Зарубіжна література. 7 клас. Горобченко
Істину бачить лише серце
О. Генрі. «Дари волхвів». «Останній листок»
Справа не в дорозі, яку ми обираємо; те, що усередині нас, примушує нас обирати дорогу.
О. Генрі
О. Генрі
У світовій літературі небагато справжніх майстрів короткого оповідання, бо писати в цьому жанрі надзвичайно складно. До письменників «найвищого пілотажу» зараховують американського письменника Вільяма Сідні Портера, який обрав літературний псевдонім О. Генрі. Минають роки, а людство сміється й водночас сумує, читаючи його безсмертні твори. До новел митця хочеться повертатися в різні періоди життя, бо там можна знайти відповіді на всі запитання. У його героїв ми вчимося милосердя, любові й мудрості.
Іноді здається, що ми потрапили у надзвичайно складну ситуацію, виходу з якої немає. Як бути? До кого звернутися за допомогою? Чи може бути щасливою людина, яка не має грошей, срібла й золота? Вирушаймо за відповідями в захопливу літературну мандрівку!
Знайомтеся, автор!
Ім’я: Вільям Сідні Портер
Дата і місце народження: 1862, Грінсборо (США)
Освіта: вища школа Ліндсей-Стріт
Кар’єра: бухгалтер, фармацевт, пастух на ранчо, художник-картограф, касир, журналіст, письменник
Хобі: розіграші, карикатури і шаржі, танці, гра на гітарі
Дата і місце смерті: 1910, Нью-Йорк (США)
Найвідоміші твори: роман «Королі і капуста»; збірки новел «Чотири мільйони», «Непогасний світильник», «Серце Заходу», «Голос міста», «Благородний шахрай» та інші.
Поштова марка з портретом О. Генрі
• Існує кілька версій походження псевдоніму О. Генрі — від імені на обкладинці фармацевтичного довідника до слів ковбойської пісеньки.
• Свою першу новелу «Різдвяний подарунок Діка Свистуна» О. Генрі написав, відбуваючи покарання за розтрату у в’язниці. Вина письменника не доведена дотепер.
• Новела «Дари волхвів» була написана після того, як Портер, переховуючись від поліції, примчав на Різдво до тяжко хворої дружини. Він устиг попрощатися з коханою, а вона — подарувати чоловікові останній різдвяний подарунок — золотий ланцюжок для його годинника. Бідолашна жінка не знала, що цей годинник Портер продав кількома днями раніше, щоб на виручені гроші придбати квиток до рідного міста.
• О. Генрі щороку писав кілька десятків новел. А всього їх 273.
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Кажуть, що для щастя людині треба небагато. Маєте можливість це перевірити. Уявіть, що за плечима у вас є рюкзачок, у якому лежить усе, щоб ви відчували себе щасливим/щасливою. Запишіть ці речі та відчуття. Дайте собі відповіді на запитання: що лежить там? хто збирав цей багаж? що в ньому ваше? що там не ваше? Можливо, від чогось треба відмовитися чи, навпаки, щось додати?
Ключі до тексту
Цар Соломон був чи не наймогутнішим і найрозумнішим царем Давньої Юдеї; йому приписують надприродні здібності та володіння чудесними предметами. Словом, не володар, а казка! І прибула якось до нього цариця далекої Шеби (чи Сави, як називали її юдеї) Білкіс, щоб «випробувати його загадками». Загадки Соломон розгадав, дари прийняв, але більшого цариці дати не міг, тож довелося їй повертатися назад ні з чим. А краса цариці, як і мудрість Соломона, залишитися жити в легендах та священних текстах.
Тінторетто. Цариця Савська перед Соломоном (1555)
З того ж джерела і перекази про волхвів та їх дари. Волхвами у давні часи називали мудреців, чаклунів або жерців. Біблійні перекази розповідають, як троє з них — Каспар, Мельхіор і Бальтазар — побачили на небі зірку, що провіщала народження Ісуса, і пішли привітати нового Царя Юдейського. На знак особливої поваги вони принесли Сину Божому дари: золото (символ верховенства і влади земної), ароматні смоли — ладан (символ безсмертя, мудрості і влади небесної) та миро (символ людської суті, добрих справ). Цим самим мудреці намагалися виразити всю повагу до новонародженого та його місії. Стверджують, що більш вагомих і дорогих дарів історія людства не знала.
Ми живемо в іншому світі і давні перекази сприймаємо як щось далеке і нереальне. Проте буденне життя часто сповнене не менш романтичних і дивовижних подій. Не вірите? Прочитайте історію, автор якої потрапив у схожу ситуацію, і переконайтесь самі.
