Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

Шановні дев’ятикласники та дев’ятикласниці!

Перш ніж розпочати роботу з підручником, необхідно ознайомитися з його змістом і структурою. Матеріал у ньому об’єднано в сім розділів, кожен із яких містить кілька параграфів, що, у свою чергу, поділяються на пункти.

Ви вже знаєте, що історія, як і будь-яка інша наука, має власну термінологію, і її необхідно розуміти. Підручник містить дати основних подій, визначення понять і термінів, інформацію про видатних історичних діячів. Слова й дати, виділені жирним шрифтом, потребують вашої особливої уваги. Працюючи на уроках і вдома, перевіряйте себе, щоб переконатися, чи правильно ви запам’ятали хронологію подій, імена осіб, нові поняття і терміни.

Параграф розпочинається стислим викладом основних навчальних завдань і запитаннями на повторення. Вони допоможуть пригадати вже відомий вам матеріал і підготуватися до сприйняття нового.

Важливу роль для усвідомлення матеріалу мають наведені в підручнику історичні джерела, ілюстрації, карти, таблиці та схеми. Працюючи з параграфом, прочитайте вміщені до нього історичні джерела та дайте відповіді на поставлені запитання. Розглядаючи ілюстрації, обов’язково звертайте увагу на підписи, які пояснюють зміст зображеного. Робота з історичною картою сприятиме формуванню уявлень про те, де відбувалися події та які зміни вони спричинили. Схеми й таблиці розкриють зв’язки між складовими певного історичного явища, пояснять його особливості тощо.

На полях до тексту, деяких ілюстрацій, а також окремим блоком після кожного параграфа наведені запитання та завдання. Ви зможете здійснити самоперевірку, осмислити вивчений матеріал і закріпити практичні навички. За необхідності звертайтеся до додаткових джерел (атлас з історії України, енциклопедії, довідники, Інтернет тощо).

До підручника розроблено електронний освітній ресурс, який містить:

  • матеріали для проведення практичних занять;
  • завдання на узагальнення знань за розділами;
  • плани-схеми з інструкціями до виконання завдань;
  • онлайн-тести для підготовки до тематичного контролю за кожним розділом.

Із повагою, автори

Повторення. Вступ

§ 1. «Довге XIX ст.» в історії України

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: відновити свої уявлення про основні події та явища історії України, вивчені вами в попередні роки; з’ясувати сутність Нового часу як історії «довгого XIX ст.» в минулому Європи й України як її складової; визначити особливості процесів суспільної модернізації та національного відродження.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке «історія»? Чим відрізняється «історія» як наука й навчальний предмет? 2. Робота в парах. Обговоріть і визначте основні здобутки населення Європи та населення тогочасних українських земель як її складової в Ранній Новий час. 3. Які пам’ятки періоду Раннього Нового часу існують на території вашого краю або в експозиції місцевого краєзнавчого (історичного) музею? Опишіть їх.

  • Визначте основний зміст процесів, що відбувалися в Європі в Новий час.

Новий час. «Довге XIX ст.»: доба модернізації та національного відродження в Європі. Цього року ви продовжите вивчати події всесвітньої історії та історії України. У попередні роки ви познайомилися з подіями та явищами, що становили зміст історії Стародавнього світу, Середніх віків і Раннього Нового часу. У 9 класі на вас очікує вивчення подій історії Нового часу (Модерна доба), що є другою частиною Нової історії, яка охоплює кінець XVIII ст. — початок XX ст. Це обумовлює те, що деякі дослідники називають зазначену добу «довгим XIX ст.».

Для українських земель ліквідація Австро-Угорської і Російської імперій мала визначальне для їхнього подальшого розвитку значення, оскільки вони входили до складу цих імперських утворень.

В історії Європи «довге XIX ст.» стало також часом, коли на континенті розгорталися процеси суспільної модернізації та національного відродження.

ПЕРІОДИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

Назва

Хронологічні межі

Стародавня історія

Поява людини на Землі — IV ст. н. е.

Середньовічна історія

V ст. н. е. — XV ст.

Нова історія

I частина: Ранній Новий час: кінець XV — кінець XVIII ст.

II частина: Новий час: кінець XVIII — початок XX ст.

Новітня історія

I частина: 1914—1945 рр.

II частина: 1945 р. — сьогодення

Робота в парах. Обговоріть наведену періодизацію всесвітньої історії й сформулюйте спільну позицію щодо того, для чого її застосовують дослідники.

Історичний період, який тривав протягом 1789—1914 рр. «довгим XIX ст.» назвав британський історик Ерік Гобсбаум. Його започаткувала Французька революція, а завершила — Перша світова війна. Визначальною особливістю «довгого XIX ст.», на думку Е. Гобсбаума, стало панування у світі імперій. У результаті Першої світової війни Австро-Угорська, Німецька, Османська та Російська імперії припинили своє існування.

