У пошуках витоків слов’ян на українських землях

З оповідей «Скіфське нашестя на українські землі» та «Сармати - стародавні кочовики в українських степах» ти дізнався (дізналася), що саме скіфи заснували перше на території України велике політичне об’єднання. Пізніше у степах Східного і Північного Причорномор’я майже чотири століття господарювали сармати.

З 1 століття в історичних джерелах трапляється слово «венеди», воно означало вже певне племінне утворення. Згадка про венедів є, наприклад, на дорожніх таблицях, якими користувалися римські купці та військові. За ними можна визначити територію, заселену венедами, - це землі на північ від Карпат, верхів’я Дністра та на захід.

Римська дорожня таблиця з українськими землями.

Ще коли на українські землі прийшли сармати, було зруйновано низку поселень зарубинецької культури, що вважається першою «слов’янізованою» культурою, відкривачем якої був уже відомий тобі Вікентій Хвойка. Саме він досліджував могильник у Зарубинцях у 1899 році. Витримавши сарматські набіги, предки слов’ян зуміли зберегтися на Середньому Подніпров’ї та навіть у безпосередньому пограниччі з Римською імперією. Археологи вважають, що пізньозарубинецькі пам’ятки й зубрицька культура є свідченням життя та господарської діяльності землеробів-венедів.

Окрім венедів, у римських історичних працях згадуються також племена антів і склавинів. Історики підтверджують існування різноманітних зв’язків між Візантійською імперією та ними.

Однак найважливішими можна вважати згадки про слов’янські племена у працях готського історика Йордана та візантійського історика Прокопія Кесарійського. Вони надали інформацію про заселення слов’янами певних територій: «На північ, починаючи від місця зародження річки Вістули (Вісли)... розташувалося ... плем’я венедів... Склавини живуть від міста Новієнтура і озера, що зветься Мурсіанським, до Данастра (Дністра), а на північ - до Вістули... Анти ... поширюються від Данастра до Данапра (Дніпра)». Отже, верхів’я Дністра, Західного Бугу та Вісли заселяли давні слов’яни.

Сучасні дослідники витоків слов’янства виокремлюють венедський (1-4 століття) та антський (4-7 століття) періоди історії. На їхню думку, на першому етапі слов’янські племена входили до складу племінних союзів під проводом іранських (скіфи, сармати) та германських (готи, вандали) племен. У межах цих союзів вони зазнавали римського впливу, оскільки мешкали у прикордонних районах римських провінцій Східної Європи. Співіснування слов’ян з племенами, які прийшли, засвідчили пам’ятки пшеворської культури.

Готи під час переселення.

Великою хвилею переселилися на українські землі войовничі загони германських племен - готи. Вони ліквідували залишки скіфо-сарматських держав і союзів та утворили щось на зразок нової держави. Заволодівши величезними територіями, готи у З столітті розділилися на два угруповання - вестготи та остготи.

На українських землях сформувалося остготське державне утворення. У межах «держави Ерманаріха, або Германаріха» (близько 265-375 років) жили й слов’янські племена. Історики говорять про союзи й війни антів та остготів. Вочевидь, анти боролися за першість у цьому угрупованні. Історики залишили свідчення про те, що остготському царю Вінітару, або Вітіміру, випало воювати з антським вождем Божем і навіть стратити його разом з радою старійшин. Проте остаточно знищити антів йому не вдалося.

Дослідники припускають, що в умовах готської навали та проходу Аттіли через українські землі в 4-5 століттях існувало три племені слов’ян: венеди, анти та склавини. Гуни зуміли остаточно перемогти аланів в українських степах та об’єднати під своєю владою всі племена, що мешкали на східних кордонах Східної Римської імперії.

Після смерті Аттіли його численні сини стали ділити державу, але через три роки втратили владу. Гунську армію перемогли об’єднані сили остготів та інших племен. Після цього Східна Римська (Візантійська) імперія і племінне об’єднання слов’ян значно зміцніли. В археології дослідники пов’язують венедів з пам’ятками київської культури, а антів - з носіями пеньківської культури. Відносини між Візантійською імперією та слов’янами визначали становище у Східній Європі впродовж другої половини 5 - середини 6 століття.

Згодом слов’яни почали самостійну боротьбу з Візантією за сфери впливу на Придунайській рівнині та на Балканах. З початку 6 століття вони чи не щороку нападали на придунайські візантійські землі, захоплювали військову здобич і поверталися додому з багатими трофеями.

Слов’янські археологічні культури виявлено на величезній території, що простягалася від Карпат до Дунайської низовини, у південній Польщі і лісостеповій Україні, на правих берегах Прип’яті і в Подесенні. Вони були такі близькі між собою, що їх часто об’єднують в одну археологічну культуру 6-7 століть. За місцем перших і найяскравіших знахідок вона називається празько-корчацькою (склавини).

Зміст