Зарубіжна література. 5 клас. Ковбасенко

Казка «Хлопчик-зірка» Оскара Уайльда

Оскар Уайльд

Не лише оригінальністю творчого мислення, а й умінням себе презентувати незвичним одягом, відрізнявся Оскар Уайльд серед інших ірландців та англійців того часу.

Оскар Уайльд (1854-1900) народився в Дубліні, у родині відомого лікаря, котрий водночас захоплювався археологією та фольклором. Батько письменника власним коштом збудував невеличкий медпункт, де будь-хто міг отримати безкоштовну медичну допомогу. Згодом ця амбулаторія стала лікарнею, що працює донині. Від батька Оскар успадкував неймовірне працелюбство та допитливість.

• Розгляньте фотопортрет Оскара Уайльда. Якого казкового героя він вам нагадує?

Оскар Уайльд. Фото Наполеона Сароні. 1882

Мати письменника була поеткою й пишалася, що серед її найближчих родичів і пращурів були відомі письменники. Вона захоплювалася мистецтвом, тож будинок Уайльдів прикрашала велика кількість чудових картин і скульптур.

Ще дитиною Оскар Уайльд опанував німецьку та французьку мови. У школі він був першим учнем, потім закінчив знаменитий Оксфордський університет і став журналістом. Він мав гострий розум і блискучий вигляд: його оригінальні костюми обговорювалися тижнями, а дотепні жарти повторювали як зарозумілі лондонські аристократи, так і міська біднота. Англійці й нині вважають Оскара Уайльда найбільшим дотепником Великої Британії. Вистави за його п’єсами збирали повні театральні зали, а книжки розходилися величезними накладами. А невдовзі про Оскара Уайльда дізнався весь світ.

ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ

  • 1. Кого з людей ми називаємо зірками? Якими вони, на вашу думку, мають бути?
  • 2. Прочитайте казку «Хлопчик-зірка» і складіть її план.

ХЛОПЧИК-ЗІРКА

(Скорочено)

Якось двоє Лісорубів верталися додому з лісу. Було дуже холодно, навіть Гірський Водоспад нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана Королева. Лісоруби заблукали і були нажахані, бо знали, яка жорстока Крижана Королева до тих, хто засинає в її обіймах. Нарешті вони побачили внизу долину і вогні рідного села. Лісоруби нарікали на свою нещасну долю і скаржилися, що «несправедливість панує в світі: радощі вона дарує небагатьом, зате горе вділяє щедрою рукою». Раптом вони побачили, як прекрасна, надзвичайно яскрава зірка впала з неба. Розраховуючи знайти шматок золота, лісоруби кинулися за верболіз. Та замість золота в складках плаща із золотої тканини, вишитої зірками, було загорнуте дитинча в бурштиновому намисті, яке спало. Один Лісоруб запропонував кинути дитину у лісі, адже їм нічим годувати власних. А другий вирішив забрати дитя до себе, а його товариш дивувався подумки з такої його дурості та м'якосердя.

Коли дружина відчинила двері й побачила, що це її чоловік вернувся живий-здоровий, вона обняла його, поцілувала, допомогла зняти з плечей важку в’язку хмизу, обмела йому сніг з чобіт і запросила до хати.

Але він сказав їй:

— Я знайшов щось у лісі і приніс тобі, щоб ти подбала про нього, — і не переступив порога.

І тоді він розгорнув плащ і показав їй дитинча, що спало.

— Ох, чоловіче добрий! — промимрила вона. — Та хіба в нас своїх дітей мало, що ти надумав принести до хати ще й підкидька? — І вона дуже розгнівалася на чоловіка.

— Ні, ти послухай, це ж не звичайне дитя, а Дитя-зірка, — заперечив чоловік і розповів дружині дивну історію про те, як він знайшов дитину.

Але це її не заспокоїло і вона стала глузувати з чоловіка, лаяти його й кричати:

— Своїм дітям он не вистачає хліба, а ти хочеш годувати ще й чуже? А хто потурбується про нас? Хто нас нагодує?

І чоловік нічого не відповів, але й не переступив порога.

