Українська література. 7 клас. Коваленко

Розділ 5. Чи може дитинство бути «школою» пізнання світу й людей?

Навчальний маршрут розділу:

• А. Дімаров «На коні і під конем»
• Г. Тютюнник «Климко»
• Н. Малетич «Щоденник Ельфа» (розділ «Усе шкереберть. І в цьому є сенс»)
• автобіографічний твір
• щоденник як жанр

ПРИГАДУЄМО ВІДОМЕ, ВИЗНАЧАЄМО ЦІЛІ, АНАЛІЗУЄМО ПОСТУП У НАВЧАННІ

У робочому зошиті накресли таблицю ЗХД. Заповни її першу колонку. Запиши, що ти знаєш про твори, у яких ідеться про дитинство. У другій колонці зазнач, що нового ти хочеш про них дізнатися. Коли опануєш новий матеріал, заповни третю колонку. Проаналізуй записи другої та третьої колонок. Чи вдалося тобі знайти відповіді на свої запитання? Якщо ні, пошукай їх в інтернеті або звернися за консультацією до вчительки/вчителя.

Анатолій Дімаров

(1922-2014)

На коні і під конем

(Уривки)

Які на смак жабенята

Навчався разом зі мною син лісника — Василь Кологойда, і не було в нашому класі хлопця, який би потай не заздрив йому.

Змалечку ріс Василь у лісі, і все, що там бігало, літало, стрибало і повзало, знаходило з ним спільну мову. Він знав звички усієї звіроти і птахів, не боявся навіть отруйних гадюк: спритно хапав їх за голови та й ганяв нас по лісу.

У себе вдома тримав Василь їжака, зайця, лисицю, а на ланцюгові у нього замість собаки сиділо вовченя, спіймане під час облави мисливцями з міста. Іще мав Василь великого приятеля — вужа Микитку, що вже не один рік жив у їхньому погребі і виповзав на його голос. Кілька разів, на наше прохання, приносив його Василь до школи: вуж спав собі за пазухою, хоч би тобі що, і тільки на голос господаря виставляв із манишки гостреньку голівку, показував роздвоєного язика.

Якось наша вчителька, Тамара Оксентіївна, викликала Кологойду до дошки. Помітила підозрілий валок, що оддимав сорочку, підійшла поближче, спитала:

— Що там у тебе?

— Микитка.

Учителька розтулила рота, збираючись, мабуть, запитати, що то за Микитка такий, як вуж, почувши своє ім’я, сам виставив до неї цікаву голівку.

Ми навіть не могли уявити, що жінка, а тим більше вчителька, отак може вищати. Хлопці, які бували в місті, потім казали, що так вищать пожежні машини, коли мчать на пожежу.

Тамара Оксентіївна так і не довела уроку до кінця: пішла в учительську, мабуть, пити воду, і то не раніше, аніж відправила Василя разом із Микиткою додому:

— Йди і не приходь без батька!

Василеві добре нагоріло од тата, а ми щиро журилися за Микиткою, що його Василів тато заніс у ліс.

Тоді, щоб хоч трохи нас втішити, добра душа — Василь приніс повну торбину живих жабенят та й ну лякати ними під час перерви дівчат! Посадить двоє-троє в рота, підійде, розтулить губи, мовби хоче щось сказати, а жабенята — стриб! — у саме обличчя!

Того ж дня, повертаючись із школи, Ванько поцікавився:

— Слухай, а ти взяв би жабу до рота?

— Пхі, ще б не взяти! — відповів я хвалькувато, хоч, признатися, не був дуже впевнений у цьому. — Мені це як раз плюнути!

— А я нізащо не взяв би! — зітхнув сумовито Ванько.

— Чому?

— Бо від жаби — бородавки. От усипле язик бородавками — що будеш робити?

— Дам полизати собаці. Собака як полиже — всі до одної бородавки пощезають!

— Добре, як буде лизати... А то візьме та й одкусить! Хамкне разок — тільки його й бачили, твого язика!

Бісів Ванько завжди отак: тільки зберешся зробити добру справу, як він і підкотиться із своїми сумнівами!

Я, можливо, й не заходжувався б коло тих жабенят, якби Ванько, гордий за товариша, другого дня та не похвастався перед хлопцями:

— А Толька теж може в роті жаби тримати!

Хлопці до тієї новини поставилися скептично.

— Бреше твій Толька!

— От і не бреше!

— А не бреше, тоді хай покаже!

Що мені лишалось після цього робити?

— Сьогодні в мене жаби немає... Хай завтра упіймаю та й покажу...

— Покажеш?

— Покажу!

— Хлопці, гей, хлопці! Толька завтра у роті жаби носитиме!

Повернувшись із школи, я відразу ж подався на луки.

Вирішив почати із пуголовків: у них все ж дві ноги, а не чотири, — не так шпарко стрибатимуть у роті. Знайшов невелике озерце, наловив пуголовків, вибрав найменшого, сполоснув добре у воді і, набравши якомога більше у груди повітря, обережно поклав пуголовка на висолопленого язика. Точнісінько так, як клав гіркі жовті пілюлі од малярії.

