Підручник з Художньої культури. 10 клас. Климова

Тема 3. Театральна культура

Українське театральне мистецтво епохи бароко формувалося в поєднанні традицій національної та європейської культур. У цей період розвинулись два основні різновиди театрального мистецтва — шкільна драма в освітньому середовищі (школах, колегіумах) та вертеп у народному. Обидва різновиди мали власні естетичні норми, мову, особливості постановки й акторського виконання.

§ 14. Шкільний театр. Вертеп. Театр на Запорозькій Січі

Шкільний театр

Виникнення в Україні шкільного театру як різновиду театрального мистецтва зумовлене розквітом освіти. Провідними осередками культури в XVII—XVIII ст. вважалися братські школи, колегіуми й академії, що підпорядковувались місцевим єпархіям. У навчальних закладах, окрім обов’язкових дисциплін, викладали поетику* й риторику**. Педагоги навчали учнів складати панегірики й декламації у формі промов. Ці твори виконувалися з нагоди великих релігійних свят, визначних урочистостей, для вшанування почесних гостей тощо. Деякі виступи читців відбувалися у формі діалогу і потребували акторської майстерності. Саме декламації та діалоги сформували основу шкільної драми.

* Поетика — наука про складання поезії.

** Риторика — ораторське мистецтво.

Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст.

Будівля Острозького колегіуму. XVIII ст.

Перші українські театралізовані вистави розігрувались в Острозькому колегіумі, Львівській братській школі, Києво-Могилянській академії. Найпопулярнішими були різдвяні й великодні постановки, а також п’єси морально-дидактичного й історичного змісту. Принципи складання шкільної драми, її жанри (трагедія, комедія, трагікомедія), особливості мови виклав у своєму підручнику «Піїтика» Феофан Прокопович.

Феофан Прокопович

Художньо-образна система й мова шкільної драми мали особливий характер. Її головне призначення — висвітлення людських чеснот і вад, ствердження праведного способу життя. Тож автори п’єс чітко розподіляли своїх героїв на позитивних і негативних. Кожен персонаж — символ, уособлення «добра» чи «зла», про що свідчили його репліки, костюм і навіть ім’я (Любов, Радість або Ненависть, Заздрість). Символічність є характерною особливістю й самого дійства. Наприклад, перевдягання героя Істиною у світлі одежі означало його каяття, духовне відродження. Репліки персонажів драми були написані «високим» стилем, виконували виховну роль як настанови глядачам.

В антрактах шкільних драм студентами розігрувалися невеликі комедійні п’єси на побутові теми. У них автори й актори гостро висміювали людські вади: жадібність, глупоту, зарозумілість, хитрощі тощо.

Вертеп

У XVII—XVIII ст. в Україні набув поширення вертеп — народний театр ляльок. Його походження вчені пов’язують із західноєвропейськими містеріями — середньовічними релігійними драмами, що потрапили в Україну з Польщі. Основу вертепної драми складали канонічна частина (розігрування біблійної легенди про народження Христа) і світська (інтермедії історичної чи побутової тематики).

Вертеп являв собою велику скриню у вигляді будиночка або церкви, поділену на два поверхи. На верхньому поверсі відбувалися вистави на релігійні сюжети, а на нижньому — із народного життя.

Традиційно вертепне дійство розпочиналося релігійною п’єсою, у якій розповідалося про народження Ісуса, поклоніння волхвів, винищення немовлят царем Іродом і його смерть. Потім дійство переходило на нижню сцену, де розігрувалися народно-побутові сценки з реального життя.

У чому полягає особливість художньо-образної мови театру ляльок? Наведіть приклади найвідоміших народних театрів інших країн. Що спільного між ними?

Єдиного тексту вертепної канонічної драми не існує, відомі кілька варіантів, записаних ученими в різних регіонах України: Сокиренський вертеп, Славутинський, Батуринський, Хорольський, Куп’янський, західноукраїнські й закарпатські тексти. Але загалом така п’єса має сталий сюжет, її героями є Діва Марія, Йосип, немовля Ісус, троє волхвів, Рахіль із немовлям, цар Ірод, Смерть, янголи, солдати тощо. Урочисте театралізоване дійство супроводжувалося виконанням хорів, колядок, а тексти складали літературною (на той час церковнослов’янською) мовою.

