3.5 «Срібна доба» російської поезії: течії, здобутки, долі митців

Термін «срібна доба» належить відомому російському філософу Миколі Бердяеву. Так він назвав цю добу російської поезії на противагу пушкінській «золотій добі».

«Срібна доба» — унікальне явище російської поезії, її духовний злет. Поетичне розмаїття «срібної доби» дало світові кількох геніальних поетів, що переросли рамки літературних течій і напрямів, у яких вони починали свій творчий шлях.

«СРІБНА ДОБА» РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

СИМВОЛІЗМ

АКМЕЇЗМ

ФУТУРИЗМ

ІМАЖИНІЗМ

Валерій Брюсов

Олександр Блок

Микола Гумільов

Анна Ахматова

Осип Мандельштам

Володимир Маяковський

Борис Пастернак

Сергій Єсенін

Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної доби» був символізм, який набув самобутнього національного характеру. Суттєву роль у його ставленні відіграло філософське вчення Володимира Соловйова, який вірив у рятівну місію Краси, втіленої у містичних образах Світової Душі або Вічної Жіночності. Найяскравіший представник російського символізму — геніальний поет Олександр Блок.

Акмеїзм (від грец. акте — найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила) — стильова течія в російській поезії, яка зародилася як альтернатива символізму. Акмеїсти відродили поняття «художній образ», архітектурну стрункість і завершеність композиції вірша.

Микола Гумільов

Осип Мандельштам

1911 року в Петербурзі група поетів на чолі з Миколою Гумільовим створила гурток «Цех поетів». Нова школа назвала себе акмеїзмом.

Теоретиком акмеїзму був поет Микола Гумільов (1886—1921).

Культу Вічної Жіночності, що панував у ліриці російських символістів, Гумільов протиставив «поезію мужності». Його улюблений герой — людина, яка кидає виклик долі. Сам поет теж неодноразово кидав виклик долі під час небезпечних подорожей до екзотичних країн і на фронтах Першої світової війни (де виявляв надзвичайну хоробрість, за що був двічі нагороджений Георгіївським хрестом).

Героїчним був і фінал буремного життя поета — за сфабрикованим звинуваченням він був розстріляний більшовиками 1921 року «за причетність до контрреволюційного заколоту». А насправді Гумільов відмовився від участі в заколоті, але, як людина честі, не доніс, що знає про нього.

Починав свій поетичний шлях як акмеїст і Осип Мандельштам (1881—1938), людина всебічно освічена, ерудована, знавець світової культури, шанувальник творчості Рільке. У 1938 році поета було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, а насправді — за його поезію, особливо за вірш про Сталіна. У концтаборі Мандельштам загинув.

Анна Андріївна Горенко увійшла до світової поезії під іменем Анни Ахматової. Уперше жінка заговорила поетичним голосом такої сили. Весь світ ранньої лірики Ахматової пов’язаний із коханням, яке вона назвала «п’ятою порою» року. У своїй творчості поетеса показала глибоку драму батьківщини у криваві роки революції. Її поема «Реквієм» — поетичний пам’ятник трагедії народу в добу сталінських репресій.

Естетичні засади російських футуристів були висловлені в маніфесті «Ляпас суспільному смакові» (1912), де вони закликали відмовитися від традицій старої культури. Футуристи віддавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова, активно розробляли нові принципи поетичної мови. Боротьба футуристів за нове мистецтво нерідко набувала епатажних форм, їхні виступи часто супроводжувалися скандальними витівками, що сприяло зростанню популярності футуристського руху в Росії.

Сергій Єсенін

Імажинізм — російська назва модерністської течії англомовної поезії імажизму (від фр. image — образ). Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості.

Найталановитіший представник російського футуризму поет Володимир Маяковський. Для поезії Маяковського характерні мотиви бунту і самотності ліричного героя. Особливе місце у творчості Маяковського належить любовній ліриці.

