Зарубіжна література. 9 клас. Ісаєва

Генріх Гейне

(1797—1856)

• Пригадайте, що ви знаєте про життєвий і творчий шлях Генріха Гейне.

• Чим запам’ятались вам вірші Гейне? Виразно прочитайте один з них.

Я ... завжди залишався романтиком і був ним більшою мірою, ніж сам гадав.

Генріх Гейне

Найвидатніша постать німецького романтизму

Генріх Гейне — відомий німецький митець і мислитель, поет і прозаїк, драматург і публіцист. «Останній романтик» і «барабанщик революції», Гейне був одним з «найвизначніших ліриків світової літератури, приніс у поезію багатство і різноманітність почуттів та думок, втілених у живому, вічно мінливому потоці образів»1. Його твори — це духовна біографія поета: долі людей, події й суперечності бурхливої епохи.

1 Дейч О. Генріх Гейне // Гейне Г. Вибрані твори в 4-х томах [за ред. В. Коптілова]. — Т.1. — К. : Дніпро, 1972.

Крістіан Йоганн Генріх Гейне2 з’явився на світ 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі в сім’ї збіднілого єврейського комерсанта Самсона Гейне та дочки лікаря Бетті ван Гельдерн. Гаррі (так називали хлопчика в дитинстві) був старшим із чотирьох дітей Самсона й Бетті. Батько поета був лагідною, доброю і привітною людиною. Гаррі палко його любив. Мати майбутнього поета була освіченою жінкою, багато читала і дбала, щоб діти її стали культурними людьми.

2 У Німеччині дітям при народженні батьки дають декілька імен.

Гаррі ріс мрійливим і задумливим хлопчиком. На формування його поетичної уяви вплинули казки й легенди, які він чув від старенької няні. Із захопленням слухав він дивовижні історії про зачарованих принців і принцес, про привиди й занедбані таємничі палаци над Рейном. Його перші вірші були написані під впливом старовинних німецьких пісень, трагічних і похмурих, які співала його подруга «руда Йозефа».

Учився майбутній поет у початковій школі, а згодом у католицькому ліцеї. Та побудоване на зубрінні навчання не приносило йому радості, не вдалося духовним наставникам прищепити хлопчикові й релігійні почуття. Радісною втіхою були книжки. Гаррі багато, хоча й хаотично, читав. Він захоплювався пригодами Дон Кіхота й Робінзона Крузо, мандрами Гуллівера, творами Ґете й Шиллера. Найбільше враження на юнака справив безсмертний твір Сервантеса. Його поет неодноразово перечитував протягом життя, особливо коли стояв на роздоріжжі.

Дитинство та юність письменника були осяяні відблисками Великої французької революції кінця XVIII ст.1 У своїх «Мемуарах» поет зазначав: «Я народився наприкінці скептичного вісімнадцятого століття і в місті, де в часи мого дитинства панували не тільки французи, а й французький дух». Захоплені романтичною біографією Наполеона, батьки Гейне мріяли про військову кар’єру для сина. Мати бачила його блискучим генералом наполеонівської армії. Та зречення французького імператора й подальша європейська реакція поклали край усім її палким мріям. Життєві перспективи Гейне звузилися, відтепер йому було відкрито шлях тільки в комерцію.

1 Нагадаємо, що на початку XIX ст. Німеччину захопила армія Наполеона, яка принесла звільнення від феодального гніту й певні демократичні свободи, проте, як показав хід історії, наполеонівські війни мали завойовницький характер.

Навесні 1816 р. Гаррі переїжджає до Гамбурга до дядька-мільйонера, який пообіцяв зробити з племінника купця. Так розпочалася «гамбурзька історія», яка значною мірою вплинула на ранню поезію Гейне. У дядьковому домі майбутньому поетові довелося зазнати чимало образ і принижень. Та його становище значно погіршилось, коли родичі дізналися, що юнак закохався у свою двоюрідну сестру Амалію. Гордовита й пихата дочка мільйонера відмовила бідному хлопцеві. Дівчина віддала перевагу чоловіку «із становищем у суспільстві» і стала дружиною багатого землевласника. Найгіршим було те, що вона жорстоко зневажила чудові пісні, які молодий поет для неї складав:

Мого серця господине!

