Може, забрала Маленька Нога. Дивись, ось знову слід.

Поодинокий слід легкої людини, що бігла хутко з чималою вагою на лівому плечі, вів по довгій похилій терасі, що поросла сухою травою. Гострозорим слідопитам здавалося, ніби кожен крок цього сліду випалений гарячим залізом.

Багіра й Мауглі мовчки йшли цим слідом. Нарешті вони спустилися в балку й опинилися біля купи попелу.

- Знову, - промовила пантера й стала, наче скам’янівши. Скарлючене тіло низькорослого гонда лежало ногами в попелі, і Багіра запитально подивилася на хлопчика.

- Мати Кобр (мені шкода, що я насміхався з неї) добре знає людей. Хіба я не казав, що люди вбивають просто так, знічев’я?

- Ні, вони вбивають одне одного за червоні та сині камінці, - відповіла пантера.

- Один, два, три, чотири сліди, - промовив Мауглі, нахилившись над попелом. - Чотири сліди людей, взутих у черевики. І яке зло заподіяла їм ця маленька лісова Людина?

Майже цілу годину пантера і хлопчик ішли по широкому сліду чотирьох людей у черевиках і не озвалися одне до одного жодним словом.

Настав спекотний сонячний день. Раптом Багіра, що йшла трохи лівіше, видала дивний горловий звук.

- Третя смерть, - зауважила Багіра.

- Я понесу Матері Кобр молодих великих жаб і нагодую її досхочу, - вирішив хлопчик. - Кровопивець слонів - сама смерть, але все-таки я нічого не розумію!

- Ходімо! - промовила пантера.

Не пройшли вони й півмилі, як раптом почули каркання Ко, ворона, що співав Пісню Смерті на верховітті дерева, а в затінку його лежало три трупи. Посередині, під залізною сковорідкою, на якій лежала почорніла спалена перепічка, диміло напівпогасле багаття. Біля самого вогню, виблискуючи на сонці, лежав прикрашений бірюзою і рубіном анкас.

- Ця штука моторно працює. Все кінчається тут, - сказала Багіра. - Од чого вмерли троє, Мауглі? Адже не видно ні будь-якого сліду, ні подряпин.

Мешканець Джунглів краще за будь-якого лікаря вміє розпізнавати отруйні трави та ягоди. Мауглі понюхав дим над багаттям, одломив шматочок почорнілої перепічки, покуштував і зразу ж виплюнув.

- Яблуко Смерті, - закашлявся хлопчик. - Перший, напевне, додав його в їжу своїх супутників, а ті розквиталися з ним, убивши спочатку гонда.

«Яблуком Смерті» в Джунглях називають дурман, або датуру, одну з найнебезпечніших отрут в Індії.

- А що далі? - запитала пантера. - Невже й ми з тобою повбиваємо одне одного через цього червоноокого вбивцю?

- Може, анкас розмовляє? - прошепотів Мауглі. - Хіба я недобре зробив, викинувши його геть? З нами цього не станеться, Багіро, бо ми не бажаємо того, чого хочуть люди. Якщо ж анкас залишиться тут, то він, безсумнівно, вбиватиме людей так само швидко, як падають од вітру горіхи. Мені не подобаються люди, але я не хочу, щоб вони гинули по шестеро за одну ніч. Це... - і хлопчик обережно взяв анкас, - повернеться назад, до Матері Кобр.

Минуло дві ночі. Засмучена біла кобра сиділа в темряві під склепінням печери - зганьблена, пограбована, самотня. Раптом бірюзовий анкас пролетів крізь дірку в стіні і, брязкнувши, впав на підлогу, встелену золотими монетами.

- Мати Кобр, - озвався Мауглі (із обережності хлопчик залишився по той бік стіни), - візьми кого-небудь молодшого й дужчого з твоїх родичів, і хай він допомагає тобі стерегти царський скарб, щоб жодна людина це вийшла звідси живою!

- Аг-га! Значить, анкас повернувся. Я ж казала, що це смерть. Але як же це ти залишився живий? - бурмотіла кобра, з любов’ю обвиваючись навколо держака анкаса.