ДАРИ ВОЛХВІВ
Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. Із них шістдесят центів — монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.
Що було діяти — хіба впасти на стару, потерту маленьку кушетку і заплакати. Так Делла і зробила. З цього маємо дійти повчального висновку, що життя складається з сліз, зітхань, усмішок, причому зітхання переважають.
Поки господиня переходить поступово від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована квартира за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне з цим поняттям, безперечно, має.
Внизу, у вестибюлі, скринька для листів, у щілину якої не ввійшов би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не пощастило б витиснути ніякого звуку. На дверях була ще прикріплена картка з написом «М-р Джеймс Діллінгем Янг».
Слово «Діллінгем» розтягнулось на всю довжину в той недавній час процвітання, коли власник цього імені одержував тридцять доларів на тиждень. Тепер він заробляв тільки двадцять доларів, і літери в слові «Діллінгем» поблякли, немовби серйозно замислились, чи не скоротитись їм до скромного, без претензій «Д». Та хоч коли містер Джеймс Діллінгем Янг, приходячи додому, піднімався у свою квартиру на верхньому поверсі, його завжди зустрічав вигук «Джім!» і гарячі обійми місіс Джеймс Діллінгем Янг — її ви вже знаєте як Деллу. А це й справді так гарно!
Делла перестала плакати і провела пуховкою по щоках. (...) Завтра Різдво, а у неї тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джімові! Вона місяцями економила буквально кожен цент, і ось це все, що вдалося зібрати. За двадцять доларів на тиждень далеко не заїдеш. Витрати були більші, ніж вона розраховувала. Витрати завжди більші. Тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джімові! її Джімові! Багато щасливих годин провела вона, роздумуючи, що б таке подарувати йому на Різдво. Щось особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джімові. (...)
Вона раптом одійшла од вікна і зупинилась перед дзеркалом. Очі її сяяли, як діаманти, але за якихось двадцять секунд лице втратило свої кольори. Вона хутенько висмикнула шпильки і розпустила своє довге волосся.
У подружжя Джеймс Діллінгем Янг було дві речі, якими вони дуже пишалися. Одна — це золотий годинник Джіма, що належав колись його батькові та дідові, друга — волосся Делли. Якби цариця Савська жила в будинку навпроти, Делла часом, помивши голову, сушила б своє волосся біля вікна, щоб затьмарити блиск оздоб і коштовностей її величності. Якби цар Соломон був швейцаром у будинку, де вони жили, і зберігав би всі свої скарби в підвалі, Джім, проходячи повз нього, завжди діставав би свій годинник, щоб побачити, як Соломон рве собі бороду від заздрощів.
Прекрасне волосся Делли розсипалось каштановими хвилями, сяючи, мов струмені водоспаду. Воно спадало нижче її колін і вкривало, наче плащем, майже всю її постать. Потім вона знову, нервуючи і поспішаючи, підібрала його. Завагавшись, постояла якусь мить нерухомо, і дві чи три сльози впали на потертий червоний килим.
Мерщій надіти старенький коричневий жакет і старенький коричневий капелюшок! Махнувши спідницею, Делла кинулася до дверей і вибігла з дому на вулицю, а в очах у неї ще поблискували діамантовими краплями сльози.
Вона зупинилась перед дверима з вивіскою: «М-м Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла вибігла на другий поверх і спинилася, переводячи дух, серце її швидко билося. Мадам Софроні була здоровенна білява жінка з сухими манерами.
— Чи не купите ви моє волосся? — спитала Делла.
— Я купую волосся, — відповіла мадам. — Зніміть капелюшок, треба подивитися, що за товар.
Знову заструменів каштановий водоспад.
— Двадцять доларів, — сказала мадам, звично зважуючи в руці волосся.
— Давайте мерщій, — промовила Делла.
Дві години після цього пролетіли на рожевих крилах — вибачайте за банальну метафору. Делла бігала по крамницях, шукаючи подарунок Джімові.
Нарешті знайшла. Безперечно, ця річ була створена для Джіма, і тільки для нього. Нічого схожого не було в жодній іншій крамниці, вона вже все перевернула там догори дном. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простий і строгий, він привертав увагу коштовністю матеріалу, з якого був зроблений, а не мішурним блиском — саме такими мають бути всі гарні речі. Він навіть був гідний годинника. Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що ланцюжок повинен належати Джімові. Він був такий, як Джім. Скромність і гідність — ці якості були у них обох. За ланцюжок довелося заплатити двадцять один долар. У Делли лишилося ще вісімдесят сім центів, і вона поспішила додому. З таким ланцюжком Джім у будь-якому товаристві зможе дістати свій годинник, глянути, котра година, бо хоч який чудовий був той годинник, а Джім іноді дивився на нього крадькома, бо висів він не на ланцюжку, а на старому шкіряному ремінці.