Коли я б тебе не стрів,

Я б не став таким, як нині,

Найбіднішим з бідарів.

Твого серця не благав би,

Не кохав би без надій,

А спокійно жити став би

Там, де віє подих твій.

Переклад з німецької Леоніда Первомайського

Кузина Амалія (портрет невідомого художника XIX ст.)

Ця болісна сторінка життя згодом вилилась у цикл поезій «Юнацькі страждання».

Зважаючи на настирливі прохання небожа й переконавшись, що комерсанта з хлопця не вийде, дядько погоджується допомогти йому здобути вищу освіту за умови, що це буде юриспруденція. Гейне навчається в університетах Бонна й Берліна, та юридичні науки цікавлять його не більше, ніж торгівля. Зате він ретельно вивчає літературу, історію, філософію, народну творчість, слухає лекції відомого вченого, теоретика романтизму А.-В. Шлегеля і знаменитого філософа Г.-В.-Ф. Гегеля, зустрічається з відомими письменниками, музикантами, художниками.

Роки студентського життя стали важливим етапом інтелектуального і творчого розвитку юнака. У цей період Гейне остаточно усвідомив себе як поет. Його літературна діяльність розпочалася невеликим виданням «Вірші Генріха Гейне» (1821). Повною мірою талант лірика розкрився у збірці віршів «Книга пісень» (1827).

Бажаючи на власні очі побачити життя рідної країни, молодий поет пішки здійснює подорож по Гарцу1. Згодом буває в Англії та Італії. Враження від цих поїздок відобразились у збірці нарисів «Подорожні картини» (1826-1831). Жива мова (жарти й каламбури, несподівані метафори тощо), поєднання різних жанрів (лірики, памфлету, нарису, новели), а головне, смілива критика суспільного ладу сучасної авторові Німеччини зробили книжку популярною. До слави Гейне-пісняра додалася слава Гейне-прозаїка.

1 Гарц — гірський масив та однойменна місцевість у Німеччині.

Генріх Гейне завжди був в опозиції до офіційної влади Німеччини. За життя його не переставали цькувати за гострі сатиричні твори, намагалися викреслити з історії літератури, називаючи «осквернителем батьківщини, трону й вівтаря». Письменникові тривалий час не вдавалося знайти роботу й він вимушений був емігрувати до Парижа. Поштовхом до цього стала Липнева революція 1830 р. у Франції, яку він зустрів радісно та схвильовано: «Тепер я знаю, чого хочу, що маю робити... Я син революції і знову беруся до зброї...», 1831 р. поет виїжджає до Парижа й до кінця життя стає політичним емігрантом. У Німеччині заборонили публікувати твори Гейне, а самому поетові в разі повернення загрожував арешт.

Гейне на обкладинці німецького сатиричного журналу Die Jugend (№ 7, 1906)

Німецька марка, присвячена Генріху Гейне (1997)

У Франції поет зустрічається з багатьма видатними людьми свого часу, його друзями були Бальзак, Беранже, Жорж Санд, Дюма, Шопен та iн.

У 40-і роки XIX ст., перебуваючи в еміграції, Генріх Гейне виступає як політичний сатирик. З’являються такі його твори, як вірш «Сілезькі ткачі», поеми «Атта Троль» і «Німеччина. Зимова казка».

Шарль Глейр. Хворий Гейне (1851)

У 1848 р. поет тяжко захворів. Останні вісім років він пробув у ліжку, яке з гіркою іронією називав «матрацною могилою». Проте тяжка хвороба не зламала цю надзвичайно мужню й наполегливу людину. Його останні слова були: «Писати!.. Паперу, олівець!..»1

1 Матузована Е. М. Генріх Гейне. Нарис життя і творчості. — К. : Дніпро, 1984.

  • 1. Як ви вважаєте, які факти біографії вплинули на формування поетичної уяви Генріха Гейне?
  • 2. Розкажіть, чому поет вимушений був емігрувати.
  • 3. Прокоментуйте епізод, що стався з українським перекладачем Олександром Дейчем у Парижі.

