Мистецтво. 6 клас. Кондратова

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Урок 13. Музичні та графічні шедеври

• Пригадай, що тобі відомо про хоровий спів. У чому полягають тонкощі хорового виконання?

Ми перегортаємо нову сторінку вокального мистецтва, щоб ознайомитися з історією розвитку української хорової музики та її жанрами.

Академічний хор ім. П. Майбороди НТРК України

Хорова музика в Україні розвивалася у тісному зв’язку з церквою. Оскільки в церкві східного обряду піснепіви виконують без супроводу музичних інструментів, то музика для хору тривалий час залишалася а cappella.

На українських землях хоровий спів відомий із часів Київської Русі, де хорові колективи існували в монастирях і при княжих дворах. В XI столітті хорового співу навчали в жіночій монастирській школі у Києві.

У ранній хоровій церковній музиці був поширений «знаменний розспів» (замість нот вокальні хорові твори записували знаками — «знаменами» або «крюками»).

У XIV—XV ст. почав активно розвиватися багатоголосий спів. Мелодію, яку виконували співаки, назвали хоровою партією. Для цієї епохи характерні три-чотириголосі хори, а пізніше — шести-восьмиголосі.

Хорова музика — музичні твори, призначені для хорового виконання.

Хоровий спів буває одноголосий та багатоголосий, з музичним супроводом або без нього (а капела). Це наймасовіший вид музичного мистецтва.

Наприкінці XVI століття в Україні виник новий тип церковного співу — багатоголосий ансамблевий (хоровий) партесний спів.

Із XVII—XVIII ст. з’явився усталений розподіл голосів у хорі на чотири основні партії: дисканти, альти, тенори, баси.

Послухай музику

Уривок із партесного співу XVII ст. (у виконанні ансамблю «А cappella Leopolis»).

Воздвижения Чесного Хреста з родиною Яна Собеського. Хористи (фрагмент ікони), XVII ст.

• Розкажи про свої враження від прослуханого твору. Чим особливий церковний хоровий спів? Які типи голосів тобі вдалося розпізнати?

Основним жанром професійної української музики XVII ст. став одночастинний партесний концерт. Кількість голосів варіювалася від простого три-чотириголосся до восьми-дванадцятиголосся. Серед найвидатніших композиторів партесної музики в Україні — М. Дилецький, С. Пекалицький, І. Домарацький, Г. Левицький.

Хорові колективи зазвичай були організовані церковними братствами; кращі з них — у Києві, Львові, Луцьку. Про багатство репертуару української хорової музики того часу свідчить збережений список нот Львівського братства (1697 р.), у якому названо 396 партесних композицій, зокрема 151 концерт і 56 літургій.

Із XVII ст. хор стає невід’ємним учасником опери. З’являються також світські капели, що пов’язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.

Послухай музику

М. Леонтович. «Літургія» (у виконанні академічного камерного хору ім. Д. Бортнянського; фрагмент).

• Які почуття пробуджує цей твір? Опиши характер його виконання.

Літургія (грец. λειτουργία — громадська повинність, служіння) — головне богослужіння християнської церкви, під час якого здійснюється таїнство Євхаристії.

Розучуємо пісню «Руді листи» (слова і музика Д. Пташинської).

1. Минає літо, осінь шле листи —

Руді конверти надсилає всюди.

Та важко нам на них відповісти —

Руді листи, на жаль, не пишуть люди.

Приспів:

Прочитай мені осіннього листа,

Поки в небі тепла літня просинь.

Що нам пише осінь золота,

Наша осінь?

2. Листи читає в скверику ліхтар,

Що день і ніч стоїть, немов на варті.

А вітерець розносить, мов поштар,

Осінню пошту вулицям і паркам.

Приспів.

3. Листи читають гойдалки в саду,

Дахи будинків, клумби і фонтани.

Не знають тільки люди, на біду,

Про що їм пишуть клени і каштани.

Приспів.

Підсумовуємо вивчене

• Розкажи про розвиток української хорової музики.

• Які жанри хорової музики тобі відомі?

• У чому полягає особливість партесного співу?

• На які партії поділялися голоси в хорі у XVII—XVIII ст.?

• Дізнайся з додаткових джерел про творчість одного з композиторів української партесної музики (за вибором).

Урок 14. Музичні та графічні шедеври

• Пригадай, що таке портрет. Як може бути зображена людина на портреті?

