Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

4.4.3. «Дон Кіхот»

Роман Сервантеса «Дон Кіхот» легше зрозуміти, якщо пригадати, якою була Іспанія за його життя. Король Філіпп II (друга половина XVI ст.) заявляв із гордістю: «У моїх володіннях ніколи не заходить сонце». Території цієї могутньої колоніальної держави простягалися на півсвіту. З підкорених земель пливли навантажені золотом та іншими багатствами каравани кораблів, що не сприяло розвитку національної економіки та промисловості. В Іспанії занепало виробництво, бо все можна було купити в сусідніх країнах, знецінилася праця, почалася економічна криза. Завезені цінності осідали в кишенях дворян та священиків, а прості люди — ремісники й селяни — бідували, країною блукали юрби жебраків. Після того, як у 1588 році англійський флот потопив іспанський, Іспанія втратила панування на морі й почався її занепад. Європейські країни одна за одною звільнялися від влади іспанських монархів. Незважаючи на те, що велич Іспанії було зруйновано, для іспанської аристократії характерним було невміння правильно оцінити ситуацію. Надмірна самовпевненість, феодальна пиха, гонитва за авантюрними пригодами — саме ці риси її представників зумовили те, що лицарський роман став «настільною» книгою іспанських гідальго. Дух лицарського авантюризму, заклик до вояцьких подвигів перегукувались із пригодницько-завойовницькою романтикою іспанських конкістадорів, тому під впливом лицарських романів гідальго або вирушали за океан шукати подвигів і пригод, або у своїх маєтках поринали у світ фантазій, не бажаючи бачити жорстокої реальності.

Оноре Домьє. Дон Кіхот і Санчо Панса їдуть на весілля. XIX ст.

П’ятдесятилітній гідальго (маломаєтний дворянин) Алонсо Кіхано з безіменного села в області Ла-Манча, пристрасний любитель лицарських романів, уявив себе мандрівним лицарем і вигадав собі ім’я, яке він мусить уславити: Дон Кіхот Ламанчеський.

Під час читання роману Сервантеса варто зосередити увагу не тільки на тому, що роблять Дон Кіхот та інші персонажі, а й на тому, що вони говорять. «Дон Кіхот і Санчо не роблять нічого важливішого, ніж розмовляють один з одним», — зауважив іспанський поет XX ст. Антоніо Мачадо.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Хто такий донкіхот, знає кожний: донкіхот — це людина, яка заради досягнення високої мети готова йти наперекір загальноприйнятій думці, не рахуватися з обставинами, долати будь-які перешкоди, навіть якщо результат її зусиль буде мізерний, а вона поставатиме в очах навколишніх дивакуватою невдахою. Донкіхот не боїться бути диваком, бо він взагалі не думає про те, який він має вигляд: для нього важливо лише не відступити від власних уявлень про добро, красу, шляхетність. Донкіхот — лицар Печального образу, хай і смішний. Історія донкіхотства починається від того часу, коли хтось із читачів роману вперше назвав себе Дон Кіхотом.

Цікаво, що роман було задумано як своєрідний підсумок життя героя, повного героїчних дерзань і катастрофічних розчарувань. Разом з тим Сервантес збирався висміяти модні на той час лицарські романи. В авторській передмові до першої частини твору говориться, що завдання роману — підірвати авторитет поширених у народі пригодницьких книг про лицарів. На сторінках «Дон Кіхота» осміяно нестримну фантазію, безглузді та неправдоподібні вигадки й дурниці, награну красномовність і надуману образність цього популярного жанру.

Сервантес досяг своєї мети, його «Дон Кіхот» завдав нищівного удару лицарському роману й покінчив із його популярністю.

Проте іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання — пародії, насмішки над лицарським романом. З історії про лицаря-ідеаліста роман перетворився на зображення широкої панорами життя іспанського народу кінця епохи Відродження. Його герої блукають країною, зустрічаються з різними людьми: дворянами й лакеями, ченцями й каторжниками, розбійниками, комедіантами й купцями, цирульниками й пастухами, погоничами мулів і відставними солдатами.

«Дон Кіхот» Сервантеса — друга після Біблії книга за кількістю мов, якими її перекладено. Українською мовою роман блискуче переклав Микола Лукаш.

