Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Гісем (2026)

§ 5. Утворення незалежних держав у Латинській Америці. США в першій половині XIX ст.

Активізуйте свої знання

rnk.com.uа/111402

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які європейські держави мали колоніальні володіння в Південній Америці наприкінці XVIII ст.?
2. Що таке національно-визвольна боротьба?
3. Наведіть приклади національно-визвольної боротьби народів тогочасної Європи.
4. Покажіть на карті атласу територію США на кінець XVIII ст.
5. Яким було становище США на кінець Ранньомодерної доби?

ОПРАЦЮВАВШИ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про становище Латинської Америки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.;
про передумови початку боротьби латиноамериканців за визволення від колоніального панування;
у чому полягали особливості визвольної боротьби та виникнення незалежних держав у регіоні;
про становище США в першій половині XIX ст.

1. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

• Працюємо в парах. Метод «Два — чотири — усі разом». Визначте особливості становища Латинської Америки в цей період.

Назву «Латинська Америка» вживають щодо країн Південної і Центральної Америки та островів Карибського моря. Панування тут упродовж трьох століть європейських колонізаторів спричинило поширення в цій місцевості іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й зумовило назву регіону.

Населення регіону цього періоду становили індіанці (корінні жителі), європейські переселенці, вихідці з Африки й народжені від мішаних шлюбів. У складі 16-мільйонного населення іспанських колоній Латинської Америки налічувалося близько 2 млн темношкірих рабів. Панівне становище мали білі, що походили з Європи, далі йшли креоли, за ними — метиси, мулати, самбо та індіанці. Найнижчими вважали афроамериканців.

Більшість індіанців перебувала у власності держави. Вони сплачували особистий податок, відробляли обов’язкову трудову повинність, працюючи на копальнях, будівництві тощо. Латифундисти (великі землевласники) часто забирали землі індіанців, а їх самих перетворювали на найманих працівників. Лише невелику кількість латиноамериканців становили вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Платі та льянеро в Новій Гранаді). Значна частина населення складалася з боргових рабів-пеонів, залежність яких переходила й на наступні покоління. На плантаціях цукрової тростини в Бразилії працювали темношкірі раби.

Більшість місцевої аристократії (креолів) становили заможні власники плантацій, торговельних підприємств тощо. Вони були невдоволені високими податками, дозволом вивозити свою продукцію лише до метрополії, існуванням державних монополій на продаж солі, тютюну та інших товарів.

Словник

Монополія — установлення контролю над однією або кількома галузями виробництва з метою ліквідації конкуренції та збільшення прибутків.

2. Повстання на острові Гаїті. Передумови боротьби латиноамериканського населення проти іспанського панування

• Працюємо в малих групах. Метод «Спільний проєкт». Визначте передумови та результати повстання на острові Гаїті.

Наприкінці серпня 1791 р. на острові Гаїті спалахнуло повстання, у якому взяли участь понад 10 тис. рабів. Очолив повстанців колишній раб Франсуа Домінік Туссен, якого пізніше почали називати Лувертюром (у перекладі з французької мови — «відкриття») за те, що він відкрив шлях до свободи. Після того як Національний конвент Франції оголосив про скасування рабства у французьких колоніях і визнав владу Ф. Туссена, той домігся виведення з Гаїті військ колонізаторів. Він перетворив острів на керовану афроамериканцями країну під протекторатом Франції і проголосив себе її генерал-губернатором. Наполеон Бонапарт спробував відновити контроль Франції над Гаїті, однак не зміг подолати опір місцевого населення. Тоді представники французької влади запросили керівника повстанців для підписання угоди, затримали й кинули до в’язниці, де він і помер.

Цікаві факти

Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. Її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віцекоролівства — Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки. Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася із французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана була розділена між Великою Британією, Нідерландами та Францією.

Франсуа-Домінік Туссен. Невідомий художник. XIX ст.

Однак опір не припинився. Через два роки боротьба повстанців завершилася перемогою. У 1804 р. тут проголосили створення першої в Латинській Америці незалежної держави — Гаїтянської республіки.

Розгортанню національно-визвольної боротьби в іспанських колоніях сприяло послаблення зв’язків із метрополією під час наполеонівських війн.

