Історія України. 8 клас. Галімов
Додатки
Основні поняття і терміни
Академія — тут: назва закладу освіти в Європі XVI ст.
Базавлуцька Січ — військово-адміністративний осередок запорозького козацтва в 1593—1638 рр. на острові Базавлук на Дніпрі.
Бароко — стиль мистецтва в історії європейської культури XVII—XVIII ст, що поширювався на різні сфери духовного життя суспільства. Його характерними ознаками в мистецтві є контрастність об'ємів, масивність, урочисність, парадність, емоційність і надмірність.
Барська конфедерація — військово-політичний союз частини польської шляхти, налаштованої проти офіційного курсу короля Станіслава Понятовського та невдоволеної політичним втручанням Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої.
Бастіон — п'ятикутна постійна або тимчасова (польова) оборонна споруда, яку встановлювали на кутах фортеці для її захисту від обстрілів і штурмів.
Берестейська церковна унія — церковна угода 1596 р., за якою більшість ієрархів Київської православної митрополії вийшли з підпорядкування Константинопольського патріархату та перейшли під зверхність римо-католицької церкви. Вони приймали католицьке вірування, але зберігали візантійську обрядовість.
Сторінка Пересопницького Євангелія. Фотокопія. 1556—1561 рр.
Вальний сейм — вищий законодавчий станово-представницький орган Корони Польської і Речі Посполитої у XV—XVIII ст.
Великий Луг — історична назва місцевості, величезних річкових плавнів (існували на лівому березі Дніпра до середини XX ст.) між Дніпром і річкою Конка.
Військо Запорозьке — 1) військово-політична організація українського козацтва із центром у Запорозькій Січі; 2) офіційна назва Української козацької держави, що виникла в роки Хмельниччини; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Українській козацькій державі.
Воєводство — адміністративно-територіальна одиниця на українських землях у складі Великого князівства Литовського й Корони Польської у XV—XVIII ст. на чолі з воєводою.
«Вольності Війська Запорозького низового» — назва територій, підпорядкованих Запорозькій Січі.
Сторінка Третього Литовського статуту. Фотокопія. 1588 р.
Гайдамаки — селяни-втікачі, вигнанці-запорожці, кримські й ногайські татари, що об'єднувалися у ватаги (купи) і займалися степовим розбоєм («козацьким промислом»). Ця назва походить від османсько-турецького слова, що в перекладі означає «нападати», «шарпати», «гнати», «переслідувати». Уперше назву «гайдамацьке гультяйство» було вжито в універсалі командира польських військ у 1717 р. Згодом назву «гайдамаки» почали використовувати для позначення учасників українського національно-визвольного руху.
Генеральна військова рада — найвищий державний орган за часів Гетьманщини.
Генеральна старшина — назва членів уряду Гетьманщини.
Гетьман (у перекладі з німецької мови — «командувач») — у XVI—XVII ст. так називали керівників козацьких походів, керівника Війська Запорозького; із 1648 р. — також правитель Української козацької держави.
Гетьманські універсали — маніфести або законодавчі акти в Речі Посполитій та Гетьманщині в XVI—XVIII ст. Найвиразнішої форми вони набули від часу проголошення гетьманом Б. Хмельницького.
Гетьманщина — назва, яку вживали щодо Козацької держави в 1648—1764 рр.
Гравюра — друкований відбиток на папері з малюнка, вирізьбленого на дошці.
Громадянська війна — форма політичної боротьби, що є збройною сутичкою між соціальними групами в межах однієї держави задля здобуття державної влади або досягнення (відстоювання) певних прав, привілеїв.
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Гравюра до «Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» К. Саковича. 1622 р.
Депортація — примусове переселення людей за межі місць їхнього постійного проживання.
Диван (діван, дуван) — вищий орган влади Кримського ханату, державна рада, яка поєднувала виконавчі, законодавчі й судові функції. Крім хана, до неї належали всі інші високопосадовці державної влади.
Дике Поле — історична назва незаселених і малозаселених чорноморських степів у XVI—XVII ст.
Дніпровський Низ — землі по обидва береги Дніпра, розташовані за його порогами.
Епіграма — коротка віршована характеристика особистості, предмета; побажання, дотеп тощо.
Займанщина — різновид звичаєвого права, за яким особа ставала власником і користувачем землі на підставі першого «займу».
Запорожжя — землі в нижній течії Дніпра на південь від дніпровських порогів.
Запорозька Січ — військово-адміністративна організація українського козацтва, яка існувала за порогами Дніпра в другій половині XVI ст. — 1775 р.
