Захист України. Рівень стандарту. 10 клас. Фука

§ 46. Протимінна діяльність та її складові. Міжнародні стандарти та нормативно-правова база протимінної діяльності в україні. Ознаки небезпечних територій (районів) та їх системи позначення (маркування)

Поміркуйте й скажіть, чи важливо знати закони і виконувати їх?

• Вплив мін та вибухонебезпечних предметів (ВНП) на людину, сім’ю та суспільство • Слід звернути увагу на ті наслідки, які спричиняють міни та ВНП для окремої людини, сім’ї, громади і суспільства в цілому. Їх можна поділити на чотири групи:

1. Гуманітарні наслідки від мін та ВНП (смерті, травми та подальша інвалідність; блокування доступу до лікарень, водопостачання, їжі, гуманітарної допомоги; перешкоджання вільному переміщенню людей тощо).

2. Соціально-психологічні наслідки (відчуття страху, безнадії, депресія, суїциди, підвищення рівня агресії і напруження у суспільстві).

3. Соціально-економічні наслідки (зруйнована інфраструктура та дороги, втрата родючих сільськогосподарських земель; витрати на відновлення водопостачання, енергопостачання тощо; навантаження на систему охорони здоров’я у зв’язку з пораненими та підвищенням кількості людей з обмеженими фізичними можливостями; додаткові витрати на розмінування; втрати туристичної галузі і багато іншого).

4. Екологічні наслідки (збитки флори і фауни, довготермінові наслідки зміни в екосистемі регіону тощо).

Як підсумок, можна зазначити, що забрудненість територій мінами та ВНП негативно впливає на загальний розвиток країни, і це стосується кожного.

• Протимінна діяльність в Україні • 6 грудня 2018 року Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про протимінну діяльність в Україні» (Закон), що був підписаний Президентом України та набрав чинності 25 січня 2019 року. Закон визначає правові та організаційні засади здійснення протимінної діяльності (ПМД) в Україні та особливості державного регулювання у цій сфері.

Протимінна діяльність (ПМД) — заходи, що проводяться з метою забезпечення національної безпеки та спрямовані на зменшення соціального, економічного та екологічного впливу вибухонебезпечних предметів на життя та діяльність населення.

Протимінна діяльність не обмежується лише розмінуванням; вона також стосується людей та суспільства і того, як на них впливає забруднення мінами та ВНП.

Основні складові протимінної діяльності в Україні:

1) Інформування про небезпеки від вибухонебезпечних предметів та навчання з попередження ризикам, пов’язаним із вибухонебезпечними предметами;

2) Розмінування (гуманітарне розмінування);

3) Надання допомоги постраждалим особам та здійснення заходів щодо їх реабілітації;

4) Знищення надлишкових боєприпасів, боєприпасів непридатних для подальшого використання та зберігання, а також боєприпасів, що підлягають знищенню відповідно до міжнародних зобов’язань;

5) Агітаційно-просвітницька робота щодо незастосування протипіхотних мін.

Навчання з попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів (Explosive Ordnance Risk Education — EORE) — є невід’ємною частиною ПМД, яка спрямована на зниження ризиків травм та смертей від ВНП шляхом підвищення обізнаності жінок, дівчат, хлопчиків і чоловіків відповідно до їхньої різної вразливості і потреб, а також сприяння зміні поведінки. Основні види діяльності включають поширення публічної інформації, освіту та навчання.

На жаль, розмінування та очищення територій від вибухонебезпечних предметів — доволі тривалий та дороговартісний процес. Досвід країн з мінною проблематикою свідчить про те, що 1 рік бойових дій потребує 10 років розмінування. Це дуже великий термін часу, протягом якого ці ділянки залишатимуться небезпечними. Єдина можливість для населення лишатися в безпеці — це змінити свою поведінку, отримавши знання і навички правил безпечної поведінки, що допоможе врятувати життя та здоров’я людей.

• Міжнародні стандарти протимінної діяльності • Міжнародні стандарти для програм у сфері гуманітарного розмінування були вперше запропоновані робочими групами на міжнародній технічній конференції, яка проводилася у Данії, у липні 1996 року. Були встановлені критерії для всіх аспектів процесу розмінування, рекомендовані стандарти й узгоджене нове універсальне визначення поняття «розмінування». Наприкінці 1996 року принципи, запропоновані у Данії, були розвинені робочою групою під керівництвом ООН і з’явилися «Міжнародні стандарти для проведення операцій з гуманітарного розмінування». Перше видання було опубліковане Службою Організації Об’єднаних Націй з питань протимінної діяльності (ЮНМАС) у березні 1997 року.

