Зарубіжна література. 9 клас. Ісаєва

Джордж Ноел Гордон Байрон

(1788—1824)

І вічно буду я війну вести

Словами — а трапиться, і справами! —

З ворогами думки.

Мені не по дорозі з тиранами...

Джордж Ноел Гордон Байрон

«Володар наших дум»

Джордж Ноел Гордон Байрон — найяскравіший романтик не лише в англійський, а й у світовій літературі. У вірші «До моря» (1824) О. С. Пушкін назвав його «володарем наших дум», увиразнивши тим самим величезне значення творчості поета для цілого покоління європейців. Його творами зачитувалися передові люди з найрізноманітніших країн світу. Як показав час, високому духу поезії Байрона насправді судилося володарювати над думами все нових і нових поколінь.

Народився майбутній знаменитий англієць у Лондоні 22 січня 1788 р. у старовинній аристократичній сім’ї. Батько Джорджа вів розгульний спосіб життя. Витративши значну частину спадщини дружини, він залишив родину в бідності, ледве сину виповнилося три роки. Мати відвезла хлопчика до Шотландії, звідки сама була родом. Крім важкого матеріального становища, дитинство поета було затьмарене уродженою кульгавістю, яка не минала, незважаючи на лікування. Джордж ріс чутливою і вразливою дитиною.

У 1801 р. Байрон розпочав навчання в школі в містечку Харроу. Саме тут він зацікавився античною літературою і здійснив свої перші переклади її зразків англійською мовою. У школі також виявилися його здібності до ораторського й акторського мистецтв.

Коли Джорджу виповнилося 10 років, помер його двоюрідний дід. Хлопчик успадкував титул лорда й родовий маєток Байронів — Ньюстедське абатство. Незважаючи на те, що старовинні володіння діда були напіврозваленими, для Джорджа вони були цікаві насамперед як пам’ять про давнє минуле його предків. «Готичний замок, перекази про привидів, які блукали в ньому, озеро, розташоване поруч із ним, занедбаний парк неподалік і розташована поблизу садиба Чавортів, де жила кохана Мері, — усе це було не літературною романтикою, а життєвою, сповненою поезії реальністю, яка природно і закономірно заповнила світ юного Байрона, світ ранньої лірики», — пише у своїй книжці дослідник творчості Байрона І. А. Дубашинський. Біля таємничого замку, від якого віяло старовиною, у тіні розкішних паркових дерев до поета приходили перші поетичні рядки про кохання.

Ньюстедське абатство — родовий маєток Байронів (листівка XIX ст.)

У 1805 р. Байрон вступив до Кембриджського університету, де вивчав літературу, філософію, історію та мови. У цей період життя він пише один з найвідоміших віршів, у яких яскраво відображено романтичне світосприйняття поета, — «Хотів би знову жить у горах...» (1807). Ліричний герой цього твору прагне вирватися зі звичного середовища, протиставляє марноті світського життя вільний дух природи.

Закінчивши університет, Байрон у 1809 р. вирушив у дворічну подорож Португалією, Іспанією, Албанією, Туреччиною, Грецією. Так юнак прагнув розширити своє пізнання світу, задовольнити потяг до пригод. Вивчаючи мови й культуру європейських країн, милуючись красою їхньої природи, він був вражений соціальними контрастами: картинами важкого життя народів і процвітанням їхніх тиранів. У цей час у Європі відбуваються надзвичайно важливі події: війна з Наполеоном, боротьба грецького й албанського народів проти турецької навали. Молодий поет чітко усвідомлює, що головне призначення літератури — це боротьба за свободу і справедливість.

Після повернення з подорожі Байрон активно долучається до політичної діяльності, обстоюючи права англійської бідноти. 27 лютого 1812 р. він проголошує в парламенті знамениту промову на захист луддитів1, у якій звинувачує правлячу верхівку в знищенні «нещасного, гнаного голодом ремісника».

1 Луддити — учасники перших стихійних виступів проти капіталістичної експлуатації у Великій Британії. Назва — за ім’ям Неда Лудда, який першим зруйнував ткацький верстат на знак протесту проти звільнення робітників і зниження їм зарплати, що було наслідком застосування нових ткацьких машин.

Побачене в Європі стало основою для багатьох його творів, насамперед для поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда». Сам Байрон говорив, що в день виходу перших двох пісень цього твору (10 березня 1812 р.) він прокинувся знаменитим. Настрої «світової скорботи», яка була наслідком розчарування після французької революції й наполеонівських воєн, і водночас дух бунтарства проти свавілля тиранів пронизують як названий твір, так і багато інших, написаних у 1812-1818 рр. Це поема «Шільйонський в’язень», цикл східних поем («Гяур», «Корсар» та ін.), вірш «Прометей», у якому звучать такі рядки:

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогнене твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

В Англії за Байроном закріплюється слава бунтівника, представники світських кіл, незадоволені його виступами, відкрито цькують поета. Ці обставини змушують його покинути батьківщину. Спочатку він вирушає до Італії, потім до Греції.

У 1818 р. Байрон пише один з найяскравіших творів — поему «Мазепа», яка увійшла до циклу «Східних поем». У цей час він брав активну участь у русі італійських карбонаріїв — борців за визволення північної частини Італії, захопленої австрійською імперією. Слід зазначити, що в той період українська тема, життя, природа й історія України, її фольклор стали надзвичайно популярними у творах зарубіжних письменників-романтиків. Багато хто з них виявив інтерес до особистості українського гетьмана, про що свідчать понад двадцять різножанрових художніх творів, написаних різними мовами. Це поема француза Віктора Гюго «Мазепа», драма поляка Юліуша Словацького «Мазепа», поема росіянина Олександра Пушкіна «Полтава» та багато інших творів. Але особливе місце серед них належить творінню Байрона, в основу якого покладено епізод з юності Мазепи. Дослідники відзначають, що представлені у творах романтиків образи гетьмана не відображали реального історичного Мазепу, а показували бачення цієї легендарної постаті тим чи іншим письменником. Виникнувши у відповідних естетичних та ідеологічних контекстах, вони стали своєрідними міфами й зажили власним життям. Це стосується й образу, створеного Байроном.

