Українська література. З поглибленим вивченням філології. 9 клас. Авраменко

Григорій Сковорода

(1722—1794)

1. Перегляньте в інтернеті відеоролик «Обличчя української історії. Григорій Сковорода» та дайте відповіді на запитання.

  • А. Який зв’язок ви помітили між зображеними предметами та Г. Сковородою?
  • Б. У зв’язку із чим у фільмі згадано вислів Г. Сковороди: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»?
  • В. Г. Сковороду іноді називають неформалом (або хіпі) XVIII ст. Поміркуйте, які факти із життя митця дають підстави, хай умовно, але погодитися з таким визначенням.

2. Опрацюйте матеріал про Г. Сковороду й розкажіть, на які факти із життя письменника ви звернули особливу увагу.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах, що на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака. Першу свою школу Гриць пройшов у дяка-скрипаля, який і виявив музичне обдарування хлопчика, що мав гарний голос, тож він став першим співаком у церковному хорі. На дванадцятому році життя з торбинкою харчів, латинською граматикою та улюбленою сопілкою Григорій покинув рідну домівку й вирушив до Києва. Він вступив до Києво-Могилянської академії. У цій найвідомішій на той час вищій школі Східної Європи Г. Сковорода став одним із найкращих студентів, навчався в ній 10 років із кількома перервами й закінчив цей заклад у тридцятирічному віці.

На двадцятому році життя Григорія відрядили до Петербурга співати в придворній капелі. Він прославився грою на скрипці, бандурі та ще кількох музичних інструментах, мав композиторський хист, до того ж у цей час уже писав вірші. Усебічно обдарований юнак міг би зробити хорошу кар’єру, проте вирішив повернутися до Києва.

З 1745 по 1750 р. у складі Токайської1 комісії, яка заготовляла вино для царського двору, Г. Сковорода перебував за кордоном. Він побував у Німеччині, Словаччині, Польщі, Італії, Угорщині й Австрії, відвідував університети, у яких слухав лекції відомих учених, працював у бібліотеках, вивчав філософські праці, до речі, знання багатьох мов дало йому можливість вільно дискутувати з ученими різних країн.

1 Токай — угорське місто.

У 1750 р. Г. Сковорода повернувся в Україну. Спочатку викладав у Переяславському колегіумі, потім 6 років провів у с. Ковраях (недалеко від Переяслава), працюючи домашнім учителем у сина поміщика Степана Томари. Саме тут, завдяки близькості до природи й народу, формувалися філософські погляди майбутнього письменника-мислителя. Як добре не було в Ковраях, але Григорія тягло до спілкування з молоддю. Він став викладачем стародавніх мов та етики в Харківському колегіумі. Своїх учнів навчав тих норм, яких дотримувався в житті сам, тобто учив, як жив, а жив, як навчав. У колегіумі Г. Сковорода став улюбленим учителем, проте через цькування та доноси був вимушений покинути заклад.

З 1769 р. вів мандрівний спосіб життя. На цей час припадає написання більшості творів, які через заборону книговидання в Україні не друкували, а переписували й поширювали усно. Ще за життя Г. Сковорода став відомим на всю Україну, про це так писав М. Костомаров: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода, яку б так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...»

3. Прочитайте байку Г. Сковороди «Бджола та Шершень».

БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ

— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто й шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безглузді. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику, — відповіла Бджола. — Мед любить їсти й Ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія і робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. А без цього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:

Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого й народжені на те тільки, щоб їсти, пити та таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка в природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: «Нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?..» Кажуть се, незважаючи на слова Сіраха1: «Веселість серця — життя для людини», — і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодшою втіхою. Погляньте на життя блаженної натури й навчайтеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — «Тоді, — відповість вам, — коли полюю зайця». — «Коли заєць смачніший? — «Тоді, — відповість мисливець, — коли добре за ним полюю».

