Природничі науки. 1 частина. 11 клас. Гільберг

Тримай баланс

До показників, що організм намагається підтримати на сталому рівні, належать: температура, рівень pH, осмотичний та артеріальний тиск крові, рівень глюкози, водно-сольовий баланс.

Контроль температури тіла в людини є хорошим прикладом гомеостазу в біологічній системі. Коли людина здорова, температура її тіла коливається в межах 36,6-36,8 °С, однак різні чинники можуть вплинути на це значення, зокрема гормони, швидкість обміну речовин і різні захворювання, що ведуть до підвищення температури. В організмі «термостат» розташований у головному мозку, а саме — у гіпоталамусі. Через кровотік до мозку надходять сигнали про температурні показники, а також про частоту дихання, рівень цукру в крові й метаболізм.

Мал. 6.9. Баланс температури тіла

Терморегуляція відбувається за принципом зворотного зв’язку (мал. 6.9). Підвищення температури навколишнього середовища спричиняє рефлекторне зниження обміну речовин та зменшення теплотворення, і навпаки — зниження температури рефлекторно підвищує інтенсивність метаболічних процесів з посиленням теплотворення. Тепловіддача в навколишнє середовище здійснюється за рахунок випромінювання теплоти й випаровування води (потовиділення).

Температура тіла людина близька до тієї, за якої питома теплоємність води найменша. Вперше температуру тіла людини виміряли ртутним термометром у Німеччині в 1891 році.

Організм людини масою 70 кг за 24 год виробляє 2 400 кілокалорій, що достатньо для того, щоб підвищити температуру тіла від 0 до 40 °С.

Внаслідок підвищення температури навколишнього середовища на 10 °С температура тіла людини зростає лише приблизно на 0,2 °С. Споживання кисню організмом людини під час підвищення температури тіла на кожний градус збільшується приблизно на 7 %. Унаслідок підвищення температури на 10 °С швидкість біохімічних реакцій в організмі зростає вдвічі. Отже, температура середовища та тіла визначає інтенсивність хімічних процесів в організмі. Як саме температура зумовлює біохімічні зміни в організмі, достеменно не з’ясовано. Імовірно, що важливу роль у цьому відіграють гормони. Про температуру різних ділянок тіла людини ви дізнаєтеся з таблиці 6.3.

Таблиця 6.3. Температура різних ділянок тіла людини

Ділянка тіла

Температура, °С

Ділянка тіла

Температура, °С

Вушна раковина

23...28,3

Зовнішній бік руки

31,5...32,5

Верхня губа

32...33,6

Долоні

33,4...34,6

Щока

33,9...34,5

Спина, живіт

34,2...34,6

Шия

34...35,0

Ротова порожнина

37,2...37,6

Підборіддя

35,4

Пряма кишка

36,6...37,9

Підошви

30...32

Колінна ямка

35,0

Кінчик носа

22,2

Середина стегна

34,4

Протягом доби температура тіла в людини коливається, що є відображенням добових ритмів: різниця між температурою тіла рано вранці й увечері досягає 0,5-1,0 °С. Максимальною вважають температуру 42 °С, за якої відбувається порушення обміну речовин у тканинах мозку. Температура тіла вище 42,2 °С призводить до втрати свідомості. Мінімальна критична температура — 25 °С. Уже за 27 °С настає кома, відбувається порушення серцевої діяльності й дихання. Організм людини ліпше пристосований до холоду. Наприклад, зниження температури тіла до 32 °С спричиняє лихоманку, але не становить небезпеки для життя.

Для людини небезпечнішою є підвищена температура (гіпертермія). Гіпертермія — підвищення температури тіла вище від 37 °С через інтенсивне фізичне навантаження, перегрівання на сонці, певні захворювання. Під час захворювань гіпертермія зумовлена дією пірогенів, які змінюють «заданий рівень» температури гіпоталамуса з відповідними наслідками. Гіпертермія при цьому має й позитивне значення, бо запобігає розмноженню бактерій і вірусів, стимулює власні захисні реакції. Однак під час підвищення температури понад 41 °С порушуються процеси терморегуляції, інактивуються ферменти, змінюється проникність мембран, що може призвести до летального наслідку.

