Українська література. 5 клас. Качак

Розділ 2. Народні та літературні казки

Народні казки

Світ казок чарівний і неповторний. У ньому живуть цікаві й фантастичні герої/героїні, відбуваються неймовірні події, але завжди перемагає добро. За якими ж ознаками розпізнати казку? За традиційним початком, цікавим закінченням, поєднанням реального і вигаданого, оптимізмом, дотепністю, розважальністю, чарівними предметами, магічними числами.

Ви вже прочитали багато казок. Наведіть приклади для підтвердження цього.

Українські народні казки відображають життєвий досвід, мудрість і мрії народу, важливі історичні події. Вони прославляють добро, хоробрість, любов до рідної землі, високі морально-етичні цінності.

Казка має усталену будову: зачин, основну частину, кінцівку. Зачин і кінцівка зазвичай стандартні: «Жили-були...», «Жили-були дід і баба...» і «Живуть-поживають, добра наживають», «Вам казка, а мені бубликів в’язка».

Пригадайте казки, які починалися саме так.

У казці протиставлені добрі та погані персонажі, немає розгорнутих описів природи чи побуту, але є народні прислів’я, приказки, загадки.

Теорія літератури

Народна казка — епічний розповідний сюжетний твір, в основі якого — захоплива розповідь про вигадані події та явища, що сприймаються і переживаються як реальні.

Ви вже знаєте, що за змістом народні казки поділяють на три групи: казки про тварин, чарівні та соціально-побутові.

Казки про тварин. Головні герої в них — тварини. Виникли ці казки найдавніше, на основі вірувань первісних людей, що тварини, рослини, предмети, явища природи мають такі самі властивості, як і вони. З часом ці казки ставали подібними на байки. Оповідачі наділяли звірів, птахів, риб, предмети людськими чеснотами та вадами, а діяли вони здебільшого за таких обставин, що й люди.

Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що світ казок про тварин є віддзеркаленням людського світу? Аргументуйте свою позицію.

Казки про тварин невеликі за обсягом, побудовані переважно за традиційною схемою: зачин, основна частина, кінцівка. У них — проста композиція, впізнавані образи-маски (лисиця — хитра, зайчик — боягуз), діалогова мова, кілька разів можуть повторюватися події. До цієї групи належать українські народні казки «Колобок», «Лисичка-сестричка», «Цап та баран», «Сірко», «Пан Коцький», «Коза-дереза», «Котик і півник» та ін.

Які з названих казок вам відомі? А якими творами ви б доповнили цей перелік?

Чарівні казки. Казки цієї групи найпоширеніші. Вони також тісно пов’язані з давніми віруваннями народу, тому предмети і явища в них поводяться як люди, ніби вони теж мають душі. У цих казках переважають фантастичні, тобто неможливі в реальному житті, події, добро перемагає зло, гостро протистоять позитивні та негативні персонажі. Герої/героїні наділені надзвичайними силою, здібностями, винахідливістю, що допомагає їм долати випробування на шляху до мети. Тому чарівну казку ще називають героїчною або героїко-фантастичною.

Теорія літератури

Фантастичний художній твір — це твір, у якому зображено вигаданий світ, щось наразі невідоме, неможливе, нездійсненне.

Творча фантазія — уява, здатність людини створювати вигадані ситуації, події та образи.

У чарівних казках позитивному героєві/героїні часто допомагають фантастичні істоти, явища природи, люди надзвичайної сили («Дарунки з трьох зернин», «Ох», «Яйце-райце»). Є в них мотиви перевтілень, а також магічні, фантастичні предмети.

Чи читали ви казки про живлющу-цілющу воду, чарівну паличку або інші чарівні предмети? Що в них вам найбільше сподобалося?

Чарівні казки мають своєрідний зачин («Жили-були...»), повторення подій («І знову він каже...»), потрійність дії («тричі просив стрілець яйце-райце у трьох родичів»), причиново-наслідкові зв’язки між подіями та явищами, протиставлення персонажів. Риси характеру і вчинки персонажів гіперболізовані («щука випила всю воду з річки»).

Теорія літератури

Гіпербола — перебільшення особливостей, ознак предмета, явища або дії.

Так, у казці «Яйце-райце» є і фантазія (з одного яйця виходить багато худоби), і гіпербола (дочка змії за одну ніч викорчувала луг, зорала землю, засіяла пшеницею, вижала її, склала в скирти і з тієї пшениці спекла паляницю).