Нова історія — період всесвітньої історії після Ранньої Нової історії, що передував Новітній історії. Українські історики поділяють історію після Середньовічної на Нову і Новітню. Західноєвропейські історики всю історію після Середньовіччя називають Сучасною історією.

Модернізація — оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду або переробка чогось відповідно до сучасних вимог. Суспільна модернізація — перехід від традиційного аграрного до індустріального суспільства.

Індустріальне суспільство — стадія розвитку суспільства, за якої завершено створення розвиненої промисловості та відповідних соціальних і політичних структур.

Національне відродження — соціальні й політичні рухи в середовищі бездержавних народів, спрямовані на їх національно-культурний розвиток і становлення націй.

У другій частині Нової історії, що стала епохою суспільної модернізації, відбулося чимало важливих змін у житті людей. Зокрема, у країнах Центральної, Західної Європи та Америки, які називають Заходом, внаслідок індустріальної революції встановилося індустріальне суспільство, як назвали його дослідники у XX ст.

Суспільну модернізацію сучасні дослідники поділяють на декілька типів. Так, за формою вона буває мирною, еволюційною, у вигляді реформ, здійснюваних владою, і немирною, революційною, що супроводжується знищенням тих порядків, які заважають розвитку суспільства. За змістом суспільну модернізацію поділяють на ту, що здійснюється відповідно до вимог часу, і ту, яку проводять із метою наздогнати інші країни, подолати відставання від них.

У «довгому XIX ст.» в Європі розгорнулися процеси формування націй. Їх започаткувала Французька революція, яка проголосила націю джерелом вищої влади в країні. У результаті поширення цих ідей серед бездержавних народів тогочасної Європи почали розгортатися національно-визвольні рухи. Європейські мислителі XIX ст. стали використовувати стосовно них термін «національне відродження», вважаючи, що нації, які існували раніше й занепали за несприятливих умов, тепер прагнуть відродитися. Однак фактично за своїм змістом цей процес, як вважають сучасні дослідники, набув форми творення нових націй як суб’єктів європейської історії Нового часу.

Дослідники Інституту історії України Національної академії наук України в розвитку українського національного відродження (руху) визначають три основні етапи:

  • Перший етап (кінець XVIII — перша половина XIX ст.). Зародження національного руху у формі гуртків і таємних організацій, які займалися просвітницькою діяльністю, збирали пам’ятки старовини, досліджували мову, історію і фольклор. Майбутнє України уявляли в різних формах реалізації федералістичної ідеї.
  • Другий етап (60—90-ті рр. XIX ст.). Саме в цей період посилюються відмінності українського національного руху за регіональним принципом. Національна свідомість набула вияву у високих літературних формах і в науковій діяльності. Національна ідеологія перебувала в зародковому стані.
  • Третій етап (кінець XIX — початок XX ст.). Політизація українського національного руху через залучення широких мас, виникнення політичних партій, парламентську діяльність українців і формування політичних доктрин націоналізму. Проте умови розвитку українського руху в Австро-Угорщині та Російській імперії на цьому етапі суттєво відрізнялися.

У другій половині XX ст. більшість дослідників прийняла схему поділу процесів національного відродження слов’янських народів, запропоновану чеським вченим Мирославом Грохом. Він виділив у ньому три стадії:

  • фаза «А» (фольклорно-етнографічна) — прояв інтересу з боку інтелектуалів-ентузіастів до історії, звичаїв та мови свого народу;
  • фаза «В» (культурницько-літературна) — групи інтелектуалів визначаються зі своїми культурними і політичними вимогами й починають агітацію за їх поширення серед широких верств населення;
  • фаза «С» (політична) — виникнення перших політичних партій і рухів, висування перших політичних програм, які розгортають боротьбу за право націй. За сприятливих умов й успіхів у боротьбі цей суспільний рух може призвести до виникнення національних державних утворень.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (ЗА ЕТАПАМИ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ) У «ДОВГОМУ XIX ст.»

Хронологічні межі

Назва етапу

Кінець XVIII — 30-ті рр. XIX ст.

Фольклорно-етнографічний

40-ві — 80-ті рр. XIX ст.

Культурницько-літературний

90-ті рр. XIX ст. — 1914 р.

Політичний

З есе французького мислителя XIX ст. Е. Ренана «Що таке нація?»

Нація — це наслідок довготривалої роботи, жертовності й відданості. Спільна справа в минулому і прагнення ще раз разом здійснити велике в сучасному — ось головна умова для того, щоби бути нацією... Нація — це велика спільність, створена розумінням, усвідомленням жертви, колись принесеної, та готовність до нової жертви. Вона існувала в минулому, вона відновлюється в сучасності реальною дією і розумінням, чітко висловленим прагненням продовжувати життя спільноти, існування нації... це щоденний плебісцит.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Як розумів процес появи націй Е. Ренан? 2. Як ви розумієте твердження, що існування націй є «щоденним плебісцитом»? 3. Завдяки чому, на думку автора, нація існувала в минулому й відновлюється в сьогоденні?