Після нашестя Джунглів на село для Мауглі настало радісне життя. Всі в Джунглях ставилися до нього по-дружньому, хоча трохи й побоювалися. Акела постарів, Багіра була не такою спритною, як колись, а Батько і Мати Вовки померли. Та лихо прийшло в Джунглі. На них напали руді собаки. Надії на порятунок не було. Але завдяки розуму, спритності та самопожертві Мауглі рудих собак вдалося перемогти. Ця битва стала останнім полюванням для Акели. Самотній Вовк сказав Мауглі, що минули старі дні Шер-Хана і маленького голого Людського дитинчати. Він став справжньою Людиною, а то Зграя втікала б од рудих собак. Мауглі врятував Зграю, як колись Акела врятував хлопчика. Вони розквиталися: полювання закінчено, і Мауглі повинен повернутися до свого племені, поки його не вигнали. На здивоване запитання хлопчика: «Хто ж його вижене?» Акела сказав: «Мауглі вижене Мауглі. Іди до свого племені, до людей». І Акела завів Пісню Смерті.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Чому Мауглі покинув Джунглі і пішов до людей? Як йому жилося в селі?
  • 2. Порівняйте ставлення до Мауглі Ракші та Мессуа. Чи можна стверджувати, що вони ставилися до хлопчика по-материнськи? Чи є Мессуа справжньою матір’ю Мауглі?
  • 3. Чому Мауглі покинув село та повернувся у Джунглі? Чи мала рацію Багіра, сказавши: «Людина кінець кінцем повертається до Людини»?
  • 4. Мауглі назвав гроші речами, «які переходять з рук у руки і ніколи не теплішають». Як можна зрозуміти його слова? Чи мав рацію Білий Клобук, коли говорив, що золотий анкас убиває? Чому?
  • 5. Що мав на увазі Акела, коли говорив, що «Мауглі вижене Мауглі»?

АНКЕТА ГЕРОЯ

ІМ’Я ...

ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ...

ПОВЕДІНКА ...

ВАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ГЕРОЯ ...

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Заповніть анкету героя твору за зразком.

Весняний гін

Через рік після великої битви з рудими собаками і смерті Акели Мауглі сповнилося чи не сімнадцять років. Та на вигляд хлопець здавався старшим, бо робив багато фізичних вправ, добре їв і, як тільки йому було жарко, одразу купався. Тому він змужнів і виріс не по роках. Мешканці Джунглів боялися раніше його розуму, а згодом на них почала наганяти страх і могутня сила хлопця. І коли Мауглі спокійно йшов куди-небудь, шепіт, що сповіщав про появу хлопця, очищав перед ним усі дороги. Проте очі його завжди світилися добротою і не спалахували навіть під час боротьби, як це бувало, наприклад, з Багірою: в очах хлопця появлялися лише зацікавленість і якесь збудження, чого сама пантера ніяк не могла збагнути.

Юнак і пантера лежали на пагорбку біля Вайнгунги.

- Рік повернувся, - промовила пантера. - Джунглі йдуть уперед. Наступає Пора Нових Пісень.

Мауглі сидів, спершись ліктями на коліна, і дивився в долину, залиту денним світлом. Десь далеко внизу, поміж дерев, переривчастим, тремтячим голосом пташка виспівувала перші ноти весняної пісні.

- Я забув. Коли настане Пора Нових Пісень, тоді і ти, і всі інші втечете й залишите мене одного, - похмуро сказав Мауглі, - і я, Повелитель Джунглів, мушу блукати сам.

В індійських Джунглях одна пора року переходить в іншу майже непомітно. На перший погляд здається, що їх лише дві - волога й суха. Та, придивившись уважно між зливами й хмарами куряви, ви побачите, як правильно й тут чергуються усі чотири пори року, і найкраща з них - весна, бо їй не доводиться встеляти чисті голі поля новими квітами і листям. Весна лише згонить і знімає всю побляклу зелень, усе напівживе, напівзасохле, що пощадила м’яка зима, і стомлена, напіводягнена земля знову почуває себе юною й оновленою. І вона робить це так гарно, що ніде в світі немає такої чудової весни, як у Джунглях.