«Засіка» — штучна перешкода з повалених дерев, улаштована з оборонною метою; табір, оточений частоколом.
Зимівник — назва житла (хутора) і козацького господарства на Запорожжі.
Хрест, переданий у 1622 р. П. Конашевичем-Сагайдачним Богоявленській церкві Братського монастиря в Києві. Національний музей історії України в Києві
Карловицький конгрес 1698—1699 рр. — міжнародний конгрес, на якому були вироблені умови й укладені мирні договори між державами Священної ліги (Австрія, Венеція, Річ Посполита, Московське царство) та Османською імперією, яка зазнала воєнної поразки. Відтоді Османська імперія почала втрачати контроль над своїми володіннями в Європі.
Козаки-випищики — назва, яку вживали наприкінці XV — у першій половині XVII ст. щодо українських козаків, яких влада Речі Посполитої виключала з козацьких реєстрів.
Козак — слово ймовірно тюркського походження, яке вживали для позначення вільної людини, шукача пригод. На українських землях ним називали: 1) у другій половині XV ст. — охоронців південного прикордоння та промисловиків-уходників; 2) від другої половини XVI ст. — запорожців і реєстровців; 3) від середини XVII ст. — представників козацького стану.
Козацька рада — загальні козацькі збори, орган козацького самоуправління на українських землях у XVI—XVIII ст.
Козацька революція XVII ст. — політичний процес, який тривав в українському суспільстві в 1648—1676 рр. Він став поєднанням боротьби за національне визволення, соціальних протестів, збройної боротьби та спричинив глибокі зміни в більшості сфер життя.
Козацькі клейноди — військові знаки українського козацтва й символи влади його старшини.
Козацькі повстання (війни) — збройні конфлікти українських козаків зі збройними силами Речі Посполитої на землях сучасних України, Білорусі, Польщі й Молдови наприкінці XVI — у середині XVIII ст.
Колегіум (колегія) — назва середнього й вищого закладу освіти в Європі XVI ст.
Конфесія — віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання вірян.
Кошовий отаман — найвища виборна посада на Січі, що зосереджувала у своїх руках найвищу військову, судову та адміністративну владу; його обирала козацька рада на один рік.
Кріпацтво (кріпосне право) — система аграрних відносин, за якої селянин перебуває в адміністративній і судовій залежності від землевласника. Назва походить від купчих документів («кріпостей») на землі із селянами в Московській державі від кінця XV ст. У Московській державі система кріпацтва трансформувалася у фактичну рабську залежність. Кріпаки працювали не лише в сільському господарстві, а згодом і на мануфактурному виробництві. На українських землях система прикріплення селян до землі виникла ще за часів Русі. Так, у XI—XII ст. існувала категорія «посаджених на землю» холопів у Русі в XI—XII ст.
Курултай — орган народного представництва в тюркських народів. Спочатку це були збори старійшин для розв'язання найважливіших питань.
Куруци — учасники антигабсбурзьких повстань в Угорському королівстві в 1672—1711 рр. Здебільшого куруцами були етнічні угорці, але серед них також були словаки та русини (українці).
Курінь — головна військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі й одночасно житло козаків.
Кіш — 1) польовий табір під час воєнних походів і на самій Січі; 2) центральний орган управління на Січі, який виконував військові, адміністративні, судові та інші завдання. Кіш виник разом із Січчю та з нею розвивався.
Титульний аркуш реєстру Війська Запорозького 1649 р., до якого було вписано 40 тис. козаків
Литовські статути — зводи законів Великого князівства Литовського 1529, 1566 і 1588 рр., створені на основі місцевого литовського й руського (українського і білоруського) права.
Люблінська унія — об'єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського в одну державу — Річ Посполиту у 1569 р. в місті Люблін.
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших у Центральній Європі правових систем міського самоврядування, що виникла в середні віки.
Магнати (у перекладі з латинської мови — «багатій», «знатна людина») — аристократи, родовиті великі землевласники в Угорському королівстві, Короні Польській, Великому князівстві Литовському, на українських і білоруських землях у їхньому складі та в деяких інших країнах Європи.
Мемуари — записи сучасників про події, у яких вони брали участь або про які дізналися від свідків; про осіб, із якими вони були знайомі.
Меценат — заможний покровитель наук і мистецтв.
Микитинська Січ — Запорозька Січ, заснована козаками влітку 1639 р. після ліквідації Базавлуцької Січі. Вона проіснувала до 1652 р.
Срібні монети «Козацькі клейноди». 2021 р.
Національно-визвольна війна середини XVII ст. — збройна боротьба представників різних верств українського населення, розпочата козацтвом під проводом Б. Хмельницького. Ця боротьба сприяла утворенню Української козацької держави.
