Українська література. З поглибленим вивченням філології. 9 клас. Авраменко

Українська література доби Ренесансу й доби Бароко

1. Розгляньте на світлинах різні стилі архітектури та виконайте завдання.

Дім купця П. Селиванова. м. Харків

Маріїнський палац м. Київ

Костел Св. Станіслава. м. Чортків, Тернопільської обл.

  • А. Використовуючи свій життєвий досвід, визначте, яка споруда виконана в готичному стилі, яка — у бароковому, а яка — у стилі модерн.
  • Б. Який із стилів найбагатший на прикраси?
  • В. Чому, на вашу думку, будівлі минулого століття іноді зносять, а старовинні —

2. Прочитайте літературно-критичний матеріал і перекажіть його.

У XIV-XV ст. українські землі були спустошені турецькими й татарськими ордами, унаслідок чого ослаблену країну поділили сусіди: Галичину захопили поляки, Закарпаття — угорці. Для захисту своїх земель наш народ створив збройні сили — козацтво, яке прославилося на всю Європу, адже захистило від турків і татар слов’янські землі.

У середині XVII ст. український народ повстав проти феодального гніту. На чолі з Богданом Хмельницьким українське військо розгромило польських магнатів. Проте приєднанням до Росії (Переяславська рада 1654 р.) Україна прирекла себе на століття кріпацтва, русифікації і повної втрати державності. Незважаючи на складні умови, українці й далі творили свою культуру, науку й освіту.

Книгодрукування. У XV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав 2 книжки слов’янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю С. Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Празі видрукував 23 книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську мову (у той час Україна й Білорусь належали до Великого князівства Литовського, були пов’язані тісними культурними відносинами й спільністю книжної мови). У другій половині XVI ст. друкарні з’являються по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві й інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші 15 років свого існування надрукувала 40 книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на 500-1500 сторінок. Розвитку нашого книговидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який у 1574 р. надрукував у Львові «Буквар» і Апостол, а ще через 7 років в Острозі — Біблію.

С. Оріховський

У XIV-XV ст. в країнах Західної Європи виникає ідеологічний і культурний рух Ренесанс. Він поширився спочатку в Італії, значно пізніше розвинувся в інших європейських країнах. В епоху Ренесансу в літературі панує латинська мова, повертається античний ідеал краси, особливу увагу звернено на цінність людської особистості, звільнення її від середньовічних догм.

В Україні Ренесанс поширився із запізненням. У нашій культурі він не охопив усіх видів мистецтва, а існував у XVI ст. як окрема естетична течія, що в першій половині XVII ст. злилася з українським бароко. Найскладніша проблема для кожного періоду — вироблення власного літературного стилю — так і не була розв’язана. Найвідомішим представником українського літературного ренесансу є Павло Русин, який писав латиною (відома його поетична збірка «Пісні Павла Русина з Кросна», яка побачила світ 1509 р. у Відні).

Теорія літератури

Ренесанс (від латин. renascor — відроджуюся) — епоха Відродження західноєвропейського мистецтва й літератури, що прийшла на зміну епосі Середньовіччя. Основною ознакою Ренесансу є повернення в мистецтві до античних зразків, проникнення науки в закони світобудови.

Великий внесок у розвиток літератури ренесансу зробив Станіслав Оріховський, який писав переважно латинською та польською мовами. Він один із перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади. Основною темою творчості С. Оріховського була свобода як найбільше надбання людства.

Зауважте!

Назву доби Ренесанс (як і Середньовіччя та Просвітництво) пишуть із великої літери, а назву стилю — з малої (пор.: доба Ренесансу, епоха Відродження; твір, написаний у стилі ренесансу, ренесансна архітектура).

Стиль бароко особливо проявився в літературі й архітектурі України (наприкінці XVII-XVIII ст.) і дістав назву українське бароко (а ще козацьке бароко — у красному письменстві). Найяскравішими представниками літературного бароко є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Дмитро Туптало — у церковній прозі, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко наявні в полемічній творчості Івана Вишенського.

Теорія літератури

Бароко (від іт. barоссо — вибагливий, химерний) — це стиль у європейському мистецтві (XVI ст.), що прийшов на зміну ренесансу. Добі бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнення вразити читача.