Біля воріт Монмартського кладовища він попросив поліцейського показати йому дорогу до могили Гейне. Той відповів: «Мосьє Гейне живе ліворуч, на третій алеї». — «Як живе?» — здивувався Дейч. — «Так, так, мосьє Гейне живе, — переконливо повторив поліцейський. — Такі люди безсмертні».

Цитата для душі від Генріха Гейне

• Улюбленець долі — поет! Він бачить діброви, які ще дрімають у жолудях, веде бесіду з поколіннями, які ще не народились. Вони нашіптують йому свої таємниці, а він розбовкує їх потім на базарах і площах. Та голос його забиває гомін повсякденних пристрастей. Мало хто його слухає, ніхто його не розуміє. Фрідріх Шлегель2 назвав історика пророком минулого, ще з більшим правом можна назвати поета — істориком майбутнього.

• Велич світу завжди перебуває у відповідності з величчю духа, який дивиться на нього. Добрий знаходить тут, на землі, свій рай, злий уже тут має своє пекло.

• Кожна людина є художником свого власного життя, що черпає силу й натхнення в самому собі.

2 Фрідріх Шлегель (1772-1829) — німецький філософ, письменник, теоретик романтизму, молодший брат А.-В. Шлегеля.

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

ПРО ІСТОРІЮ НАПИСАННЯ «КНИГИ ПІСЕНЬ»

Світову славу Гейне принесла збірка «Книга пісень», видана в 1827 р. До неї увійшли ліричні поезії 1816-1827 рр., опубліковані раніше самостійними циклами або збірками. «Книга пісень» складається з п’яти частин: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині», «З “Подорожі на Гарц”», «Північне море».

Збірці притаманні цілісність і тематична єдність. «Книгу пісень» називають своєрідним романом, укладеним з ліричних віршів. Провідною темою більшості циклів є тема кохання. У «Книзі пісень» відбилась історія нерозділеного кохання поета до своєї кузини — Амалії Гейне. «З мого великого болю творю я пісні маленькі», — говорить поет і зауважує: «Книжка ця — то тільки урна з попелом мого кохання». Та ідейний зміст віршів виходить за межі інтимних переживань письменника. Гейне рішуче протестував проти тлумачення його поезій як відображення особистих почуттів. Історію трагічного кохання художньо осягнуто у віршах як внутрішню біографію молодої людини, здатної глибоко мислити, тонко відчувати, наділеної щирою, вразливою душею. Тому ця історія набуває загальнолюдського звучання. «Книга пісень» — це також і роман епохи, роман національного життя, на сторінках якого вимальовується й образ Німеччини тих часів.

Титульна сторінка першого видання «Книги пісень» (1827)

Гейне називає свої вірші «піснями». Тут поет має на увазі не пісню взагалі, не метафору, яка стала звичною в поетів Нового часу: їхні вірші — це «пісні», а вони — «співці». Вірші Гейне написані в дусі німецьких народних пісень, вони наслідують їхню образність, стиль, ритм і мелодику.

Цікаво, що тривалий час Гейне називав себе автором «маленьких пісень», натякаючи на однобічність своїх віршів, і мріяв написати щось грандіозне на кшталт трагедії. Між тим, ще за життя поета збірка перевидавалася тринадцять разів і стала улюбленою ліричною книгою в Німеччині.

* * *

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

Переклад з німецької Леоніда Первомайського

* * *

На півночі сосна самотня

стоїть на безлюдній горі,

дрімаєсь1 їй... Снігом і льодом

зима оповила її.

І сниться їй пальма зелена,

що ген десь у южній землі

стоїть, і дрімає, і в’яне

на голій, жарущій скалі.

1 Дрімаєсь — те саме, що дріматися.

Переклад з німецької Івана Франка

* * *

Ein Fichtenbaum steht einsam

Im Norden auf kahler Höh'.

Ihm Schläfert; mit weißer Decke,

Umhüllen ihn Eis und Schnee.

Er Träumt von einer Palme,

Die, fern im Morgenland,

Einsam und schweigend trauert

Auf brennender Felsenwand.