Поет також був учасником боротьби грецького народу проти турецької деспотії. На його кошти закупали кораблі та зброю для повстанців, він навіть очолював повстанський рух в одному з районів країни. У вірші «Станси» Байрон писав:

Як з рабства не зможеш звільнити свій край,

Борись для чужого народу.

Про подвиги Греції й Риму згадай

І вмри у боях за свободу!

Служіння добру — найшляхетніша путь,

Тож бийся за волю повсюди!

А куля і плаха тебе обійдуть,

То й честь тобі лицарська буде!

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

Боротьба вимагала колосальних фізичних і моральних сил. Здоров’я Байрона було підірване. Навесні 1824 р. він важко захворів і 19 квітня помер. Смерть поета вразила весь світ. У Греції на знак прощання з борцем за її свободу прозвучали тридцять сім залпів — саме на тридцять сьомому році великий захисник пригнічених пішов із життя.

Пам’ятник Байрону в Афінах (скульптори Шаню і Волд’єр, 1896)

Поховано Байрона в Англії, неподалік від успадкованого ним родового маєтку, у невеликій церкві. На надгробній плиті написано: «Тут ... покояться останки Джорджа Гордона Ноеля Байрона... автора “Паломництва Чайльд-Гарольда”... який помер у Міссолонгах, у Західній Греції ... під час героїчної спроби повернути цій країні її давню свободу і славу».

  • 1. Уважно розгляньте портрет письменника. Яку ньому відображено риси характеру Байрона?
  • 2. Що стало основою для написання поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда»?
  • 3. Поясніть, що дало підстави російському поетові XIX ст. Костянтину Рилєєву сказати про Байрона: «Він жив для Англії та світу».
  • 4. Поміркуйте над висловлюваннями Байрона, розміщеними в статті й рубриці «Цитата для душі». Яке з них виявилося найбільш близьким вам? Чому?

Цитата для душі від Джорджа Гордона Байрона

• Висушити одну сльозу — більше доблесті, ніж пролити ціле море крові.

• Кращий пророк для майбутнього — минуле.

• Той, хто не любить свою країну, нічого любити не може.

• Ненависть — божевілля душі.

* * *

Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,

На лано урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан, —

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки

Не заступив тих марень гніт, —

То, Правдо, промінь твій жорстокий

Вернув мене у ниций світ.

Кого любив — давно нема вже,

Та й друзі розійшлись, як дим.

Надію втративши назавше,

Вже й серце стало крижаним.

Хай інколи тамує келих

Скорботу й біль, нехай уста

Сміються між питців веселих, —

Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,

Кого у тлум строкатий блазнів

Маєтність або сан привів!

Де ж друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас

І втіх нещирих марнота.

Каспар Давид Фрідріх. На вітрильнику (1818-1820)

А ти, о Жінко, світоч вроди,

Й тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру,

Таку ж, як дух похмурий мій.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла!

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

* * *

I would I were a careless child,

Still dwelling in my Highland cave,

Or roaming through the dusky wild,

Or bounding o’er the dark blue wave;

The cumbrous pomp of Saxon pride

Accords not with the freeborn soul,

Which loves the mountain’s craggy side,

And seeks the rocks where billows roll.

Fortune! take back these cultured lands,

Take back this name of splendid sound!

I hate the touch of servile hands,

I hate the slaves that cringe around.

Place me among the rocks I love,

Which sound to Ocean’s wildest roar;

I ask but this — again to rove

Through scenes my youth hath known before.

Few are my years, and yet I feel

The world was ne’er designed for me:

Ah! why do dark’ning shades conceal

The hour when man must cease to be?

Once I beheld a splendid dream,

A visionary scene of bliss:

Truth! — wherefore did thy hated beam

Awake me to a world like this?

I loves — but those I love are gone;

Had friends — my early friends are fled:

How cheerless feels the heart alone,

When all its former hopes are dead!

Though gay companions o’er the bowl

Dispel awhile the sense of ill’

Though pleasure stirs the maddening soul,

The heart — the heart — is lonely still.

How dull! to hear the voice of those

Whom rank or chance, whom wealth or power,

Have made, though neither friends nor foes,

Associates of the festive hour.

Give me again a faithful few,

In years and feelings still the same,

And I will fly the midnight crew,

Where boist’rous joy is but a name.

And woman, lovely woman! thou,

My hope, my comforter, my all!

How cold must be my bosom now,

When e’en thy smiles begin to pall!

Without a sigh would I resign

This busy scene of splendid woe,

To make that calm contentment mine,

Which virtue know, or seems to know.

Fain would I fly the haunts of men —

I seek to shun, not hate mankind;

My breast requires the sullen glen,

Whose gloom may suit a darken’d mind.

Oh! that to me the wings were given

Which bear the turtle to her nest!

Then would I cleave the vault of heaven,

To flee away, and be at rest.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

1. Яке враження справив на вас вірш Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах...»?

2. З яким періодом життя поета пов’язаний цей твір?

3. Визначте, які настрої пронизують цю поезію Байрона.

4. Словесно намалюйте світ, до якого прагне ліричний герой.

5. Розкажіть, яким ви уявляєте ліричного героя. За допомогою яких художніх засобів автор зображає його?

6. Чи можна стверджувати, що в основі цього вірша — антитеза? Аргументуйте свою думку.

7. Поясніть роль окличних речень у поезії.

8. Доведіть, що цей вірш — яскравий зразок романтизму.

