Зарубіжна література. 5 клас. Ковбасенко

Повість-казка «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала

• Дізнайтеся, коли святкують Всесвітній день шоколаду і які фестивалі проводять, зокрема в Україні.

Роальд Дал

Роальд Дал (1916-1990) народився в Англії. Після школи Роальд пішов працювати, щоб якомога швидше стати незалежним. Вісімнадцятирічним юнаком вирушив до Африки, де працював у нафтовій компанії. Коли почалася Друга світова війна, Роальд Дал став льотчиком. Під час першого польоту в зону бойових дій літак зазнав аварії в лівійській пустелі, а він сам дістав тяжке поранення. Роальду Далу довелося залишити військову службу. Він повністю присвятив себе літературній творчості. Книжки Роальда Дала мали успіх, на його сценарії знімалися фільми.

Роальд Дал дуже любив експериментувати з мовою і створив 250 нових слів!

Я пишу лише про те, що перехоплює подих або смішить. А діти знають, що я на їхньому боці.

Роальд Дал

Повість-казку «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальд Дал присвятив синові Тео, якого під час хвороби батько розважав, розповідаючи всякі цікаві історії. Книга була надрукована в 1964 р. Історія Чарлі настільки сподобалася дітлахам, що письменник написав її продовження. Друга книга називалася «Чарлі і скляний ліфт». Третьої книги Роальд Дал написати не встиг.

Задум цієї книги пов’язаний зі спогадами дитинства самого письменника. У школі Роальд і його однокласники час від часу отримували картонні коробки - подарунки великої кондитерської фабрики. Там були шоколадки, позначені номерами від 1 до 12, одинадцять з них - нова продукція.

І хлопчаки не лише ласували смаколиками, а й докладно записували, сподобалися вони їм чи ні. Діти ставилися до цієї роботи дуже відповідально, адже від їхніх висновків залежала робота великої шоколадної фабрики.

Роальд Дал мав звичку щодня з’їдати плитку шоколаду. Він скручував обгортку з фольги і додавав до кулі з таких обгорток, яка чимдалі збільшувалася. Нині цей експонат виставлений на письмовому столі письменника в Музеї та Центрі історії Роальда Дала у Великій Британії.

Книги для дітей зробили Р. Дала всесвітньовідомим письменником. Своїми творами він позбавляє юних читачів відчуття самотності, адже створені ним герої - звичайні діти, що опинились у різних ситуаціях, які потребують вияву милосердя, взаємодопомоги, людяності, відповідальності. Саме тому книжки Роальда Дала полюбилися багатьом дівчаткам і хлопчикам, стали для них друзями і порадниками.

13 вересня - день народження письменника - багато людей у різних країнах світу відзначають як День Роальда Дала.

Роальд Дал та його персонажі. Ілюстрація Лори Голет

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Розгляньте ілюстрацію. Які персонажі творів Роальда Дала вам відомі?
  • 2. Дізнайтесь, які книжки Роальда Дала перекладені українською мовою.
  • 3. Прочитайте повість-казку «Чарлі і шоколадна фабрика». Знайдіть у ній ознаки казки: чарівні предмети, фантастичні істоти, перетворення тощо.

ЧАРЛІ І ШОКОЛАДНА ФАБРИКА

(Скорочено)

У цій книжці п’ятеро дітей:

Авґустус Ґлуп, жадібний хлопець.

Верука Солт, дівчинка, розбещена батьками.

Віолета Бореґард, дівчинка, котра цілий день жує жуйку.

Майк Тіві, хлопець, який тільки те й робить, що дивиться телевізор.

Чарлі Бакет, головний герой.

Родина Чарлі - шестеро дорослих і малий Чарлі - мешкає в дерев'яній хатинці на краю великого міста. Жилося їм там страшенно незручно. На єдиному ліжку лежали кволі та втомлені дідунь Джо та бабуся Джозефіна, батьки пана Бакета, та дідусь Джордж та бабуня Джорджина, батьки пані Бакет. Чарлі з батьками спали в сусідній кімнаті на підлозі. Взимку в хатині було нестерпно холодно. Родина була дуже вбога, вони недоїдали. Понад усе хлопчик хотів шоколаду. Його він куштував раз на рік, на день свого народження.

Поруч із будинком Бакетів була розташована шоколадна фабрика «ВОНКА». Чарлі надзвичайно подобався шоколадний запах, який ішов від фабрики. Він прагнув потрапити на фабрику й побачити її зсередини.

Якось дідунь Джо розповів хлопчику про Віллі Вонку, власника фабрики. Він - справжній чарівник, бо робить з шоколадом усе, що забажає. Віллі Вонка винайшов понад двісті нових сортів шоколадних цукерок, придумав, як виготовляти шоколадне морозиво, щоб воно годинами не тануло на сонці, і навіть збудував шоколадний палац для індійського принца. А ще на фабрику Вонки ніхто не заходить, і ніхто з неї не виходить. Одного разу містер Вонка звільнив усіх працівників, бо дехто влаштовувався на неї, щоб вивідати секрети для конкурентів. Через декілька місяців фабрика почала працювати. Хто працює у містера Вонки, ніхто не знає. Про цих людей відомо лише одне: вони - малесенькі. Аж ось з'явилася новина: фабрику Вонка відкриють для кількох щасливців. Наприкінці екскурсії, яку проведе сам власник, діти отримають солодощі, яких вистачить на все життя. Для того, щоб потрапити на фабрику, треба знайти Золотий квиток. П'ять таких квитків заховані під обгортками шоколадних батончиків «Вонка». Чарлі дуже захотілося знайти Золотий квиток. Бабуня Джорджина нагадала, що за тиждень у нього день народження, тож у Чарлі не менше шансів, ніж у будь-кого іншого. А дідусь Джордж засумнівався, адже Золотий квиток скоріше знайдуть ті діти, які мають змогу купувати шоколад щодня.

Розділ 6. ДВА ПЕРШІ ЩАСЛИВЦІ

Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток. Щасливцем виявився якийсь Авґустус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. На знімку був дев’ятирічний хлопець, такий тілистий, ніби його надули велетенською помпою. З усього його тіла випиналися здоровезні обвислі складки жиру, а лице нагадувало потворну грудку тіста з маленькими смородинками очей, що зажерливо поглядали на світ. Містечко, в якому жив Авґустус Ґлуп, за словами газети, просто шаленіло від радості за свого героя. З усіх вікон майоріли прапори, школярів звільнили від уроків, а ще на честь знаменитого земляка було влаштовано парад. «Я знала, що Авґустус знайде Золотого квитка, - сказала його мати журналістам. - Він щодня з’їдає стільки шоколадних цукерок, що було б просто неймовірно, якби він його не знайшов. Їсти - це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить. Але ж це краще, ніж бути хуліганом і стріляти на дозвіллі з самопалів, правда? І ще я завжди кажу, що він стільки не їв би, якби не потребував поживи, правда? Бо це ж вітаміни. Як він зрадіє, коли побуває на легендарній фабриці містера Вонки! Ми пишаємося ним!»

- Яка огидна жінка, - скривилася бабуся Джозефіна.

- А хлопець який бридкий, - додала бабуня Джорджина.

- Залишилося тільки чотири Золоті квитки, - замислився дідусь Джордж. - Цікаво, кому дістануться вони.

І ось уже цілу країну, та що там - цілий світ - зненацька охопила лихоманка купувати цукерки. Усі несамовито шукали решту безцінних квиточків. Раптом, саме перед днем народження Чарлі Бакета, газети сповістили, що знайшовся другий Золотий квиток. Цього разу пощастило дівчинці, яку звали Верука Солт і яка жила зі своїми заможними батьками в далекому величезному місті.

І знову вечірня газета пана Бакета опублікувала фото щасливиці. Вона сиділа між сяючими батьками у вітальні їхнього будинку, розмахуючи над головою Золотим квитком, і всміхалася від вуха до вуха.

