Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§35—36. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку XX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.; пояснювати, як у Галичині відбувалася боротьба за український університет, загальне виборче право та реформу крайового статуту; характеризувати діяльність галицьких москвофілів; пояснювати зміст ідеї сепаратизму, що виникла в українському русі напередодні Першої світової війни; характеризувати український рух у Буковині та Закарпатті; пояснювати зміст поняття «сепаратизм».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були основні течії суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.? 2. Як розгортався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Як утворилися українські політичні партії в Галичині?

1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ на початку XX ст. В Австро-Угорській імперії на початку XX ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки про необхідність реформування її державного устрою, виникали нові політичні об’єднання, виділялися нові лідери із власним баченням розв’язання проблем. Така ситуація спостерігалася і на західноукраїнських землях. Для Галичини основним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, що вели боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме щодо своїх політичних інтересів українство.

Це змінило сили між поляками та українцями в Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх своєю свідомістю та згуртованістю. Завдяки цьому українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Її основними формами були передвиборча агітація, демонстрації, сутички з поліцією, народні віча, парламентська діяльність тощо. Політична боротьба поєднувалася із соціальними протестами галицьких селян і робітників. Одночасно тривала робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх культурних, наукових установ, кооперативів тощо.

Вагомі здобутки українського руху в Галичині у відстоюванні своїх національних інтересів, досягнуті наприкінці XIX — на початку XX ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

На початку XX ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протистояння викликали перш за все селянське питання, боротьба за університет, проведення виборчої реформи та надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини.

2. АКТИВІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ на початку XX ст. У 1900 р. українські громадські діячі провели в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини та приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонгін Цегельський виголосив програмову заяву: «Залишається одне, створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі.

У 1902 р. селяни, яких підтримали активісти Русько-української радикальної партії (РУРП) та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий селянський страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій. Завдяки цьому страйк водночас набув характеру соціального й національного протесту. Налякані польські поміщики намагалися забезпечити підтримку польської громадськості Галичини поширенням націоналістичних закликів: «Українці хочуть витіснити нас зі спадкових земель!». Проте страйкарі, незважаючи на ці заклики та сотні арештів, трималися. Зрештою поміщики поступилися й задовольнили більшість вимог селянства.

Лонгін Цегельський (праворуч). 1918 р.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Зі статті М. Грушевського «Український П'ємонт» у журналі «Український вісник» від 28 травня 1906 р.

У міру того, як національний український рух у Галичині міцнів і зі стадії наївного романтизму переходив до вирішення завдань культурного, соціального і політичного розвитку народу, літературна і громадська українська діяльність, що велась у ній місцевими й українськими силами Росії, набуває все більше значення для всіх українських земель. В останнє десятиліття XIX ст. Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром українського руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювалися і вдосконалювалися засоби національного, культурного та політико-громадського відродження українського народу.

1. Пригадайте, що таке П'ємонт. Яку роль він відіграв в італійському національному відродженні? 2. У чому, на думку М. Грушевського, полягають можливості Галичини відіграти роль «українського П'ємонту»?

МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

ЦІКАВІ ФАКТИ

У своїх відозвах селянські страйкові комітети закликали: «Браття, не в Канаді і не в Бразилії наш хліб! Наша Канада і Бразилія на тій землі, котру наші прадіди кров'ю заливали, за котру батьки і діди буки брали. Тут буде наш край, як тільки в згоді та єдності, рука в руку, плече в плече, будемо триматися. Тоді прийде добро до наших хат, згине нужда, а з мертвих встане Русь-Україна».

3. БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада в 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання на польську або українську. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість із яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання. Протести студентів-українців та української громадськості ігнорувалися.

За підтримки українських політичних партій краю студенти розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, що висували цю вимогу, був присутній М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету. Справа набула розголосу. Голова УНДП, посол австрійського парламенту Ю. Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів пропозицію щодо заснування у Львові українського університету. Одночасно із цим близько 440 студентів-українців оголосили бойкот Львівському університету, подали заяви на вихід із нього та поїхали продовжувати навчання до Відня, Праги й Кракова.

Ці події привернули увагу громадськості краю до проблеми університету. Проте поляки не бажали поступатися українцям. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону.

Надгробок Адама Коцка на Личаківському кладовищі у Львові

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1908 р. під час виборів до Галицького крайового сейму за сприяння польської адміністрації здійснювалися махінації з виборчими округами, підтасовка бюлетенів у день виборів і розправи над виборцями-українцями. Так, у день голосування внаслідок побиття жандармами були поранені й навіть загиблі серед українських селян. 12 квітня 1908 р. у Львові український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини польського графа Анджея Потоцького, вважаючи його винним у цьому.