Оптимальна температура для легко одягнутої людини становить 18-20 °С. Стан комфорту залежить від комбінації температури, вологості, конвекції. Тривале перебування людини в тій або іншій кліматичній зоні супроводжується її адаптацією (акліматизацією). Зокрема, у північних жителів обмін зростає (холодова адаптація), на екваторі — зменшується (теплова адаптація) унаслідок змін рівня концентрації гормонів. Змінюються й процеси теплорегуляції. Наприклад, під час тривалого підвищення температури довкілля не тільки зростає кількість виділеного поту, а й зменшується виділення солей. Унаслідок тривалих впливів холоду або тепла виникає толерантна адаптація: наприклад, поріг розвитку тремтіння зсувається в бік нижчих або вищих температур відповідно.

Процеси регулювання теплової енергії в організмі людини здійснюються переважно такими способами: 1) біохімічним; 2) зміною інтенсивності кровообігу; 3) зміною інтенсивності виділення вологи.

Біохімічна терморегуляція полягає в зміні інтенсивності окисно-відновних реакцій, які відбуваються в організмі людини. Наприклад, м’язове тремтіння від холоду, що виникає внаслідок сильного охолодження організму, підвищує виділення теплоти до 125-200 Дж/с.

Хімічна терморегуляція забезпечує здатність організму змінювати інтенсивність обмінних процесів під час обміну речовин і надходження теплоти ззовні. На стабільність температури організму суттєво впливають ліпіди їжі. Відомо, що підвищений вміст холестеролу в їжі збільшує термостабільність.

Фізична терморегуляція забезпечує теплообмін між людиною й навколишнім середовищем через теплопровідність, конвекцію, випаровування та випромінювання (поглинання) енергії тілом людини. Тепло чи холод людина сприймає нервовими закінченнями — терморецепторами, що розташовані в шкірі, які подають сигнали в центри терморегуляції, що спричинює збільшення або зменшення теплоутворення й тепловитрат організмом.

Конвекція забезпечує 15-20 % теплообміну людини. Випаровування відбувається з поверхні легень і шкіри (22-30 %). На випромінювання з відкритих частин тіла та одягу припадає найбільше теплових втрат (50-60 %). За високих температур повітря організм віддає теплоту за рахунок потовиділення, а за низьких тепловіддачу забезпечують конвекція та випромінювання.

Регулювання інтенсивності надходження крові як теплоносія від внутрішніх органів до поверхні тіла людини відбувається внаслідок звуження чи розширення кровоносних судин. Перенесення теплоти з потоком крові має велике значення через низький коефіцієнт теплопровідності тканин організму людини.

За високих температур навколишнього середовища кровоносні судини шкіри розширюються й до неї від внутрішніх органів притікає більша кількість крові, отже, шкіра віддає більше теплоти в довкілля. За низьких температур кровоносні судини шкіри звужуються, тому приплив крові до шкірного покриву зменшується, тож зменшується й кількість теплоти, яку організм віддає в навколишнє середовище.

Отже, теплове самопочуття людини (стан теплового балансу «людина - навколишнє середовище») залежить від температури довкілля, рухливості, відносної вологості повітря, атмосферного тиску, температури та кольору навколишніх предметів, інтенсивності фізичного навантаження організму.

Підтримання сталого рівня pH крові. У нормі pH крові коливається в межах 7,36-7,4. Однак у процесах життєдіяльності в кров увесь час надходять продукти або кислого, або основного характеру, що можуть зсунути це значення. Сталість pH підтримують буферні системи крові й органи виділення — легені та нирки. Буферні системи згладжують різкі коливання pH за раптового збільшення вмісту кислих або лужних продуктів у крові. Органи виділення виводять ці продукти з організму.

Буферні системи — це хімічні системи, pH яких не змінюється навіть після добавляння певної кількості кислот або основ. У тканинній рідині й крові головною буферною системою є гідрогенкарбонатна система (Н2СО3/НСО-3), а у внутрішньоклітинній рідині — ортофосфатна (HPO2-4/H2PO-4). Як вони працюють?