Веруччин батько, пан Солт, з готовністю пояснив журналістам, як саме було знайдено квиток. «Бачите, - сказав він, - одразу, як доня сказала, що просто мусить мати Золотий квиток, я пішов у місто й почав купувати всі шоколадні батончики “Вонка” - всі, які бачив. Купував їх, мабуть, тисячами. Сотнями тисячі Тоді вантажив у фургони й відправляв на власну фабрику. Мій, розумієте, бізнес - це горішки, і в мене працює майже сотня жінок, які лущать горішки, щоб їх потім смажити й підсолювати. Цілими днями ці жінки сидять і лущать горішки. Тож я їм сказав: “Дівчата, тепер, замість лущити горішки, здирайте обгортки з цих дурних батончиків!” Вони так і робили. Зранку до вечора кожнісінька моя робітниця зривала з батончиків обгортки.

Та минуло три дні - і все дарма. Це було жахіття! Моя Веручечка з кожним днем сумнішала й сумнішала і, коли я вертався додому, кричала на мене: “Де мій Золотий квиток! Я хочу Золотий квиток!” Вона годинами лежала на підлозі, хвицяла ногами й страшенно лементувала. Я не міг дивитись, як страждає моя дівчинка, тому поклявся не припиняти пошуків. І раптом... на четвертий день увечері одна моя робітниця закричала: “Я знайшла! Золотий квиток!” А я звелів: “Давай сюди, швидко!”

Вона віддала, а я побіг додому й віддав його моїй любій Веруці, і ось вона знову усміхнена, а вся наша родина знову щаслива».

- Ця ще гірша за того товстуна, - скривилася бабуся Джозефіна.

- Їй треба надавати добрячих ляпанців, - додала бабуня Джорджина.

- Дідуню, мені здається, що батько дівчинки зробив не дуже чесно, - пробурмотів Чарлі.

- Він її розпещує, - відповів дідунь Джо. - А коли дитину так панькати, то нічого доброго не вийде. Запам’ятай, Чарлі, мої слова.

Розділ 7. ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ЧАРЛІ

- З днем народження! - голосно привітали Чарлі четверо стареньких, коли він на другий день уранці зайшов до них у кімнату.

Чарлі нервово всміхнувся й сів на краєчок ліжка. Обома руками він дуже обережно тримав свій дарунок, свій єдиний дарунок. На обгортці було написано: «ВИСОКОЧУДЕСНИЙ ЗЕФІРМЕЛАД ВОНКИ».

Четверо стареньких, по двоє з кожного кінця ліжка, підперлися подушками і з хвилюванням дивилися на солодкий батончик у руках Чарлі. Пан і пані Бакети теж зайшли й зупинилися біля ліжка, дивлячись на Чарлі.

У кімнаті запала тиша. Усі тепер чекали, коли Чарлі почне розгортати дарунок. Чарлі поглянув на батончик. Повільно, з любов’ю, погладжував його пальцями, і блискуча паперова обгортка легенько похрускувала в принишклій кімнаті.

А тоді пані Бакет лагідно сказала:

- Не переживай, синку, якщо не знайдеш під обгорткою того, що шукаєш. Не сподівайся, що тобі аж так пощастить.

- Це правда, - погодився пан Бакет. Чарлі нічого не сказав.

- Забудь про всі ті Золоті квитки і поласуй батончиком, - заохотив дідунь Джо. - Чого чекаєш?

Усі вони знали, що смішно було сподіватися знайти чарівний квиток у жалюгідному маленькому батончику, тому намагалися лагідно й м’яко підготувати Чарлі до розчарування. Але дорослі знали ще одну штуку, а саме: надія хоч і малесенька, та все ж була. Вона просто мусила бути. Цей батончик мав такі самі шанси мати в собі Золотий квиток, як і будь-яка інша цукерка.

І саме тому батьки, дідусі й бабусі були напружені й схвильовані не менше за самого Чарлі, хоч і вдавали, що дуже спокійні.

Дуже повільно хлопцеві пальці почали відривати малесенький кутик обгортки. Старенькі на ліжку понахилялися вперед, витягуючи худі жилаві шиї.

Тоді зненацька, ніби не в змозі стримувати напруження, Чарлі роздер обгортку просто посередині... і йому на коліна впав... світло-коричневий шоколадний батончик.

Там не було й сліду Золотого квитка.

- Ну... от і все! - весело озвався дідунь Джо. - Цього ми й сподівалися.

Чарлі підвів голову. З ліжка на нього уважно дивилися чотири лагідні старі обличчя. Він сумно всміхнувся їм кутиком уст.

Розділ 8. ЗНАЙДЕНО ЩЕ ДВА ЗОЛОТІ КВИТКИ

Того вечора газета пана Бакета повідомила про знахідку не лише третього Золотого квитка, а й четвертого.

«Третій квиток, - прочитав пан Бакет, піднісши газету до самих очей, бо бачив поганенько, а на окуляри не мав грошей, - третій квиток знайшла панна Віолета Бореґард. Величезне хвилювання панувало в домі Бореґардів, коли наш репортер прибув туди, щоб узяти інтерв’ю в щасливої панночки - клацали фотоапарати, виблискували спалахи, а люди штовхалися й пхалися, намагаючись підійти хоч трохи ближче до знаменитості. А знаменитість стояла на кріслі у вітальні, шалено махаючи рукою з Золотим квитком, наче зупиняла таксі. Щось усім говорила дуже швидко й дуже голосно, та нелегко було зрозуміти її слова, бо водночас вона так само шалено жувала жуйку.

- Я жую безперестанку, - кричала дівчина, - та коли почула про ті квитки містера Вонки, то відклала жуйку і перейшла на цукерки - мала надію, що мені пощастить. Тепер, зрозуміло, я знову жуватиму. Я дуже люблю жуйку. Не можу без неї жити. Жую цілісінькими днями, крім тих кількох хвилин, коли треба їсти. Тоді я приліплюю жуйку за вухо - щоб не загубити. Чесно вам зізнаюся, що почувалася б нікудишньо, якби цілий день не жувала жуєчку. Це щира правда. Мама каже, що панночкам таке не личить і що бридко дивитися, коли дівчачі щелепи постійно плямкають, але я не згодна. І хто вона така, до речі, щоб критикувати? Її щелепи, якщо хочете знати, теж плямкають не менше - вона цілими днями на мене кричить.

- Цить, Віолето, - озвалася пані Бореґард з дального кутка кімнати, де вона стояла на піаніно, щоб не затовкла юрба.

- Маман, не заводься! - гаркнула панна Бореґард. - Вам, мабуть, - знову звернулася вона до репортерів, - цікаво буде знати, що я жую оцей шматочок жуйки уже три місяці. Тобто це новий рекорд. Я вже побила попередній рекорд моєї найкращої подружки Корнелії Принцметель. Як вона казилася! Ця жуйка - мій найцінніший скарб. На ніч я її приліплюю до бильця ліжка, і зранку вона знову готова до жування... може, спочатку твердувата, але трохи пожуєш - і вона м’якне. Коли я ще не почала жувати на світовий рекорд, то міняла жуйку раз на день. Найчастіше робила це в ліфті, вертаючись зі школи додому. Чому в ліфті? Бо мені подобалося чіпляти липкі пожовані грудочки на ліфтові кнопки. Тоді до пальця того, хто заходив у ліфт після мене й натискав кнопку, приклеювалася моя стара жуйка. Га-га!»

- Мерзенне дівчисько, - скривилася бабуся Джозефіна.

- Тату, а кому ж дістався четвертий квиток?

- Зараз побачимо, - відповів пан Бакет, знову придивляючись до газети. - Ага, ось воно. «Четвертий Золотий квиток, - прочитав він, - знайшов хлопець Майк Тіві».

«Дім родини Тіві, - почав читати пан Бакет, - коли туди прибув наш кореспондент, теж був заповнений схвильованими гостями, однак щасливого переможця, тобто Майка Тіві, уся ця ситуація, здається, страшенно дратувала.