Коли Делла повернулася додому, її захоплення трохи вщухло, натомість з’явилися передбачливість та розсудливість. Вона дістала щипці для завивання, запалила газ і почала виправляти спустошення, вчинені великодушністю та любов’ю. А це завжди надзвичайно важка праця, дорогі друзі, велетенська праця.
За сорок хвилин її голова вкрилася дрібними кучериками і Делла стала дуже схожою на хлопчиська, що втік з уроків. (...) О сьомій годині кава була готова, а гаряча сковорода стояла на плиті, чекаючи, коли на ній смажитимуться котлети.
Джім ніколи не спізнювався. Делла затиснула в руці платиновий ланцюжок і сперлася на краєчок стола біля вхідних дверей. Невдовзі вона почула його кроки внизу на сходах і на мить зблідла. Вона мала звичку звертатися до бога з коротенькими молитвами з приводу всяких життєвих дрібниць і тепер швиденько зашепотіла:
— Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще сподобалася йому!
Двері відчинилися, Джім увійшов і причинив їх, його худе обличчя було заклопотане. Бідолаха, в двадцять два роки він мав годувати сім’ю! Йому давно треба було купити нове пальто, і рукавичок у нього не було.
Джім увійшов і завмер. (...) Його очі спинилися на Деллі, в них був вираз, якого вона не могла зрозуміти, і їй стало страшно. Це не були ні гнів, ні здивування, ні. докір, ні жах — жодне з тих почуттів, яких вона могла сподіватись. Він просто пильно дивився на неї, і на обличчі у нього був отой дивний вираз.
Делла зіскочила з столу і кинулась до нього.
— Джім, милий, — вигукнула вона, — не дивись так на мене! Я обстриглась і продала волосся, бо я б не пережила, якби нічого не змогла подарувати тобі на Різдво. Воно знову виросте! Ти ж не гніваєшся, ні? Я повинна була це зробити. Волосся у мене росте дуже швидко. Поздоров мене з Різдвом, Джім, і будьмо щасливі. Ти ж навіть не знаєш, який гарний, чудовий подарунок я приготувала для тебе!
— Ти обстригла волосся? — насилу спитав Джім так, наче він не міг усвідомити цього очевидного факту, хоч його мозок напружено працював.
— Обстригла і продала його, — відповіла Делла. — Але ж я тобі все одно подобаюсь? Я ж така сама, тільки з коротким волоссям!
Джім здивовано оглянув кімнату.
— То, виходить, твого волосся вже нема? — спитав він з якимсь безглуздим виразом.
— І не шукай його, не знайдеш, — відповіла Делла, — кажу ж тобі: я його продала — обстригла і продала. Сьогодні святвечір, Джім. Будь зі мною ласкавий, це ж я зробила для тебе. Можливо, волосся на моїй голові і можна було б перелічити, — в її голосі раптом прозвучала глибока ніжність, — але ніхто й ніколи не зможе виміряти мою любов до тебе! Смажити котлети, Джім?
І Джім раптом наче прокинувся від важкого сну. Він обняв свою Деллу, витяг з кишені свого пальта пакуночок і кинув його на стіл. (...)
— Зрозумій мене правильно, Делл, — сказав він. — Ніяка стрижка, ніякі нові зачіски не примусять, щоб я розлюбив тебе, дівчинко. Але розгорни цей пакунок і ти зрозумієш, чому я спершу трохи розгубився.
Білі спритні пальчики розірвали мотузку й папір. Пролунав крик захвату, а на зміну йому — ой леле! — прийшли, як то буває тільки у жінок, потоки сліз та зойки. Довелось негайно вдатися до всіх заспокійливих засобів, які тільки були у господаря квартири.
Річ у тому, що на столі лежали гребінці, набір гребінців — бічні й задні*, — якими Делла давно любувалася на одній з бродвейських вітрин. Чудові гребінці, справжні черепахові, прикрашені по краях дрібними коштовними каменями, і саме того відтінку, що пасував би до її волосся. Гребінці коштували дорого, вона знала це, і її серце давно вже нило від того, що не було ніякої надії купити їх. Тепер вони належали їй, але де ж ті коси, що їх прикрасили б ці довгождані гребінці.
А проте вона міцно притисла їх до грудей, підвела нарешті затуманені сльозами очі, всміхнулась і промовила:
— У мене дуже швидко росте волосся, Джім!
Делла підскочила, як ошпарене котеня, і вигукнула:
— О господи!