Досі Мауглі завжди втішався зміною пір року. Це він перший помічав і Весняне Очко глибоко між травою, і перше пасмо весняних хмар, які ні з чим не сплутаєш у Джунглях; його голос лунав під зоряним небом в усіх вологих квітучих моріжках. Хлопець підспівував хору жаб або сміявся з маленької сови, яка літала білими ночами. Як і все його плем’я, для довгих переходів Мауглі вибирав весну і з радістю пробігав миль тридцять-сорок, а то й п’ятдесят од присмерку до ранкової зорі; а назад повертався задиханий, веселий і у вінку з дивних квітів. Четвірка не супроводжувала хлопця в шаленому бігу по Джунглях, а ходила співати з іншими вовками. Мешканці Джунглів дуже зайняті навесні, і Мауглі чув, як вони, залежно від своєї породи, то гарчать, то кричать, то свистять... У цей час голос у всіх них мінявся, і це одна з причин, чому весна називається Порою Нових Пісень.

Усі голоси Джунглів гули, наче струна арфи, зачеплена місячним променем, - дзвеніли повним місяцем Нових Пісень, що кидав свої промені на скелі й озера; і ці промені ковзали поміж дерев і повзучих рослин, пробиваючись крізь мільйони листочків. Мауглі заспівав од захоплення і рушив з місця. Він не йшов, а летів, бо ж вибрав шлях через пологий схил, що, перетинаючи самісіньке серце головних Джунглів, вів до північних боліт, де весняна трава заглушала тупіт його ніг.

Болото виходило на широку долину, в якій миготіло світло. Мауглі давно вже порвав усілякі стосунки з людьми, але цієї ночі мигтіння Червоної Квітки вабило його, мов нова дичина.

- Я тільки погляну, - сказав він, - подивлюся, чи змінилася за цей час Людська Зграя.

Забувши, що він уже не в своїх Джунглях, де міг робити все, що заманеться, Мауглі безтурботно йшов росяною травою і зупинився біля хатини, в якій блимав вогонь. Хатина стояла край села, і на юнака загавкали три чи чотири собаки.

Двері хатини одчинилися, і на порозі, вдивляючись у темінь, з’явилася жінка. З хатини доносився плач дитини, і жінка озвалася через плече:

- Спи! То шакал розбудив собак. Скоро ранок.

Мауглі, сидячи у траві, затремтів, наче в лихоманці. Йому був добре знайомий цей голос, але, щоб пересвідчитись, він тихо покликав:

- Мессуа! - і сам здивувався, що до нього повернулася людська мова. - Мессуа, о Мессуа!

- Хто кличе? - спитала жінка тремтячим голосом.

- Хіба забула? - озвався Мауглі, і в нього пересохло в горлі.

- Якщо ти, то скажи, яким ім’ям я називала тебе? Скажи! - Жінка причинила двері й притисла до грудей руки.

- Нату! - відповів Мауглі. Саме так називала його Мессуа, коли хлопчик уперше з’явився в Людській Зграї.

- Іди сюди, сину мій, - покликала вона, і Мауглі вийшов на світло. Юнак глянув просто в обличчя Мессуа, жінки, яка завжди добре до нього ставилася і життя якої він урятував багато років тому, коли Людська Зграя чигала на неї. Мессуа постаріла, волосся на її голові посивіло, але очі й голос залишилися такі ж, якими він знав їх. Як і кожна жінка, Мессуа гадала, що побачить Мауглі таким самісіньким, яким він пішов од неї. І її очі здивовано перебігали по ньому з ніг до голови, що торкалася верхнього одвірка.

- Мій сину, - пробурмотіла вона збентежено і впала юнакові в ноги. - Але ти вже не син мій. Ти - бог лісів. Ай!

Мауглі з ножем на шиї стояв, осяяний червоним світлом каганця, - високий, дужий, красивий, із довгим чорним волоссям, що розсипалося по плечах, у вінку з білого ясмину, і його легко було визнати за дикого бога з індійських легенд про Джунглі. Дитина дрімала в колисці і, прокинувшись, заплакала з переляку. Мессуа пішла заспокоїти маля, а Мауглі стояв і розглядав глечики, горщики, засіки для зерна та всі інші людські речі, які добре йому запам’яталися.

