Географія. Повторне видання. 9 клас. Бойко

Розділ ІІ. Первинний сектор господарства

Тема 1. Сільське господарство

§ 11. Сільське господарство світу

• Пригадайте, які ресурси називають земельними.
• Назвіть чинники, від яких залежить розвиток сільського господарства.

СКЛАДНИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Сільське господарство - найдавніший вид виробничої діяльності людини. Першими примітивними його виявами були рибальство, полювання і збиральництво. Справжнє сільське господарство з’явилося понад 10 тис. років тому внаслідок так званої неолітичної революції, коли люди окультурили дикорослі рослини і приручили диких тварин. Поширилося воно по світу з кількох осередків, розташованих в Азії, Африці, Середземномор’ї, Америці.

Сільськогосподарське виробництво й сьогодні залишається головним заняттям багатьох жителів нашої планети: у ньому зайнято близько 20 % економічно активного населення світу. У більшості країн, що розвиваються, цей показник становить 40-50 % і більше, тоді як у розвинених країнах — 2-5 %. Сільське господарство — вид матеріального виробництва, що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Сільське господарство охоплює взаємопов’язані тваринництво і рослинництво (його ще називають землеробством). Їх поділяють на вужчі види виробничої діяльності. За вартістю виробленої продукції у світі переважає рослинництво. Для економічно розвинених держав характерна перевага тваринництва або рівновага між ними. Натомість у більшості країн, що розвиваються, провідне місце посідає рослинництво, а тваринництво є допоміжним. Виняток становлять країни тропічних пустель чи сухих степів, де надзвичайно мала площа орних земель (Монголія, Уругвай, Мавританія): там домінує тваринництво.

Сільське господарство тією чи іншою мірою розвивається в усіх країнах світу (крім кількох міст-держав). Потужними виробниками валової сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Нігерія, Мексика, Японія, Росія, Франція. У країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, а економічно розвинені країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів і продовольства (США, Франція, Канада, Австралія). Водночас вони є й найбільшими їх імпортерами, оскільки мають надзвичайно місткий внутрішній споживчий ринок (США, Японія, Німеччина). Найбільший експортер серед країн, що розвиваються, — Аргентина. Більшість найменш розвинених країн виходить на міжнародні ринки з однією-двома продовольчими культурами, що є основою їх експорту.

ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА. Розвиток і розміщення сільського господарства залежить від природно-географічних і соціально-економічних передумов. Природно-географічними чинниками є земельно-ґрунтові (обсяги і структура земельного фонду, типи ґрунтів) й агрокліматичні ресурси (забезпеченість сільськогосподарських культур теплом та вологою). Тому сільське господарство має зональну спеціалізацію. Відповідно до агрокліматичних особливостей територій розрізняють сільськогосподарські пояси світу, яким притаманні певні набори видів сільськогосподарського виробництва, насамперед рослинництва.

Подорож у слово

Аграрний (з лат. — земля, поле) — земельний, пов’язаний із землеволодінням, землекористуванням.

На розвиток сільського господарства активно впливають соціально-економічні чинники — аграрні відносини, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури, аграрна політика держави тощо. Від рівня енергоозброєності, технічного оснащення, хімізації сільського господарства, впровадження наукових досягнень залежить інтенсифікація виробництва. Інтенсивний шлях розвитку сільського господарства характерний переважно для економічно розвинених країн, постсоціалістичних Центральної Європи і нових індустріальних Східної Азії. У багатьох країнах, що розвиваються, сільське господарство йде шляхом екстенсивного розвитку, що вже давно вичерпав свої можливості. Тому значна кількість населення цих країн голодує чи перебуває на межі голоду.

ЗЕМЛЕЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ. Земля, яка є одним із головних ресурсів планети, — це природна основа сільського господарства. Земельні ресурси — це землі, що їх систематично використовують або які придатні до використання

для певних господарських потреб. Вони необхідні для життя людей і функціонування всіх секторів господарства. Забезпеченість людства земельними ресурсами визначає світовий земельний фонд, що становить 13,4 млрд га. Загалом у світі для сільського господарства використовують лише третину земель, решта зайняті лісами, поселеннями, промисловими і транспортними об’єктами, малопродуктивними і непродуктивними землями (мал. 31).

Серед сільськогосподарських угідь розрізняють: орні землі (ріллю) і багаторічні насадження, пасовища і сіножаті. Орні землі й багаторічні насадження (сади, виноградники) становлять 11 % земельного фонду планети. Проте саме ці землі є найбільш цінними й забезпечують близько 90 % необхідних людству продуктів харчування. На пасовища й сіножаті припадає 24 % земельного фонду. Найбільші масиви орних земель і садів зосереджено в лісових, лісостепових і степових природних зонах планети. За сукупністю характеристик найбільш родючими є чорноземні ґрунти, що займають лише 6 % площі суходолу. Найбільш розораними є території Бангладеш, України (70 %), Данії, Угорщини (60 %). Натомість в Австралії, Новій Зеландії, Аргентині понад 50 % загальної площі країн становлять сіножаті й пасовища.

