Підручник з Історії України. 9 клас. Гісем - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§4. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

1. Якими були особливості економічного становища українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Що таке промислова революція? Де і коли вона розпочалася в Європі? 3. Які зміни в європейському суспільстві спричинило розгортання промислової революції? 4. Назвіть нові міста, які були засновані на українських землях у другій половині XVIII ст. 5. Як розвивалася торгівля в Україні у XVIII ст.? 6. Які товари вивозилися з українських земель до інших країн, а які — завозилися?

Сільське господарство та аграрні відносини в Наддніпрянській Україні. У першій половині XIX ст. економіка Наддніпрянської України зберігала аграрний характер. У сільському господарстві Наддніпрянщини на початку століття працювало близько 95 % населення, а в середині століття — 89 %. Близько 75 % усієї оброблюваної землі перебувало в приватній власності поміщиків. Головними виробниками сільськогосподарської продукції були селяни, які за своїм правовим становищем поділялися на дві основні групи:

поміщицькі селяни, або кріпаки (перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Поміщицькі селяни кількісно переважали на Правобережжі);

державні селяни (належали державній скарбниці й офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». Вони були особисто вільними й вели власне господарство. Державні селяни переважали на Півдні та Лівобережжі).

Основною формою експлуатації поміщицьких селян була панщина, або відробіткова рента. Державні селяни сплачували грошову ренту, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Російський уряд у 1797 р. офіційно обмежив панщину трьома днями на тиждень. Проте поміщики обходили закон за допомогою урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), яке можна було виконати лише за два-три дні. Землевласники також запроваджували «місячину», і селяни за постійну панщину отримували місячне утримання натурою (тобто продуктами).

Кількість селян у складі населення Наддніпрянщини на середину XIX ст.

Потерпали селяни й від обезземелення. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спричиняло те, що власники маєтків збільшували кількість поміщицької землі як джерела своїх прибутків і постійно зменшували розміри селянських наділів.

Посилюючи експлуатацію кріпаків, поміщики на невеликий період збільшили свої прибутки. Однак зубожіння селян, занепад їхніх господарств, відсутність стимулів для кращої праці, неможливість використовувати нову техніку робили неминучим занепад поміщицьких маєтків. У 30—40-х рр. XIX ст. після нетривалого періоду розквіту кріпосницькі господарства опинилися в стані кризи. Її головною причиною було панування кріпосного права.

Розгортання процесів товаризації сільськогосподарського виробництва призводило до майнового розшарування селян. Швидкими темпами воно поширювалося серед державних селян Лівобережжя та Півдня. Зокрема, у Катеринославській губернії селяни-власники зосередили у своїх руках 18 % усієї приватної землі. З’являлися окремі заможні селяни, які володіли або орендували 100 і більше десятин землі. Імперський уряд підтримував державних селян. Їх було зрівняно в правах із міщанами щодо придбання землі, дозволено створювати фабрики й заводи.

Кріпосне право, кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від пана й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Товаризація — процес, за якого продукти праці виробляються для потреб ринку.

Процеси розшарування розгорталися також серед поміщицьких селян. Їм дозволялося купувати землю на ім’я свого поміщика, використовувати найманих працівників, засновувати підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Проте їхнє правове становище залишалося незмінним, і поміщик міг у будь-який час забрати все їхнє майно.

Погіршення умов існування кріпаків перетворювало їх на джерело соціальної нестабільності. Проте, намагаючись розв’язати селянське питання, імперський уряд остерігався невдоволення поміщиків, які вважали його дії втручанням у їхні справи.

На панщину. Художник М. Дерегус

Що, на вашу думку, хотів передати своїм твором художник?

Із «Записки про кріпосний стан» українського громадського діяча Г. Галана

Селяни утримуються від придбання через природну невпевненість у міцності цього надбання, приховують нажите ними, перетворюючи його на мертвий капітал, а поміщики, зі свого боку, легше марнотратять придбане ними, як таке, що можна легко повернути і знову відшкодувати завдяки даровій праці.