А тут із лісу потяг пекучий вітер і залетів крізь відчинені двері до хати; дружина здригнулась і сказала чоловікові:

— Може, ти зачиниш двері? Вітер завіває аж у хату, і я вже змерзла.

— А хіба не вічний холод у тій хаті, де люди з кам’яними серцями? — запитав чоловік.

• Які значення має слово «холод» («змерзнути») у цьому фрагменті казки?

Але дружина не відповіла ні слова, тільки ближче підсунулась до вогнища.

Та через деякий час вона повернулась і глянула на чоловіка, і очі її були повні сліз. Тоді він швидко ввійшов до хати і поклав їй дитя на руки. А вона поцілувала його й поклала на ліжечко поруч із найменшою своєю дитиною. А вранці наступного дня Лісоруб узяв дивовижний золотий плащ і заховав його у велику скриню, а дружина зняла з шиї дитини бурштинове намисто і теж поклала в скриню.

Отож Дитя-зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісоруба, їло і пило з ними за одним столом і гралося разом з ними. І з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене із слонової кістки, і золоті кучері - як пелюстки нарциса, і губи - як пелюстки червоної троянди, і очі - як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він - шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він попихав дітьми й називав їх своїми слугами. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав на них камінцями та проганяв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в інше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався й глузував з нещасних та безпомічних. Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, він лежав у священниковому садку біля кринички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

Чи можна ці рядки назвати портретом? Чому? За допомогою яких засобів виразності автор змальовує Хлопчика-зірку?

Не раз було Лісоруб і його дружина дорікали хлопчикові, кажучи:

- Ми ж не вчинили з тобою так, як ти чиниш із тими, що зосталися на світі, мов билинка в полі, і ні до кого їм прихилитись. І чому ти такий жорстокий з тими, що потребують співчуття?

Та Хлопчик-зірка не слухав їх, він тільки стояв понуро та посміхався зневажливо, а потім знову біг до своїх ровесників і верховодив ними. А ті в усьому слухались його, бо він був гарний, прудконогий, умів танцювати, співати й грати на сопілці. І хоч би куди вів їх Хлопчик-зірка, вони стрімголов бігли за ним, і хоч би що наказував робити, вони все покірливо робили. І коли він виколював кротові очі гострим шпичаком з очерету, вони реготали, а коли жбурляв камінцями на прокаженого1, вони реготали теж. Так він верховодив ними в усьому, і вони стали такі ж немилосердні, як і він.

1 Прокажений - людина, хвора на проказу. Проказа - страшна заразна хвороба, яка спотворює людину. Тому прокажених усі боялися. Про своє наближення такі люди сповіщали, калатаючи дзвоником, щоб зустрічні змогли заховатися.

І от якось проходила селом одна бідна жебрачка. Її одіж була саме лахміття, а з босих ніг, зранених об гостре каміння шляху, сочилася кров, жаль було дивитися на ту страдницю. Натомившись, вона сіла під каштаном перепочити.

Та її зобачив Хлопчик-зірка і сказав своїм товаришам:

- Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха. Ходімо проженемо її звідти, бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами:

- У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав:

- А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

- То правда, що не син, - відповів Лісоруб, - але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Коли старчиха почула ці слова, вона тільки скрикнула і зразу зомліла. Тоді Лісоруб підняв її і відніс до своєї хати, а його дружина почала клопотатися коло неї. І, коли та жінка опритомніла, вони подали їй їсти й пити і просили заспокоїтися.

Ехо і Нарцис (фрагмент картини). Художник Дж. В. Вотерхаус. 1903

Нарцис - один із персонажів давньогрецької міфології. Якось юнак побачив своє відображення в озері. І так захопився власною красою, що не зміг відірватися від споглядання й помер прямо на березі. А на тому місці з’явилися квіти, названі на його честь нарцисами. Нині нарцисами називають також гордовитих, самозакоханих людей, які вважають себе винятковими, зневажливо ставляться до інших людей та вимагають захоплення від оточення. Така поведінка називається нарцисизмом.