У плазмі крові та еритроцитах міститься вуглекислий газ та карбонат - іон, у плазмі та в еритроцитах — гідрогенкарбонат-іон, концентрація якого приблизно у 20 разів вища за концентрацію вуглекислого газу. Якщо в кров надходять катіони Гідрогену, частина гідрогенкарбонат-іонов реагує з ними:

HCO-3 + H+—> CO2↑ + H2O.

Підвищена концентрація вуглекислого газу подразнює дихальний центр головного мозку, який підсилює вентиляцію легенів, що виводять надмірну кількість вуглекислого газу, тому pH крові не змінюється. Якщо в крові збільшиться вміст гідроксид-аніонів, відбуватиметься така реакція:

CO2 + OH- + —> HCO-3.

Нирки виводять надлишок гідрогенкарбонат-іонів.

Аналогічно діє ортофосфатна буферна система, яка зв’язує надлишки катіонів Гідрогену й гідроксид-іонів:

HPO2-4 + H+—> H2PO-4;

H2PO-4 + OH- —> HPO2-4 + H2O.

Тиск під контролем. Підтримання здорового кров’яного тиску також є прикладом гомеостазу. Серце може відчувати зміни кров’яного тиску й посилати сигнали в мозок для обробки. Далі мозок відправляє назад сигнал до серця з «інструкцією», як правильно реагувати. Якщо кров’яний тиск дуже високий, то його потрібно знизити.

Як людський організм регулює всі системи та органи й компенсує зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі? Це відбувається завдяки безлічі природних датчиків, що контролюють температуру, сольовий склад крові, артеріальний тиск та інші параметри. Ці детектори посилають сигнали в мозок, головний центр керування, якщо деякі показники відхилилися від норми. Після цього організм розпочинає компенсаторні заходи для відновлення нормального стану.

Регулювання рівня глюкози в крові. Для того щоб людина залишалася здоровою, у її тілі має бути належний рівень глюкози (мал. 6.10). Коли рівень глюкози стає зависоким, підшлункова залоза виробляє гормон інсулін. Якщо рівень глюкози в крові опускається дуже низько, печінка перетворює глікоген у крові й тим самим підвищує рівень цукру. Коли хвороботворні бактерії або віруси потрапляють в організм, він починає боротися з інфекцією, перш ніж патогенні елементи зможуть призвести до яких-небудь проблем зі здоров’ям.

Інсулін — це єдиний гормон, дія якого спрямована на зниження рівня глюкози в крові. Він стимулює перехід глюкози з плазми крові в клітини — переважно м’язів і жирової тканини. Крім того, інсулін стимулює процеси синтезу глікогену й ліпідів з глюкози, а також процеси гліколізу, в яких глюкоза витрачається.

Інші гормони збільшують вміст глюкози в крові. Глюкагон посилює розпад глікогену в печінці й стимулює синтез глюкози — глюконеогенез. Адреналін стимулює розпад глікогену.

Мал. 6.10. Баланс глюкози

Порушення балансу цієї системи та наслідки неналежного рівня цукру в крові й становлять клінічну картину цукрового діабету. Цукровий діабет — керований стан. Для здійснення цього керування потрібно вчасно харчуватися, правильно й ретельно лікуватися, постійно контролювати цукор у крові. Для поліпшення самопочуття й рівня глюкози крові необхідно знайти баланс між їжею, фізичним навантаженням і прийманням ліків. Чи можна прожити повноцінне життя із цукровим діабетом? Безумовно, якщо ставитися до хвороби відповідально.

Водно-сольовий баланс. Незалежно від того, скільки води випиває людина, організм не роздується, як повітряна куля, також тіло не зморщиться, як родзинки, якщо людина питиме дуже мало. Напевно, хтось колись про це хоч раз замислювався. Так чи інакше, організм знає, яку кількість рідини потрібно зберегти для підтримки потрібного рівня (мал. 6.11).

