Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 33. Велика Британія та Франція у 1920-ті рр.

МЕТА

• розповідати про наслідки Першої світової війни для Великої Британії та Франції

• характеризувати зміст реформ Д. Ллойд Джорджа

• визначати місце страйку 1926 р. в історії Великої Британії

• давати оцінку політиці уряду «Національного блоку» у Франції

ДАТИ

1918 р. — надання виборчих прав жінкам Англії

1919 р. — перемога «Національного блоку» на виборах у Франції

1921 р. — надання статусу домініону Ірландії

1924 р. — перший лейбористський уряд у Великій Британії. Перемога «Картелю лівих» на виборах у Франції

1926 р. — загальнонаціональний страйк в Англії. Прихід до влади у Франції блоку партій «Національне єднання»

Велика Британія

Під час Першої світової війни Велика Британія зазнала значних людських втрат (743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених) та матеріальних збитків. Національне багатство країни скоротилося на третину. Промислове виробництво впало на 20 %, країна з кредитора перетворилася на боржника. Військові видатки покривали за рахунок скорочення інвестицій в економіку колоній, внутрішніх і зовнішніх позик, а також збільшення податків. За роки війни податки зросли в шість разів. Життєвий рівень населення знизився.

Несприятливі наслідки війни породжували розкол в англійському суспільстві. Одна частина населення прагнула повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей спричинив негаразди в країні. Інші вважали, що після війни в Англії мають утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої — лейбористи. Ліберали, які в попередні роки були провідною силою в партійно-політичній системі, розкололися між консерваторами і лейбористами.

У 1918 р. Лейбористська партія зробила свій перший рішучий крок до влади й витіснення лібералів із політичного життя. Цьому сприяло те, що партія проголошувала прагнення встановлення «суспільної власності на засоби виробництва і найкращої системи народного управління і контролю в кожній галузі промисловості та кожному виді послуг». Найближчими завданнями було визначено розширення соціального законодавства й подальшу демократизацію політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства. Членами партії автоматично ставали члени профспілок. Це давало їй значну підтримку у виборчому процесі, особливо після проведеної в 1918 р. чергової реформи виборчого права, що ліквідувала майновий ценз і надала право голосу жінкам, яким виповнилося 30 років. На виборах 1918 р. партія лейбористів завоювала 60 місць у палаті громад із 707. Коаліція з консерваторів та лібералів отримала 484 місця і сформувала уряд. Його очолив лідер реформістського напрямку Ліберальної партії Девід Ллойд Джордж.

Уряд поставив собі за мету швидко ліквідувати закони воєнного часу й відновити «нормальне» становище в країні. Так, було ліквідовано систему державного регулювання й контролю, згорнуто військове виробництво. З армії було демобілізовано 4 млн осіб. Проте такі заходи призвели до падіння виробництва і, відповідно, до труднощів у працевлаштуванні. Зростання безробіття спричинило розгортання широкого страйкового руху. У 1919 р. страйкувало понад 2,5 млн осіб. Під їхнім тиском уряд підвищив заробітну плату та скоротив робочий тиждень до 40 годин.

Крім того, уряд прийняв програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених. У 1918 р. було введено восьмирічну освіту, а в 1921 р. — дев’ятирічну обов’язкову безоплатну освіту. Проте реформи не сприяли розвитку виробництва, яке на 1921 р. становило лише 2/3 довоєнного рівня. У 1922—1923 рр. в економіці Англії розпочався застій.

• Д. Ллойд Джордж із дружиною

Економіст Дж. Кейнс про політичну ситуацію в Англії

...Ліберали, втративши здатність завойовувати політичну владу, постачали Консервативну партію «найкращими умами й характерами», а лейбористів — ідеями.

Яку роль почали відігравати ліберали в політичному житті Англії після Першої світової війни?

Ще напередодні Першої світової війни під тиском національного руху Англія обіцяла Ірландії право самоврядування. Щоб примусити Англію виконати свою обіцянку, у 1916 р. в Дубліні спалахнуло повстання («великоднє повстання»), яке було придушене. Після виборів 1918 р. депутати англійського парламенту від Ірландії, більшість із яких були членами партії Шинн фейн («Ми самі»), що очолювала боротьбу за незалежність, у січні 1919 р. зібралися в Дубліні й проголосили Ірландію республікою. Лідер партії Шинн фейн Імон де Валера став її президентом. У відповідь Англія застосувала силу. Війна тривала три роки. Зрештою між сторонами було укладено компромісну угоду про поділ Ірландії.