Джім ще не бачив свого чудового подарунка. Вона хутенько подала йому на долоні ланцюжок. Матовий коштовний метал, здавалося, засяяв відбитим світлом її гарячої і щирої радості.
— Ну, правда ж гарний, Джім? Я обнишпорила все місто, поки знайшла його. Тепер ти можеш дивитись, котра година, хоч сто разів на день. Дай-но мені свій годинник. Я хочу побачити, який вигляд він матиме з ланцюжком.
Але Джім не послухався — він ліг на кушетку, заклав руки під голову і всміхнувся.
— Делл, — сказав, — давай сховаємо свої подарунки до іншого часу. Вони занадто гарні, щоб так зразу ними користуватись. Я продав годинник, щоб купити тобі гребінці. А тепер, гадаю, пора смажити котлети.
Волхви, ті, що принесли дари немовляті у яслах, були, як ви знаєте, мудрі люди, надзвичайно мудрі люди. Вони винайшли звичай робити різдвяні подарунки. Бо вони були мудрі, і дари їхні були мудрі, не виключено, що їх можна було навіть замінити, якщо траплялися два однакових подарунки. А я розповів вам нічим не примітну історію про двох дурненьких дітей, які жили у восьмидоларовій квартирі і зовсім немудро пожертвували одне для одного найдорожчими своїми скарбами. Але до відома мудреців наших днів слід сказати, що з усіх, хто робив подарунки, ці двоє були наймудріші. З усіх, хто приносить і приймає дари, наймудріші тільки такі, як вони. Це всюди так. Вони і є волхви.
Переклад Юрія Іванова
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Що в новелі вас схвилювало більше — сюжет чи герої?
2. Якими ви уявляєте Джіма та Деллу?
3. Поясніть, як через опис помешкання автор зображає побут молодого подружжя.
4. Виокремте числівники в новелі. Яке значення вони мають для розуміння соціального стану Ділінгем Янгів?
5. Якими «скарбами» володіли Джім та Делла? Чому письменник іронічно порівнює молодих людей з біблійними персонажами — царем Соломоном і царицею Савською?
6. Які автобіографічні деталі використав письменник у цій новелі?
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ
7. Попрацюйте в парі. Пригадайте ключові моменти новели. За допомогою вибраних смайликів покажіть на лінії сюжету, як змінювалися почуття Делли. Створіть емограму змін у настрої головної героїні новели і словничок емоцій.
8. Прокоментуйте настрій Делли напередодні Різдва. Як і чому він змінювався? Використайте слова розпач, надія, тріумф, тривога, нерозуміння, непевність.
9. Заповніть прогалину в сюжеті твору: розкажіть, як, на вашу думку, провів цей день Джім.
10. Створіть сцени вручення подарунка від Делли і від Джіма; передайте при цьому власні емоції.
11. Установіть правильну послідовність ілюстрацій Соні Дановські до новели (с. 74). Який із малюнків вас найбільше розчулив і чому?
12. Виразно прочитайте останній абзац твору. Як ви його зрозуміли?
13. Сформулюйте висновок про людські якості і почуття, які були справжніми скарбами родини Ділінгем Янгів.
14. Порівняйте Деллу Ділінгем Янг та Матильду Луазель. Якій із героїнь ви симпатизуєте і чому?
ДИСКУСІЯ
15. Що приємніше — готувати подарунки чи отримувати їх? Чому?
СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
16. Створіть історію про незвичайне святкування Різдва у вашій родині. Розмістіть її на вашій сторінці у соцмережі.
Твір у мистецькому просторі
• Новела «Дари волхвів» є одним із найпопулярнішим у світі різдвяним твором, який має десяток кіно- чи телеадаптацій, неодноразово згадується чи обіграється в інших творах — від класики кіно до «Футурами».
• Музична версія цієї різдвяної історії за сценарієм М. Сен-Жермена та Р. Кортса (1984) — одна із найпопулярніших театральних п’єс.
• У 1994 році оперу за твором написав композитор Ейноюхані Раутаавара (Фінляндія), у 1997 році — Девід Конте (США).
• Пісенними версіями «Дарів волхвів» є «Ahista» індійського співака Панкаджа Удхаса та «Escape» британця Руперта Холмса.
• У відеогрі «Honkai: Star Rail» є заснована на цій історії лінія квестів «Подарунок Гака».
• У 1985 році у місті Грінсборо (США) встановлено пам’ятник О. Генрі у вигляді книги, відкритої на сторінках з новелами «Дари волхвів» та «Вождь червоношкірих».
