§ 20. Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати особливості кримськотатарського національного відродження; аналізувати виникнення й початок робітничого та соціал-демократичного рухів; характеризувати земський рух.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як і коли було ліквідовано Кримське ханство? 2. Якими були особливості робітничого руху в тогочасній Європі? 3. У чому полягала ідеологічна концепція соціалізму? 4. Поясніть сутність марксистського вчення. 5. Що таке земства? Якими були їхні повноваження?

Якій стадії відповідав національний рух кримських татар наприкінці XIX ст.? Що таке джадидизм?

1. Розгортання національного відродження кримських татар. І. Гаспринський. Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні та всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі — тогочасному центрі освіти — татарська інтелігенція під впливом молодотурків почала розвивати свій рух. Молодотурки відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.

У національному питанні молоді татарські націоналісти були прибічниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником цих ідей став Ісмаїл Гаспринський (1851—1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку в кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.

Клерикалізм — політичний напрямок, прибічники якого виступають за панування церкви й духовенства в суспільно-політичному та духовному житті країни.

Ісмаїл Гаспринський усе своє життя присвятив захисту прав кримських татар, їх виживання як народу і національне відродження. У 1875 р., після повернення до Криму з Туреччини його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. Саме завдяки його зусиллям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в міському господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.

3 ім’ям І. Гаспринського пов’язане виникнення джадидизму — просвітянського руху народів ісламського Сходу. У його основі був новий звуковий спосіб навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив нові методи навчання, завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «Учитель дітей» у чотирьох випусках. Учителі шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.

Кримські татари — продавці овочів на базарі в Сімферополі. Кінець XIX — початок XX ст.

Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати в місті першу національну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами. Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.

За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпимість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціалістичні ідеї та методи боротьби.

На честь І. Гаспринського встановлено пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека у Сімферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.

Що зумовило розгортання соціал-демократичного і робітничого рухів?

2. Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів. Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі соціал-демократичного і робітничого рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило працівника, з одного боку, незахищеним перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства тощо), а з іншого — сприйнятливим до різних революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних вчень, що набув поширення у другій половині XIX — на початку XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої історії, став марксизм. Він пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками, або пролетаріатом.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і на території українських земель зокрема, знайшло багато прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, у той час як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище.

Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

Спочатку з основами свого вчення Μ. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві в 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на економічному змісті вчення, пропускаючи його революційний бік. Інший поширювач марксизму Є. Подолинський, як вам уже відомо, у 70-х рр. XIX ст. брав участь у громадівському русі. Він організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із Μ. Драгомановим і Μ. Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також надрукував власні брошури соціально-економічного змісту: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на Україні» та інші. Є. Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Пролетаріат (від латин. — незаможний громадянин) — суспільна верства позбавлених засобів виробництва найманих робітників, джерелом існування яких є продаж своєї робочої сили власникам засобів виробництва.

Керівники Миколаївського південноросійського робітничого союзу. 1897 р.

Перша постійно діюча марксистська група на українських землях під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла в 1893 р. в Києві. Її організатором був Ювеналій Мельников. Він заснував ремісничу школу, яка була засобом розповсюдження марксистських ідей. Марксистські групи також з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Нелегальні гуртки намагалися поширити марксистське вчення і встановити зв’язки з робітничим рухом.

Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Санкт-Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся перший з’їзд партії. Із дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) були представниками українських соціал-демократичних гуртків. Створена на з’їзді партія стала першою загальноросійською партією, що діяла й на українських землях.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.

Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

Із якою подією пов’язують початок політичної організації земств? Чи можна стверджувати, що земський рух мав деякі спільні цілі з українським?

3. Земський рух. Земства, що були виборними загальностановими органами місцевого самоврядування, уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії. Незважаючи на те що в земствах більшість становили поміщики (близько 75 %), в умовах загальнореформаторських настроїв, що панували в імперії в 60—70-х рр. XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії й запровадження конституції.