Обов’язкові ознаки чарівних казок — незвичайність, надприродність, таємничість, дивовижність подій, квест і подорожі головного героя чи головної героїні. Такими є українські народні казки «Чарівне горнятко», «Іван-побиван», «Легінь, що повернув людям сонце, місяць і зорі», «Про Івана-богатиря», «Кирило Кожум’яка», «Вечірник, Полуночник і Світанок», «Мудрий Іванко», «Яйце-райце» та ін.

Соціально-побутові казки. За змістом ці казки про те, як і в яких умовах люди живуть (побут), як взаємодіють між собою, якими вони є за характерами і як сприймають їх та їхню поведінку (соціальні явища). У них переважають реальні життєві ситуації, протистояння позитивних і негативних персонажів, майже відсутні фантастичні перетворення та чарівна вигадка. В усіх ситуаціях перемагають допитливі, розумні, кмітливі герої/героїні, які покладаються на себе.

Ілюстрації Катерини Штанко

Розум, працьовитість, скромність, моральні вчинки — те, що народ цінував найбільше. У казці «Мудра дівчина», наприклад, Маруся відгадує загадки — і пан повертає її батькові корову. Бідна дівчина виявляється мудрішою за пана й тоді, коли потрібно було розсудити чоловіків, які сперечалися, чиє лоша. Фінал казки — щасливий: пан відпускає Марусю, а правда торжествує.

Найпопулярніші соціально-побутові казки: «Названий батько», «Язиката Хвеська», «Вівчар, пан, його внук і бичок», «Розумний бідак і ненажерний багатир», «Як Іван гуску ділив» та ін.

Пригадайте спільні та відмінні ознаки кожної групи казок, працюючи з таблицею.

Казки про тварин

Чарівні казки

Соціально-побутові казки

СПІЛЬНІ ОЗНАКИ

• однакова будова;

• розповідний характер;

• захоплива розповідь;

• позитивні й негативні персонажі;

• використання малих форм фольклору;

• прославлення найкращих рис і вчинків людини;

• оптимізм;

• дотепність

Казки про тварин

Чарівні казки

Соціально-побутові казки

ВІДМІННІ ОЗНАКИ

Дійові особи

Тварини

Реальні й вигадані герої

Звичайні люди

Зображений світ

Світ тварин

Фантастичний світ

Реальна дійсність

Особливі ознаки

Одухотворення природних явищ, тварин

Чарівні предмети, перевтілення, надприродна сила героїв/героїнь

Зображення реальних ситуацій, побуту

Запитання і завдання за матеріалом, який вивчаєте

1. Назвіть особливості казки.

2. За якими ознаками можна відрізнити чарівні казки від казок про тварин та соціально-побутових?

Завдання щодо аналізу жанрово-змістових, мовних особливостей твору, характеристики героїв

3. Пригадайте казки, які ви прочитали. Створіть таблицю за зразком і впишіть їхні назви, визначивши належність до конкретної групи. Обґрунтуйте свої дії.

Казки про тварин

Чарівні казки

Соціально-побутові казки

Творчі завдання та завдання щодо практичного застосування набутих знань

4. За покликанням https://view.genial.ly/6197eb98b2320e0de7301475/interactive-image-interactive-image розгляньте інтерактивний плакат, який представляє українські народні казки та казки народів світу. Спробуйте відгадати за малюнками назви казок. Які з них ви знаєте? А які б вам хотілося прочитати? Чим вони зацікавили?

Завдання для розгляду твору в мистецькому контексті та з урахуванням міжпредметних зв’язків

5. Пригадайте мультфільми, зняті за мотивами українських народних казок. Які з них рекомендували б переглянути іншим?

Домашнє завдання

1. Підготуйте схему «Ознаки народної казки».

2. Виразно прочитайте казку «Яйце-райце». Підготуйтеся до її переказу (близько до тексту, стисло, вибірково, від імені одного персонажа).

Цікаво знати

• Казки народів світу мають подібні мотиви, сюжети, образи, композиційні прийоми. Таку подібність фольклористи пояснюють по-різному:

1) усі казки розвинулися з єдиного джерела — міфу;

2) казки «мандрують» по світу від одного народу до іншого;

3) на початках своєї історії люди мали подібні умови життя, однакове розуміння явищ природи, схожі уявлення про світ і себе в цьому світі, що позначилося й на казках.