У «Посланні до єпископів» І. Вишенський із гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими. Свій гнів автор спрямовує проти Берестейської унії 1596 р. й найвищого православного духівництва, яке зрадило віру. Семен Климовський прославився на весь світ піснею «Їхав козак за Дунай», яку сучасні дослідники вважають зразком давньої любовної лірики. А вишукані за формою поезії І. Величковського не залишать байдужими навіть наймолодших сучасних читачів.

Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представлена нині багатьма зразками в Києві, Львові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Глухові, Лубнах і в інших містах і так само цікава, як і література цього стилю. Архітектурі бароко притаманні виразність, яскравість, контрастність, велику увагу приділено декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон. Передусім у барокові шати «вдягали» великі міські храми. Великого значення надавали й інтер’єру барокового храму, який ніби пристосовувався до людини, догоджав її духовним помислам. Яскравими зразками барокової архітектури в Україні є брама Заборовського (колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софійського собору в Києві; архітектор Й.-Т. Шедель); будівлі Києво-Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретин); Андріївська церква й Маріїнський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітектурні об’єкти є шедеврами світового значення, а більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Хронологія

Ознаки літературного стилю

Представники

Ренесанс

XIV — початок XVII ст.

• повернення до зразків античного мистецтва (ідеалом стає краса форми);

• увага до особистості, її внутрішнього світу, до життя простих людей;

• поширення гуманістичних і волелюбних ідей;

• заперечення середньовічних традицій

Павло Русин, Себастіан Кльонович, Петро Скарга, Станіслав Оріховський

Бароко

кінець XVII — XVIII ст.

• повернення уваги до Бога як до вершини досконалості;

• поєднання краси духовної та фізичної, зовнішньої та внутрішньої;

• бачення світу через контрасти й суперечності;

• перенасичення художніми засобами (метафори, гіперболи, порівняння, антитези, алегорії тощо);

• урочистість, мальовничість, пишна декоративність, динамічність композиції

Іван Величковський, Григорій Граб’янка, Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало;

елементи бароко — у творах Івана Вишенського

3. Прочитайте матеріал про козацькі літописи та законспектуйте його.

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

Літописання було характерне для літератури періоду Київської держави. Цей вид творчості розвивався і пізніше, зокрема в добу Хмельниччини — героїчного часу в житті українського народу. Козацькі літописи — це твори, у яких подано характеристики видатних діячів, описи важливих подій у хронологічній послідовності, тлумачення окремих періодів політичного життя. Вони належать до історично-мемуарної прози — творів, у яких оповідь ведеться у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Мемуарним творам властива документальність, історична достовірність, хоч автор має право на художній домисел. Найдокладніше козацька доба представлена в «Літописі Самовидця», «Літописі Граб’янки» і «Літописі Самійла Величка». Цікаво, що автори цих пам’яток були козаками, усі вони — випускники Києво-Могилянської академії.

Ім’я автора «Літопису Самовидця» невідоме1, таку назву йому дав П. Куліш, до речі, відомості із цього твору він узяв за основу першого історичного роману в українській літературі «Чорна рада», який ви прочитаєте пізніше.

1 Авторство приписують Р. Ракушці-Романовському, генеральному військовому підскарбієві (1663-1668), згодом брацлавському священникові Миколаївської церкви в Стародубі.

Автор літопису, безумовно, брав участь у тогочасних історичних подіях (звідси й ім’я Самовидець). Хронологічно літопис охоплює короткий період історії України (з 1648 по 1702 р.), але відображає переломний (руїнний) етап у долі України. У першій частині літопису — історичній — докладно розповідається про основні події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та Руїни, у другій — літописній — переважає короткий огляд найважливіших подій до початку 1702 р. Автор оцінює героїв літопису по-різному: П. Дорошенка й І. Виговського — негативно, бо вони виступали проти Москви (Самовидець був прихильником російської «протекції»), а Я. Сомка, І. Сірка й І. Мазепу змальовано позитивно. Автор прихильно ставиться до державницької діяльності Б. Хмельницького, наділяючи його такими характеристиками: «Козак розторопний у ділах козацьких воєнних і в письмі швидкий». Літопис написано книжною українською мовою з полонізмами та церковнослов’янізмами. Він став не лише основою для створених пізніше літописів С. Величка й Г. Граб’янки, а й важливим джерелом для вивчення історії України.