- Ви що - подуріли? Не бачите, що я дивлюся телевізор? - сердито крикнув він. - Не заважайте!

Дев’ятирічний хлопець сидів перед величезним телевізором, не зводячи очей з екрана, й дивився фільм, у якому одна зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу.

Майк Тіві і сам був обвішаний вісімнадцятьма різноманітними іграшковими пістолетами й автоматами. Раз у раз він підстрибував і - тра-та-та! - давав довгі черги з котроїсь стрілячки.

- Тихо! - кричав він, коли хтось намагався його про щось запитати. - Я ж вам казав не заважати! Цей серіал такий кайфовий! Просто клас! Я дивлюся його щодня. Я всі серіали дивлюся щодня, навіть лажові - ті, де не стріляють. Але бандитські - найкращі. Вони такі класні, ці бандюги! Особливо, коли нашпиговують один одного свинцем, або штрикають старими кинджалами, або лупляться кастетами!

Я все віддав би, щоб теж так могти! Ото життя, кажу вам! Клас!»

- Годі вже! - втрутилась бабуся Джозефіна. - Не можу цього слухати!

- Я теж, - погодилась бабуня Джорджина. - Невже тепер усі діти так поводяться - як оці шмаркачі, про яких ми щойно почули?

- Звичайно, ні, - усміхнувся їй пан Бакет. - Хоч деякі, на жаль, так. Але не всі.

- Тепер лишився один-єдиний квиточок! - нагадав дідусь Джордж.

Дідунь Джо віддав Чарлі свою останню монету, щоб хлопчик купив собі ще один батончик. Але Золотого квитка в ньому не було. Родина Бакетів почала голодувати. Дорослі намагалися підсунути Чарлі додаткову порцію, але хлопчик відмовлявся. Дідусь Джордж уважав, що така добра дитина варта кращого. Одного разу, повертаючись зі школи, Чарлі знайшов на дорозі однодоларову купюру. Він був дуже голодний, тож, коли купив на ці гроші батончик, почав пожадливо його їсти прямо в крамничці. Під обгорткою другого батончика був Золотий квиток. На квитку було написано, що 1 лютого його власник о 10 годині має прийти до шоколадної фабрики. Із собою він може взяти одного чи двох родичів. 1 лютого було завтра. Родина вирішила, що на фабрику разом з Чарлі піде дідунь Джо. І тут хатину Бакетів заполонили репортери.

Розділ 14. НАСТАВ ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

Уранці щасливого дня яскраво сяяло сонечко, однак земля й досі була вкрита снігом і стояв лютий холод.

Перед брамою фабрики «Вонка» зібрався величезний натовп, що хотів бачити п’ятьох щасливих власників квитків. Панувало неймовірне збудження. Наближалася десята ранку. Юрба галасувала і штовхалася, а поліцаї, зчепивши руки, намагалися відтиснути її від брами.

Просто перед воротами, ретельно загороджені від натовпу поліцаями, стояли п’ятеро знаменитих дітей, разом з дорослими, що їх привели.

Серед усіх височіла кістлява постать дідуня Джо, що стояв мовчки і міцно тримав за руку малого Чарлі Бакета.

Кожен з дітей, окрім Чарлі, прийшов з мамою і татом, і це було правильно, бо інакше б усе вийшло з-під контролю. Дітям так кортіло зайти, що батькам доводилося стримувати їх силою, щоб не дерлися на браму.

- Май терпець! - кричали батьки. - Зачекай! Ще не пора! Ще не десята!

Чарлі Бакет чув, як за спиною галасує натовп. Люди штовхалися й пхалися, щоб хоч глянути на знаменитих дітей.

- Це Віолета Бореґард! - почув він чийсь крик. - Це точно вона! Я її в газеті бачив!

- А знаєте, - крикнув хтось інший, - вона й далі жує свою бридку стару гумку! Вже три місяці! Гляньте на її щелепи! Вони постійно плямкають!

- А хто той гладкий хлопець?

- Та це Авґустус Ґлуп!

- А то що за хлопець у курточці з ковбоєм?

- То Майк Тіві! Його не відтягти від телевізора!

- Він, мабуть, здурів! Увесь обвішався тими дурнуватими пістолями!

- А я хочу побачити Веруку Солт! - вигукнув ще хтось із натовпу. - Це та, чий батько купив півмільйона батончиків, а потім змусив працівниць своєї фабрики їх розгортати, аж доки знайшли Золотий квиток! Він купує все, чого їй заманеться! Абсолютно все! Ото заверещить - і вже все має!

- Жахливо, правда?

- А хто з них Чарлі Бакет?

- Чарлі Бакет? Мабуть, отой худющий курдупель, що стоїть біля дідугана, схожого на скелет. Недалечко від нас. Отам! Бачите?

- А чого він у такий холод без пальта?

- Хіба я знаю. Може, нема за що купити.

- Боже ж ти мій! Та він геть замерзне!

Чарлі, що стояв усього за кілька кроків од цих людей, міцніше стис руку дідуня Джо, а той лише глянув на Чарлі й усміхнувся.

Десь удалині годинник на церковній вежі забамкав десяту. Дуже повільно, голосно скрегочучи іржавими завісами, залізні ворота фабрики почали відчинятися.

Юрба раптово завмерла.

Діти перестали стрибати. Усі втупилися в ворота.

- Ось він! - вигукнув хтось із натовпу. - Це ж він!

І так воно й було!

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Розкажіть про родину Чарлі від його імені.
  • 2. Якими є стосунки в родині Чарлі? Чи можна стверджувати, що це - щаслива родина? Поясніть свою точку зору.
  • 3. Чого найбільше хотів Чарлі на початку твору?
  • 4. Хто з дітей і яким чином отримав свій Золотий квиток? Чи можна стверджувати, що Золоті квитки дісталися їм заслужено?
  • 5. Навіщо автор на самому початку книги дає характеристику дітям? Чи впливає це на наше сприйняття?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

  • 1. Яким ви уявляєте містера Віллі Вонку, котрий спричинив у місті такий галас? Опишіть або намалюйте власника шоколадної фабрики.

Розділ 14. МІСТЕР ВІЛЛІ ВОНКА

За відчиненими фабричними воротами стояв сам містер Вонка.

І що то був за дивовижний чоловік!

На голові він мав чорний циліндр.

Одягнений був у фрак з розкішного темно-фіолетового оксамиту.

Штани мав темно-зелені.

Рукавички - перламутрово-сірі.

А в руці тримав елегантну тростину з золотою бамбулькою.

З його підборіддя стирчала акуратна чорна цапина борідка. А очі - очі він мав невимовно ясні. Здавалося, що вони весь час іскряться й мерехтять. Власне кажучи, все його лице освітлював радісний усміх.

Ох, а яким він здавався розумним! Яким кмітливим, проникливим і енергійним! Він без упину посмикував головою, схиляв її і так і сяк, ніби вбирав усе довкола своїми ясними мерехтливими очима. Його рухи були швидкі, як у білки, спритної й хитрющої старої білки з парку.

Зненацька він кумедно з підстрибом затанцював на снігу, широко розвів руки, всміхнувся п’ятьом дітлахам, що скупчилися біля воріт, і вигукнув:

- Вітаю вас, мої маленькі друзі! Запрошую на фабрику!

Голос його звучав високо й чисто, мов флейта.

- Підходьте по одному, - покликав він, - разом з батьками. Показуйте свій Золотий квиток і називайтеся. Усі вже тут? П’ятеро діточок? Так! Добре! Тепер ідіть за мною! Наша екскурсія зараз почнеться! Але тримайтеся разом! Будьте ласкаві, самі нікуди не відходьте! Я не хотів би когось із вас загубити на цьому рівні! Боронь Боже!

• Чи таким ви уявляли собі містера Віллі Вонку? Що у вашому передбаченні справдилося, а що ні?