1 Тут посилання на біблійну «Книгу мудрості Ісуса, сина Сіраха».

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, і не їсть мишей. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, у той час, коли можна їй літати по квітконосних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку й смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла й сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, утішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон2 чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином, а тим, що йде за натурою, як видно із Цицеронової3 книжечки «Про старість»...

2 Катон Марк Порцій (234-149 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, письменник.

3 Цицерон Марк Туллій (106-43 рр. до н. е.) — видатний оратор, адвокат, письменник і політичний діяч у Стародавньому Римі.

Але ж розкусити треба, що то значить — жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне робить неважким, а важке — непотрібним».

4. Опрацюйте літературно-критичний матеріал про цей твір.

Творча спадщина Г. Сковороди — це збірка поезій «Сад божественних пісень» (30 творів), збірка «Байки харківські» (30 байок) і філософські трактати4.

4 Трактат — наукова праця, у якій докладно розглянуто якесь конкретне питання чи окрему проблему.

Збіркою прозових байок Г. Сковорода, по суті, започаткував в українському письменстві цей літературний жанр.

Байка — невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу.

Деякі байки Г. Сковороди за змістом подібні до античних, але більшість мають оригінальні сюжети із життя. Байки письменника стислі й лаконічні, вони складаються з 2-х частин: у першій — коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну й сприймається як філософський трактат. Головне в байках митця — глибокий зміст, про це він сказав так: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому й чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

А. Гончар. Г. Сковорода. Сад божественних пісень. Фрагмент. 1997 р.

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між Бджолою та Шершнем розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя і паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня — алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й народжені на те тільки, щоб їсти, пити...». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Але нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені...» Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та всі безглузді». Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У «силі» байки автор вбачає щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

Байки Г. Сковороди мають такі особливості: • прозова форма; • мораль автор називає «силою», підкреслюючи цим словом суть і повчальність байки; • часто «сила» більша за обсягом, аніж основна частина байки (фабула), і нагадує уривок із філософського трактату.

Байку Г. Сковорода називав «передусім мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу».

Зауважте!

Засновником байки вважають легендарного Езопа, який жив у VI—V ст. до н. е. в Стародавній Греції. Його іменем називають інколи підтекст художнього твору (езопівська мова).

5. Прочитайте вірші Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права...» і «De libertate»1 та ознайомтеся з коротким оглядом цих творів.

1 «Про свободу» (латин.).

* * *

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк,

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

До поетичної спадщини Г. Сковороди належить збірка «Сад божественних пісень», до якої ввійшло 30 віршів, які автор називав піснями. Деякі твори із цієї збірки стали народними піснями, зокрема «Всякому місту — звичай і права...», «Гей, поля, поля зелені», «Ой пташино жовтобока» і «Стоїть явір над водою». Популярність збірки «Сад божественних пісень» зумовлена тим, що зміст її творів був зрозумілим і близьким звичайній людині того часу: ліричний герой перебуває в пошуках правди й добра; він, як і Г. Сковорода, любить народ і закликає людину жити в єдності з природою; журба, тривога, розмірковування завжди зворушували чутливу душу людини з народу.

Уважні читачі та читачки, мабуть, одразу відчують у наведених рядках вплив фольклору: звертання з вигуком ой («ой пташино жовтобока»); зменшувально-пестливі форми («на лужку», «на... моріжку»); зображення переживань ліричного героя через олюднення природи тощо.

Одним із найпопулярніших поетичних творів Г. Сковороди є вірш «Всякому місту — звичай і права...», у якому автор засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина із чистою совістю та помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар:

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь.

Автограф вірша Г. Сковороди «De libertate»

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє їм (недолікам суспільного життя) ідеал чистої совісті. Останній рядок кожної строфи, окрім завершальної, є рефреном, у якому сконцентровано неспокій митця: «Лише одне непокоїть мій ум».