Пам’ятник О. Генрі в Грінсборо
РОБОТА З ОРИГІНАЛОМ
17. Прочитайте початок новели мовою оригіналу, додавши потрібні числівники:
...DOLLAR AND...CENTS. That was all. She had put it aside, ... cent and then another and then another, in her careful buying of meat and other food. Della counted it three times... dollar and... cents. And the next day would be Christmas. Поруч — плашечка (див. внизу).
Словничок: careful (тут) — скупуватий; counted — підраховано.
18. Дослівно перекладіть прочитане. Зробіть висновок про відповідність/ невідповідність оригіналу твору й перекладу Ю. Іванова.
19. Поміркуйте, чому автор наділив Джіма та Деллу прізвищем Young.
20. Назвіть англійською свято, до якого готувалось молоде подружжя. Про яку святкову традицію йдеться в рядках новели: «The magi, as you know, were wise men — wonderfully wise men — who brought gifts to the newborn Christ-child. They were the first to give Christmas gifts»?
ЧИТАЄМО ТВОРЧО
Здогадайтесь, яку суму залишають на могилі О. Генрі шанувальники його таланту. Як, на вашу думку, використовуються зібрані кошти?
ОЦІНИ СЕБЕ
1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:
Твір «Дари волхвів» написав ... (0,5 бала). Його автонім (справжнє ім’я) — ... (0,5 бала). Батьківщина письменника — ... (0,5 бала). За жанром «Дари волхвів» — це ... (0.5 бала). Головними героями твору є ... (1 бал). Події відбуваються напередодні ... (0,5 бала). Автор зображає майже анекдотичну ситуацію: ... (3 бали). Однак насправді твір змушує задуматись про серйозні питання: ... (2 бали). Письменник доводить, що справжня любов — це насамперед ... (0,5 бала).
2. Придумайте назву для розповіді, складеної за текстом-кліше (1 бал).
3. Спробуйте передбачити, з якими думками і настроєм герої твору зустрічатимуть свято за рік (2 бали).
А щоб ви не забули про щасливі моменти, подаровані письменником і його героями, усе могли втілювати в життя, даруємо вам «Щоденник щастя». Щодня записуйте до нього всі ваші, навіть найменші, успіхи й досягнення, хваліть себе за гарні вчинки, будьте вдячними іншим за подаровані щасливі моменти.
P.S. Не забувайте частіше його перечитувати, щоб пишатися собою, радіти своїм успіхам і ставати щодня щасливішими!
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Чи завжди тому, що ми читаємо в інтернеті, можна повністю довіряти? Об’єднайтеся в групи, прочитайте пост у twitter і зробіть висновок: чи вся інформація подана правдиво? Запишіть свої аргументи.
Ключі до тексту
На планеті Земля ми не єдині мешканці — поруч із нами живуть десятки тисяч наших сусідів: тварин, грибів, рослин. «Зачекайте, — скажете ви, — які ж це сусіди? Сусідами ми називаємо людей — маму, тата, дядька Миколу чи Кріштіану Роналду... А рослини?!..». Так, рослини не ходять до школи чи на роботу, не варять борщ і не грають у футбол. Але вони народжуються і помирають, дихають і живляться, реагують на біль і люблять гарну музику. Доведено, що кімнатні квіти запам’ятовують того, хто їх поливає... То чи можна вважати їх неживими?
Є рослини, які давно вже звикли жити поруч з нами. Ми навіть не помічаємо, настільки органічно вони вписуються в навколишній пейзаж. Для багатьох європейських міст таким «невидимкою» є плющ: повзе собі по стінах, захоплює метр за метром і нікому не заважає. Проте ця вічнозелена рослина має власну історію. Давні греки вважали, що саме вона врятувала новонародженого бога Діоніса від Зевсового полум’я. В Малій Азії листя плюща зображали на монетах. Середні віки визнали плющ символом безсмертя і життєвої стійкості, дружби і вірності. Кажуть, саме під плющем ховають свої помилки архітектори, а сучасні вчені доводять, що він прекрасно чистить повітря від отруйних речовин.
А ми знаємо історію, як плющ і благородне серце людини врятували життя юній дівчинці. Хочете знати, як це трапилось?..
ОСТАННІЙ ЛИСТОК
В невеличкому районі на захід від площі Вашінгтона вулиці показилися й розбились на вузькі смужки, що називаються проїздами. (...) Люди мистецтва незабаром налетіли в старий чудернацький Грініч-Вілідж у пошуках вікон, що виходять на північ, гостроверхих дахів XVIII століття, голландських мансард і низької квартирної платні. (...)
Студія Сью і Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. Джонсі — пестливе від Джоанна. Одна дівчина приїхала з штату Мен, друга — із штату Каліфорнія. Вони познайомилися за табльдотом у місцевому «Дельмоніко», ресторанчику на Восьмій вулиці, побачили, що їхні погляди на мистецтво, салат з листя цикорію та широкі рукави цілком збігаються, і вирішили найняти спільну студію.