9. Якщо ви вивчаєте англійську мову, прочитайте вірш в оригіналі. Порівняйте оригінал і переклад Д. Паламарчука, орієнтуючись на такі запитання:

• Чи відображено в перекладі думки, почуття та настрої, які пронизують оригінал?

• Які зміни ви помітили в тексті перекладу? Подумайте, чим вони можуть бути зумовлені.

• Які висновки про близькість перекладу до оригіналу ви можете зробити?

10. Підготуйте виразне читання вірша.

* * *

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

Переклад з англійської Володимира Самійленка

* * *

Му soul is Dark — Oh! Quickly string

The harp I yet can brook to hear;

And let thy gentle fingers fling

Its melting murmurs o’er mine ear.

If in this heart a hope be dear,

That sound shall charm it forth again:

If in these eyes there lurk a tear,

‘Twill flow, and cease to burn my brain.

But bid the strain be wild and deep,

Nor let thy notes of joy be first:

I tell thee, minstrel, I must weep,

Or else this heave heart will burst;

For it hath been by sorrow nursed,

And ached in sleepless silence long;

And now ‘tis doomed to know the worst,

And break at once — or yield to song.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

  • 1. Які думки й почуття передав автор у цьому творі?
  • 2. Складіть психологічний портрет ліричного героя цього вірша. Чи схожий він на ліричного героя вірша «Хотів би жити знов у горах...»?
  • 3. Сформулюйте тему поезії.
  • 4. Які романтичні тенденції простежуються в цьому вірші?
  • 5. Порівняйте оригінал вірша та переклад В. Самійленка. Як ви думаєте, які труднощі виникли в роботі перекладача? Чи вдалося йому зберегти гармонію змісту та форми оригіналу?
  • 6. Підготуйте виразне читання вірша.

ДІЗНАЄМОСЬ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Вірш «Хотів би жити знов у горах...» ви читали в перекладі одного з найяскравіших представників української перекладацької школи Дмитра Хомича ПАЛАМАРЧУКА (1914-1998), який перекладав з англійської, німецької, французької, італійської, російської, польської та багатьох інших мов. У його перекладацькому доробку, крім поезій Байрона, усі сонети Шекспіра, твори А. Міцкевича, Ю. Тувіма, Г. Гейне, Ф. Петрарки, Ж. Верна, Стендаля, Г. Уеллса та інших класиків світової літератури.

За плідну працю в царині українського художнього перекладу Дмитро Паламарчук відзначений літературною премією імені Максима Рильського (1990). А його роботу над повним перекладом сонетарію Шекспіра відзначила сама королева Англії Єлизавета II, яка у своєму листі висловила подяку видатному майстру і назвала його перекладацьку діяльність героїчним учинком.

Доля цього перекладача є велично-трагічною, багато в чому вона відображає загальну долю українського перекладацтва. Під час Другої світової війни Д. Паламарчук служив у танковій частині, потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти. Потім, опинившись у Первомайську Миколаївської області, познайомився з членами ОУН, які вели підпільну боротьбу з німецькими та румунськими окупантами. Гестапо напало на слід українського підпілля, і Дмитрові Паламарчуку довелось пережити другий арешт, з якого знову вдалося вибратись. Далі майбутній перекладач за направленням проводу ОУН опинився на Волині, де співпрацював з УПА (писав пісні, гасла, нариси для повстанців). За зв’язок з українськими повстанцями в 1944 р. Д. Паламарчук був заарештований і засуджений до 10 років примусової праці в спецтаборах. Саме там, у заполярній Інті, за колючими ґратами, він долучився до перекладацтва. Багато чим у цьому Дмитро Хомич завдячував іншому видатному перекладачу, який на той час теж відбував незаслужене покарання в Інті, — Григорієві Кочуру. Саме він запалив у змученому серці Паламарчука вогник перекладацького хисту. Розповідаючи про ці сторінки життя видатного перекладача, Л. Череватенко зазначає: «Не зайвим буде згадати, що концтабори на те, власне, і створювались, щоб винищити цвіт народу — інтелігенцію. Але саме з тих “фабрик смерті” всупереч розрахункам більшовицьких вождів вийшла ціла плеяда митців, мислителів, письменників — людей найвищої проби, високоерудованих, духовних». Свідченням тому є і доля справжнього велетня української перекладацької школи — Дмитра Паламарчука, якому його наставник, друг і колега по перекладацькому цеху Григорій Кочур присвятив вірш «Перекладач».

ПЕРЕКЛАДАЧ

Отак і будеш у чужім труді ти

Своє шукати, ніби одержимий,

Або чужою радістю радіти,

Або страждати болями чужими...

Віддавши серце світовим вражінням,

Мов квіти, рвати чужинецькі рими.

Гасаючи по терені чужиннім,

А потім до знемоги чаклувати,

Важким, виснажуючим ворожінням.

До себе навертаючи слова ті,

Як в ліс, ведучи їх в незвичну мову.

То врубуючи корінь вузлуватий,

То стелячи стежину килимову,

Убори даючи дорогоцінні,

Вишукуючи до лиця обнову:

Ходу сталеву — Дантовій терцині,

Примхливий крок — Шекспіровим сонетам,

Верленові — хистке тремтіння тіні.

Ти мусиш вимчати скаженим летом

В прийдешнє через урвища Мерані,

Видіння синіх коней промайне там,

Черкнувши чвалом позасвітні грані,

Там Блок осяє пітьму занімілу

Блудним вогнем у боліснім згоранні.

Ти пробуєш навпомацки, несміло

Ізнов найти для того чистий голос,

Що громом у століттях прогриміло,

Лишаючи в серцях сліпучий полиск...