Мал. 31. Структура земельного фонду світу та його регіонів

Рекорди світу

Україна, 44 % площі якої зайнято чорноземами, є беззаперечним світовим лідером серед країн, що мають найбільші площі цих ґрунтів.

Структура земельного фонду може змінюватися з часом. Під впливом господарської діяльності людини частина продуктивних земель відводиться під житлову і промислову забудову, транспортні магістралі. Унаслідок ерозії, засолення, заболочення і виснаження мільйони гектарів сільськогосподарських угідь щороку вилучають з використання. Водночас у пошуках нових сільськогосподарських угідь люди «наступають» на ліси, знищуючи їх.

АГРАРНІ ВІДНОСИНИ. Аграрні відносини — це економічні відносини, що виникають у сільському господарстві щодо володіння й використання землі, виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. Основою аграрних відносин є власність на землю. Виокремлюють чотири типи аграрних відносин.

Общинне землеволодіння і землекористування — общинні та племенні форми, що поширені в корінних народів Африки, Азії, Латинської Америки. Їх різновидами є колективна форма — колгоспи чи селянські спілки у деяких пострадянських країнах або кібуци в Ізраїлі. Велике землеволодіння і дрібне землекористування — напівфеодальні форми, сучасним прикладом яких є латифундії у країнах Латинської Америки.

Дрібнотоварне селянське господарство — напівкапіталістичні форми, що поширені в багатьох країнах, зокрема в Україні. Сімейна ферма і довгострокова оренда землі — капіталістичні форми, характерні для багатьох країн світу, насамперед економічно розвинених.

Рівень економічного розвитку, ступінь забезпечення країн сільськогосподарськими угіддями й агрокліматичними ресурсами зумовлюють формування головних типів сільського господарства: споживчого і товарного (мал. 32).

Мал. 32. Типи сільського господарства

Подорож у слово

Меліорація (з лат. — поліпшення) — це система заходів, пов’язаних з покращенням властивостей ґрунтів (зрошення, осушення та ін.), спрямованих на підвищення їх родючості.

РЕВОЛЮЦІЇ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ. Сільське господарство постійно розвивається, змінюється й удосконалюється, переживає кардинальні якісні зміни, які називають сільськогосподарськими революціями. Таких лише протягом останніх десятиліть відбулося кілька. Зелена революція, пік якої припав на 60-70-ті роки XX ст., полягала у виведенні й використанні високопродуктивних сортів рослин, меліорації, застосуванні мінеральних добрив, пестицидів, механізації виробництва, що різко збільшило урожайність головних зернових культур, насамперед у країнах, що розвиваються. Водночас у тваринництві відбулася біла революція — стрімке зростання виробництва молока і яєць завдяки використанню високопродуктивних порід худоби і домашньої птиці.

Зі зростанням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції постало питання її зберігання. Це стало поштовхом для початку коричневої революції — глибокої інтеграції сільського господарства і харчової промисловості для комплексної переробки, застосування сучасних методів зберігання чи консервування сільськогосподарської сировини. Це значно підвищило споживчі якості готової продукції й напівфабрикатів та забезпечило цілорічне споживання свіжих і перероблених продуктів харчування.

З 1980-х років розпочалася друга зелена, або біотехнологічна, революція, що ґрунтувалася на використанні досягнень генної інженерії, комп’ютеризації й інформатизації сільськогосподарського виробництва. Досягнення першої зеленої революції швидко ставали надбанням країн, що розвиваються, а результатами біотехнологічних досягнень здебільшого користуються ТНК і великі фермерські господарства розвинених країн.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Які види діяльності охоплює сільське господарство? Яке його значення в сучасному світі?
• 2. Назвіть види сільськогосподарських угідь. Як людство забезпечене орними землями й багаторічними насадженнями?
• 3. Які соціально-економічні чинники впливають на розвиток сільськогогосподарства?
• 4. Наведіть приклади країн, що є потужними виробниками сільськогосподарської продукції. Які чинники забезпечили в них розвиток сільського господарства?
• 5. Які «кольорові» революції ознаменували розвиток світового сільського господарства?

Проаналізуйте діаграму (мал. 31). Одна з найбільших часток площі орних земель припадає на Азію (близько 20 %), найменша — на Австралію й Океанію (4 %). Водночас їх розподіл на одного жителя діаметрально протилежний — відповідно 0,13 га і 1,8 га. Поясніть причини такого розподілу орних земель.