• Знайдіть у тексті і прочитайте уривок, де розповідається про поведінку Хлопчика-зірки, коли він жив у Лісоруба. Чи можна його назвати нарцисом?

Жінка розповіла, що десять років тому вона народила у лісі сина, але втратила його. Тоді Лісоруб покликав хлопчика до хати.

І Хлопчик-зірка, сповнений великої радості й подиву, убіг до хати. Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав і мовив:

- Ну, а де ж та моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

- Я - твоя мати, - відповіла йому жінка.

- Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке! - гнівно вигукнув Хлопчик-зірка. - Ніякий я тобі не син, бо ти - бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя!

- Не кажи так, адже ти й справді мій синочок, якого я народила в лісі! - вигукнула вона і, впавши на коліна, простягла до нього руки. - Грабіжники викрали тебе в мене й кинули в лісі на сніг, щоб ти замерз, - плачучи, промовляла вона. - Але я тебе зразу впізнала, щойно побачила, і впізнала ті речі, що були тоді з тобою: золотий плащ та бурштинове намисто. І я благаю тебе: ходім зі мною, бо я, шукаючи тебе, обійшла весь світ. Ходім зі мною, мій сину, бо я потребую твоєї любові.

Та Хлопчик-зірка навіть не ворухнувся: він наглухо закрив своє серце, щоб її нарікання не проникли туди, і в тиші, що запала, чути було тільки, як схлипує бідна жінка.

Нарешті Хлопчик-зірка заговорив, і голос його звучав безжально й презирливо:

- Якщо це правда, що ти моя мати, - сказав він, - то краще б ти не приходила сюди й не ганьбила мене, адже я гадав, що моєю матір’ю була Зірка, а не якась старчиха, як ти кажеш мені. Тому забирайся звідси геть, щоб я тебе більш ніколи не бачив.

- Ой, синочку мій! - скрикнула жінка. - Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

- Нізащо, - відповів Хлопчик-зірка, - адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху, ніж тебе.

Тоді жінка встала і поплентала, обливаючись гіркими сльозами, до лісу, а Хлопчик-зірка, побачивши, що вона пішла, зрадів і побіг гратися зі своїми товаришами.

Та тієї ж миті, як ті побачили його, вони стали глузувати з нього, кажучи:

- Та ж ти бридкий, як ропуха, і відразливий, як гадюка! Тікай звідси геть, бо нам гидко гратися разом з такою потворою, як ти. - І вони прогнали його з садка.

Тоді Хлопчик-зірка задумався і промовив сам до себе:

- Що це вони кажуть? Ану піду я до кринички й погляну на себе в воду, і вона скаже мені, що я гарний.

І він пішов до кринички і глянув у воду, але що ж він побачив! Обличчям він став схожий на жабу, а тіло його вкрилось лускою, як у гадюки. І він кинувся обличчям у траву і заридав, а потім сказав собі:

- Це, певне, така мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко з нею. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу і не знатиму спочинку доти, доки не знайду її.

І тут до нього підійшла найменша донька Лісорубова, і поклала йому руку на плече, і мовила:

- Чи ж то найбільше горе - втратити свою вроду? Все одно залишайся з нами, і я ніколи не дражнитиму тебе.

А він їй відповів:

- Ні, я жорстоко повівся з моєю матір’ю, і на покару за це мені послано це нещастя. Тому я мушу йти звідси і блукати по світу доти, аж поки знайду свою матір і виблагаю в неї пробачення.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Оберіть уривки і підготуйте виразне читання казки в особах.
  • 2. Простежте за текстом казки, у яких випадках вживаються протилежні за значенням слова: «краса» - «потворність» («відразливість» і т. ін.).
  • 3. Подумайте, чи завжди зовнішня краса людини відповідає її внутрішній красі.
  • 4. Займіть позицію. Проаналізуйте поведінку Хлопчика-зірки і дітей у селі. Чи можна її назвати жорстокою? Чому? Чи лежить відповідальність за таку поведінку лише на Хлопчикові-зірці?
  • 5. Знайдіть у тексті та прочитайте в ролях уривок першої зустрічі Хлопчика-зірки з матір’ю. Які ви виберете емоційні інтонації - для хлопчика? жебрачки? Лісоруба? Чи змінюються їхні почуття? Чому?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

  • 1. Оригінальну назву казки О. Уайльда «The Star-Child» (букв. «зіркова дитина») українською перекладають як «Зоряний хлопчик» чи «Хлопчик-зірка». Чи однаковим є значення цих словосполучень? Який варіант назви казки обрали б ви? Чому? Поясніть свою відповідь письмово.