Ініціаторами національно-визвольної боротьби латиноамериканських колоній виступили креоли. Досить рішуче були налаштовані селяни й ремісники, які прагнули звільнитися від обмежень колоніальної адміністрації та стати самостійними господарями. Здобути свободу сподівалися численні темношкірі раби. На початку XIX ст. усі вони почали усвідомлювати себе латиноамериканцями, що мають право самостійно визначати долю своєї Батьківщини.

Приводом до початку боротьби стали події в Іспанії, коли Наполеон І передав іспанський престол своєму брату Жозефу Бонапарту. Населення іспанських колоній у Латинській Америці не бажало ані підтримувати нову владу, ані підкорятися старій, тому вирішило взяти владу у свої руки.

УТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ

• Покажіть території латиноамериканських держав станом на 1829 р.

3. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці (1810-1826 рр.). Здобуття незалежності Бразилією

• Працюємо в малих групах. Метод «Акваріум». Якими були основні події Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці? Чим здобуття незалежності Бразилією відрізнялося від таких самих процесів в інших регіонах континенту?

Влітку 1810 р. в найбільших центрах іспанських колоній (Буенос-Айрес, Каракас, Кіто, Богота) спалахнули повстання, унаслідок яких там усунули іспанську владу. Ці події вважають початком Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці.

Спочатку центром боротьби стала Венесуела, де національно-визвольний рух очолювало створене креолами «Патріотичне товариство». Одним із лідерів молодих венесуельських патріотів став Сімон Болівар.

У липні 1811 р. Національний конгрес проголосив створення незалежної республіки Венесуела. Однак нова влада не ліквідувала рабство й не задовольнила потреб індіанців і метисів.

Цим скористалася іспанська влада, яка привернула частину селян на свій бік. Поразка змусила С. Болівара піти на рішучі кроки. Він оголосив про скасування рабства й наділення селянства землею в разі перемоги. Це дозволило йому залучити до своєї армії значну кількість добровольців. У 1816 р. розпочався новий етап війни, що завершився в 1821 р. визволенням Венесуели й Нової Гранади від іспанського панування. Того самого року звільнені землі об’єдналися у федеративну республіку Велика Колумбія. Її президентом став С. Болівар.

Сімон Болівар. Художник Артуро Мікелена. 1895 р.

• За допомогою додаткових джерел з’ясуйте, чи вдалося С. Болівару втілити в життя свої задуми.

Постать в історії

Сімон Болівар — латиноамериканський військовий і державний діяч, лідер Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. Під впливом поглядів європейських просвітителів С. Болівар прагнув звільнити Латинську Америку від іспанського панування. До Венесуели він повернувся переконаним республіканцем і розпочав боротьбу з колонізаторами. Вдячні нащадки надали йому почесний титул «Визволитель».

Південь Латинської Америки також охопила боротьба. У липні 1816 р. тут проголосили незалежність Сполучених провінцій Ла-Плати (пізніше — Аргентина). У 1817 р. генерал повстанської армії Хосе де Сан-Мартін здійснив важкий перехід через гірські пасма Анд до Чилі. Він розгромив іспанські війська. У 1818 р. Чилі стала незалежною державою. Потім X. де Сан-Мартін здійснив похід до Перу, в 1821 р. там теж було встановлено незалежність. Однак іспанські війська продовжували утримувати високогірні райони Верхнього Перу. Лише через три роки цю частину країни остаточно звільнили від іспанського панування завдяки допомозі С. Болівара. Утворену тут державу на його честь назвали Болівією. Незалежність проголосили також Парагвай (1811 р.) та Уругвай (1825 р.).

Проголошення незалежності Чилі. Художник Педро Суберкассо Ерразуріз. 1945 р.

Будинок Свободи в місті Сукре — місце, де в 1825 р. уклали Акт про незалежність Болівії.

У вересні 1810 р. Війна за незалежність охопила Нову Іспанію (Мексику). У 1813 р. повстанці здобули перемогу, але через два роки іспанські війська розгромили їх і відновили своє панування. Нове повстання очолив полковник-креол Агустін де Ітурбіде. У 1821 р. він очолив новостворену незалежну Мексиканську імперію. Після її краху в 1823 р. тут постала незалежна Федеративна республіка об’єднаних провінцій Центральної Америки.