«Літопис Самійла Величка» вражає не тільки обсягом (4 томи), а й передусім художністю. Самійло Величко (1670 - після 1728) був писарем у військовій канцелярії, брав участь у військових походах. Дослідники вважають, що із 4-х томів літопису лише перший був написаний С. Величком, решту книг допомагали створювати його учні, бо їхній наставник утратив зір. Літопис охоплює події 1648-1700 рр.: у ньому йдеться про міжнародне становище та дипломатичні зв’язки України, докладно відтворено як основні, так і другорядні події вітчизняної історії, у центрі уваги — Національно-визвольна війна 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького. Цього гетьмана С. Величко порівнює з Мойсеєм, наголошуючи, що й після його смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». У літописі інтерпретовано біблійні сюжети про Вавилонську вежу, царя Соломона, Содом і Гоморру. Мова твору барокова, у ній багато алегорій (алегоричні образи Біди й Нужди, які прийшли в Україну з Польщі), епітетів, порівнянь, біблійних висловів («...впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавилон», «немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом»). Свого часу літописом цікавився Т. Шевченко, коли працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, — без сумніву, ознайомлення з документами відображено й у творчості поета.

Титульна сторінка «Літопису Самійла Величка»

Як і попередні два історично-мемуарні твори, «Літопис Граб’янки» розповідає про Національно-визвольну війну 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького, проте не всі факти оповіді історично достовірні, що зумовлено джерелами, якими користувався автор. Григорій Граб’янка (рік народження невідомий - 1738) упродовж життя був і сотником, і полковим осавулою, і суддею, зрештою, і літописцем. У «Літописі Граб’янки» відчутний вплив українського літературного бароко: епічність, динамічність оповіді, напруженість дії, використання «високого», патетичного стилю розповіді. Це свідчить про те, що цей твір — передусім явище красного письменства.

Завершує традицію козацьких літописів «Історія русів» — пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця XVIII ст. Автор твору невідомий, але з перших сторінок стає зрозуміло, що це український патріот. Автор називає українців русами: він зазначає, що слов’яни походять від Яфета та з давніх-давен проживають між Каспієм і Віслою. У творі коротко викладено історію Русі-України, описано нашестя Батия як страшне лихо, яке змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб боронитися від татар. В «Історії русів» критично оцінюється запровадження Берестейської церковної унії, яка призвела до розколу й ворожнечі українського народу. Автор твору дає високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, наголошує на освіченості й розважливості І. Мазепи, щоправда, робить це обережно. У творі засуджено політику Петра І, тиранію та покріпачення України, тут утверджується думка, що всі народи мають право на власну державність, що Русь-Україна — державне утворення саме українського народу, а наша історія розпочинається значно раніше, аніж у XIV ст. Твір належить до російськомовної української літератури (написаний російською мовою з вкрапленнями українізмів).

Зауважте!

У науковий обіг поняття «козацькі літописи» увів Самійло Величко. «Літопис Самійла Величка» — це умовна назва твору «Сказаніє о війні козацькой з поляками...», а «Літопис Граб’янки» відомий як «Действия презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского, с поляками...».

До речі...

Перша частина «Літопису Самійла Величка» написана рукою автора (уважно розгляньте манеру письма). Написання такого типу дослідники називають київським, доводячи, що твір створений у Києво-Могилянській академії, де так писали всі, хто належав до вищої верстви: «Воно [письмо] чепурне, круглясте, чіткі, вирисувані літери стоять кожна окремо, рівною низкою, майже без нахилу, з короткими певними розчерками — усе це виказує руку, звиклу до писання, на вмілість і на смак того, хто писав і зумів надати рукопису майже художній вигляд», — зазначає Вал. Шевчук.

4. Прочитайте літературно-критичний матеріал про вертеп і розкажіть, що ви дізналися нового про старовинний ляльковий театр.