Іван Труш. Самотня сосна (1919)

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

  • 1. Які настрої та почуття пронизують вірш «Самотній кедр на стромині...»?
  • 2. Словесно опишіть картину, яка виникла у вашій уяві під час читання цього твору. Які кольори переважають?
  • 3. Назвіть епітети й метафори, які автор використовує у змалюванні кедра та пальми. Поясніть роль цих художніх засобів.
  • 4. Доведіть або спростуйте думку про те, що у вірші Гейне (у перекладі Л. Первомайського) опоетизоване палке кохання.
  • 5. Підготуйте виразне читання поезії«Самотній кедр на стромині...».
  • 6. Якщо ви володієте німецькою мовою, порівняйте оригінал і переклади вірша Гейне. Прокоментуйте, чи вдалося перекладачам (Л. Первомайському та І. Франкові) зберегти основну думку і провідний настрій оригіналу. Який із двох текстів можна назвати перекладом, а який — переспівом? Свою думку аргументуйте. Відповісти на це питання вам допоможе матеріал рубрики «Читачу XXI століття».
  • 7. Роздивіться уважно репродукцію картини українського художника Івана Труша «Самотня сосна». Що, на вашу думку, об’єднує вірш Г. Гейне і картину І. Труша?

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Вірш «Самотній кедр на стромині...» називають поетичною візитівкою Генріха Гейне. Символічна природа та вишукана форма твору приваблювали багатьох перекладачів. Зокрема, українською мовою налічується понад десять варіантів перекладів цього твору. До нього зверталися М. Старицький, І. Франко, Д. Загул та ін. Проникливим інтерпретатором гейнівського поетичного шедевра був Леонід Первомайський, який переклав цей вірш тричі.

Головним «каменем спотикання» стало для перекладачів авторське «Fichtenbaum», що в перекладі українською мовою — «сосна», «смерека». Та в німецькій мові це слово — чоловічого роду. Тут рішення перекладачів розділились: одні з них так і залишили «сосна» (Іван Франко), а інші знайшли «хвойний» відповідник чоловічого роду — «кедр» (Леонід Первомайський). Як такі варіанти вплинули на передачу авторського задуму? Що нового привнесли у твір Гейне перекладачі? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно пам’ятати, що у вірші Гейне «Еіп Fichtenbaum steht einsam...» природа не існує поза уявою поета, вона органічно зливається з переживаннями ліричного героя. Перед читачем постає поетична метафора — йдеться не про кедр і сосну, північ і південь, а про чоловіка, який мріє про недосяжну кохану. Отже, замінивши «сосну» на «кедр», Л. Первомайський жертвує дослівною точністю заради збереження ідейно-тематичної сутності оригіналу. Інші перекладачі, які залишили авторське «сосна» (наприклад, І. Франко), вбачали в гейнівській мініатюрі не поетизацію палкого кохання, а тугу самотності, ізольованості справжнього романтичного героя, для якого кохання — недосяжна мрія. Адже справжній романтичний герой приречений на вигнання і страждання. У цьому разі можна сказати, що Іван Франко відступає від задуму оригіналу.

Каспар Давид Фрідріх. Пейзаж із самотнім деревом (1823)

У російській літературі існує своя історія перекладів вірша Г. Гейне. Російські перекладачі також по-різному інтерпретували твір німецького поета. Так, у Ф. Тютчева гейнівське «Fichtenbaum» — «кедр», у М. Лермонтова — «сосна», в А. Фета — «дуб».

* * *

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, —

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже — смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору

Проймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору —

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

Переклад з німецької Леоніда Первомайського

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

В основу вірша Генріха Гейне «Не знаю, що стало зо мною...» покладено народну німецьку легенду про річкову фею Лорелей (за назвою скелі Лур-лей, що на річці Рейн). Її сюжет такий: «У давні часи при місячному сяйві на високій скелі Лур-лей з’являлася прекрасна чарівниця, яка своїм спокусливим співом занапащала всіх, хто плив річкою. Зачаровані її дивовижним співом, веслярі забували про свої човни й гинули у водах Рейну». У легенді також ідеться про те, що дівчина, наспівуючи, розчісує золотим гребінцем довгу золоту косу. Ця романтична історія приваблювала багатьох поетів. Так, Генріх Гейне не просто поетично її переказав, а передав своє особисте враження від образу рейнської діви. У гейнівських рядках читається й судження поета про кохання та сенс життя.

