Українська мова, українська та зарубіжна літератури. Інтегрований курс. Частина 2. 5 клас. Хворостяний

Тема 8.3. Бережу природу

ЦИТАТА. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ. ПОВІСТЬ ЯК ЕПІЧНИЙ ТВІР

Цитата — точний, дослівний уривок з якого-небудь тексту.

Цитату використовують із обов’язковим покликанням на автора. Цитати ти можеш записати по-різному.

Став розділові знаки (як при прямій мові)	Указуй на автора або джерело у дужках
Микола Вінграновський писав: «Сіроманець проводжав його лісом до школи».	«Сіроманець проводжав його лісом до школи» (Микола Вінграновський).

1. З яких творів наведено цитати? Запиши цитати двома способами.

1. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, щоб Вовка од біди сховали! 2. Лобо вільно біг стежкою. 3. Степ зимою — мов перина, біла, рівна і м’яка. 4. Жив-був пустенький хлопець, що тільки жарти знав.

Довідка. Леонід Глібов, Ернест Сетон-Томпсон, Олександр Олесь, Джон Кітс.

2. Прочитай уривок повісті Миколи Вінграновського. Дай відповіді на запитання.

Микола Вінграновський

СІРОМАНЕЦЬ*

Повість

(Скорочено, частина 1)

Уночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини і сказав: «Ого-го!» Тоді він умився лапою. Промив очі, пострушував із себе листя, послухав свист синиці і знову ліг.

Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом... Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Усе своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям.

Не один кінь із кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця. Його проклинали конюхи і пастухи.

Коли ж нічого було їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости.

— Не здохнете! — казав їй вовк. — Вам аби їсти! Лягайте та спіть. У мене самого живіт — аж можна почухати його крізь спину!

І зграя мовчки лягала.

Тепер, на старість, вовк осліп. І кашляти вже почав. І снився щоночі йому єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам.

За лісом миготіло село. Від села на коні їхав Василь Чепіжний. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними. Чепіжний сплигнув із коня й заліг у ямі.

Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежав Чепіжний та його рушниця.

Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього. Кінь затрусився, застриг вухами і ліг на землю.

— Не лягай на землю! — зашепотів коневі Василь Чепіжний. — Встань і пахни!

Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.

Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк.

* Сіроманець — це слово вживають як сталий епітет вовка, часто у прикладці вовк-сіроманець.

Вовк звівся на лапи. Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі, і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.

Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахувався патронташем, ускочив у болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.

— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини і хліб, і бринзу, патрони викидав.

Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.

— Замерзаю! — кричав Чепіжний крізь дощ над водою. — Пропаду! Пропадаю! Гав! Гав! Гав! — загавкав Чепіжний до Сіроманця і люто рушив з води на нього. — На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з’їв мою козу восьмого березня! Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!

Чепіжний вигрібся на берег, плюнув у руки і кинувся на вовка.

Сіроманець збив його своїми старими грудьми назад, у воду...

Незабаром у вертольоті прилетіло шестеро дядьків з рушницями. Чепіжний розповів про небезпеку, яка очікує на всіх, якщо не вбити Сіроманця.

На подвір’ї стояв газик: батько приїхав на обід. Мати з рушником через плече зливала батькові на руки.

— Тату, прилетіли!

— Хто, синочку?

— Аж з області. Може б, ти зараз сходив до них та що сказав? По Сіроманця прилетіли! А це ж то нечесно — він один, а їх онде скільки! Тату, вони з дядьком Чепіжним у конторі, сходи!

— А що ж їм тато може сказати? — мати подала батькові рушник.

— Як-то що? — здивувався Сашко. — Татко — голова колгоспу!

— А Сіроманець — то вовк!

— Вовк, мамо, вовк!

— Він не колгоспівський, і тато за нього не відповідає.

— Тату, так? — Сашко мало не кричав. — Раз він не колгоспівський, то чий же він і що, його треба, виходить, убивати?

— Та не знайдуть вони Сіроманця, синочку. Сіроманець найхитріший вовк у світі, — сказав тато.

— А зграю його ж перебили і вовченят! Сам дядько Василь премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив.

— А ти, Сашко, забув, — обізвалась від столу мати, — скільки Сіроманець коней та овець переїв?