- Чого ти хочеш - їсти чи пити? - прошепотіла Мессуа. - Тут усе твоє. Ми зобов’язані тобі життям. Але чи ти той, кого я звала Нату, чи ти бог Джунглів?

- Я - Нату, - відповів Мауглі. - Я дуже далеко від своїх Джунглів. Побачив світло, от і прийшов сюди. Я не знав, що ти тут.

- Мій чоловік пішов у найми. Він був дужий, і нам дали тут трошки землі. Село, правда, не таке багате, як там, але нам двом небагато треба.

- А де ж чоловік?

- Помер рік тому.

- А це? - Мауглі показав на дитину.

- Мій син. Він народився два дощі тому. Якщо ти бог, то пошли йому Милість Джунглів - хай йому буде безпечно серед твого... твого народу так само, як мені й моєму чоловікові було в ту ніч.

Мессуа підняла дитину, яка, забувши свій страх, потяглася до ножа, що висів на грудях у Мауглі. Юнак обережно відсторонив маленькі пальчики.

- Якщо ти Нату, якого заніс тигр, - озвалася Мессуа, - то це твій менший брат. Благослови його як старший... Я розведу вогонь і дам тобі теплого молока.

Мауглі сів і, опустивши голову на руки, щось забурмотів. Різноманітні відчуття полонили юнака, голова пішла обертом. Його занудило, наче він і справді отруївся. Мауглі довгими ковтками пив молоко, а Мессуа час від часу погладжувала його по плечі, не зовсім упевнена, що цей юнак - не якийсь казковий бог із Джунглів, а її син Нату. І вона раділа, що Мауглі - принаймні тіло і кров.

Хатні двері були зачинені, але Мауглі почув добре знайомий звук і в цю ж мить побачив, як у переляканої Мессуа одвисла нижня щелепа: попід дверима просунулася велика сіра лапа, і Сірий Брат заскімлив знадвору жалібно та тривожно.

- Зачекай там! - озвався Мауглі мовою Джунглів, не обертаючи голови. І велика сіра лапа зникла.

- Не треба... Не приводь... своїх... своїх слуг із собою, - промовила Мессуа.

- Це мир, - відповів, підводячись, Мауглі. - Пригадай ніч і дорогу до Канхівари. Тоді десятки таких, як він, ішли попереду й позаду вас. Я йду, мамо.

Мессуа боязко вступилася з дороги - він і справді здавався їй лісовим богом, але не встиг юнак узятися за двері, як вона обняла його за шию.

- Повертайся, - шепотіла Мессуа. - Син ти мій чи не син, приходь, бо я люблю тебе.

Горло Мауглі стислося, і його голос аж здригнувся, коли він відповів: «Звичайно, повернуся».

- А тепер, - промовив юнак, відсторонюючи голову вовка, який лащився на порозі, - я незадоволений тобою, Сірий Брате. Чому ви не прийшли, коли я гукав вас тоді, давно?

- Я... ми всі співали в Джунглях Нові Пісні. Як тільки переспівали пісні, - винувато провадив Сірий Брат, - я подався по твоєму сліду. Але що ти накоїв, Братику? Ти їв, пив і спав з Людською Зграєю?

- Коли б ви прийшли тоді, коли я вас кликав, цього ніколи не сталося б, - відповів Мауглі, прискорюючи ходу.

- А що ж тепер? - спитав Сірий Брат.

Мауглі хотів відповісти, але в цей час на стежці, що вела в село, з’явилася дівчина в білому одязі. Сірий Брат тієї ж миті зник, а Мауглі нечутно відступив у високі весняні хліба. Він міг би доторкнутися до дівчини рукою, коли теплі зелені стебла стулилися перед ним, і він зник, мов привид. Дівчина скрикнула, бо їй здалося, що вона бачила духа, а потім глибоко зітхнула. Мауглі розсунув руками стебла й дивився їй услід, аж поки вона зникла з очей.

- А тепер, тепер я не знаю, - промовив юнак, у свою чергу так само зітхнувши.