Угода спровокувала в Ірландії громадянську війну між прихильниками й противниками компромісу. У 1923 р. війна завершилася безрезультатно.

У зовнішній політиці Д. Ллойд Джордж намагався відновити провідну роль Англії у світі. Можна стверджувати, що частково йому це вдалося. Англія досягла максимального розширення своїх колоніальних володінь. Проте вже незабаром країні довелося поступитися деякими здобутками. На Вашингтонській конференції вона була змушена відмовитися від своєї морської першості, визнати незалежність Афганістану та Ірану, а згодом Єгипту, фактично визнати перемогу більшовиків у Росії, погодитися на розширення прав домініонів.

У 1921 р. уряд Д. Ллойд Джорджа здійснив рішучий крок, надавши Ірландії статус домініону. Проте шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням залишалися у складі Великої Британії. Після цього офіційною назвою Великої Британії стало Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Уряд Д. Ллойд Джорджа відіграв роль буфера, який зумів придушити радикальні настрої у країні й стабілізувати становище імперії, але не покращив економічну ситуацію.

На виборах 1922 р. перемогли консерватори, на друге місце вийшли лейбористи. Прем’єр-міністром став Ендрю Бонар Лоу. Його уряд проіснував менше року, і на виборах 1923 р. консерватори зменшили своє представництво в парламенті, а друге місце посіли лейбористи. Оскільки консерватори і ліберали відмовилися разом утворити уряд, було вирішено передати це право лідеру лейбористів Джеймсу Рамсею Макдональду. Він сформував перший в історії країни лейбористський уряд.

Не маючи більшості в парламенті, лейбористи не могли багато змінити, проте домоглися скорочення податків на предмети першої необхідності, збільшення розмірів допомоги безробітним і пенсій за віком, а також державних субсидій на житлове будівництво. Виборців розчарувало те, що лейбористи не виконали обіцянок націоналізувати шахти й залізниці, запровадити податок на капітал.

Побоюючись втратити прихильність виборців, лейбористи ініціювали в жовтні 1924 р. нові вибори, але на них переконливу перемогу здобули консерватори. У 1924—1929 рр. уряд очолював Стенді Болдвін.

В економічній сфері уряд С. Болдвіна намагався повернути Великій Британії роль фінансового центру світу (фунт стерлінга був зміцнений запровадженням його золотого стандарту) і стимулювати промислове виробництво (англійські підприємці отримали право вільно брати участь у конкуренції на світовому ринку). Для підтримки підприємницької діяльності уряд скоротив податок на надприбутки й прибутковий податок. Британських фінансистів і промисловців така політика влаштовувала, на відміну від робітництва. Поступове напруження в суспільстві призвело влітку 1925 р. до протистояння між власниками шахт і шахтарями. 4 травня 1926 р. було оголошено загальний страйк. Кількість його учасників досягла 40 % населення країни. Уряд запровадив надзвичайний стан і спрямував на придушення страйку армію. Виступ вдалося припинити лише в грудні 1926 р.

• Бої в Дубліні. 1921 р.

Запровадження золотого стандарту хоча й погіршило експортні можливості традиційних галузей економіки Англії (металургійна, суднобудівна, гірнича тощо), але позитивно вплинуло на нові види промисловості, засновані на новітніх технологіях (автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна). Завдяки значному науковому потенціалу в Англії розробляли й запроваджували велику кількість нових технологій. Зміни у структурі економіки призвели й до змін географії промислових центрів країни. Так, якщо раніше основні промислові центри були розміщені на півночі, то тепер вони почали зміщуватися на сільськогосподарський південь. Розвиток нових галузей виробництва спричинив зростання споживання електроенергії. Протягом 1920—1939 рр. кількість споживачів збільшилася з 730 тис. до 9 млн осіб. Розвиток електроенергетики сприяв піднесенню в суміжних галузях. Швидко нарощувалося виробництво штучних тканин і гуми.

З Акта про трудові конфлікти й професійні спілки (1927 р.)

