Захист України. Рівень стандарту. 10 клас. Фука

§ 20. Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї

У чому, на вашу думку, полягає головне правило безпеки під час навчальної стрільби зі стрілецької зброї?

Стрільба — ведення вогню з різних видів зброї. Терміном «стрільба» позначають також наукову дисципліну, яка розробляє теорію стрільби і предмет бойової підготовки. Стрільбу поділяють на бойову, навчальну та спортивну.

Стрільба з кожного виду зброї має свої особливості, які вивчають у теорії стрільби, а також у відповідних правилах стрільби та настановах. Загальною основою теорії стрільби різних видів зброї є балістика та теорія ймовірностей.

Вогонь зі стрілецької зброї ведуть переважно на відстанях, що не перевищують 800-1000 м, на яких траєкторії зберігають настильність і мало змінюються під впливом зовнішніх умов стрільби. Саме це забезпечує високу ефективність вогню, особливо зосередженого. На відстані до 400 м для автоматів і до 800 м для кулеметів забезпечується для таких цілей, як кулемет, ростова фігура, надійність стрільби, близька до 90 %, за витрат — 15-25 патронів. Така дієвість вогню сучасної автоматичної зброї, з одного боку, і короткочасність появи живих цілей на полі бою — з іншого боку, вимагають надзвичайно простих правил стрільби. Вони надають можливість за лічені секунди здійснювати підготовку необхідних даних для початку ведення вогню, також для введення поправок в ході стрільби по різноманітних цілях.

• Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї • Від удару бойка по капсулю бойового патрона вибухає детонуюча речовина капсуля. Полум'я через отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду й запалює його, унаслідок чого велика кількість дуже нагрітих газів утворюють у каналі ствола високий тиск на дно кулі, а також на дно та стінки гільзи і на стінки ствола та затвора.

Постріл — це викидання кулі з каналу ствола енергією газів, які утворюються під час згорання порохового заряду.

Постріл відбувається в надзвичайно малий проміжок часу (0,001-0,06 с). Під час пострілу виокремлюють 4 послідовних періоди (іл. 20.1):

попередній;
перший, або основний;
другий;
третій, або період післядії газів.

Ρ₀ —тиск газів унаслідок згорання порохового (бойого) заряду; Р_м — максимальний тиск газів в закульовому просторі на початку першого періоду; Р_к — тиск газів на початку другого періоду; Р_д — тиск газів у закульовому просторі на дуловому зрізі; Р_атм — атмосферний тиск; U_к — швидкість кулі в каналі ствола в першому періоді; U_д — швидкість кулі на дуловому зрізі канала ствола; U_м — максимальна швидкість кулі поза каналом ствола

Іл. 20.1. Періоди пострілу

У результаті тиску газів куля зрушує з місця й врізається в нарізи ствола, обертаючись по них, проходить через канал ствола з постійно зростаючою швидкістю і вилітає назовні в напрямку осі каналу ствола. Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї назад. Через тиск газів на стінки гільзи та ствола відбувається деформація гільзи і вона притискається до патронника, перешкоджаючи прориву порохових газів убік затвора. Одночасно нагрівається ствол і виникають коливальні рухи.

Гази та частки незгорілого пороху, вилітаючи з каналу ствола вслід за кулею, взаємодіючи з атмосферним повітрям, утворюють полум’я й ударну хвилю, які спричиняють звук пострілу.

Під час пострілу з автоматичної зброї, який використовує енергію віддачі, тиск газів через дно гільзи передається на деталі затвора і спричиняє його рух зі стріляною гільзою назад. Тиск газів на дно гільзи пересилює інерцію затвора та пружність зворотно-бойової пружини. Куля вже до цього часу вилітає з каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискає зворотно-бойову пружину. Потім, завдяки енергії пружини, затвор рухається вперед і досилає наступний набій магазина в набійник.

Початковою швидкістю кулі називають швидкість, із якою куля залишає канал ствола, тобто швидкість руху кулі поблизу точки вильоту.

Початкова швидкість — це умовна величина, яка дещо перевищує дульну і є меншою, ніж максимальна. Для стрілецької зброї що більша початкова швидкість, то більш настільною (пологою) стає траєкторія польоту кулі при однакових кутах піднесення.