Чарлі зиркнув через плече й побачив, як великі залізні ворота за спиною повільно зачинялися. Юрба за ними й далі штовхалася й галасувала. Чарлі востаннє глянув на людей.

І ось ворота з гуркотом зачинилися, і зовнішній світ пропав з виду.

- Осюди! - вигукнув містер Вонка, дрібочучи попереду всіх. - У ці великі червоні двері, прошу! Правильно! Там гарно й тепло! Мушу дбати, щоб на фабриці було тепло - через працівників! Мої працівники звикли до неймовірно гарячого клімату! Холоду вони не витримують! Вони б загинули, якби в таку погоду вийшли надвір! Позамерзали б!

Чарлі Бакет опинився в довжелезному коридорі, що безкінечно тягнувся хтозна-куди. Коридор був такий широкий, що легко проїхав би автомобіль. Стіни були блідо-рожеві, а освітлення - м’яке й затишне.

- Як гарно й тепло! - прошепотів Чарлі.

- Точно. А який чудовий запах! - відгукнувся дідунь Джо, глибоко втягуючи ніздрями повітря. Здавалося, в цьому повітрі змішалися всі найкращі пахощі світу - аромат смаженої кави, паленого цукру, плавленого шоколаду, м’яти, фіалок, товчених горішків, яблуневого цвіту, карамелі та лимонної шкірки...

- Оце, любі дітки, - сказав, перекрикуючи гуркіт, містер Вонка, - це головний коридор. Повісьте шуби й шапки на вішак і йдіть за мною. Сюди! Добре! Усі готові? Тоді вперед! Уже йдемо! - Він подріботів коридором, хвости темно-фіолетового оксамитового фрака залопотіли в нього за спиною, а відвідувачі побігли за ним.

І раптом містер Вонка зупинився. Перед ним сяяли блискучі металеві двері. Усі з’юрмилися навколо. На дверях великими літерами було написано: «ШОКОЛАДНИЙ ЦЕХ».

Розділ 15. ШОКОЛАДНИЙ ЦЕХ

Містер Вонка відчинив двері. П’ятеро дітей і дев’ятеро дорослих проштовхалися в них і ...ой, яка ж дивовижна картина виникла в них перед очима!

Вони стояли посеред чудової долини. Обабіч простягалися зелені луки, а поміж них текла велика коричнева ріка.

Ба більше, посеред ріки шумів велетенський водоспад - вода стікала з стрімкої скелі, закручувалася щільними пластами, а тоді з розмаху верглася в бурхливий вир, що клекотів піною та бризками.

Під водоспадом (і це було найдивовижніше видовище) звідкілясь із височенної стелі звисало до самісінької річки ціле гроно велетенських скляних труб! Труби ті були таки справді велетенські. Було їх з добрий десяток, і вони висмоктували з річки коричневу каламутну воду, переганяючи її бозна-куди. А оскільки були вони зі скла, то всі бачили, як та рідина тече й булькоче, а ще було чути, як невпинно, заглушуючи ревіння водоспаду, смок-смок-смокчуть труби.

Річкові береги поросли мальовничими деревами й кущами - плакучими вербами, вільхами та високими купами рододендронів з рожевими, червоними й бузковими квітами. Луки були всіяні тисячами квіточок жовтця.

- От! - вигукнув містер Вонка, підскакуючи й показуючи золотою бамбулькою тростини на коричневу річку. - Це все шоколад! Кожна краплинка цієї ріки - з гарячого рідкого шоколаду найвищої якості. Най-най-най-вищої якості. Цього шоколаду вистачить, щоб заповнити по краї всі ванни всієї країни! Та ще й усі плавальні басейни! Чи ж не дивовижно? А погляньте на мої труби! Вони засмоктують шоколад і розносять його по всіх фабричних цехах, скрізь, куди потрібно! Тисячі літрів щогодини, любі дітки! Тисячі й тисячі літрів!

Діти та батьки не могли з подиву промовити й слова. Вони були приголомшені. Ошелешені. Вражені й розгублені. Їх цілковито збила з пантелику ця вся грандіозність. Вони просто стояли й дивилися.

- Цей водоспад надзвичайно важливий! - вів далі містер Вонка. - Він змішує шоколад! Розбовтує його! Колотить і збиває! Робить його легким і пінистим! Жодна інша фабрика на світі не змішує шоколад водоспадом! Але тільки так це можна зробити як належить! Тільки так! А як вам мої дерева? - вигукнув він, вказуючи тростиною. - А мої гарненькі кущики? Правда, гарні? Я ж вам казав, що ненавиджу потворність! І зрозуміло, що все це їстівне! Усе з чогось інакшого й смачного! А як вам мої луки? Подобається травичка й жовтець? Травичку, на якій ви стоїте, любі малята, зроблено з нового сорту м’якої м’ятної цукрової вати, яку я недавно винайшов! Я назвав її цукряткою! Скуштуйте стеблинку! Будь ласка! Це так смачно!

Усі механічно нахилилися й зірвали по стеблинці трави - окрім Авґустуса Ґлупа, котрий хапнув одразу цілу жменю.

А Віолета Бореґард, перш ніж покуштувати свою стеблинку трави, витягла з рота жуйку, з якою вже побила світовий рекорд, і акуратно приліпила її собі за вухом.

- Яке ж це чудо! - прошепотів Чарлі. - Який чудовий смак! Правда, дідуню?

Раптом повітря задзвеніло від вереску. Верещала Верука Солт. Вона несамовито вказувала на протилежний берег річки.

- Дивіться! Дивіться туди! - лементувала вона. - Що це таке? Воно рухається! Воно йде! Це маленька істота! Маленька людинка! Отам, за водоспадом!

Усі перестали збирати жовтець і глянули на той бік річки.

- Вона не бреше, дідуню! - вигукнув Чарлі. - Це справді людинка! Чоловічок! Бачите?

- Бачу, Чарлі! - схвильовано підтвердив дідунь Джо.

Усі метнулися до річки, щоб краще роздивитися.

- Це просто фантастика!

- Вони мені по коліна!

- А яке в них смішне довге волосся! Крихітні люди - завбільшки як звичайна лялька - зупинилися на тому березі річки й почали розглядати відвідувачів. Один показав на дітей, а тоді щось прошепотів чотирьом своїм товаришам, і всі п’ятеро зареготали.

- Це ж не можуть бути справжні люди, - засумнівався Чарлі.

- Звичайно, що справжні, - заперечив містер Вонка. - Це ж умпа-лумпи.

Віллі Вонка розповів, що під час своєї подорожі в країні Лумпаландії він знайшов маленьких умпа-лумпа, які жили в хатинках на деревах і страшенно бідували. Вони дуже любили какао-боби, які становлять основу шоколаду. Тож містер Вонка перевіз їх на свою шоколадну фабрику. Верука зарепетувала, що хоче собі умпа-лумпу, а Авґустус Ґлуп нищечком підкрався до річки і, стоячи на березі навколішки, з шаленою швидкістю заливав собі жменями в рот рідкий гарячий шоколад.

Розділ 17. АВҐУСТУС ҐЛУП ВИЛІТАЄ В ТРУБУ

Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав:

- Ой, не треба! Авґустусе, благаю! Не треба такого робити! Людська рука не повинна торкатися до мого шоколаду!

- Авґусь! - покликала пані Ґлуп. - Чи ти не чув, що тобі кажуть? Негайно відійди від річки!

Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він простягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.

- Авґустусе! - волала пані Ґлуп. - У тебе ж нежить, ти заразиш мільйони людей по всій країні!

Чи чули ви вислів «вилетіти в трубу»? Що він означає? А в якому значенні він ужитий у творі Р. Дала?

- Обережно, Авґустусе! - репетував пан Ґлуп. - Ти дуже низько нахилився!

Пан Ґлуп мав цілковиту рацію. Бо раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді - шубовсть! - Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею. Усі на березі річки затамували дух, видивляючись, де він вигулькне.

