Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

Півцарства за титул

Мольєр (1622-1673). «Міщанин-шляхтич»

Люди повинні бути показані в комедії такими, якими вони є насправді, аби в дійових особах її можна було б упізнати наше сучасне суспільство.

Мольєр

Шлях до мрії буває складний і непередбачуваний. Підступна доля часто обіцяє золоті гори, які чогось не спокушають, а навіть дратують, і ви зрештою цураєтеся її, бо це не те, чого прагне душа. Так було з найбільшим комедіантом усіх часів — Мольєром, справжнє ім’я якого — Жан-Батист Поклен. Він народився в Парижі 22 січня 1622 р. В епоху Людовика XIV, Короля-Сонця, Франція переживала справжній розквіт. Король любив усе красиве — театр, балет, був чудовим танцюристом і намагався облаштувати своє життя за принципом безперервного свята. Свято потребувало відповідного оформлення, до якого належали тоді модні гобелени та меблі. Батько Жана-Батиста був королівським шпалерником, тобто мав дуже прибутковий бізнес, і синові, щоб стати заможним, варто було лише продовжити справу батька. Але він не захотів, хоча й мав вишуканий смак.

Успадкувавши майно, Жан витратив гроші батька на створення Блискучого театру — так він його назвав. Сам же, щоб не ганьбити батька — акторська професія в XVII ст. вважалася гріховною, — назвався Мольєром. Але підкорити Париж — столицю театрального мистецтва XVII ст., до того ж із серйозними конкурентами, — було не так просто. Комедії — низький жанр, і Мольєр, навіть не підозрюючи про власну геніальність у комедіографії, ставив трагедії. Існує міф, що хтось із глядачів, розчарований мольєрівськими трагедіями, просто під час вистави жбурнув у нього яблуком, після чого драматург зрозумів, що треба терміново змінювати жанр.

Насправді все було значно складніше. Театр прогорів, Жан опинився в борговій ямі, але трупа викупила його, й актор прийняв серйозне рішення: він їздитиме ярмарками, щоб вчитися театрального мистецтва. На цілих тринадцять років Мольер зі своєю трупою покинув Париж, щоб повернутися знаменитим.

Знайомтеся, автор!

Справжнє ім'я: Жан-Батист Поклен.

Дата й місце народження: 1622 р., Париж (Франція).

Дата й місце смерті: 1673 р., Париж (Франція).

Освіта: Клермонський колеж (нині — ліцей Луї-де-Гранд; готувався стати юристом) і Орлеанський університет (декілька курсів).

Найвідоміші твори: комедії «Міщанин-шляхтич», «Тартюф», «Дон Жуан», «Скупий», «Мізантроп» та ін.

Мольєр. Художник П'єр Міньяр І (можливо), до 1700 р.

• Майбутній драматург відмовився і від батькового бізнесу (виробництво гобеленів і меблів), і від іспиту на право бути юристом. Головною пристрастю юнака була сцена.

• У 1658 р. виступив перед королем Людовіком XIV, якого вразив виконанням ролі закоханого лікаря. Колектив здобув право виступати в Парижі та власну сцену (спочатку Пті-Бурбон, пізніше Пале-Рояль).

• Був автором гострих і дошкульних комедій, завдяки чому нажив при дворі немало ворогів і став постійним об'єктом пліток.

• Легенда стверджує, що свій останній спектакль Мольєр зіграв тяжкохворим і помер невдовзі після нього. Актор не встиг написати традиційну відмову від ремесла й прийняти причастя. Це ускладнило поховання.

• У житті драматурга є чимало таємниць. Наприклад, дехто сумнівається в авторстві комедій Мольєра (їх приписують перу П'єра Корнеля).

• Французьку мову у світі прийнято називати мовою Мольєра.

Смерть Мольєра. П'єр-Огюст Вафлар, 1806 р.

Руйнівники міфів

Спростуйте чи доведіть міф

У Парижі протягом XVIII ст. побутувала легенда, що костюм, який одягав актор у ролі Журдена, приносить успіх кожному, хто його носить. Костюм використовували багато акторів, вважаючи, що він приносить їм славу і прихильність публіки. Навіть після того, як костюм зносився, його зберігали у паризькому театрі як талісман. Згодом на сцені спеціально залишали кілька елементів від «костюма Журдена» як символ театрального талану.

КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ

Восени 1669 р. до Парижа прибуло турецьке посольство. Вражений розкішшю і багатством Версалю, посол не зміг стримати заздрощів і в приватній розмові з королівською свитою ніби ненароком заявив що, мовляв, на коні його повелителя дорогоцінного каміння більше, ніж на камзолі короля Франції. Це розлютило Людовика XIV: він негайно вислав посла з країни, а Мольєру замовив комедію, в якій би висміювалися турки і їхні чудернацькі церемонії.

Мольєр мав природне відчуття такту й не міг собі дозволити відкрито глузувати над національними традиціями сусідньої країни. Талановитий в усьому, він знайшов спосіб загоїти ущемлене самолюбство короля й порадувати світську публіку. Так з’явився пан Журден — простуватий буржуа, який, щойно вийшовши в люди, надумав родичатися з аристократами, щоб зайняти гідне місце в суспільстві.

Блискучу комедію-балет «Міщанин-шляхтич» було зіграно у Версалі 14 листопада 1670 р.

МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ

Комедія на п’ять дій

ДІЙОВІ ОСОБИ КОМЕДІЇ

Пан Журден — міщанин.

Пані Журден — його дружина.

Люсіль — дочка Журденів.

Клеонт — закоханий у Люсіль.

Дорімена — маркіза.

Дорант — граф, закоханий у Дорімену.

Ніколь — покоївка в Журденів.

Ков’єль — слуга Клеонта.

Учитель музики.

Учень учителя музики.

Учитель танців.

Учитель фехтування.

Учитель філософії.

Кравець...

Дія відбувається в Парижі, у господі пана Журдена.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА 1

Учитель музики (до співаків): Заходьте до цієї зали і відпочиньте тут, поки він прийде.

Учитель танців (до танцюристів): І ви теж заходьте сюди, на цей бік.

Учитель музики (своєму учневі): Готово?

Учень: Так.

Учитель музики: Подивимось... О, та й справді добре!

Учитель танців: Щось новеньке?

Учитель музики: Так. Це музика для серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.

Учитель танців: Дозвольте глянути?

Учитель музики: Ви її почуєте разом із діалогом, коли з’явиться пан Журден. Зараз він вийде.

Учитель танців: Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики: Ото, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців: Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики: Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців: Щодо мене, то признаюся вам, — мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють; на мою думку, для артиста справжня мука — тішити дурнів, марнувати час і сили на те, щоб зворушити якогось йолопа. Що не кажіть, а все-таки дуже приємно працювати для людей, які здатні відчути всі тонкі нюанси мистецтва, вміють оцінити красу нашої праці й щирою похвалою дають нам кілька дійсно чудових хвилин...

Учитель музики: Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! Самих оплесків для життя ще надто мало, людина потребує чогось соліднішого! Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин — неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів.

Учитель танців: Я де в чому погоджуюся з вами... Та все ж мені здається, що для вас гроші надто вже багато важать. Грошолюбство — така паскудна річ, що кожній чесній людині слід не показувати нахилу до неї.

Учитель музики: А проте ви ж не відмовляєтеся від тих грошей, що їх наш панок вам дає?

Учитель танців: Звичайно, не відмовляюсь, але запевняю вас, я дбаю не тільки про гроші. Я хотів би, щоб він при своїх достатках хоч трохи виховав свій смак.

ЯВА 2

Пан Журден: Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?

Учитель танців: «Жарт!..». Який жарт?

Пан Журден: Ну, той... Чи як там, по-вашому? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?

Учитель танців: Ага-а!

Учитель музики: Ми до ваших послуг.

Пан Журден: Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти... Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.

Учитель музики: Ми цього певні.

Пан Журден: Що ви скажете про цей індійський халат? Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вбирається вранці в такі самісінькі халати.

Учитель музики: Він вам дуже до лиця.

Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол): Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи. Я вам подобаюсь у цьому костюмі?

Учитель танців: Розкіш! Краще й бути не може.

Пан Журден: То що ж ви мені покажете?

