Розділ 4. Відродження

Епоху Відродження (XV—XVII ст.) в Європі поділяють на три періоди:

Раннє Відродження — XV століття (звернення до культурної спадщини Античності, зародження гуманізму);

Високе Відродження — від кінця XV до середини XVI століття (винахід друкарства, географічні відкриття, розвиток науки, втілення в мистецтві віри в безмежні можливості волі та розуму людини, небувалий розквіт образотворчого мистецтва);

Пізнє Відродження — друга половина XVI століття (криза ренесансної свідомості, поява в мистецтві мотивів «трагічного гуманізму», зокрема, у творчості Вільяма Шекспіра).

Опрацювавши розділ «Відродження», ви:

— ознайомитеся з Відродженням як культурною та літературною добою;

— складете уявлення про вплив Античності на літературу й культуру в добу Відродження;

— дізнаєтеся про характерні риси ренесансної культури й літератури;

— довідаєтеся про особливості філософії та культури гуманізму;

— з’ясуєте, як втілено гуманістичний ідеал у літературі та мистецтві доби Відродження;

— відкриєте для себе творчість геніальних митців світового значення;

— зрозумієте, чому Відродження вважають однією з найвизначніших епох в історії людської цивілізації.

4.1. Епоха Відродження (Ренесансу) в Європі

Ціле тисячоліття від падіння Римської імперії (V ст.), яке ми називаємо Середніми віками, народи Європи майже не згадували про античність. Пробудження у європейців у XIV столітті інтересу до давніх класичних зразків античної культури стало початком нової доби. Відродження — так називається ця епоха в історії європейської культури. Культура Відродження прийшла на зміну культурі Середньовіччя і передує культурі Нового часу.

Отже, епоха Відродження, або Ренесанс, — це доба в історії культури Європи XV—XVI ст.

Визначальна риса епохи Відродження — світський (на відміну від релігійного доби Середньовіччя) характер культури та її антропоцентризм, тобто інтерес, насамперед, до людини, її діяльності (на відміну від середньовічного теоцентризму). У цей період з’являється інтерес до античної культури, відбувається ніби її «відродження» — так і з’явився термін.

Відродження виникло на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації. У XIV—XV ст. феодальне суспільство в Європі зазнало великих змін і досягло найвищого розвитку. Відбувалося піднесення економіки й культури міст Італії та Фландрії, з’явилися технічні винаходи: друкарський верстат, компас, артилерія тощо. Почалося інтенсивне книгодрукування, розвинулося мореплавство та кораблебудування, було зроблено великі географічні відкриття. Головні зміни за доби Відродження сталися у світосприйнятті європейців, у сфері освіти і творчості. Якщо раніше мірилом усього було Божественне провидіння, то тепер у центр світобудови було поставлено людську особистість.

Поняття «відродження» ввів італійський історик мистецтва XVI століття Джорджо Вазарі в «Життєписах найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих». У середині XIX століття почали вживати також французьке слово Ренесанс (фр. — відродження).

Філософія епохи Відродження позначена терміном «гуманізм» (від лат. humanus — людський). Нові люди присвячували себе не богослов’ю, а поглибленню знань про земне й людське. Вершиною мудрості гуманісти вважали літературу й філософію доби Античності.

Якщо для Середніх віків були характерні твори на зразок «Про презирство до світу», то для епохи Відродження характерними можна вважати твори про гідність людини.

Гуманізм виник в Італії (у Флоренції) в середині XIV століття, його зародження пов’язують з іменем мислителя й поета Франческо Петрарки. З кінця XV століття цей інтелектуальний рух поширився на інші країни Європи і проіснував до середини XVI століття.

Гуманізм — це передусім світоглядна система. На думку гуманістів, усебічному розвитку особистості мала сприяти освіта, де знання поєднані з чеснотами, а зміст — із досконалою мовною формою. Тобто, у гуманістичній освіті головну роль відводили вивченню літератури й мови.