І він схопився й побіг до лісу, гукаючи матір, щоб вернулась, але нізвідки не чув відповіді. Цілий день він ходив і гукав по лісу, а коли зайшло сонце, ліг спати на купу листя, і всі пташки та звірі повтікали від нього, бо пам’ятали його жорстокість. І він спав один-однісінький, тільки ропуха збоку лупала на нього очима та гадюка повільно проповзла біля нього.

А вранці він прокинувся, зірвав кілька кислих ягід з дерева, з’їв їх і пішов далі безмежним лісом, умиваючись гіркими сльозами. І кого тільки зустрічав дорогою, всіх запитував, чи не бачили його матері.

Він запитав Крота:

- Ти риєш нори під землею. Скажи мені, чи не бачив ти там моєї матері?

А Кріт йому відповів:

- Ти виколов мені очі. Як же я можу бачити?

Тоді він запитав у Коноплянки:

- Ти літаєш понад самими вершечками найвищих дерев і можеш бачити весь світ. Скажи, чи не бачила ти моєї матері?

А Коноплянка відповіла йому:

- Як же я можу літати, коли ти заради втіхи попідрізав мені крила?

І малу Білочку, що самотою жила в дуплі ялини, він спитав:

- Скажи, де моя матір?

А Білочка відповіла:

- Ти вбив мою матір. Шукаєш свою, щоб і її вбити?

І Хлопчик-зірка похилив голову, заплакав і став просити пробачення у всіх божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи. А на третій день, пройшовши весь ліс, він вибрів на узлісся і спустився в долину.

І коли він проходив селами, діти дражнили його й кидали на нього камінцями, а селяни, боячись, щоб від нього не пішла на зерно яка зараза, не пускали його навіть до клуні ночувати, наказуючи наймитам гнати його геть, і не було жодної людини, яка б зглянулася на нього. Не доводилося йому ні від кого чути й про бідну старчиху, свою матір, хоч блукав він по світу вже довгих три роки і не раз, бувало, йому ввижалося, ніби то вона пішла поперед нього битим шляхом, і він кидався доганяти й гукав її, до крові збиваючи свої босі ноги об гостре каміння. Але він ніколи не міг наздогнати її, а люди, які жили при шляху, казали йому, що їм ніколи не доводилося бачити таку чи схожу на неї жінку, і ще й потішалися з його горя.

Отак три роки блукав він по світу і ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; весь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині.

І от одного разу надвечір підійшов до брами міста, що лежало на березі річки за міцним муром, і хоч він ледве волік натруджені ноги, а все ж вирішив зайти в місто. Проте вояки, що стояли перед брамою на чатах, схрестили свої алебарди і грубо гукнули йому:

- Що тобі треба в нашому місті?

- Я шукаю свою матір, - відповів він, - і благаю вас: пустіть мене до міста, бо, може, вона саме тут.

Та вояки тільки взяли його на глузи, а один з них, трясучи чорною бородою, поставив перед ним свого щита й закричав:

- Слово честі, твоя мати не дуже зрадіє, коли побачить тебе, адже ти гидший від ропухи з болота чи від гадюки, що повзає в баговинні. Йди геть звідси! Геть же! Твоєї матері нема в нашому місті.

А другий, той, що тримав жовтого прапора в руці, запитав його:

- А хто твоя мати і чому ти розшукуєш її?

І він відповів:

- Моя мати так само, як і я, просить хліба, а я завдав їй страшної образи, тож благаю вас: пропустіть мене, щоб я міг випросити в неї пробачення, якщо вона живе в цьому місті.