У романі величезна кількість епізодів, де розкривається повсякденне життя великих міст та іспанської провінції, герцогських замків і заїжджих дворів. Тут присутні 669 дійових осіб, здебільшого живих неповторних характерів. Усі вони несуть певне смислове навантаження, й кожний по-своєму відтіняє та доповнює образ головного героя — мандрівного лицаря, гідальго Дон Кіхота.

Джуліс Давід. Дон Кіхот і Санчо Панса. XIX ст.

Щодо образу народного героя, то він, звичайно, представлений у романі Санчо Пансою. Сервантес не вигадав цього героя, а лише використав риси образу веселуна й пройдисвіта Ласарільо, який діє на сторінках народного шахрайського роману «Пригоди Ласарільо з Тормеса».

Роман про Дон Кіхота ввійшов до історії світової культури як один з найчудовіших творів епохи Відродження. У ньому багато художніх знахідок — блискуча мова, яскраві характеристики та оригінальна композиція, де структуру лицарського роману поєднано з численними новелами, поширеними у збірках епохи Відродження (наприклад, Джованні Боккаччо). У вставних новелах герої романтичних любовних історій протистоять прозі життя й своєю поведінкою чимось нагадують головного героя. Проте якщо Дон Кіхот прагне бути корисним людям, то вони зайняті лише собою й байдужі до високих ідеалів.

Існує легенда, що одного разу іспанський король Філіпп IІІ побачив з балкона юного студента, який, сидячи під деревом із книгою в руках, час від часу заходився нестримним сміхом. Монарх зауважив, що студент або збожеволів, або читає «Дон Кіхота». З'ясувалось, що юнак справді читає Сервантеса. Або ж такий цікавий факт. На початку XIX ст. наполеонівські війська під командуванням генерала Дюпона підійшли до Тобосо й приготувались до штурму. Проте коли Дюпону доповіли, що перед ним те саме Тобосо, де жила дама серця Дон Кіхота, він відмовився штурмувати рідне місто великої літературної героїні.

Деякі з епізодів роману (наприклад, розповідь про звільнення каторжників) навіяні особистими спогадами письменника. Інші (сцена битви з вітряками) склались на основі народних анекдотів про лицарів.

Сервантесу вдалося створити роман на всі часи й для всіх народів. Вражає широта філософського змісту твору, на яку першими звернули увагу німецькі романтики. Роман має довгу історію різних тлумачень і переосмислення. Про нього писали Достоєвський і Франко, він вплинув на творчість Діккенса і Гоголя.

Таємницю привабливості образу Дон Кіхота намагалися розгадати Тургенев і Меріме, Гегель і Томас Манн, Гете та Шиллер, до нього звертались у своїх творах прозаїки й поети (зокрема, іспанці Лопе де Вега, Кальдерон і Гонгора). Дон Кіхот зажив власним життям у мистецтві та став одним із вічних образів світової літератури.

У 1888 році в одному з французьких видавництв вийшло друком перевидання пригод Дон Кіхота з ілюстраціями художника Джуліса Давіда, відомого головним чином ілюстраціями до модних журналів. Проте малюнки Давіда до безсмертного роману відповідають нашим уявленням про цього героя-фантазера.

Джуліс Давід. Обряд посвячення Дон Кіхота в лицарі. XIX ст.

Теорія літератури

Вічний образ — образ літературного героя, який переріс свою епоху, набув загальнолюдського значення та сприймається як символ певних рис характеру, зовнішності й поведінки. До вічних образів відносять Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Ромео, Джульєтту та ін.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. «Дон Кіхот» називають пародією на лицарський роман. Доведіть правильність чи хибність цієї думки.
• 2. Розкажіть про композицію роману «Дон Кіхот».
• 3. Розкрийте зміст поняття вічний образ.
• 4. Поміркуйте, чому роман про Дон Кіхота ввійшов до історії світової культури як один із найчудовіших творів епохи Відродження.
• 5. Розгляньте ілюстрації Джуліса Давіда. Чи такими ви уявляли героїв Сервантеса?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Образ Дон Кіхота

Худорлявий та височезний Дон Кіхот верхи на напівживій шкапі справляє своєю постаттю враження карикатури на лицаря, героя популярних романів. Його спорядження: позначені іржею лати, старосвітський щит, шолом з картонним забралом, спис на палиці — пародія на справжні рицарські обладунки. Його «подвиги» — глузування над романними лицарськими мандрами.

