Художня культура. Академічний рівень. Профільний рівень. 11 клас. Климова

Розділ VI. Художня культура Америки

Тема 1. Значення художньої культури Латинської Америки

Латинська Америка — це регіон, у якому відбулося поєднання різних культур, етносів, рас і навіть цивілізацій. Саме тому мистецька спадщина латиноамериканських країн така багата, яскрава й незвичайна.

Художні досягнення давніх народів (інки, майя), що жили в Південній Америці, вражають високим рівнем культурного розвитку: монументальна архітектура, скульптура, дрібна пластика, фресковий живопис, писемність, ткацтво й прикладні ремесла за красою та масштабністю творчого задуму не поступалися мистецтву Давнього Єгипту, античній Греції, Вавилону.

Завоювання й колонізація Південної Америки європейцями (зокрема іспанцями) змінили самостійний розвиток культурних осередків континенту, проте створили умови для нового синтезу художніх традицій, що стали основою сучасних національних особливостей латиноамериканських країн.

Гавана. Куба

Залишки міста Теотіуакан. Мексика

Мистецтво доколумбової Америки

Культура майя. Давня й надзвичайно багата культура майя розвивалася на території, що нині розподілена між кількома латиноамериканськими державами: Мексикою, Гватемалою, Гондурасом і Сальвадором.

Скульптура майя

Про високу розвиненість культури майя свідчать прекрасні пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва. Майя зводили унікальні архітектурні комплекси з великих кам'яних блоків, завжди прикрашаючи фасади будівель багатим рельєфом. Відмінна риса храмів та палаців майя — квадратне планування, сувора простота й чіткі пропорції. Монументальність своїх споруд давні майстри вміло підкреслювали вільним простором: розташуванням майданів, вулиць та ін. На основі цих принципів майя звели багато чудових міст, залишки яких і нині викликають захоплення. Найвідомішими і найдавнішими архітектурними пам'ятками майя є піраміди покинутих міст Теотіуакан і Чичен-Іце. У Теотіуакані добре збереглися дві найбільші піраміди доколумбової епохи — Сонця й Місяця, а також храм головного божества Кетцалькоатля. Кращими архітектурними пам'ятками Чичен-Іце є Храм ягуарів і Храм воїнів.

Невід'ємним елементом оздоблення архітектурних споруд майя були скульптура та живопис із зображеннями божеств, правителів, побутових та військових сцен. Майя досконало володіли всіма техніками мистецтва скульптури: різьбленням, барельєфом й об'ємною пластикою. Як матеріал використовували камінь (обсидіан, кремінь, нефрит), кістку, дерево. Імовірно, що скульптурні вироби майя розфарбовували в яскраві кольори — про це свідчать залишки фарби на деяких фрагментах барельєфів, що прикрашають стіни храмових споруд.

Фрески Бонампака

Храм Сонця. Паленке

Про самобутні традиції живопису давнього народу Америки свідчать фрескові твори. Класичним зразком творчості майя є величезні настінні розписи міста Бонампака (кінець VIII ст. н.е.). Яскраві образи воїнів і бранців, знаті і рабів у ритуальних, побутових та військових сюжетах передані надзвичайно реалістично й створюють атмосферу драматичної напруженості подій. Чудовим зразком монументального живопису є Храм Сонця в Паленке (друга пол. VII ст.): на задній стіні святилища розташований барельєф, що зображує маску бога Сонця. Ця маска підвішена на двох схрещених списах, біля яких зображено дві людські фігури, схилені у молитовній позі.

Музична культура майя також досягла високого рівня розвитку. Про це свідчать знайдені під час археологічних розкопок музичні інструменти (різні види барабанів, брязкалець і дзвіночків, букових труб, флейт, свистків) та їхні зображення у творах фрескового живопису. Досліджуючи ці пам'ятки, мистецтвознавці дійшли висновку, що музика майя була пов'язана з хореографічним мистецтвом і мала здебільшого ритуальний характер.

Культура інків. Імперія інків, що існувала протягом XI—XVI ст. на території сучасних Перу, Еквадору, Болівії, Чилі, Аргентини й Колумбії, мала надзвичайно розвинену культуру.

Одним із провідних видів мистецтва в інків було ювелірне. Жодні народи доколумбової Америки не володіли такою кількістю технічних прийомів обробки металів, як майстри інків. Цей феномен художньої культури пояснюється тим, що інки сповідували культ Сонця.

Золоті прикраси інків

Інки називали золото «потом Сонця», а срібло — «сльозами Місяця». Тож вироби з дорогоцінних металів мали сакральне значення. Верховні правителі вважалися нащадками бога Сонця, саме тому їхні палаци щедро оздоблювалися золотом, для них виготовляли найвишуканіші прикраси.