* * *

Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,

Daß ich so traurig bin;

Ein Märchen aus alten Zeiten,

Das kommt mir nicht aus dem Sinn.

Die Luft ist kühl und es dunkelt,

Und ruhig fließt der Rhein;

Der Gipfel des Berges funkelt

Im Abendsonnenschein.

Die schönste Jungfrau sitzet

Dort oben wunderbar;

Ihr goldnes Geschmeide blitzet,

Sie kämmt ihr goldenes Haar.

Sie kämmt es mit goldenem Kamme

Und singt ein Lied dabei;

Das hat eine wundersame,

Gewaltige Melodei.

Den Schiffer im kleinen Schiffe

Ergreift es mit wildem Weh;

Er schaut nicht die Felsenriffe,

Er schaut nur hinauf in die Höh’.

Ich glaube, die Wellen verschlingen

Am Ende Schiffer und Kahn;

Und das hat mit ihrem Singen

Die Lorelei getan.

Йоганн Людвіг Блойлер. Скеля Лорелей біля Санкт-Гоарсхаузена (1799)

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

  • 1. Яке враження справив на вас вірш Гейне? Чи можна сказати, що цей твір налаштовує читача на романтичний лад? Чому?
  • 2. Опишіть картини, що виникли у вашій уяві під час читання.
  • 3. За допомогою яких художніх засобів поет створює вечірній краєвид? Наведіть приклади таких засобів і прокоментуйте їх.
  • 4. Чи погоджуєтесь ви з думкою літературознавця Олександра Дейча про те, що «героєм вірша стає не Лорелей, а сам поет, який задумливо й задушевно передає свій настрій»? Свою відповідь аргументуйте.
  • 5. Розкажіть про психологічний стан ліричного героя. Завдяки чому ми відчуваємо його?
  • 6. Доведіть, що вірш проникнутий глибоким ліричним почуттям.
  • 7. Порівняйте народну легенду про Лорелей з віршем Г. Гейне. Прокоментуйте, як Гейне переосмислює давню легенду.
  • 8. Визначте та прокоментуйте, що наближає вірш «Не знаю, що стало зо мною...» до народної пісні.
  • 9. Якщо ви вивчаєте німецьку мову, прочитайте вірш в оригіналі. Порівняйте оригінал і переклад Леоніда Первомайського. Простежте, як перекладачеві вдалося передати думки, настрої та почуття, що пронизують оригінал.
  • 10. Підготуйте виразне читання вірша та вивчіть його напам’ять.

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІРША «НЕ ЗНАЮ, ЩО СТАЛО ЗО МНОЮ...»

У вірші Гейне ми знаходимо зачин «від автора», що має ввести читача в атмосферу чудесних подій; є й завершення. Лаконічно описано вечірній рейнський краєвид, дано зображення легендарної красуні — тобто відтворено тло події. Та найбільш напруженою і трагічною подією легенди є загибель рибалки в човні [...] саму загибель на картині не зображено, а отже, вона виходить за межі всієї розповіді. Автор «вважає», що все це станеться, хоча на момент розглядання поки що не сталося. На картині сюжет навічно «застиг», і зауваженням про майбутню розв’язку поет ніби «домальовує» її.

Добірка епітетів свідчить про те, що перед поетом картина виконана, очевидно, у дусі народного лубка1 [...]. Переважають повні тони, «чисті» фарби. Напівтонів чи відтінків ми тут не знайдемо. Не вживаються й слова в переносному значенні. Тут тільки лексика в її нормативному, прямому словниковому значенні, її легко упізнати. [...] Епітети і предикати2 відповідають стилю народної пісні — невибагливої і простої: повітря «свіже» — kühl, Рейн тече «спокійно» — ruhig, човен «маленький» — klein, туга, що охопила човняра, «дика» — wild, вершина гори «виблискує» — funkelt, а гребінь «блищить» — blitzet, мелодія пісні «чудесна» і «захоплива» — wundersam, gewaltig. Тричі у фольклорному дусі повторюється епітет «золотий» — golden, яким наділено по черзі намисто, коси і гребінь. [...] Крім перелічених атрибутів, ми нічого іншого не дізнаємося про зовнішність Лорелей. [...]

1 Лубок — графічне зображення з підписом, що вирізняється простотою та доступністю образів. Різновид народної творчості.