— Скільки? От скажи, тату, скільки?

— У нашому колгоспі — нічого. Правда, козу дядька Чепіжного...

— Так, — паленів Сашко, — козу з’їв. Бо дядька Чепіжного Сіроманець не любить. Дядько Чепіжний на нього ями копає по лісосмугах. А коли пропала вівця, то всі звернули на Сіроманця. А Сіроманець її в очі не бачив.

— Побігайло відшкодував: заплатив штраф, — сказав батько.

— Тоді хто з них вовк — Сіроманець чи дядько Побігайло, що на своїх іменинах ту вівцю з’їв?

— Дався тобі цей вовк, — сказала мати, — і що ти з нього робиш святого?

— Так він живий, мамо, і йому треба жити. А потім, на те він і вовк: не буде ж він їсти манну кашу, як я. І ніхто не пече йому і не варить.

— Це у твого вовка голова не варить: загнав дядька Чепіжного в холодну воду по шию. Тепер хай тікає, куди очі бачать!

— Та не впораються вони із Сіроманцем, — знову сказав батько. — Доки вони там гомонять у конторі, Сіроманець накивав п’ятами — не те вертольотом, ракетою його не доженеш. Іди, сину, до школи, бо спізнишся.

• Що ти дізнався / дізналася про Сіроманця? Хто хотів упіймати вовка? Хто намагається його захистити? Що буде далі?

До школи Сашко ходив стежкою, лісом...

Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, приліг на молочай і заплющив очі: «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко. — Узяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять».

Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу. Сашко поплентався до лісу по портфель. Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: за дубом хтось стояв!

«Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я та стану його боятися? Піду гляну».

За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, не знає, куди іти.

— Що, дурнесеньке, страшно? І їсти хочеш? Ото не треба блудити, — Сашко підійшов до теляти, хотів було почесати йому за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув на куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.

Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.

— Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом. Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові:

— Ще!

— А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?

Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами і тихо вискнув — портфель!

Пиріжки з печінкою вовк ковтнув, навіть не пожувавши.

— Я тобі завтра ще принесу, — сказав йому Сашко, — завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ж ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік із нашого лісу, і вірно: нехай так думає...

Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся мордою об Сашкове плече.

• Що ти дізнався / дізналася про минуле життя Сіроманця? Чому Сіроманець і Чепіжний здавна були ворогами?

3. Склади цитатний план до уривку повісті, який ти прочитав / прочитала. Перекажи текст за планом.

4. Щоденник подвійних нотаток. Випиши з оповідання 3 цитати, які найбільше тебе вразили. Напиши, чим саме.

Цитата	Мої відчуття, думки
«Раз він не колгоспівський, то чий же він і що, його треба, виходить, убивати?» (М. Вінграновський)	Я б теж захищав вовка.

ЦИТАТА. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ. ПОВІСТЬ ЯК ЕПІЧНИЙ ТВІР

5. Прочитай продовження повісті Миколи Вінграновського.

Микола Вінграновський

СІРОМАНЕЦЬ

(Скорочено, частина 2)

Для Сашка настали дні щастя й тривог. Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі. Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий. Він показав вовкові кольорові малюнки різних звірів у журналі «Натураліст»: Сіроманець дивився кудись у просторінь, в одну точку.

Сашко заводив журналом перед його очима: ніякої уваги. Сашко підняв над головою яблуко:

— Ну, подивись, що це у мене в руці, подивись!

Вовк ліг на землю і тихо заскімлив.

— Ти що, вовчику, не бачиш, ти сліпий?

Сашко провів рукою по очах Сіроманця — той не змигнув. Лизнув лиш Сашкову руку.

— А як сніг упаде, стане видно твої сліди, що тоді? Живи в гнилищі і нікуди не виходь. Сьогодні я поговорю з батьком.

Батько Сашка поїхав у справах на кілька днів, тому хлопчик не зміг поговорити з ним про вовка.

Пішов сніг. На другий день Сіроманець Сашка не зустрів. Даремно Сашко і гукав його, і шукав слідів на снігу. У глинищах і біля вовчої нори сніг лежав чисто. Сашко заліз у нору — цієї ночі Сіроманець тут не ночував. «Злякався снігу і втік, де сніг ще не впав і де його мало знають, — подумав Сашко. — Та, мабуть, і добре зробив, та й харчуватися ж треба... А тут ще батька нема, як на зло...» Гірко і тоскно стало Сашкові.