Проблеми, порушені у творі, були насущними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права...» зажив великої популярності: відомо понад 50 її варіантів. До речі, І. Котляревський використав один із варіантів цієї пісні як арію1 возного в п’єсі «Наталка Полтавка». Через кілька уроків ви читатимете цей твір, тож зверніть на нього увагу.

1 Арія — вокальний твір для одного голосу як складова частина до опери.

До найвідоміших творів Г. Сковороди належить вірш «De libertate» («Про свободу»), який є зразком високої патріотичної лірики. Для ліричного героя воля — найбільше багатство. Поет переймався долею селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема свободи в закріпаченій Україні дуже актуальна. Ліричний герой, розмірковуючи над запитанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, / Проти свободи воно лиш болото». В останніх двох рядках він згадує та прославляє Б. Хмельницького як символ вольності — у другій половині XVIII ст. ще живими були в народній пам’яті бої за визволення з-під національного та соціального гноблення. Письменник, мабуть, написав цей вірш на одному диханні — хорошим, розмашистим почерком, без виправлень, у цьому можна переконатися, розглянувши автограф «De libertate».

DE LIBERTATE

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою1!

1 Ідеться про гетьмана Б. Хмельницького.

6. Прочитайте літературно-критичний матеріал до «Пісні 28» Г. Сковороди та твір.

Г. Сковорода в «Пісні 28» осмислює сутність людини, розмірковує над її вибором між матеріальним («Одягни одежу злотну, / Шапку царськую добротну») і духовним («Як у серці нуда, буде тобі біда»), надаючи перевагу внутрішньому світу. І хоча Версальський сад-рай сповнений невимовних світських утіх, коли в серці неспокійно, — радості й щастя не буде. Ці думки підсилюються численними повторами (анафора, тавтологія). Інше протиставлення — людська воля і Божа. Це двоє воріт, пекельні та небесні, і хто знайде серед моря своєї волі Божу волю, той знайде гавань. Поет закликає заглянути у свою душу: «Що потрібно тобі, знайдеш лиш у собі. / Придивись в нутро тобі: друга знайдеш у собі».

Твердження Августина про те, що пекло — у самій душі людини й що треба побороти злу волю і віддатися на волю Божу, Г. Сковорода використовував для пояснення своєї концепції: «Знищ власну волю — і знищиться пекло». Цікаво, що поет-філософ по-своєму переосмислив положення етики давньогрецького філософа Епікура: «Все природне легко видобувається, а пусте (зайве) важко досягається».

7. Прочитайте літературно-критичний матеріал і перекажіть його.

До найвідоміших філософських праць Г. Сковороди належать такі: «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Кільце», «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок» і «Вступні двері до християнської добронравності».

Філософія — наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. За Г. Сковородою, «філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».

У 1766 р. Г. Сковорода написав курс лекцій із християнської етики «Вступні двері до християнської добронравності». Дослідник його творчості зазначає, що ці двері вели не в похмурий світ церковних догм і обрядів, а кликали молодь у царину оновлених істин, критичного розуму та світлого духу. У своєму «десятисловії» Г. Сковорода не знаходить місця навіть для основної християнської молитви «Отче наш». Легко здогадатися, що чекало єретика2 Сковороду з таким тлумаченням християнської моралі. Єпископ С. Миславський, процензурувавши лекції Г. Сковороди, «обурився на нього з гонінням», після чого поет змушений був покинути колегіум, на цей раз назавжди.

2 Єретик — той, хто відступає від загальноприйнятих поглядів, правил і положень.

Філософ Сковорода по-своєму пояснює основне значення понять «Бог» і «Божа премудрість», доводить, у чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями й гріхами, любов’ю та щиросердечністю, яку порівнює із чудовим садом, що «повний тихих вітрів, солодко-духмяних квітів і втіхи, у якому процвітає дерево життя».

У курсі лекцій із християнської етики Г. Сковорода виклав основні філософські положення: філософія серця й любові; учення про двоїстість буття; філософія щастя через самопізнання.

