Довідник з української мови та літератури. 5-9 класи. Кондесюк
Українська література
Література як мистецтво слова. Художній образ та літературний тип. Зміст і форма художнього твору
У широкому значенні література — це все написане, що має суспільне значення. А твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають художньою літературою. Синонімом до терміна художня література є красне письменство. Існують два погляди на те, що таке художня література. Класичне означення літератури йде від давніх греків. Згідно з цією концепцією, літературою називаємо творче відображення дійсності в картинах і образах, створених засобами мови. Таке відображення має і пізнавальне, і виховне, і естетичне значення. Наприкінці XIX — на початку XX століття сформувався й інший погляд на літературу. Згідно з ним, літературою називають мистецтво слова. Розуміння літератури як мистецтва утвердилося у XIX столітті в практиці романтиків, які вважали, що поет наділений креативною силою. «Мистецтво, — відзначає Ю. Ковалів, — художня дійсність, рівнозначна довколишній, естетично неповторна, створена за законами краси, оцінювана на підставі сформульованого І. Кантом "незацікавленого інтересу".
Літературний тип (грец. typos — відбиток, форма, взірець) — образ-персонаж у літературному творі, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальними, неповторними. Саме широким узагальнювальним значенням відрізняється тип від персонажа. За законами художньої творчості, кожен персонаж має бути типовим, утілювати в собі узагальнені риси конкретних людей. Відмінність між образом-типом і персонажем полягає в масштабі узагальнень. До образів-типів можна зарахувати численні образи, створені класиками світової й української літератури: не тільки Прометей, Гамлет, Дон Кіхот, Дон Жуан, а й Гобсек, гоголівські поміщики, Чіпка з роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Художній образ є специфічною формою відображення, клітиною мистецтва, його серцевиною. Це творче відображення в одиничній, конкретно-чуттєвій формі. Художній образ подає об'єктивну картину дійсності у формі суб'єктивного сприйняття, тому одні й ті самі явища, події, факти різними письменниками замальовуються по-різному.
Термін образ вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні образ — це весь твір. У вузькому значенні образ — це окреме слово або вираз. У вірші Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» є образ-персоніфікація «вечірня зіронька встає». У художній літературі йдеться переважно про образи-персонажі. Наприклад, у повісті М. Коцюбинського «Fata morgana» є образи Гафійки, Маланки і Андрія Воликів, Хоми Гудзя. Важливу роль відіграють у творі образи-предмети, образи-пейзажі, образи-символи. Перша частина повісті Коцюбинського «Fata morgana» закінчується такою картиною: «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темні ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками». Ця картина осінньої негоди відповідає настрою заробітчан. «Йдуть та й ідуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ». Картина осінньої негоди співзвучна з настроями Андрія, Маланки й нещасних пригнічених злиднями заробітчан, які повертаються додому. В епізодах народного повстання природа освітлена загравою палаючих маєтків.
Важливе місце в мистецькому творі посідають поняття змісту і форми, які дають змогу створити повноцінний художній образ. Зміст і форма органічно пов'язані між собою, вони взаємодоповнюють одне одного.
Форма — це зовнішня оболонка художнього витвору, вибір митцем зображально-виражальних засобів і технічних прийомів. Форма зумовлює композицію, структуру, темпоритмову побудову художнього твору, які допомагають митцеві розкрити його основний зміст. Зміст художнього твору є яскравим свідченням існування діалектики суб'єктивного і об'єктивного, адже, відображаючи певні процеси та явища, митець обов'язково висловлює своє ставлення до них у контексті свого світосприйняття.
Мотив (від італ. motivo — привід, спонукання) — тема ліричного твору (у літературознавстві). Наприклад, мотив пробудження природи й людських сподівань у вірші «Стояла я і слухала весну...», мотив національної неволі у вірші «Оргія» Лесі Українки. Провідний мотив називається лейтмотивом.
