§ 18. Декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли

Народ віками прагнув у художній формі висловити своє ставлення до життя, любов до природи, розуміння краси. Вироби декоративно-ужиткового мистецтва відображають самобутність народу, його художній геній, знайомлять зі звичаями, що вчать розуміти, творити й любити прекрасне.

Художнє різьблення

Найдавнішим народним мистецтвом вважається художня обробка дерева. У виробах втілювалися художні смаки народу, розкривався талант народних майстрів. Крім будівель, з дерева виготовляли речі домашнього й особистого вжитку, меблі тощо. Деталі будівель та інші дерев’яні вироби оздоблювалися різьбленням і розписом.

Гуцульська хата

Різьблений таріль. Гуцульщина

У другій половині XIX ст. у центральній Україні і частково на Галичині різьблення значно збагатилося орнаментикою рослинного й геометричного характеру. Завдяки тому що збільшився набір інструментів, різноманітнішою стала пластика різьблення. Орнаментом вкривалися великі поверхні. У композиції зустрічалися кола й півкола великих розмірів, що складалися з дрібних елементів.

У другій половині XIX ст. поширилося виготовлення для продажу дрібних виробів із дерева, у яких важливим було не вжиткове значення, а декоративне, художнє.

Художній розпис

У XIX ст. широке розповсюдження мав і художній розпис, яким оздоблювали стіни, двері, сволоки хат. Виконували малюнки кольоровими глинами з додаванням сажі та синьки, а також рослинними й мінеральними фарбами. Наприкінці XIX ст. почали вживати анілінові барвники. Застосування мінеральних фарб збільшило кольорову палітру розписів. Декоративним розписом прикрашали також меблі й різні господарські речі.

Найпоширенішими мотивами орнаментики були квіти, звідси й термін «квітчасті» хати.

Назвіть рослини, які стали основою стилізованих елементів рослинних орнаментів українського художнього розпису.

Традиційний розпис української печі

Інтер'єр української хати

Писанкарство

Розвиток орнаменту пов’язаний з писанкарством. У розмальовуванні писанок дотримувалися традицій, установлених у давнину. У виконанні орнаменту використовувалися перероблені мотиви вишивки, ткацтва, різьблення.

У писанках зустрічаються всі види орнаментів. Для писанок центральних областей України характерний рослинний орнамент, гуцули створили найрізноманітніші композиції з геометричних елементів і фігур, що мають велику схожість з орнаментикою різьблення по дереву та металу.

Великодні українські писанки

Кераміка

Значне місце в народній творчості посідає кераміка. Основні осередки народного гончарного виробництва XIX ст. відповідали розміщенню родовищ глин: Київщина (Васильків, Канів); Чернігівщина (Ічня, Ніжин, Глухів); Полтавщина (Миргород, Опішня); Харківщина (Зміїв, Ізюм); Івано-Франківщина (Косів, Кути) та ін. Кожен район мав свої особливості виробництва, що залежало від властивостей матеріалу та призначення виробів. Найпоширенішим різновидом виробів майстрів київського, полтавського, чернігівського та інших центральних регіонів є червоний керамічний посуд — полив’яний і розмальований. У південно-західних районах великого поширення набула біла полив’яна кераміка. На Тернопільщині виготовляли посуд із легкою орнаментикою, нанесеною гравіруванням. У XIX ст. значного поширення набув декоративний фігурний посуд для різних напоїв: барильця, куманці, калачі.

Розквіт гончарного виробництва припадає на першу половину XIX ст. Майстри того часу винайшли нові технологічні прийоми декоративного оформлення та обробки художніх виробів.

Косівська кераміка

Історія залишила нам імена майстрів А. Бацуци (Поділля), В. Шестопальця (Львівщина), О. Бахметюка (Гуцульщина) і О. Панасенка (Ічня). Яскравий слід у стильовому спрямуванні місцевого гончарства залишив опішнянський майстер Ф. Червінка. Він почав вводити в оздоблення виробів ліпні орнаментальні деталі, застосовувати штучне гравірування.

Для народної кераміки XIX ст. є характерним розвиток дрібної пластики. Окрім «тваринного» посуду, виготовляли й іграшки. У цих невеличких творах — народний гумор, декоративність, лаконічність форм.

Опішнянські куманці

Ткацтво

Найбільшого розквіту ткацтво досягло на початку XIX ст. В Україні виробляли скатертини, рушники та інші побутові речі. До декоративного ткацтва належить виготовлення узорчастих полотен, тканин, що застосовувалися в інтер’єрі. Провідні осередки декоративного ткацтва були на Київщині (Переяслав, Богуслав, Обухів), Полтавщині (Решетилівка, Золотоноша, Сорочинці), Чернігівщині (Дехтярі), заході України (Збараж, Перемишль, Микулинці, Золочів).

Полотна ткали з льняної та конопляної пряжі різних сортів, а наприкінці XIX ст. почали ткати з фабричної пряжі. Візерунки тканин створювалися переплетенням ниток і мали встановлені з давніх часів назви — «окружки», «сосонки», «гречечка», «коропова луска». Виготовляли й узорчасті рядна поперечносмугастих композицій із нескладним геометричним орнаментом.

У першій половині XIX ст. вироблялося багато різноманітних вовняних тканин для жіночого вбрання (запасок, фартухів, спідниць, плахт). Особливо славилися плахтами Київщина, Полтавщина.

Українські плахти XIX ст.

Вишивка

Наприкінці XIX ст. особливо поширилося промислове виготовлення вишиваних виробів: сорочок, верхнього одягу, рушників, серветок тощо.

Яке значення мали рушники в Україні? Пригадайте, як їх використовували в народному побуті.

Полтавський рушник

Орнаментальні мотиви, візерунки та кольори в кожній місцевості мали свої особливості. Композиції і спосіб вишивання подільських виробів відрізняються від полтавських і київських. Полтавщина славилась орнаментами блакитних, сірих та зеленуватих тонів, а також вишивкою «білим по білому». Улюблені мотиви Київщини — грона винограду, гілочки калини та пишні квіти, виконані червоними та чорними нитками на білому тлі. Подільські майстрині застосовували надзвичайно широку палітру кольорів, а основу орнаментів складали геометризовані рослинні й тваринні мотиви.