Зображення безумного героя — розповсюджений у літературі Відродження прийом, що давав змогу відкрито говорити правду про реальний стан справ у суспільстві.

Дон Кіхот сприймає реальний світ у дусі вигадок і фантазій його улюбленого читання. Звичайні речі й люди ввижаються йому чудовиськами та грізними ворогами, вітряки — велетнями, мідний таз цирульника — золотим шоломом, брудний постоялий двір — розкішним замком. Він вступає в бій в ім’я захисту скривджених і поневолених, а насправді б’ється зі стадом баранів, нападає на похоронну процесію. Його «подвиги» не тільки анекдотичні, а й часто шкідливі для тих, кого він захищає. Над ним насміхаються, знущаються з нього, приймають його за божевільного.

Густав Доре. Ілюстрація до роману «Дон Кіхот». XIX ст.

Для Сервантеса безумство Дон Кіхота — засіб сатиричного зображення застарілих феодальних понять за допомогою гротеску (найвищого ступеня комічного).

На всі знущання й образи Дон Кіхот відповідає з гідністю та усвідомленням своєї правоти. Герой Сервантеса є втіленням нездоланної віри у своє високе призначення та шляхетний обов’язок. Він — взірець стійкості, незгасаючого ентузіазму та невичерпної енергії. Бідний сільський гідальго, Дон Кіхот намагається у своєму житті наслідувати описаних у книжках мандрівних лицарів.

Кожна його пригода, кожна деталь його мандрів підкреслює контраст між реальністю та вигадками, вичитаними з романів. Дон Кіхот живе у світі ідеалізованого минулого й не розуміє ні реального життя, ні стосунків своїх сучасників. Він у будь-якій ситуації намагається вирішувати суперечку силою зброї, тобто діє за старим феодальним правилом, тому його супроводжують нескінченні бійки.

У багатьох вчинках та промовах мандрівного лицаря втілено високі ідеї гуманізму доби Відродження. Дон Кіхот вбачає своє завдання в захисті слабких, упосліджених і знедолених та сміливо стає до бою щоразу, як бачить несправедливість чи жорстокість. Хай і невдало, він заступається за пастушка, якого обманув і побив господар; звільняє засуджених несправедливим судом каторжників.

Вустами безумця Дон Кіхота Сервантес висловлює демократичні ідеї свого часу. Натхненні гуманістичні промови мандрівного гідальго свідчать про його шляхетність і мудрість. Він різко засуджує гноблення людини людиною. На думку Дон Кіхота, саме для захисту зневажених і скривджених існує мандрівне рицарство. Тому він не тільки кидається на вітряки зі списом і відвойовує мідний таз у цирульника, прийнявши його за шолом чарівника Мамбріна, а й заступається за хлопчика Андреса та намагається протидіяти беззаконню.

Дон Кіхот, дивакуватий і смішний на початку роману, поступово розкривається перед читачем як людина з палкою уявою, добрим серцем, сильною волею. Він говорить про себе: «Я незмінно прагну до благих цілей, а саме: всім робити добро і нікому не робити зла».

Скільки б разів не зазнавав поразки від реальності цей «невиправний» ідеаліст, скільки б образ і стусанів не отримував, він ніколи не відступається від своїх переконань. Він виростає на сторінках роману в героїчну постать, готову постраждати заради здійснення високої мети, безстрашну й сповнену духовною силою, безкорисливу й щедру, високоморальну й шляхетну — живе втілення гуманістичного ідеалу. І лише трішки смішну.

Густав Доре. Ілюстрація до роману «Дон Кіхот». XIX ст.

В образі Дон Кіхота Сервантесу вдалося природно поєднати мудрість і безумство, героїзм і слабкість, трагічне й комічне. Письменник зобразив свого героя живою людиною, надавши йому рис, зрозумілих і притаманних людям різних часів і країн. І це головне, що привертає до нього серця читачів у всьому світі.

Образ Санчо Панси

Важливим для розкриття загального задуму роману є й другий герой Сервантеса — Санчо Панса. Спочатку це пародійна постать, проте поступово перед читачем постає живий і правдивий образ допитливого кастильського селянина.