Осінь на Грінвіч-Віллідж
Це було в травні. А в листопаді холодний, невидимий пришелець, якого лікарі називають Пневмонією, почав бродити по колонії, торкаючись то одного, то другого своїми крижаними пальцями. По Іст-Сайду цей зарізяка розгулював сміливо, ішов швидко, вражаючи десятки жертв, але тут, у лабіринті вузьких, порослих мохом проїздів, насилу переставляв ноги.
Містера Пневмонію не можна було назвати благородним старим джентльменом. Для цього підтоптаного задишкуватого бовдура з червоними кулацюрами мініатюрна дівчина, недокрівна від каліфорнійських зефірів, навряд чи була тією дичиною, на яку дозволялося полювати. Проте він напосівся на неї, і тепер Джонсі, нездатна й поворухнутись, лежала на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь невеличкі шибки голландського вікна на глуху стіну сусіднього мурованого будинку.
Одного ранку заклопотаний лікар порухом кошлатої сивої брови запросив Сью в коридор.
— У неї один шанс... ну, скажімо, з десяти, — повідомив він, збиваючи ртуть у термометрі. — І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити. Та коли люди починають діяти в інтересах гробаря, то вся фармакопея — марнота. Ваша маленька подруга вже вирішила, що ніколи не одужає. Які в неї були наміри на майбутнє?
— Вона... вона хотіла намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку, — сказала Сью.
— Намалювати? Дурниці! Чи нема у неї чогось такого, про що справді варто було б думати — наприклад, якогось хлопця?
— Хлопця? — перепитала Сью голосом, схожим на звук натягнутої струни. — Хіба хлопець вартий... ні, докторе, нічого такого немає.
Іван Айвазовський «Неаполітанська затока» (1878)
— Ну, тоді це просто занепад сил, — підсумував лікар. — Я зроблю все, що тільки може наука, знаряддям якої я є. Але коли мій пацієнт починає рахувати карети в своїй похоронній процесії, я скидаю з цілющої сили ліків п’ятдесят процентів. Якщо вам удасться, щоб вона хоч раз спитала, який буде цієї зими новий фасон рукавів у пальтах, я зможу поручитися, що в неї буде один шанс не з десяти, а з п’яти.
Коли лікар пішов, Сью вибігла в майстерню й плакала в японську паперову серветку, аж доки та геть не розмокла.
Потім узяла креслярську дошку і, насвистуючи веселий мотивчик, незалежно ввійшла до кімнати.
Джонсі, майже непомітна під ковдрою, лежала, повернувшись обличчям до вікна. Сью перестала насвистувати, подумавши, що Джонсі заснула.
Вона прилаштувала дошку й почала малюнок тушшю — ілюстрацію до журнального оповідання. (...) Малюючи героя твору, ковбоя із штату Айдахо в елегантних штанях, з моноклем, Сью почула тихий шепіт, що повторився кілька разів. Вона швидко підійшла до ліжка.
Очі у Джонсі були широко розплющені. Дівчина дивилась у вікно й лічила — лічила в зворотному порядку:
— «Дванадцять»,— мовила вона і трохи згодом: — «одинадцять», — потім: — «десять» і «дев’ять», — а тоді, майже одночасно: — «вісім» і «сім».
Сью стривожено подивилась у вікно. Що там лічити? Адже перед очима лише порожніє безмежно похмуре подвір’я та глуха стіна цегляного будинку на відстані двадцяти футів. До половини тієї стіни видряпався старезний плющ, вузлуватий і підгнилий біля коріння. Холодний подих осені струсив з нього листя, й було добре видно, як майже голі галузки рослини чіпляються за потріскані цеглини.
— Що там таке, серденько? — спитала Сью.
— Шість, — ледь чутно мовила Джонсі. — Тепер вони падають швидше. Три дні тому їх було майже сто. Аж голова боліла рахувати. А сьогодні вже легко. Он іще один упав. Тепер лишилося тільки п’ять.
— П’ять чого, серденько? Скажи своїй Сьюді.
— Листків. На плющі. Коли впаде останній, я помру. Я знаю це вже три дні. Хіба лікар нічого тобі не сказав?