Відомо, що найпоширенішою технологією інків в обробці золота було холодне штампування (хоча вони знали й способи відкритого та закритого литва). Ковалі та ювеліри виковували із заготівки золотого злитка первісну форму майбутнього виробу за допомогою гладких каменів. Після цього вони переходили безпосередньо до ювелірної обробки виробу, відбиваючи отриману форму молотком на рельєфному шаблоні або гравіруючи на ній зображення голкою.

Залишки міста Мачу-Пікчу

Правитель інків на золотому троні (реконструкція)

Багатство Імперії інків оспівують багато легенд. Одна з них розповідає про «Золотий сад Куско». Він являв собою своєрідну модель реального світу, відтворену в золоті: кукурудзяні лани, стада лам із дитинчатами на пасовиську, пастухи, які зривають золоті плоди із золотих яблунь. Також у саду «росли» золоті кущі та квіти, на яких сиділи золоті бджоли. По землі «повзали» золоті змії та жуки.

Окрім ювелірного, значного розвитку в інків набуло керамічне мистецтво. Типовими глиняними виробами були великі посудини з вузьким горлечком, подібні до грецьких амфор. В оздобленні гончарних виробів використовували переважно геометричні орнаменти: ромби, смуги, кола й трикутники. Орнаментальні комбінації створювали за допомогою коричневого, червоного, чорного, білого, оранжевого та фіолетового кольорів.

Гончарні вироби інків

Процес «змішування культур»

Етнічний склад Латинської Америки досить різноманітний. Умовно його можна розділити на три групи. Першу групу складають корінні індіанські племена. Друга група — це європейські переселенці, переважно іспанці та португальці, оскільки саме мандрівники цих держав першими відкрили шлях до берегів Америки (Васко да Гама, X. Колумб, А. Віспуччі та ін.). Третю групу сформували африканці, яких сюди привозили як рабів для роботи на плантаціях.

Народи, що живуть у Південній Америці, створили прекрасну самобутню культуру, що не має аналогів у світі.

Індіанське мистецтво Латинської Америки — це архітектурні пам'ятки величних давніх міст, чудові ювелірні вироби, скульптурні твори; європейські традиції якнайкраще відобразилися в архітектурних пам'ятках епох Ренесансу та бароко, формуванні загального життєвого устрою суспільства; африканці збагатили музичне й хореографічне мистецтва континенту запальними екзотичними ритмами своєї батьківщини.

Легенда про «золоту країну» Ельдорадо

Перша згадка про країну Ельдорадо пов'язана з відкриттям Америки. Поширенню легенди сприяли розповіді іспанських конкістадорів про надзвичайні золоті скарби інків, які зберігаються у найпотаємнішому місці Південної Америки.

Насправді легенда про Ельдорадо основана на релігійних обрядах жерців індіанців муїска. Цей народ поклонявся силам природи й особливо вшановував сонце та воду. З ними й пов'язані своєрідні форми релігійного культу: принесення «сонячних дарів» (золотих виробів) божествам води. Найурочистіший обряд був пов'язаний із коронацією молодого вождя. Жерці приводили його на берег озера (за деякими припущеннями, Гуатавіта), де вже стояв пліт, навантажений золотом та смарагдами.

Жерці роздягали обранця, змащували його з голови до ніг глиною, а потім обсипали золотим піском. Сяючи, немов сонце, «золота людина» (іспанською — «ель дорадо») сходила на пліт, який відводили на середину озера. Тут обранець кидав у воду коштовні дари й пірнав, щоб змити із себе золото.

Європейці неодноразово намагалися знайти легендарну країну, але жодні пошуки" не мали успіху.

Озеро Гуатавіта

Золотий пліт

Архітектурне та монументальне мистецтво Латинської Америки

Періодом особливого розквіту архітектурного мистецтва Латинської Америки є XVII—XVIII ст. Активна будівельна діяльність була одним із способів утвердження панування іспанців та португальців у Новому Світі. Більшість архітектурних споруд того часу — храми, що зводилися з метою пропагування католицької релігії. І разом із тим злиття елементів європейського та місцевого зодчества дало цікавий результат. У кращих пам'ятках латиноамериканської архітектури традиції іспанського Ренесансу і бароко збагатилися формами народної творчості. Самобутнє декоративне оздоблення надало багатьом спорудам яскравого, ошатного вигляду. До найвизначніших пам'яток колоніальної доби належать собори в Мехіко (Мексика), Гавані (Куба), Куско (Перу).

Перлиною сучасної культури Південної Америки є місто Ріо-де-Жанейро — колишня столиця та найбільш відвідуване місто Бразилії. Символ нації — величезна статуя Христа Спасителя (арх. Е. да Сільва Коста) на горі Корковадо. Статую було виготовлено в Парижі за участю французького скульптора П. Ландовського та багатьох інженерів, які розробляли каркас. Старе місто заповнене будинками в колоритному колоніальному стилі — митниця, доки, арсенал, біржа, міська ратуша, Національна академія мистецтв та ін. Привертають увагу численні церкви та монастирі міста, також зведені в колоніальному стилі (Сан-Бенет, Сан-Антоніо, церква Слави Господньої та ін.)

