Українська література. 7 клас. Авраменко

§ 11-14. Історична повість Івана Франка «Захар Беркут»

Про що ви дізнаєтеся?

• Що таке епос та історична повість?

• Якими творами прославився Іван Франко?

• Як громадам із Карпат вдалося перемогти монгольських нападників?

Іван Франко (1856-1916) народився в с. Нагуєвичах, що на Дрогобиччині.

Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, філософ, науковець.

Найвідоміші твори: казка «Фарбований Лис»; вірші «Каменярі», «Чого являєшся мені у сні...»; поема «Мойсей»; повість «Захар Беркут»; драма «Украдене щастя».

1. Прозова творчість Івана Франка.

Проза Івана Франка охоплює понад сто оповідань, новел і десять повістей та романів. У спадщині митця багато казок для дітей, з-поміж яких «Фарбований Лис», яку ви прочитали в 5-му класі. Автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець» розповідають про зубожіння галицького села. У повісті «Борислав сміється» І. Франко глибоко розкриває морально-етичні й класові протистояння праці та капіталу.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині письменник присвятив повість «Перехресні стежки». У європейській літературі твори І. Франка стали одними з перших, у яких ішлося про робітниче життя. В оповіданнях «Ріпник» і «На роботі» автор розкрив картини повсякденного життя, праці й побуту підприємців, будівельників, наймитів, поденниць, лісорубів, вівчарів.

З-поміж драматичних творів І. Франка вирізняється п’єса «Украдене щастя». Це твір про соціальну нерівність, підступність, кохання, зраду, глум над людською гідністю, словом, про колізії людського життя.

На основі давніх українських літописів митець написав історичну повість «Захар Беркут», у якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. Саме цей твір ви розпочнете вивчати.

• Для постановки на сцені І. Франко написав твір

• А «Грицева шкільна наука»
• Б «Украдене щастя»
• В «Захар Беркут»
• Г «На роботі»

2. Історична основа повісті «Захар Беркут».

1241 р. внук Чингісхана хан Батий вогнем і мечем нищив землі Русі. Орда була безжалісною, вона несла спустошення та рабство, їй навіть вдалося зайняти й зруйнувати Київ. У повісті «Захар Беркут» персонажі не історичні — вони є плодом творчої фантазії І. Франка. Але у творі є те, що підтверджується історичними документами: сюжет побудовано на історичному факті — нападі монголів. Письменник називає імена їхніх ватажків, креслить маршрути походів, згадує князя Данила та битву на річці Калці. І хоча факт потоплення монголів у карпатському селі не зберігся в документах, проте народ у фольклорних творах оспівав подвиги своїх славних прадідів.

Цікаво, що в Карпатах і нині існує село Тухля. В одному з народних переказів розповідається про загибель багатьох ординців, від яких по всій околиці йшов неприємний (тухлий) запах. Звідси й назва села — Тухля. Коли монголи знищили Тухлю, люди поселилися вище, проте зберегли стару назву села.

с. Тухля. Львівська область

• І. Франко написав повість на основі

• А різних відомостей з усної народної творчості
• Б історичних документів — літописів, наукових праць
• В розповідей очевидців, спогадів мешканців села Тухлі
• Г власної фантазії, народних переказів та історичних фактів

3. Давно те діялось у Карпатах...

• Повість І. Франка «Захар Беркут» складається з дев’яти розділів. Прочитайте VI розділ, а також короткий виклад попередніх розділів і виконайте завдання.

ЗАХАР БЕРКУТ

Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці

Історична повість

(Скорочено)

Твір розпочинається з розповіді, яку веде бабуся для своїх онуків. Події відбуваються в старовинному руському¹ селі Тухлі, яке розташоване в долині Карпатських гір. Тухольці об’єдналися в трудову громаду, на чолі якої стояв Захар Беркут — найстаріший і наймудріший чоловік. Мешканці села мали рівні права, почувалися в цьому краю вільними й незалежними. Проте спокій був порушений, коли в Тухольщину прийшов боярин Тугар Вовк, який прагнув заволодіти цим краєм. Громада одноголосно ухвалює рішення вигнати його з Тухольщини. Саме в цей час, грабуючи Руську землю, монголи підступали до Карпат. Розлючений та сповнений жаги помсти, Тугар Вовк пристає до монголів з обіцянкою провести їх через гори. Разом із Тугаром до монгольського табору потрапляє його дочка Мирослава, яка глибоко поважає тухольців і щиро закохана в наймолодшого Захарового сина Максима.

У першому бою з монголами недалеко від села полягло немало тухольців, а Максима взято в полон...