Добова потреба у воді для дорослої людини становить 40 г/кг маси тіла. 85 % води, що міститься в організмі, надходить із продуктами харчування (екзогенна вода), а 10-15 % утворюється в організмі (ендогенна вода). Ендогенна вода утворюється під час окиснення білків (41,3 г на 100 г), вуглеводів (55,6 г на 100 г), ліпідів (101,7 г на 100 г). З кожної порції продуктів масою 100 г утворюється вода масою 12 г, тобто із спожитих продуктів з енергетичною цінністю, що становить 1 450 кДж на добу, утворюється вода масою 350-400 г.

Мал. 6.11. Водний баланс

Водно-сольовий гомеостаз — це регуляція обміну води й концентрації солей (електролітів) у рідинах організму. Головним чинником, що визначає кількість води в організмі та який підтримує необхідну рівновагу між позаклітинним і внутрішньоклітинним об’ємами рідини, є осмотичний тиск крові, що відіграє винятково важливу роль у забезпеченні метаболічного гомеостазу й рівня артеріального тиску. Близько 72 % води організму міститься в клітинах, а 28 % — у позаклітинному просторі. Позаклітинна вода (близько 8-10 %) перебуває у вільному стані (кров, лімфа, ліквор); вона мобільна й виконує функцію розчинника. Деяка кількість води (близько 4 %) зв’язана — вона є складником гідратних оболонок біополімерів (структурована вода). Основним компонентом, що підтримує осмотичний тиск у позаклітинній рідині, є катіони Натрію Na+. Їхній баланс тісно пов’язаний з обміном йонів Калію К+, а також деяких інших йонів. У позаклітинній рідині переважають катіони Na+, у внутрішньоклітинній — катіони К+, тому процеси осморегуляції та регуляції співвідношення йонів Na+ і К+ взаємозалежні.

У нормальному стані внутрішньо- й позаклітинна рідини перебувають в осмотичній рівновазі. Будь-яке збільшення осмотичного тиску позаклітинної рідини приводить до відтоку рідини з клітин (стиснення клітин). Падіння позаклітинного осмотичного тиску під час поглинання або введення великих обсягів води або внаслідок втрати катіонів Na+ (наприклад, за дефіциту альдостерону) приводить до того, що вода спрямовується в клітину (набухання клітин). І те й інше є ризиком для нормального функціонування клітини, але клітина має механізми захисту.

Плазматична мембрана клітини містить механорецептори, які беруть участь у регуляції балансу потоків йонів і води, наприклад, вихід йонів К+ і Сl- за збільшення об’єму клітини та вхід йонів Na+, К+ і Сl- за її стисненя.

Важливу роль в організмі відіграють також мінеральні елементи, які засвоюються з продуктів харчування. Серед неорганічних сполук близько 20 є необхідними для людини. Їхня частка має становити до 4 % добового раціону. Залежно від добової потреби організму хімічні поділяють на макро- (потреба становить >100 мг/добу) та мікроелементи (добова потреба — декілька міліграмів або мікрограмів). До макроелементів належать Натрій, Калій, Кальцій, Хлор та Магній. Основна маса мікроелементів в організмі міститься у формі йонів і мінеральних солей. До мікроелементів відносять Ферум, Цинк, Купрум, Манган, Молібден, Йод, Флуор, Селен, Кобальт, Хром. Мікроелементи в тканинах здебільшого є складниками комплексних сполук з білками чи іншими органічними молекулами. У дорослої людини неорганічні (мінеральні) речовини становлять до 5 % маси тіла й беруть участь у багатьох процесах життєдіяльності: проведенні збуджень, утворенні кислоти шлунку, у перенесенні газів кров’ю, для підтримки лужності крові, для процесів окостеніння кісток, для роботи багатьох залоз.

Діти особливо потребують солей Кальцію та Фосфору у зв’язку з ростом кісток. Наприклад, у молодших школярів потреба в Кальції за добу становить до 2,4 г; у Фосфорі — до 2,0 г. Оптимальне співвідношення між концентрацією солей Кальцію та Фосфору для дітей дошкільного віку становить 1:1; у віці 8-10 років — 1:1,5; у старших школярів — 1:2. Лише за таких умов скелет розвивається нормально. Найліпше джерело Кальцію та Фосфору для дітей — це молоко.