<Пан Журден слухає співачку, а далі і сам співає бадьору пісеньку про Жанетту.>

Урок танців месьє Журдена. Художник Вільям Пауелл Фріт

Пан Журден: Бачите, а ще й не вчився музики.

Учитель музики: А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...

Учитель танців: ...І виховують у людини почуття прекрасного.

Пан Журден: Хіба вельможне панство теж вчиться музики?.. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку...

<Учителі сперечаються, чия наука важливіша; суперечка переростає у бійку; новачку, вчителю філософії, дістається найбільше.>

ДІЯ ДРУГА

ЯВА 6

Учитель філософії (поправляючи комір): Вернімося до нашої лекції.

Пан Журден: Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!

Учитель філософії: Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

Пан Журден: Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір’ю не вчили мене різних наук у дитинстві.

Учитель філософії: Ваші міркування дуже розумні; nam, sine doctrina, vita est quasi mortis imago. Вам це зрозуміло, бо ви, звичайно, знаєте латину?

Пан Журден: Атож, а ви, проте, поясніть мені так, ніби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?

Учитель філософії: Це означає: «Без науки життя майже подібне до смерті».

Пан Журден: Тай мудра ж ота латина!

Учитель філософії: Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден: Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії: З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден: А що це за штука — логіка?

Учитель філософії: Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден: Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії: Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Fario, Baralipton тощо.

Пан Журден: Ex, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії: Хочете вчитися моралі?

Пан Журден: Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії: Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Журден: Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії: Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Пан Журден: А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії: Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден: Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії: Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден: Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії: Охоче.

Пан Журден: А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії: Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, є, і, о, у.

Пан Журден: Це все я розумію.

Учитель філософії: Щоб вимовити звук А, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден: А, а. Так.

Учитель філософії: Звук Є треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, є.

Пан Журден: А, є, а, є. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії: А щоб вимовити звук І, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, є, і.

Пан Журден: А, є, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії: Щоб вимовити звук О, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден: О, о. Авжеж, так, правда! А, є, і, о, і, о. Просто — чудо! А, о, і, о.

Учитель філософії: Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден: О, о, о. Ваша правда. O. Як добре, коли дечого навчишся!

Учитель філософії: Щоб вимовити звук У, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.

Пан Журден: У, у. А й справді так. У.

Учитель філософії: Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну, — вам досить тільки вимовити: у.

Пан Журден: У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!

Учитель філософії: Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.

Пан Журден: І вони такі ж цікаві, як і оці?

Учитель філософії: Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну Д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.

Пан Журден: Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!

Учитель філософії: А коли схочете вимовити Ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.

Пан Журден: Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!

Учитель філософії: А щоб вимовити Р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.

Пан Журден: Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.

Учитель філософії: Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден: Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії: Гаразд.

Пан Журден: Адже ж це буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії: Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден: Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії: Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден: Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії: Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден: Чому?

Учитель філософії: А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден: Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії: Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.

Пан Журден: А коли ми розмовляємо — це що ж таке?

Учитель філософії: Проза.

Пан Журден: Що? Коли я кажу: «Піколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?

Учитель філософії: Так, пане.

Пан Журден: Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Афіша мюзиклу «Ах, вищий світ!» у Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара (2012)

Сцена з «Міщанина шляхтича». Національна опера Бордо (2022)

Учитель філософії: Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден: Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії: Треба було б написати докладніше.

Пан Журден: А як же воно найкраще?

Учитель філософії: Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Пан Журден: От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре.

ЯВА 8

Пан Журден: Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

Кравець: Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пан Журден: Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.

Кравець: Вони ще розтягнуться.

Пан Журден: Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.

Кравець: Зовсім не муляють, пане.

Пан Журден: Як то не муляють?!

Кравець: Ні, вони зовсім вам не муляють.

Пан Журден: А я вам кажу, що муляють.

Кравець: Це вам тільки так здається.

Пан Журден: Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!

Кравець: Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.

Пан Журден: Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.

Кравець: Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.

Пан Журден: А хіба про це треба говорити?

Кравець: Аякже. Всі аристократи носять тільки так!

Пан Журден: Аристократи носять голівками донизу?

Кравець: Авжеж, пане.