2 Предикат — присудок.

Отже, перед нами — народна картина з невибагливим сюжетом: спокійна гладінь річки, що зображена простою фарбою; чіткі контури скелястого острова з розмальованою красунею на вершині; внизу — рибалка в човні з піднятою вгору головою...

Поетична сила вірша Гейне полягає в тому, що читач не просто споглядає разом з автором народний лубок, а вгадує за його зображенням важливий, глибинний смисл. Зокрема, це зв’язок подій легенди з життям самого поета. [...] Так, перед нами — роздуми Гейне про власну долю. У момент написання вірша він був закоханий у кузину Амалію Гейне — пишну й гордовиту красуню із заможної сім’ї. З огляду на своє мізерне майнове становище, Гейне не міг навіть мріяти про шлюб з нею. Проте обожнювання і схиляння перед нею подобалися Амалії, і вона ніби не помічала, що шарпає серце закоханого юнака. Гейне мучила її нещирість і фальш — згадаймо надлишок «позолоти» на зображенні красуні з легенди! Він відчував неминучу й болісну розв’язку таких відносин. Лорелей згубила рибалку і, можливо, навіть не помітила цього. [...]

Поетична мініатюра Гейне має яскраво виражений романтичний характер. Поет звертається до народної легенди; особливостями народної пісні є поетичні засоби і фонетичне звучання вірша [...]. Смисловим центром стає зображення особистої долі самого поета [...]. Ситуацію з власного особистого життя автор сприймає через призму мистецтва [...], що дає йому можливість підійти до неї ніби збоку, трохи відчужено [...]. Вірш має другий план, набагато виразніший психологічно від «зовнішнього» . Поет застосовує поширений у романтичній поетиці прийом недоговореності; він «домальовує» народну картинку й тим самим демонструє творчу активність уяви [...]. Такої ж творчої уяви поет чекає, безумовно, і від читача. Можна сказати, що вірш налаштовує читача на романтичний лад.

Борис Шалагінов, український літературознавець

Мистецькі передзвони

Образ героїні народних німецьких легенд — чарівниці Лорелей — надзвичайно популярний у світовій культурі. Так, у художній літературі, окрім Генріха Гейне, до нього звертались такі поети, як Клеменс Брентано (Німеччина), Гійом Аполлінер (Франція), Осип Мандельштам (Росія). Приваблював образ рейнської діви й багатьох художників. Вважається, що саме німецькі майстри живопису досягли найбільших успіхів у відтворенні давніх легенд, якими так багата їхня батьківщина. Серед найяскравіших німецьких художників, які зображали Лорелей, були Карл Йозеф Бегас (1794-1854) та Вільгельм Край (1828-1889). Музичну інтерпретацію німецької легенди можна почути у творах Ріхарда Вагнера, Фелікса Мендельсона, Петра Чайковського. Цікавляться нею й сучасні музиканти. Наприклад, у репертуарі легендарної німецької англомовної рок-групи «The Scorpions» нещодавно (альбом 2010 р.) з’явилась пісня «Lorelei». Звісно, що йдеться в ній про кохання. Образ річкової феї відтворено також і в скульптурі. Зокрема, на вершині скелі Лорелей неподалік від міста Санкт-Гоарсхаузена (Німеччина) можна побачити білосніжну мармурову Лорелей (скульптор — Маріано Венченцо), а біля підніжжя скелі — бронзову, подаровану однією з княгинь Юсупових. Та саме оспівана Генріхом Гейне золотокоса Лорелей стала поетичним символом Німеччини.

Карл Йозеф Бегас. Лорелей (1835)

Маріано Венченцо. Лорелей (1979)

* * *

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали.

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад з німецької Максима Славинського

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

  • 1. Розкажіть, які почуття у вас викликала сцена прощання ліричного героя зі своїм коханням.
  • 2. Дослідники стверджують, що перша строфа вірша — це цитата зі збірки німецьких народних пісень, друга — авторська. Поясніть, як поет переосмислює фольклорне джерело.
  • 3. Як ви думаєте, чи можна стверджувати, що вірш побудовано на основі контрастного зіставлення? Доведіть свою думку.
  • 4. Прослухайте у класі (якщо у вас є така можливість) романс «Коли розлучаються двоє...» на музику Миколи Лисенка (наприклад, у виконанні дуету Бориса Гмирі й Івана Козловського або ін.). Які нові відтінки привнесли музика і спів?

