Захист України. Профільний рівень. 10 клас. Фука

§ 9. Воєнна доктрина України

У чому полягають, на ваш погляд, загрози національній безпеці України?

• Воєнна доктрина України. Воєнна доктрина України, • яка визначала державну політику України у сфері оборони, була складовою частиною концепції національної безпеки та становила сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

Воєнна доктрина — система поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.

Воєнна доктрина ґрунтувалася на результатах аналізу та прогнозування воєнно-політичної обстановки, принципах оборонної достатності, без’ядерного статусу, високої готовності до оборони, системності оборонного планування, а також визначених Верховною Радою України засадах внутрішньої та зовнішньої політики.

Перша редакція Воєнної доктрини України була прийнята Постановою Верховної Ради України № 3529-XII 19 жовтня 1993 р.

Друга редакція Воєнної доктрини України мала оборонний характер, охоплювала воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти і була прийнята Указом Президента України № 648/2004 15 червня 2004 р.

Третя редакція Воєнної доктрини України прийнята РНБО України 2 вересня 2015 р. під час російської збройної агресії проти України 2014-2015 рр. і введена в дію 24 вересня того ж року Указом Президента України.

Указом Президента України Володимира Зеленського від 25 березня 2021 року «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про стратегію воєнної безпеки України» Воєнна доктрина України як концепція національної безпеки була скасована та замінена відповідно Стратегією воєнної безпеки України.

У Стратегії воєнної безпеки України сказано, що «воєнна безпека України є однією із засадничих умов реалізації права українського народу на самовизначення, збереження держави Україна та забезпечення її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки і процвітання громадян усіх національностей.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України — найважливіша функція держави, справа всього українського народу. Реалізація цієї норми Конституції України в умовах екзистенційної воєнної загрози національній безпеці, зростання дефіциту фінансових ресурсів та дисбалансу воєнних потенціалів» України та Російської Федерації обумовлює необхідність розроблення нової стратегії воєнної безпеки, яка базується на всеохоплюючій обороні України.

Головною метою Стратегії воєнної безпеки України є завчасно підготовлена та всебічно забезпечена всеохоплююча оборона України на засадах стримування, стійкості та взаємодії, що забезпечує воєнну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність держави відповідно до Конституції України та в межах державного кордону України, сприяє інтеграції України в євроатлантичний безпековий простір та набуттю членства в НАТО, передбачає активну участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Під всеохоплюючою обороною України розуміється комплекс заходів, основний зміст яких полягає у:

превентивних діях та стійкому опорі агресору на суші, на морі та в повітряному просторі України, протидії в кіберпросторі та нав’язуванні своєї волі в інформаційному просторі;
використанні для відсічі агресії всього потенціалу держави та суспільства (воєнного, політичного, економічного, міжнародно-правового (дипломатичного), духовного, культурного тощо);
застосуванні всіх форм і способів збройної боротьби з агресором, зокрема асиметричних та інших дій для оборони України, з дотриманням принципів і норм міжнародного права.

У Стратегії воєнної безпеки України обґрунтовані такі питання:

• Безпекове середовище (глобальні, регіональні та національні аспекти) у контексті воєнної безпеки.

• Цілі, пріоритети та завдання реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

• Соціально-політичні, економічні та інші умови реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, воєнно-політичні та воєнно-стратегічні обмеження.

• Шляхи досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

• Ресурсне задоволення потреб оборони України.

• Перспективна модель організації оборони України, Збройних сил України та інших складових сил оборони в частині визначених завдань з оборони України, стратегія та критерії досягнення спільних оборонних спроможностей.

• Ймовірні сценарії застосування сил безпеки і оборони для виконання завдань з оборони України з розподілом відповідальності складових сектору безпеки і оборони за організацію оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

• Управління ризиками у сфері воєнної безпеки.

• Воєнний конфлікт •

Воєнний конфлікт — це форма розв’язання гострих суперечностей між державами, народами, соціальними групами або іншими суб’єктами політики з двостороннім використанням воєнної сили.