Комедійні інтермедії, на відміну від канонічної драми, мали широкий репертуар, сюжети часто змінювалися, відповідно до місцевості та реальних подій суспільного життя. Серед персонажів найпопулярнішими були Циган, Москаль, Шинкарка, Чорт, Запорожець, Лях. Загалом народний театр вертеп налічував понад сорок ляльок, більшість із яких була задіяна саме в інтермедіях. Їх персонажі розмовляли народною українською мовою, були вдягнені в національні костюми. Веселе театралізоване дійство виконавці збагачували народними піснями, обрядами, жартами.

Вертепні ляльки Волхви

Український вертеп XVIII ст.

Розігрувати вертепні вистави розпочинали наприкінці грудня і закінчували після Різдвяних свят. У розігруванні п'єс вертепу брали участь аматори (зазвичай ремісники, які взимку залишались без роботи, а також бурсаки, студенти колегіумів). Зібравшись у гурт і поставивши вертепну скриню на санчата, вони відвідували ярмарки та гуляння, запрошуючи глядачів на виставу. Траплялося, що вертепники давали й приватні покази: їх запрошували до осель розважити родину своїм мистецтвом за окрему платню й частування.

Театр на Запорозькій Січі

Театральне мистецтво Запорозької Січі увібрало в себе традиції шкільної драми й народного вертепу. Це пояснюється тим, що демократичне козацьке середовище складалося із представників різних верств суспільства: від простих селян і ремісників до випускників колегіумів, Києво-Могилянської академії та шляхетного панства. Чимало заможних козаків посилали своїх синів учитися, щоб потім, здобувши освіту, вони могли зробити гарну військову кар’єру. Тож козацька культура поєднала в собі риси народної та елітарної, а Запорозька Січ була її головним осередком.

Важливою особливістю театрального мистецта Запорозької Січі (утім як і образотворчого й музичного) була його тематика, присвячена вшануванню подвигів славетних українських гетьманів та кошових, героїзації козацького життя, оспівуванню історичних подій, учасниками яких були козаки. Творчість запорозьких митців створювала образ українського воїна — сильного, мужнього, кмітливого й мудрого козака-запорожця. У театральному мистецтві Січі цей образ краще за все представлений у вертепі.

Вертеп був досить популярним серед козацтва. Але козацькі вистави в ньому дещо відрізнялися від тих, що розігрувалися на ярмарках. Головним героєм козацької драми став Запорожець (Козак, Мамай). Ляльку, яка грала цю роль, зазвичай робили значно більшою за інші, що свідчить про значущість цього героя в культурі козацько-гетьманської доби. Запорожець був центральним позитивним персонажем вистав і улюбленцем глядачів. У п’єсах він жартував, бився з ворогами, співав героїчні пісні, залицявся до Молодиці, висміював церковників і панів та навіть перемагав самого Сатану.

Вертепна лялька Козак

Запорозькі козаки

Українське театральне мистецтво XVII—XVIII ст. не лише відіграло важливу роль у становленні власної національної культури, але й стало визначальним у розвитку російської та білоруської культур.

• Що зумовило виникнення й розвиток в Україні XVII—XVIII ст. шкільної драми? У чому особливості її художньо-образної мови?

• За яким принципом розігрувалися вертепні вистави? Чим вертеп відрізняється від шкільної драми і що між ними спільного?

• Визначте особливості театрального мистецтва Запорозької Січі, що відрізняють його від ярмаркового театру. Який образ став центральним у козацькому вертепі?

• Підготуйте доповідь на теми «Застосування метафори та алегорії в шкільній драмі», «Значення шкільної драми в розвитку українського театрального мистецтва» (на вибір).

• Виконайте ескізи кількох вертепних ляльок для релігійної або світської вистави.

• Робота в групах: складіть за будь-якою українською народною оповідкою невеличку інтермедію, головним героєм якої є Козак. Розіграйте її за допомогою паперових ляльок, виконаних власноруч.