Вертеп. Це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні та світські п’єси. Вертепна драма виникла в XVІІ ст. Ось як описує цей театр український етнограф і фольклорист XVIII ст. М. Маркевич: «Наш вертеп — похідний будиночок із двома поверхами. Він зроблений із тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за нею відбувається містерія1: це Вифлеєм. На верхньому поверсі — трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту. Вертепник водить її в потрібному напрямку. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками й бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Уся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Отже, у верхній частині будиночка розігрували сцени релігійного змісту («свята» частина драми), а в нижній — зі світського життя, як правило, комічного характеру («народна» частина драми). У верхній частині діяли святі й сатана, тут відбувалися сцени поклоніння пастухів і волхвів. Ця частина драми закінчувалася смертю Ірода, після якої люд мав би веселитися, тому із цього моменту дію переносили на нижній ярус. Тут улюбленцями глядачів були Запорожець (Солдат), Шинкарка, Дяк, Дід і Баба. Якщо перша частина має книжне походження (вона написана книжною мовою, у якій багато церковнослов’янізмів), то друга — є витвором народу, у ній спостерігаємо віддзеркалення тогочасного українського побуту.

1 Містерія — середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства; вона інсценізувала народження, смерть і Воскресіння Христа.

5. Виконайте завдання.

1. Представниками українського поетичного бароко є

  • А Іван Вишенський, Іван Величковський
  • Б Григорій Граб’янка, Самійло Величко
  • В Іван Величковський, Лазар Баранович
  • Г Самовидець, Іван Вишенський

2. Основною подією в козацьких літописах та «Історії русів» є

  • А хрещення Русі-України
  • Б ворожнеча в українському суспільстві внаслідок Берестейської унії 1596 р.
  • В Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького
  • Г уведення кріпосного права на українських землях

3. Думка про те, що Русь-Україна — державне утворення українського народу, а наша історія розпочинається значно раніше, аніж у ХІV ст, утверджується в

  • А «Літописі Самовидця»
  • Б «Літописі Самійла Величка»
  • В «Літописі Граб’янки»
  • Г «Історії русів»

4. Назвіть перші друковані книги в Україні. Яку з них і де використовують і досі?

5. Поміркуйте, чому «Українська літературна енциклопедія» та інші літературознавчі довідники подають огляд літописів С. Величка й Г. Граб’янки в статтях про авторів, а «Літопис Самовидця» — окремою статтею.

6. Відомості якого літопису взято за основу сюжету першого історичного роману в українській літературі? Як називається цей роман і хто його автор?

7. Чому «Історію русів», написану російською мовою, вважають вершинним твором української патріотичної прози?

8. Опишіть будиночок, у якому відбувалося вертепне дійство.

9. Якою мовою розігрували виставу у верхній частині вертепу, а якою — у нижній? Чим це зумовлено?

10. Розкажіть, що ви знаєте про С. Фіоля, Фр. Скорину й І. Федорова.

11. Прочитавши уривки з думи й літопису, визначте їхні спільні стилістичні особливості. Про що вони свідчать?

То він до їх припливає,

Словами промовляє,

Гірко сльозами ридає —

Прощенія домагає.

Перед Господом милосердним

Гріхи свої сповідає.

Дума «Буря на Чорному морі»

«...Старостове держали, у дворах грубу, то єсть печі палити, псів хан дожити, двори замітати й до інших незносних діл приставляли...»

«Літопис Самовидця»

12. Прокоментуйте вислів: «Невідомо, чи ще якийсь витвір людської культури так єднає минуле із сьогоднішнім, пов’язує тілесне з духовним, впливає на розум і почуття, як вертеп. Вертеп — це результат духовної праці сотень і сотень поколінь» (І. Швець).

6. Виконайте домашнє завдання.

  • 1. Прокоментуйте дану І. Франком характеристику «Літопису Самійла Величка»: «Конструкція більш літературна, ніж історична». Аргументуйте думку письменника прикладами з тексту літопису.
  • 2. Підготуйте невелике повідомлення (7-10 речень) про діяльність однієї з історичних осіб (поет Л. Баранович, архітектор В. Растреллі, композитор М. Березовський, першодрукар С. Фіоль, учений Г. Смотрицький та ін.) (за бажанням).