— Таких дурниць я ще ніколи не чула, — пирхнула Сью, чудово вдаючи зневагу. Яке відношення має листя старого плюща до твого одужання? А ти ж, капосне дівчисько, так любила цей плющ! Не будь дурненькою. Бо ж іще сьогодні вранці лікар мені казав, що твої шанси одужати, та й то скоро... стривай, як же він сказав?.. Він сказав, що в тебе десять шансів проти одного! А це майже стільки, як у кожного з нас у Нью-Йорку, коли їдеш у трамваї або проходиш повз новий будинок. Спробуй-но тепер з’їсти бульйону і дай твоїй Сьюді докінчити малюнок, щоб можна було продати його редакції і купити своїй хворій дівчинці портвейну, а собі, ненажері, свинячих котлет.
— Не треба більше купувати вина, — мовила Джонсі, не відриваючи погляду від вікна. — Он іще один полетів. А бульйону я не хочу. Залишилось усього чотири листочки. Я хочу, поки не стемніло, побачити, як одірветься останній. Тоді помру і я.
— Джонсі, люба, — сказала Сью, схиляючись над ліжком, — ти можеш пообіцяти мені, що заплющиш очі й не дивитимешся у вікно, поки я закінчу роботу? Я повинна здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я опустила б штору.
— А чи не могла б ти малювати в другій кімнаті? — холодно спитала Джонсі.
— Краще я побуду біля тебе, — відповіла Сью. — До того ж я не хочу, щоб ти весь час дивилась на ті дурні листки.
— Тоді скажи мені, коли закінчиш, — заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя, — бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків.
— Спробуй заснути, — порадила Сью. — Мені треба покликати сюди Бермана, щоб намалювати з нього відлюдька-золотошукача. Я вийду на хвилинку, не більше. А ти лежи й не рухайся, поки я не повернуся.
Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело «Мойсей», кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи. Уже кілька років, як він не малював нічого, крім якоїсь мазанини — вивісок та реклам. На шматок хліба він заробляв, позуючи тим молодим художникам з колонії, які не могли платити натурникові-професіоналу. (...)
Сью застала Бермана (...) в його тьмяно освітленій комірчині внизу. В кутку стояв мольберт з підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра. Сью розповіла старому про химери Джонсі й про свої побоювання відносно того, як би її подруга, легенька й тендітна, немов листок, не відлетіла від них, коли зв’язок із світом у неї ще послабшає.
Старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися, галасливо виявив свою зневагу, знущаючись із таких ідіотських вигадок.
— Що, — кричав він з жахливим німецьким акцентом, — хіба ще є такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Вперше чую. (...) Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями? Ах, маленька бідолашна міс Джонсі! (...)
Джонсі спала, коли вони піднялися нагору. Сью опустила штору аж до підвіконня й знаком веліла Берманові пройти в другу кімнату. Там вони зупинилися біля вікна й з острахом подивилися на плющ. Потім мовчки перезирнулись. Надворі вперто йшов холодний дощ із снігом. Берман у старій синій сорочці, зображаючи відлюдька-золотошукача, всівся на перекинутому догори дном чайнику, що правив за скелю.
Наступного ранку, прокинувшись після короткого сну, Сью побачила, що Джонсі не зводить сумних, широко розплющених очей із опущеної зеленої штори.
— Підніми її, я хочу подивитися, — пошепки наказала Джонсі.
Сью стомлено послухалась.
Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер, а на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною, тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі.
— Це останній, — мовила Джонсі. — Я думала, він неодмінно впаде вночі. Я чула, який був вітер. Сьогодні він упаде, тоді й я помру. (...)
Іван Айвазовський. «Неаполь у місячну ніч. Везувій» (1870)
День повільно минув, але навіть у присмерку вони бачили на тлі цегляної стіни, що самотній листок плюща тримається на своїй ніжці. А потім, коли настала ніч, знову зірвався північний вітер, знов у вікна періщив дощ, тарабанячи по низьких голландських карнизах.
Коли розвидніло, Джонсі безжально звеліла підняти штору.
Листок плюща був ще на своєму місці.
Джонсі лежала й довго дивилась на нього. А потім озвалася до Сью, яка на газовій плитці розігрівала для неї курячий бульйон.
— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі — щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти. Тепер ти можеш дати мені трохи бульйону й молока. (...)
Через годину вона сказала:
— Сьюді, я сподіваюсь намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку.
Удень прийшов лікар, і Сью, проводжаючи його, знайшла привід вийти в коридор.
— Шанси рівні, — сказав лікар, потискуючи худеньку тремтячу руку Сью. — Гарний догляд — і ви виграєте. А тепер я повинен навідатися ще до одного хворого тут, унизу. Його прізвище Берман, здається, він художник. Теж пневмонія. Він старий, немічний, а хвороба в тяжкій формі. Надії ніякої, але сьогодні його заберуть до лікарні, там йому буде зручніше.
Наступного дня лікар сказав Сью:
— Небезпека минула. Ви перемогли. Тепер харчування й догляд — і більше нічого не треба.