- Он він! - крикнув хтось, показуючи вгору. І справді, оскільки труба була скляна, то всі чітко побачили, як Авґустус Ґлуп летить головою вперед, мов вистрілена торпеда.

- Рятуйте! Вбивають! Поліція! - заверещала пані Ґлуп. - Авґустусе, негайно назад! Ти куди?

- Спокійно! - вигукнув містер Вонка. - Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку - й побачите. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді...

- Він стане шоколадною помадкою! - верескнула пані Ґлуп.

- Я не дозволю! - крикнув містер Вонка.

- Це ж чому? - крикнула пані Ґлуп.

- Бо смак буде гидкий, - відказав містер Вонка. - Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.

Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з’явився умпа-лумпа.

Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.

- Слухай мене! - звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка. - Відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу.

Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!

- Авґустус Ґлуп! - співали умпа-лумпи. -

Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп!

Скупий тюфтелька-товстопуп!

І день, і ніч свинюка ця

жере і хлебче без кінця.

Як довго буде це тривати?

Вже годі! Треба припиняти,

бо це вгодоване нещастя

не принесе нікому щастя.

Розділ 18. ПО ШОКОЛАДНІЙ РІЧЦІ

- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Швиденько! Усі за мною в наступний цех! І не переживайте за Авґустуса Ґлупа. Він вийде сухим з води. Так завжди буває. Продовжимо нашу подорож по річці! А ось і човен! Дивіться!

Над теплою шоколадною рікою здіймався густий серпанок, і з цього серпанку раптом виплив дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою, і був він такий сяючий, іскристий і сліпучо-рожевий, ніби його виготовили з яскравого рожевого скла. З обох облавків стриміло багато весел і коли човен наблизився, то всі, хто стояв на березі, побачили, що за веслами сидять безліч умпа-лумпів - може, з десяток за кожним веслом.

- Це моя особиста яхта! - повідомив містер Вонка, сяючи від задоволення. - Я її видовбав з величезної карамельки! Яка ж вона чудова! Подивіться, як розтинає хвилі!

Щойно всі безпечно розмістилися в човні, як умпа-лумпи відштовхнули його від берега й налягли на весла.

- Гей, там! Майк Тіві! - крикнув містер Вонка. - Не лижи човна язиком! Він стане липкий!

- Татку, - заявила Верука Солт, - я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу... хочу...

Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.

- Випий, - простяг він кухля Чарлі, - тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду.

Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.

- Ви теж, - сказав він, - бо щось ви дуже схожі на скелета. Що таке? Останнім часом удома нічого було їсти?

- Та так, не надто, - знітився дідунь Джо. Чарлі приклав кухля до вуст, і, коли густий теплий шоколад потік у порожній живіт, усе його тіло аж затремтіло від задоволення, наповнюючись неймовірним щастям.

Шоколадною річкою. Кадр із фільму «Чарлі та шоколадна фабрика» (Реж. Тім Бертон. США, Велика Британія, Австралія. 2005)

Човен линув за течією. Річка вужчала. Попереду був якийсь темний тунель - великий, круглий, схожий на величезну трубу - і річка текла прямісінько в цей тунель. І човен теж несло туди!

Над самісінькою поверхнею річки в стіну тунелю були вбудовані двері. Це були склади, де зберігалися різноманітні креми, приладдя для збивання вершків, боби тощо. Віллі Вонка наказав зупинити човен. Вони потрапили в цех винаходів. Там було чимало дивовижних смаколиків і велика жуйкова машина, яка виготовляла найфантастичніші жуйки на світі.

Розділ 21. ЧАО, ВІОЛЕТО

Містер Вонка найбільше пишався жувальною гумкою, яка замінює харчі та дорівнює повноцінному обіду з трьох страв. Щойно виготовлений шматок жуйки поєднував у собі томатний суп, смажене м’ясо та чорничний пиріг. Віолета Бореґард захотіла її скуштувати, але містер Вонка переконував дівчинку, що робити цього не треба, бо жуйка ще не готова. Але Віолета не послухала, хапнула жуйку, кинула в рот, і її потужні натреновані щелепи почали клацати, мов обценьки. Дівчинці надзвичайно сподобалося, що жуйка весь час змінювала свій смак. Пан Бореґард пишався донькою, адже вона перша у світі їсть обід з жувальної гумки! Раптом пані Бореґард помітила, що ніс доньки синіє. Усі дивилися на Віолету. Її обличчя, руки, ноги, шия - все тіло, вся шкіра, а заодно й копиця кучерявого волосся стали сліпучо-фіолетово-чорні - як чорничний сік! Потім дівчинка почала надуватися. Її тіло роздималося й змінювало форму з такою швидкістю, що вже за хвилину перетворилося на величезну круглу темно-синю кулю - власне, на велетенську ягоду чорниці, - а від самої Віолети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди, та ще малесенька голівка нагорі. Містер Вонка покликав умпа-лумпів і звелів закотити Віолету в човен і відвезти до сокочавильного цеху, щоб негайно вичавити з неї сік. Батьки дівчинки побігли за донькою. Чарлі почув, як умпа-лумпи заспівали:

- Усі ми, любі друзі, згодні,

що гіршого нема сьогодні,

ніж бачити дурну дивачку,

яка весь час жує жувачку.

(Таку ганебно звичку мати -

вже краще в носі колупати.)

Ці жуйки горе вам несуть -

пустопорожня їхня суть.

В халепу влип, на нашу думку,

той, хто жує жувальну гумку.

Містер Вонка і троє дітей з родичами продовжили подорож шоколадною фабрикою.

Розділ 24. ВЕРУКА В ГОРІХОВОМУ ЦЕХУ

Містер Вонка помчав по коридору. На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: «ГОРІХОВИЙ ЦЕХ».

Видовище було прецікаве: мабуть, з сотня білок сиділа на високих стільчиках довкола великого стола. На столі лежали гори волоських горіхів, що їх з величезною швидкістю лущили білки. Вони працювали, мов скажені.

- Цих білок спеціально навчили добувати горішки з-під шкаралупи, - пояснив містер Вонка.

- А чому саме білок? - поцікавився Майк Тіві. - Чому не умпа-лумпів?

- Бо умпа-лумпи, - відповів містер Вонка, - не вміють так лущити, щоб сам горішок лишався цілим. Вони завжди розколюють горіхи надвоє. Ніхто, крім білок, не вміє добувати з-під шкаралупи цілий горішок. Гляньте, як вони стукають суглобами кігтиків по шкаралупі, щоб перевірити, чи під нею не зіпсутий горішок! Зіпсутий відлунює порожньо, і білки його не лущать, а зразу викидають у сміттєпровід.

- Мам! - вигукнула раптом Верука Солт, - я хочу мати білочку! Дістань мені таку білочку!

- Ти ж розумна дитина, - відказала пані Солт. - Це білочки містера Вонки.

- Ну, то й що! - закричала Верука. - Хочу білочку. Я тільки й маю вдома, що двох собак, чотирьох котів, шістьох кролів, двох папуг, трьох канарок, одного зеленого какаду, одну черепаху, акваріум з золотими рибками, клітку з білими мишками і старого дурного хом’яка! А я хочу білочку!

І тут виступив наперед пан Солт, Веруччин батько.

- Так, Вонко, - солідно проказав він, витягаючи натоптаного грішми гаманця, - скільки хочете за свою скажену білку? Назвіть ціну.

- Вони не продаються, - відповів містер Вонка. - Їй білка не дістанеться.

- Як це не дістанеться! - зарепетувала Верука. - Я зараз зайду й сама собі виберу білку!

- Не смій! - крикнув містер Вонка, та було пізно. Дівчисько рвучко відчинило двері й забігло в цех.

Щойно вона опинилася в залі, як усі сто білок перестали працювати, озирнулися і втупилися в неї чорними намистинками очей.

Верука теж завмерла, зирячи на них. Тоді її погляд зупинився на гарненькій білочці, що сиділа край стола зовсім близько до неї. Білочка тримала в лапках горіха.