1. Які факти наводить автор документа? 2. Які висновки можна зробити про вплив кріпосного права на розвиток сільського господарства Наддніпрянщини?

Початок промислової революції в Наддніпрянській Україні. У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочалася промислова революція (переворот). Мануфактури, що були створені на українських землях у складі Російської імперії, базувалися на ручній примусовій праці кріпаків. Тому перехід до фабрично-заводської промисловості з машинним виробництвом, заснованим на вільнонайманій праці, спричинив тут поступову руйнацію кріпосницьких порядків.

Промислова революція (переворот) — процес розвитку продуктивних сил суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактур, де застосовувалася ручна праця, до фабрик і заводів, які характеризувалися постійним використанням машин і верстатів.

Кількість мануфактур зменшувалася, а фабрик і заводів — зростала. Якщо в 1825 р. в Наддніпрянщині існувало близько 650 підприємств фабрично-заводської промисловості, то в 1861 р. їх уже налічувалося 2330. Особливо швидко нові підприємства з’являлися в суконній промисловості. Протягом 1805—1859 рр. кількість суконних підприємств у Наддніпрянщині зросла з 27 до 160. Основним центром суконної промисловості стало село Клипці на Чернігівщині, де в 1860 р. діяло дев’ять суконних фабрик. У 1789 р. виник ливарний завод у Херсоні, де виготовляли гармати для морського флоту. Суднобудівні заводи існували в Миколаєві та Херсоні. У 1824 р. перший цукровий завод збудували в Київській губернії. Швидкими темпами розвивалася кам’яновугільна промисловість. На середину XIX ст. Донбас став другим за розмірами (після Силезького басейну в Польщі) у Російській імперії центром кам’яновугільної промисловості. Нові підприємства виникали також у цукровій галузі. На середину XIX ст. Наддніпрянщина забезпечувала понад 80 % загальноімперського виробництва цукру. Першими українськими цукрозаводчиками були брати Яхненки та Ф. Симиренко.

Перші верстати для фабрично-заводських підприємств завозилися з-за кордону, переважно через порт Одеси. У 40—50-х рр. XIX ст. підприємства з виробництва промислового устаткування виникли в Києві, Катеринославі, Ромнах, поблизу Луганська та інших містах. У 1861 р. в Наддніпрянщині діяло близько 20 механічних заводів.

Разом зі становленням фабрично-заводської промисловості утворювалися нові суспільні верстви: підприємці й наймані промислові робітники. Серед власників фабрик і заводів переважали росіяни. Формуванню прошарку промислових робітників перешкоджало існування кріпацтва.

Становище робітників більшості фабрик і заводів було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав до 15 годин, заробітна платня була мізерною, а умови життя — жахливими. Чимало робітників ставали каліками й гинули через відсутність техніки безпеки та медичної допомоги.

Розвиток міст. У першій половині XIX ст. більшість українських міст і містечок були невеликими, кількість їхнього населення не перевищувала 1—2 тис. осіб. У середині XIX ст. з 850 міст і містечок усіх українських земель лише 62 мали понад 10 тис. жителів, а населення більш ніж 50 тис. осіб налічували лише п’ять із них.

Новим явищем стала поява в містах Наддніпрянщини промислових підприємств, на яких працювали вільнонаймані робітники. Поступово міста змінювали свій вигляд і перетворювалися на центри зосередження фабрично-заводської промисловості. Поряд із підприємствами виникали робітничі поселення, де мешкали працівники фабрик і заводів. Інколи з робітничих поселень виникали нові населені пункти. Кількість міських жителів за першу половину XIX ст. зросла втричі. Особливо швидко розвивалися міста Півдня, де за цей час кількість населення збільшилася в 4,5 разу. Найнаселенішим містом була Одеса — головний порт Російської імперії з торгівлі зерном.

Кількість промислових робітників у Наддніпрянській Україні

Найбільші українські міста в середині XIX ст.