Пуголовок попався ручний та смирний: не стрибав, не рвався з рота, а тільки ворушив хвостиком.

Їй-богу можна тримати!

За якусь годину жабенята вільно гуляли в мене по язиці, весело стрибали у воду.

— Де це ти пропадав? — сердито запитала мама.

— Гуляв.

Мама почала сварити мене за те, що я біс його зна де тиняюся, «а уроки хто за тебе вчитиме?», але навіть це не могло зіпсувати мого святкового настрою. Коли б мама знала, чого я сьогодні навчився, то в неї не вистачило б, певне, духу мені докоряти!

Але в мене вистачило розуму змовчати. З гіркого досвіду знав, що дорослі мають свої, відмінні од наших, погляди на речі, і те, що нам здається нормальним та бажаним, часто-густо викликає у них роздратування.

Незрозумілі вони, оці дорослі! Так, наче забули, як самі колись ходили до школи.

Хоча й люблять раз по раз нагадувати про це.

— Коли я була маленька, учителі не могли мною нахвалитися.

— Ні, у мій час таких, як ти, дітей не було! Були діти, як діти, а не такі шибеники, як ти! Хоч на ланцюг тебе припинай!

А Ваньків тато, так той не забуває ніколи додати:

— Бо на нас батьки лози не жаліли! От ми й повиростали людьми!

Хоч за моїм глибоким переконанням і зараз лози переводять не менше, аніж колись.

На другий день я підхопився до схід сонця та й подався бігцем до ставка. Спіймав трьох жабенят і гайда до школи.

Хлопці вже виглядали мене.

— Приніс?

— Приніс.

— Ану покажи!

Я розгорнув ганчірочку, пильнуючи, щоб жабенята не повискакували на дорогу.

— І посадиш до рота? — хтось недовірливо.

— Посадю! От хай тільки дівчата надійдуть!

Ми вишикувались біля шкільних воріт, виглядаючи дівчат.

Пройшла одна зграйка учениць, пройшла і друга.

— Давай же! — квапили мене нетерплячі.

Та я все ще не розгортав ганчірочки: чекав на Олю.

Бо перед ким же, як не перед нею, похвастатись своїм досягненням!

Ось нарешті і вона. Іде з Сонькою, розмахує сумкою.

Я розгорнув ганчірочку, вихопив жабеня та швиденько до рота. Притиснув до піднебіння язиком, ще й зціпив зуби, щоб не вистрибнуло передчасно.

Стою, жду, поки Оля підійде поближче.

— Доброго ранку, діти!

Павло Степанович! Підійшов з іншого боку так, що ми й не помітили, стоїть, жде, поки ми привітаємось.

Хлопці відповідають йому невпопад, а я тільки вирячую очі.

— А ти чого не вітаєшся? — дивується Павло Степанович.

У мене, мабуть, дуже вже незвичний вигляд, бо Павло Степанович кладе мені на чоло долоню:

— Що це з тобою? Ти не захворів? — Я заперечливо трясу головою.

— Так чого ж ти мовчиш?

Язик мій, втративши пружність, згорнувся ганчірочкою, і жабеня, мов шалапутне, застрибало по роті. З усіх сил намагаюся притримати язиком жабеня і — ковтаю його разом із слиною, що наповнила рот...

Ух!

Очі мої лізуть на лоба: я відчуваю, як жабеня, пірнувши в живіт, починає веселий свій танок десь аж біля пупа...

На кілька днів я стаю героєм усієї школи. Слава сяє довкола моєї голови, і навіть семикласники, ці неймовірні в наших очах істоти, які от-от попрощаються із школою... навіть вони проявляли посилений інтерес до моєї скромної особи. Зупиняли посеред шкільного подвір’я чи в коридорі, недовірливо допитувались:

— Це ти живі жаби ковтаєш?

Я, сяючи, кивав головою.

— І велику ковтнеш?

— Ковтне! — запевняли горді мною однокласники. — Він і вола проковтне!

Я ж скромно відмовчувався. Не хотів заперечувати, щоб не розчаровувати своїх друзів. І нізащо не зізнався б, що часто просинаюся посеред ночі та прислухаюсь: чи не вистрибує оте жабеня у мене в животі?