Ці стандарти були перероблені і перейменовані на Міжнародні стандарти протимінної діяльності (МСПМД) / International Mine Action Standards (IMAS),а їх перше видання з’явилося у жовтні 2001 року.

Україна прийняла МСПМД (IMAS) у 2016 році. Мова йде про пакет із 42 стандартів, які містять в собі детальний опис процедур і вимоги до проведення розмінування та акумулюють багаторічний міжнародний досвід.

Міжнародні стандарти протимінної діяльності спираються на три головні договори у міжнародному законодавстві, що стосуються наземних мін і вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ):

1. Конвенція про заборону протипіхотних мін (КЗППМ) 1997 року (Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення) — на неї посилаються часто як на Оттавську Конвенцію або Угоду про заборону мін.

Конвенція має чітку гуманітарну мету — вона прагне покласти край стражданням, завданим протипіхотними мінами. Для досягнення цієї мети Конвенція всебічно забороняє використання, накопичення запасів, виробництво та передачу протипіхотних мін та закликає знищити всі запаси, очистити всі заміновані території та надати допомогу жертвам наземних мін.

Російська Федерація, США, Китай, Індія, Пакистан (найбільші в світі виробники протипіхотних мін) та деякі інші країни не приєдналися до Конвенції.

2. Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію зі змінами від 21 грудня 2001 року (Женевська конвенція) є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, котрі регламентують методи і засоби ведення війни. Вона має п’ять частин (протоколів). Проте лише два з них стосуються протимінної діяльності:

• Протокол II про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв з поправками, внесеними 3 травня 1996 року (прийнято Законом України від 21 вересня 1999 року № 1084-XIV);

• Протокол V про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни (прийнято Законом України від 22 грудня 2004 № 2281-IV).

Головною метою положень, закріплених у Конвенції, є захист цивільного населення від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.

За характером Конвенція — рамковий документ, що передбачає прийняття додаткових протоколів, які забезпечують конкретизацію норм Конвенції щодо заборони чи обмеження застосування зброї, яка може мати невибіркову дію та спричиняти надмірні страждання мирному населенню і комбатантам за збройного конфлікту. Так, наприклад, Протокол І забороняє застосування зброї, призначеної для ураження осколками, які неможливо виявити в тілі людини за допомогою рентгенівських променів.

3. Конвенція про касетні боєприпаси від 2008 р. (ССМ) — конвенція, що забороняє будь-яке використання, накопичення, виробництво та передачу касетних боєприпасів. Прийнята у травні 2008 року у Дубні (Ірландія). Окремі статті конвенцій стосуються допомоги постраждалим, розмінування забруднених районів та знищення запасів.

• Ознаки небезпечних територій (районів) та їх системи позначення (маркування) • Україна на сьогодні є країною, найбільше забрудненою мінами та ВНП. Для убезпечення цивільного населення, що мешкає на територіях, які зазнали впливу збройного конфлікту, урядом України затверджено «Правила позначення небезпек, пов'язаних з мінами та вибухонебезпечними предметами — наслідками війни».

Правила позначення небезпек, пов’язаних з мінами та вибухонебезпечними предметами — наслідками війни (Правила), розроблені відповідно до положень міжнародних гуманітарних конвенцій із урахуванням рекомендацій міжнародних стандартів з протимінної діяльності (IMAS), а також спрямовані на застосування та забезпечення виконання норм міжнародного гуманітарного права на території України.

Зазначені Правила надають роз’яснення щодо заходів, спрямованих на недопущення цивільного населення до небезпечних районів, системи позначення небезпечних районів та їх огородження, зразку та опису попереджувальних знаків, утримання, обслуговування та передачу офіційних систем позначення.

Однак не всі заміновані території або території, на яких велись бойові дії, на сьогодні обстежені на наявність мін та ВНП і мають відповідне позначення. Оскільки бойові дії продовжуються по сьогодні, залишається ризик для цивільного населення натрапити на заміновану ділянку або ВНП. У разі виявлення міни чи ВНП необхідним є також інформування оточуючих та осіб, що можуть опинитись поряд із небезпекою, тож саме правильне позначення небезпечного району може стати для інших сигналом щодо наближення до небезпеки.

Слід пам’ятати, що встановлення офіційних систем позначення здійснюється лише фахівцями у сфері протимінної діяльності.