Пан Журден: О! А й справді гарно.

Кравець: Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.

Пан Журден: Ні, ні.

Кравець: Ви тільки скажіть.

Пан Журден: Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?

Кравець: Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.

Пан Журден: А перука й пера пристойні?

Кравець: Все як слід.

Пан Журден (придивляючись до правцевого вбрання): Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець: То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пан Журден: Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

Кравець: Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?

Пан Журден: Аякже, давайте.

Кравець: Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 3

Пані Журден: Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пан Журден: Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден: Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

Пан Журден: Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Пані Журден: Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають та пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.

Ніколь: Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі — робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.

Пан Журден: Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!

Пані Журден: Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?

Ніколь: А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... І незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.

Пан Журден: Цитьте ви, і покоївко, і жінко!

Пані Журден: Може, ти хочеш вивчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?

Ніколь: Може, вам заманулося когось убити?

Пан Журден: Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — ні одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги.

Пані Журден: Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в нас якраз на порі.

Пан Журден: Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.

Ніколь: Я чула, пані, що вони, щоб ситніша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.

Пан Журден: Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.

Пані Журден: А чи не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ?

Пан Журден: А чому б то й ні? Я б з радістю дозволив відшмагати себе отут при всіх хоч і зараз, аби тільки знати все те, чого вчать у школі!

Ніколь: Так, так. Оце б вам добре кісточки розім’яло.

Пан Журден: Атож.

Пані Журден: Все це, ох, яке потрібне, щоб вести наше господарство!

Пан Журден: А щоб ти знала! Ви обидві міркуєте собі, як дві курки, і мені сором, що ви такі темні... Як же вони мене дратують, оці дурелі!

Пані Журден: Вижени ти всіх отих панків з їхніми дурощами.

Ніколь: А особливо того, довготелесого фехтувальника: де не пройде по хаті, там і насмітить.

Пан Журден: Ти ба! їм учитель фехтування не припав до серця! А ось я тобі зараз доведу, що ти нічогісінько не тямиш. (Наказує подати собі рапіри, і одну з них дає Ніколь). На, тримай. Стій рівно! Коли хочеш колоти квартою, то треба зробити так, а коли хочеш колоти терсом, то треба зробити так. Це найвірніший засіб, щоб тебе ніколи не вбили, а коли б’єшся з ким-небудь, то найважливіше знати, що тобі не загрожує небезпека. Ану лишень спробуй, кольни мене разочок!

Ніколь: Ну ось, маєте! (Кілька разів коле пана Журдена).

Пан Журден: Помалу! Ей, ти! Ой! Обережно!.. Хай тобі чорт, негіднице!

Ніколь: Ви ж самі звеліли колоти.

Пан Журден: Звелів, але ти почала колоти мене терсом, замість того щоб колоти мене квартою, і ти не маєш навіть терпіння почекати, поки я відіб’ю удар.

Пані Журден: Та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! Чи чувано таке! І всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався.

Пан Журден: Якщо я вітаю в моїй господі аристократів, то це свідчить тільки про те, що я маю витончений смак. Далеко розумніше знатися з ними, ніж приятелювати з твоїми міщанами.

Пані Журден: Нічого й казати! Велику ти маєш користь від знайомства з шляхетними панами! А особливо від того красунчика графа, яким ти так захопився, що й розум втратив!

Пан Журден: Цить мені! Подумай перш, ніж маєш щось сказати. А чи знаєш ти, жінко, що ти зовсім не знаєш, про кого ти говориш, коли ти говориш про нього? Це дуже висока особа, далеко значніша, ніж ти собі уявляєш, — справжній вельможа; він розмовляє з самим королем так само, як оце я з тобою. Хіба ж це не велика честь для мене, що така вельможна особа так до мене вчащає, називає мене своїм дорогим другом і вважає мене собі за рівню? Нікому й на думку не спадає, які послуги він мені робить, а при всіх він буває такий ласкавий до мене, що мені аж самому стає незручно.

Пані Журден: Еге ж, він робить тобі послуги, він до тебе ласкавий, але за те ж і грошенята в тебе позичає.

Пан Журден: Ну той що! Хіба ж те не робить мені честі, що я позичаю гроші такій вельможній людині? Та чи ж можу я не зробити такої дрібнички для людини, що зве мене своїм дорогим другом?