- А чи пішли б ви за мною до Людської Зграї? - прошепотів Мауглі.

- Чорна говорила правду. Людина кінець кінцем іде до Людини.

- Так само сказав і Акела в Ніч Рудих Собак, - бурмотів Мауглі. - Що скажеш ти, Сірий Брате?

- Вони вигнали тебе. Ти, а не я говорив, що люди злі й дурні. Ти, а не я, відплачуючи їм, напустив на село Джунглі.

- Я запитую - що скажеш ти?

Вони розмовляли на ходу. Сірий Брат біг чвалом, не відповідаючи на запитання Мауглі. Потім між двома стрибками промовив:

- Людське дитинча, Повелителю Джунглів, Сине Ракші, Брате мій по лігву, хоч я і забуваю тебе інколи весняної пори, але твій слід буде моїм слідом, твоє лігво - моїм лігвом, твоє полювання - моїм полюванням, твій смертний бій - моїм смертним боєм. Я говорю і за тих трьох. Але що ти скажеш Джунглям?

- Це слушна думка. Коли бачиш здобич і хочеш її вбити - вичікувати нічого. Іди й до мого приходу скликай усіх на Скелю Ради, і я скажу їм усе, що в мене на душі.

Сірий Брат бігав від одного до другого і кричав:

- Повелитель Джунглів повертається до людей. Сходьтеся на Скелю Ради!

Але щасливі й нетерплячі мешканці лісів відповідали йому:

- Він повернеться в літню спеку. Дощі заженуть його в лігво. Бігай і співай з нами, Сірий Брате.

- Але Повелитель Джунглів іде назад, до людей, - повторював Сірий Брат.

- Ій-іоаа? Невже від цього Пора Нових Пісень стане гірша? - відповідали вони.

Тому-то, коли Мауглі з болем у серці прийшов до пам’ятної скелі, куди його колись принесли малюком, там він зустрів лише четвірку, напівосліплого на старості Балу і могутнього холоднокровного Каа, який згорнувся кільцем навколо порожнього місця Акели.

- Чому руді собаки не розірвали мене навпіл? - стогнав Мауглі. - Мене залишила моя сила. Уночі й вдень я чую кроки позад себе. Повертаю голову, і мені здається, наче хтось тільки що сховався. Шукаю між деревами, а там нікого немає. Гукаю - ніхто не озивається; але мені здається, що хтось слухає мене і не хоче відповісти. Я тільки лежу, а не відпочиваю. У мені палає Червона Квітка, мої кістки - вода, і я не знаю, що зі мною діється.

- Немає про що балакати, - промовив повільно Балу, повертаючи голову до Мауглі. - Акела сказав, що Мауглі сам прожене Мауглі до Людської Зграї. Це ж саме говорив і я. Такий Закон.

- Коли ми зустрілися в Холодних Печерах, дитинча, я знав це, - почав Каа, повернувшись трохи на своїх величезних кільцях. - Людина кінець кінцем повертається до Людини, навіть коли Джунглі її не виганяють.

- То Джунглі не виганяють мене? - прошепотів Мауглі.

- Я навчив тебе Закону - і слово за мною, - промовив Балу. - Хоча тепер я не бачу навіть скель перед собою, зате бачу далеко. Маленьке Жабеня, іди своїм власним слідом, роби собі лігво зі створіннями своєї крові, зграї і племені. Та коли тобі буде потрібна лапа, зуб, око або слово, що хутко переноситься вночі, пам’ятай, Повелителю лісових гущавин, - Джунглі з’являться на твій поклик.

- Але Багіра і бик, яким викуплено мене, - промовив Мауглі, - я б не хотів...

Хлопець не встиг договорити, бо мову його урвало ревіння і тріск у гущавині біля підніжжя скелі. З’явилася Багіра - легка, дужа і жахлива, як завжди.