У широкому розумінні, прийнятому в міжнародному праві, воєнний конфлікт охоплює всі форми збройного протиборства між суб’єктами політики — від прикордонних зіткнень до світових воєн. Стосовно національних інтересів воєнний конфлікт може набувати форми агресії (застосування збройних сил однієї держави проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави) чи збройного конфлікту (коли агресора визначити неможливо).

За характером політичної мети, воєнні конфлікти поділяють на 3 типи: 1-й тип — війна за домінування. Політичною метою такого конфлікту може бути встановлення або відновлення політичного, ідеологічного, економічного, етноконфесійного, воєнного домінування на глобальному, регіональному чи локальному рівнях; 2-й тип — війна за території. Її політичною метою може бути захоплення додаткових (спірних) або визволення окупованих територій; 3-й тип — змішаний. Політичною метою такого конфлікту може бути як захоплення територій, так і розширення сфер домінування.

За способом досягнення стратегічної мети виділяють воєнні конфлікти 3-х підтипів: 1-й — стратегічна мета досягається застосуванням угруповань військ (сил) стратегічного масштабу; 2-й — стратегічна мета досягається застосуванням оперативних угруповань військ; 3-й — стратегічна мета досягається застосуванням тактичних угруповань військ.

Характеристика воєнних конфліктів здійснюється на підставі сукупності найбільш істотних показників, що визначають їхню природу — правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних.

З правової точки зору воєнні конфлікти можуть бути різними: справедливими, або конвенційними (не суперечать міжнародному праву), і несправедливими, або неконвенційними (суперечать міжнародному праву); за характером взаємодії різних культур — внутрішньоцивілізаційними та міжцивілізаційними; за соціально-політичними показниками — міжкоаліційними, міждержавними, у формі збройного втручання чи громадянської війни. Застосування миротворчих сил може відбуватися як відновлення, підтримання чи примушення до миру та гуманітарної інтервенції.

• Локальна війна • У локальній війні й воєнному конфлікті є багато спільного — це спосіб усунення протиріч між державами за допомогою збройної сили.

Локальна війна — війна між двома чи більше державами, у якій воєнні дії обмежені територіями воюючих держав та переслідуються воєнно-політичні цілі, що зачіпають переважно інтереси лише цих держав (територіальні, політичні, економічні тощо)

• Збройний конфлікт •

Збройний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — збройне зіткнення між державами або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави; один з видів воєнного конфлікту (іншим видом є війна); украй гостра форма вирішення протиріч між державами, що характеризується двостороннім застосуванням збройних сил.

У широкому значенні під збройним конфліктом розуміють будь-яке збройне зіткнення між ворогуючими сторонами із застосуванням військової сили. У вужчому значенні збройний конфлікт — це відкрите збройне зіткнення, найчастіше на державному кордоні, пов’язане з порушенням кордону спеціальними або регулярними військовими підрозділами іншої держави. Збройні конфлікти виникають, зазвичай, на тлі територіальних, етнічних та релігійних протиріч всередині держави або між суміжними державами.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими. Коаліційні конфлікти є наперед організованим, одномоментним втягненням держав у протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тієї чи іншої держави або коаліції суперника.

Збройний конфлікт істотно відрізняється від збройного інциденту. Збройний інцидент, до якого причетні невеликі групи людей, нерідко відбувається в результаті непорозуміння, випадкового зіткнення, у той час як збройний конфлікт у всіх випадках є наслідком агресивної політики принаймні однієї із утягнутих у конфлікт держав. Збройний інцидент, зазвичай, починається раптово і не спирається на політичні рішення хоча б однієї зі сторін конфлікту, є короткочасним і припиняється без втручання дипломатів, але з подальшим дипломатичним врегулюванням.