Величина початкової швидкості залежить від таких основних факторів: а) маса кулі; б) маса заряду; в) довжина каналу ствола; г) температура й вологість порохового заряду; ґ) форма і розміри пороху.

• Положення під час стрільби з місця (лежачи, з коліна, стоячи) та в русі. Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби. Прийоми стрільби (вогневі тренування) • Стрільбу з автомата можна вести з різних положень і з будь-якого місця, звідки видно ціль або ділянку місцевості, на якій передбачають появу супротивника.

Ведучи вогонь з місця, автоматник приймає положення для стрільби стоячи, з коліна та лежачи — залежно від умов місцевості та вогню супротивника.

Під час руху автоматник може вести вогонь на ходу без зупинки та з короткою зупинкою. Для стрільби в бойових умовах слід вибирати таке місце, яке забезпечує найкращий огляд та обстріл, закриває автоматника від спостереження та обстрілу супротивника, дає змогу зручно виконувати прийоми стрільби.

Важливе значення для здобуття перемоги в бою має те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за супротивником.

На місцевості солдат знаходить природне укриття (канаву, вирву, колоди тощо), потім оглядає все довкола і непомітно переміщується до нього.

Перш ніж розпочати облаштування позиції, необхідно дослідити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх супротивник може використати для непомітного наближення. У населеному пункті місце для стрільби може бути обране у вікні будівлі, на горищі, біля фундаменту споруди тощо (іл. 20.2).

Іл. 20.2. Позиція для стрільби в населеному пункті (варіант)

Стрільба з автомата складається з виконання таких прийомів: а) прийняття положення для стрільби, заряджання зброї; б) виконання пострілу (прицілювання й виконання спуску); в) припинення стрільби (припинення натискування на хвіст спускового гачка, установлення перевідника в запобіжне положення, розряджання автомата).

Для заряджання автомата потрібно: а) приєднати до автомата споряджений магазин; б) зняти автомат із запобіжника; в) поставити перевідник режиму ведення вогню на необхідний вогонь; г) енергійно відвести затворну раму назад до упору і відпустити її; ґ) поставити автомат на запобіжник, якщо не потрібно відкривати вогню негайно або не було команди «Вогонь!», і перенести праву руку на пістолетну рукоятку.

Якщо перед заряджанням автомата магазин не був споряджений патронами або патрони були витрачені при стрільбі, то необхідно спорядити магазин.

Іл. 20.3. Порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автомата

Виконання стрільби передбачає встановлення прицілу та цілика, перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання, спуск курка й утримання автомата під час стрільби.

Установка прицілу (іл. 20.4 а, б). Щоб установити приціл потрібно, наблизивши автомат до себе, великим і вказівним пальцями правої руки стиснути засувку хомутика і пересунути його до суміщення переднього зрізу з рискою (поділом) під відповідною цифрою на прицільній планці. Якщо припустити, що стрільбу з автомата, зазвичай, ведуть на невеликих відстанях у межах дальності прямого пострілу, то кожен стрілець має вміти ставити приціл 3 (4) або «П». Приціл на поділку 3 (4) встановлюється за звуками клацання, а на «П» — відтягуванням хомутика назад до упору.

Прицільний пристрій: 1 — колодка прицілу; 2 — пластинчаста пружина; 3 — прицільна планка; 4 — хомутик; 5 — полозок з мушкою; 6 — запобіжник мушки

Іл. 20.4. Установка прицілу

Для установки зброї на необхідний вид вогню, потрібно, натискаючи великим пальцем правої руки на виступ перевідника, повернути перемикач униз: до першого клацання — для ведення автоматичного вогню (АВ), до другого клацання — для ведення одиночного вогню (ОД) (іл. 20.5. а, б).