За своїм характером земський рух був ліберальним. В основу ліберального шляху суспільного розвитку була покладена ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, захищати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.

Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. Серед земських діячів вирізнялись: на Полтавщині — Ф. Лизогуб, В. Лесевич, Μ. Стороженко, В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, Μ. Туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. Свєчин, граф Г. Милорадович, Μ. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грінченко, Μ. Коцюбинський та інші.

Перші пореформені роки (кінець 60 — початок 70-х рр. XIX ст.) стали для земського руху часом організаційного становлення, усвідомлення місця й ролі серед суспільних сил, визначення головної мети та завдань. Основну діяльність було спрямовано на покращення соціально-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.

На другому етапі діяльності (кінець 70 — початок 80-х рр. XIX ст.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Відбувався активний процес об’єднання зусиль земств із метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.

В умовах здійснення Олександром III політики контрреформ, опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям 12 червня 1890 р. закону про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.

Земства відповідально поставились до справи розвитку господарства, медичного обслуговування, народної освіти, зв’язку, страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили їхнє незнання ситуації, а з іншого боку, — з’ясували жахливу картину становища переважної частини населення. У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством, уряд сприймав як бунтівні й забороняв. Протягом 1866—1868 рр. земства були поставлені під суворий контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою зв’язки й виносити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.

Незважаючи на обмеження, окремі земства намагалися виробити загальні заходи щодо покращення незадовільного матеріального становища селянства. Так, наприклад, гласні чернігівського губернського земства І. Петрункевич та О. Карпінський протягом 1869—1875 рр. своїми запитами, зверненнями, скаргами порушували питання про постійне голодування селян Мглинського і Суразького повітів. Вони пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найбідніших селян.

Найактивніше земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст., коли набув певного політичного забарвлення. У цей період його провідні діячі намагалися об’єднати всі сили, що виступали за конституційну перебудову Російської імперії. У 1878—1879 рр. відбувалися численні наради та з’їзди, метою яких було бажання згуртувати своїх прибічників.

На початку 1878 р. земці порозумілися з діячами українського руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100-річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Основ’яненка. Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію земців. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у боротьбі за введення в Росії конституції.

Будинок губернського земства в Чернігові

Боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати. 12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з міністром внутрішніх справ Μ. Лоріс-Меліковим, яка мала підготувати проєкт майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проєкти реформ та надсилали їх до комісії або царю. Вони пропонували впровадити широке самоврядування, створити представницький законодавчий орган — Державну думу. Проте після вбивства царя ці пропозиції залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово» також не мали успіху. Фактично, до початку революції 1905—1907 рр. земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.

Працюємо з хронологією

70-ті рр. XIX ст. — початок поширення марксистських ідей на українських землях.

1883 р. — початок видання І. Гаспринським першої національної газети «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

початок національного відродження кримськотатарського народу;
причини появи робітничого руху зі своїми специфічними потребами й вимогами;
зародження соціал-демократичного руху, що намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби;
роль земського руху в оновленні дійсності Російської імперії.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Речення за реченням». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в чотири команди. Кожна команда має переказати зміст певного пункту параграфа, відповідаючи по черзі одним реченням. За зупинку понад 30 секунд і помилкове твердження нараховуються штрафні бали.

2. Колективне обговорення. Коли розпочалося кримськотатарське національне відродження? Як розгорталося національне відродження кримськотатарського народу? Яку роль у ньому відіграв І. Гаспринський? 3. Де й коли виникла перша робітнича організація? Визначте особливості та прояви розгортання соціал-демократичного та робітничого рухів на українських землях у складі Російської імперії. 4. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?

5. Робота в парах. Розподіліть обов’язки та складіть розгорнутий план за пунктом параграфа «Земський рух». 6. Робота в малих групах. Проведіть дискусію за темою «Місце і роль соціал-демократичного, робітничого і земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».

7. Колективне обговорення. Чи зазнало змін суспільно-політичне життя Наддніпрянської України з появою кримськотатарського національного руху? Обґрунтуйте свою точку зору.