¹ Руський — те саме, що український (від Русі). Не плутати зі словом російський (від Росії).

VI

Дивний сон снився Захарові Беркутові. Здавалось йому, немов нині їхнє щорічне свято «Сторожа»² і вся громада зібрана довкола каменя при вході до тухольської тіснини³: дівчата з вінками, молодці з музикою, усі в празничних чистих строях⁴. Оце він, найстарший за віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі чуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що такого. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і сам він робить те саме. Але слова не перестають пливти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять та облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця та зі страшенним лускотом валиться на нього.

² Сторож — величезний камінь, якого з давніх-давен тухольці вважали своїм царем-захисником і поклонялися йому.

³ Тіснина — вузький прохід між горами, скелями та стрімчаками.

⁴ Стрій (розм.) — те, у що наряджаються, одягаються; наряд.

«Що се може значити? — питав сам себе Захар, роздумуючи над своїм сном. — Щастя чи нещастя? Радість чи горе?» Але він сам не міг знайти відповіді на те питання, тільки сон сей лишив по собі якесь важке прочуття, якусь хмару суму на Захаровім чолі.

Швидко справдилося це прочуття! Саме пополудні настигли страшні, несподівані вісті до Тухлі. Пастухи із сусідньої полонини прибігли без духу до села, голосячи, що бачили якусь бійку коло боярського дому, якусь громаду незвісних чорних людей і чули незрозумілі роздираючі крики. Майже вся тухольська молодіж, озброївшись у що хто міг, побігла на місце бою, але зупинилась оподалік, побачивши кроваве й трупами вкрите побоєвище, а боярський дім окружений хмарою монголів. Не було сумніву, усі молодці, вислані для збурення боярського дому, погибли в нерівній боротьбі з тими наїзниками. Не знаючи, що діяти, тухольська молодіж вернула до села, розносячи всюди страшну вість. Почувши її, затремтів старий Захар, і гірка сльоза покотилася по його старім лиці.

— От і сповнився мій сон! — прошептав він. — В обороні свого села поліг мій Максим. Так воно й треба. Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождому лучається. Не сумувати мені за ним, а радуватися його долею.

Так потішав себе старий Захар, але серце його скимліло глибоко: надто сильно, усією силою своєї душі він любив свого наймолодшого сина. Але швидко він скріпився духом. Громада кликала його, потребувала його ради. Купами тислися люди, старі і молоді, за село, до тухольської тіснини, за котрою так близько стояв страшний їхній ворог. Перший раз, відколи засіла Тухля, рада громадська зібралася нині без звичайних обрядів, без знамена, серед брязку топорів і кіс, серед напівтривожного, напіввойовничого гамору. Без порядку мішалися старці з молодцями, оружні з безоружними, ба навіть жінки снували сюди й туди поміж громадою, допитуючись вістей про ворога або голосно оплакуючи своїх погиблих синів.

— Що діяти? Що починати? Як боронитися? — гуло в народі. Одна думка переважала всі інші: вийти громадою перед тіснину й боронитися від монголів до остатньої краплі крові. Особливо молодіж наставала на те.

— Ми хочемо згинути, як наші брати погинули в обороні свого краю! — кричали вони. — Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!

— У тіснині поробити засіки¹ й із них разити монголів! — радили старші.

¹ Засіка — штучна перешкода зі зрубаних дерев для захисту від нападу ворога.

Далі, коли гамір трохи втишився, заговорив Захар Беркут:

— Хоч то воєнне діло — не моє діло й не мені, старому, радити про те, до чого не можу приложити своїх рук, — але все-таки я думав би, що невелика наша заслуга буде, коли відіб’ємо монголів, особливо зваживши, що се нам не так-то й трудно зробити. Сини наші погибли з їхніх рук, кров їхня обагрила нашу землю і кличе нас до пімсти. Чи пімстимося ми на ворогах наших, на нищителях нашого краю, коли відіб’ємо їх від свого села? Ні, а тілько, відбиті від нашого села, вони з подвійною лютістю кинуться на інші села. Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!

Кадр із кінофільму «Захар Беркут» (реж.А. Сеітаблаєв, Дж. Вінн, 2019 р.)

Громада з увагою слухала слів свого бесідника, і молодіж, податлива на все нове та несподіване, готова вже була пристати на ту раду, хоч і не знала, як можна її виконати. Але многі голоси старців обізвалися против неї.

