Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Кадоб’янська

3.7.5 Поема «Реквієм» як відображення особистої й суспільної трагедії

Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху, коли кілька разів арештовували її сина, забирали друзів, убивали чоловіків. Подібні трагедії переживали мільйони. Тому поема є голосом цілого народу.

Зображуючи всенародну трагедію, Ахматова персоніфікує образ народу в образах матері і сина. Насильницький розрив між ними призводить до порушення гармонії — основи основ. Біль зраненої матері не зрівняти ні з чим, і тільки через її скорботу можна уявити велику трагедію тієї епохи.

Життя матері без сина втрачає сенс, мабуть, їй легше було б померти, ніж терпіти таке горе. Та вона знаходить у собі мужність іти цим хресним шляхом, як колись Богоматір супроводжувала сина в його стражданнях. Органічно вплітається в поему розділ про страту Ісуса Христа.

Поминаючи всіх померлих в епілозі поеми, авторка зосереджує увагу на образі матері як узагальненому образі всіх жінок. Вони різні зовні, за характером, за силою волі, але всіх їх поєднало одне горе, спіткала одна доля.

Правдивий твір Анни Ахматової про життя радянського народу в 30-ті роки XX ст. вийшов друком на її батьківщині лише 1988 року, коли минуло вже багато років після смерті автора поеми.

Поема стала справжнім народним твором не лише тому, що в ній відображено велику народну трагедію, а й завдяки поетичній формі, близькій до народних голосінь.

Реквієм — поховальна меса, католицька служба за покійним, у дослівному перекладі «прохання про спокій».

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

РЕКВІЄМ

(Уривки)

Вступ

Це було в ті часи, як всміхався

Тільки мрець: розквитався — і рад.

Наче зайвий доважок, гойдався

При в’язницях своїх Ленінград.

А коли, одурілі від муки,

Уже ткалися в’язнів полки,

їм уривчасту пісню розлуки

Паровозні ридали гудки.

Зорі смерті стояли над нами,

І безвинна судомилась Русь

Під кривавими каблуками

І під шинами чорних «марусь».

Епілог

(...)

Хотіла б згадати я всі імена,

Та віднято список, а де він — хтозна?

Широкий покрівець зіткала я всім

Із бідних, у них же підслуханих слів.

Про них пам’ятатиму всюди й завжди,

Якої б мені не приспіло біди.

Коли ж мені стиснуть змордований рот,

Яким прокричав стомільйонний народ,

Хтось, може, нівроку, згадає мене,

На проводи тихо мене пом’яне.

Якщо ж у вітчизні, у нашій, трудній,

Поставити пам’ятник схочуть мені,

Я згодна, але заповіту мого

Не руште: край моря не ставте його,

Де я народилась, де сонце й пісок:

Останній урвався із морем зв’язок,

Ні в царськім саду, при таємному пні,

Де постать дівоча ще мріє мені,

Поставте ось тут, де я триста годин

Стояла — й замок не відкривсь ні один.

Ось тут, бо і в смерті спасенній боюсь

Забути про гуркіт зловісних марусь,

Про двері, розчахнуті нагло у двір,

Про жінку, що вила, мов ранений звір.

Нехай мені з бронзових мертвих повік,

Як сльози, підталий покрапує сніг,

I голуб в’язничний туркоче в імлі,

I тихо Невою ідуть кораблі.

Переклад Володимира Золотовітера

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, яке значення у творчій спадщині Анни Ахматової поеми «Реквієм».
• 2. Розкрийте, чому поему називають поема-плач. Якого змісту набуває назва поеми «Реквієм»?
• 3. Сформулюйте, якою постає у вашій уяві головна героїня «Реквієму». Які сили їй протидіють? У яких образах поетеса персоніфікує образ народу?
• 4. Знайдіть у поемі «Реквієм» реалії, що стосуються часу дії. Як за їхньою допомогою зображується й оцінюється епоха?
• 5. Дослідіть, чим пояснюється композиційна своєрідність «Реквієму» — «монтаж» окремих ліричних віршів в епічну поему.
• 6. З кожним розділом поеми звучання голосу поетеси різко змінюється. Дослідіть, чим визначається це звучання в кожному конкретному випадку (наприклад, у розділах 5, 8, 10 і в епілозі).

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• У поемі «Реквієм» співіснують кілька змістових планів: особистий, узагальнено-фольклорний, біблійно-символічний. Об’єднайтеся у три групи й визначте роль кожного з них в ідейно-художній структурі твору.