Санчо Панса — людина простодушна й водночас практична та хазяйновита. Він живе у злиднях, зазнав чимало лиха, тому в усьому шукає зиску, мріє про багатство й легко погоджується на будь-яку авантюру заради матеріального добробуту. Він залишає свою домівку та вирушає разом з Дон Кіхотом у мандри, сподіваючись отримати губернаторство в нагороду.

Мрії Санчо Панси про несподіване багатство характерні для Іспанії доби завоювання Америки та «золотої лихоманки».

Хоча деякими рисами характеру Санчо — повна протилежність Дон Кіхотові, у них є й багато спільного. Кожен по-своєму, та вони обоє людяні й добрі, обоє незадоволені реальним життям, обом вистачає уяви та енергії для того, щоб вирушити на пошуки кращої дійсності.

Санчо Панса і Дон Кіхот відчутно впливають один на одного, між ними поступово настає повне взаєморозуміння. Санчо, краще пізнавши великодушність та шляхетність Дон Кіхота, потроху втрачає корисливість. Усе частіше він керується у своїх вчинках не прагненням до наживи, а любов’ю до справедливості. Санчо єдиний з персонажів роману розуміє Дон Кіхота по-справжньому. Він зумів побачити за безумством мандрівного гідальго непідробний героїзм, доброту і глибокий розум. Це саме Санчо назвав Дон Кіхота «Лицарем Печального образу».

Пабло Пікассо. Дон Кіхот і Санчо Панса. XX ст.

У всій повноті проявилися природні здібності та народна мудрість Санчо, коли він виконував роль губернатора. Діяльність Санчо на цій посаді викриває порядки, існуючі в країні. Головний висновок, який він робить, коли покидає губернаторський пост: честь і гідність незрівнянно вищі за багатство. Він заявляє: «Я вступив на посаду губернатора без шеляга в кишені і без шеляга з неї йду — протилежно тому, як звичайно виїжджають з острова губернатори...»

Найважливіше, що об’єднує Дон Кіхота і Санчо Пансу, — їхнє протистояння несправедливому ладу дворянсько-католицької Іспанії. Розмірковування Санчо, його численні приказки містять гостру сатиру на іспанську знать, її пихатість і паразитизм. На його думку, високий чин зовсім не свідчить про шляхетність і гідність людини.

Санчо Панса, як і Дон Кіхот, — це і широкі узагальнення, і в той самий час своєрідні характери, що вирізняються яскравою індивідуальністю. Головні дійові особи роману — герої і конкретні, і типові.

На тлі національного життя Іспанії XVI — початку XVII століть у центрі роману Мігеля Сервантеса «Дон Кіхот» височать дві постаті: бідного гідальго, що уявив себе мандрівним лицарем — захисником скривджених та пригнічених, і бідного селянина, який згодився бути його джурою.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, яким постає перед читачем Дон Кіхот на початку роману.
• 2. Розгляньте ілюстрації Густава Доре, на яких зображено героя роману. Чи вдалося художнику передати риси особистості гідальго, які найяскравіше характеризують його?
• 3. Намалюйте скрайбінг про пригоди Дон Кіхота, підготуйте розповідь про них.
• 4. Простежте за розвитком образу Дон Кіхота в романі.
• 5. Поміркуйте, чим роман Сервантеса вразив його сучасників.
• 6. Складіть порівняльну характеристику образів Дон Кіхота і Санчо Панси, використовуючи різні художні засоби. Поясніть свій вибір.
• 7. Розкрийте, як герої впливають один на одного.

Діалог культур

Роман «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи й світу. Роман ілюстрували багато європейських художників, серед них: Гранвіль, Оноре Дом’є, Густав Доре, Пабло Пікассо, Хосе Сегрельєс та інші.

У XX столітті, коли Іспанія почала перетворення країни на туристський край, усі міста і села, більшою чи меншою мірою пов’язані з романом Сервантеса, прикрасили скульптурами Дон Кіхота та Санчо Панси різних стилів: від реалізму до постмодернізму. Герої роману прикрашають і величний монумент письменнику в Мадриді. Невеличкі пам’ятники Дон Кіхоту є і в іспаномовних країнах Латинської Америки, хоча мандрівний гідальго ніколи там не бував. Зображення героя Сервантеса можна знайти й в інших країнах світу.

Джуліс Давід. Дон Кіхот і Санчо Панса після битви з вітряками. XIX ст.