Пані Журден: А той вельможний пан, що він робить для тебе?

Пан Журден: Ого-го! Всі здивувалися б, якби довідались.

Пані Журден: А саме?

Пан Журден: Годі! Цього вже я не скажу. Досить з тебе й того, що коли я й позичив йому грошей, — він поверне мені свій борг увесь до останнього су, і то дуже скоро.

Пані Журден: Овва! Дожидайся!

Пан Журден: Він дав мені шляхетне слово честі.

Пані Журден: Брехня!

Пан Журден: Замовкни! Та ось і він сам.

Пані Журден: Цього ще бракувало! Напевне, знову прийшов позичити в тебе грошей. Дивитися на нього гидко!

Пан Журден: Замовкни, кажу тобі!

ЯВА 4

Дорант: Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

Пан Журден: Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дорант: А пані Журден як поживає?

Пані Журден: Пані Журден живе собі як може.

Дорант: О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!.. В цьому костюмі ви виглядаєте чудово. В нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден: Хе-хе!

Ілюстрація до «Міщанина-шляхтича». Художник Чарлз Роберт Леслі, бл. 1841 р.

Пані Журден (набік): Знає, як підійти!

Дорант: Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік): Еге ж, однаковий дурень — що ззаду, що й спереду.

Дорант: Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден: Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). В королівській спочивальні!..

Дорант: Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Пані Журден (набік): Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

Дорант: Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші і, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Журден: Вельможний пане, ви жартуєте...

Дорант: Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пан Журден: Я цього певний, вельможний пане.

Дорант: Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пан Журден (стиха до пані Журден): Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Дорант: Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пан Журден (стиха до пані Журден): Хіба ж я тобі цього не казав?

Дорант: Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден): Все твої безглузді підозри!

Дорант: Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден: Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Дорант: Так.

Пан Журден: Другого разу — сто двадцять.

Дорант: Так, так.

Пан Журден: Потім — ще сто сорок.

Дорант: Ви маєте рацію.

Пан Журден: Все те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант: Рахунок точний. П’ять тисяч шістдесят ліврів.

Пан Журден: Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі... Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів — вашому кравцеві... Чотири тисячі триста сімдесят дев’ять ліврів дванадцять су і вісім деньє — вашому крамареві... І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє — вашому сідляреві.

Дорант: Все правда. Скільки ж виходить разом?

Пан Журден: Разом — п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант: Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, — і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена)·. Цей панок робить з тебе дійну корову.

Пан Журден (стиха до пані Журден): Цить!

Дорант: Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден: Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена): Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден): Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорант: Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пан Журден: Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена): Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?.. Ех! Ти таки справжній йолоп!

<Люсіль, доньку пана Журдена, любить молодий міщанин Клеонт; пані Журден не проти їхнього шлюбу.>

ЯВА 12

Клеонт: Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден: Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт: Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.

Пан Журден: Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.

Клеонт: Чому?

Пан Журден: Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден: Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чи що?

Пан Журден: Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Журден: Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?

Пан Журден: Ото хтось тебе за язика тягне!

Пані Журден: Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден: Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, — тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журден: Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.

Ніколь: Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!

Пан Журден (до Ніколь): Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.

Пані Журден: Маркізу?

Пан Журден: Еге ж, маркізу.

Пані Журден: Ой лишечко! Крий нас, боже!

Пан Журден: Це вже вирішена справа.

Пані Журден: Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо, — загомоніли б усі, — як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму». Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами».

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

ЯВА 15

Пан Журден: Сто чортів! Усі мені дорікають, що я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством. Від них маєш тільки повагу та шану. Далебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге — графом чи маркізом.

Пан і пані Журден. Кадр із фільму «Міщанин шляхтич» (2009, реж. Крістіан де Шалонж)

Журден. Ілюстрація Едмона Джефруа, XIX ст.

<Відіславши дружину, Журден влаштовує у себе прийом, куди запрошено графа Доранта і маркізу Дорімену, вдову, яку Журден вважає своєю коханою і якій через графа передає дорогі дарунки. Граф, утім, говорить, що це від нього. Про все дізнається пані Журден. Щоб покласти край дивацтвам глави сім’ї, Журдена вирішили розіграти.>

Комедія закінчується балетом.