Портрет (франц. portrait — зображення) — жанр образотворчого мистецтва (живопису, графіки, скульптури, фотомистецтва), що зображує людину або групу людей, відтворюючи їхню зовнішність, індивідуальність та духовну сутність.

Т. Шевченко. Автопортрет

Твори портретного жанру класифікують за різними ознаками.

Найчастіше на портретах зображують людей в анфас (прямо), у профіль (збоку), впівоберта, три чверті повороту вліво чи вправо тощо.

За кількістю зображених осіб портрети поділяють на індивідуальні, парні та групові.

За форматом зображення розрізняють портрети головні, погрудні, поясні, по стегна, поколінні, на повний зріст.

Також виділяють різні портрети за характером виконання.

• Розглянь схему. Які види портрета тобі відомі?

Автопортрет — зображення художником/художницею себе.

Сімейний портрет відтворює групу людей, які перебувають у родинному зв’язку.

На камерному портреті людина постає у звичному одязі на нейтральному тлі. Такі портрети невеликі за розміром і прикрашають стіни робочих кабінетів або спалень.

На парадному портреті зображують людину в святковому одязі на тлі розкішного інтер’єру.

Цей портрет називають іще репрезентативним, оскільки він призначений для звеличення й уславлення зображеної особи, зазвичай титулованої. Розміри таких портретів солідні, адже розміщували їх у великих залах.

Ілюстративний портрет — це портрет-ілюстрація героя/героїні літературного твору.

Релігійний портрет — один із найдавніших видів портретного жанру; це зображення людини, яка зробила значну пожертву на користь церкви.

Костюмований портрет — зображення людини у вигляді алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа.

На історичному портреті зображують діячів минулого за спогадами або за уявою митця/мисткині, на основі літературно-художніх, документальних матеріалів.

Портрет-прогулянка — зображення людини або групи людей на тлі природи.

Гумористичний портрет (шарж) — різновид карикатури; зображення людини, створене з м’яким, доброзичливим гумором.

• Розглянь портрети (с. 50), виконані українськими митцями. Визнач вид кожного твору за форматом, способом та характером зображення.

С. Васильківський. Портрет гетьмана І. Мазепи

О. Мурашко. Селянська сім'я

П. Тітенко. Соломія Крушельницька в образі Чіо-Чіо-Сан

Н. Синишин. Портрет Михайла Грушевського

І. Труш. Катерина Грушевська

О. Новаківський. Автопортрет

У скульптурі також розрізняють портрети за форматом зображення, але вони мають інші назви. Завітаймо в творчу майстерню до славетного українського митця Івана Гончара, аби дізнатися про це більше.

І. Гончар у майстерні

Погрудне зображення людини в скульптурі називають погруддям, або бюстом. Об’ємне скульптурне зображення в натуральну величину — це статуя. Пам’ятник — значне за розмірами зображення фігури людини. Монумент — масштабне скульптурне зображення на честь видатної особистості чи важливих подій.

І. Гончар створив цілу галерею скульптурних портретів українських письменників: Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Сковороди, О. Гончара, В. Сосюри, А. Малишка.

• Розглянь роботи І. Гончара. Визнач вид кожного скульптурного портрета за форматом зображення.

Т. Шевченко

Г. Сковорода

А. Малишко

• Розглянь графічні портрети, виконані олівцем, тушшю, вуглиною. Зверни увагу на поради від майстра.

Поради від майстра: обличчя людини за формою нагадує яйце: верхня частина більш округла, а нижня — загострена. Аби достовірно передати пропорції обличчя на портреті в анфас, потрібно використовувати допоміжні лінії, як показано на малюнку. Намічаємо штрихами місце для очей, носа і лінію рота. Беремо до уваги, що:

лінія очей та перенісся умовно розділяє висоту голови на однакові частини;
обличчя ділиться на три рівні частини: від лінії росту волосся до брів, від лінії брів до кінчика носа і від кінчика носа до підборіддя;
лінія нижньої губи розташована на половині відстані між кінчиком носа та підборіддям, а лінія верхньої губи — посередині між кінчиком носа та лінією нижньої губи;
брови розмішують трохи вище від лінії очей та перенісся, а висота вуха дорівнює відстані від кінчика носа до лінії брів;
між очима має «поміщатися» ще одне око.