Проснувся Сашко від собачого лементу.

— Мамо, що там таке?

— Сіроманця спіймав дядько Василь. Упав, бідненький, таки у яму...

Біля контори на возі лежав зв’язаний Сіроманець. Сіроманця повезли до кузні.

Падав тихий вспокоєний сніг, на горбі темнів ліс. За хатою плакав Сашко.

Замлілий вовк лежав у кузні на драбині біля горна. Зі стелі крізь старі щілини на нього сіявся іній. Вовк розкрив рота під іній, і йому стало легше дихати.

«Ну й ну, — сказав собі вовк. — Дожився».

Він поворухнув замотузованими лапами, понюхав молоток біля ковадла та й наче заснув.

Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері. На груші на сучку висів садовий ніж — тато забув його, коли восени підрізав пагілля, почепив і забув. Сашко зняв ножа, пригнувся під вікнами, щоб тато з мамою, чого доброго, не помітили, і вибіг на вулицю.

Сашко прямував до кузні. Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу.

Біля кузні оглянувся на білий глухий світ, прислухався, засунув шапку у кишеню, — щоб не злітала з голови та щоб зайвий раз по неї не нагинатися, — і підійшов до дверей. На дверях висів не замок, а замчище — так постарався Чепіжний.

Вовк розплющив очі і заводив носом.

— Сіроманцю, це я, Сашко! — почулося вовкові з того боку дверей. — Замок, горе моє! Попались...

Сашко обійшов кузню — ні вікна, ні віконця. На причілку кузні ріс берест. Сашко скинув на сніг кожушину і поліз на берест. Лізти не давали татові валянки, чіплялись за гілки, не згинались у колінах. Тоді Сашко махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг, поліз босий. Лізти було невисоко, і нараз він опустився на засніжений дах кузні.

— Готово! — прошепотів він униз, у темінь. — Плигаю!

Сашко бухнувся біля голови Сіроманця.

— Де ти тут? Нічого не бачу, хоч око виколи!

— Хох! — сказав вовк.

Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, і вже Сіроманець щемко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию:

— А ти думав як? Ти думав, що тобі кінець, Сіроманчику, ну скажи, думав? Не кінець, давай сюди лапи!

Захрумкотіло під ножем мерзле мотузяччя, тріснув під ножем брезентовий пояс, яким Сіроманець був прив’язаний за горло до драбини, і вовк звівся на замлілі лапи.

— Ти, головне, не бійся, не бійся. Як тільки завтра відчинять двері — кидайся прожогом, напролом. Бо витягти тебе через оцю діру в стелі я не можу... Найголовніше — кидайся і лети скільки сили, щодуху до лісу... Прощай, вовчику, я пішов, бо Чепіжний, він такий, може сюди прийти і серед ночі, подивитися, як тут і що... Як будеш живий, не забувай мене, я тебе ніколи не забуду. Прощай! — Сашко ще раз обійняв Сіроманця, той лизнув Сашкові руки, щоку...

Сашко підняв драбину, приставив її до стіни і поліз у діру. На подвір’ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки, зайшов у коридор...

• Чому Сашко вирішив рятувати Сіроманця? Як він це зробив? Що буде далі?

Уранці перед конторою сів вертоліт. З вертольота вийшло двоє чоловіків у білих халатах, з носилками.

— Зловився! — дихав морозом Чепіжний. — Стільки років пильнував я його, посивів і серце зірвав на ньому!

Прихурчав мотоцикл. З мотоцикла в білих шоломах збігло двоє хлопців, і передній став обклацувати Чепіжного фотоапаратом.

— Станьте сюди, Василю Дмитровичу, на фон вертольота.

— Що я вам, космонавт! — сміявся Чепіжний. Але стати — став.

— Вибачте, Василю Дмитровичу, і не звертайте уваги на цей мікрофон, але декілька слів для нашого районного радіо та для газети.