Тлумачення поняття «нація» в американському словнику англійської мови Н. Вебстера

[Нація]... будь-яка група людей, що мають спільні інститути та звичаї, почуття однорідності та спільного інтересу. Більшість націй сформовані з конгломератів (великих об’єднань — Авт.) племен, або народів спільного етнічного походження, або ж різних етнічних груп, змішаних в одне ціле тривалою взаємодією. Найхарактернішими ознаками [нації] зазвичай вважаються єдина спільна мова або близькі діалекти, спільна релігія, традиції, історія, спільне розуміння правди і кривди та більш-менш компактне територіальне розташування. Проте одного чи декількох із цих елементів може бракувати, що не заважає групі залишатися спільнотою інтересів та не заперечувати прагнення жити разом і претендувати на ім’я нації.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Як характеризується нація? 2. Які ознаки нації визначені як найхарактерніші? Чи поділяєте ви цю думку? Обґрунтуйте свою точку зору. 3. Порівняйте наведене розуміння нації з тим, що існувало в XIX ст., і сучасним його тлумаченням українськими істориками.

Сучасне визначення поняття «нація», наведене в статті Кирила Галушко «Нація» в Енциклопедії історії України, виданій у 2010 р. Інститутом історії України НАН України

Нація — спільнота людей, об’єднана певною назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних і політичних цінностей.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання й порівняйте наведене визначення з попередніми. У разі наявності незрозумілих характеристик, з’ясуйте їх значення за додатковими джерелами інформації.

Процеси українського національного відродження в Новий час загалом відповідали схемі, запропонованій Μ. Грохом. Через це етапи українського національного руху пропонується використовувати в періодизації історії України XIX ст.

У «довгому XIX ст. » на українських землях відбулося багато важливих подій, про зміст яких ви дізнаєтеся зі сторінок цього підручника. Місце найважливішої події, яка визначила зміст «українського XIX ст.», як назвав його український історик Іван Лисяк-Рудницький, посіло українське національне відродження.

Термін «Відродження» (італійською «Рісорджименто») з’явився в Італії, де його застосували щодо національно-визвольного руху італійського народу проти іноземного панування і за об’єднання країни. Поступово термін «національне відродження» набув популярності у Європі й став використовуватися щодо процесів, пов’язаних зі становленням національної свідомості інших бездержавних народів континенту. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. ці процеси охопили слов’янські народи, які перебували під владою Австрійської, Османської і Російської імперій. Національне відродження слов’янських народів мало як спільні риси, так і особливості. Його спільною рисою стала боротьба за створення або відновлення національної мови. За це боролися видатні представники своїх народів — чехи Йозеф Домбровський та Йозеф Юнгман, словак Ян Коллар, закарпатський русин Михайло Поп-Лучкай, наддніпрянські українці Іван Котляревський та Олексій Павловський. Виникали культурні товариства «матиці» — Сербська, Хорватська, Далматинська, Словенська, Словацька, Галицько-Руська, Чеська. Ці товариства метою своєї діяльності визначали збирання і дослідження національного фольклору, розвиток національної літератури, видання й поширення книжок національною мовою.

Працюємо з хронологією

1789—1914 рр. — Новий час — другий період Нової історії, або «довге XIX ст.».

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • сутність Нового часу як історії «довгого XIX ст.» у минулому Європи та України як її складової;
  • особливості процесів суспільної модернізації та національного відродження.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Продовжте розповідь». Правила гри. У грі беруть участь пари учнів та учениць. Вони мають викласти зміст визначеного ведучим гри фрагмента розглянутого матеріалу, відповідаючи по черзі одним реченням. Перемагає учень/учениця, чиє речення буде останнім.

2. Який зміст вкладається в термін «довге XIX ст.»? 3. Чи є правильним твердження, що національне відродження стало одним із важливих процесів, що відбувалися в Новий час у Європі? 4. Які стадії визначають у національному відродженні слов’янських народів?

5. Покажіть на карті територіальні зміни, пов’язані з державною належністю українських земель наприкінці XIX ст. Порівняйте межі розселення українського народу наприкінці XVIII ст. та сучасні кордони України.

6. Колективне обговорення. У результаті спільного обговорення сформулюйте якомога більше підстав, для чого необхідно вивчати історію України. 7. Робота в парах. Розв’яжіть пізнавальну задачу. Український історик Іван Крип’якевич писав: «Сила України полягає в тому, що вона постійно підтримувала зв’язки із Західною Європою і звідти переймала всі живі культурні течії. Для Європи її значення полягало в тому, що Україна творила висунутий найбільше на схід бастіон європейської культури». Поясніть, як ви розумієте цю думку. Чи згодні ви з нею? Чому? 8. Підготуйте есе на тему «Чому саме зараз варто замислитися над тим, для чого ми вивчаємо історію?». Скористайтеся пам’яткою «Як підготувати есе» в електронному додатку до підручника.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст