Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 2. Українські території у складі Російської та Австрійської імперій: адміністративно-територіальний устрій та населення

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської та Австрійської імперій; порівнювати соціальний і національний склад населення різних регіонів українських земель у складі Російської та Австрійської імперій.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Назвіть історико-етнографічні регіони українських земель у другій половині XVIII ст. 2. Як і коли російський уряд ліквідував Гетьманщину та Запорозьку Січ? 3. Унаслідок яких подій до складу Російської імперії увійшли Приазов’я, Причорномор’я, Крим та Правобережна Україна? 4. До складу яких держав у другій половині XVIII ст. входили Галичина, Буковина й Закарпаття? 5. Якими були особливості соціально-політичного становища цих регіонів у другій половині XVIII ст.?

  • Які особливості були притаманні адміністративно-територіальному устрою українських земель у складі Російської імперії?

1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. Наприкінці XVIII ст., як ви дізналися з курсу історії України минулого року, українські землі включили до свого складу Російська та Австрійська імперії. Зокрема, Російська імперія оволоділа Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених українським населенням. На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій. Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти, а останні — на волості.

Крім дев’яти губерній, які неофіційно вважалися «малоросійськими», (див. схему «Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських етнічних територій у складі Російської імперії») українські землі в першій половині XIX ст. частково входили до Воронезької, Курської, Мінської, Люблінської губерній, Бессарабської області, земель Війська Донського та Війська Чорноморського.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. імперський уряд почав запроваджувати нові адміністративно-територіальні одиниці — генерал-губернаторства (див. схему). Влада генерал-губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову, адміністративну, судову та фінансову владу. Ця форма управління для підпорядкування й русифікації неросійських регіонів імперії.

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у Російській імперії не враховував історичних традицій адміністративного устрою регіону й мав на меті привести їх у відповідність до інших регіонів у її складі. В імперських колах стосовно українських земель використовували інші назви: Правобережжя називали Південно-Західним краєм, Південь — Новоросіею, Лівобережжя та Слобожанщину — Малоросією.

Губернія — головна адміністративно-територіальна одиниця державного, місцевого, фінансового та поліцейського управління в Російській імперії із 1708 р.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої половини XV—XX ст.

Волость — дрібна адміністративно-територіальна одиниця, із якої складався повіт.

Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна і політична одиниця в Російській імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЕТНІЧНИХ ТЕРИТОРІЙ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • Визначте основні характеристики кількості, соціального і національного складу населення Лівобережної і Слобідської України.

2. Лівобережна і Слобідська Україна. Кількість населення українських земель, підвладних Російській імперії наприкінці XVIII — у XIX ст., збільшилася приблизно втричі: із 7,7 до 23,5 мли осіб. Однак це відбувалося за рахунок не лише природного приросту населення, а й переселень сюди представників інших народів.

У Російській імперії щодо українців найчастіше вживали назву «малороси», хоча в тогочасних наукових публікаціях і літературі поступово поширювалися також визначення «українці» та «Україна».

Національний склад і соціальна структура різних регіонів українських земель під владою Російської імперії мали певні відмінності. На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. влада запровадила «смугу осілості».

На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.

Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Чимало нащадків козацької старшини, що змогли довести своє походження, зрівняли в правах із російським дворянством. За російською традицією цих дворян-землевласників на українських землях у складі Російської імперії називали поміщиками. Звичайне селянство (посполиті) у більшості втратило особисту свободу й перетворилося на кріпаків.

Українські землі під владою Російської імперії майже повністю, крім Харківщини, входили до «смуги осілості». Уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання переселення євреїв до інших губерній і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це стало порушенням одного з природних прав людини — на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола І додав до цих обмежень заборону євреям проживати у містах, зокрема в Києві, Миколаєві, Севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали проживати лише євреї.

«Смуга осілості» — територія компактного проживання єврейського населення, що існувала в Росії в 1791—1917 рр., за межами якої йому було заборонено селитися.

Поміщики — землевласники, які становили панівну суспільну верству в Російській державі в XV — на початку XX ст. на українських землях у її складі.

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕТНІЧНИХ ТЕРИТОРІЙ ПІД ВПЛИВОМ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII ст.

Регіон

Площа, тис. км2

Приблизна кількість населення, млн осіб

Частка українців, %

Лівобережжя

102,4

2,3

95

Слобожанщина

54,5

1,0

86

Правобережжя

164,7

3,4

85

Південь

194,6

1,0

74

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Який регіон українських земель мав найбільшу площу? 2. Який регіон українських земель був найбільше заселений, а який — найменше? 3. У якому регіоні була найменша кількість українців у складі населення? Якими причинами це обумовлювалося?

На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. зберігалися, проте часто фактично ігнорувалися. Місцеве ремісництво й купецтво занепадали. Поступово українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.

  • Якими були кількість, соціальний і національний склад населення Правобережної і Південної України?

3. Правобережна й Південна Україна. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них становили селяни-кріпаки. Поляки у складі населення налічували близько 5 %, але посідали в краї панівне становище. Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників. Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Роль місцевої еліти в краї зберігала польська або сполонізована знать. Це призвело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.

Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., стала одним із привабливих регіонів. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості для колонізації краю. Південь міг стати головним постачальником зерна на західноєвропейський ринок. Імперський уряд різними пільгами заохочував селян з інших регіонів та іноземних колоністів переселятися на ці землі.

Завдяки цьому національний склад населення Півдня змінювався не на користь українців, кількість яких у ньому зменшувалася.

Упродовж першої половини XIX ст. кількість населення губерній Півдня подвоїлось в основному завдяки переселенцям. Унаслідок цього етнічний склад населення регіону став досить строкатим. Українці становили в ньому близько 74 %, росіяни — 12 %, румуни — 9 %. Значною була кількість німецьких колоністів. На один із найбільших у світі єврейських осередків перетворювалася Одеса. Серед національних спільнот, які заселяли в цей час Південь, були серби, болгари, греки, угорці, вірмени.

Більшість працездатного населення становили державні селяни та іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володіли земельними наділами, могли продавати й купувати землю, сплачували податки державі. Кріпосні селяни становили близько 6,5 % жителів краю. Великі землевласники мали тут найбільші володіння, отримані від імперського уряду за вірну службу. Так, баронам Фальц-Фейнам належало 100 тис. десятин землі, графам Канкрінам — 60 тис., графам Воронцовим-Шуваловим — 59 тис. десятин. Із заснуванням нових міст, розвитком торгівлі та будівництвом промислових підприємств зростала кількість міщан. Національний склад міського населення був дуже різноманітним, українці в ньому становили меншість.

За оцінками дослідників, наприкінці XIX ст. на території Південної України проживало 470 тис. німецьких колоністів. Усього в цей час у Наддніпрянській Україні німецька спільнота налічувала 800 тис. осіб.

Німецькі юнаки. 1896 р.

Жительки Наддніпрянської України. XIX ст.

На Кримському півострові відбулися зміни у складі населення, пов’язані з наміром Російської імперії витіснити із цих земель кримських татар та інші народи Криму й замінити їх російськими переселенцями, що почав реалізовуватися після приєднання цього регіону. У результаті тисячі татар, особливо ті, що жили поряд із портами, розпродали за безцінь свої землі й господарство та переселилися до турецьких володінь. На початок XIX ст. Кримський півострів залишило близько 300 тис. осіб. На цей час кримських татар у складі населення Криму залишилося трохи більше 60 тис. осіб. Не зникнути як етносу в складних умовах кримським татарам допомагала висока народжуваність.

Імперська влада після оволодіння Кримом відбирала в місцевого населення кращі та родючі землі й дарувала їх російським дворянам і чиновникам. У період від приєднання півострова до початку XIX ст. вона роздала там близько 290 тис. десятин землі. Кримських татар виселяли до безплідного степу. Замість татар, що залишали свій край, російська влада запрошувала переселятися сюди іноземних колоністів. Упродовж першої половини XIX ст. до Криму переселилося понад 30 тис. осіб. Їм безкоштовно надавали ділянки землі й звільняли на десять років від сплати податків.

  • Які риси були притаманні адміністративно-територіальному устрою українських земель у складі Австрійської імперії?

4. Адміністративно-територіальний устрій українських територій у складі Австрійської імперії. Наприкінці XVIII ст. Австрійська імперія володіла приблизно 15 % українських земель, а саме: Східною Галичиною, Північною Буковиною та Закарпаттям.

Австрійська імперія була багатонаціональною державою. У «клаптиковій» імперії Габсбургів, як її називали, не існувало єдиної уніфікованої системи управління, унаслідок чого землі, заселені русинським (українським) населенням, належали до різних адміністративних одиниць монархії з певними відмінностями в системах управління.

Першим у складі володінь австрійських Габсбургів опинилося Закарпаття. У 1699 р. воно разом зі Східною Угорщиною перейшло під австрійську владу. Однак панівні позиції в краї, як і раніше, належали угорській спільноті. Заселене переважно русинським (українським) населенням Закарпаття поділялося на чотири адміністративні регіони — комітати (жупи), які підпорядковувалися Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню Угорського королівства. Уся адміністративна, військова, судова та фінансова влада в комітатах зосереджувалася в наджупанів — адміністраторів, призначуваних намісницьким управлінням серед місцевих великих землевласників.

Жителі Галичини. XIX ст.

Унаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) до складу Австрійської імперії увійшла Галичина. Приєднавши ці землі, імператриця Марія-Терезія прийняла титул королеви Галичини і Лодомерії. Змінена таким чином назва Галицько-Волинського князівства стала історичним обґрунтуванням володіння цими землями для австрійської імператриці, оскільки такий титул мали у XVIII ст. угорські королі, яким раніше належали ці землі. Австрійські імператори зберігали його до 1918 р.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Робота у парах. Порівняйте за схемами адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських етнічних територій у складі Російської та Австрійської імперій.

Коронний край — адміністративно-територіальна одиниця Австрійської імперії (із 1867 р. — Австро-Угорщини) у XVIII — на початку XX ст.

Русини — самоназва українського населення на українських землях у складі Австрійської імперії.

Комітат (від латин. — округ) — адміністративно-територіальна одиниця в Угорщині та на Закарпатті під час його перебування у її складі.

На приєднаних землях влада утворила коронний край Королівство Галичини і Лодомерії із центром у Львові, до складу якого увійшли українські (Східна Галичина та Північна Буковина) та польські (Західна Галичина) землі. Умовною межею між ними була річка Сян. Територія королівства поділялася на округи й дистрикти, кількість яких змінювалася.

Уся адміністративна влада в коронному краї зосереджувалася в руках губернського управління на чолі з губернатором (пізніше намісником), якого призначав імператор. В округах і дистриктах влада належала війтам, у селах — мандаторам (наглядачам), яких призначали війти, але утримували землевласники. Містами управляли магістрати, склад яких призначався адміністрацією коронного краю, а з 1870 р. — міські ради. Органом місцевого самоуправління краю був Становий сейм. Однак збирався він лише один раз — у 1780 р.

У 1786—1849 рр. окремий округ Королівства Галичини і Лодомерії становила Буковина. Її адміністративним центром були Чернівці. Австрія загарбала ці землі в 1774 р., скориставшись слабкістю Османської імперії після її поразки в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Марія-Терезія обґрунтовувала свої претензії на Буковину тим, що остання також входила до Галицько-Волинської держави, територією якої тепер володіла Австрія. Русини (українці) становили більшість населення Північної Буковини. У 1861 р. було відновлено статус окремого коронного краю князівства Буковина (уперше автономний статус було проголошено в 1848 р.).

Кафедральний собор у Чернівцях. Художник Ф. Кнапп. 60-ті рр. XIX ст.

  • Чим відрізнялося становище українського населення у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті?

5. Національне та соціальне становище українського населення під владою австрійських Габсбургів. Кількість населення українських територій у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII ст. становила 2,5 мли осіб, а на початок XX ст. зросла до 6,4 мли. Західних українців австрійська влада в офіційних документах називала рутенами, а вони самі себе — русинами, або «народом руським». Упродовж XIX ст. серед місцевих русинів набуло поширення нове національне ім’я — українці.

Щодо релігійної належності, сповідуючи християнство, українці Буковини, як і українських територій у складі Російської імперії, були православними, а Галичини й Закарпаття — греко-католиками.

Наприкінці XVIII ст. з 2,2 млн населення Східної Галичини русини (українці) становили приблизно 71 %, поляки — 22 %, євреї — 6 %. Однак поляки, хоча й були меншістю, зберігали провідні позиції в краї. Представників русинів серед великих землевласників і міської верхівки майже не було.