Поезія Бориса Пастернака зорієнтована на утвердження вічних законів природи, мистецтва, людського життя. Ліричний герой Пастернака прагне свободи і творчості, життя має для нього сенс тільки тоді, коли набуває «духовної суті».

Самобутнім явищем російської лірики початку XX ст. була так звана «новоселянська поезія». Характерною ознакою цієї течії була поетизація селянської Росії. Водночас «новоселянські» поети спиралися і на художні відкриття модернізму.

Найталановитіший представник цієї групи поет Сергій Єсенін (1895—1925), тонкий лірик, співець російської природи. Єсенін починав у колі «новоселянських» поетів, а з часом виголосив принципи течії імажинізму.

Поезії Єсеніна сповнені любові до батьківщини, духовного сум’яття, спробами осмислити історичні катаклізмі!, відшукати сенс буття. Творам поета властива мелодійність, багато з них покладено на музику композиторами.

Одна з найбільш самобутніх поетес XX століття — Марина Цветаева (1892—1941). Модерністській ліриці Цвєтаєвої притаманні романтичний максималізм, мотиви самотності, трагічна приреченість кохання, несприйняття сірої повсякденності, а також інтонаційно-ритмічна експресивність і парадоксальна метафоричність.

«Срібна доба» російської культури закінчилася в жовтні 1917 року, коли до влади в Росії прийшли більшовики. Проголосивши гасло побудови нового світу та руйнації старого, вони почали переслідування представників творчої інтелігенції. Дехто з митців виїхав до Європи в еміграцію, дехто намагався прийняти її зрозуміти те, що відбувалося на батьківщині, дехто пішов у «внутрішню еміграцію».

Марина Цветаева

Соціалістичний реалізм (скорочено соцреалізм) — термін, який використовувався в мистецтвознавстві радянської доби, єдиний офіційно дозволений в СРСР «творчий метод» літератури і мистецтва, головна мета якого — оспівувати політику партії більшовиків.

Ті, хто щиро повірив, що у країні будується нове справедливе життя, дорого заплатив за свою помилку: добровільно пішли з життя видатні поети Володимир Маяковський — у 37 років та Сергій Єсенін — у 28.

У 1930-ті роки «залізна завіса» відокремила російську культуру від європейської та світової. Багатьох митців було закатовано у в’язницях і таборах. За умов ізоляції та ідеологічних переслідувань література вироджувалася в «соцреалістичне» псевдомистецтво.

Анна Ахматова, Борис Пастернак, Михайло Булгаков, які понад усе цінували духовну та творчу свободу та зберегли вірність своїм світоглядним принципам, прирекли себе на «внутрішню еміграцію». Мешкаючи в СРСР, вони почувалися вигнанцями, були позбавлені можливості публікувати свої твори, роками писали «у шухляду».

Хоча ті митці, які виїхали за кордон в перші пореволюційні роки, уникли репресій і переслідувань, їхню долю важко назвати щасливою. В ізоляції чужої культури, часто майже без засобів до існування, вони почувалися відірваними від батьківщини й найвидатніші їхні творчі здобутки головним чином залишились у минулому.

Україна і світ

Під гаслами утвердження соціалістичного реалізму непоправних втрат зазнало й українське мистецтво: фізично ліквідовано або вилучено з літератури близько 300 письменників; ліквідовано найвизначніших українських художників, а їхні твори знищено, як знищено багато творів тих, хто пережив репресії; ліквідовано театр «Березіль», фізично знищено його творців, заслано кращих акторів.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть, який період в історії російської поезії називають «срібною добою».
2. Пригадайте, які з провідних напрямів і течій у російській поезії на початку XX ст. відомі вам із західної літератури.
3. Розкрийте, у чому виявилася своєрідність російського символізму.
4. Схарактеризуйте естетичні засади акмеїзму. Що саме заперечували представники цієї течії у літературній практиці символістів?
5. Поміркуйте, чому футуристський рух набув у Росії широкого розмаху. Якими були естетичні засади російського футуризму?
6. Проаналізуйте, як склалася доля російської культури після жовтня 1917 року.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