У липні 1910 р. під час збройної сутички загинув один із лідерів українського студентського руху Адам Коцко.

Віденський уряд, намагаючись розв’язати конфлікт у Галичині, у 1912 р. надіслав інструкції до адміністрації краю, вимагаючи не допускати різного ставлення до поляків та українців. Значно збільшувалися грошові витрати на культурні й господарські потреби українців Галичини. Уряд зобов’язувався запровадити українську мову в навчальний процес Львівського університету та діяльність державних установ краю. До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет.

4. БОРОТЬБА ЗА ЗАГАЛЬНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ТА РЕФОРМУ КРАЙОВОГО СТАТУТУ. Галицькі народовці закликали українців краю вести боротьбу за введення загального виборчого права. Завдяки цьому вони змогли б здобути представництво в австрійському парламенті та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з делегацією, очолюваною галицьким греко-католицьким митрополитом Андрієм Шептицьким. Учасники делегації звернулися до нього з проханням про зміни у виборчому законодавстві для населення краю. На підтримку цих вимог у Львові 2 лютого 1906 р. відбулося народне віче, у якому взяли участь близько 50 тис. осіб.

У січні 1907 р. австрійська влада здійснила реформу системи виборів до парламенту держави, згідно з якою в країні вперше запроваджувалося загальне й рівне виборче право. У результаті реформи на виборах у травні 1907 р. українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини й п’яти депутатів від Буковини. Однак польська адміністрація краю постійно переслідувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджала українцям здійснювати своє волевиявлення на виборах.

У Галицькому сеймі українські депутати вели наполегливу боротьбу парламентськими методами (подання, запити, петиції, переговори тощо) за права українців краю. Австрійська влада не бажала загострення конфлікту з українцями в Галичині, особливо в умовах наближення війни, і змусила поляків піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту. За нею галицькі українці збільшили своє представництво до 62 місць, тобто 27 %. Це порушувало монополію поляків на владу в Галичині та відкривало для українського руху перспективи для подальшої боротьби за поділ краю на польську й українську частини. Однак через початок Першої світової війни реформу сейму так і не було здійснено.

5. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ «СОКІЛ» І «СІЧ». Галицькі народовці стали організовувати товариства для пробудження національної свідомості й національно-патріотичного виховання молоді. У 1894 р. на загальних зборах у Львові було створено перше українське фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство «Сокіл». Завданнями товариства були фізичне вдосконалення його членів і проведення культурно-просвітницьких заходів із метою виховання почуття національної єдності. У 1914 р. в Галичині та Буковині діяли 974 осередки «Соколу», до яких входило близько 33 тис. осіб.

Мирослав Січинський

Кирило Трильовський

Учасники товариства «Січ» в Іллінцях. Початок XX ст.

З'їзд учасників товариства «Сокіл». 1914 р.

Обкладинка книги «Гей, там на горі "Січ" іде!». Канада, Едмонтон, 1965 р. (упорядкована Петром Трильовським, сином Кирила)

У 1900 р. в селі Завалля Снятинського повіту Еирило Трильовський заснував першу українську фізкультурно-спортивну організацію «Січ». Згодом організації з такою назвою з’явилися в інших повітах Галичини й Буковини. У 1913 р. в Галичині діяло понад 900 первинних осередків «Січі», у яких було близько 80 тис. осіб. У роботі товариств наголошувалося на необхідності розвитку історичних традицій українського народу, сприянні патріотичному й фізичному вихованню української молоді. У 1912 р. організацію перейменували на «Український січовий союз».

У 1911 р. у Львові було утворено дитячо-молодіжну скаутську організацію «Пласт», покликану виховувати українську молодь на морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.

Найбільш масовими виховними формами діяльності «Сокола», «Січі» та «Пласту» було проведення спільних сільських, повітових, крайових демонстрацій і спортивних змагань. У спортивному святі, що відбулося в 1914 р. у Львові, узяли участь близько 12 тис. членів цих трьох організацій.

Відзнака товариства «Сокіл»

6. ІДЕЯ СЕПАРАТИЗМУ. Напередодні Першої світової війни в українській політичній думці, як і в середовищі деяких інших європейських національних рухів, сформувалася ідея використання міжнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто ідея сепаратизму.

Сепаратизм — прагнення відокремлення від держави якої-небудь області або регіону.