Яйце-райце

(Народна казка)

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:

— Нехай мені буде!

А жайворонок каже:

— Нехай мені!

Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:

— Ну, я лучче його перекушу.

Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс — то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вони на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця зогледілась — аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й нагадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір’я коло крил.

На другий день, тільки-но розвиднілось, цариця кричить:

— Ану, вставайте воюватися!

Птиця що підійметься, то й упаде на землю, — так звір її і розірве. І цариця повоювала царя.

А орел бачить, що то лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його:

— Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану!

Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:

— Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!

Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити:

— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе — я тобі у великій пригоді стану!

Стрілець повірив йому: поліз, та зняв з дерева, та й несе його додому. А він йому каже:

— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м’ясом доти, поки в мене крила повідростають.

А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік з’їв та й каже тому чоловікові:

— Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила. Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:

— Ще в мене мала сила — заріж іще одну ялівку!

Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел і з’їв її за рік. Та знову як полетів... Пролітав мало не цілий день, увечері знову прилітає та й каже йому:

— Заріж іще й бугая!

Той чоловік думає: «Що тут робити — чи зарізати, чи ні?». А потім каже:

— Більше пропало, нехай і це пропадає!

Узяв та й зарізав йому бугая. Він із’їв і того бугая таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:

— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.

Той чоловік питається:

— Що з того буде?

А він йому каже:

— Сідай!

Той і сів.

Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:

— А що, як тобі здавалось?

А він каже:

— Так, наче я вже неживий був.

Тоді орел йому каже:

— Отак саме й мені було, як ти на мене націлявся.

Потім каже:

— Сідай знов!

Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:

— А що, як тобі здавалось?

Він йому каже:

— Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались.

Тоді орел йому каже:

— Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай.

Той сів. Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:

— Як тобі здавалось, як ти летів на землю?

Він йому каже:

— Так, наче мене зовсім не було вже на світі.

Тоді орел йому каже:

— Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь.

А потім каже:

— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.

Ото летять та й летять, прилітають до його дядька. А він йому каже:

— Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе: чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.

Він приходить у хату, коли це йому кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі?

А він їм каже:

— Добрий козак усе по волі ходить.

Вони його питаються:

— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки.

А він їм каже:

— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.

Вони йому кажуть:

— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.

Тоді він виходить із хати та й каже орлові:

— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.

Орел йому каже:

— Летімо далі!

Летять та й летять, та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, — таки й тут не получив яйце-райце.

Прилітають до його батька, а орел йому каже:

— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив і на вічі приведу.

Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі?

Він їм:

— Добрий козак усе по волі ходить.

Вони його стали питатися:

— Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.

А він їм каже:

— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.

Батько орлів каже йому:

— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.

Він каже:

— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!

— Піди ж приводь, зараз тобі дамо!

Ілюстрація Валентини Мельниченко

Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:

— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб’єш.

Він іде та йде, та так схотілось пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться... Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:

— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?

А він їй каже:

— А що тобі дати?

Вона йому каже:

— Даси те, що без тебе стало дома?

А він каже:

— Дам!

Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.

Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:

— Це ж я тебе, сину, віддав змії!

Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:

— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.

Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.

Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.

— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!

От він зараз і пішов до змії.

Ілюстрація Валентини Мельниченко

Приходить до неї, а вона йому каже:

— Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з’їм!

А коло її хати був великий луг — скільки оком зглянути! Так вона йому каже:

— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав, і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.

Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається:

— Чого ти плачеш?

А він каже:

— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.

Вона його питалась:

— А що ж там?

Він їй і розказав. Вона йому каже:

— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.

Він каже:

— Добре!

Вона йому каже:

— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.

От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється... — до світу спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і поклав на столі.

Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:

— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:

— Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!

Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається: — Чого ти плачеш?

Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:

— Лягай спати, я це все пороблю.

А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.

Тоді загадує йому втретє:

— Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.

Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:

— Що вона загадала?

Він каже:

— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.

Вона каже йому:

— Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори — бери його: то золотий заєць!

Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:

— А що, нічого не вилазило?

А він каже:

— Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.

А вона йому каже:

— А щоб тебе! Ото і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!

Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:

— Чого ти, сину, тут шукаєш?

А він їй каже:

— Золотого зайця.

Вона йому каже:

— Де тут він узявся: тут його нема!

Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питається його:

— А що, нема зайця? І ніщо з нори не виходило?

Він каже:

— Ба, ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я її й пустив.

Тоді вона каже:

— Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве і тебе, і мене.