— Не в гнів тобі будь сказано, батьку Захаре, — заговорив один громадянин, — але твоя рада хоч мудра й велику обіцяє славу, та неможлива для нас. Слабі наші сили, а монгольська сила велика. Ще не наспіла поміч від інших верховинських і загірних громад, а хоч і наспіє, то таки нашої сили не вистачить навіть на те, щоб окружити монголів, не то вже, щоб побороти їх в одвертій битві. А без того як ми розіб’ємо їх? Ні, ні! Замала наша сила! Щастя наше, коли здужаємо відбити їх від свого села й відвернути від шляху; розбити їх ми не маємо й надії!

Бачачи всю основність тих закидів, Захар Беркут, хоч із болем серця, готов був покинути свою молодечо-гарячу думку, коли, утім, дві несподівані події значно піднесли настрій тухольської громади й змінили цілу її постанову.

Долі селом вулицею надійшли одна за другою при звуках труб і дерев’яних трембіт аж три громади озброєної молодіжі. Кожда громада несла наперед себе боєву хоругов¹; охочі, смілі їхні пісні лунали далеко по горах. Се йшла приобіцяна тухольцям поміч верховинських і загірних громад. (...)

¹ Хоругва, корогва (заст.) — прапор.

Ще не стихла радість із приходу тих пожаданих помічників, ще громада не мала часу приступити до дальшої наради, коли, утім, з противного боку, з лісової прогалини, що була над тухольською тісниною, показався новий і зовсім уже несподіваний гість. На спіненім коні, пообдиранім гіллям і колючками, припавши до його шиї, щоб швидше й безпечніше їхати по лісі, не зачіпаючись о галуззя, їхала, що кінь доскочить, якась людина. Хто се такий був — здалека годі було вгадати. На ній був овечий монгольський кожух, обернений пелехами¹ наверх, а на голові — гарний бобровий ковпак. Молодці прийняли приїжджу людину за монгольського висланця і виступили проти неї з луками. Але, виїхавши з лісу та наблизившись над стрімкий обрив, по котрім треба було злазити в тухольську долину, мнимий монгол зліз із коня, скинув із себе кожух, і, усім на диво, показалася женщина в білім полотнянім, шовком перетиканім плащі, з луком за плечима й із блискучим топірцем за поясом.

¹ Пелех (розм.) — внутрішня вовняна частина кожуха; жмут, пасмо волосся, вовни, трави.

— Мирослава, дочка нашого боярина! — закричали тухольські молодці, не можучи відвести очей від прегарної, смілої дівчини. (...) Певним кроком, мов відроду до того привикла, зійшла стежкою в долину й наблизилася до громади.

— Здорові були, чесна громадо! — сказала вона, злегка паленіючи. — Я спішила звістити вас, що монголи надходять, перед вечором будуть тут, то щоб ви приготовилися, як їх прийняти.

— Ми знали се, — загули голоси з громади, — се нам не новина.

Голоси були різкі, неприязні дочці поганого боярина, через котрого стілько молодців погибло. Але вона не образилася тою різкістю, хоч, очевидно, почула її.

— Тим ліпше для мене, що ви вже приготовані, — сказала вона. — А тепер прошу вказати мені, де тут Захар Беркут.

— Ось я, дівчино, — сказав старий Захар, наближаючись.

Мирослава довго, з увагою і пошаною гляділа на нього.

— Позволь, чесний батьку, — заговорила вона тремтячим із внутрішнього зворушення голосом, — сказати поперед усього, що син твій живий і здоров.

— Мій син! — скрикнув Захар. — Здоров і живий! О Боже! Де ж він? Що з ним діється?

Кадр із кінофільму «Захар Беркут» (реж. А. Сеітаблаєв, Дж. Вінн, 2019 р.)

— Не лякайся, батьку, тої вісти, котру скажу тобі. Твій син у монгольській неволі.

— У неволі? — скрикнув, мов громом прошиблений, Захар. — Ні, то не може бути! Мій син радше дасть на кусні порубати себе, аніж узяти себе в неволю. Се не може бути! Ти хочеш налякати мене, недобра дівчино!

— Ні, батьку, я не лякаю тебе, воно справді так. Я ж тепер просто з монгольського табору, бачила його, говорила з ним. Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу.

— І що ж він говорив тобі?

— Казав мені йти до тебе, батьку, потішити тебе у твоїй самоті й тузі, стати тобі за дочку, за дитину, бо я, батьку (тут голос її ще дужче затремтів), я... сирота, я не маю вітця!

— Не маєш вітця? Невже ж Тугар Вовк погиб?

— Ні, Тугар Вовк живий, але Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів.

— Сього можна було й надіятися, — відповів понуро Захар.

— Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю. Батьку, будь ти моїм вітцем! Прийми мене за дитину! Нещасний син твій просить у тебе сього моїми устами.