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ «КНИГИ ПІСЕНЬ»

У «Книзі пісень» розкрилась уся своєрідність ліричного обдарування Гейне. Читачів вражало надзвичайне вміння поета у простих і зворушливих рядках передати глибину й силу почуттів і переживань людини в її любові, стражданні та боротьбі. Недаремно сам поет називав деякі вірші цієї збірки «маленькими підступно-чутливими пісеньками». «Підступність» Гейне полягала в майстерному використанні іронії, насмішки, гумору, сарказму. Поет захоплював читача романтичними почуттями, створював враження безхмарної радості, а потім обливав його «холодним душем» іронії, висміював безкрилих мрійників, не здатних боротися з небезпеками та злом у житті.

У Гейне-лірика є характерна особливість: він використовує іронічну кінцівку, що має «протверезити», відкрити очі на недосконалість світу.

«Книга пісень» переважно складається з невеликих віршів у вісім-дванадцять рядків. Це щось на взірець побіжних начерків душевних переживань ліричного героя або швидкоплинних пейзажів, що служать тлом для цих переживань. Поет часто переходить від серйозного почуття до жарту й навіть іронії над цим почуттям. [...]

Гейне справедливо заслужив найвищої оцінки як ліричний поет, співець кохання і природи. Сильний, пристрасний голос його серця перегукувався з голосами лісових пташок, гомоном річок, пахощами квітів і сяйвом золотих зірок. Усе сутнє на землі він поетично одухотворював, і навіть зірки на небі в нього говорили між собою. Шаміссо1 [...] захоплено говорив про Гейне: «Ось поет від голови до ніг! Він творить! Досить йому тільки доторкнутися пером паперу, як виникає жива істота, чи то кішка, чи то людина, і віддається на суд іронії чи захопленню».

1 Адельберт фон Шаміссо (1781-1838) — німецький письменник.

Олександр Дейч, український літературознавець і перекладач

Мистецькі передзвони

Музичність і народнопісенна основа «Книги пісень» приваблювали багатьох композиторів. Чимало віршів збірки покладено на музику такими видатними митцями, як Роберт Шуман, Франц Шуберт, Гектор Берліоз, Федерік Шопен, Микола Римський-Корсаков та ін. Звертались до поезії Гейне й українські композитори: Микола Лисенко, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський та ін.

Деякі вірші «Книги пісень» Генріха Гейне стали народними піснями і в Німеччині, і за її межами. Так, на батьківщині поета до балади про чарівницю Лорелей було написано більш як триста варіантів музики, а пісня з мелодією Фрідріха Зільхера стала народною. У Німеччині вона набула такої великої популярності, що навіть за часів правління Гітлера, коли книги Гейне були в «чорному списку», нацисти не наважилися заборонити «Лорелей», обмежившись лише підписом «автор невідомий».

У Боснії народною піснею стала «Азра», у Грузії — «Вродливице рибачко». А вірш «Коли розлучаються двоє...» в перекладі Максима Славинського, покладений на музику Миколою Лисенком, став улюбленим українським народним романсом.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

«...Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму».

Дмитро Наливайко, український літературознавець

«Жоден поет у нашій літературі не показав свій суб’єктивний світ, свою індивідуальність, своє внутрішнє життя з такою виразною нещадністю, як це зробив Гейне у своїх віршах».

Фрідріх Шлейєрмахер, німецький філософ

«...Гейне насамперед взяв від романтичної школи все життєздатне: її зв’язок з народною творчістю, збагачення німецької мови з глибоких демократичних джерел... Він продовжив розпочате романтиками використання мотивів народної легенди й казки, розхитування канонів класичного віршування».