Потреба у Ферумі для дітей також підвищена у зв’язку з інтенсивними процесами кровотворення й досягає 1,2 мг (для дорослих — 0,9 мг) на 1 кг маси тіла або загалом до 20 мг за добу. Маса Натрію, який діти мають отримувати за добу, становить до 40 мг (дорослі — до 60 мг), Калію — до 30 мг, Хлору — до 15 мг, Кальцію — до 10 мг. Окрім розглянутих, в організмі людини наявні всі інші хімічні елементи, що є в природі, причому кожний з них виконує певну фізіологічну роль. Ці елементи не є взаємозамінними. Наприклад, Натрій забезпечує сталість осмотичного тиску, бере участь у виникненні й проведенні імпульсів збуджень, регулює кислотно-лужну рівновагу. Калій бере участь у виникненні потенціалів збуджень у нервовій і м’язовій системах, у багатьох обмінних процесах, стимулює утворення медіаторів нейронних синапсів. Кальцій входить до складу різних тканин організму (кісток, зубів, м’язів), бере участь у процесах згортання крові. Магній є складником багатьох ферментів, регулює обмінні процеси. Фосфор міститься в кістковій тканині, є компонентом енергоносіїв (АТФ), входить до складу мембран багатьох клітин, зокрема й нейронів мозку, бере участь у синтезі ДНК. Хлор міститься в хлоридній кислоті шлунка, забезпечує створення біопотенціалів клітин. Ферум є складником еритроцитів крові. Кобальт, Купрум беруть участь у процесах кровотворення та клітинного дихання. Йод входить до складу гормонів щитоподібної залози, регулює обмін речовин в організмі. Аргентум регулює окисно-відновні процеси, має антисептичні властивості. Ванадій сприяє обмінним процесам у м’язах і паренхіматозних органах. Цирконій стимулює ріст і розвиток тканин організму. Бром бере участь в утворенні гормонів гіпофізу.

Мал. 6.12. Регуляція кисню в організмі

Стан водно-сольового обміну значною мірою залежить від рівня вживання мінеральних солей і рідини. Усі розлади сольового обміну нерозривно пов’язані з обміном загальної, позаклітинної та внутрішньоклітинної води. Порушення водно-сольового обміну виявляють за багатьох захворювань і патологічних станів (недостатність кровообігу, артеріальна гіпертензія, гіпофункція кори надниркової залози, гіпофункція задньої частини гіпофіза, кишкові інфекції, інтоксикації, перегрівання тощо).

Для підтримання нормального рівня концентрації кисню в крові одного зовнішнього дихання недостатньо. Є механізми, що забезпечують зв’язування кисню, його транспортування, рівень окисно-відновних процесів, а також низку поведінкових проявів, спрямованих на збереження кисневого постачання (мал. 6.12). Природно, що показником, від якого залежать дії цих механізмів, є рівень кисню в крові, який контролюють хеморецептори.

Кожному з нас хоч раз у житті доводилося здавати кров з пальця для аналізу, але, погодьтеся, мало хто здатен розібратися в численних незрозумілих позначках і цифрах на аркушику з його результатами.

Позначення, скорочення, одиниці вимірювання

Нормальні величини — загальний аналіз крові

Діти віком

Дорослі

1 день

1 міс.

6 міс.

12 міс.