У грудні 1912 р. на таємному засіданні трьох головних українських політичних партій Галичини було прийнято заяву: «З огляду на добро і будучність української нації по обох боках кордону, коли прийде до війни між Австрією і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України».

Подібне рішення ухвалив 2-й всеукраїнський студентський з’їзд у Львові (липень 1913 р.). Більш детально цю ідею сформулював майбутній ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов, який брав участь у роботі з’їзду. Текст його доповіді через деякий час вийшов окремою брошурою під назвою «Сучасне політичне становище нації і наші завдання». Основою доповіді Д. Донцова була ідея політичного сепаратизму щодо Росії. Передбачаючи неминучість конфлікту між Росією та Австро-Угорщиною, Д. Донцов радив українцям стати на бік Австрії задля реалізації програми сепаратизму.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із брошури Д. Донцова «Сучасне політичне становище нації і наші завдання»

Не буду розважувати тут... автономізму і сепаратизму, бо уважнюю це за річ другорядну. Тим самим полишаю на боці і питання «самостійності України». Бо актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією!.. Актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Росії, зірвання злуки з нею — політичний сепаратизм... Всяка поразка Росії, всяке відірвання хоч кавалка української території Австрією приведе до консолідації, до скріплення українського елементу в Австрії і в Росії, і наблизиться час остаточного визволення нашого краю.

1. У чому Д. Донцов убачав зміст ідеї українського сепаратизму? 2. Чому автор виступав за поразку Росії у війні з Австрією?

Дмитро Донцов

7. ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО МОСКВОФІЛЬСТВА. На початку XX ст. старорусинсько-москвофільський напрямок українського руху в Галичині зменшив свій вплив, незважаючи на досить розгалужену мережу громадських і культурно-освітніх установ москвофілів — Ставропігійний інститут, Народний дім, Товариство ім. Качковського, різноманітні фонди, училища, культурно-освітні заклади.

У 1900 р. галицькі москвофіли проголосили «новий курс», в основу якого була покладена ідея повного ототожнення з Росією. Вони заснували Російську народну партію, очолювану В. Дудикевичем, якій надавав велику грошову допомогу російський уряд. Одночасно вона підтримувалася місцевою польською аристократією, що намагалася розколоти український рух. У 1908 р. на Новослов’янському конгресі в Празі галицькі поляки домовилися з росіянами, що польська адміністрація в Галичині підтримуватиме місцевих москвофілів, щоб знищити український національний табір. Це польсько-московське порозуміння стало основою виборів до Галицького сейму в 1908 р. Москвофіли після 13-річної перерви провели до крайового сейму вісім своїх депутатів проти 12 українських. (Як уже зазначалося, у відповідь на зловживання український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини Анджея Потоцького, що підтримав москвофілів.)

Загострення відносин між українцями й поляками в краї призвело до втручання австрійської влади. Після того як польсько-український конфлікт було розв’язано, москвофіли опинилися осторонь боротьби. На виборах до Галицького сейму в 1913 р. вони не змогли отримати жодного депутатського мандата. Однак москвофіли зберігали досить вагомий вплив на суспільно-політичне життя Галичини. У 1914 р. мережа підпорядкованих їм установ налічувала 300 культурно-освітніх організацій і 106 кооперативів. Остаточно москвофіли дискредитували себе співпрацею з Росією в роки російської окупації Галичини під час Першої світової війни (1914—1918 рр.).

Микола Василько

Аурел Ончул

8. УКРАЇНСЬКИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ на початку XX ст. Суспільно-політичне життя тогочасної Буковини значно пожвавилося. Надзвичайною політичною подією в краї стало утворення в 1903 р. в місцевому сеймі «Вільнодумного союзу». Його співзасновниками стали три найвпливовіші постаті суспільно-політичного життя Буковини — лідер українських народовців Микола Василько, лідер румунських націонал-демократів Аурел Ончул і лідер єврейської сіоністської партії Бенно Штраухер. Члени союзу прагнули по-новому розв’язати проблеми краю: вони заявили, що на перше місце висувають вимоги покращення соціально-економічного становища, розширення політичних прав, а також задоволення національних потреб усіх народів, які населяють Буковину. У 1905 р. через суперечності між його членами союз розпався.

12 листопада 1905 р. буковинські народовці об’єдналися в «Національну раду русинів на Буковині», яку неофіційно називали національно-демократичною партією, підкреслюючи цим ідейну спільність із подібною партією в Галичині. Партія виступала за запровадження загального, рівного й прямого виборчого права, у сільському господарстві висувала завдання розвивати спілчанський рух, обґрунтовуючи національні потреби українців, визнавала таке саме право за іншими націями краю.