Ваші дії щодо позначення повинні здійснюватися лише на безпечній відстані від розташування небезпек та мають слугувати сигналом про небезпеку або орієнтиром для подальшої ідентифікації та знешкодження міни та ВНП.

Беручи до уваги сказане вище, можна розділити системи позначення на офіційні та неофіційні (саморобні).

Офіційні попереджувальні знаки — ті, що зроблені відповідно до діючого стандарту та стандартів операційних процедур (іл. 46.1).

Iл. 46.1. Офіційні попереджувальні знаки

Неофіційні попереджувальні знаки — будь-які зроблені кустарним шляхом таблички, позначки та інші візуальні попередження, зроблені за допомогою підручних засобів. Це може бути від руки зроблена табличка чи просто надпис, стрічка, прив’язана на дереві хустина, перехрещені палиці, зібране в купу каміння тощо. Навіть пляшка на дереві може бути попередженням щодо небезпеки (іл. 46.2).

1. Лицьовий бік попереджувальних знаків повинен мати червоний або помаранчевий фон з білим символом небезпеки, яким є череп та схрещені кістки (іл. 46.1).

2. Слова «НЕБЕЗПЕЧНО МІНИ!» або «УВАГА МІНИ!» зазначають на лицьовому боці попереджувальних знаків державною мовою та/або однією з шести офіційних мов Організації Об’єднаних Націй, та/або мовою, поширеною у відповідному районі.

3. Попереджувальний знак по краях лицьового боку повинен мати жовту світловідбивальну смугу.

4. Зворотний бік попереджувального знака білого кольору.

5. Розміри трикутного попереджувального знака становлять не менше ніж 28x20x20 см.

6. Розміри квадратного попереджувального знака становлять не менше ніж 25x25 см.

Іл. 46.2. Приклади неофіційних позначень небезпечних територій

Офіційні системи позначення здійснюють лише в межах правил, що затверджені урядом України. Залежно від строку використання офіційні системи позначення небезпечного району поділяють на постійні та тимчасові.

Постійні системи позначення небезпечного району мають необмежений строк використання і потребують обслуговування.

Тимчасові системи позначення небезпечного району встановлюють та використовують певний проміжок часу під час підготовки до проведення операцій з очищення території від вибухонебезпечних предметів для позначення небезпечного району.

Також офіційна система позначення має вимоги щодо використання попереджувальних знаків у небезпечному районі. Вони повинні бути помітними, чіткими, довговічними, стійкими до впливу погодних умов, чітко вказувати на небезпечний район, а також зрозумілими для населення певної громади, територія якої уражена мінами та вибухонебезпечними предметами — наслідками війни.

Якщо попереджувальні знаки або інші позначення закриті від огляду рослинністю або рельєфом місцевості, для огородження небезпечних районів може використовуватись фізичний бар’єр у вигляді огорожі з урахуванням таких вимог:

• огорожа складається з двох стрічок, прикріплених до стійок на висоті від 0,25 до 0,5 м та від 1 до 1,25 м відповідно;
• стійки повинні бути розташовані на відстані не більше ніж 15 м одна від одної;
• як стійки огорожі можуть використовуватися дерева, кущі, елементи будівельних конструкцій, опори електропередач, стовпи;
• стрічка може бути виготовлена з будь-якого міцного матеріалу, зокрема канату, троса, дроту, мотузки, шпагату, шнура;
• попереджувальні знаки повинні прикріплюватися до верхнього краю огорожі на відстані не більше ніж 30 м один від одного та в межах 5 м від кожної поворотної точки, а також до стійок (у разі потреби) (іл. 46.3).

Іл. 46.3. Правила розміщення офіційних попереджувальних знаків

Саморобні системи позначення небезпечного району встановлюють у ситуаціях, пов’язаних із виявленням небезпеки, а також у разі неможливості встановлення постійної або тимчасової системи позначення.

Так, для позначення небезпечного району та місць виявлення мін і ВНП можуть використовуватися всі доступні підручні засоби та матеріали: каміння; палиці (встановлюють навхрест); фарба, нанесена на дерева або скелястий ґрунт; прокопані канави, насипані піском смуги; зафіксована (зав’язана) червона ганчірка; інші позначення або перешкоди (іл. 46.2).

Після позначення району небезпеки, за можливості, залишайтесь у зоровому контакті із місцем, де розташована небезпека, до приїзду фахівців спеціальних служб та не допускайте туди сторонніх осіб.