Жодне з великих міст сучасної Європи не може зрівнятися за темпами зростання в XIX ст. з Одесою. Її заснували в 1794 р. на землях, отриманих Росією в результаті російсько-турецької війни 1787—1791 рр. На цьому місці розташовувалася турецька фортеця Єні-Дунья (Новий Дунай) у місцевості Хаджибей, захоплена російським адміралом, іспанцем Хосе де Рибасом. За дорученням імператриці Катерини II він став першим головним будівничим нового міста, ім'я якого й сьогодні носить одна з головних вулиць Одеси — Дерибасівська.

Багато зробив для розвитку Одеси генерал-губернатор Новоросії й міський градоначальник дюк (герцог) Арман де Рішельє. Саме за його правління в місті з'явився театр, який одесити порівнювали з Паризькою оперою. Між морем і портом було прокладено Приморський бульвар, звідки відкривався чудовий морський краєвид. У 1828 р. вдячні одесити на власні кошти встановили пам'ятник дюку Рішельє на верхівці Потьомкінських сходів, який і зараз прикрашає місто. Рішельє рукою вказує на морський порт як головне джерело добробуту міста.

Під владою Російської імперії правове становище українських міст зазнало суттєвих змін. У 1831 р. було скасовано дію магдебурзького права для всіх міст Наддніпрянщини, крім Києва, а в 1835 р. його ліквідували й тут. Натомість створювалися міські думи на чолі з міськими головами, підпорядкованими імперській адміністрації.

Дедалі вагоміше місце у структурі міського населення посідали російські чиновники й військові. Влада підтримувала переселення до українських міст російських купців. Таким чином українців поступово витісняли з провідних позицій у торгівлі. У містах і містечках Правобережжя в торгівлі й ремеслі йшли попереду представники єврейського й польського населення. Особливістю міст Півдня був їх інтернаціональний склад населення.

Розвиток торгівлі. У першій половині XIX ст. склалася сільськогосподарська спеціалізація регіонів Наддніпрянщини. На Лівобережжі поруч із зерновими вирощували тютюн і коноплі. Правобережжя було районом вирощування озимої пшениці й цукрових буряків. На Півдні на початку освоєння краю розвивалося вівчарство, а пізніше — вирощування пшениці на експорт. Поглиблення сільськогосподарської спеціалізації сприяло розвитку торгівлі.

Оптова торгівля здійснювалася на великих ярмарках. Найбільші з них відбувалися в січні—лютому та червні—серпні, коли ґрунтові дороги були найбільш придатними для перевезення вантажів. У першій чверті XIX ст. в Наддніпрянщині щорічно відбувалося понад 2 тис. ярмарків із 4 тис. в усій Російській імперії. Найбільші з них збиралися в Харкові, Сумах, Ромнах, Полтаві, Кролевці, Києві, Кременчуці, Ніжині, Стародубі, Бердичеві, Єлисаветграді, Катеринославі, Одесі. Існували як загальні, так і спеціалізовані ярмарки, де продавали зерно, коней, вовну тощо. На сільських ярмарках переважали селянські вироби й товари, необхідні для сільськогосподарської праці. Постійними учасниками ярмарків були торговці-скупники. Складовою внутрішньої торгівлі в Наддніпрянщині були сільські та містечкові базари, де торгували промисловими й сільськогосподарськими товарами. Базари збиралися кілька разів на тиждень або щоденно.

Перевезення товарів здійснювали селяни, які відбували гужову повинність, або чумаки. До появи залізниць вони відігравали основну роль у перевезенні всіх вантажів. Чумацькі валки доправляли зерно до чорноморських портів, а звідти везли сіль, рибу та інші товари. Заможні чумаки в майбутньому започаткували династії українських підприємців.

Чумаки — українські візники, які в XVI— XIX ст. здійснювали торговельно-візницький промисел.