А надвечір того ж дня Сью підійшла до ліжка, де лежала Джонсі, умиротворено плетучи дуже синій і зовсім непотрібний вовняний шарф, і однією рукою — разом з подушками та плетивом — обняла подругу.
— Мені треба щось тобі розповісти, біле мишенятко, — сказала вона. — Сьогодні в лікарні від запалення легень помер містер Берман. Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть промокли й були холодні як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі. (...) А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок.
Переклад Миколи Дмитренка
Український контекст
• У 2005 році режисер Володимир Жилко зняв за мотивами твору О. Генрі короткометражну стрічку «Останній осінній листок» про художника з Данії та його кохану з України — балерину, що постраждала від Чорнобильської катастрофи. Фільм отримав II премію на престижному кінофестивалі у Сакраменто і довго очолював рейтинги спеціалізованих сайтів.
Твір у мистецькому просторі
• Новела неодноразово привертала увагу кінематографістів. Найбільш відома у світі екранізація — епізод фільму «Аншлаг О. Генрі» (1952).
• У 2013 році на основі цієї історії було знято індійський фільм «Грабіжник».
• Відсилки до твору є в японських аніме-серіалах «Осомацу-сан» та «Дораемон».
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Відтворіть власні враження від прочитаного з допомогою емограми. Яка подія схвилювала вас найбільше?
2. Коротко схарактеризуйте художників / художниць з Грініч-Вілідж. Які наміри щодо мистецтва мав кожен / кожна з них?
3. Прокоментуйте опис зовнішності Бермана. З якою метою автор поєднує в портреті старого художника риси Мойсея, сатира і карлика?
Мойсей — пророк, який урятував юдейський народ, вивівши його із єгипетського рабства.
Сатири — у давньогрецькій міфології — лісові божества, ліниві і розпусні, які зображувалися у вигляді чоловіків із тваринними рисами: шерстю на тілі, з кінськими хвостами й вухами чи з козлиними рогами та ногами.
4. Висловіть припущення: чому Берман за сорок років ні на крок не наблизився до своєї мрії?
5. Біблійні образи, такі як цар Давид, цариця Савська, Мойсей та ін. складають культурний код людства. Іронічно порівнюючи художника-невдаху з Мойсеєм, О. Генрі натякає читачам на його нереалізований талант. Які людські якості Бермана допомогли йому розкритися як митцю?
6. Поясніть, чому Сью назвала малюнок листка плюща на цегляній стіні шедевром Бермана. Чи можна порівняти витвір старого художника з картиною майстра живопису, наприклад, з «Неаполітанською затокою» І. Айвазовського? Чому?
Стаємо компетентними читачами й читачками
Визначте композицію новели, зіставивши частини таблиці:
|
1. Прогноз лікаря щодо хвороби Джонсі. Турбота Сью про подругу, котра не хоче жити. Старий Берман дізнається про хвору дівчину. 2. Не зважаючи на негоду, останній листок плюща тримається за гілку. У Джонсі прокидається бажання жити. 3. Хвора одужує, але дізнається, що від застуди помер Берман, який намалював листок плюща на стіні. 4. Опис кварталу Грінвіч-Вілідж, знайомство двох молодих художниць 5. Важка хвороба Джонсі. |
А Експозиція Б Зав’язка В Розвиток дії до кульмінації Г Кульмінація Д Розвиток дії після кульмінації Е Розв’язка |
Поміркуйте, який з елементів класичної композиції не використав автор. Як це вплинуло на сприйняття сюжету новели?
СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
Роздивіться обкладинки англомовних видань новели. Які з них вам подобаються більше, а які менше? Чому? Створіть власну обкладинку до твору.
ОЦІНИ СЕБЕ
1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:
Твір «Останній листок» написав митець з ... (0,5 бала) О. Генрі, справжнє ім’я якого ... (0,5 бала). Жанр цього твору — ... (0,5 бала), основними ознаками якої є ... (1 бал).
Події відбуваються у ... (0,5 бала). Персонажі твору (за винятком уявного містера Пневмонії) є позитивними, адже Сью ... (1 бал), лікар ... (1 бал), Джонсі ... (1 бал), Берман ... (1 бал). Автор твору утверджує високі почуття та моральні цінності: ... (2 бали).
2. Придумайте назву для розповіді, складеної за текстом-кліше (1 бал).
3. Поміркуйте, що зобразять Сью та Джонсі на своїх майбутніх картинах і чи стануть ці полотна шедеврами живопису (2 бали).
Ви завершили вивчати новели О. Генрі. Дайте відповіді на запитання, використовуючи, як у twitter, 140 символів.