1. Філософія серця й любові. Пізнати себе й Бога людина може лише через серце: «Царство Боже — усередині нас. Щастя — у серці, серце у любові, любов же — у законі вічного». Філософ радить людині перемагати згубні пристрасті, приборкувати інстинкти, саме тоді вона буде щасливою, а пізнання людського серця та наповнення його людяністю — це і є шлях до загального щастя.

2. Двоїстість буття. За Г. Сковородою, буття — двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію), «весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає та утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно».

3. Філософія щастя через самопізнання. Узагалі Г. Сковорода вважав, що світ складається з трьох світів: Усесвіту (макрокосмосу), людини (мікрокосмосу) і Біблії (світу символів). Саме через символи Біблія «невидиме робить видимим». Філософ вважав людину найвищим і найпрекраснішим Божим створінням, вона має пізнати себе, що й буде для неї щастям: «Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці й у душі твоїй».

У трактаті «Вступні двері до християнської добронравності» Г. Сковорода не радить шукати щастя «в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах», для цього не треба їздити за моря, адже щастя «завжди й усюди з тобою».

Філософ залишив нам багато афоризмів, якими треба керуватися кожній людині, незалежно від віри, віку, статі чи національності. Ці короткі влучні оригінальні вислови містять глибоку й узагальнену думку.

8. Прочитайте афоризми Г. Сковороди й прокоментуйте їх.

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Бери вершину й матимеш середину.

З усіх втрат втрата часу найтяжча.

Скільки зла таїться всередині за гарною подобою.

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.

Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

Не за обличчя судіть, а за серце.

Ні про що не турбуватися — значить, не жити, а бути мертвим.

Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

Чи може людина, сліпа в себе вдома, стати зрячою на базарі?

Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.

Людина — коваль свого щастя.

Не все те невірне, що тобі незрозуміле.

О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!

Не суди лиця — суди слово.

9. Виконайте завдання.

1. Символом свободи у творі «De libertate» є

  • А Ярослав Мудрий
  • Б Володимир Великий
  • В Володимир Мономах
  • Г Богдан Хмельницький

2. Основною ідеєю байки «Бджола та Шершень» є

  • А змістовний відпочинок
  • Б культивування любові
  • В праця за покликанням
  • Г велика сила дружби

3. Установіть відповідність.

Назва твору

Жанр

1 «De libertate»

2 «Бджола та Шершень»

3 «Всякому місту — звичай і права...»

4 «Возлети на небеса»

А ліричний вірш

Б поема

В пісня № 10

Г байка

Д пісня № 28

4. Прокоментуйте педагогічну засаду Г. Сковороди: «Учив, як жив, а жив, як навчав».

5. Що таке алегорія? Розкрийте значення алегоричних образів Бджоли та Шершня.

6. Якому вибору людини, матеріальному чи духовному, надає перевагу Г. Сковорода в «Пісні 28»? Проілюструйте цитатами з тексту твору.

7. Чим близькі були для звичайних людей твори зі збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень»?

8. Які суспільні вади викриває Г. Сковорода у вірші «Всякому місту — звичай і права...»?

9. Які події, на вашу думку, могли вплинути на написання Г. Сковородою вірша «De libertate»?

10. Який провідний мотив вірша «De libertate»?

11. Розгляньте репродукцію картини А. Гончара «Г. Сковорода. Сад божественних пісень» (с. 61). Поясніть, чому автор картини, на вашу думку, саме так зобразив відомого філософа.

12. Чим актуальний нині вірш Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права...»? Аргументуйте свою думку.

10. Виконайте домашнє завдання.

  • 1. Вивчіть напам’ять вірш Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права...».
  • 2. Прочитайте матеріал про філософську творчість Г. Сковороди й підготуйте невеликий усний твір-роздум, узявши за тезу один з афоризмів Г. Сковороди.