Чепіжний узяв мікрофон, подивився на нього, як на недоспілий баклажан, і сказав:

— Зловлений у тернових чагарях за Івановим яром останній у нашому районі, а незабаром і у світі вовк Сіроманець. Це не казка і не легенда. Сіроманця спіймано. Ми можемо лише пожалкувати, що його спіймано так пізно. Тепер ми і наші кози з кіньми можуть бути спокійними. Бо вовк Сіроманець ще під час свого дитинства був лютим звіром; він водив тьму-тьмущу зграй, переїв сотні тисяч нашого поголів’я, а в останні часи почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені і пшеницю...

— Василю, і тобі не стидно отаке городити, — жалісно подивилася на Чепіжного сторожиха баба Маня.

— Так це я для газети, — швидко, пошепки проговорив Чепіжний. — Ідіть та краще підметіть у конторі... Гадаю, що Сіроманець віднині і навіки житиме в зоопарку. Я особисто зобов’язуюсь, якщо треба, двічі на рік — на Восьме березня і на сьогодні в ніч його злову, — яке там у нас сьогодні число? — неважно, завозити Сіроманцеві на мотоциклі в область у зоопарк стільки м’яса, скільки він з’їсть за добу... Я знову жалкую про пригнічений теперішній вовчий стан, але що поробиш? Усіх його сіроманчих ще не вловлених товаришів чекає нерадісне майбутнє як на наших земних материках, так і на інших планетах!..

До кузні вийшло старе і мале. Білі дяді з вертольота поклали носилки на сніг, а самі поклались вухами до стіни — слухати вовка.

— Ти ба, що зима наробила: вічка в замку не видно, — вштурхнув Чепіжний ключа у замок. Довго копирсався у нім і так і сяк. — Не відкрию. Треба збивати ломом.

Чепіжний розмахнувся ломом, і замок відвалився йому під чобота. Чепіжний відкинув лома, викашлявся і — відчинив двері.

«Що таке? Де вовк? Чому він не вибігає?» — Сашка кинуло в жар. — «Що таке? Що таке? Може, він здох чи злякався? А може, уночі він стіну прогриз у кузні чи підкопавсь під фундамент та втік?»

Раптом із кузні вискочили ті двоє в білих халатах, без носилок, вискочили і кинулись тікати:

— Тікайте! Вовк!!!

Тітки, малеча, дядьки не встигли до ладу гаразд нічого зрозуміти, як, рачкуючи, з кузні виповз сам Чепіжний. За ним поволеньки йшов вовк. Чепіжний зарачкував уліво, потім управо, вовк дихав йому на шапку. Чепіжний загарбався головою у сніг і вкляк.

Усі тікали: мале плакало, старе кричало, підхоплювало малечу на руки, бігло, губило в снігу шапки і рукавиці... Вовк знехотя перескочив через Чепіжного і невеликими стрибками завернув поза кузню до тихого лісу.

Кореспондент поклацав фотоапаратом всю цю історію від початку і до кінця і, коли вовк загубився в снігах, розреготався...

— Тату, Сіроманець утік! Дядько Чепіжний плаче — не плаче, а реве!

— Ти говориш, синочку, наче ти із Сіроманцем за однією партою сидиш, — сказав тато.

— Сидіти-то я не сиджу, а Надія Петрівна каже, що треба оберігати не тільки воду, повітря і ліс, але й звірів. А вовка я, може, люблю, тату! — Сашко став на лижі і пішов до школи.

Сашко пішов до школи і розповів про втечу Сіроманця. На уроці хлопчик дізнався, що людей, які втратили зір, лікують в Одесі, у лікарні імені Філатова.

Сашко повертався додому лісом з однокласницею Галею Грушецькою. Діти побачили людей із рушницями і зрозуміли, що полювання на Сіроманця продовжується.

Тим часом Сіроманець тікав. Пахли здалеку кошари і ферми, пахли села, але він ухилявся від тієї знади і нанюхував степ.

Кілька разів він зупинявся, піднімав голову в небо і слухав, чи не летить вертоліт.

Забіг аж до лиману. Лиман тієї зими не замерз. Вовк підійшов до води, лизнув її солонини і зрозумів, куди йому треба бігти, — бігти в солоні степи, в солончаки, де хоч і немає лісів, але й мисливців не мусить бути.

• Склади цитатний план до уривку повісті, який ти прочитав / прочитала. Цитатний план — план, який складається з цитат. Перекажи текст за планом.