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ ПОЕЗІЇ БАЙРОНА

Байрон — один із найяскравіших поетів-ліриків у світовій літературі. Ліричний герой його поезії — це особистість, яка багато чим нагадує самого автора, тобто для неї характерні думки, почуття та настрої, притаманні Байрону. Свого ліричного героя англійський класик часто наділяв не лише власними переживаннями, а й реальними фактами з біографії. Таким, наприклад, є ліричний герой вірша «Хотів би жити знов у горах...», який відображає байронівське прагнення до свободи, бажання втекти від навколишньої марноти в інший світ. Невипадково з відомих уже персонажів для своїх творів він обирає близьких йому за духом і за прагненнями. Яскравий приклад — Прометей, з яким автора однойменного вірша споріднює волелюбність й активний опір тиранії.

Отже, ліричний герой Байрона — це темпераментна й активна особистість, яка страждає від недосконалості навколишнього світу й палко прагне змінити його. Своєю щирістю і пристрасністю поет вражав і продовжує вражати багатьох читачів, які часто сприймають його вірші як сторінки особистого поетового щоденника.

До вивчення поеми

«МАЗЕПА»

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПОЕМИ «МАЗЕПА»

Свою поему Байрон написав на основі праці французького поета й драматурга, літературного критика, мислителя та історика Вольтера (1694-1778) «Історія Карла XII», яка побачила світ у 1731 р. і стала поштовхом до появи багатьох художніх творів про Мазепу. У цій праці Вольтер не лише високо оцінює розум українського гетьмана, а й дає пояснення його діям. Зокрема, він трактує союз Мазепи зі шведським королем Карлом XII як протистояння діям Петра І, спрямованим на ліквідацію автономії України та її повне підпорядкування царській імперії. Мету Мазепи Вольтер бачить у тому, щоб створити в Україні незалежне королівство. Французький мислитель виявляє співчуття до України, яку він уявляв «як країну, що завжди прагнула до свободи» й наполегливо боролася за визволення. Слід зазначити, що такий погляд на особистість Мазепи був поширений у західноєвропейській думці XVIII ст.

За передмову до своєї поеми Байрон узяв такий фрагмент із твору Вольтера: «Тоді гетьманом України став один шляхтич, на прізвище Мазепа, родом з Поділля. Він служив пажем Яна-Казимира і при його дворі здобув певний вишкіл у красному письменстві. Любовну інтригу часів його юнацтва з дружиною одного польського вельможі було викрито, і її чоловік з помсти звелів прив’язати його голого до дикого коня й пустити у степ. Кінь, приведений з України, поніс Мазепу назад у степи, на свою батьківщину, напівмертвого від виснаження й голоду. Йому допомогли селяни, які знайшли його. Він довго залишався в них і відзначився в кількох походах на татар. Із часом його освіта принесла йому велику повагу серед козацтва: слава його росла з кожним днем і спонукала врешті царя призначити його гетьманом України».

Саме цьому епізоду з юнацьких років Мазепи і присвячена поема Байрона. Пушкін, який дивувався байронівському баченню образу Мазепи й пізніше у своїй поемі «Полтава» зовсім інакше трактував його, усе ж оцінив майстерність англійця: «Байрон знав Мазепу лише за Вольтеровою “Історією Карла XII”». Він вражений був лише картиною людини, прив’язаної до дикого коня, яка несеться степами. Картина, звичайно, поетична, і проте подивіться, що він з неї зробив... Яке полум’яне творіння! який широкий, швидкий пензель!»

Цікаво, що і Вольтер, і Байрон помилково вважали Мазепу поляком. Це пояснюється тим, що в той час французу чи іншому європейцю було важко визначити національну ідентичність представників слов’янських народів.

Говорячи про особливості твору англійського класика, сучасний український літературознавець Д. Наливайко відзначає: «Справді, в поемі Байрона відбувається перехід історичного сюжету й героя в іншу іпостась, власне, перехід історії в міфологію, що й робить її принципово важливою віхою в усій літературній мазепіані»1.

1 Наливайко Д. С. Мазепа в європейській літературі XVIII—XIX ст.: історія та міф // Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська акдемія», 2006.

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Іван Степанович МАЗЕПА (1639-1709) — гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687-1704) та всій Наддніпрянській Україні (1704-1709), військовий, політичний і державний діяч, меценат, покровитель національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Він походив з давнього українського шляхетського роду, основні землі якого були розташовані на Правобережжі України, неподалік від Білої Церкви. Його батько був отаманом у війську Богдана Хмельницького. Великий вплив на формування Мазепи справила його мати, добре освічена й діяльна жінка, яка гаряче любила рідну землю.

Навколо особистості Мазепи вже три століття точаться гострі суперечки, схрещуються різні, часто протилежні погляди. Одні називають його героїчною особистістю, інші — зрадником. Давайте розберемося, звідки ж з’явилися настільки різні трактування. І хто наполегливо продовжує навішувати ярлик зрадника українському гетьманові? Цей погляд є наслідком прийняття офіційної імперської версії, створеної в канцелярії Петра І ще 1709 р. Саме за його наказом Мазепу проголосили зрадником. Однак версія «зрадництва Мазепи» не була прийнята ні справжніми патріотами України, які бачили і бачать в ньому борця за свободу українського народу, ні більшістю західноєвропейських представників науки і культури. Договором між шведським королем Карлом XII, гетьманом Мазепою та Запорозькою Січчю Україна визнавалась незалежною державою. Науковці відзначають величезну роль Мазепи в українській історії як особистості, що обстоювала волю України. У 2015 р. в Полтаві було споруджено пам’ятник Мазепі як видатному державно-політичному й культурному діячу кінця XVII — початку XVIII ст. і яскравому символу руху українського народу до незалежності. А з 2003 р. у цьому місті проходить Всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест», на якому письменники й композитори представляют свої літературні та музичні твори, відбуваються зустрічі з діячами культури.