У музичному мистецтві також є звернення до роману Сервантеса «Дон Кіхот». Композитор Ріхард Штраус у 1897 написав однойменну симфонічну поему, Людвиг Мінкус — музику до балету, Жуль Массне — оперу.

Україна і світ

Історія перекладів українською мовою роману Сервантеса починається з Івана Франка. Невтомний популяризатор світової літератури, Франко зробив віршований переказ кількох окремих епізодів твору під назвою «Пригоди Дон Кіхота», до якого додав біографію Сервантеса та стислу характеристику роману (видання 1899 та 1913 рр.).

До нас дійшли тільки спогади про переклад кількох глав «Дон Кіхота», зроблений поетом і перекладачем Володимиром Самійленком, зниклий у 1919 році.

Джуліс Давід. Битва Дон Кіхота з Лицарем Дзеркал. XIX ст.

У кінці XX ст. в Україні з’явився переклад славнозвісного роману, гідний великого оригіналу, який він відтворює. Майже повністю українською мовою переклав «Дон Кіхота» Микола Лукаш. Це — остання робота перекладача, яку він не встиг довершити. Закінчив переклад розділів XXI—XXXV, LXIL—XXIV частини другої Анатоль Перепадя. Переклад Миколи Лукаша й Анатоля Перепаді опублікований за редакцією Григорія Кочура та Михайла Москаленка.

Живе великий роман Сервантеса і в українській літературі. У своїх роздумах зверталися до нього Іван Франко, Леся Українка, шістдесятник Євген Сверстюк. Відлуння образу Дон Кіхота можна знайти у творах Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Юрія Яновського, Івана Багряного, Василя Земляка. Поетичні рядки присвячували мандрівному гідальго Євген Плужник, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Максим Рильський, Ліна Костенко.

У 2002 році, підбиваючи підсумки минулого тисячоліття, Нобелівський комітет зібрав авторитетне журі, до складу якого увійшли 100 відомих письменників із 54 країн світу. Їх попросили визначити найкращий твір світової літератури. «Книгою всіх часів і народів» був названий «Дон Кіхот» Сервантеса.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Підготуйте повідомлення з презентацією «Образ Дон Кіхота в живописі».
• 2. Підготуйте повідомлення з презентацією «Роман Сервантеса в музичному мистецтві».
• 3. Розкажіть історію українських перекладів «Дон Кіхота».
• 4. Поміркуйте, чому роман «Дон Кіхот» став прикладом для письменників наступних століть.
• 5. Підготуйте повідомлення з презентацією «Дон Кіхот — вічний образ світової культури».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Перегляньте мультфільм «Дон Кіхот Ламанчеський» за мотивами роману Сервантеса за наведеною інтернет-адресою й підготуйте повідомлення з презентацією: https://www.youtube.com/watch?v=VbaFoPaeR-o.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи, перегляньте уривки з відомих екранізацій роману й підготуйте повідомлення з презентацією «Екранізації роману Сервантеса»:

• американська: (роль Дон Кіхота виконує видатний співак Федір Шаляпін, 1933 р.) https://www.youtube.com/watch?v=xvxukgXties;
• грузинська: «Житіє Дон Кіхота і Санчо» https://www.youtube.com/watch?v=XjiFsGSced0;
• російська: https://www.youtube.com/watch?v=xvxukgXties.

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Відродження (XV—XVI ст.) — назва історичної епохи та етапу в розвитку культури Європи, відродження інтересу до Античності.

Гуманізм — європейський інтелектуальний просвітницький рух епохи Відродження.

Франческо Петрарка — поет італійського Відродження. Історія кохання в сонетах Петрарки («Канцоньєре», Петрарка і Лаура).

Вільям Шекспір — видатна постать англійської національної літератури і світового мистецтва. Сонети Шекспіра — відображення внутрішнього світу ренесансної людини. Трагедія «Ромео і Джульєтта» — оспівування чистого пристрасного кохання.

Мігель де Сервантес Сааведра — іспанський письменник, автор безсмертного «Дон Кіхота». Дон Кіхот і Санчо Панса — головні герої роману, мандрівний гідальго, який уявив себе лицарем, і його джура.

Сонет, італійський та англійський сонети.

Вічний образ — образ літературного героя, який набув загальнолюдського значення.

Ключові поняття теми:

європейське Відродження, гуманізм, італійський сонет, англійський сонет, трагедія, вічний образ.