• Склади речення за змістом тексту, уживаючи вставні слова.

Вставні слова
Невпевненість	Упевненість	Ставлення до висловлювання
Можливо, мабуть	Звичайно, без сумніву	На щастя, на жаль, як навмисне

ДІАЛОГ. ТИРЕ ПРИ ДІАЛОЗІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ

6. Прочитай продовження повісті Миколи Вінграновського. Дай відповіді на запитання.

Микола Вінграновський

СІРОМАНЕЦЬ

(Скорочено, частина 3)

Сховався Сіроманець на полігоні. Ніякий Чепіжний не заходив сюди, не морочив голови гарячий гавкіт собак.

Настала весна. Сіроманець зачав виходити в степ і там непорушно сидіти. Щось бентежило його вовчу душу. Сашко сумував за вовком.

Сашко приніс Чепіжному газету, у якій була надрукована розповідь про здоровенного вовка-сіроманця, що прийшов в Н-ську льотну частину і тепер мирно живе в частині, возить дітей на санях. Чепіжний поїхав до Сіроманця, але вовк уже втік.

«Втік! Втік! Тепер він прийде до мене неодмінно! Але ж тут Чепіжний зі своїм «другим таймом», будь він неладен! — думав Сашко. — Треба порадитись із татом: як тато скаже, так і буде».

Але Сіроманець не прийшов. І місяць, і другий. Сашко здавав екзамени. Вставав раненько, йшов купатися, приходив, сідав за підручники, потім одягав нові штани, білу сорочку, галстук, ішов до школи, здавав екзамен, ішов зі школи, і от одного разу... Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з малими вушками на великій голові, з великими димчастими незрячими очима.

— Здрастуй... — самими губами сказав йому Сашко.

Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи.

Сашко обійняв його за шию, але в цю мить вовк відскочив від Сашка в ліщинник. Сашко оглянувся; стежкою від школи бігла Галя Грушецька.

Сашко пояснив дівчинці, що шукає лікаря, який би повернув зір Сіроманцю, щоб він урятувався від Чепіжного. Хлопчик вирішив їхати до Одеси в лікарню.

Увесь вечір у верболозі біля озера Сашко з білого алюмінієвого дроту плів Сіроманцеві намордник. Галя Грушецька циганською голкою з дратвою до нашийника з їхнього теляти пришивала Сашків пасок для повідка.

Сашко тихо сказав:

Вдосвіта Сашко потихеньку вийшов із дому. На столі в його кімнатці біліла записка: «Тату і мамо, мене не буде кілька днів. З шафи я взяв 50 карбованців. Сашко».

Діалог — розмова двох або більше осіб. Репліка — слова співрозмовників.

Пиши кожну репліку з нового рядка, перед реплікою став тире	— Може, я там забарюся.
Якщо слова автора стоять перед реплікою, став двокрапку	Сашко сказав : — Може, я там забарюся.
Якщо слова автора стоять після репліки, то став: кому, знак оклику; знак питання, а після них — тире. Слова автора після репліки пиши з малої букви	— Може, я там забарюся, — сказав Сашко. — Може, я там забарюся! — сказав Сашко. — Може, я там забарюся? — сказав Сашко.

• Склади цитатний план до уривку повісті, який ти прочитав / прочитала. Перекажи текст за планом.

7. Сформулюй за змістом тексту кілька речень із прямою мовою. Запиши в зошит.

8. Склади діалог між Сашком і Сіроманцем. Запиши в зошит.

9. Завдання на вибір.

• 1. Запиши характеристику Сашка від імені Сіроманця.
• 2. Запиши характеристику Сіроманця від імені Сашка.

10. Перекажи стисло всю повість. Спочатку розділи текст на смислові частини. Запиши їх зміст одним-двома реченнями. Узгодь речення між собою і запиши переказ.

11. Спробуй дати визначення поняття дружба. Що, на твою думку, найважливіше в дружбі? Як ти оцінюєш учинок Сашка? Які рисі характеру виявив Сашко протягом повісті?

12. Які важливі питання порушує М. Вінграновський у творі? Чого навчає тебе ця повість?

13. Діаграма Венна. Порівняй твори Ернеста Сетона-Томпсона «Лобо — володар Курумпо» та Миколи Вінграновського «Сіроманець».