Гуманізм (ренесансний гуманізм, класичний гуманізм) — європейський інтелектуальний рух епохи Відродження, головна ідея якого полягає в поліпшенні людської природи переважно шляхом вивчення античної літератури.

Головний принцип світогляду гуманізму — ідея про високе призначення й гідність людини. На думку гуманістів, ідеальна людина — не тільки розумна, а й діяльна та щаслива, її вирізняють гуманність, здатність до співчуття, великодушність, скромність, стійкість, мужність, терпіння, щедрість, поміркованість. Головний обов’язок людини — розвиток власного розуму шляхом невтомного пізнання й корисної діяльності.

Як розумна істота, Людина подібна до Бога тим, що її наділено безмежними творчими можливостями. Тому її покликання — покращувати світ, робити його ще прекраснішим, і саме в цьому людина є соратником Бога.

Орієнтованість гуманістів у своїй діяльності на античні джерела знайшла лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).

Новий ідеал особистості, породжений гуманістичним світоглядом, було втілено й розвинуто в літературі, якій видатні діячі Відродження надавали великого значення. В Італії це були Франческо Петрарка й Джованні Боккаччо, в Іспанії — Мігель де Сервантес, у Франції — Франсуа Рабле, Мішель де Монтень, П’єр де Ронсар, в Англії — Джеффрі Чосер, Томас Мор і Вільям Шекспір.

Замість латини європейські письменники почали використовувати національні мови, окрім зацікавлення античними зразками, з’явився й інтерес до народної творчості.

Жанри літератури, у яких найперше втілилася ренесансна свідомість, — це новела і сонет.

Новела (італ. novella — новина) — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом і сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Сонет (італ. sonette — пісенька) — канонічна форма вірша з чотирнадцяти рядків. Італійський сонет поділяється на два чотиривірші та два тривірші.

Вінок сонетів складається з п'ятнадцяти сонетів, причому перший чи останній з них утворюється з перших чи останніх рядків попередніх чи наступних чотирнадцяти сонетів.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Останній великий жанр епохи Відродження — есе. Назва його походить від французького слова «essai» — спроба. Книга «Проби» француза Мішеля де Монтеня, своєрідний «підручник життя», поклала початок традиції інтелектуальної прози.

Для діячів епохи Відродження характерна універсальність таланту. Скульптор Мікеланджело Буонарроті був живописцем і поетом, живописець Леонардо да Вінчі був також ученим та письменником, автором цікавих притч. Джордано Бруно, який загинув на вогнищі інквізиції, був не тільки філософом, а й теоретиком мистецтва та драматургом. Німець Μартін Лютер свій літературний талант використав для вирішення складних богословських питань і суперечностей, що врешті-решт призвело до Реформації — формування нової гілки християнства.

Леонардо да Вінчі. Дама з горностаєм. XV ст.

Характерні риси культури доби Відродження:

відродження інтересу до Античності;
утвердження незалежності науки й розуму від церкви;
антропоцентризм замість теоцентризму;
світський характер культури та літератури;
спроби поєднання надбань античності з християнською ідеологією;
центральна постать — митець, який стверджує своє право вдосконалювати світ за законами краси.

Доба Відродження залишила людству неперевершені мистецькі шедеври. Вони віками захоплюють і хвилюють людські серця, живуть поруч з нами й житимуть вічно. Ars longa...

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Назвіть хронологічні межі епохи Відродження.
2. Поясніть значення терміна «відродження».
3. Розкажіть про гуманізм як інтелектуальний рух епохи Відродження.
4. Поміркуйте, який смисл укладено в поняття універсальність таланту.
5. Пригадайте, у яких літературних жанрах найперше втілилася ренесансна свідомість.
6. Визначте характерні риси культури доби Відродження.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Користуючись інтернет-ресурсами, підготуйте презентацію на одну із запропонованих тем:

• Леонардо да Вінчі.

• Мікеланджело Буонарроті.

• Шедеври італійського живопису доби Відродження.

• Європейський живопис доби Відродження.