Іл. 20.5. Установка зброї на необхідний вид вогню

Розглянемо найбільш зручний порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автоматом модифікацій АК по елементам:

1) якщо автомат в положенні «на ремінь», подати праву руку по ременю дещо вгору та, знімаючи автомат з плеча, підхопити його лівію рукою за ствольну накладку і цівку (у автомата із складаним прикладом відкинути приклад);

2) якщо автомат у положенні «на грудях» дульною частиною догори, взяти лівою рукою автомат знизу за цівку та ствольну накладку і, піднімаючи його дещо вперед і вгору, вивести праву руку з-під ременя, а потім перекинути ремінь через голову (у автомата із складаним прикладом відкинути приклад);

3) якщо автомат у положенні «на грудях» дульною частиною донизу, взяти лівою рукою автомат знизу за цівку та ствольну накладку і, піднімаючи його дещо вперед і вгору, вивільнити лікоть правої руки з-під ременя, а потім перекинути ремінь через голову (у автомата із складаним прикладом відкинути приклад);

4) якщо автомат у положенні «на грудях» ремінь перекинутий через шию, взяти лівою рукою автомат знизу за цівку та ствольну накладку і, піднімаючи його дещо вперед і вгору, взяти правою рукою біля ствольної антабки ременя та вивести ремінь із-за голови (у автомата із складаним прикладом відкинути приклад);

Потім для пунктів 1-4 необхідно взяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дульною частиною вперед.

5) якщо автомат у положенні для стрільби стоячи чи з коліна (тощо), взяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дульною частиною вперед;

Одночасно з цим для прийняття положення:

а) на місці (без пересування, якщо противник попереду) — схиляючись у перед, присісти та опуститись на коліна з наколінниками і поставити ліву для правши або праву для шульги (далі — «недомінантну», для ніг аналогічно) руку на землю попереду себе, кистю правої для правши або лівою для шульги (далі — «домінантною», для ніг аналогічно) руки щільно без зайвого напруження тримати автомат за пістолетну рукоятку в напрямку противника спостерігаючи за полем бою; потім, опираючись на «недомінантну» руку розкинути злегка ноги в боки передньою частиною назовні (каблуки притиснути до землі), швидко лягти на живіт, автомат при цьому покласти цівкою на долоню «недомінантної» руки (або автомат утримувати «недомінантною» рукою за магазин чи за передню рукоятку);

б) на місці або після пересування (якщо противник попереду) — вибрати будь-яке укриття (ямка, вибоїна, пень, камінь, кущ, дерево), зробити неширокий крок в вперед сторону «недомінантною» ногою (ліворуч — для правши, праворуч — для шульги) для прийняття більш стійкого положення та присісти на обидві ноги, поставити «недомінантну» руку на землю попереду себе, кистю «домінантної» руки щільно без зайвого напруження тримати автомат за пістолетну рукоятку в напрямку противника, спостерігаючи за полем бою; розкинути злегка ноги в боки передньою частиною назовні (каблуки притиснути до землі), швидко лягти на живіт, автомат при цьому покласти цівкою на долоню «недомінантної» руки (або автомат утримувати «недомінантною» рукою за магазин чи за передню рукоятку).

Положення лежачи можливо приймати на животі, на лівому, правому боці і на спині. Найбільш поширене положення для стрільби лежачи на животі (іл. 20.6). В такому положенні зброя впирається прикладом у плечову ямку (при відсутності на стрільці засобів захисту), при чому розгорнута на невеликий кут ліворуч відносно осі хребта. Ліва нога відводиться в сторону. Плечі мають бути злегка підняті та знаходитись на одному рівні. «Недомінантна» рука тримає зброю за цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку зброї). Лікоть упирається на поверхню землі, створюючи упор для зброї. «Домінантна» рука також упирається ліктем на поверхню землі. Її точка опори залежить від довжини рук стрільця. Кисть «домінантної» руки повністю охоплює пістолетну рукоятку.

Іл. 20.6. Положення для стрільби лежачи на животі: а) утримання автомата лівою рукою за цівку; б) утримання автомата лівою рукою за магазин; в) утримання автомату за передню рукоятку.

За досвідом бойовий дій можна відмітити, що:

положення для стрільби доцільно приймати різними способами;
кожен сам обирає для себе зручний для нього спосіб прийняття положення для стрільби, враховуючи свої фізичні дані, власну вагу із спорядженням та засобами захисту, умови, за яких приймається положення для стрільби;
під час прийняття положення для стрільби будь-яким способом, стрілець має спостерігати за полем бою та продовжувати утримувати зброю, направлену в бік противника, в готовності до відкриття вогню;
після прийняття положення для стрільби здійснити переміщення в сторону (відповзти в бік), що унеможливить ведення прицільного вогню противником.