— Мій син! Мій нещасний син! — стогнав Захар Беркут, не підводячи очей на Мирославу. — Хто мене потішить по його страті?

— Не бійся, батьку, може, він іще не страчений, може, нам удасться видобути його на волю. Слухай лише, що наказував мені Максим!

— Говори, говори! — сказав Захар, поглядаючи знов на неї.

— Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, а впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити та вирубати до остатнього, а коли ні, то виморити голодом. Треба тілько поробити засіки у вивозі¹ при водопаді й повиносити із села усе добро громадське, усе збіжжя, увесь хліб, усю худобу, а потім замкнути їх тут зо всіх боків. «Тут, — казав Максим, — побідите їх або ніде інде!» Так радив Максим.

¹ Вивіз — видовбане в скелі місце виходу.

Уся громада з напруженою увагою слухала Мирославиної бесіди. Глибока мовчанка залягла над усіма, коли стихли її слова. Тільки Захар гордо й радісно випростувався, а далі з простертими раменами наблизився до Мирослави.

— Доню моя! — сказав він. — Тепер я бачу, що ти варта бути дочкою Захара Беркута! Се правдиві слова мойого сина — з них віє його смілий дух! Тими словами ти здобула моє батьківське серце! Тепер я легше віджалую сина, коли небо післало мені замість нього таку доньку!

Голосно ридаючи, кинулася Мирослава в його обійми.

— Ні, батьку, не говори так, — сказала вона. — Син твій не буде страчений, він повернеться тобі назад. Він іще нині вечір буде тут разом з ордою, і коли Бог поможе нам розбити її, то, чей¹, ми і його освободимо.

¹ Чей (діал.) — може, може-таки.

У тій хвилі в тіснині дався чути крик тухольських вартових: «Монголи! Монголи!» — і вслід за тим прибігли вартові, голосячи, що монголи в незліченній силі показалися в долині над Опором. Тут приходилося рішатися живо, що діяти, як боронитися. Захар Беркут ще раз обстав за тим, аби впустити монголів у тухольську кітловину й тут, обскочивши їх, вирізати або виморити всіх до ноги.

Тепер уже не піднімалися голоси, противні тій раді, — і швидко громада рішилася. Усі кинулися до своїх хат, аби хоронити своє добро в ліси. Сторонські молодці щодуху рушили на горішній бік долини, до водоспаду, щоб поробити засіки у вивозі й не дати туди монголам пройти. Страшний розрух зробився в селі. Крик, розкази й запитання, рик волів і скрип дерев’яних двоколісних теліг лунали з усіх усюдів, глушили слух і котилися по горах. Сумно прощали тухольці свої хати, і подвір’я, й огороди, та засіяні ниви, котрі нині ще мала зруйнувати та столочити страшна монгольська повінь. Матері несли своїх заплаканих дітей, батьки гнали худобу, везли на возах домашній спряток, мішки з хлібом та одежею. (...)

Але живо вид змінився. Мов через прірву в тамі² валиться осіння повінь, так почали в кітловину валитися чорні почвари зі страшенним криком. Ряди тислися за рядами, без кінця і впину; мов вода під водоспадом, так вони зупинялися, вийшовши з тісного гирла, формувалися в довжезні ряди, посувалися звільна, без опору, заливаючи пусту рівнину. Передом, дорогою, їхав на білім коні страшний велетень, Бурунда-бегадир, а обік нього другий, менший їздець — Тугар Вовк.

² Тама — гребля, загата.

Звільна їхали вони наперед, немов щохвилі ждали нападу із села. Але нападу не було, село лежало мов після чуми. Зі страшним криком кинулися перші ряди монголів на хати, щоб, по свойому звичаю, різати, грабувати, — але різати не було кого, хати були пусті. З лютим криком кидалися монголи від хати до хати, вивалюючи двері, руйнуючи плоти й ворота, розбиваючи діжки та плетінки, розвалюючи печі. Але вся їхня лютість була даремна — у селі ніхто не показувався.

— Прокляті пси! — говорив Бурунда до Тугара Вовка. — Зачули нас, поховалися!

— Чи заночуємо тут, бегадире? — спитав Тугар Вовк, не відповідаючи на замітку бегадира.

— Поки не зустрінемося з тими псами, доти не можемо ночувати, — відмовив Бурунда. — Веди нас до виходу із сеї ями! Треба забезпечити собі вихід!

— Вихід безпечний, — успокоював Тугар Вовк, хоч і самому якось ніяково було бачити, що всі тухольці так чисто винеслися із села. (...)

Ось уже чільний відряд вийшов із села й спішив до вивозу, викуваного в скалі. З долини нічого не видно було у вивозі, і безпечно підійшли монголи аж під стрімку кам’яну стіну, у котрій прокований був вивіз. Коли, утім, разом із верха стіни посипалося величезне каміння на монголів, калічачи та розбиваючи їх. Зойк напасників, ранених і повалених на землю, ударив під небо. Закрякала хижа птиця над своїми жертвами. Уже напасники почали подаватися взад і вбоки, коли, утім, Бурунда та Тугар Вовк із голими мечами кинулись їм навперейми.

— Куди ви, безумні? — ричав ярим туром Бурунда. — Ось перед вами вхід до вивозу, туди за мною! (...)

— Далі, заячі серця, далі за мною! — І нові купи, невважаючи на новий град каміння, поперлися у вивіз. — Далі горі вивозом! — кричав Бурунда, щитом заслонюючись від спадаючого згори каміння. (...)

Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при помочі Мирослави й заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці, коли, утім, деякі залякані вояки прибігли до нього, сповіщаючи про небезпеку.

— Що ж я вам, діточки, пораджу? — сказав старий, але Мирослава схопилася з місця й побігла оглянути небезпеку.

— Не бійтеся, — сказала вона тухольцям, — живо ми поворожимо їм! Нехай собі стріляють, а ви ратища¹ в руки й плазом додолу! Аж коли передні покажуться до половини на горі, тоді разом на них! Самі вони заслонять вас від стріл, а, обваливши передніх, ви обвалите й задніх. Сумерки сприяють нам, і, відбивши їх сим разом, будемо мати спокій на всю ніч.

¹ Ратище (заст.) — древко, спис.

Кадр із кінофільму «Захар Беркут» (реж. А. Сеітаблаєв, Дж. Вінн, 2019 р.)

Без слова опору попадали тухольці ниць додолу, похапавши ратища в руки. Стріли ще сипались якийсь час, а відтак перестали — знак, що передній ряд почав спинатися горі драбиною. Дух у собі запираючи, лежали тухольці й дожидали ворогів. Ось чути вже скрип щаблів, сапання мужів, брязкіт їхнього оружжя — і звільна, несміло виринають перед очима лежачих мохнаті кучми¹, а під ними чорні, страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно, несхибно, мов закляті, глядять на лежачих тухольців, але голови піднімаються вище, чимраз вище; уже під ними видніються рамена, плечі, укриті мохнатими кожухами, широкі груди, — у тій хвилі зі страшним криком зриваються тухольці, і ратища їхні разом глибоко тонуть у грудях напасників. Крик, ревіт, замішання, тут і там судорожні рухи, тут і там коротка боротьба, прокляття, стогнання — і, мов тяжка лавина, валиться ворог долі драбиною додолу, обвалюючи за собою слідуючі ряди, — а на ту купу живих і мертвих, без ладу змішаних, кровавих, трепечучих і ревучих тіл людських валяться згори величезні брили каміння — і понад усім тим пеклом, напівзакритим заслоною ночі, виривається вгору радісний оклик тухольців, жалібне виття монголів і страшні прокляття Бурунди-бегадира. Той скакав по майдані, мов скажений, рвучи собі волосся з голови, а в кінці, не тямлячись із лютості, з голою шаблею прискочив до Тугара Вовка.

¹ Кучма — скуйовджене волосся; висока бараняча шапка; копиця.

— Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами. — Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сю западню, відки ми вийти не можемо!

Тугар Вовк полум’ям спалахнув на таку мову, якої він ще не чув відроду. Рука його мимоволі вхопила меч, але в тій хвилі щось так глибоко, так важко заболіло в його серці, що рука ослабла, упала, мов глиняна, і він, похиливши лице й затиснувши зуби, сказав придушеним голосом:

— Великий бегадире, несправедливий твій гнів на вірного слугу Чингісхана. Я не винен у тому, що ті смерди опираються нам. Вели розложитися війську на ніч і відпочити, а завтра рано сам побачиш, що вони пирснуть перед нашими стрілами, як сухе осіннє листя перед подувом вітру. (...)

— Добре, боярине, я зроблю по-твойому, але завтра все-таки мусиш отворити нам дорогу із сеї западні, а ні, то горе тобі! Се моє останнє слово. Жду діл, а не слів від тебе. (...)

Уже погасла пожежа, повіяло гарячим гірким димом по долині, уже затих бойовий крик монголів, що під проводом Бурунди та Тугара Вовка різалися з тухольцями при вивозі, уже прояснилось і визвіздилося нічне небо над Тухольщиною та спокійно зробилося в монгольськім таборі, а Максим усе ще лежав, мов мертвий, посеред дороги, проти згарищ своєї рідної хати. Зорі жалібно гляділи на його бліде, кровавими пасмугами вкрите лице; груди його ледве-ледве піднімалися — єдиний знак, що се лежав живий чоловік, а не труп. У такім положенні знайшли його монголи й зразу дуже злякалися, думаючи, що вже неживий, що задушився в пожежі. Аж коли бризнули на нього водою, обмили його лице та дали йому напитися, він глипнув очима й позирнув довкола себе.

— Живий! Живий! — завили радісно монголи й нетямного, ослабленого підхопили попід руки та помчали до шатра боярина.

Аж злякався Тугар Вовк, побачивши ненависного собі парубка в такім страшнім та оплаканім стані. Свіжопромите лице було бліде-бліде, аж зелене, губи потріскались із жари та спраги, очі були червоні від диму й тусклі, мов скляні, від утоми й душевної муки, ноги дрожали під ним, мов під столітнім дідом, а, постоявши на них хвилину, він не міг довше вдержатися і сів на землю. Монголи віддалилися; боярин довго, німо, у задумі глядів на Максима. За що він ненавидів того чоловіка? За що накликав на його молоду голову таке страшне горе? Чому не велів одразу вбити його, а видав його на повільну, а все ж таки неохибну смерть (...). І за що він так зненавидів сього бідного хлопця? Чи за те, що він урятував життя його доньці? Чи, може, за те, що вона полюбила його? Чи за його правдиво рицарську смілість та одвертість? Чи, може, за те, що він хотів зрівнятися з ним? Отже ж, тепер зрівнялися: оба вони невольники — й оба нещасливі. Тугар Вовк чув, що гнів його до Максима якось пригасає, мов пожежа, якій не стало вже дров. Він і вперед уже, зараз по взятті Максима до неволі, старався піддобритися до нього, не зі співчуття, а з хитрості, але Максим не хотів ані слова говорити до нього. Правда, боярин давав йому такі ради, котрих Максим не міг послухати. Він радив йому перейти на службу до монголів, вести їх через гори й обіцював за те велику нагороду, а в противнім разі грозив, що монголи заб’ють його. «Нехай б’ють!» — се було єдине слово, яке чув боярин із Максимових уст. Тільки ж диво, що й тоді вже те горде слово, що свідчило про твердість Максимової вдачі та його велику любов до свободи, не тільки не розгнівало боярина, а дуже сподобалось йому. Тепер же він чув виразно, що щось, мов крига, тає в його серці; тепер, на згарищах вільної Тухлі, він зачинав розуміти, що тухольці поступали зовсім розумно й право, а серце його, хоч засліплене жадобою власті, усе-таки не було ще настільки глухе на голос сумління, щоб не признати сього. Усе те передумав боярин сьогодні й уже зовсім іншими очима та з іншим серцем глядів на сидячого в наметі напівмертвого, нужденного Максима. Він приступив до нього, узяв його за руку й хотів підвести та посадити його на стільці. (...)

— Дурний хлопче, — говорив він, — таким, як ти, треба жити, а не про смерть думати. Життя — дорога річ, і ні за які скарби його не купиш.

— Життя в неволі нічого не варте, — відказав Максим, — краще смерть!

— Ну... так... розуміється, — мовив боярин, — але ж я кажу тобі, що можеш бути вільний.

— Зраджуючи свій нарід, ведучи монголів через гори... Ні, краще вмерти, ніж так заробляти на вільність!

— Не про те тепер річ, — сказав з усміхом боярин, — а про те, що й без тої, як ти кажеш, зради ти можеш бути вільний — ще сьогодні.

— Як? — спитав Максим.

— Я знав, що ти зацікавишся, — знову всміхнувся боярин. — Отже ж, небоже, діло таке. Твої тухольці обскочили нас у тій долині, завалили вихід. Розуміється, їхній опір тілько сміху варт, бо прецінь же вони не спинять нас. Але нам шкода часу. О те тілько ходить.

Очі Максимові розгорілися радістю на сю вість.

— Обскочили вас тухольці, кажеш? — кликнув він радісно. — І вийти відси не можете? Ну, то Богу дякувати! Надіюся, що й не вийдете вже. Тухольці — ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити.

— Те-те-те! — перервав його боярин. — Не радуйся завчасно, хлопче. Не така наша сила, щоб могла горстка твоїх тухольців зловити її в руки! Кажу тобі, не о те ходить, щоб тут не зловили нас, а о час, о кожду хвилю часу! Нам квапно діється.