От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:

— Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.

Вона каже:

— Добре, йди!

Він пішов.

А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка, — давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують — аж стугонить земля... Тоді дівка каже:

— Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тоді, як ця пшениця сіялась.

Коли це змій летить та й питається того діда:

— Чи не бачив тут — не йшли парубок з дівкою?

А він каже:

— Ба, йшли.

Той питається:

— Давно ж вони йшли?

Дід:

— Тоді, як оця пшениця сіялась.

Змій каже:

— Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.

Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.

Ілюстрація Катерини Штанко

Прилітає змій додому. Змія його питається:

— А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?

А він каже:

— Ба, ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив, тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, — так я і вернувсь.

Тоді змія йому каже:

— Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі! Біжи вдруге за ними, та щоб доконче розірвав!

Летить змій. Коли ті чують, що летить ізнов, аж земля реве, так дівка каже:

— Ей, летить ізнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, от-от розвалиться, а ти — ченцем; та як буде він тебе питатися, чи не бачив таких-то — скажеш: «Бачив тоді, як оцей монастир будувався».

Коли це летить змій та й питає того ченця:

— Чи не бачив — не йшли тут парубок і дівка?

А він каже:

— Я бачив тоді, як оцей монастир роблено.

А змій каже йому:

— Їх учора не стало, а цей монастир уже годів сто, як роблено.

Сказав це та й вернувся назад.

Приходить додому та й розказує змії:

— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.

Тоді вона йому каже:

— Чому ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив, то ж вони! Тепер я сама побіжу!

Побігла.

Ото біжить... Коли ті чують — аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:

— Ей, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.

Зробила.

Прибігла змія та й каже до тієї річки:

— А що, втекли?

Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пір’ям гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась — так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: пила-пила, напилась багато та й лопнула.

Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:

— Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я поки наймусь у цім селі в кого-небудь.

Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Тож вони подумають щось погане про мене». Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув за ту дівку.

Ото побув півроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився.

От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав, — хоч її й ніхто не знав, що воно за дівка. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:

— А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?

А голуб каже:

— Забув, забув!

Потім знов голубка каже:

— А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?

А він каже:

— Забув, забув!

Потім знов голубка каже:

— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув?

А голуб каже:

— Забув, забув!

Тоді парубок згадав за ту дівку — за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

Запитання і завдання за матеріалом, який вивчаєте

1. Поміркуйте, до якої групи належить казка «Яйце-райце». Доведіть свою думку, назвавши її ознаки.

2. Як поєднані в казці реальні та уявні персонажі, події? Що є фантастичним?

3. Чи є в цій казці малі фольклорні жанри? Якщо є, зачитайте їх.

4. Як ви розумієте назву казки? У яких інших формах усної народної творчості є образ-символ яйця?

5. Якими чарівними властивостями наділені предмети в казці?

Завдання щодо аналізу жанрово-змістових, мовних особливостей твору, характеристики героїв

6. Назвіть риси характеру, які властиві героям казки. У чому вони проявляються?

7. Складіть графічний план казки і відтворіть послідовність подій, використовуючи інфографіку чи мультимедійну презентацію.

8. Назвіть позитивних і негативних персонажів, які діють у казці. Охарактеризуйте їх, використовуючи схему:

9. Зверніть увагу на мову творів. Чи всі слова вам зрозумілі? Якщо ні — скористайтеся словником.

10. Назвіть приклади гіперболи в казці «Яйце-райце». Які ще художні засоби використано у творі?

Завдання для розгляду твору в мистецькому контексті та з урахуванням міжпредметних зв’язків

11. Чи знаєте ви казки інших народів світу, де йдеться про перетворення людини? Назвіть їх.

12. Розгляньте ілюстрації до казки. До яких її частин вони створені?

Творчі завдання та завдання щодо практичного застосування набутих знань

13. Знайдіть в інтернеті і прослухайте, як розповідає казку «Яйце-райце» Сашко Лірник. Чи всі епізоди такі самі, як у тексті? Як би ви передали емоції, викликані кінцівкою твору?

Домашнє завдання

1. Створіть картку1 прочитаної казки за зразком на с. 47 і заповніть її після прочитання.

2. Відвідайте шкільну або інші бібліотеки чи зайдіть на їхні сайти, знайдіть казки народів світу. Укладіть список для читання.

1 Такі самі картки пропонуємо створювати і після прочитання інших творів та книг.