У червні 1907 р. від «Національної ради русинів на Буковині» відокремилося ліве крило й заснувало Радикальну партію. Визволення українського народу ця партія пов’язувала із широкими соціально-економічними перетвореннями та встановленням соціалізму. Майже одночасно в Буковині сформувалася Українська соціал-демократична партія, яка проповідувала ідеї марксизму, вимагала докорінних змін у суспільстві. Однак більшість гасел соціал-демократів були незрозумілі селянам, а робітників у краї було дуже мало.

У 1907 р. в Буковині відбулися вибори до австрійського парламенту за новим виборчим законом. У всіх українських виборчих округах перемогли кандидати «Національної ради русинів на Буковині». Уперше після 1848 р. буковинські українці обрали п’ятьох депутатів. У лютому 1910 р. вона об’єдналася зі створеним С. Смаль-Стоцьким товариством «Руська рада» (її називали також «мужицька партія») у нову партію під назвою «Руська рада». У 1912 р. вона розпалася. Колишні члени «Національної ради» оголосили про створення Національно-демократичної партії, а прибічники С. Смаль-Стоцького — Української народної партії. Однак до початку війни обидві партії остаточно не сформувалися.

У 1911 р. відбулися останні вибори до Буковинського крайового сейму. Із 17 обраних українських депутатів 15 були народовцями, по одному від радикалів і соціал-демократів. Москвофіли на виборах зазнали поразки.

Бенно Штраухер

Августин Волошин

На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Закарпаття провідні позиції зберігав москвофільський напрямок. Однак у цей час зародилося й народовство. Молоді русинські діячі, які заснували його, шукали нові засоби для забезпечення виживання свого народу в умовах мадяризації. Переконавшись у безперспективності москвофільства, вони звинувачували його прибічників у занепаді русинського національного життя в краї. Вирішальним кроком стала відмова закарпатських народовців від використання російської мови та вибір ними як мови освіти й літератури народної мови.

Друкованим органом народовського руху в краї став тижневик «Наука», що виходив із 1897 р. Його головним редактором із 1903 р. був Августин Волошин (1874—1945), який згодом відіграв визначну роль в історії Закарпаття.

Розвиток народовства в краї відбувався під впливом і в тісній взаємодії з українським рухом Галичини. Зокрема, праці закарпатських учених і громадських діячів друкувалися у виданнях Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, а громадські діячі Галичини (І. Франко, С. Томашівський, В. Гнатюк та інші) докладали чимало зусиль для ознайомлення світової громадськості з безправним становищем закарпатських русинів.

Роль народовців на початку століття в суспільно-політичному житті Закарпаття була досить непомітною. їх діяльність обмежувалася питаннями мови, літератури, історії й освіти. Вони не прагнули надання краю автономії або самоврядування, не виступали за його приєднання до решти українських земель. Головним завданням народовці вважали зберегти ті прояви національного життя, які в майбутньому сприятимуть відродженню Закарпаття.

Висновки

• На початку XX ст. вагомі здобутки українського національного руху в Галичині перетворили її на «український П'ємонт».

• Унаслідок наполегливої боротьби українці Галичини, спираючись на свої політичні партії, змогли досягти певних результатів у боротьбі за український університет, загальне виборче право та реформу крайового статуту.

• Вагомими були успіхи тогочасного українського руху в Буковині. У краї виникли українські політичні партії. У Закарпатті український національний рух залишався досить слабким.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли відбувся масовий селянський страйк у Галичині? 2. До яких заходів вдалися студенти у країнці Львівського університету в 1902 р.? 3. Хто очолював делегацію українців Галичини, яка в 1906 р. звернулася до імператора з проханням змінити в краї виборче законодавство? 4. Що таке сепаратизм? 5. Коли утворилася «Національна рада русинів на Буковині»? б. Назвіть друкований орган народовців Закарпаття на початку XX ст.

7. Охарактеризуйте особливості українського руху в Галичині на початку XX ст. 8. Наведіть факти, що свідчать про залучення галицького селянства до політичної боротьби. 9. Як відбувалася боротьба за український університет? Чому вона набула такої гостроти? 10. Якими були здобутки галицьких українців у боротьбі за виборчу реформу в краї? 11. Що таке ідея сепаратизму? Чим була зумовлена її поява? 12. Охарактеризуйте розвиток українського руху в Буковині й Закарпатті.

13. Складіть розгорнутий план за темою «Здобутки українського національного руху на західноукраїнських землях на початку XX ст.».

14. Порівняйте суспільно-політичні рухи на українських землях та у світі на початку XX ст.