Переклад Ірини Стешенко

Камзол — чоловічий одяг до колін, який щільно облягав талію.

Кварта і терс (терція) — основні позиції рук у фехтуванні (четверта і третя у прийнятому переліку).

Паладин — доблесний лицар, вірний своєму пану чи дамі.

Плюмаж — оздоба з пір'я на чоловічому капелюсі.

Рапіра — холодна зброя з довгим тонким двостороннім лезом.

Серенада — музична композиція, пісня на честь певної особи.

Універсалія — загальне поняття.

Грошова система Франції XVI—XVII ст.

Лівр — золота монета, за ціною дорівнює 1 фунту (0,4895 кг) срібла.

Луїдор — золота монета завважки 6,751 г.

1 лівр — 20 солей (народна назва — су) — 240 деньє.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1. Прочитайте початок п'єси (дія І, ява 1). Чи можна визначити її жанр уже за першими рядками? Прокоментуйте репліку вчителя музики (від слів «Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого...» до кінця фрази). Коротко схарактеризуйте головного героя за цією реплікою.

2. Чим смішить глядачів перша поява пана Журдена в п'єсі? Від чого він відчуває справжню насолоду? Дайте відповідь, звернувшись до тексту (дія 1, ява 2).

3. Яке враження справляє на вас пан Журден у сцені з учителем філософії (дія II, ява 6)? Чи справді він хоче навчатися, і якщо так, то чого саме?

4. Поясніть, чому Журден обирає орфографію. Що нового для себе він відкриває у цій галузі знань?

5. Прочитайте мовчки і прокоментуйте сцену зустрічі пана Журдена з кравцем (дія II, ява 8). Яке ставлення до обох персонажів виникло у вас? Назвіть їхні основні риси. Поміркуйте, чому люди, яким Журден платить чималі гроші, обдурюють його?

6. Поясніть, для чого Мольєр створює спеціальну церемонію, щоб приміряти нове вбрання Журдена.

7. Проаналізуйте сцену візиту до маєтку Журденів представника придворної знаті — графа Доранта (дія IІІ, ява 3). Зауважте, як він маніпулює господарем. Які вади характеру Журдена використовує він при цьому?

8. Які характеристики дає пані Журден Доранту і своєму чоловікові? Чи згодні ви з ними?

9. Дія III, яви 12, 15. Прочитайте та охарактеризуйте сцени з точки зору композиції: визначте кульмінацію і розв'язку. Чим подобається вам розв’язка комедії «Міщанин-шляхтич»? Оцініть у зв'язку з цим майстерність Мольєра.

https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Moller-1

1. Вікторина. Класицизм
2. Вікторина за біографією і творчістю Мольєра
3. Увідповідни дійових осіб п’єси
4. Упізнай дійову особу за цитатою
5. Доповни речення пропущеними словами

ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ

10. Підготуйте виразне читання діалогу вчителів музики і танців між собою та з паном Журденом (дія І, яви 1-2). Визначте гумористичні та іронічні риси у цьому діалозі.

ЖИВІ СТОРІНКИ

11. Об'єднайтесь у пари та розіграйте діалог Журдена і вчителя філософії про написання «ніжної записочки» (дія II, ява б). Оцініть уміння вчителя та учня будувати висловлювання. У чому комізм цієї сцени?

12. Прочитайте сцену візиту графа до маєтку Журденів (дія III, ява 3) самостійно. Визначте, для чого потрібні у п'єсі пані Журден і Ніколь. Розподіліть ролі та зіграйте в класі сцену сварки Журдена з дружиною і служницею.

13. Оберіть у своєму колі «театральних критиків». Вислухайте їхні зауваження щодо зіграних ролей. Висловіть власне ставлення до гри «акторів».

ПІЗНАЄМО СЕБЕ

«Міщанин-шляхтич» — це не просто комедія, а гостре соціальне спостереження, яке дає нам змогу побачити власні недоліки і слабкості. Твір Мольєра допомагає нам замислитися над тим, що насправді важливо в житті і які цінності є достоту значущими. Доведіть це твердження, обговоривши в групах/парах запропоновані ситуації.