Пам’ятник Івану Мазепі в Полтаві (2015)

До 25-річчя Незалежності України на телевізійні екрани вийшов історичний фільм-розслідування «Україна. Повернення своєї історії» (2016 р., режисер — Акім Галімов), однією із сюжетних ліній якого є встановлення істинної зовнішності Мазепи. Цікаво, що авторам фільму за допомогою новітніх технологій вдалося відтворити справжнє обличчя видатного гетьмана, зображення якого було заборонено Петром І після підписання славнозвісної угоди зі Швецією. Якщо ви хочете побачити, як розвінчують міфи про легендарних особистостей, як українцям повертають украдену історію, яку віками стирали з народної пам’яті, обов’язково подивіться цей фільм.

Афіша фестивалю«Мазепа-фест»

Кадр із фільму «Україна. Повернення своєї історії»

МАЗЕПА

(Уривок з поеми)

XVIII

Далеко обрій вечорів —

А я один серед степів

Лежав на мертвому коні

І щось ввижалося мені,

І вже було в моїх думках,

Що тут змішається мій прах.

Ні, я не мав уже сподій

В замученій душі моїй,

А так хотілося пожить! —

І ще раз глянув я в блакить:

Там ворог-ворон угорі

Кружляв, розкривши пазурі.

Давно побачивши мене,

То сяде він, то знов сплигне.

Все ближче крила чорнопері,

Він готувався до вечері.

Його в опоні темноти

Я б міг рукою засягти,

Відчуть в руках тремтіння крил,

Коли б на те хоч трохи сил!..

Моя рука зробила порух,

Вона гребла до себе порох,

Із горла видобувся хрип,

Заледве чутний кілька стіп,

Та досить стало й цих признак

Збудити в ньому переляк.

Востаннє снилася мені

Ясна зірниця в вишині,

Що в темряві тієї ночі

Мої освітлювала очі,

І потемніла, наче дим,

В рухливім сяєві своїм.

Війнуло холодом, натомість

Моя стуманена свідомість

То поверталася, то знов

Приймала мороку покров.

Слабе дихання, радість дум

І мить чекання — в серці струм

Враз увірвав. Огні якісь,

У мозку іскри зайнялись,

Важка задуха, вдар до того —

І, крім зітхання, більш нічого.

XIX

Я опритомнів... Де ж це я?

О бідна голово моя!

Невже це сон, невже це сниться,

Що я у затінку світлиці,

Невже це личенька дівочі?

І в сумніві закрив я очі.

Та це не сон був, не мана —

Висока дівчина, ставна,

Сиділа мовчки під стіною,

Ласкаво стежачи за мною.

Очей проміння осяйне

Найперше вразило мене,

Ті очі чорні і печальні

Струмили погляди благальні.

Я подивився на яву

І зрозумів, що я живу,

А не пожива хижака, —

Примара щезнула тяжка.

Ні, це було вже не вві сні,

Всміхнулась дівчина мені!

Я мовив щось — а слів нема,

Тоді вона прийшла сама,

Із пальця й губ зробивши знак,

Вірніш наказувала так,

Щоб умирив я свій порив,

Нічого їй не говорив.

Ті руки в неї — мов лілеї:

Вона торкалася моєї

Напівобвислої руки,

Підклала вище подушки,

По тому тихою ходою

Пішла до іншого покою

І, прочинивши двері там,

Щось мовила своїм батькам

Солодким голосом... Повіки

Не чув я кращої музики!

Так ніжно плинув милий стан

І кожен крок був, як пеан.

Та їй ніхто не відповів,

Бо сон міцний у козаків.

Тоді, поглянувши з-під вій,

Вона зробила знак новий,

Що всі мені у цій господі

Готові стати у пригоді,

Що тут мені не буде зла,

Щоб я чекав, — і відійшла.

Мене опала самота,

Я був, неначе сирота.

XX

Прийшли за нею батько й мати.

Та що я можу ще сказати?

Не буду стомлювати Вас

У цей лихий незручний час

Своїми довгими згадками,

Як жив тоді я з козаками.

Вони в степу мене знайшли,

В найближчу хату принесли

І до притомности вернули

Любов’ю, догляданням чулим.

О знав би я, що оживу —

Й візьму гетьманську булаву!

Так був я гнаний на коні

У далину широкополу.

Старий безумець! — він мені

Проклав дорогу до престолу.

Забудь свої незгоди злі,

Забудь свої пекельні болі:

Ніхто із смертних на землі

Не відгада своєї долі.

Нехай безсонні вороги

Тепер шугають навкруги —

Ми всі уникнемо погоні

І відпочинуть наші коні

На правім березі Дніпра.

Добраніч, друзі! Вже пора.

Тут стомлений гетьман упав

У пахновинні свіжих трав

На листя дуба та осик.

Постілля зовсім непогане

Тому, хто всюди спати звик,

Де тільки сон його застане.

Та не здивуйтеся, однак,

Що не було йому подяк,

Мазепа добре знав причину —

Король бо спав уже з годину.

Переклад з англійської Олекси Веретенченка

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

  • 1. Яке враження справила на вас поема?
  • 2. Розкажіть, яким постає Мазепа на початку поеми. Підтвердіть свою відповідь текстом.
  • 3. Визначте, за допомогою яких художніх засобів автор створює образ старого гетьмана.
  • 4. Зачитайте, як автор характеризує Мазепу вустами Карла XII.
  • 5. Чи можна стверджувати, що більша частина поеми — це ліричний монолог-сповідь головного героя? Аргументуйте свою думку.
  • 6. Виразно прочитайте строфу XIII. Як автор передає душевний і фізичний стан Мазепи? Якими художніми засобами малює його образ?
  • 7. Чи згодні ви з тим, що важливе місце в поемі займає опис бігу коня? З чим автор порівнює цей біг? Підтвердіть свою відповідь цитатами з тексту.
  • 8. Що, на ваш погляд, символізує образ вовчих зграй, які переслідують коня?
  • 9. Прокоментуйте такі слова, що звучать із вуст Мазепи:

Забудь свої незгоди злі,

Забудь свої пекельні болі:

Ніхто із смертних на землі

Не відгада своєї долі.