Крім того, при прийнятті положення для стрільби зі зброєю з оптичними (тепловізійними, коліматорними тощо) прицілами з них за наявності чохол та з об’єктивів резинові ковпачки (заглушки).

Для прийняття положення лежачи на лівому боці (варіант для правши), той, кого навчають, впирає зброю прикладом у плече (іл. 20.7. а). Ліва рука від плеча до ліктя спирається на поверхню землі, кисть тримає цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомата). В такому положенні прицільні пристрої повернуті на 90° по відношенню до класичного положення - на животі. Стрільба з такого положення на великі відстані неефективна через необхідність врахування спеціальної поправки, яку в умовах ближнього бою доцільно не враховувати.

Ноги стрільця залишаються так, як і в положенні лежачи на животі, але розгортаються у відповідну сторону та торкаються поверхні землі: верхня нога — внутрішнім ребром стопи, а нижня нога — зовнішнім.

Таке положення забезпечує швидке та ефективне перенесення вогню. Для перенесення вогню на незначні кути досить зміни положення передпліччя руки, що утримує цівку автомату. Якщо потрібно перенесення вогню під великим кутом, стрілок переміщує всю руку, міняючи кут поверхні опори руки.

Для прийняття положення лежачи на правому боці (варіант для правши), той, кого навчають, «недомінантною» рукою тримає зброю за цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомату), регулюючи положенням руки і вигином ліктя напрямок зброї на ціль. Права рука тримає пістолетну рукоятку і зовнішньою стороною може торкатися поверхні землі, створюючи додатковий опір (іл. 20.7.б).

В такому положенні стрільцю легко здійснювати перенесення вогню, за винятком положення, коли зброя направлена в бік ніг під гострим кутом. При такому положенні вкрай незручно тримати у правій руці пістолетну рукоятку автомату.

Дане положення ефективно використовується стрільцями для ураження противника через низько розташовані отвори або укриття, що мають гострий кут до поверхні землі, наприклад: отвір у стіні (укритті), гусеницю БМ тощо.

Положення лежачи на спині (іл. 20.7.в) приймається із попереднього положення стрільця лежачи на животі або з положення стоячи чи присівши (навпочіпки).

Іл. 20.7. Варіанти положення для стрільби лежачи на правому (лівому) боці та спині: а) положення для стрільби лежачи на лівому боці; б) положення для стрільби лежачи на правому боці; в) положення для стрільби лежачи на спині.

Для прийняття положення лежачи на спині з положення лежачи на животі необхідно перенести основну вагу тіла на праву (ліву) сторону сідничного м’яза і спини та перевернутися на пину, одночасно розводить ноги в сторони. З положення стоячи чи присівши (навпочіпки) необхідно повністю присісти (або зробити однією ногою крок назад, ставлячи її позаду передньої ноги та повністю присідає), опуститися на сідниці, нахилитися назад і перекотитися на спину, одночасно розвівши ноги в сторони.

Плечі мають бути підняті, голова нахиляється до правого (лівого) плеча «домінантної» руки так, щоб око, прицільні пристрої та ціль опинилися на одній лінії. Кисть «домінантної» руки тримає пістолетну рукоятку. «Недомінантна» рука від плеча до ліктя служить додатковою опорою, опираючись на бронежилет. Кисть «недомінантної» руки продовжує підтримувати автомат за цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомату). Ноги мають бути розведені в сторони так, щоб ступні не потрапляли на напрямок стрільби зброї (траєкторії польоту кулі). П’яти ніг (або зовнішніми боками стопи чи одна з ніг зовнішньою, а інша внутрішньою боками) торкаються поверхні землі. Перенесення вогню в даному положенні можливе лише на незначні кути.

При стрільбі з коліна стійкість зброї забезпечується головним чином правильною постановкою ніг і розташуванням рук.

Іл. 20.8. Варіанти положення (прийняття положення) для стрільби з коліна: а) з кроком лівою ногою вперед; б) із присіданням на обох ногах; в) із присіданням на обох ногах та упором «недомінантної» руки; г) перенесення точки опори на два коліна під час зміни напрямку стрільби на 180°; д) зміна напрямку стрільби на 180° з положення для стрільби з коліна.