1. Цим оголошується,

• що будь-який страйк є незаконним, якщо його метою не є врегулювання трудового конфлікту...; якщо він задуманий і розрахований на те, щоб безпосередньо або через створення труднощів для суспільства застосувати примус стосовно уряду;

• що будь-який локаут є незаконним...;

• якщо будь-яка особа закликає, підбурює, спонукає інших осіб узяти участь у страйку або локауті, який цим Актом оголошений незаконним, то таку особу піддають дисциплінарним судом штрафу... або ув'язненню...;

• протизаконно вимагати від будь-якого члена профспілки робити внески в політичний фонд профспілки...

1. Які обмеження щодо здійснення самоорганізації робітничого руху накладав Акт? 2. Із якою метою його було прийнято?

У 1920-ті рр. у Великій Британії звичними ставали такі побутові речі, як електрочайники, електронагрівачі, електропраски, пральні машини, пилососи, радіо тощо. Легкові автомобілі теж перестали бути предметом розкоші. У 1935 р. ціна автомобіля становила третину річного заробітку викладача. Споживачами цих товарів стали значні прошарки англійського суспільства, особливо високооплачувані робітники нових галузей промисловості, що перетворилися на робітничу еліту.

Зростання доходів і, відповідно, споживання сприяло покращенню життя тих, хто мав роботу, незважаючи на періодичні економічні кризи. Один із робітників писав: «Харчування стало більш різноманітним. Свіжі фрукти можна купити цілий рік. Молоко постачають регулярно... кількість п'яниць зменшилася... У 1880-х рр. часто зустрічалися босі жінки і діти. Сьогодні їх уже не видно. Хустки зникли, їх замінили капелюхи... Дівчата, що раніше чепурилися лише на свята, тепер завжди кокетливо одягнені, турбуються про зачіски й нігті... Проте витрати на пиво, сигарети та інші дрібниці зросли...»

• Армійські частини рухаються на придушення страйку 1926 р.

• Більшовик із ножем у зубах. Передвиборчий плакат «Національного блоку»

Хоча страйк 1926 р. зазнав поразки, він став єдиним серйозним соціальним конфліктом у країнах Заходу цього періоду. Парламент, щоб у майбутньому уникнути таких конфліктів, законом 1927 р. заборонив загальні страйки й пікетування.

Досягти поставлених цілей повною мірою уряд консерваторів не зміг. Темпи зростання економіки були мінімальними, безробіття серед працездатного населення становило 10 %. За таких умов консерватори програли парламентські вибори 1929 р., на яких першість здобули лейбористи.

Франція

11 листопада 1918 р. у Парижі 101 гарматний постріл сповістив про те, що Перша світова війна завершилася. Вона дорого коштувала країні: 1,315 млн осіб загиблими, 2,8 млн пораненими, із яких 600 тис. залишилися каліками. Десять найбільш розвинених північно-східних департаментів були спустошені бойовими діями. До цього додалася висока смертність серед мирного населення від невідомого раніше віруса грипу («іспанка»), що охопив Європу в 1918—1919 рр. Він забрав життя понад 11 % працездатного населення. Країна втратила половину торговельного флоту, було зруйновано понад 10 тис. підприємств, 1,5 тис. мостів і 265 тис. житлових будинків. Витрати на війну становили 200 млрд франків. Борг союзникам досяг 60 млрд франків, із яких 2/3 становив борг США. У результаті революцій у Росії, Туреччині та Австро-Угорщині було втрачено 40 % закордонних інвестицій. Загальна сума збитків від війни досягла 134 млрд франків, що становило чверть національного багатства Франції.

Заклики французького уряду примусити Німеччину відшкодувати збитки ускладнили ситуацію. Рішення Паризької конференції певною мірою компенсували ці втрати.

Перемога у війні мала величезне моральне значення для суспільства. 14 липня 1919 р. відбувся перший післявоєнний військовий парад, а через рік день укладання Комп'єнського перемир'я оголосили святковим. Тоді на Єлисейських полях під Тріумфальною аркою запалили Вічний вогонь над могилою Невідомого солдата, а уряд урочисто оголосив, що бере ветеранів війни під свою опіку.

У 1919 р. відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Перемогу на них здобула правоцентристська коаліція «Національний блок», гаслом якої було «єднання, праця, солідарність між класами, економічний лібералізм, умиротворення релігійних суперечок».