  • 10. Подумайте, які сюжетні лінії можна визначити в поемі. Аргументуйте свою думку.
  • 11. Знайдіть у тексті й зачитайте опис картин природи. Визначте їхню художню роль у поемі.
  • 12. Які риси характеру Мазепи увиразнює Байрон? Як вам здається, чи симпатизує він своєму персонажу?
  • 13. Опишіть, якою постає Україна в поемі. Завдяки чому в уяві читача вимальовується її образ?
  • 14. Прочитайте наведений фрагмент оригіналу поеми й порівняйте його з перекладом О. Веретенченка.

III

Among the rest, Mazeppa made

His pillow in an old oak’s shade —

Himself as rough, and scarce less old,

The Ukraine’s hetman, calm and bold;

But first, outspent with this long course,

The Cossack prince rubbed down his horse,

And made for him a leafy bed,

And smoothed his fetlocks and his mane,

And slacked his girth, and stripped his rein,

And joyed to see how well he fed;

For until now he had the dread

His wearied courser might refuse

To browse beneath the midnight dews:

But he was hardy as his lord,

And little cared for bed and board;

But spirited and docile too,

Whate’er was to be done, would do.

Shaggy and swift, and strong of limb,

All Tartar-like he carried him;

Ежен Делакруа. Мазепа на вмираючому коні (1828)

ІІІ

Мазепа стелиться в журбі.

І сам він був, як дуб-титан,

Землі козацької гетьман.

Він обійняв свого коня

За шию, наче той рідня,

І не зважаючи на втому,

Підкинув листя вороному,

Обтер на спині вогкий пил,

Звільнив з оброті і вудил,

І неприховано радів,

Що їв годованець степів,

Хоча й тривожився раніше,

Чи стане він на пасовище,

Адже оцей купратий кінь

Був невловимий, наче тінь,

Неначе блискавка гарячий,

Проте покірливий, терплячий,

І ніс вождя у далечінь,

Як справжній кінь, татарський кінь!

Переклад з англійської Олекси Веретенченка

ЧИТАЧУ XXI СТОЛІТТЯ

Цікаво, що саме завдяки поемі Байрона «Мазепа» багато читачів змогли відкрити не лише зовсім нові для себе українські слова (Ukraine, hetman, Cossack), а й ознайомитися з невідомими для них реаліями українського життя.

І хоча в ті часи, коли з’явився цей твір, інформація не поширювалося так швидко, як у цифрову епоху, в якій живемо ми, але поема Байрона значною мірою сприяла приверненню уваги європейської публіки до України і пробудженню інтересу до її історії та культури. Подумайте, як нині, ураховуючи широку інформаційну відкритість світу, можна популяризувати нашу країну.

Можливо, надихнувшись твором англійського лорда, ви придумаєте й утілите в життя власний мультимедійний проект, наприклад, під назвою «Образ України моїми очима» (або «Відкриваємо світові Україну»), який зможе зацікавити зарубіжних користувачів Інтернету й тим самим привернути їхню увагу до нашої Батьківщини?

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

«“Мазепа” — один з найкращих творів Байрона. З геніальною силою і вірністю англійський поет змалював тут звісні йому тільки з наслуху безконечні степи України, не кажучи вже про майстерський образ психології Мазепи».

Іван Франко, український письменник, громадський діяч

«Величезний успіх “Мазепи” Байрона зумовлений і високою художньою майстерністю її автора. Написано поему енергійним, стрімким і водночас карбованим чотиристопним ямбом, який чудово передає бурхливу динаміку сюжету, несамовитий галоп дикого коня, навальний ритм образів і картин, що проносяться перед очима героя, прив’язаного до спини степового скакуна, цьому ж завданню відтворення бурхливої динаміки підпорядкований образний лад твору. Зокрема, передаючи шалений галоп коня, Байрон порівнює його з гірським потоком, з блискавкою, з північним сяйвом і метеором, нарешті — з розбурханим морем. Так виникає повна узгодженість ритмозвукової структури поеми та візуальних образів, сповнених динаміки й експресії. Водночас, уникаючи монотонності, поет вводить у текст розгорнуті картини природи, далечі, які дихають величавим спокоєм; ритмічність їхньої появи вдало врівноважує гарячковий темп оповіді».

Дмитро Наливайко, український літературознавець

«Образ України в поемі складається з деталей портрета й натури старого гетьмана, з романтичних картин природи і навіть з образу дикого, необ’їждженого коня, який, принісши Мазепу в Україну, діставшись до своєї землі, почувши іржання рідних табунів, падає мертвий... З цих описів вибудовується загальний і з художнього боку послідовний образ нескореної землі, хоч і трагічної, нещасливої долі».

Соломія Павличко, українська письменниця, літературознавець, перекладачка

«Мазепа зосереджується на історії про подорож в Україну на спині жеребця... Ця подорож — повна образів свободи. Самий біг коня з Мазепою можна інтерпретувати як прагнення до свободи українського провідника, самої України і, загалом, будь-якого народу, що хоче бути вільним. Ці прагнення Байрон підтримував зі справжньою романтичною пристрастю».

Олекса Семенченко, український і британський журналіст, письменник, перекладач

Мистецькі передзвони

Легендарно-романтичний образ Мазепи став джерелом натхнення для багатьох художників і музикантів. Серед них — французькі живописці Ежен Делакруа, Орас Верне, Теодор Жеріко, які створили ілюстрації на тему поеми Байрона, а також угорський композитор Ференц Ліст, який написав симфонічну поему «Мазепа» за твором Віктора Гюго.