Під час виконання потрібно зробити довший, ніж зазвичай крок лівою або правою ногою вперед (або назад) і в бік. Таке положення, окрім рівноваги та стабільності стрільця, забезпечує амплітуду рухів тілом під час стрільби, наприклад через укриття (іл. 20.8. а). Але слід зауважити, що цей спосіб застосовується за умови необхідності швидкої зміни положення для стрільби з положення стоячи та наявності вільного простору для здійснення широкого кроку ногою вперед або назад.

Під час ведення вогневого бою на коротких дистанціях, за необхідності негайного відкриття вогню та за умов неможливості зробити крок вперед або назад, наприклад у будівлі, положення для стрільби з коліна може прийматися одночасним присіданням на обох ногах, зброя при цьому тримається як при стрільбі стоячи (без опори на коліно) (іл. 20.8.б). За таких умов лікоть «недомінантної» руки не впирається в м’язи коліна опорної ноги. За наявності укриття стрілець може обходитися без упору сідничних м’язів на п’яту ноги, випрямляючи задню ногу на рівні тазу. З такого положення значно збільшується можливість маневру вогнем, зміни положень для стрільби та зміни вогневої позиції (переходу за інше укриття).

Не менш ефективним способом прийняття положення для стрільби з коліна є одночасне присідання на правій нозі для правші (лівій нозі для шульги) з виносом лівої ноги (правої для шульги) вперед, причому лікоть лівої руки для правші (правої для шульги) має впиратися у м’язи стегна трохи вище колінного суглобу для забезпечення рівноваги та стабільності під час прицілювання і стрільби (іл. 20.8.в). Лікоть «домінантної» руки не повинен підніматися на рівні плеча. Для забезпечення стабільності та рівноваги під час стрільби, сідничні м’язи мають впиратися на п’яту ноги.

Однак, в разі прийняття такого положення на твердому покритті (асфальті тощо) без наколінників, можливе отримання мікротравми колінного суглобу.

Якщо виникає необхідність зміни напрямку стрільби на 180° за умов певної обстановки бою, необхідно перенести точку опори на два коліна, приклад зброї відвести трохи назад і вище підборіддя для попередження утикання стволу в землю (іл. 20.8. г) та з одночасним повертанням в інший бік, виставити праву ногу для правші (ліву — для шульги) вперед та прийняти положення для стрільби з коліна (іл. 20.8. д).

При необхідності впасти стрільбу стоячи, стрілець приймає фронтальну стійку («недомінантна» нога при цьому для зручності може злегка подаватися вперед і в бік) до напрямку стрільби. При цьому ледь згинає ноги в колінах, жорстко фіксуючи м’язами тазостегнових суглобів для забезпечення стійкого положення (іл. 20.9), тулуб при цьому трохи подається вперед. «Недомінантною» рукою зброя підтримується за цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомату), а «домінантною» — без зайвого напруження, за пістолетну рукоятку. Лікоть «домінантної» руки притискається до тулуба, — таке положення стрільця зменшує його візуальні розміри. Плечі мають бути злегка підняті так, щоб прицільні пристрої були на одному рівні з очима з метою попередження зайвого нахилу голови вперед. Приклад автомата має зручно упиратися в плечову ямку (в разі відсутності засобів індивідуального захисту (бронежилету), щока має торкається приклада або знаходитися біля нього. При стрільбі у засобах захисту (бронежилеті), приклад автомату ефективніше впирати у фронтальну пластину бронежилету ближче до центру грудної клітини на рівні підборіддя. На перший погляд таке положення буде здаватися незвичним, але досить зручним, забезпечуючи гасіння віддачі при стрільбі вагою всього тіла. В будь-якому випадку, стрілець, враховуючи свої особисті антропометричні дані (зріст, довжину рук), можливість регулювання довжини прикладу зброї, має сам визначити для себе ту індивідуальну прикладку, яка буде для нього зручна та буде забезпечувати ефективність ведення влучного вогню.

Іл. 20.9. Положення для стрільби стоячи

Стрільбу під час руху по одиноких цілях ведуть короткими чергами, а по групових цілях — довгими чергами. Дуже важливо під час стрільби в русі не зволікати з моментом відкриття вогню, коли лінія прицілювання збігається з ціллю. Стрільбу ведуть постійно, уточнюючи приціл. Точку прицілювання вибирають на рівні нижнього обрізу цілі: це дає змогу використовувати для ураження цілі рикошет.

