Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Кадоб’янська

2.3.6 Філософська проблематика твору. Тема кохання і творчості

У романі утверджується ідея високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, Майстер і Маргарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усвідомила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

Важливою темою роману є тема справжнього мистецтва. Головним героєм роману є письменник, який за свій талант і працю одержав від коханої жінки нове ім’я — Майстер. Усупереч ідеологічній кон’юнктурі, він створює роман про вічні істини — про добро і зло, істину і її зневаження, каяття і прощення.

Надя Рушева. Повернення майстра. 1968 р.

Світло і Тінь у романі утворюють нерозривний філософський образ, що визначає нерозривність злочину і покарання в художньому світі Булгакова. Так, Понтій Пілат, який відступився від істини через страх перед кесарем, прирік себе на вічні муки совісті, перервати які здатне лише прощення Ієшуа.

Одна з провідних тем роману — тема кохання Майстра і Маргарити. Для Булгакова щире кохання є невіддільним від вірності й самопожертви. Усі ці якості властиві Маргариті: заради порятунку коханого вона перетворюється на відьму, мстить його кривдникам, стає королевою на балі у Воланда, повертає Майстра і спалений рукопис роману, стає охоронницею його спокою в їхньому «вічному притулку».

Бог живе в душі людини — один із головних лейтмотивів булгаківського роману. Майстер і Маргарита залишаються людьми, пройшовши всі випробування, вони зберегли у собі здатність любові й добра, і навіть диявол змушений їх відпустити. Проте Майстер не може думати тільки про себе, про свою волю і щастя. Філософа хвилює життя всього людства. Своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману. Тут зливаються голоси автора, Майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. Попри глибокий трагізм оповіді, у романі утверджується світла ідея духовної величі людини, її моральних можливостей у боротьбі зі злом.

Останні рядки роману «Майстер і Маргарита» сповнені світлою надією — передчуттям спокою. Спокій для Майстра — винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

МАЙСТЕР І МАРГАРИТА

(Уривки)

Частина перша

Розділ 1

НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕВІДОМИМИ

(...)

— Цеглина ні сіло ні впало, — значливо урвав його невідомий, — нікому й ніколи на голову не валиться. Зокрема ж вам, можу вас запевнити, вона аж ніяк не загрожує. Ви помрете іншою смертю.

— То, може, ви знаєте, якою саме? — з цілком природною іронією поцікавився Берліоз, втягуючись у якусь справді безглузду розмову — І скажете мені?

— Охоче, — відгукнувся незнайомий. Він зміряв Берліоза поглядом, наче збирався пошити йому костюм, крізь зуби пробубонів щось на зразок: «Раз, два... Меркурій у другому домі... місяць пішов... шість — нещастя... вечір — сім...» — і голосно ще й радісно оголосив: — Вам відріжуть голову!

Бездомний дико і злостиво вирячився на невідомого зухвальця, а Берліоз спитав, криво посміхнувшись:

— А хто саме? Вороги? Інтервенти?

— Ні, — відповів співбесідник, — російська жінка, комсомолка.

— Гм... — промимрив Берліоз, роздратований неґречним жартом невідомця, — ну це, вибачайте, малоймовірно.

— Прошу і мені вибачити, — відповів чужоземець, — але це так. Хочеться запитати вас, що ви робитимете сьогодні увечері, коли це не таємниця?

— Ніяка це не таємниця. Зараз я зайду до себе на Садову, а потім о десятій вечора в МАСОЛІТі відбудеться засідання, і я на ньому головуватиму.

— Ні, цього в жодному разі не може бути, — твердо заперечив чужоземець.

— А то ж чому?

— Тому, — відповів чужоземець і прискаленими очима глянув угору, де, прочуваючи вечірню прохолоду, безгучно черкали небо чорні птахи, — що Аннушка вже купила олію, і не лише купила, а навіть і розлила. Отож засідання не відбудеться...

Розділ 2

ПОНТІЙ ПІЛАТ

У білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома половинами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

Найбільше на світі прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало недобрий день, бо запах цей почав переслідувати прокуратора ще з досвіту. (...)

«О боги... боги, за що ви караєте мене?.. Так, без сумніву, це вона, знову вона, нездоланна, страшна хвороба... гемікранія, через яку болить півголови... від неї немає ліків, немає жодного рятунку... спробую не рухати головою...»

На мозаїчній підлозі біля водограю вже було наготоване крісло, і прокуратор, не дивлячись ні на кого, сів у нього і простяг руку вбік. Секретар шанобливо поклав у цю руку клапоть пергаменту. Не стримавши болісної гримаси, прокуратор скоса пробіг очима написане, повернув пергамент секретареві й через силу проказав:

— Підслідний з Галілеї? А до тетрарха справу посилали?

— Так, прокураторе, — відповів секретар.

— І що ж він?

— Він відмовився дати висновок у цій справі й смертний вирок Синедріону надіслав вам на затвердження, — пояснив секретар.

Прокуратор сіпнув щокою і сказав тихо:

— Приведіть обвинуваченого.

Ту ж мить з ділянки саду під колони на балкон два легіонери ввели і поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи. Чоловік цей мав на собі старенький і роздертий блакитний хітон. Голова його була покрита білою пов’язкою з ремінцем округ лоба, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у чоловіка був великий синець, у кутику рота — садно із запеченою кров’ю. Приведений із тривожною допитливістю дивився на прокуратора. (...)

Розділ 13

ПОЯВА ГЕРОЯ

(...) Вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. И ці квіти дуже чітко вирізнялися на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Вона завернула з Тверської у провулок і тут озирнулася. Ну, Тверську ви знаєте? Тверською йшли тисячі людей, але я вам ручуся, що побачила вона мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!

(...)

Так ось; вона казала, що з жовтими квітами в руках вона вийшла в той день, щоб я нарешті її знайшов, і що якби цього не сталось, то вона отруїлася б, позаяк життя її — порожнеча.

Так, кохання вразило нас миттєво. Я це знав того ж дня, через годину, коли ми опинилися, не помічаючи міста, біля Кремлівських мурів на набережній.

Ми розмовляли так, наче розійшлися вчора, наче знали одне одного багато років. Другого дня ми умовилися зустрітися там-таки, на Москві-ріці, й зустрілися. Травневе сонце світило нам. І незабаром, невдовзі стала ця жінка моєю таємною дружиною. (...)

Переклад Миколи Білоруса

П. Оринянський. Неспокійний день. Ілюстрація до роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розгляньте, який із трьох світів, зображених у романі, представлений у кожному з наведених уривків. Відповідь обґрунтуйте.
• 2. Визначте тематику кожного з уривків.
• 3. Поясніть, із ким розмовляють критик Берліоз і поет Бездомний у першому уривку.
• 4. Дослідіть, хто написав роман, про який ідеться у другому уривку.
• 5. Поміркуйте, про появу якого саме героя йдеться у третьому уривку.
• 6. Проаналізуйте, чи відрізняються уривки за стилем.