- Ось чому я не приходила, - сказала пантера, показуючи закривавлену праву лапу. - Полювання було довге, зате він лежить мертвий в кущах - бик, якому мало не два роки, бик, що звільняє тебе, Братику. Всі борги сплачено. Пам’ятай, я любила тебе, - крикнула пантера і побігла геть. Біля підніжжя пагорка вона знов закричала гучно і протяжно: - Доброго полювання на новому сліду, Повелителю Джунглів! Пам’ятай, Багіра любила тебе!

- Ти чув, - промовив Балу. - От і все. Рушай, але спершу підійди до мене. О, мудре маленьке Жабеня, йди-но до мене!

- Нелегко міняти шкіру, - озвався Каа.

А Мауглі ридав і ридав, притиснувшись головою до грудей сліпого ведмедя і обнявши рукою його шию. Балу кволо пробував лизнути юнакові ноги.

- Зорі тьмяніють, - промовив Сірий Брат, нюхаючи досвітнє повітря. - Де буде наше лігво сьогодні? Але тепер ми підемо новими слідами.

І це останнє з оповідань про Мауглі.

Переклад з англійської Всеволода Прокопчука

Автор ілюстрацій Macrovector/Shutterstock.com

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому Мауглі покинув Джунглі і пішов до людей? Як йому жилося в селі?

2. Знайдіть у тексті слова та словосполучення, якими герої твору називають хлопчика. Як він із Жабеняти перетворився на Повелителя Джунглів?

3. Порівняйте життя Мауглі серед вовків та серед людей. Що в Мауглі спільного з життям вовків? А що відмінного? Чим він відрізняється від вовків? А від людей?

4. Знайдіть у тексті епізоди, коли Мауглі плаче. Чим викликані його сльози? Чи свідчать вони про слабкість хлопчика?

5. Чому слово «Людина» в повісті часто пишеться з великої літери?

6. Яка тема твору? Чого вчить автор читача?

7. Хто є головним героєм твору? Чому ви так вважаєте?

8. Що спільного в характерах Балу і Багіри?

9. Хто з тварин допомагав Мауглі вижити в джунглях?

10. Знайдіть у тексті описи тварин та порівняйте їх з реальними зображеннями. Своїми спостереженнями поділіться з однокласниками.

11. Від імені персонажів-тварин розкажіть про їхні стосунки з людьми.

12. Порівняйте, як зображений шакал у казці «Фарбований шакал» і в оповідках про Мауглі. Чи є між цими персонажами щось спільне? Чому?

13. Чи можна стверджувати, що в образах звірів Кіплінґ зобразив людей? Поясніть, чим звірі з казки про Мауглі схожі на звірів з народних казок, а чим відрізняються.

14. Читаючи твір, ви помітили, що часто автор згадує про певні правила, закони в Джунглях. Подумайте, чи потрібні, на вашу думку, закони в Джунглях. Як їх дотримуються мешканці Джунглів? Хто найсовісніше дотримується законів Джунглів? Чим це можна пояснити? Який із законів Джунглів найголовніший?

15. Як ставляться у Джунглях до тих, хто зневажає закони?

16. Відшукайте в словниках тлумачення слова «закон». За якими законами, крім конституційних, на вашу думку, повинні жити люди?

17. Об’єднайтеся в групи й укладіть «Книгу законів Джунглів». Оформіть сторінки книги креативно.

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

1. Складіть план до розповіді про одного з героїв повісті-казки і підготуйте за ним характеристику цього персонажа, використовуючи цитати з тексту. Як приклад використовуйте план характеристики образу Багіри.

  • 1. Багіра - один із улюблених персонажів Кіплінґа.
  • 2. Зовнішність пантери.
  • 3. Доля Багіри.
  • 4. Риси вдачі героїні.
  • 5. Моє ставлення до персонажа.

2. Заповніть у зошиті таблицю.

Персонажі твору

Їхні вчинки

Риси характеру, що проявляються у вчинках

Акела

Багіра

Балу

Ракша

Шер-Хан

Табакі

3. Проаналізуйте «Книгу законів Джунглів», яку уклали на уроці. Чи перегукуються закони людей і закони тварин джунглів? Хто, на вашу думку, сумлінніший у виконанні законів? Чому?

4. Дайте письмову відповідь на запитання «Чому Мауглі повертається до людей, якщо світ тварин чесніший?».