— І що ж я можу вам у тім порадити?

— А от що. Я думаю нині ще йти до твоїх тухольців для переговорів: хочу обіцяти їм тебе взамін за вільний прохід. Так, отже, надіюся, що ти скажеш мені те слово, як трафити до серця твоїх громадян і твого батька, щоб пристали на наше предложения.

— Дарма твоя робота, боярине! Тухольці не пристануть на таку заміну.

— Не пристануть? — скрикнув боярин. — Чому ж не пристануть?

— Тухольці будуть битися до остатнього, щоб не пустити вас через гори. Чи, може, мали б за таку нужденну заміну, як я, допуститися зради на своїх верховинських і загірних братах, котрих села мусили б тоді бути зруйновані отак, як наша Тухля?

— І вони будуть зруйновані, дурний хлопче! — сказав боярин. — Адже ж замала сила твоїх тухольців, щоб спинити нас.

— Не хвали, боярине, дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами та скалами спиняє вас?

— А все-таки ти скажи мені, як говорити до твого батька й до тухольців, щоб трафити до їхнього серця.

— Говори щиро, по правді — се єдине чародійське слово.

— Ой, не так воно, хлопче, не так! — сказав невдоволений боярин. — Неспроста то йде у вас. Твій батько — старий чарівник, він знає таке слово, що кождому до серця трафляє, він тебе мусив його навчити. Адже ж без такого слова ти не міг наклонити на свій бік моїх лучників, котрі так скажено за ніщо билися з монголами, як би, певно, не билися за найліпшу плату.

Максим усміхнувся.

— Дивний ти чоловік, боярине! — сказав він. — Я ніякого такого слова не знаю, але скажу тобі виразно, що хоч би й знав, то не сказав би тобі, щоб ти не міг намовити тухольців на таку заміну.

Гнівом спалахнув гордий боярин.

— Хлопче! Уважай, хто ти й де ти! — скрикнув він. — Уважай, що ти невольник, що життя твоє залежить від волі якого-небудь монгола.

— Що моє життя!.. — сказав спокійно Максим. — Я не стою о життя! Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть. (...)

До речі...

Повість «Захар Беркут» І. Франко написав у двадцятишестирічному віці.

Композитор Б. Лятошинський за мотивами повісті І. Франка «Захар Беркут» створив оперу «Золотий обруч».

4. Завдання.

1. Ідея не спиняти монголів перед тісниною, а впустити їх у кітловину належить

• А Захарові Беркуту
• Б Максимові Беркуту
• В Мирославі
• Г старцям

2. Установіть відповідність.

Опис зовнішності

Герой / героїня

1 «...мнимий монгол... в білім полотнянім, шовком перетиканім плащі, з луком за плечима й із блискучим топірцем за поясом». 2 «Свіжопромите лице було бліде-бліде, аж зелене, губи потріскались із жари й спраги, очі були червоні від диму й тусклі...» 3 «Тепер же він чув виразно, що щось, мов крига, тає в його серці... а серце його, хоч засліплене жадобою власті, усе-таки не було ще настільки глухе на голос сумління...» 4 «Той скакав по майдані, мов скажений, рвучи собі волосся з голови...»

А Захар Беркут Б Максим Беркут В Мирослава Г Бурунда-бегадир Д Тугар Вовк

3. Установіть відповідність.

Репліка	Герой / героїня
1 «— Поки не зустрінемося з тими псами, доти не можемо ночувати». 2 «— Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами та скалами спиняє вас?» 3 «— Нехай собі стріляють, а ви ратища в руки та плазом додолу!» 4 «— Вели розложитися війську на ніч і відпочити, а завтра рано сам побачиш, що вони пирснуть перед нашими стрілами, як сухе осіннє листя перед подувом вітру».	А Мирослава Б Максим Беркут В Захар Беркут Г Бурунда-бегадир Д Тугар Вовк

4. Знайдіть і прочитайте епізод, у якому Мирослава переконала Захара Беркута у своїх чистих намірах, розтопивши його батьківське серце. Що саме змусило Захара Беркута їй повірити?

5. Пригадайте й перекажіть епізод, де виявилася Мирославина мудрість у веденні бойових дій. Які ще фрагменти свідчать про меткий розум дівчини?

6. Чому Бурунда-бегадир назвав Тугара Вовка подвійним зрадником?

7. Беркут і Вовк — випадкові наймення чи спеціально дібрані для літературних героїв? Обґрунтуйте свою думку.

8. До якої групи лексики належать слова ратище, хоругва, боярин? З якою метою автор використав їх у творі?