Нація — людська спільнота, об'єднана усвідомленням своєї спільності, розселенням на певній території зі своїми політичними інтересами, правами та обов'язками перед певною державною організацією.
Наїзд — позаправовий засіб розв'язання суперечок шляхти, збройний напад на шляхетське, князівське або монастирське поселення чи володіння з метою пограбування, помсти, а також заволодіння землею, підданими, силового розв'язання майнових суперечок (нерідко між родичами). За часів Речі Посполитої наїзди набули масового характеру.
Опришки (від латинського слова opressor — «знищувач», «порушник») — учасники повстанського селянського руху, який був поширений на Прикарпатті та в Карпатах. Цей рух оцінюють як соціальний бандитизм.
Ораторсько-проповідницька проза — літературний жанр, до якого зверталися церковні діячі, що шляхом красномовства та проповідей тлумачили й поширювали християнське віровчення.
Ордер — вид архітектурної композиції, що складається з вертикальних колон і горизонтальних частин у відповідному стильовому оздобленні.
Оренда — наймання майна, тимчасове користування ним за певну плату.
Пам'ятна монета України, присвячена Хотинській війні. 2021 р.
Паланки — адміністративно-територіальні одиниці, на які поділяли землі «вольностей» Війська Запорозького.
Пани — група привілейованого шляхетського стану у Великому князівстві Литовському, Короні Польській, а також на українських землях у їхньому складі.
Панщина — одна з форм земельної ренти, примусової праці залежних селян, які працювали в господарстві землевласника зі своїми сільськогосподарськими знаряддями та мали обмежену особисту свободу.
Парафія — первинна церковна адміністративно-територіальна одиниця у християнській церкві.
Період (історичний) — етап історичного розвитку, протягом якого відбулися визначні події, явища, процеси тощо.
Пам'ятна монета України «350-річчя битви під Батогом». 2002 р.
Покозачення — процес набуття козацьких прав вихідцями з інших верств українського суспільства.
Полемічна література — літературно-публіцистичні твори, у яких обговорювали проблемні питання церковно-релігійного та національно-політичного змісту на українських землях у XVI—XVII ст.
Полк — у Гетьманщині: 1) адміністративно-територіальна одиниця; 2) підрозділ козацького війська.
Політична еліта — привілейована група населення, представники якої здійснюють владні та лідерські функції в суспільстві й державі.
Політична еміграція — вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни з політичних причин.
Політична культура — сформовані історично й спрямовані в політичне життя психологічні настанови, ментальність, самосвідомість і способи вираження політичних позицій щодо здійснення влади в державі.
«Правління Гетьманського уряду» — уряд, створений російською владою для управління Гетьманщиною після смерті гетьмана Д. Апостола.
Привілей — законодавчий акт, ухвала, яку надавав правитель держави окремим особам, групам, станам, землям у Короні Польській і Великому князівстві Литовському (після їх об'єднання — Речі Посполитій).
Пам'ятна монета України, присвячена П. Полуботку. 2003 р.
Протекторат — форма залежності однієї держави від іншої, могутнішої. Держава, що перебуває під протекторатом, має певну автономію у внутрішніх справах, але питання оборони, зовнішньої політики, а також найважливіші питання внутрішньої політики контролює сильна сторона.
Протестантизм — один із трьох (поряд із католицизмом і православ'ям) найбільших напрямів у християнстві, який утворився за доби Реформації в XVI ст.
Ранньомодерна доба (Ранній Новий час) історії України — період в історії України після середньовіччя, що охоплює події XVI—XVIII ст. Після завершення цього періоду розпочалася Модерна доба історії України.
Рента — дохід від власності, який сплачують власникам за право користування нею.
Республіка — форма правління, за якої вища влада належить представницьким органам, що обираються на певний термін.
Реєстрове козацтво — частина українського козацтва, залучена владою Речі Посполитої до військової служби й записана до списків (реєстрів).
Каламар. Поштова марка України. 2007 р.
Русини — спільна назва, яку використовували в XVI—XVIII ст. щодо православного руського народу, що населяв українські й білоруські землі.
Руська (українська) шляхта — вищий суспільно-політичний привілейований соціальний стан, аристократія в Русі, Руському королівстві, Великому князівстві Литовському і Короні Польській (після їх об'єднання — Речі Посполитій), козацькій державі та інших державних утвореннях на українських землях.
Руїна — термін, яким позначають процес занепаду й спустошення Української козацької держави під час громадянської війни, період гострої боротьби старшини за владу і постійної агресії сусідніх держав.