Але вони не захотіли пропустити його і почали колоти своїми списами.

І коли він, плачучи, повернув назад до брами, підійшов чоловік в обладунку, прикрашеному золотими квітами, і в шоломі з крилатим левом замість гребеня і запитав у варти, хто це просив дозволу зайти до міста. І вони відповіли йому:

- То якийсь жебрак і син жебрачки, і ми його прогнали геть.

- І дарма, - засміявся той, - а ми продамо цю потвору в рабство, і ціна за нього буде така: вартість келиха солодкого вина.

А в цей час мимо йшов якийсь страшний і лихий з лиця дідуган і, почувши ці слова, сказав:

- Я заплачу за нього цю ціну. - І, заплативши гроші, взяв Хлопчика-зірку за руку й повів його до міста.

Вони пройшли багато вулиць і підійшли, нарешті, до хвіртки в стіні, затіненій гранатовим деревом. Дідуган торкнувся до хвіртки своїм яшмовим перснем, і вона відчинилася. Вони спустилися по п’яти бронзових східцях до саду, де цвіли чорні маки й стояли зелені полив’яні глечики.

• Яке враження справив на вас сад, до якого привів дідуган Хлопчика-зірку? На що вказує колір маків у саду? Які відчуття викликають у вас дії дідугана? Що вказує на небезпеку, яка нависла над Хлопчиком-зіркою?

Тут дідуган витяг із свого тюрбана мережаний шовковий шарф, зав’язав ним очі Хлопчикові-зірці й повів його кудись, підштовхуючи поперед себе. А коли він зняв пов’язку з його очей, Хлопчик-зірка побачив, що опинився в підземній в’язниці, яка освітлювалася ліхтарем, почепленим на гаку.

І дідуган поклав перед ним на дощечці скибку цвілого хліба й сказав: «Їж», і поставив кухлик із солонуватою водою і сказав: «Пий». І коли Хлопчик-зірка поїв і попив, дідуган вийшов, замкнувши за собою двері й закріпивши їх залізним ланцюгом.

А наступного ранку дідуган, що був насправді найпідступнішим із чаклунів Лівії і навчився свого мистецтва в іншого чаклуна, який жив на березі Нілу, увійшов до в’язниці, глянув похмуро на Хлопчика-зірку і сказав:

- У тім лісі, що неподалік від брами цього міста Гяурів, сховано три золоті монети: з білого золота, з жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків по спині. І поспішай якнайшвидше, а ввечері я чекатиму на тебе біля хвіртки мого саду. Гляди ж принеси біле золото, а то погано тобі буде, бо ти - мій раб і я заплатив за тебе ціну келиха солодкого вина. - І він знову запнув Хлопчикові-зірці очі мережаним шовковим шарфом і вивів його з будинку в сад, де росли чорні маки, і, примусивши піднятись на п’ять бронзових східців, відчинив хвіртку своїм яшмовим перснем і виштовхнув його на вулицю.

І Хлопчик-зірка вийшов з міста й підійшов до лісу, про який казав йому Чаклун.

А треба сказати, що віддалік цей ліс милував око - здавалося, що в ньому повно співучих пташок та запашних квітів, і Хлопчик-зірка з радістю зайшов у нього. Та мало втіхи зазнав він у тому лісі, бо хоч би де він ступив, скрізь перед ним уставали батоги шипшини з колючими шпичаками, і вогнем обпікала жалка кропива, і будяки кололи його своїми гострими, як кинджали, колючками, і Хлопчик-зірка набрався муки. Він ніде не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив йому Чаклун, хоч і шукав її від ранку до полудня і від полудня до заходу сонця. А коли стало заходити сонце, він повернув додому, вмиваючись гіркими слізьми, бо знав, яка на нього чекає кара.

Та коли він уже виходив на узлісся, з хащів до нього долинув крик - здавалося, хтось кличе на допомогу. Забувши про своє горе, він побіг на той крик і побачив мале Зайченя, що потрапило в пастку якогось мисливця.