Собор в Куско. Перу

Собор у Мехіко. Мексика

Столиця країни Бразиліа вважається одним із найкрасивіших міст світу. Планування сучасних вулиць та майданів, гармонійне поєднання споруд із навколишнім середовищем створюють неповторний образ міста. Деякі будівлі Бразиліа увійшли до скарбниці світового мистецтва: будинок Національного конгресу, прикрашений вежами-близнюками, кафедральний собор (арх. О. Німейєр), архітектурні форми якого символізують корону. Найкращою пам'яткою столиці є майдан Трьох влад зі скульптурною композицією Двох воїнів (арх. Б. Жоржі), яка присвячена людям, що збудували це місто.

Статуя Христа. Ріо-де-Жанейро. Бразилія

Будівля Національного конгресу. Бразиліа. Бразилія

Латиноамериканські мелодії та ритми

Латинська Америка збагатила сучасне хореографічне мистецтво новими ритмами й танцювальними рухами, що мають африканське походження. Саме завдяки їй набули популярності румба й танго, що увійшли до програми конкурсів бального танцю, посівши почесне місце у світовій хореографії разом із такими європейськими танцями, як вальс і фокстрот.

Пісенна творчість афроамериканців також відіграла важливу роль у розвитку сучасного музичного мистецтва. Поєднавшись із музичними традиціями вихідців з Європи, вона стала основою, з якої розвинулись нові жанри популярної музики: блюз, джаз, рок-н-рол та ін.

Найважливіший жанр музичного фольклору афроамериканців — спіричуел (духовна пісня), що сформувався в південних штатах США наприкінці XIX ст. Спіричуел є синтетичним жанром музики, що виник у процесі взаємодії європейської та африканської культур й узагальнив африканські та англо-кельтські традиції музичного мистецтва. По суті, він являє собою один з основних жанрів афро-американського фольклору США.

Поетичні тексти спіричуелу пов'язані з біблійними сюжетами, проте релігійні мотиви в них фольклоризовані й поєднуються з розповіддю про власне повсякденне життя. Спіричуел виконувався хором як колективна пісенна імпровізація, чим визначається особлива свіжість і безпосередність їх звучання.

Спіричуел передає переважно глибоко трагічні настрої, йому властиві натхненність і щирість, справжня поетичність. Багато американських композиторів XIX—XX ст. використовували спіричуел у своїй творчості: Дж. Гершвін (опера «Поргі та Бесс»), Р. Гольдмарк («Негритянська рапсодія» для оркестру), Дж. Пауелл («Негритянська рапсодія»). А. Дворжак (9-та симфонія «З Нового світу»).

Цей стиль музики і танцю виник в XIX ст. на Кубі у середовищі африканців-невільників. У той час існувало три основні варіанти румби: ямба (парний танець із відносно повільними і спокійними рухами), гуагуанко (парний танець, для якого характерні різкі, експресивні рухи), та Колумбія (сольний чоловічий танець з акробатичними трюками). Нині румба є бальним танцем, і хоча її сценічний варіант суттєво відрізняється від автентичного кубинського, вона зберегла свої головні риси — пристрасність і романтичність. Найвідомішою у світі музичною композицією румби можна вважати славетну «Гуантанамера», написану кубинським композитором X. Фернандесом.

Цей музичний стиль і танець Куби, що також набув великого поширення в латиноамериканських країнах Карибського басейну. Його назва походить від імені бога війни, якому на Кубі в далекому минулому був присвячений обрядовий танець. Сучасний варіант мелодії мамби виник у середині XX ст. на основі поєднання афро-кубинських ритмів і джазу кубинськими композиторами О. Урфе та А. Родрігесом. Але найбільше своєю світовою популярністю мамба завдячує іншому композиторові — кубинцю Д. Прадо, який виконав цю мелодію зі своїм оркестром, надавши їй нового звучання.

Мамба

Бразильська босанова. Босанова з'явилася у фешенебельному районі Ріо-де-Жанейро — Іпанемі. Спочатку босанова була сумішшю традиційних ритмів бразильської самби та класичного американського джазу, що виконувалася на вечірках і домашніх концертах. Першим успішним зразком запису босанови був альбом «Пісня занадто сильного кохання», записаний Е. Кардозу і Ж. Жілберту 1958 р., а першим справжнім хітом була нині всесвітньо відома «Дівчина з Іпанеми» А. Жобіма та В. Мораїш. До початку 1970-х років босанова стала візитівкою бразильської музики. На сьогодні босанова є одним із фундаментальних напрямів сучасної школи джазу.