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

• 1. Чому однокласники й однокласниці заздрили сину лісника Василю Кологойді?
• 2. Яке твоє ставлення до вчинків Василя в школі?
• 3. У розділі немає портрета головного героя. Яким ти його уявляєш?
• 4. Чим викликаний святковий настрій Толика? Чому він не відмовився від пропозиції Ванька?
• 5. Поясни, як розумієш таку думку: «З гіркого досвіду знав, що дорослі мають свої, відмінні од наших, погляди на речі, і те, що нам здається нормальним та бажаним, часто-густо викликає у них роздратування. Незрозумілі вони, оці дорослі! Так, наче забули, як самі колись ходили до школи. Хоча й люблять раз по раз нагадувати про це».
• 6. Чому Толик потрапив у халепу? Чи варто здійснювати необдумані вчинки заради дівчини, яка подобається? Яка роль випадку в житті людини?
• 7. Чим тобі близька ситуація, у яку потрапив Толик? Як ти ставишся до його вчинків і поведінки?
• 8. Хто є оповідачем у творі? Чи можна його ототожнювати з автором? Зверни увагу на імена оповідача та автора.
• 9. Чи притаманне почуття гумору оповідачеві? Доведи свою думку цитатами.
• 10. Як ти розумієш вираз «лагідний гумор»? Наведи приклади з розділу.
• 11. Як ти розумієш слова А. Дімарова: «Люди, які вміють щиро, всмак посміятися, менше хворіють і довше живуть»?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

• 1. Виразно прочитай розділ. Перекажи його зміст.
• 2. Перейди за посиланням у QR-коді, прочитай продовження повісті та виконай завдання.
• 3. Від імені героя твору напиши лист собі у майбутнє (уявному шістдесятип’ятирічному Толику). Що б ти хотів сказати собі дорослому?

Прочитай

vse.ee/ceqc

ВЧИМОСЯ ПРАЦЮВАТИ З НАУКОВИМ ТЕКСТОМ

Опрацюй статтю.

Автобіографічна проза / автобіографічний твір

Літературний твір, наповнений фактами із життя письменника / письменниці чи заснований на його / її життєписі, називають автобіографічним. Тобто головним героєм / головною героїнею такого твору є сам автор / сама авторка. Зазвичай він / вона з висоти прожитих літ розповідає про події, згадуючи їх, оцінюючи, наповнюючи настроями і відчуттям епохи, коли ці події відбувалися, що не виключає і польоту вигадки, фантазії, адже йдеться про художній твір. Так читач / читачка дізнається про історичний час, його реалії, про джерела формування майбутнього письменника / письменниці, його / її родину, відтак — ширше — і про життя рідної країни.

Наприклад, автобіографічна повість А. Дімарова «На коні і під конем» — тетралогія, тобто книга, яка складається з чотирьох частин. У першій частині — «Через місточок» — ідеться про ранні роки Толика та його молодшого брата Сергійка. До речі, у ній згадано, що оповідачеві (він же й автор) виповнилося 5 років, а з біографії А. Дімарова ми знаємо рік народження письменника — 1922, отже, хронологічно твір починається із 1927 року. Друга частина під назвою «Блакитна дитина» присвячена шкільним будням оповідача. У третій — «Маскулінум, фемінінум, нойтрум» — йдеться про навчання головного героя у старшій школі. У той час обов’язковою була семирічна середня освіта, а потім — іспити до восьмого класу, які складали ті, хто мріяв далі навчатися. Закінчується ця частина епізодами призову до армії Толика. Четверта частина — «Ать-два!» — найдраматичніша, бо про 1941 рік — Другу світову війну на теренах України.

Як тобі вже відомо, оповідь у повісті автор веде від імені Толика, образ якого зливається з його образом. За іронічністю оповіді, за оцінюванням подій та людей угадується доросла людина (адже свою тетралогію А. Дімаров створював протягом 1957-1968 років), яка має великий життєвий досвід, своє бачення і розуміння того, що відбулося не лише в її долі, а й у долі країни. Проте на першому плані — оповідь про доброго й чуйного, наділеного незвичайною фантазією мрійника, але збитошного хлопця, якому вчителі «урочисто проголошували», ким він не буде: ні математиком, ні географом, ні літератором, ні істориком, ні інженером. Іронічний висновок оповідача такий (ми ж знаємо, що з цього шибайголови виріс талановитий письменник): «Якщо їм вірити, то мені не світила жодна професія, якої тільки прагне нормальна людина... Не знали лише, ким я стану...» Отож, комічними є і роздуми та оцінки оповідача, і ситуації, у які він потрапляє, але освітлені вони теплотою і щирістю, з якими кожен згадує про щасливу країну дитинства, навіть незважаючи на матеріальні труднощі в родині, безбатьківство, складний історичний час тоталітаризму.

ПАВУТИНКА ДИСКУСІЇ

Які риси — позитивні чи негативні — переважають у характері Толика? (Алгоритм «павутинки дискусії» див. на с. 73.)

ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1. Підготуй оповідь про дитячі роки А. Дімарова. Ознайом із ним однокласників/однокласниць.

2. Напиши оповідання про один епізод із власного дитинства. Який факт ти використаєш — веселий чи сумний? Поясни на початку оповіді свій вибір.

ТВОЇ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЄКТИ

Проаналізуй мову оповідача в повісті А. Дімарова «На коні і під конем» за таким планом:

1. Особливості лексики (просторічні слова, діалектизми).

2. Художні засоби. З якою метою їх використано?