У січні 1826 р. повстанцям здався останній іспанський гарнізон на острові Чилое. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці завершилася перемогою. У володінні Іспанії залишилися лише острови Куба та Пуерто-Рико в Карибському морі.

Розвиток Бразилії прискорився після того, як у 1808 р. внаслідок вторгнення війська Наполеона І до Португалії сюди переїхав королівський двір. Тоді обмеження колоніальної системи країни тимчасово усунули.

Мануела Саенс. Художник Маркос Салас. 1960 р.

Постать в історії

Мануела Саенс — кохана жінка С. Болівара. У 1822 р. вона втекла від свого чоловіка та зустріла С. Болівара, із яким залишилася до кінця його життя. За врятування С. Болівара під час «Вересневої змови» 1828 р. вона дістала від нього титул «Визволителька визволителя». Наприкінці XX ст. дослідники визнали М. Саенс жіночим символом війн XIX ст. Історія М. Саенс і С. Болівара стала для Латинської Америки символом вічного кохання всупереч усьому.

Після повернення в 1821 р. до Португалії короля Жуана VI владна верхівка метрополії спробувала повернути Бразилію до колоніального стану. У відповідь на це в країні швидко поширився рух під гаслом «Свобода або смерть». Місцева знать, здолавши за допомогою загонів ополчення португальські гарнізони, створила новий уряд і примусила залишеного королем принца-регента затвердити незалежність країни. У вересні 1822 р. було оголошено про повний розрив відносин із Португалією. Бразилія стала імперією. За формою державного правління це була конституційна монархія. Невирішеною проблемою залишилося рабство. Його скасували в 1888 р.

«Свобода або смерть». Художник Педро Амеріко. 1888 р.

Невдоволення рабовласників призвело до військового перевороту 1889 р., у результаті якого в Бразилії було встановлено республіку.

4. Соціально-економічне і політичне життя США в першій половині XIX ст.

• Працюємо в парах. Метод «Удвох». Визначте особливості соціально-економічного й політичного життя США в цей період.

На початку XIX ст. США були федерацією штатів. Швидке зростання території та панування духу вільного підприємництва робили їх привабливими для переселенців. Із XVII ст. до Північної Америки завозили темношкірих рабів з Африки. У 1808 р. у США запровадили заборону на ввезення нових рабів. Проте їх продовжували доправляти нелегально, і протягом 60 років кількість рабів у складі населення США збільшилася з 1 млн до понад 4,4 млн осіб. Їхню працю застосовували на півдні країни.

Наприкінці XVIII ст. в США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Пізніше виникло «Товариство підземної залізниці», за допомогою якого аболіціоністи переправляли рабів-утікачів до Канади.

Словник

Федерація — форма державного устрою, за якого держава складається з територіальних одиниць (суб'єктів федерації), що мають юридично визначену політичну самостійність.

Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства та звільнення рабів.

У 30-х рр. XIX ст. уряд США розпочав масове переселення корінного населення — індіанців — із територій на схід від річки Міссісіпі. Їх змушували залишати рідні землі та переходити на спеціально визначені території — резервації. За їхніми межами індіанцям було заборонено перебувати.

Характерною ознакою американського життя XIX ст. стало освоєння земель переселенцями Дикого Заходу. Тут вони засновували нові господарства та ставали фермерами.

У XIX ст. в США відбувалися суттєві зміни в соціально-економічній сфері, пов’язані з розгортанням індустріальної революції, що розпочалася в північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Однією з її важливих особливостей стала відсутність тих пережитків минулого, що перешкоджали розвитку промисловості в країнах Західної Європи.

Освоєння Дикого Заходу. Художник Джозеф Скелтон. 1909 р.

• З'ясуйте, якими засобами здійснювали цей процес.

Важливу роль в економічному зростанні США відігравало збільшення кількості населення (переважно завдяки переселенцям). Перші парові машини, що використовували на текстильних фабриках, завозили до США з Великої Британії. Проте на цей час США загалом залишалися аграрною країною. Індустріальна революція завершилася лише на півночі. Її розвитку заважали південні штати, де панувало плантаційне господарство, засноване на праці рабів.