Аргентинське танго. Батьківщиною цього танцю стало аргентинське портове місто Буенос-Айрес. Танго — це унікальне поєднання етнічних традицій і фольклору різних народів: у ньому присутні елементи африканських ритмів тангано, аргентинської мілонги, гаванської хабанери, іспанського фламенко, ритуальних танців індіанців, польської мазурки та німецького вальсу.

Аргентинське танго

Популярними авторами музики танго були X. Матос Родрігес, Р. Мендисабаль, Е. Донато. У 1910 р. аргентинський композитор Е. Саборідо привіз музику й хореографію танго в Париж. Удосконалений паризькими хореографами, цей танець невдовзі поширився по всьому світу.

Карнавал

Традицію проведення карнавалів у Латинську Америку привезли іспанці та португальці, представники християнської католицької Церкви в XVII ст. У Європі карнавал з'явився в IX—X ст. як святкова урочистість, що тривала протягом тижня напередодні Великого Посту. Батьківщиною карнавалу вважається Італія — країна, де розташований головний осередок католицтва. Згодом її святкові традиції перейняли інші держави Західної Європи, зокрема й Іспанія.

Спочатку громадські розважальні заходи становили неофіційну частину свята, тоді як головну роль відігравали релігійні ритуали. Лише у XVIII—XX ст. карнавал перетворився на один із видів масових розваг.

• Яке європейське місто є провідним осередком карнавалу? Що ви знаєте про історію й традиції святкування карнавалу в Західній Європі?

У Латинській Америці карнавал набув нових самобутніх рис, що зумовлено поєднанням національних традицій багатьох народів, які тут живуть. А найвідоміші в світі карнавальні урочистості щорічно відбуваються в бразильському місті Ріо-де-Жанейро.

Карнавал у Ріо-де-Жанейро. Бразильський карнавал — це яскраве свято, що вражає невпинною енергією, буйством ритмів і кольорів. Головною подією урочистості є чотириденне змагання 14 кращих бразильських хореографічних шкіл самби, у якому беруть участь кілька тисяч виконавців.

Карнавал у Ріо-де-Жанейро. Бразилія

На карнавалі кожна школа самби представляє яскраве театралізоване дійство, у якому задіяні сотні танцюристів, барабанщиків, ряджених. Під час святкової танцювальної ходи спеціальне журі оцінює ритмічність, узгодженість співу, танцю й супроводу ударних інструментів, художнє оформлення (костюми, декораційні платформи) дійства та виступ жінки-прапороносиці, яка крокує попереду. З трибун бразильський карнавал спостерігають близько мільйона глядачів.

У фіналі карнавалу в Ріо-де-Жанейро відбувається нагородження шкіл самбо, що посіли три перших призових місця.

Карнавал на Кубі. Історія кубинського карнавалу почалася кілька століть тому, коли рабам-африканцям було дозволено кілька днів на рік відпочивати від праці. Під час цих «канікул», які збігалися з католицькими святами, африканці-християни з дозволу своїх власників влаштовували вуличну ходу з танцями й релігійними піснями на честь Ісуса Христа та святих. Проте в християнській музичній творчості рабів етнічні традиції продовжували відігравати провідну роль. Тож кубинський карнавал, подібно до бразильського, багато в чому є спадщиною культури Африки. Центри проведення карнавалів на Кубі, де свято триває протягом останніх двох тижнів липня і першого тижня серпня, — це міста Сантьяго й Гавана.

Карнавал у Гавані. Куба

Карнавальний парад у Гавані проходить вздовж набережної Малекон. В урочистій ході обов'язково беруть участь танцівники і величезні ляльки, що зображують різних персонажів (наприклад відомих політиків). Незабутнім видовищем є також паради танцювальних гуртів, одягнених у спеціальні святкові костюми. Проходячи в танці повз глядачів, вони розігрують веселі театралізовані дійства. Карнавальна хода відбувається під гучний супровід барабанів і труб.

ЗАПИТАННЯ

• Назвіть найважливіші досягнення культури майя.

• Яку роль виконували кераміка та ювелірне мистецтво в культурі інків?

• Схарактеризуйте культури, що поєдналися в країнах Латинської Америки.

• Чим характерне архітектурне та монументальне мистецтво в містах Латинської Америки?

• Назвіть найвідоміші латиноамериканські мелодії та ритми і їх особливості.

• Що являють собою щорічні карнавали в Ріо-де-Жанейро та на Кубі?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

• Зробіть ескізи ювелірних прикрас у стилі інків.

• Перегляньте відеофільм про культуру народів Латинської Америки та обміняйтеся враженнями.

• Вивчіть основні фігури латиноамериканських танців (танго, самби, румби, босанови) та підготуйте і проведіть шкільний вечір «Карнавал у Ріо».

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