Ілюстрація до першого видання поеми (1819)

До вивчення поеми

«ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА»

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО КОМПОЗИЦІЮ І СТРОФІЧНУ БУДОВУ ПОЕМИ «ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА»

Поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» побудована таким чином, що кожна із чотирьох пісень присвячена враженням від подорожі до різних європейських країн (І — до Португалії та Іспанії, II — до Греції, Албанії та Туреччини, III — до Бельгії та Швейцарії, IV — до Італії). Кожна подорож — це самостійна частина поеми. Єдність усій оповіді надає, по-перше, образ автора, який коментує побачене. З’єднувальною ланкою виступає також Чайльд-Гарольд, інформація про якого надається фрагментарно. Усі пісні поеми об’єднує також строфа, яка складається з дев’яти рядків. За розміром це п’ятистопний ямб з однаковим римуванням (абаббвбвв). Ця строфа одержала назву спенсерова, оскільки створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі «Королева фей». У поемі Байрона розмір та структура строфи змінюється лише там, де автор повністю наводить вірші, написані Чайльд-Гарольдом. Яскравим прикладом цього є його прощальна пісня, яка звучить у самому початку поеми (13-а строфа).

За книгою літературознавця Іосифа Дубашинського «Джордж Гордон Байрон»

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

1. Підготуйтесь до стислого переказу змісту першої пісні поеми.

2. Яким ви уявляєте Чайльд-Гарольда? Які риси романтичного героя йому притаманні?

3. Виразно прочитайте 13 строфу першої пісні. Чим вона відрізняється від інших строф? Поясніть її роль у композиції поеми.

4. Якою постає перед читачем Іспанія? Підтвердіть відповідь цитатами з тексту.

5. Кому присвячено такі поетичні рядки?

Коханий у крові — в плачах не гає час,

Убито ватажка — вона веде у бій,

Тікають вояки — зупинить втечу враз,

Здригнуться вороги — чимдалі гнати їй.

Переклад з англійської Валерії Богуславської

З якими почуттями автор пише про цього персонажа?

6. Розкрийте тему «Образ Греції очима Байрона». Зверніть увагу на художні засоби творення цього образу.

7. З якими закликами поет звертається до грецького народу?

8. Порівняйте поетичний і живописний образи Греції, створені Байроном й Еженом Делакруа (див. репродукцію картини на с. 118).

9. Якими художніми засобами Байрон змальовує море? Підтвердіть відповідь цитатами. Яке враження справив на вас цей опис?

10. Чи відчувається в поемі ставлення автора до політики Англії? Аргументуйте відповідь.

11. Поміркуйте, чи актуальною є проблематика першої та другої пісень поеми.

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНУ СУТНІСТЬ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ПІСЕНЬ ПОЕМИ «ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА»

Тема першої пісні поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда» — нашестя наполеонівських військ на Піренейський півострів. Симпатія поета повністю на боці іспанців, які протистоять загарбнику. Байрону вдається створити образ народу в русі, у дії. Охоплюючи його в цілому, показуючи в масових сценах, як народ бореться, трудиться, веселиться, він зупиняється також на окремих деталях: на прояві характеру іспанського народу в окремих героїчних особистостях; із захватом він говорить про діву із Сарагоси, учасницю народного руху. Боротьба іспанського народу важлива не лише для самої Іспанії — поет вірить, що вона може стати натхненним прикладом для інших народів. У єдності героїчної особистості з народом Байрон вбачає запоруку успіху іспанців у боротьбі за гідну справу. Зовсім інший погляд у поета на тих, хто досягнув почестей і слави в результаті загарбницьких воєн.

Тема народу, що бореться за свою незалежність, продовжує розвиватися у другій пісні. Чайльд-Гарольд потрапляє спочатку до Албанії, потім до Греції, народи яких були тоді під турецьким ярмом. Тут звучить тема зрадництва — Байрон глибоко зневажає зрадників народу, тих, які стали служити турецькому султанові, виконувати його волю. Таким був Алан-Паша — правитель Албанії, який фактично здав країну турецькому володарю. Йому протиставлено простих волелюбних албанців, які свято зберігають пам’ять про справжнього героя — захисника рідної землі.

Значну частину другої пісні присвячено Греції. Контраст між славним минулим країни та нинішнім приниженим її становищем знаходить відгук у серці поета. Строфи весь час інтонаційно змінюються: захоплення прекрасною Елладою, в якій жив дух свободи, змінюється гнівом на нащадків, які скорилися рабству. Поету важко бачити, як Греція, підкорена турецьким султаном, «втоптана у тлін». Але гнів змінює надія, що в очах народу «ще не пригашений вогонь», і логічним завершенням цієї думки стає заклик: «Ні, Греціє, здіймись на ворога сама. Або у рабстві скній. Де третій шлях? Нема!»

Строфи про Грецію в цій поемі допомагають краще зрозуміти, чому Байрон стане борцем за свободу грецького народу.

Перші дві пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» поставили Байрона в ряди поетів-романтиків, але це був романтик нового типу. Обстоюючи свободу народів, їхнє право на національно-визвольну боротьбу, Байрон не тікав від дійсності, а закликав втручатися в неї. Виступаючи на захист людини від насильства та приниження, він боровся за духовне розкріпачення людей, вимагав від них активних дій, таврував ганьбою того, хто підкорявся рабству, схиляв голову перед тираном. Як і всі романтики, Байрон оспівував природу, але при цьому стверджував думку, що тільки духовно розвинена вільна людина здатна розуміти красу, відчувати гармонію між людиною і природою. Чудовою особливістю перших двох, а потім і наступних пісень поеми є утвердження нерозривного зв’язку часів: минуле висвітлено світлом сучасності, а минуле й теперішнє дають поетові змогу зазирнути в майбутнє.