Управитель Полтавської скарбничої палати М. Арандаренко про організацію чумацького промислу

Ті, що здійснюють візникування солі з Криму та Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться чумаками. Цей клас, що підкорив себе особливим умовам під час візникування, відрізняється цим від інших малоросіян...

Візникування своє чумаки провадять зазвичай валками (по-малоросійському фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумацькому паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство називається в них артіллю. Кожний чумак у своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них карається і навіть виганяється з артілі. Отаман вирішує всі суперечки остаточно, він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно...

1. Чим повсякденне життя чумаків нагадувало козацькі звичаї? 2. Як був організований чумацький промисел? 3. Що свідчить про використання в чумацькому промислі вільнонайманої праці з винагородою згідно з працею кожного робітника?

Ярмарок. Художник В. Маковський

Що, на вашу думку, хотів передати своїм твором художник?

Наддніпрянщина посідала важливе місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Вона забезпечувала 78 % експорту зерна та 55 % вивозу вовни. У першій половині XIX ст. азовсько-чорноморські порти за обсягами перевезень стали значно випереджати балтійські. Однією з причин цього була їхня наближеність до українських земель, де продукція вироблялася для продажу за кордон. Українська пшениця становила 81 % продукції землеробства, яка вивозилася через чорноморсько-азовські порти. Значну роль ці порти відігравали також у ввезенні (імпорті) закордонних товарів до імперії. До початку промислової революції в ньому переважали предмети розкоші й лише пізніше їх потіснили машини й технічне обладнання. Найбільшим серед чорноморсько-азовських портів була Одеса, яка в 1817 р. отримала статус порто-франко (фактично був уведений лише в 1819 р.).

Порто-франко — порт або частина приморської території в деяких країнах, у межах якої дозволяється вивезення та ввезення товарів без сплати мита.

Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України. Колонізація Південної України мала важливе значення для історії XIX ст., оскільки в цей час тут проводився великий соціальний експеримент: у межах кріпосницької Російської імперії відбулося становлення нового соціального ладу. Спеціальним указом російська імператриця Катерина II оголосила, що тут не існуватиме кріпосницьких порядків, оскільки ці землі заселятимуться лише вільними поселенцями. Однак кріпацтво на південноукраїнських землях повністю скасовано не було. У 1861 р. лише десята частина земель у поміщицьких маєтках Півдня оброблялася кріпаками, решта — вільнонайманими працівниками.

Кількість кріпаків і їхніх власників у губерніях Півдня і Київській губернії (на 1857 р.)

Губернія

Кількість власників кріпаків

Кількість кріпаків

Таврійська

543

21 144

Катеринославська

2621

158 859

Херсонська

2813

151 142

Київська

1584

521 245

Порівняйте кількість кріпаків у Київській губернії та губерніях Південної України.

Тенденція до зменшення кількості кріпаків серед працівників маєтків свідчить, що їх власники, зацікавлені у швидкому розвитку господарства, розуміли неефективність кріпацької праці й покладалися на вільнонайману.

Важливе значення Півдня для економічного розвитку Наддніпрянської України полягало також у тому, що він став чинником формування нових господарських зв’язків між регіонами. Якщо раніше Лівобережжя орієнтувалося на Російську імперію, а Правобережжя — на Польщу, то тепер Південь став центром економічного тяжіння й переорієнтації торговельних зв’язків Лівобережжя і Правобережжя. Відбувалося становлення нової економічної системи, пов’язаної через чорноморсько-азовські порти зі світовими товарними потоками.

Чумаки в Малоросії. Художник I. Айвазовський

Краєвид Одеси. Початок XIX ст.

Яку інформацію про розбудову Одеси на початку XIX ст. можна отримати за ілюстрацією?

На початку заселення земель Південної України тут переважало тваринництво. Природні умови краю сприяли розведенню овець. Південноукраїнська вовна була високоякісною і набагато дешевшою, ніж привезена з інших районів імперії. У 1825 р. із чорноморських портів було вивезено 40 тис. пудів місцевої вовни, а через 16 років її експорт за кордон зріс у шість разів і посів друге місце за обсягами після пшениці.

