Людина і світ. 11 клас. Назаренко

Короткий словник-довідник

Атитюди (соціальні настанови) — суб’єктивні орієнтації індивідів як членів соціальної спільності на ті чи інші цінності, які диктують індивідам певні соціально прийняті способи поведінки.

Вибори — це форма безпосереднього народовладдя, яка полягає в народному волевиявленні через голосування з метою формування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.

Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата за виборчим округом і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців.

Пропорційна виборча система — це голосування за списками кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, виданих за списки.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної та пропорційної виборчих систем.

Гендер — соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві й те, як ця поведінка сприймається оточенням. Це статево-рольова поведінка, яка визначає стосунки з іншими людьми: друзями, колегами, однокласниками, батьками, випадковими перехожими тощо.

Тендерні стереотипи — це колективні уявлення про особистісні якості та типові моделі поведінки чоловіків і жінок, а також про статеву специфіку соціальних ролей. Оскільки дискримінація жінок для українського суспільства, на відміну від західноєвропейського, протягом майже всього XX ст. не була характерною, тендерні проблеми для нашої країни є відносно новим явищем і сприймаються значною мірою через стереотипи, привнесені західним суспільством.

Громада — первісно — спільнота родичів та сусідів, яка проживає й господарює на певній території (селищі, місті тощо) та виробляє певні правила співжиття й способи його захисту від внутрішньої та зовнішньої деструкції — старіша за державу, «лежить» в її основі.

Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов’язки щодо цього соціуму й підпорядковується певним (прийнятим у громаді) нормам і законам.

Громадянське суспільство:

• це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин;
• це сфера самореалізації громадян на ґрунті економічних, соціально-політичних, національних, духовних, релігійних та культурних інтересів, яка відмежована відповідними законами від прямого втручання державної влади.

Основними функціями громадянського суспільства є:

• захист інтересів громадян у всіх сферах суспільного життя від державного свавілля;
• виховання правової та політичної культури населення шляхом залучення громадян до суспільно значущих справ;
• недопущення перетворення держави з апарату управління на апарат насильства, як це відбувається при авторитаризмі та тоталітаризмі;
• самоорганізація громадян заради вирішення важливих суспільних справ;
• забезпечення існування демократії та правової держави.

Демократія — народовладдя — одна з основних форм правління, політичної та соціальної організації суспільства, держави та влади; політичний режим, що розвивається й прогресує в історії людства.

Демократизм — це характеристика режиму, засобів правління, методів, що застосовуються, способів політичних відносин і поведінки влади. Тому демократичною, у принципі, може бути не тільки республіканська, але й монархічна держава, особливо сучасна, коли монархія відіграє номінальну роль;

Демократизація — політична реформація, система заходів та законів, що спрямовані на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні, суспільстві. Як правило, маються на увазі суспільства, що не мають демократичного устрою — а саме посттоталітарні, поставторитарні, ієрархічні суспільства. Демократизація характеризується частковим перерозподілом політичної влади, делегуванням владних повноважень іншим суб’єктам права — громадянам та громадським інститутам і організаціям; закріпленням у законах прав і свобод людини; скасуванням антидемократичних законів та інститутів влади.

Демократичність — це дотримання справедливих і відкритих процедур, за яких і пропонується досягнути найбільш чесного результату.

Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за яким рішення ухвалюються на основі безпосереднього й конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.

Представницька демократія — порядок розгляду й вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Основними принципами демократії є:

• верховенство права,
• рівноправність громадян,
• правова захищеність громадян,
• розподіл гілок влади на законодавчу, судову й виконавчу,
• виборність голови держави та представницьких органів тощо.

Дискримінація — обмеження прав (як варіант — накладання додаткових обов’язків) людини або соціальної, етнонаціональної чи конфесійної групи за певною ознакою.

Етнос — це спільнота людей, що історично склалася на певній території та має свою неповторну культуру, мову, а також відрізняється від інших народів традиціями, нормами поведінки, менталітетом (характером). Вищим історичним типом етносу є нація.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події, явища в світі, конкретній країні, певному регіоні, а також на виконання спеціальних соціальних функцій.

Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, яка характеризує її неповторність і виявляється в особливостях темпераменту, рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Ксенофобія — це хворобливий стан, що виявляється в нав’язливому страху та ворожості стосовно чужинців або будь-чого незнайомого, чужоземного.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок. Компроміс у політичній взаємодії є однією з суттєвих ознак демократичного суспільства, згідно з якою учасники політичного процесу вміють жертвувати певною другорядною часткою своєї позиції заради досягнення згоди в головному, для встановлення взаємної прийнятності намірів та рішень. Компроміс є важливим засобом запобігання соціально-політичним, етнічним, міжнародним зіткненням, пом’якшення конфронтації, подолання внутрішньополітичних криз, уникнення розколу в суспільстві.

Конфлікт — форма соціальної взаємодії між двома або більше суб’єктами (суб’єкти можуть бути представлені індивідом, групою, самим собою — у разі внутрішнього конфлікту), що виникає через розбіжності в бажаннях, інтересах, цінностях або сприйнятті.

Конфліктна ситуація — це поєднання людських інтересів, яке створює підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб’єктами. Головна ознака — виникнення предмета конфлікту при відсутності відкритої активної боротьби. У процесі розвитку зіткнення конфліктна ситуація завжди передує конфлікту, є його основою.

Конфесія — особливості віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об’єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.

Термін конфесія часто вживається для опису різних християнських церков, наприклад, православ’я, католицизму й багатьох варіантів протестантизму. Це поняття також використовується й для характеристики гілок іудаїзму (ортодоксали, консерватори, реформатори та реконструктори), та зрідка для гілок ісламу (суніти та шиїти).

Лобізм — скоординована практика відстоювання інтересів або чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення.

Маніпулювання (фр. manipulation — складний прийом, операція) — це система засобів ідеологічного та соціально-психологічного впливу, яка має на меті зміну мислення та поведінки людей всупереч їхнім інтересам.

Маскулінність — це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки.

Нація — це історична спільнота людей, яка склалася на єдиній території та характеризується сталими політичними, соціально-економічними та культурно-історичними зв’язками, а також мовою та менталітетом. Як правило, нація має власну державу або прагне її створити.

Опозиція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що йде наперекір думці більшості або панівній думці та висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку свідомості, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, які воно на неї покладає.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Права громадянина — це права члена державно-організованого громадянського суспільства.

Права людини — це права, нерозривно пов’язані з самим існуванням людини: право на життя, на свободу в усіх її проявах, право на повагу людської гідності, на опір пригнобленню. Ці права невід’ємні, інакше кажучи, заборонене будь-яке посягання на них.

Політика — це суспільне явище, людська діяльність, що виражається у взаємодії між соціальними спільностями, класами, націями, народами, державами, партіями, громадянами та їхніми об’єднаннями на ґрунті політичної влади, реалізації певних цілей, із метою поліпшення умов життя людей, забезпечення суспільного та світового порядку.

Політична система суспільства — цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок життєдіяльності суспільства.

Політична еліта — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні й здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Політичний лідер трактується в політології як керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, певної громади тощо; як популярний і впливовий учасник суспільного життя, який впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення спільної мети.

Політичне лідерство — це суспільно-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й декілька осіб беруть на себе роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, політичної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому.

Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності — захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

Політична партія України — це зареєстроване згідно з Законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Расизм — це світогляд, а також політичні теорії та практики, що ґрунтуються на уявленні про фізичну, психологічну та розумову нерівноцінність людських рас.

Расизм як політика — це дискримінація чи переслідування, нагнітання ворожнечі та неприязні, завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (перш за все, на основі видимої різниці в зовнішності).

Соціалізація — процес і результат включення індивіда до соціальних відносин. Вона здійснюється через засвоєння індивідом соціального досвіду і відтворення його в своїй діяльності. У результаті соціалізації людина засвоює стереотипи поведінки, норми й ціннісні орієнтації соціального середовища, в якому вона функціонує.

Соціальна мобільність — перехід індивіда, або соціального об’єкту, або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.

Горизонтальна мобільність — це перехід від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні, наприклад, перехід школяра з однієї школи до іншої. Індивід не змінює соціального статусу, він залишається в тій самій соціальній верстві.