За статтею Раузи Усманової1 «Джордж Гордон Байрон»

1 Усманова Рауза Фатихівна (1923-2014) — татарський літературознавець і театральний критик.

До таємниць мистецтва слова

БАЙРОНІЗМ І БАЙРОНІЧНИЙ ГЕРОЙ

З ім’ям англійського поета пов’язана поява в літературознавстві таких понять, як байронізм і байронічний герой.

Під байронізмом розуміють ідейно-естетичну концепцію, яка проявилась у європейській літературі XIX ст. під впливом творчості й особистості Байрона.

До основних рис байронізму відносять такі: тираноборство, волелюбність, бунтарство, абсолютне заперечення недосконалої дійсності.

Байронічним героєм називають образ романтичного героя-бунтаря.

Для нього характерні втеча від буденного життя як форма протесту проти дійсності, самотність, настрої світової скорботи й водночас — невпинний пошук гармонії. Це особистість бунтівна, горда й непокірна.

Явище байронізму пережила вся європейська духовна культура, а особистість Байрона стала символом волелюбства, боротьби з усілякою тиранією. Особливий інтерес до байронізму виник у країнах, де найбільш гостро стояли питання протистояння бунтівної особистості й життєвого устрою. Байронівські сюжети й мотиви активно використовували польські поети Адам Міцкевич і Юліуш Словацький. Французький письменник Віктор Гюго цінував Байрона насамперед як поета, який оспівує політичну свободу, як захисника принижених народів, особливо греків. Серед шанувальників творчості Байрона і продовжувачів його традицій у літературі — англієць Персі Біші Шеллі, німець Генріх Гейне, росіянин Михайло Лермонтов, угорець Шандор Петефі.

Титульна сторінка видання творів Байрона (XIX ст.)

  • 1. Поясніть значення понять «байронізм», «байронічний герой».
  • 2. Чи можна Мазепу або Чайльд-Гарольда вважати байронічним героєм? Аргументуйте свою відповідь.
  • 3. Наведіть приклади байронічного героя в українському романтизмі.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

«Байрон відчув дух нової поезії і знайшов її епічні форми...».

Адам Міцкевич, польський поет

«Так, ця людина була великою, вона в муках відкривала нові світи, по-прометеєвськи повставала проти жалюгідних людей та їхніх ще жалюгідніших богів, і слава його імені досягла снігових гір Фуле і пекучих пісків Леванта».

Генріх Гейне, німецький поет

«...Він охоплював усі сторони людського життя, примушував звучати струни божественної арфи, видобував з неї і найніжніші звуки, і могутні акорди, що потрясають серця. Навряд чи знайдеться така пристрасть чи така ситуація, яка б уникнула його пера».

Вальтер Скотт, англійський письменник

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В Україні інтерес до Байрона виник понад 180 років тому. Тарас Шевченко називав його поетом «великим» і «знаменитим». Іван Франко наголошував, що Байрон «поет такий національний, як мало хто з часів Шекспіра». Саме під впливом Байрона з’явились українські твори про Мазепу — поеми Степана Руданського й Володимира Сосюри, роман Богдана Лепкого. Вірші та поеми англійського письменника перекладали такі класики вітчизняної літератури, як Іван Франко, Леся Українка, Павло Грабовський, Пантелеймон Куліш. Один з найобдарованіших українських перекладачів XIX ст. Михайло Старицький писав у «Заспіві» до власного перекладу романтичної поеми Дж. Г. Байрона «Mazeppa»:

...Британця пісню голосну

Я переклав на рідну мову,

Щоб неокриленому Слову

Добути силу чарівну.

Цінною для шанувальників творчості поета є збірка перекладів, підготовлених Дмитром Паламарчуком (Дж. Байрон. Лірика. — К. : Дніпро, 1982). Серед сучасних перекладачів творчості великого британця — Дмитро Павличко, Іван Драч, Максим Стріха.

А дослідивши тему «Байрон і Україна», ви дізнаєтесь і про інші цікаві факти сприймання творчості видатного англійця українськими читачами.

Літературні нотатки подорожнього

У грецькому місті Міссолонгі, де помер Байрон, на вшанування героїв боротьби за незалежність від турецького ярма створено парк. Тут можна побачити й пам’ятник Байрону, якого скульптор зобразив у албанському костюмі.

Пам’ятник Байрону в Міссолонгі

ПІДСУМОВУЄМО ВИВЧЕНЕ В РОЗДІЛІ

1. Підготуйте таблицю або схему «Особливості романтизму». Запропонуйте коментар до неї.

2. Видатними представниками романтизму є:

  • А Байрон і Ґете
  • Б Гейне і Байрон
  • В Байрон і Шиллер

3. Поясніть, чому сучасні поетові критики називали Г. Гейне «німецьким Байроном».

4. Продовжіть речення: «Читаючи вірші Генріха Гейне, я замислився/замислилася над ...»

5. Порівняйте мотиви лірики Дж. Байрона та Г. Гейне.

6. Продовжіть речення: «Байронічний герой — це ...».

7. Схарактеризуйте образ Мазепи або Чайльд-Гарольда (за поемами Байрона).

8. Напишіть відгук на твір, який вам сподобався найбільше.

9. Підготуйте запитання до дискусії на тему «Романтизм: погляд у минуле, в сьогодення чи в майбутнє?».

10. Роздивіться репродукції картин європейських художників ХІХ—ХХ ст. — Ежена Делакруа й Теодора Шассеріо. З якими епізодами із прочитаних творів вони у вас асоціюються? Як ви думаєте, чому француз Т. Шассеріо зобразив дівчину, яка зовсім не схожа на українку?

Ежен Делакруа. Греція на руїнах Міссолонгі (1826)

Теодор Шассеріо. Козачка біля Мазепи, прив’язаного до коня (1851)