Річ Посполита — ранньомодерна парламентська монархія, створена шляхом об'єднання в одну державу Корони Польської та Великого князівства Литовського, де панівне становище посідала шляхта.
Поштова марка України, присвячена Гальшці Гулевичівні. 1999 р.
Священний Синод Російської православної церкви — орган управління, що діяв у Російській імперії в 1721—1917 рр., який замінив владу патріарха. Синод Російської православної церкви Московського патріархату мав статус вищої державної установи. Синод був підпорядкований імператору.
Сеймики — зібрання шляхти повітів, земель, провінцій та воєводств у Короні Польській. На українських землях вони з'явилися одночасно з воєводствами.
Сейм — назва вищого законодавчого станово-представницького органу влади в різних державах.
Сердюки — наймане піхотне військо, яке набирав гетьман; становило його особисту гвардію. Військо складалося переважно з козаків та частково іноземців (волохів, сербів, поляків). Сердюцькі полки було ліквідовано в 1726 р.
Слобідська Україна (Слобожанщина) — історична область, до якої належали території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північної частини Донецької та Луганської областей України; південно-східної частини Воронезької, південно-західної частини Бєлгородської, півдня Курської областей Росії.
Слов'яно-греко-латинська школа — заклад освіти, у якому, крім «семи вільних мистецтв», вивчали церковнослов'янську, грецьку й латинську мови.
Сотня — у Гетьманщині: 1) адміністративна одиниця у складі полку; 2) підрозділ козацького війська.
Пам'ятна монета України «Кирило Розумовський». 2003 р.
Социніанство — напрям у протестантизмі, радикальна течія кальвінізму, прихильники якого визнавали лише Бога-Отця, виступаючи проти християнського вчення про Святу Трійцю. Засновник напряму — Фаусто Паоло Соццині.
Соціальний стан — група осіб, які мають закріплені законом права й обов'язки; належність до станів була переважно спадковою.
Ставропігія — православна церковна одиниця, наділена правами, що передбачають підпорядкованість безпосередньо Патріарху та непідлеглість місцевим ієрархам.
Старовіри (розкольники) — релігійно-суспільний рух, що виник у середині XVII ст. в Московському царстві як реакція на церковні реформи патріарха Никона.
Старшинське землеволодіння — форма землеволодіння, що склалася в Українській козацькій державі. Воно існувало у двох формах: приватній (спадковій) і ранговій (тимчасовій). Як винагороду за несення служби в козацькому війську старшина отримувала на «ранг» (посаду) землі, села й містечка з державного земельного фонду в тимчасове володіння. Також старшина накопичувала землі завдяки займанщині, купівлі землі в козаків, селян.
Товарне виробництво — виробництво продукції на продаж, а не для власного споживання.
Томаківська Січ — найбільш рання з відомих січей запорозького козацтва на острові Томаківка на Дніпрі.
«Євангеліє учительное» К. Транквіліона-Ставровецького. Фотокопія
Українська унійна (греко-католицька) церква — церква, що виникла після укладення Берестейської церковної унії 1596 р.
Українське бароко — стиль мистецтва, поширений на українських землях у XVII—XVIII ст.; виник шляхом поєднання місцевих архітектурних традицій і європейського бароко.
Українське козацтво — збірна назва козаків на українських землях. Спочатку козаками називали вільних людей, що населяли південноукраїнські степи й жили завдяки війні.
Універсал — адміністративно-політичний акт вищого органу державної влади. «Універсалами» також іноді називали свої звернення ватажки народних повстань.
Федеративна держава — об'єднання декількох державних утворень, які зберігають при цьому свої органи влади, але підпорядковані утвореним ними новим спільним загальнодержавним органам влади.
Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок; був багатогалузевим господарством, де вся земля належала землевласнику. Фільваркове господарство базувалося на праці селян, що відробляли «тяглу службу», або панщину.
«Буквар» І. Федоровича. Фотокопія. 1574 р.
Церковні братства — світські релігійно-громадські об'єднання при православних парафіях на українських і білоруських землях у XVI—XIX ст.
Чайка — безпалубний човен запорозьких козаків XVI—XVIII ст. завдовжки близько 18 м у вигляді видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками.
Чорна рада — термін, що позначає козацьку раду, у якій, крім старшини, брала участь і значна частина рядового козацтва. Означення «чорна» походить від слова «чернь» — так старшина називала рядових козаків і нижчі стани суспільства.
«Шляхетська демократія» — устрій Речі Посполитої, за якого провідна роль у державі належала привілейованому стану, що управляв країною від імені всього населення.