І Хлопчик-зірка зглянувся на бідне Зайченя і звільнив його, промовивши до нього:

- Сам я всього-на-всього раб, але тобі я подарую волю.

А Зайченя відповіло йому так:

- Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу?

І Хлопчик-зірка сказав йому:

- Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме.

- Іди за мною, - сказало йому Зайченя, - і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета і навіщо.

Тоді Хлопчик-зірка пішов за Зайченям і - о радість! У дуплі великого дуба побачив монету з білого золота, яку він шукав.

Сповнений безмежної радості, він схопив монету і сказав Зайченяті:

- За послугу, яку я тобі зробив, ти мені віддячив у багато разів більшою, і за мою добрість відплатив ти мені сторицею.

- Ні, - відповіло Зайченя, - як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою, - і швидко поскакало геть, а Хлопчик-зірка пішов до міста.

Тепер слід сказати, що біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя закривав сірий полотняний каптур, і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика-зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев’яну миску і задзвонив у свій дзвінок, гукнувши йому так:

- Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста і ніхто не змилується наді мною.

- Як жаль! - вигукнув Хлопчик-зірка. - У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшно битиме, бо я його раб.

Та прокажений благав його доти, доки Хлопчик-зірка змилувався над ним і віддав йому монету з білого золота.

А коли він прийшов до будинку Чаклуна, той відчинив хвіртку, і впустив його в сад, і запитав його:

- Ти приніс монету з білого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

- Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив, і поставив перед ним порожню дощечку й сказав: «Їж», а потім поставив порожнього кухлика й сказав: «Пий» і знову кинув його в підземелля.

А вранці Чаклун прийшов і сказав:

- Якщо сьогодні ти не принесеш мені монети з жовтого золота, то навіки залишишся моїм рабом і одержиш триста канчуків по спині.

І пішов знову Хлопчик-зірка до лісу і цілісінький день шукав монету з жовтого золота, проте ніде не міг її знайти. А коли стало заходити сонце, він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього те саме Зайченя, яке Хлопчик-зірка визволив із пастки. І запитало його Зайченя:

- Чого ти плачеш? І що ти шукаєш у лісі?

І відповів йому Хлопчик-зірка:

- Я шукаю монету з жовтого золота, яка десь тут захована, і коли я її не знайду, мій господар поб’є мене і я навіки зостанусь у нього в рабстві.

- Іди за мною, - сказало Зайченя і побігло лісом, аж доки прибігло до озерця. А на дні цього озерця лежала монета з жовтого золота.

- Як я тобі віддячу за це? - сказав Хлопчик-зірка. - Це ж удруге ти виручаєш мене з біди.

- Ну то й що, зате ти перший зглянувся на мене, - сказало Зайченя і швидко побігло геть.

А Хлопчик-зірка взяв монету з жовтого золота, поклав її в гаманець і хутко пішов назад до міста. Але прокажений знову побачив його, вибіг йому назустріч, упав на коліна й закричав:

- Дай мені монету, а то я помру з голоду.

І Хлопчик-зірка відповів йому:

- У мене в гаманці тільки одна монета з жовтого золота, і якщо я не принесу її моєму господарю, він поб’є мене і я зостанусь навіки у нього в рабстві.

Але прокажений так благав його, що Хлопчик-зірка пожалів його й віддав йому монету з жовтого золота.

А коли він підійшов до будинку Чаклуна, той відчинив хвіртку, впустив його в сад і запитав:

- Ти приніс монету з жовтого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

- Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив його, і закував його в кайдани, і знову кинув до підземелля.

А наступного дня вранці Чаклун прийшов до нього і сказав:

- Якщо ти сьогодні принесеш мені монету з червоного золота, я відпущу тебе на волю, а якщо не принесеш, я тебе вб’ю.

І пішов Хлопчик-зірка до лісу, і цілісінький день шукав монету з червоного золота, проте ніде не міг її знайти. А надвечір він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього Зайченя.

І Зайченя сказало йому:

- Монета з червоного золота, яку ти шукаєш, лежить у печері, що позад тебе. Тож не плач, а радій.