1-6 років

7-12 років

13-15 років

Чоловіки

Жінки

Гемоглобін Hb, г/л

180-240

115-175

110-140

110-135

110-140

110-145

115-150

130-160

120-140

Еритроцити RBC, 1012/л

4,3-7,6

3,8-5,6

3,5-4,8

3,6-4,9

3,5-4,5

3,5-4,7

3,6-5,1

4,0-5,1

3,7-4,7

Показник кольору МСНС, %

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

0,85-1,15

Ретикулоцити RTS, %

3,5-5,4

1,01-2,4

1,6-2,7

0,99-

1,8

0,8-1,5

0,98-1,9

0,9-1,5

0,9-1,4

0,9-1,4

Тромбоцити PLT, тис/мкл

180-490

180-400

180-400

180-400

160-390

160-380

160-360

180-320

120-140

ШОЕ ESR, мм/год

2-4

4-8

4-10

4-12

4-12

4-12

4-15

1-10

2-15

Лейкоцити WBS, %

8,5-24,5

6,5-13,8

5,5-12,5

6-12

5-12

4,5-10

4,3-9,5

4-9

4-9

Паличкоядерні, %

1-17

0,5-4

0,5-4

0,5-4

0,5-5

0,5-5

0,5-6

1-6

1-6

Сегментоядерні, %

45-80

15-45

15-45

15-45

25-60

35-65

40-65

47-72

47-72

Еозинофіли EOS, %

0,5-6

0,5-7

0,5-7

0,5-7

0,5-7

0,5-7

0,5-6

0-5

0-5

Базофіли BAS, %

0-1

0-1

0-1

0-1

0-1

0-1

0-1

0-1

0-1

Лімфоцити LYM, %

12-36

40-76

42-74

38-72

26-60

24-54

25-50

18-40

18-40

Моноцити MON, %

2-12

2-12

2-12

2-12

2-10

2-10

2-10

2-9

2-9

Що є що?

Гемоглобін Hb (Hemoglobin). Кров’яний пігмент еритроцитів, що переносить кисень з легень до органів і тканин організму, а вуглекислий газ, навпаки, до легень. Підвищення рівня гемоглобіну свідчить про: поліцитемію (збільшення кількості еритроцитів), перебування на великій висоті над рівнем моря, надмірне фізичне навантаження, зневоднення організму, згущення крові; зниження цього показника вказує на анемію. Якісні зміни також характерні для низки відносно рідкісних захворювань, частіше вроджених.

Еритроцити. Червоні кров’яні тільця. Утворюються в червоному кістковому мозку. Містять гемоглобін. Переносять кисень. Норма — 4-5 млн/мл (у жінок менше, у чоловіків більше). Підвищення вмісту — поліцитемія (хвороба кісткового мозку), зневоднення (згущення крові); зниження — анемія.

Показник кольору. Відображає відносний уміст гемоглобіну в еритроцитах. Використовують для диференціальної діагностики анемій: нормохромна (нормальна кількість гемоглобіну в еритроциті), гіперхромна (підвищена), гіпохромна (знижена). Підвищення — сфероцитоз; зниження — ферумодефіцитна анемія.

Ретикулоцити. Молоді форми еритроцитів, незрілі. У нормі перебувають у кістковому мозку. Надмірне потрапляння їх у кров свідчить про підвищення швидкості утворення еритроцитів (через їхнє руйнування або збільшення потреби). Підвищення вмісту — посилене утворення еритроцитів унаслідок анемії (крововтрата, залізодефіцитна, гемолітична); зниження — апластична анемія, хвороби нирок, порушення дозрівання еритроцитів (брак В12 — фолієводефіцитна анемія).

Тромбоцити. Кров’яні пластинки, що утворюються з гігантських клітин кісткового мозку. Відповідають за згортання крові. Нормальний вмісту крові — 180-360 тис/мл. Підвищення — поліцитемія, мієлолейкоз, запальний процес, стан після видалення селезінки, хірургічних операцій; зниження — тромбоцитопенічна пурпура, системні автоімунні захворювання (системний червоний вовчак), апластична анемія, гемолітична анемія, гемолітична хвороба, ізоімунізація за групами крові, резус-фактором.

ШОЕ. Швидкість осідання еритроцитів у вигляді стовпчика внаслідок відстоювання крові. Залежить від кількості еритроцитів, їхньої «ваги», форми та від властивостей плазми — кількості білків (переважно фібриногену), в’язкості тощо. Норма становить 3-15 мм/год. Підвищення ШОЕ може свідчити про інфекції, запальні процеси, злоякісні пухлини, анемію, вагітність. Уповільнення — про еритремію та реактивний еритроцитоз, недостатність кровообігу, епілепсію, серповидно-клітинну анемію тощо.