Ситуація 1.

Як і Журден, багато сучасних людей прагнуть виглядати краще в очах інших. Уявіть, що ви маєте можливість за допомогою фотофільтрів і про грами «Фотошоп» створити ідеальний образ у соціальних мережах, який не зовсім відповідає вашому в реальності. Чи варто створювати ілюзію «досконалості» заради популярності й уваги, як це робить Журден у своїх прагненнях до дворянства? Чи варто залишатися чесними в соціальних мережах, навіть якщо це не принесе багато «вподобайок»?

Ситуація 2.

У сучасному суспільстві зовнішній успіх часто асоціюється з матеріальними досягненнями та соціальним статусом. Журдену, наприклад, хочеться виглядати успішним дворянином. Що важливіше для вас — виглядати успішними в очах інших чи внутрішньо рости і займатися тим, що справді приносить радість і задоволення?

ТВІР У МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ

Твір відіграв важливу роль у розвитку французького і світового театру. Комедія-балет із музикою Жана Люллі до сьогодні не сходить зі сцени, проте твір також був осучаснений. Наприклад, у 2009 р. компанія Compagnie des voyages Imaginaires запропонувала оригінальну версію, в якій деякі ролі виконують ляльки та роботи.

• Музику для постановок писали Шарль Гуно, Piхард Штраус, Андре Жоліве.

• Кілька разів пан Журден з'являвся на кіно- чи телеекранах. Остання екранізація — телефільм Крістіана де Шалонжа «Міщанин-шляхтич» (2009, Франція; у головній ролі — Крістіан Клав'є).

• Героїв твору — пана Журдена, його дружину, Доранта і Дорімену (точніше, Селімену) — можна побачити у кінофільмі «Мольєр» (2007, реж. Лоран Тірар).

Постер до фільму «Мольєр» (2007)

Постери відеозаписів спектаклю у театрах Франції

СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

Пограйте з однокласником/однокласницею в гру «Хрестики-нулики». Розпочніть із клітинки № 5, а потім оберіть дві наступні так, щоб якнайшвидше закінчити гру. Обрані клітинки містять завдання, які треба виконати, скориставшись доступним цифровим інструментом.

1. Створіть постер до вистави або фільму, прорекламувавши актора, який, на вашу думку, найбільше підходить до виконання ролі пана Журдена.

2. Створіть буктрейлер. Розкажіть коротку історію про конфлікт і героїв, не розкриваючи зайвого.

3. Створіть рекламу комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Напишіть, чому варто її прочитати: а) однокласникам й одно класницям; б) батькам або рідним.

4. Створіть плейлист YouTube із 5 пісень, які стануть саундтреком фільму за мотивами комедії. Поясніть свій вибір і його значення в історії

6. Створіть профіль Журдена: опишіть пости, які він публікує; придумайте коментарі до постів від його знайомих. Які хештеги він би використовував?

7. Створіть флешбек (подорож у минуле): історію Журдена. Чому він захотів мати статус дворянина?

8. Створіть колаж або плакат мрії пана Журдена, який би відображав його бажання та цілі.

9. Намалюйте або створіть обкладинку за твором Мольєра «Міщанин-шляхтич».

ОЦІНЮЄМО СЕБЕ

Дайте усні (письмові) відповіді на запитання. Кожна правильна відповідь — 2 гайворони.

1. Чому Мольєр порушував правила класицизму, створюючи комедії?
2. Чому у п'єсі «Міщанин-шляхтич» драматург лише формально виконав побажання короля Людовіка XIV висміяти турків?
3. Чому пана Журдена не можна назвати нерозумною людиною?
4. Чому вчителі, кравець та дворяни у п'єсі є негативними персонажами?
5. Чому пані Журден була проти заміжжя Люсіль із дворянином?
6. Чому комедія «Міщанин-шляхтич» є актуальною?

Напишіть есе про те, як змінилися ваші погляди на літературу протягом вивчення творів розділу «Конфлікт мрії й реальності». Що нового ви дізналися? Як це вплинуло на ваше сприйняття прочитаних творів? Вартість роботи — 1 соверен.