Цікаві факти

У суспільній думці США XIX ст. популярним став крилатий вислів «явне призначення» для обґрунтування доцільності захоплення та освоєння земель Дикого Заходу. Уперше його вжив у 1845 р. політик-демократ Джон О’Салліван, натякаючи на те, що територія США має простягатися від Атлантичного до Тихого океанів. Зараз цей вислів використовують для визначення місії з поширення американських політичних і культурних цінностей в усьому світі.

Зростанню країни сприяв розвиток транспорту. Першою сформувалася мережа річкових перевезень. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася перша залізниця завдовжки 64 км. Протягом двох десятиліть довжина залізниць зросла у 300 разів, завдяки чому США вийшли на перше місце у світі за їхньою загальною протяжністю.

У політичному житті США в цей час розпочалося формування двопартійної системи. За неї виборну посаду обіймав представник партії, що здобула відносну більшість голосів виборців. Першими політичними партіями США стали федералісти (послідовники Джорджа Вашингтона, які виступали за міцну федеральну владу) і демократичні республіканці (прибічники Томаса Джефферсона, які підтримували зміцнення влади штатів).

Словник

Фермер — орендар або власник землі, який веде на ній господарство переважно своєю, а також найманою працею.

Двопартійна система — конкуренція у боротьбі за владу в країні двох потужних політичних партій, за якої одна перебуває при владі, а друга — в опозиції.

У 1828 р. утворилася Демократична партія, що веде діяльність у США дотепер. У 40-х рр. XIX ст. в партії посилювався вплив представників південних штатів. Через загострення суперечностей між Північчю та Півднем зростала потреба в політичній силі, яка могла конкурувати з демократами. Це сприяло згуртуванню їхніх противників.

Перший паровоз, побудований у 1830 р. у США для регулярного залізничного сполучення. Копія 1928 р.

5. Територіальне зростання США. «Доктрина Монро»

• Працюємо в малих групах. Метод «Інтелект-карта». Як відбувалося територіальне зростання США і які засоби застосовувала влада?

У 1803-1867 рр. уряд США різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. Однією з її причин була потреба в нових землях для переселенців.

Словник

Експансія — розширення зони впливу або панування в різних сферах (територія, економіка, політика) шляхом захоплення земель, ринків збуту, джерел сировини в інших країн.

У 1803 р. за президентства Т. Джефферсона США зробили перше велике територіальне придбання, купивши за 15 млн доларів колонію Луїзіана у Франції. У такий спосіб США збільшили свою територію вдвічі.

У 1812-1814 рр. США вели війну з Великою Британією, намагаючись відібрати в неї Канаду. Однак досягти цього не змогли. У 1818 р. Велика Британія віддала їм свою колонію Ред-Рівер. У 1813-1819 рр. США поступово оволоділи півостровом Флорида, а потім сплатили за нього Іспанії 5 млн доларів.

Церемонія передання Луїзіани від Франції до США. Сучасний малюнок.

Чимало американських переселенців після здобуття Мексикою незалежності від Іспанії оселилися на півночі країни. У 1836 р. в результаті повстання місцеве проамериканське населення проголосило створення незалежної від Мексики держави Техас. Через дев’ять років Техас увійшов до складу США як новий штат. Це стало причиною успішної для США американо-мексиканської війни 1846-1848 рр. За її результатами Мексика втратила не лише Техас, а й усі свої північні землі, що становили 55 % території держави, отримавши як компенсацію 15 млн доларів. Тут виникли нові штати Аризона, Каліфорнія, Невада, Нью-Мексико та Юта.

У 1846 р. за договором між США та Великою Британією до США перейшли нові північно-західні території, де пізніше створили штати Орегон, Вашингтон та Айдахо. У 1853 р. США за 10 млн доларів викупили в Мексики територію Месільї.

Працюємо із джерелом

Із послання конгресу президента Дж. Монро (1823 р.)

Відтепер Американські континенти не розглядаються як об'єкти можливої колонізації з боку будь-якої європейської держави. Ми сприйматимемо будь-яку спробу з їхнього боку поширити свою [політичну] систему на будь-яку систему нашої півкулі як загрозу миру та нашій безпеці. У справи колоній будь-якої з європейських держав та залежних від них країн ми не втручалися й не будемо втручатися. Проте що стосується урядів країн, чию незалежність ми визнали, ми не можемо розглядати будь-яке втручання з метою придушення їх або контролювання їхньої долі будь-яким чином із боку іншої європейської держави в іншому світлі, аніж як прояв недружнього ставлення до Сполучених Штатів.