- Чудово, - сказала Верука, - візьму тебе!

Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку... та поки вона це робила... у першу ж часточку секунди, коли її рука почала рух уперед, у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі-всі-всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло.

Двадцять п’ять білок схопили дівчинку за праву руку й повисли на ній.

Ще двадцять п’ять білок схопили її за ліву руку й теж повисли.

Двадцять п’ять білок схопили її за праву ногу й притисли її до землі.

Двадцять чотири білки схопили її за ліву ногу.

Лишалася ще одна білка, як було видно - найголовніша. Вона видряпалася Веруці на спину й почала стук-стук-стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика.

- Рятуйте її! - заверещала пані Солт. - Веруко! Назад! Що вони з нею роблять?

- Перевіряють, чи не зіпсута всередині, - пояснив містер Вонка. - Дивіться далі.

Верука люто боронилася, але білки міцно її тримали й не давали поворухнутися. Білка на плечах і далі стук-стук-стукала дівчину по голові. А тоді білки повалили Веруку додолу й кудись потягли.

- Ой лихо, вона таки зіпсутий горішок, - сказав містер Вонка. - Мабуть, її голова відлунювала порожнечею.

- Куди вони її тягнуть? - верескнула пані Солт.

- Туди, куди викидають зіпсуті горіхи, - пояснив містер Віллі Вонка. - До сміттєпроводу.

- А куди? - лементувала, сплескуючи руками, пані Солт. - Що роблять із зіпсутими горіхами? Куди веде сміттєпровід?

- Оцей сміттєпровід, - пояснив містер Вонка, - впадає прямісінько в головну каналізаційну трубу, в яку стікають нечистоти з усіх куточків фабрики: і зметена з підлоги пилюка, і картопляні лушпайки, і гнила капуста, і риб’ячі голови, і все таке.

- Але... але... але... - верескнула пані Солт, - куди вона врешті-решт виходить, та каналізаційна труба?

- Як то куди? Ясно, що в піч, - спокійно пояснив містер Вонка. - У сміттєспалювач.

- Слухайте, Вонка! - додав пан Солт. - Здається, цього разу ви крихточку, граминочку перебрали. Можливо, моя доня трохи розбещена - я не заперечую, - та це не означає, що ви можете її взяти й підсмажити. Знайте - ви мене страшенно розсердили!

- Та не сердьтеся, шановний пане! - відповів містер Вонка. - Думаю, рано чи пізно вона знайдеться. Може, її далеко й не занесло. Може, вона застрягла на самому початку сміттєпроводу, біля вхідної діри, а якщо це так, то зайдіть і витягніть її.

Почувши це, пан і пані Солт заскочили в горіховий цех, підбігли до діри в підлозі й зазирнули туди.

Білки не забарилися і зіштовхнули їх у сміттєпровід слідом за дочкою.

З глибини коридору долинуло гупання барабанів. Тоді залунав спів.

- Верука Солт! - співали умпа-лумпи. -

Верука Солт вередувала,

аж доки в сміттєпровід впала.

(Таку халепу, як оця,

довести треба до кінця,

тож ми не марнували слів

і здихались також батьків.)

Віллі Вонка вигукнув, що він ще такого не бачив, щоб діти зникали, мов ті кролики. Але журитися не треба, бо усі вони вийдуть сухі з води. І він запропонував рушити далі. Вони зайшли в чудернацький великий скляний ліфт, який міг рухатися в будь-який бік. Майк Тіві біля однієї з кнопок ліфта побачив напис «ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД» і натиснув на неї. Коли ліфт доставив дітей і дорослих на місце, містер Вонка попередив, щоб у цьому приміщенні всі були дуже обережні, бо тут є багато небезпечного, і нічого не чіпали. Чарлі стало моторошно, він відчував якусь небезпеку. Тут проводили експеримент з передавання шоколадки з одного місця в інше за допомогою телевізора. Але для цього треба було взяти дуже велику шоколадку, бо під час передавання в повітрі вона ставала маленькою. Дідунь Джо був надзвичайно вражений, він уважав, що це відкриття змінить увесь світ.

Розділ 27. МАЙКА ТІВІ ПЕРЕДАЮТЬ ПО ТЕЛЕБАЧЕННЮ

Майк Тіві поцікавився, чи можна отак «передати по телевізору» людину. Містер Вонка замислився і відповів, що він майже впевнений, що можна, хоча волів би не ризикувати, бо це могло би призвести до дуже неприємних наслідків. Але Майк його вже не слухав, а мчав до великої телекамери, щоб стати найпершою у світі людиною, яку «передадуть по телевізору». Він рвонув рубильник, спалахнуло світло... Там, де перед цим стояв Майк, вже нікого не було. Пан Тіві припустив, що його син пролітає десь над ними мільйонами крихітних шматочків. Усі зібралися біля телевізора, на екрані якого почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками та всміхався від вуха до вуха, адже його першого у світі передали по телевізору! Проте став хлопчик дуже маленьким. Пані Тіві зняла з екрана крихітну фігурку сина. Він гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. Зросту він мав два-три сантиметри. Батьки бідкалися, що син тепер нічого не зможе робити, але хлопця це не бентежило, адже він і надалі зможе дивитися телевізор! Розгніваний батько пообіцяв викинути телевізор у вікно. Коли Майк Тіві таке почув, у нього почалася істерика. Хлопець стрибав на маминій долоні, верещав, кусав її за пальці і кричав, що хоче дивитися телевізор. Містер Вонка наказав умпа-лумпам покласти Майка в спеціальну машину, яка випробує, наскільки розтягуються жуйки, щоб видовжити хлопця. Умпа-лумпи, які оточили велетенську телекамеру з протилежного боку зали, вже почали гупати в крихітні барабанчики та ритмічно пританцьовувати:

- Повторюємо день і ніч

Найважливішу в світі річ:

НЕ ТРЕБА дітям дозволяти

До телевізора сідати.

Цю штуку хай би взагалі

Не знали дітлахи малі.

По всіх світах, з самого рана

Вони сидять біля екрана

І не відходять до півночі,

Аж їм на лоба лізуть очі.

Чи знають татусі і мами,

що робить телик з дітлахами?

У ГОЛОВІ СТАЄ В НИХ ПУСТО!

ГНИЄ УЯВА, МОВ КАПУСТА!

УСІ ЗНИКАЮТЬ ПОЧУТТЯ

Й ТАКЕ ТУПЕ СТАЄ ДИТЯ,

ЩО НЕ СПРИЙМАЄ ЧАРІВНІ

КАЗКИ, ФАНТАЗІЇ Й ПІСНІ!

А МОЗОК, ЯК ШВЕЙЦАРСЬКИЙ СИР,

У МОЗКУ ТІМ - МІЛЬЙОНИ ДІР...

ПОРОЖНІ ОЧІ, ЗГАСЛИЙ ЗІР!

«Гаразд, - ви скажете, - ми згодні

екран розбити хоч сьогодні,

та як ми будем розважати

своїх дітей? Чим забавляти?..»

У відповідь спитаєм вас:

«А що робили діти в час,

коли потвор цих не було?

Що втіху й радість їм несло?»

Забули вже? Вам нагадати?

Ми ладні по складах сказати:

BO-НИ... ЧИ-ТА-ЛИ... КНИ-ЖЕЧ-КИ!

Байки ЧИТАЛИ, казочки,

Історії ЧИТАЛИ різні,

ЧИТАЛИ зранку і допізна!

В дитячій скрізь книжки стояли,

і на підлозі теж лежали!

І на столі, і біля ліжка

дітей чекала гарна книжка!

Казки чарівні, фантастичні,

дракони в них, кити незвичні,

пірати, острови скарбів,

принцеси з чарівних країв,

розбійники і кораблі,

слони, цигани, королі.

І людожери на вогні

готують щось у казані.

(Як пахне! Що це - з кмином юшка?

Та ні, це хлопчик-нечемнушка!)