- Як же я тобі віддячу за це? - вигукнув Хлопчик-зірка. - Гай, гай! Це ти ж втретє виручаєш мене.

- Але ти перший зглянувся на мене, - відповіло йому Зайченя і швидко побігло собі геть.

А Хлопчик-зірка зайшов у печеру і в найдальшому кутку її побачив монету з червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста. А прокажений, побачивши його, став посеред дороги і закричав, благаючи його:

- Віддай мені монету з червоного золота, а то я помру! - І Хлопчик-зірка знову пожалів його й віддав йому монету з червоного золота, сказавши:

- Твоя біда гірша, ніж моя.

Але серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

• Яку особливість народної казки нагадують фрагменти про три монети? Поміркуйте, які ще ознаки вказують на казкову природу твору.

Та диво дивне! Коли він проходив міську браму, вартові вклонилися йому з великою шанобою і промовили:

- Який гарний наш володар!

А натовп городян ішов за ним слідом і гукав:

- Та нема за нього вродливішого в усьому світі!

Заплакав тоді Хлопчик-зірка і сказав сам до себе:

- Це вони насміхаються з мене та потішаються з моєї жалюгідності.

Але навколо нього зібралося так багато люду, що він заблукав і прийшов на широку площу, де стояв королівський палац.

І ворота палацу відчинилися, і назустріч Хлопчикові-зірці поспішили священнослужителі та найбільші вельможі міста, і сказали, вклонившись йому низько:

- Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-зірка їм відповів:

- Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути?

Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами і на чийому шоломі замість гребеня був крилатий лев, підняв перед ним свого щита і крикнув:

- Чому мій повелитель не вірить, що він гарний?

І Хлопчик-зірка глянув у щит. І що ж він побачив? Його обличчя знову було гарне, як колись, і вся його колишня врода знов повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в них не бачив.

А священнослужителі та найбільші вельможі впали перед ним на коліна й сказали:

- Було давнє пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має владарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону і цей скіпетр і стане нашим королем, справедливим і милосердним.

Але Хлопчик-зірка відповів їм:

- Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері, що породила мене, і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу і не можу тут більше затримуватися, хоч ви й пропонуєте мені корону та скіпетр.

І по цих словах він відвернувся і глянув на вулицю, що вела до міської брами, і - леле! Серед людей, що товпились довкола сторожі, він побачив жебрачку, яка була його матір’ю, а поруч неї стояв той самий прокажений, що сидів був перед міською брамою.

Крик радощів зірвався з його вуст, і він побіг до жебрачки і, впавши перед нею навколішки, обцілував рани на її ногах і омив їх своїми слізьми.

Він низько схилив голову, аж до пилюки і, ридаючи так, що, здавалося, його серце ось-ось розірветься з болю, промовив такі слова:

- Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя...

Проте жебрачка не відповіла йому й слова.

І він простер руки до прокаженого й припав до його ніг, кажучи:

- Тричі виявляв я до тебе милосердя. Ублагай же мою матір заговорити до мене.

Але прокажений не відповів йому й слова.

І він знову заридав і сказав:

- Мати моя! Несила мені більше терпіти ці страждання. Даруй мені своє прощення і дозволь вернутися назад до лісу.

І жебрачка поклала руку йому на голову й промовила:

- Устань!

І прокажений поклав руку йому на голову й теж сказав:

- Устань!

І він підвівся, глянув і - о диво з див! Перед ним були Король і Королева.

І Королева сказала йому:

- Ось твій батько, якого ти пожалів у біді.

А Король сказав:

- Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми.

І вони обняли й поцілували його, і повели його в палац та вбрали в дорогі шати, і наділи йому корону на голову та дали в руки йому скіпетр, і став він правити містом, що стояло над річкою. І він був милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих подарунків, а дітей його зробив вельможами. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим - одіж, і в його державі панували мир і достатки.

Ta правив він недовго. Надто багато зазнав він горя і надто тяжкі пройшов випробування - тож через три роки він помер. А після нього прийшов лихий володар.