Вертикальна мобільність, коли внаслідок сукупності соціальних взаємодій індивід або соціальний об’єкт переміщується з однієї верстви до іншої (наприклад, службове підвищення — професійна мобільність, істотне поліпшення добробуту — економічна вертикальна мобільність або перехід до іншого рівня влади — політична вертикальна мобільність). Суспільство може підвищувати статус одних індивідів та знижувати статус інших. Залежно від цього розрізняють висхідну та низхідну соціальну мобільність, тобто соціальне піднесення та соціальний спад. Висхідні течії мобільності існують у двох основних формах: як індивідуальне піднесення (індивідуальна мобільність) та як колективне переміщення (групова мобільність). Аналогічно низхідна мобільність існує в формі виштовхування окремих індивідів із високих соціальних статусів до більш низьких, а також у формі зниження соціальних статусів цілої групи.

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи низхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар’єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з’ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків.

Соціальний статус особистості — це її місце в соціальній системі, пов’язане з належністю до певної соціальної групи чи спільноти; сукупність її соціальних ролей і якість їхнього виконання. Соціальний статус означає положення особи, яка займає його в суспільстві відповідно до віку, статі, походження, професії, сімейного стану. Розрізняють вроджені (соціальне походження, національність) та досягнуті (освіта, кваліфікація тощо) соціальні статуси особи.

Соціальна стратифікація — 1. Система ознак і критеріїв соціального розшарування, нерівності в суспільстві (освіта, зайнятість, доходи, престиж тощо); соціальна структура суспільства. 2. Поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи та верстви (страти), які мають різний рівень престижу, влади, освіченості тощо. За основу поділу суспільства беруться різні ознаки: політичні, економічні, біологічні, расові, релігійні тощо. Крім того, суспільство довільно поділяється на вищі, середні та нижчі соціальні верстви, класи й страти.

Основними компонентами соціальної структури сучасної України виступають:

• вищий клас професіоналів, адміністратори;
• технічні спеціалісти середнього рівня;
• комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, які здійснюють керівні функції;
• кваліфіковані робітники;
• робітники, які не мають спеціальної кваліфікації, землероби (колгоспники, робітники радгоспів, фермери тощо);
• групи інженерно-технічних працівників і рядових службовців: науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти, великі групи, які займаються індивідуально-трудовою діяльністю.

Соціальна структура суспільства — система взаємопов’язаних та взаємодіючих спільностей або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільностей і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства постає поняття соціальної спільності, соціальної групи. Система різноманітних видів спільностей (класових, майнових, професійних) і стійких упорядкованих зв’язків між ними називається соціальною структурою населення.

Соціум — це:

• 1. Суспільство як цілісна соціальна система.
• 2. Людська спільність певного типу (родові та сімейно-споріднені, соціально-класові, національно-етнічні, територіально-поселенські спільності).
• 3. Соціальне оточення людини, сукупність форм діяльності людей, що історично склалися.

Спілкування — багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику й стратегію взаємодії сприймання та розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Субкультура — це спільність людей чи соціальне угруповання, чиї переконання, погляди на життя та поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять в окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони належали. Але кожна субкультура протистоїть масовій культурі та може народити велику культуру. Молодіжна субкультура — будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми та цінності.

Суспільство як основна категорія філософії та соціології — це організована сукупність людей, що знаходяться на певному рівні історичного розвитку, об’єднаних характерними для них родинними, груповими, класовими та національними відносинами. Це соціальна самодостатня система, що заснована на співпраці людей і взаємопов’язаності її членів.

Суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, релігійні тощо) — це відносини, що існують між людьми в суспільстві. Ця реальність виникає природно, об’єктивно, незалежно від волі та свідомості окремого індивіда. Вони виникають як стійкі зв’язки між людьми та групами людей, мають істотне значення для співіснування та функціонування певної спільноти людей і відображають становище соціальних суб’єктів у суспільстві, їх ролі в суспільному житті.

Толерантність — це здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від його власних, а також особливості поведінки та способу життя інших; терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується й більших утворень: громади, нації, етносу, раси.

Толерантність у соціології — терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань.

Упередження — думка, що не має фактичного підтвердження й не відповідає дійсності, але при цьому сприймається за істину.

Фемінність — це характеристики, пов’язані з жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в певному суспільстві, або соціальне вираження того, що розглядається як позиції, внутрішньо притаманні жінці.