Природна родючість південноукраїнських чорноземів, велика кількість вільної землі й зростання попиту на пшеницю за кордоном спонукало до її вирощування. За офіційними джерелами, у 1835 р. врожай зернових на Півдні «перевищував кількість посіяного зерна у 20 разів».

Одним із найпоширеніших занять жителів Півдня стало виноробство. Саме в першій половині XIX ст. на околицях Одеси й сонячних гірських схилах Південного Криму виникли виноградні плантації, які згодом принесли цьому краю світову славу. Щорічний продаж вин Криму на початку 30-х рр. XIX ст. досяг рекордної цифри — 12 млн пляшок.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. головним портом Півдня стала Одеса. Саме сюди звозили зерно на продаж із Правобережної і Лівобережної України чумаки. Обсяги торгівлі постійно зростали. У 1795 р. в порт Одеси по зерно увійшли 39 кораблів, а в 1815 р. — 1500.

Характерною рисою господарства Півдня було переважання невеликих маєтків. Більшість із них належала міщанам і дрібним торговцям, що разом становили типовий середній прошарок, або дрібну буржуазію. Величезних маєтків із тисячами кріпаків, як в інших губерніях, тут не було. Землевласники Півдня покладалися на сезонну найману працю, а розміри їхніх володінь обмежувалися нестачею робочих рук.

Населення Півдня протягом першої половини XIX ст. внаслідок переселень зростало набагато швидше, ніж в інших регіонах Наддніпрянщини. Переселенців, різних за національністю й походженням, об’єднувало бажання розпочати власну справу, своїми силами досягти успіху. Завдяки цьому на Півдні склалася унікальна суспільна атмосфера, що нагадувала часи освоєння Дикого Заходу в Америці.

Висновки. У сільському господарстві Наддніпрянської України панували кріпосницькі відносини, які гальмували його розвиток.

У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні розпочалася промислова революція. Проте темпи її розвитку були повільними через відсутність ринку вільнонайманої робочої сили.

Протягом першої половини XIX ст. в розвитку міст відбувалися зміни, пов’язані з початком промислової революції. Найбільшим містом стала Одеса, джерелом процвітання — торгівля.

Основними формами внутрішньої торгівлі на українських землях були ярмарки та щотижневі базари.

У цей період чорноморсько-азовські порти Наддніпрянської України посіли провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії.

Успішний економічний розвиток Південної України засвідчив необхідність переходу до нових економічних відносин.

Запитання та завдання

1. Яка частка населення Наддніпрянської України працювала в сільському господарстві на початку XIX ст.? 2. У якому регіоні Наддніпрянщини в середині XIX ст. була найбільша кількість кріпосних селян? 3. Коли на українських землях розпочалася промислова революція? 4. Яке селище на 1860 р. стало центром суконної промисловості Наддніпрянщини? 5. Хто такі чумаки? 6. Коли Одеса отримала статус порто-франко?

7. Які процеси відбувалися в розвитку сільського господарства Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.? Наведіть факти, що підтверджують вашу думку. 8. Якими були особливості розвитку міст Наддніпрянщини в цей період? 9. Визначте роль торгівлі в розвитку Наддніпрянщини. 10. Чому стосовно розвитку тогочасної Південної України доцільно використовувати твердження «нова модель соціально-економічного розвитку»?

11. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення (або презентацію) «Одеса — нове місто на нових землях». 12. Проведіть дискусію за проблемою «Особливості нової моделі соціально-економічного розвитку Півдня України».

13. На Ряшківській суконній мануфактурі князя Юсупова на Полтавщині більшість використовуваних механізмів і знарядь були ручними або ремісничими. Сам князь вважав, що витрати на закордонні машини є марнотратством, оскільки в нього й так достатньо кріпаків для праці на мануфактурі. На підставі наведеного прикладу поясніть, як кріпосницькі відносини перешкоджали розгортанню промислової революції в Наддніпрянщині.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.