Головною проблемою для уряду «Національного блоку» стала післявоєнна економічна криза, яка спричинила падіння виробництва на 55 %. Спроби уряду скоротити соціальні витрати й запровадити режим жорсткої економії призводили до страйкового руху і протестів. Основу політики подолання кризи становили ліквідація системи державного регулювання, що склалася в умовах війни, надання значних пільг фінансовим групам і монополістичним об’єднанням.

«Національний блок» підпорядкував зовнішню політику потребам внутрішньої. На Генуезькій конференції Франція рішуче вимагала від радянської Росії повернення позичок, наданих російському уряду до війни. У 1923 р. несплата Німеччиною репараційних платежів спричинила окупацію французькими військами Рурського вугільного басейну. Проте це не змінило становище у Франції.

Безрезультатність «рурського конфлікту» й нездатність покращити ситуацію в країні спричинили падіння популярності «Національного блоку» та його розпад. Радикали вийшли з нього й разом із соціалістами утворили нову коаліцію «Картель лівих», який очолив відомий лідер радикалів Едуард Ерріо. На парламентських виборах 1924 р. «Картель лівих» переміг. Він оголосив про зміну внутрішньої і зовнішньої політики Франції. У внутрішній політиці було розпочато широку демократизацію, що полягала в появі закону про політичну амністію, заборону діяльності католицьких чернечих конгрегацій (братств), лібералізацію діяльності політичних партій. Проте вирішити економічні проблеми уряд не зміг.

У зовнішній політиці Франція відмовилася від жорсткого курсу щодо Німеччини й приєдналася до «плану Дауеса». Було встановлено дипломатичні відносини із СРСР. Уособленням нового курсу Франції в зовнішній політиці стала боротьба в Лізі Націй за відмову від війни як засобу політики.

У квітні 1925 р. уряд Е. Ерріо через провал в економічній політиці подав у відставку. Новий уряд, хоча формально й представляв «Картель лівих», поступово згортав його політичний курс. Замість відмови від війни як політичного засобу він розпочав колоніальні війни в Марокко та Сирії, що спричинило розпад «Картелю лівих».

У 1926 р. до влади повернулися правоцентристські сили з коаліцією «Національне єднання». Уряд очолив Раймон Пуанкаре. У внутрішній політиці його першочерговим завданням стало фінансове оздоровлення. Непопулярними заходами (збільшення податків на дрібних власників, скорочення державних службовців, девальвація франка) він подолав інфляцію і стабілізував фінансову систему. Завдяки Р. Пуанкаре, якого назвали «рятівником франка», у країні припинилося зростання цін і вартості життя. Вагомими соціальними перетвореннями уряду стало запровадження в 1926 р. вперше у Франції допомоги з безробіття, а через два роки — пенсії для низькооплачуваних працівників, допомоги в разі інвалідності й хвороби за рахунок підприємців. Крім того, уряд узявся за реалізацію програми будівництва дешевого житла. У Франції розпочалося стрімке економічне зростання, яке тривало до 1930 р. і становило 40 % від довоєнного рівня.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були наслідки Першої світової війни для Англії? 2. Які партії утворили перший повоєнний уряд Англії? Хто його очолював? 3. Коли Англія надала статус домініону Ірландії? Що підштовхнуло її на цей крок? 4. Чому ліберали у 1920-ті рр. поступово втратили вплив на політичне життя Англії? 5. Англійський історик вважає, що реформи Д. Ллойд Джорджа завершили в історії Англії «період екстремізму, коли Британська імперія потерпала від насилля: суфражистки, тред-юніони, ірландці — всі вдавалися до насилля як засобу домогтися своїх вимог». Якими, на вашу думку, були підсумки цього періоду? 6. Чому страйк англійських шахтарів 1926 р. зазнав поразки? 7. Якими були наслідки Першої світової війни для Франції? 8. Завдяки чому «Національний блок» переміг на перших повоєнних виборах у Франції? Чому «Національному блоку» у Франції не вдалося реалізувати свою передвиборчу програму? 9. Чому уряд Дж. Р. Макдональда у Великій Британії та «Картель лівих» у Франції не змогли на тривалий час утримати владу? 10. Завдяки чому уряду Р. Пуанкаре вдалося вивести Францію з кризового стану та забезпечити економічне зростання? 11. Порівняйте розвиток Англії та Франції в перші повоєнні роки. 12. Чому в 1920-ті рр. США переживали економічне процвітання, а Англія — ні? 13. Підготуйте презентацію про повсякденне життя в Англії та Франції у 1920-ті рр.