Лейкоцити. Білі кров’яні тільця, що утворюються в червоному кістковому мозку. Їхня функція — захист організму від чужорідних речовин і мікробів (імунітет). Норма лейкоцитів у крові становить 4-10 тис/мл. Є різні види лейкоцитів зі специфічними функціями, тому діагностичне значення має зміна кількості видів, а не всіх лейкоцитів загалом — лейкоцитарної формули. Підвищення вмісту лейкоцитів може свідчити про лейкоз, інфекції, запалення, стан після гострої кровотечі, гемоліз, алергію. Натомість зниження їхньої концентрації є ознаками деяких інфекцій (грипу, кору, краснухи тощо), патології кісткового мозку (апластична анемія), підвищеної функції селезінки, генетичної аномалії імунітету.

Нейтрофіли. Це клітини, що відповідають за запалення, боротьбу з інфекцією (окрім вірусної), неспецифічний захист (імунітет), видалення власних загиблих клітин. У зрілих нейтрофілів є сегментоване ядро, молоді клітини — паличкоподібні. Діагностичне значення під час запалення має відносне підвищення кількості паличкоподібних нейтрофілів. Норма — 60-75 % від загальної кількості лейкоцитів, паличкоподібних — до 6 %.

Підвищення вмісту свідчить про можливі інфекції (бактеріальні, грибкові, паразитарні), запальний процес (ревматизм, пошкодження тканин, куріння, панкреатит тощо), інтоксикації (ниркова, печінкова недостатність), психоемоційне збудження, злоякісні пухлини; зниження — про можливість деяких інфекцій (вірусних, хронічних, важких, особливо в літніх людей), апластичну анемію, патологію кісткового мозку, генетичні порушення імунітету.

Еозинофіли. Вони беруть участь у боротьбі з паразитарними інвазіями, алергією. Норма — 1-5 % від загальної кількості лейкоцитів. Підвищення вмісту сигналізує про можливі алергічні стани, паразитарні інвазії, злоякісні пухлини, мієлолейкоз; зниження — про гнійні інфекції, пологи, оперативне втручання, шок.

Базофіли. Ці лейкоцити, потрапивши в тканини перетворюються на гладкі клітини, які відповідають за виділення гістаміну — реакцію гіперчутливості до їжі, ліків тощо. Норма - 0-1 % від загальної кількості лейкоцитів. Підвищення вмісту базофілів може свідчити про реакції гіперчутливості, вітряну віспу, гіпотиреоз, хронічні синусити; зниження — про гіпертиреоз, вагітність, овуляцію, стрес, гострі інфекції.

Лімфоцити. Це основні клітини імунної системи, які борються з вірусними інфекціями. Знищують чужорідні клітини й змінені власні (розпізнають чужорідні білки — антигени — і вибірково руйнують клітини, що їх містять (специфічний імунітет), виділяють у кров антитіла (імуноглобуліни) — речовини, що блокують молекули антигенів і виводять їх з організму. Норма — 18-25 % від загальної кількості лейкоцитів. Підвищення може бути зумовлено вірусними інфекціями, лімфолейкозом; зниження — гострими інфекціями (невірусними) і хворобами (апластична анемія, системний червоний вовчак), імунодефіцитними станами, втратою лімфи.

Моноцити. Найбільші лейкоцити, більшу частину свого існування проводять у тканинах — тканинні макрофаги. Остаточно знищують чужорідні клітини й білки, вогнища запалення, зруйновані тканини. Найважливіші клітини імунної системи, які першими приєднують антиген і транспортують його до лімфоцитів для розвитку повноцінної імунної відповіді. Норма — 6-8 % від загальної кількості лейкоцитів. Перевищення норми може бути зумовлене інфекціями (вірусними, грибковими, протозойними), туберкульозом, саркоїдозом, сифілісом, лейкозами, системними захворюваннями сполучної тканини (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, вузликовий періартериїт); зниження — апластичною анемією, волосатоклітинним лейкозом.

Проте не варто самостійно інтерпретувати аналізи за цим міні-довідником! Це може зробити тільки лікар! Важливі не лише результати окремого аналізу, а й співвідношення різних результатів. Тому не можна ставити собі діагноз і займатися самолікуванням. Ця інформація призначена насамперед для того, щоб орієнтуватися в результатах загального аналізу крові та не ставити собі неправдивих діагнозів, трактуючи аналіз як «надто поганий», коли певні показники виходять за межі норм.