Фахівці спеціальних служб, що прибудуть на виклик щодо виявлення мін та ВНП, у разі неможливості ліквідувати небезпеку на місці, повинні негайно замінити встановлену саморобну систему позначення небезпечного району на постійну або тимчасову.

Оскільки саморобна система позначення може містити підручні матеріали, у разі перебування на територіях, де відбувались бойові дії або поблизу них, необхідно бути пильним та звертати увагу на будь-які підозрілі речі або предмети. Вони можуть слугувати сигналом, що ви знаходитесь поблизу небезпеки або самі бути небезпекою.

Стосовно офіційних та неофіційних попереджувальних знаків існує дуже просте і важливе правило: їх ніколи не можна ігнорувати та самовільно прибирати з місця чи псувати: це може коштувати комусь життя!

• Інші ознаки небезпечних територій • По-перше, потрібно пам’ятати: небезпека може підстерігати де завгодно. Тому слід завжди бути уважним та помічати все, що відбувається навкруги: будь-яку зміну в оточенні, незвичне та неприродне розташування предметів, підозрілі речі та людей, нетипову поведінку та вигляд. Якщо ви помітили щось чи когось, що викликало занепокоєння, потрібно одразу ж повідомити відповідні служби за телефонами «101» та «102».

Ознаками небезпечних територій можна вважати:

• Місця дислокації військових та інші фортифікаційні споруди (іл. 46.4). Якщо на певній ділянці розміщувався чи зараз перебуває військовий підрозділ, ця ділянка вважається небезпечною. На ній можуть бути боєприпаси та інші ВНП. Підходи до військової частини часто мінуються, і навіть після того, як військові покинули цей об’єкт, можуть лишатися складові елементи мін, розтяжок, боєприпасів тощо. Це потрібно чітко усвідомлювати і не заходити на ці території. Також вкрай небезпечними є будь-які військові фортифікаційні споруди: окопи, траншеї, ДОТ (довготривала оборонна/вогнева точка), блокпости тощо. Зазвичай підходи до них мінують. Також там можуть бути залишки боєприпасів та ВНП, інші види небезпек.

Іл. 46.4. Місця дислокації військових та всілякі фортифікаційні споруди

• Ознаки бойових дій / військової діяльності (іл. 46.5). Після обстрілів та інших видів військової діяльності залишаються видимі ознаки у вигляді воронок, залишків боєприпасів та техніки (як цілої, так і пошкодженої вибухами), зруйновані будівлі, НВБ тощо. Слід пам’ятати, що приблизно 30 % боєприпасів не розриваються і залишаються страшною загрозою для населення. Крім того, ці райони зазвичай мінують, тому можуть бути приховані невидимі небезпеки.

Іл. 46.5. Ознаки бойових дій / військової діяльності

• Залишена бойова техніка та транспорт (іл. 46.6). Якщо військові з якихось причин були змушені залишити техніку, вона може бути замінована і становити потенційну загрозу.

Іл. 46.6. Залишена бойова техніка та транспорт

• Узбіччя доріг, ґрунтові дороги та лісосмуги (іл. 46.7). Якщо на дорозі з твердим неушкодженим покриттям це зробити важко, не залишивши візуальних ознак втручання, то на ґрунтовій дорозі чи узбіччі це зробити нескладно. Тому категорично забороняється з’їжджати на узбіччя, заходити в лісосмугу, а також пересуватися невідомими ґрунтовими дорогами. І це стосується сьогодні всієї території України.

Iл. 46.7.Узбіччя доріг, ґрунтові дороги та лісосмуги

• Залишки мертвих тварин (іл. 46.8). Наразі фіксується багато випадків підривів свійських та диких тварин на мінах/розтяжках. І вони лишаються німими свідками небезпечних територій.

Іл. 46.8. Залишки мертвих тварин

• Необроблені поля та ділянки, де не ведуть господарську діяльність, теж можуть становити загрозу. Тому їх потрібно оминати.

• Ділянки з видимими ознаками пошкодження ґрунту та травного покриття, залишками дротів, розтяжок, ниток, мотузок, ізоляції, скотчу тощо.

• Водойми, переправи, мости та інші важливі елементи інфраструктури можуть бути замінованими. Тому потрібно бути уважними та не наражати себе на небезпеку.

• 1. Що таке ПМД?
• 2. Які міжнародні конвенції щодо захисту цивільного населення під час збройних конфліктів ви знаєте?
• 3. Назвіть різновиди загроз під час воєнних дій.
• 4. Якими можуть бути попереджувальні знаки?
• 5. Назвіть ознаки небезпечних територій.