Переклад з англійської Ілька Корунця

Ілюстрації створено на основі діафільму «Хлопчик-зірка» Української студії хронікально-документальних фільмів. Художник Ю. Харьков (1986)

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Знайдіть у казці персонажів, яких письменник запозичив в інших казках. Чи можна його звинуватити в порушенні авторських прав?

2. Знайдіть у казці слова, написані з великої літери, хоча за правописом треба навпаки. Спробуйте пояснити, навіщо автор їх написав саме так.

3. Накресліть таблицю в зошиті. Поступово заповнюйте її, відповідаючи на запитання. Відображайте зміни в поведінці героя за допомогою стрілки чи шкали.

Вчинки Хлопчика-зірки

Риси характеру, які виявляються у вчинках

Зневажав сільських дітей, уважав їх своїми слугами

пихатість

Образив жебрачку відмовився впізнати в ній матір

жорстокість

4. Яким виріс Хлопчик-зірка? Що спотворило його характер?

5. Чому Хлопчик-зірка відмовився від матері? Як його за це було покарано?

6. Кого Хлопчик-зірка просив допомогти знайти матір? Чи отримав він допомогу? Чому?

7. Яка деталь із вбрання Чаклуна доводить, що цей одяг був запозичений зі східних казок?

8. Хто допоміг Хлопчикові-зірці виконати завдання Чаклуна? Чому?

9. Розкажіть про Хлопчика-зірку від імені крота, зайченяти чи інших героїв казки.

10. Перед яким вибором стояв Хлопчик-зірка, коли ніс Чаклунові останню монету? Які риси характеру виявилися у його вчинку?

11. Чому до Хлопчика-зірки повернулася краса? Чи можна це назвати винагородою за випробування?

12. Порівняйте характер Хлопчика-зірки на початку і наприкінці казки. Як змінилися його погляди на життя і ставлення до людей? Дайте відповідь на це запитання, використовуючи записи в таблиці та схематичні позначки змін поведінки героя на шкалі.

13. Чи можна визначити конфлікт казки «Хлопчик-зірка» як боротьбу добра і зла? Хто кому протистоїть у цій боротьбі?

14. Чи можна фінал казки назвати щасливим? Чому?

15. Визначте тему та ідею (провідну думку) казки О. Уайльда.

16. Часто можна почути: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб поводилися з тобою». Коли в казці справджується ця думка? Чому? Підбери прислів’я та приказки, які відображали б цю ситуацію. Чи завжди, зробивши добро, треба чекати на віддяку?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

1. Підготуйте розгорнуту відповідь на запитання «Чого хотів навчити О. Уайльд своїх дітей, розказуючи їм казку про Хлопчика-зірку?».

2. Мистецька палітра. Намалюйте портрет Хлопчика-зірки чи створіть портрет-колаж, використовуючи пелюстки квіток, які згадані в описі його зовнішності.

Оригінал і переклад художнього твору

Твори, які ви читаєте на уроках зарубіжної літератури, у підручнику подані українською мовою, хоча їх було написано мовою, якою володів автор/авторка.

Оригіналом (від лат. «первісний») називається текст, відтворений тією мовою, якою він первісно був написаний. Тож текст казки Оскара Уайльда «Хлопчик-зірка», надрукований англійською мовою, є оригіналом, адже саме цією мовою її написав автор.

Перекладом називають твір, поданий іншою мовою, а не мовою оригіналу. Так, професор Ілько Корунець переклав казку О. Уайльда українською мовою. Тож казка «Хлопчик-зірка», надрукована українською, - це переклад (саме він є у вашому підручнику).

Тому, шануючи авторів/авторок улюблених книг, ми віддаємо належне перекладачам. Завдяки їхній копіткій праці твори, написані мовами народів світу, до нас промовляють нашою рідною мовою.

  • 1. Перегляньте тексти прочитаних творів і дізнайтеся, хто їх перекладав українською.
  • 2. Яка відмінність між оригіналом і перекладом?
  • 3. Як ви вважаєте, чия праця легша - авторів/авторок чи перекладачів/перекладачок? Чому?