• 1. У чому полягала сутність проголошеної президентом «доктрини Монро»? 2. Чому її характеризували коротким гаслом «Америка для американців»?

Проголошення «доктрини Монро». Фреска в Капітолії у Вашингтоні (США).

Останнім великим придбанням США у XIX ст. стали Аляска та Алеутські острови, куплені в 1867 р. в Російської імперії за 7,2 млн доларів.

Це не відповідало планам Великої Британії щодо розвитку торгівлі з регіоном. Вона збиралася за допомогою флоту захищати свої інтереси на Американському континенті. Адміністрація США, своєю чергою, не бажала як збільшення британських володінь в Америці, так і втручання Священного союзу в її справи. У грудні 1823 р. президент Дж. Монро у зверненні до конгресу оприлюднив ідеї, що увійшли в історію як «доктрина Монро». Вона проголошувала невтручання Америки та Європи в справи одне одного. «Доктрина Монро» зводилася до трьох принципів: поділ на сфери впливу Америки та Європи, заборона колонізації, заборона інтервенції.

Карикатура на «доктрину Монро».

• Поясніть, що прагнув показати художник.

СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

становище Латинської Америки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.;
результати національно-визвольної боротьби на Гаїті;
передумови та результати Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці;
особливості здобуття незалежності Бразилією;
основні тенденції розвитку США.

Працюємо з хронологією

1804 р.	створення першої незалежної держави в Латинській Америці — Гаїтянської республіки.
1810-1826 рр.	Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці.
1822 р.	проголошення незалежності Бразилії.
1823 р.	проголошення «доктрини Монро».

Запитання і завдання

Пам'ятаємо і розуміємо

1. Навчальна гра «Відгадайте героя або героїню». Правила гри. Учитель (учителька) загадує історичного діяча або діячки. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначеної кількості запитань (наприклад, десяти) відгадати, про кого йдеться. Учитель (учителька) може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Гру можна проводити в парах, малих групах або з усім класом.
2. Якими були особливості повстання на острові Гаїті як першого успішного антиколоніального виступу в Латинській Америці?
3. Чим був зумовлений початок національно-визвольної боротьби в іспанських колоніях у Латинській Америці?

Застосовуємо і аналізуємо

4. Простежте за картою атласу розгортання процесів, пов’язаних із: 1) національно-визвольним рухом та утворенням незалежних держав у Латинській Америці; 2) територіальним зростанням США в першій половині XIX ст.
5. Виконайте завдання з хронології. 1) Складіть таблицю «Утворення незалежних держав у Латинській Америці» (дата створення, назва держави). 2) Складіть хронологію територіального зростання США.
6. У чому полягає значення Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці для розвитку регіону? Дайте обґрунтовану відповідь.
7. Працюємо разом. Метод «ПРЕС». Обговоріть і порівняйте процеси, що відбувалися в першій половині XIX ст. в Європі та Північній Америці. Висловіть обґрунтоване судження про наявність або відсутність зв’язку між ними.
8. Працюємо в малих групах. Метод «Барометр». Проведіть обговорення за запитанням «Чи були інші шляхи розвитку Латинської Америки та як міг виглядати регіон у разі їх здійснення?».
9. Які особливості соціально-економічного розвитку США в цей період ви вважаєте визначальними? Поясніть свою думку.

Оцінюємо і створюємо

10. Працюємо в парах. Український письменник Іван Франко розповідав про життя та діяльність С. Болівара, аналізував його ідеї. Чому, на вашу думку, І. Франка, який брав активну участь в українському національному русі в Галичині, зацікавила постать С. Болівара? Що з його діяльності могло бути корисним для українського руху?
11. Працюємо в парах. Розподіліть ролі та розіграйте уявний діалог між плантатором із півдня та підприємцем із півночі про переваги й труднощі в їхній господарській діяльності.
12. За додатковими джерелами складіть історичний портрет Франсуа-Домініка Туссена (Лувертюра) або Сімона Болівара (на вибір).