• Сили безпеки та оборони України • Сили безпеки — це правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

До сил оборони України належать ЗСУ, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави;

• Актуальні воєнні загрози • Воєнна доктрина, затверджена Указом Президента України від 24.09.2015 р. № 555/2015, актуальними воєнними загрозами визнавала:

збройну агресію і порушення територіальної цілісності України (тимчасова окупація РФ Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та
військова агресія в окремих районах Донецької і Луганської областей), нарощування військової потужності РФ в безпосередній близькості до державного кордону України, зокрема й потенційна можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території АРК;
мілітаризацію РФ тимчасово окупованої території шляхом формування нових військових з’єднань і частин, а також постачання бойовиків, військової техніки та засобів матеріально-технічного забезпечення;
присутність військового контингенту РФ у Придністровському регіоні Республіки Молдова, який можна використати для дестабілізації в південних регіонах України;
нарощування РФ поблизу державного кордону України угруповання військ з потужним ударно-наступальним потенціалом, створення нових, розширення і модернізація наявних баз, об’єктів військової інфраструктури;
активізацію спеціальними службами РФ розвідувально-підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки в Україні, а також з метою підтримки не передбачених законом збройних формувань у східних регіонах України і створення умов для розширення масштабів збройної агресії;
діяльність на території України не передбачених законом збройних формувань, спрямована на дестабілізацію соціально-політичної ситуації, залякування населення, позбавлення його волі до опору, порушення функціонування органів влади, місцевого самоврядування, важливих об’єктів промисловості та інфраструктури;
територіальні претензії РФ до України і зазіхання на її суверенітет і територіальну цілісність.

• Цілі та основні завдання воєнної політики • Воєнна політика України — діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки, пов’язана із запобіганням воєнним конфліктам, організацією та здійсненням військового будівництва і підготовкою ЗСУ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення до збройного захисту національних інтересів.

Головною метою воєнної політики України є створення умов для відновлення територіальної цілісності держави, її суверенітету і недоторканності в межах державного кордону України.

Основними цілями у сфері воєнної політики України такі: відбиття збройної агресії РФ проти України; забезпечення обороноздатності України на рівні, достатньому для запобігання виникненню збройного конфлікту, а у разі збройного конфлікту — для його локалізації і нейтралізації; участь України в реалізації спільної політики безпеки і оборони ЄС і НАТО; удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики, основними завданнями воєнної політики України в найближчий час і в середньостроковій перспективі є:

локалізація та нейтралізація в найкоротший строк воєнно-політичної кризи в східних регіонах України, запобігання її переростанню в масштабну збройну агресію;
ліквідація не передбачених законом збройних формувань та відновлення повного контролю державного кордону України;
відновлення престижу військової служби;
реформування ЗСУ з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав — членів НАТО;
удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, у тому числі забезпечення створення необхідної кількості підготовленого військового резерву;
збереження змішаного принципу комплектування ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань з поступовим зростання кількості військовослужбовців за контрактом у складі бойових військових частин;
дотримання принципу незалучення військовослужбовців строкової служби до участі в бойових діях;
створення єдиної системи видової розвідки з відповідною інфраструктурою отримання та обробки інформації в режимі часу, наближеного до реального;
створення цілісного сектора безпеки й оборони держави як головного елемента системи забезпечення воєнної безпеки, інтеграція спроможностей його складових для своєчасного і ефективного реагування на наявні та потенційні загрози;
зростання спроможностей сил оборони, необхідних для досягнення цілей воєнної політики;
підвищення спроможностей вітчизняного ОПК за рахунок впровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної і військової техніки, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами — стратегічними партнерами України;
удосконалення державної інформаційної політики у воєнній сфері;
попередження інформаційно-психологічних впливів іноземних держав та ефективна протидія, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні;
удосконалення системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки й оборони держави відповідно до стандартів ЄС та НАТО;
підвищення рівня координованості складових сектора безпеки й оборони та вдосконалення механізмів їхнього консолідованого розвитку та посилення відповідних оперативних спроможностей для гарантування воєнної безпеки.

Визначені цілі та завдання воєнної політики відповідають сучасному стану і середньостроковому прогнозу воєнно-політичної обстановки; їх можуть уточнювати з урахуванням змін безпекового середовища, умов соціально-економічного розвитку України, боєздатності сил оборони.

1. На чому ґрунтувалася остання Воєнна доктрина України?
2. У чому суть Стратегії воєнної безпеки України?
3. Як класифікують воєнні конфлікти?
4. Що є спільного між локальною війною та воєнним конфліктом?
5. У чому суть збройного конфлікту?
6. Які структури належать до сил безпеки та оборони України?
7. Які цілі та основні завдання воєнної політики України?

Зміст