• Лінія прицілювання • Прицілювання — це надання каналу ствола напрямку, необхідного для того, щоб уразити ціль. Виконують прицілювання за допомогою прицілу та мушки. Лінія прицілювання — пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середину прорізу прицілу (на рівні з її краями) і вершину мушки в точку прицілювання.

Для здійснення влучного пострілу (черги) суттєву роль відіграє точність й одноманітність прицілювання. Під час прицілювання стрільцю необхідно точно оцінювати взаєморозміщення прорізу прицілу (цілика), мушки та точки прицілювання (мішені). Якість цієї оцінки залежить від гостроти зору, а також освітлення місця стрільби та його розташування (тир, стрільбище, відкрита місцевість, поле бою).

У процесі прицілювання, як правило, бере участь одне око. Його називають провідним напрямком зорового аналізатора. У більшості людей провідне око — праве.

Початкове навчання прицілюванню можна проводити як одним оком, так і двома разом. Під час прицілювання стрілець прагне поєднати цілик, мушку і точку прицілювання на мішені за умови чіткого їх бачення, але біологічно він цього зробити не зможе, так як очі людини не в змозі одночасно чітко бачити предмети, що розташовані від нього на різній відстані — прицільні пристрої зброї та мішень.

Отож не слід напружувати зір і намагатися бачити все чітко. Не слід також часто переводити погляд з прицільних пристроїв зброї на мішень і навпаки. Адже очі втомляться і знизиться гострота зору, що негативно позначиться на результатах стрільби.

Стрільцю залишається або добиватися чіткого бачення «рівної мушки», або точки прицілювання за чіткої видимості мішені, або точки прицілювання. За таких умов мушку і проріз цілика видно розмито, через що стрілець перестає контролювати лінію прицілювання зброї, і це призводить до вкрай неточної стрільби.

Головне в прицілюванні — це чіткість, різкість бачення мушки і прорізу цілика плюс правильне їх розташування, а також і менш чітке, розмите бачення мішені та місця (точки) прицілювання.

Основне завдання під час прицілювання — контроль за чіткістю бачення мушки і прорізу цілика. Відсутність контролю за чіткістю бачення прицільних пристроїв — одна з основних помилок під час прицілювання.

Навичка втримання потрібної чіткості прицільних пристроїв має таке ж важливе значення, як і навичка втримання рівної мушки.

Прицілюючись, потрібно стежити за тим, щоб гривка прицільної планки займала горизонтальне положення. Утримання мушки рівною, чіткою в точці прицілювання повинне мати активний характер. Стрілець не має чекати настання моменту найкращої стійкості зброї, він зобов’язаний активно шукати способи поєднання прицільних пристосувань зброї, а також їх поєднання з точкою прицілювання.

На влучність стрільби істотно впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спуску курка, зброя матиме значне коливання за вертикаллю та горизонталлю, бо приклад під час видиху опускається, а ствол піднімається, а під час вдиху — навпаки. Щоб цього не відбувалося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка треба зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7-10 с. Цього часу цілком достатньо, щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.

Спуск курка (іл. 20.10). Щоб спустити курок, потрібно, міцно утримуючи автомат лівою рукою за ствольну накладку або магазин, правою притиснути приклад до плеча, затамувавши подих, продовжувати плавно натискати на спусковий гачок до тих пір, поки курок непомітно для стрільця не спуститься з бойового взводу, тобто поки не відбудеться постріл. При цьому вказівний палець правої руки першою фалангою накладається на спусковий гачок зброї.

Іл. 20.10. Спуск курка: вказівний палець правді руки першою фалангою накладають на спусковий гачок зброї (стрілками вказаний напрямок тиску)

Натискати на гачок потрібно плавно, відтягуючи його прямо назад. Якщо під час прицілювання «рівна мушка» значно відхилиться від точки прицілювання, потрібно, не посилюючи і не послаблюючи тиску на спусковий гачок, уточнити наводку і знову відновити натиск на спусковий гачок доти, поки не відбудеться постріл. Під час спуску курка не слід зважати на незначні коливання «рівної мушки» на точці прицілювання. Прагнення дотиснути спусковий гачок у момент найкращого положення «рівної мушки» з точкою прицілювання призводить до смикання за спусковий гачок і неточного пострілу.