Олександр Дейч, український літературознавець і перекладач

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу. Українська гейнеана триває понад сто років. Іван Франко в передмові до своєї збірки перекладів німецького письменника зазначав: «Генріх Гейне належить до тих заграничних поетів, котрих у нас найбільше перекладають...» І це справді так. Важко назвати іншого — не тільки німецького, а й взагалі західноєвропейського — поета, який був би популярнішим в українській літературі за Генріха Гейне. Твори цього письменника перекладалися українською мовою ще за його життя. Вирішальні заслуги в ознайомленні вітчизняних читачів з поезією Гейне належать Лесі Українці та Іванові Франку. Причому Леся Українка більше перекладала любовну лірику, а Іван Франко віддавав перевагу сатирі письменника. Франко також був першим, хто не тільки виконав майстерні переклади з німецької творів поета, а й торкнувся самої проблеми, як перекладати Гейне українською мовою. Перекладали Гейне також М. Славинський, Б. Грінченко, А. Кримський, О. Олесь, Д. Загул, М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, Д. Павличко та інші. Але особлива роль тут належить Леоніду Первомайському, який переклав багато поезій з різних збірок німецького поета й став редактором (разом з Олександром Дейчем) чотиритомного видання творів Генріха Гейне українською мовою.

Фотографія Генріха Гейне, що стояла на робочому столі Лесі Українки

Літературні нотатки подорожнього

У багатьох країнах світу Генріху Гейне встановлено пам’ятники. Це й мармуровий бюст на могилі поета в Парижі, і фонтан Лорелей у Нью-Йорку, і лірична композиція у Франкфурті-на-Майні тощо.

Багатостраждальною стала історія спорудження пам’ятника німецькому поетові в його рідному Дюссельдорфі. Розпочалося все ще 1887 р., коли місцева влада спочатку не змогла виділити землю під монумент, а потім взагалі від нього відмовилась. Майже сто років пам’ятник Гейне перевозили й продавали, дарували й паплюжили, переховували й поновлювали, допоки він не опинився в Тулоні (Франція).

Наразі в Дюссельдорфі є два пам’ятники Гейне, один з яких виходить за межі традиційного уявлення про подібні споруди. Його створив у 1981 р. скульптор Берт Герресхайм. Виглядає монумент так. На низькому постаменті лежить збільшена посмертна маска поета. Вона розбита, окремі її фрагменти (частина носа, вухо) розкидані. Сильно випирають крупний ніс і підборіддя, заплющені очі позатягало. Обличчя вкрито шрамами й рубцями. Частину маски поміщено в металеву споруду, що символізує ув’язнення душі й тіла поета. В елементах розчленованої маски можна розпізнати окремі знаки (барабан з лозунгом французької революції, жіноча туфля, книжка, ножиці та ін.), що натякають на факти життя і творчості Гейне. Це пам’ятник зруйнованому життю поета, його зраненій душі.

Фрагменти пам’ятника Гейне в Дюссельдорфі

Підсумовуємо вивчене

1. Підготуйте усну розповідь на одну з тем:

• «Генріх Гейне — син своєї епохи»;

• «Генріх Гейне — натхненний співець природи і кохання».

2. Вірш «Не знаю, що стало зо мною...» відносять до жанру балади. Доведіть або спростуйте цю думку.

3. Схарактеризуйте образ ліричного героя «Книги пісень» Г. Гейне (на прикладі прочитаних вами творів).

4. Розкрийте, у чому полягає своєрідність збірки Гейне «Книга пісень».

5. Підготуйте мультимедійну презентацію з музичним супроводом за одним із прочитаних віршів Гейне. Поясніть вибір ілюстративного матеріалу та музики.

6. Відомо, що Генріх Гейне мав гострий розум і почуття гумору та залишив після себе чимало висловлювань, які стали крилатими. Використовуючи додаткові джерела, укладіть збірку афоризмів Генріха Гейне. Виразно прочитайте їх у класі та поясніть свій вибір.

7. Підготуйте проектно-дослідницьку роботу на одну з тем:

• «Українська гейнеана»;

• «Історія та художні особливості українських перекладів вірша Г. Гейне “Ein Fichtenbaum steht einsam...”»;

• «Образ Лорелей у світовій художній культурі».

8. На основі матеріалів підручника й додаткових джерел підготуйте повідомлення про один із пам’ятників, установлених Г. Гейне. Запропонуйте свій варіант монумента поетові.

Пам’ятник Гейне в Берліні

Пам’ятник Гейне в Гамбурзі