Населення чотирьох комітатів Закарпаття, де зосереджувалася русинська спільнота, наприкінці XVIII ст. налічувало близько 250 тис. осіб, із яких 40 % становили русини (українці). Іншу частину населення регіону складали угорці, євреї, німці, словаки тощо. Більшість закарпатських русинів (українців) становило селянство, залежне від угорських землевласників. Більшість русинської знаті за тривалий час іноземного панування перейшла в католицьку віру й змадяризувалася. Вірність традиціям свого народу зберігало русинське греко-католицьке духовенство.

На Буковині наприкінці XVIII ст. жило близько 75 тис. осіб, із яких русини (українці) становили 69 %. Найчисленнішими національними меншинами тут були румуни та євреї. Провідні позиції в регіоні посідали румунські бояри-землевласники. Більшість русинського (українського) населення становили селяни. Русинська шляхта зрумунізувалася ще в попередні століття. Розгортанню румунізації населення Буковини чинила опір лише невелика верства місцевого православного духовенства.

ПЛОЩА ТА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII ст.

Регіон

Площа, тис. км2

Приблизна кількість населення, тис. осіб

Серед них українців, %

Східна Галичина

55,0

2200

71

Північна Буковина

5,3

75

69

Закарпаття

14,7

250

40

Значним є внесок греко-католицького духовенства в захист галицьких і закарпатських русинів (українців) від переходу зі східного католицького обряду до західного, що, у свою чергу, перешкоджало полонізації та мадяризації. Чимало греко-католицьких священників жили в селах. На відміну від римо-католиків, їм дозволялося одружуватися. Свої духовні обов’язки священники поєднували із селянською працею, утримуючи свої родини. Греко-католицьке духовенство мало беззастережну довіру селянства. Унаслідок цього в тогочасних історичних умовах воно стало єдиною можливою суспільною елітою для галицьких та закарпатських русинів (українців).

Русини. Літографія. 1863 р.

Працюємо з хронологією

1791 р. — запровадження російською владою «смуги осілості» для єврейського населення.

Друга половина XVIII ст. — входження українських регіонів Слобідської, Лівобережної, Правобережної і Південної України до складу Російської, а Східної Галичини і Північної Буковини до складу Австрійської імперій.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • становище Лівобережної, Слобідської, Правобережної і Південної України під владою Російської імперії;
  • національне і соціальне становище українського населення під владою австрійських Габсбургів.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Хто більше». Правила гри. Окремі учні та учениці, пари або команди отримують завдання за встановлений час пригадати й навести якомога більше характеристик визначеного вчителем/вчителькою історичного явища. Перемагають ті, хто запропонує довший й безпомилковий перелік.

2. Чи правильно використати щодо адміністративно-територіального устрою українських земель у складі Російської та Австрійської імперій твердження, що він ураховував історичні традиції, що існували в цих регіонах? Поясніть свою думку. 3. Визначте спільне й відмінне у становищі Лівобережної, Слобідської, Правобережної і Південної України у складі Російської імперії. 4. Як вплинуло на національний і соціальний розвиток русинської (української) спільноти те, що вона опинилася у складі Австрійської імперії.

5. Покажіть на карті адміністративно-територіальні утворення, створені владою на українських територіях у складі Російської та Австрійської імперій. 6. Складіть таблицю «Адміністративно-територіальний устрій і населення українських територій у складі Російської та Австрійської імперій».

Регіон українських територій

Держава, у складі якої перебував

Адміністративно-територіальне утворення

Населення регіону

Склад

Соціальне становище

Національне становище

7. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за наведеною проблемою: французький мислитель-просвітитель Ж.-Ж. Руссо щодо долі польської спільноти після поділів Речі Посполитої писав: «Ви (поляки) не можете перешкодити (вашим ворогам) проковтнути вас, але якщо ви зможете зробити так, щоб жоден поляк ніколи не став росіянином, я переконаний: Росія ніколи не поневолить Польщу». Чи могла ця порада бути корисною українській спільноті, яка опинилася під владою Російської та Австрійської імперій. Якщо так, то чим саме, якщо ні, то чому ви так вважаєте? 8. Робота в парах. Порівняйте (усно або письмово) оглядові карти з історії України, зокрема адміністративно-територіального устрою станом на середину XVIII і на початок XIX ст.