• Принципи дії оптичних і та коліматорних прицілів • Успіх на полі бою залежить не тільки від майстерності та влучності стрілка, а й від прицільних пристроїв, якими оснащені його гвинтівка чи автомат.

Щоб полегшити прицілювання, особливо на далекі дистанції, на зброю встановлюють оптичний приціл — це оптичний прилад, призначений для точного наведення зброї в ціль (іл. 20.11).

Іл. 20.11. Оптичний приціл

Може бути також використаний для спостереження за місцевістю і для визначення відстаней до предметів. Такий приціл спрощує процес прицілювання, збільшує точність, що важливо для стрільби на довгі дистанції. Встановлюються на гвинтівку на кріпильну площину «Ластівчин хвіст» або планку Пікатіні (Вівера).

Оптичний приціл представляє собою оптичну трубу, в якій у металевому корпусі знаходяться три системи лінз - об’єктив, окуляр та обертаюча система. У фокальній площині розміщена прицільна сітка (марка) (іл. 20.12).

Іл. 20.12. Оптичний пристрій в розрізі: 1 — окуляр; 2 — обертаюча система; 3 — сітка (фокальна площина); 4 — об'єктив

Зазвичай такі приціли мають кратність від 2х до 20х. Також в них реалізований механізм поправок — по горизонталі та по вертикалі. Поправки вносяться шляхом обертання двох відповідних гвинтиків. Для того щоб зробити постріл за допомогою оптичного прицілу, достатньо поєднати перехрестя зі збільшеним зображенням цілі. Також деякі моделі прицілів оснащуються світлодіодною підсвіткою, що дозволяє вести прицільну стрільбу при поганому освітленні, наприклад, в сутінках.

З розвитком зброї українського виробництва, на озброєння МВС України в 2009 році прийнято снайперську гвинтівку калібру 7,62Ч51 мм «Форт- 301» з відкритим прицілом та штатним оптичним прицілом «Nimrod».

Оптичний приціл Nimrod — прицільний пристрій, оснащений двома фільтрами: сірий — використовується в умовах сильного сонячного освітлення та помаранчевий — для стрільби в умовах обмеженої видимості.

Прицільний пристрій Nimrod обладнаний антибліковим захистом та запобігає відбиванню сонячних променів.

Нова українська снайперська гвинтівка UAR-10(іл. 20.13) має «планки Пікатінні», які у країнах НАТО прийняті за єдиний стандартний спосіб кріплення додаткового оснащення стрілецької зброї. Це дозволяє встановлювати будь-який оптичний приціл, прилад нічного бачення, тепловізор та інше оснащення у відповідності до побажання бійця.

Іл. 20.13. Українська снайперська гвинтівка UAR-10 з оптичним прицілом

Оптичні приціли мають як переваги, так і недоліки (табл. 20.1).

Таблиця 20.1

Переваги

Недоліки

висока точність на великих відстанях;

можливість спостерігати ціль на далеких дистанціях;

спрощує дефекти зору;

зручність і швидкість наведення;можливість ведення вогню в умовах обмеженої видимості;

проста і надійна конструкція;

можливість зробити постріл за допомогою відкритого прицілу;

можливість ремонту в польових умовах;

можливість використовувати при будь-яких погодних умовах та температурах

вкрай важко вести вогонь на ближні відстані, особливо по рухомим цілям через невеликий кут огляду;

збільшення ваги і габаритів зброї; нестійкий до ударів та механічних пошкоджень

збільшення кратності провокує напрацювання помилок стрільця.

Оскільки цілик, мушка та ціль знаходяться на різних відстанях, при стрільбі потрібно постійно зосереджувати увагу на правильному фокусуванні зору. Прицілювання через відкритий приціл вимагає поєднання трьох точок — цілика, мушки та мішені, а це займає деякий час. Щоб пришвидшити та спростити цей процес були створені коліматорні (голографічні) приціли (іл. 20.14).

Іл. 20.14. Коліматорний приціл

Коліматор (у перекладі з латині) — «направляючий вздовж прямої».

Замість прицільної планки та мушки в них встановлена напівпрозора лінза з яскравою світловою точкою, яка й слугує міткою.