Аж перехоплювало дух

від тих книжок... Ось Вінні-Пух,

он Білосніжка йде до лісу...

Ось Ґулівер веде Алісу

у Дивосвіт, і прямо тут

до них підходить ліліпут.

Ген Королева виглядає,

чи знайде Ґерда свого Кая...

Таке, готуючись до сну,

читали діти в давнину!..

• Кого з перелічених у пісеньці персонажів ви впізнали? Пригадайте, що це за твори і хто їхній автор.

• Перечитайте пісеньку. Яка була роль книжки раніше й зараз? Чи згодні ви з умпа-лумпами?

Розділ 28. ЗАЛИШИВСЯ ТІЛЬКИ ЧАРЛІ

- Який буде наступний цех? - замислився містер Вонка, а тоді крутнувся й заскочив у ліфт. - Швидше! Сюди! Мусимо їхати далі! І скільки ж це тепер лишилося дітей?

Чарлі поглянув на дідуня Джо, а дідунь Джо - на малого Чарлі.

- Та ж, містере Вонко, - знизав плечима дідунь Джо, - залишився тільки Чарлі.

Містер Вонка рвучко обернувся й глянув на Чарлі.

Запала тиша. Чарлі стояв і міцно тримав дідуня Джо за руку.

- Тобто залишився тільки ти один? - запитав містер Вонка, вдаючи подив.

- Ага, - сказав Чарлі. - Так.

Містер Вонка раптом аж вибухнув радістю.

- Любий хлопчику, - вигукнув він, - але ж це означає, що ти переміг! - Він вистрибнув з ліфта і так несамовито затряс хлопцеву руку, що трохи її не відірвав. - Прийми мої щирі вітання! - тішився він. - Найщиріші! Я такий радий! Це чудово! Тепер нарешті почнеться справжня забава! Але не треба баритися! Не треба зволікати! Часу залишилося ще менше, ніж досі! До вечора ми маємо зробити ще безліч справ!

Подумай, скільки ще треба всього узгодити! А скількох людей покликати! Але ми, на щастя, маємо швидкісний скляний ліфт! Стрибай сюди, любий Чарлі, стрибай! Ви теж, шановний дідуню Джо!

Чарлі подумав, що зараз станеться щось шалене. Але не злякався. Він навіть не нервував. Просто був страшенно схвильований. Дідунь Джо теж. Старенький стежив за кожним рухом містера Вонки, а обличчя його сяяло від радості. Містер Вонка потягся до кнопки на високій скляній стелі ліфта. Чарлі й дідунь Джо задерли голови, щоб прочитати напис на наклеєчці біля кнопки.

Там було написано:... «ВГОРУ Й ГЕТЬ».

Ліфт, пробивши дах фабрики, злетів угору. Потім він завис над фабричною брамою. Вони побачили низку велетенських критих фургонів з цукерками, у які сідали інші діти з батьками. Вони дещо змінилися: Авґустус Ґлуп, який вилетів у жахливу трубу, став худим, як соломина. Віолета Бореґард, з якої вичавили соки, мала здоровий вигляд, набагато кращий, ніж був. Але обличчя в неї залишилося фіолетовим. Верука та її батьки були з голови до п’ят у відходах та смітті. Майк Тіві став метрів три заввишки та тонюсіньким, як дріт. Але ці дурнуваті дітлахи містера Вонку не цікавили. Йому треба було поговорити з Чарлі про щось важливе. Тож він натис ще одну кнопку - і ліфт майнув у небо.

Розділ 30. ШОКОЛАДНА ФАБРИКА ЧАРЛІ

Великий скляний ліфт тепер ширяв високо над містом. У ньому стояли містер Вонка, дідунь Джо та малий Чарлі.

- Як я люблю свою шоколадну фабрику, - сказав містер Вонка, дивлячись униз. Тоді на хвилю замовк, а потім повернувся й глянув на Чарлі з надзвичайно серйозним виразом обличчя. - А тобі, Чарлі, вона теж подобається? - запитав він.

- О, так! - вигукнув Чарлі. - Думаю, це найчудовіша фабрика на світі!

- Дуже приємно це чути, - як ніколи серйозно проказав містер Вонка. Він не відводив очей від Чарлі. - Так, - повторив він, - мені надзвичайно приємно чути це від тебе. І зараз я скажу, чому.

Містер Вонка нахилив голову набік, а тоді цілком несподівано сяйнув усмішкою, від чого з кутиків його очей побігли крихітні зморщечки, і сказав:

- Розумієш, люба дитино, я вирішив усе це тобі подарувати. Як тільки підростеш і зможеш нею управляти, фабрика стане твоєю.

Чарлі витріщився на містера Вонку. Дідунь Джо роззявив рота, намагаючись щось сказати, але не міг видушити й словечка.

- Це щира правда, - запевнив містер Вонка, тепер уже всміхаючись від вуха до вуха. - Я справді віддаю фабрику тобі. Ти згоден?

- Боюся, мама з нами не піде, - сумно сказав Чарлі.

- Чому це?

- Бо вона не покине бабусю Джозефіну, бабуню Джорджину та дідуся Джорджа.

- Вони теж можуть перебратися на фабрику!

- Не зможуть, - заперечив Чарлі. - Вони дуже старенькі і двадцять років не злазили з ліжка.

- То ми й ліжко разом з ними заберемо, - сказав містер Вонка. - У цьому ліфті ліжко поміститься легко.

Ліфт уже ширяв над самісіньким дахом хатинки Бакетів.

ТРІСЬ! ТОРОХ!

І ліфт залетів прямісінько крізь дах у спальню до стареньких, що лежали на ліжку. Їх засипав порох, потрощена черепиця, уламки дощок, таргани, павуки, цегла й цемент, отож усі троє стареньких подумали, що настав кінець світу.

Бабуня Джорджина зомліла, в бабусі Джозефіни випала з рота штучна щелепа, дідусь Джордж заховав голову під ковдру, а з сусідньої кімнати примчали пан і пані Бакети.

- Мамо! - крикнув Чарлі, кидаючись в обійми пані Бакет. - Мамо! Мамо! Послухай, що сталося! Ми всі будемо жити на фабриці містера Вонки й допоможемо йому нею керувати! А ще він віддає її всю мені і... і... і... і...

- Шановний пане, - вискочив уперед містер Вонка, люб’язно потиснувши руку панові Бакету, - я дуже радий з вами познайомитися. Не переживайте за вашу хату. Віднині вона вам уже не знадобиться.

Минуло чимало часу, поки Чарлі з дідунем Джо змогли нарешті всім пояснити, що з ними сьогодні відбувалося. Але й після цього всі вони відмовилися їхати на фабрику в ліфті.

Але містер Вонка, дідунь Джо та Чарлі, не зважаючи на їхні крики, просто заштовхали ліжко в ліфт. А тоді ще й пана та пані Бакетів туди затягли. Потім зайшли й самі. Містер Вонка натис кнопку. Двері з’їхалися. Бабуня Джорджина заголосила. А ліфт піднявся над підлогою і вилетів крізь проламаний дах просто в небо.

Чарлі виліз на ліжко і намагався заспокоїти заціпенілих від жаху стареньких.

- Не бійтеся, будь ласка, - примовляв він. - Тут цілком безпечно. Ми летимо в найчарівніше місце на світі!

- Чарлі правду каже, - підтвердив дідунь Джо.

- А якщо ми долетимо, то там буде якась їжа? - запитала бабуся Джозефіна. - Я просто вмираю з голоду! Ми всі такі голодні!

- Якась їжа? - розреготався Чарлі. - О-о!.. Ще хвильку - й побачите!..

Переклад з англійської Віктора Морозова Ілюстрації Квентіна Блейка

За мотивами казкової повісті «Чарлі і шоколадна фабрика» було знято фільм «Віллі Вонка і шоколадна фабрика» (1971). Одна компанія з Чикаго дала на нього кошти, щоб мати право використовувати назви солодощів, які згадувалися у фільмі. Так в американських крамницях з'явилися «Вічні льодяники», цукерки «Умпа-лумпа». А поштою можна було навіть замовити «Набір кондитера від містера Вонки». До нього входили етикетки, форми і компоненти для приготування смаколиків удома. Зараз солодощі від Віллі Вонки продаються у США, Канаді, Великій Британії та інших країнах.

Література і культура

Американський кінематограф до Різдвяних свят завжди готує глядачам новий фільм. Саме такою різдвяною казкою про духовні цінності став фільм режисера Тіма Бертона «Чарлі і шоколадна фабрика» (2005).

Творці фільму додали до сюжету казки, яку написав Р. Дал, історію життя Віллі Вонки, який вимагає від Чарлі залишити свою родину, щоб стати спадкоємцем фабрики. Чарлі не погодився розлучитися з рідними і залишився в батьківському домі. Цілий рік Вонка не бачив хлопчика, нові солодощі стали несмачними, і Вонка повернувся до Чарлі. Виявляється, що сам Вонка не любив своєї родини, бо його батько-стоматолог вважав цукерки найнепотрібнішою річчю у світі, яка лише псує зуби. А коли Віллі вперше покуштував шоколад, то зрозумів, що це стане справою його життя. І він утік з дому. Чарлі пояснив містерові Вонці, що батьки намагаються допомогти дітям, уберегти їх від фатальних помилок. Містер Вонка дізнається, що його батько пишається ним і любить його понад усе. Після примирення з батьком містер Вонка забрав Чарлі та його родину на шоколадну фабрику.

Фільм знімався в Лондоні. Човен Віллі Вонки будували 20 тижнів. Льодяники на деревах та солодка вата у фільмі є справжніми кондитерськими виробами. Компанія «Нестле» надала для зйомок фільму 1850 плиток справжнього шоколаду.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Знайдіть у творі зав'язку, кульмінацію та розв'язку.

2. Визначте, які випробування на фабриці Вонки мали пройти діти.

3. Поясніть, чому деякі фрагменти твору написані курсивом і великими літерами.

4. Чому головним героєм твору є Чарлі, а не Віллі Вонка?

5. Чому Чарлі свій Золотий квиток отримав не відразу? Чи змінилося б щось у сюжеті твору, якби Чарлі отримав Золотий квиток у батончику на день народження? Як ви вважаєте, чому письменник обрав саме такий розвиток подій? Поясніть свій висновок.

6. Хто такий містер Вонка? Прочитайте його портрет і дайте за ним характеристику власникові шоколадної фабрики.

7. Якою була шоколадна фабрика? Чому її двері були весь час зачиненими?

8. Як ставився містер Вонка до людей? Чи довіряв він їм? Чому?

9. Переконайте Віллі Вонку взяти вас на роботу на шоколадну фабрику! Об'єднайтесь у групи і складіть перелік важливих якостей, які, на вашу думку, повинен мати працівник фабрики містера Вонки.

10. Для чого містер Вонка організував екскурсію п'ятьох дітей на свою фабрику? Як він це пояснив дітям?

11. Як були покарані Авґустус, Верука, Віолета і Майк? Чи випадково їх спіткала саме така кара і саме під час екскурсії? Чому нічого поганого не трапилося з Чарлі?

12. Порівняйте Чарлі Бакета і Веруку Солт. Як би кожен із них відреагував, отримавши в подарунок на день народження одну-єдину шоколадку? Об’єднайтесь у пари і розіграйте в ролях діалог: а) Веруки з батьком; б) Чарлі з батьком.

13. Чому містер Вонка вирішив забрати Чарлі на шоколадну фабрику?

14. Об’єднайтесь у пари і складіть діалог «Інтерв’ю з дітьми після відвідин фабрики Вонки».

15. Хто такі умпа-лумпи? Яку роль вони відіграють у творі? Чи важливі їхні пісеньки у творі?

16. Установіть відповідність між персонажем повісті-казки та характеристикою, яку йому дають умпа-лумпи.

Віолета Бореґард

Верука Солт

Авґустус Ґлуп

Майк Тіві

Зіпсута, але не лиха

Скупий тюфтелька-товстопуп

Її великий рот гримів, як тракторний завод

У голові стає в них пусто, гниє уява, мов капуста

17. Об’єднайтеся в групи і створіть сенкан до образів дітей.

18. Подивіться фільм «Чарлі і шоколадна фабрика». Знайдіть спільне і відмінне в сюжетах фільму та книжки.

19. Чи можна стверджувати, що повість має щасливий фінал?

20. Як Р. Дал ставиться до читання і книги? Хто з персонажів повісті закликає дітей побільше читати? Чому? Які книги, про які співають умпа-лумпи, ви прочитали? Поясніть, чому саме їх рекомендують для читання маленькі чоловічки.

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

1. Складіть маршрут екскурсії дітей фабрикою Вонки, позначте місця, де з дітьми траплялися пригоди.

2. Знайдіть у тексті портрети персонажів та інші описи. Заповніть таблицю в зошиті, додаючи до кожного персонажа опис зовнішності, характерні звички, поведінку.

Ім'я персонажа:

Опис зовнішності:

Звички і поведінка:

Порівняння, яке відповідає портрету персонажа:

Порівняння, яке відповідає поведінці персонажа:

3. Підготуйте розповідь про шоколадну фабрику містера Вонки.

4. Уявіть себе журналістом/журналісткою. Напишіть сенсаційну статтю в газету чи інтернет-видання про те, як хлопчик Чарлі Бакет став власником шоколадної фабрики. Скористайтеся шаблоном.

www.dahlnews.co.uk

З лютого 2023 року

ХЛОПЧИК ВИГРАВ ФАБРИКУ!

Учора Чарлі Бакет отримав у подарунок шоколадну фабрику від Віллі Вонки!

Коли містера Вонку запитали про його рішення, він сказав: ...

Сім'я Чарлі Бакета тепер щаслива. Вона з радістю переїхала зі свого будиночка...

Література і медіа

5. Створіть презентацію свого солодкого винаходу. Для зручності заповніть у зошиті таблицю.

Назва солодощів

Опис солодощів

Чому люди купуватимуть саме ці солодощі?

Прикметники і дієслова, які найкраще описують солодощі

Сміливий висновок про особливості солодощів

Героями та героїнями повісті-казки Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика» стали діти, які уособлювали риси характеру, властиві і деяким сучасним дівчаткам і хлопчикам. Авґустус - жадібний хлопчина, який понад усе любить їжу. Верука - вередлива і розбещена дитина, котра істериками домагається, щоби батьки купували їй усе, що вона схоче. Віолета - брутальна дівчинка, яка весь час жує жуйку. Їй дуже подобається нишком шкодити, приліплюючи пожовані гумки на кнопки в ліфті. Майк не уявляє свого життя без телевізора і телесеріалів. Якби Р. Дал писав свою книгу зараз, то Майк, найімовірніше, був би фанатом комп’ютерних ігор. Чарлі - чемна слухняна дитина, яка дуже любить свою родину. Екскурсія на фабрику містера Вонки стає для них справжнім випробуванням. І лише Чарлі дійшов до кінця, не потрапивши в халепу й отримавши головний приз, - став спадкоємцем Вонки.

Дітей у подорожі супроводжують умпа-лумпи, маленький народ Лумпаландії. Вони після кожної пригоди співають веселі пісеньки, у яких не лише висміюють неслухняних дітей, а й пояснюють, що з ними буде після закінчення екскурсії.

Наприкінці твору діти змінюються: Авґустус схуд, у Віолети стало фіолетове обличчя, Верука зі своїми батьками була вся у смітті, а Майка витягнуло аж на три метри... Але чи змінилися вони зсередини, чи засвоїли уроки, котрі отримали на чарівній фабриці шоколаду, ми можемо лише здогадуватися.

Для додаткового читання. Астрід Ліндґрен. Пеппі Довгапанчоха.