Приціл коліматора — це оптична система на основі пучка паралельних променів.

Принцип роботи коліматора залежить від того, яка проекційна система в ньому використовується. Прихований всередині корпусу світлодіод, випромінює світло в сторону лінзи, на внутрішню поверхню якої нанесене напівпрозоре рефлекторне покриття. Промені світла, відбиваючись від поверхні лінзи в сторону спостерігача, утворюють паралельний потік світла. Саме завдяки паралельності променів зміщення зіниці щодо оптичної осі прицілу не призводить до зміщення мітки з точки прицілювання (іл. 20.15).

Іл. 20.15. Принцип дії коліматорних прицілів

Прицілювання може здійснюватися як одним, так і двома очима, що створює для стрілка нічим не обмежене поле зору.

Переваги коліматорних прицілів:

майже повна відсутність паралаксу — розташування прицільною мітки не змінюється при зміні положення зіниці ока;
можливість контролювати обстановку навколо себе завдяки широкому куту огляду;
не потрібно налаштовувати різкість. По точності коліматорні приціли програють оптичним.

При цьому вони не пристосовані для стрільби на великі відстані, тому такі приціли не підходять для снайперських гвинтівок. Коліматорний приціл актуальний для стрільця, який працює на коротких і середніх дистанціях, та забезпечує високу швидкість прицілювання, що важливо в ближньому бою.

Для стрільби на більші відстані до коліматора можна встановити магніфікатор - це зручний оптичний приціл невеликої кратності, який встановлюється перед коліматором (іл. 20.16).

Іл. 20.16. Поєднання коліматора (ліворуч та магніфікатора (праворуч) на одній Пікатіні

Звісно, така конструкція не зрівняється з повноцінним оптичним прицілом, проте дозволить вести прицільну стрільбу на більшій дистанції.

На відміну від інших оптичний пристроїв, коліматори не оснащені механізмом для налаштування паралакса. Це не означає, що коліматори не схильні до цього оптичного явища, оскільки використовуються для стрільби на відстані приблизно 50 м.

До військових зразків пред’являються підвищені вимоги, а саме:

збільшена міцність конструкції, оскільки бійці часто долають складні ділянки в різну пору року, що проявляється підвищеним впливом вологи, морозів, бруду, механічними ударами і струсами;
універсальність елементів живлення, що пов’язано з неможливістю в бойових умовах носити з собою необмежений запас батарейок;
спеціальна сітка прицілювання, що оснащується шкалою поправок на швидкість вітру і специфічними мітками;
захист від вологи;
балістичні налаштування повинні давати можливість враховувати особливості експлуатації бойових патронів різного калібру;
конфігурація прицілу не повинна змінюватися при веденні вогню чергами;
кріплення має гарантувати оперативне зняття та встановлення пристосування;
прихованість при стрільбі в темний час доби.

Тренування у приготуванні до стрільби здійснюється згідно з нормативом № 1 (Н-В-1) «Приготування до стрільби з різних положень І (лежачи, стоячи, з коліна) у діях у пішому порядку».

Для тренування потрібно виконати певні умови. Учень зі зброєю у вихідному положенні на відстані 10 м від вогневої позиції (місця для стрільби). Автомат у положенні «На ремінь!». Керівник вказує вогневу позицію (місце для стрільби) положення для стрільби і подає команду «ДО БОЮ!». Учень готується до стрільби (переводить зброю з похідного положення в бойове, заряджає зброю) і доповідає: «Такий-το до бою готовий!» На прицілі мають бути встановлені нульові установки.

1. Розкрийте послідовність приготувань до стрільби під час підготовки до ведення вогню по наземних цілях з коротких зупинок.
2. Укажіть послідовність приготувань до стрільби під час підготовки до ведення вогню по наземних цілях на ходу.
3. Обміркуйте і назвіть причини виникнення звуку під час стрільби.
4. Створіть варіант алгоритму одноманітного прицілювання зброї.
5. До яких наслідків зі станом здоров’я призведе посилений розгляд дрібних деталей (мушки й прорізу прицілу)?
6. Обміркуйте, з якою метою після доповіді стрільця: «Такий-то / така-то (звання, прізвище) до бою готовий (-а)!» — на прицілі мають бути нульові установки.

Зміст