9. Робота в групах. Об’єднавшись у групи, підготуйтеся до виразного читання за ролями найцікавішого для вас уривка VI розділу повісті.

10. Домашнє завдання.

Прочитайте VIII розділ повісті І. Франка «Захар Беркут».

5. Пастка для монголів.

У VII розділі повісті йдеться про те, як Тугар Вовку супроводі Мирослави проникає до табору тухольців і пропонує їм таке: «Розваліть свої засіки й пустіть монгольську силу з вашої долини, а в заміну за те він готов віддати вам вашого полоняника живого та здорового». Захар Беркут не пристає на пропозицію боярина, хоч як не вмовляли його тухольці погодитися.

Тугар Вовк повертається до монгольського табору, незважаючи на благання дочки залишитися з тухольцями.

Після цього Захар Беркут наказує обвити шнурами Сторожа й зрушити його з місця так, щоб він упав поперек потоку. Заклекотіла вода...

• Знайдіть в інтернеті та прочитайте VIII розділ повісті І. Франка «Захар Беркут». Виконайте завдання.

Гра «Так — ні»

• 1. Монгольське військо, що спалило Тухлю, очолював Чингісхан.
• 2. Віщий сон наснився Максимові Беркуту перед монгольською навалою.
• 3. Вихід із долини був під каменем Сторож, що в городі Захара Беркута.
• 4. Максим Беркут був упевнений, що вирветься з монгольського полону.
• 5. Бурунда-бегадир називав Максима Беркута рабом.
• 6. Бурунда-бегадир обіцяв Максимові волю, якщо він виведе його військо з долини.
• 7. Тугар Вовк зневажав Мирославу, бо вона перейшла на бік тухольців.
• 8. Щоб урятуватися від води, монголи викладали на купи каміння.
• 9. Монголи підтримували один одного, рятуючись на купах каміння.

6. Завдання.

1. Вихід із кітловини знаходився

• А під лісом
• Б біля тіснини
• В у городі Захара Беркута
• Г у долині

2. Найбільшою метавкою керував / керувала / керували

• А Захар Беркут
• Б Мирослава
• В верховинці
• Г молоді тухольці

3. Установіть відповідність.

Репліка	Герої
1 «— Що ви, мужі чи коти, що так боїтеся тих кількох крапель води?» 2 «— Сюди, сюди! У нас каміння досить, усіх вас обділимо!» 3 «— Усе-таки боротьба тухольців із монголами нерівна. Сила солому зломить, що кажи, те й кажи!» 4 «— ...видно, велика туча впала в горах... Але невже ж вам боятися води, що сягає по кістки? Розбивайте плиту!»	А тухольці Б Максим Беркут В Захар Беркут Г Бурунда-бегадир Д Тугар Вовк

4. Як характеризує Тугара Вовка реакція на Максимову пропозицію виказати монголам вихід із кітловини?

«Хоч і як донедавна він ворогував на Максима, то все-таки йому подобалася його рицарська твердість і незламність; тож тепер, коли почув такі Максимові слова, йому здавалося, що в його серці рветься щось глибоке і святе, рветься остатнє пасмо віри в чесність і постійність людей».

5. Знайдіть у VIII і в попередніх розділах повісті фрагменти, де в поведінці чи думках Тугара Вовка проявляються позитивні людські якості. Про що це свідчить?

6. Прокоментуйте подані нижче рядки. Як вони характеризують Максима Беркута?

«...На смерть він готов віддавна, але вмирати, не додержавши слова чоловікові, який на те слово поклався, якого будучність, може, і життя лежать на тім слові, умирати зрадником хоч би тільки в очах зрадника, — се страшно, се мука, се гірше самої смерті».

7. Порівняйте поведінку Бурунди-бегадира та його війська під час потопу, використавши цитати з тексту.

8. Доберіть характеристики (прикметники та словосполучення) головним персонажам повісті (Мирослава, Захар Беркут, Максим Беркут, Тугар Вовк, Бурунда) і запишіть їх у зошит. Складіть план до VIII розділу повісті.

9. Уявіть, що учням та ученицям вашого класу довелося взяти участь у створенні кінофільму за повістю І. Франка «Захар Беркут». Поміркуйте (усно), хто з ваших однокласників / однокласниць яку роль зміг би / змогла б зіграти в ньому найкраще. Обґрунтуйте свій вибір.

До речі...

Режисери А. Сеітаблаєв і Дж. Вінн у 2019 р. створили кінофільм «Захар Беркут» за повістю І. Франка.

10. Домашнє завдання.

Прочитайте повість І. Франка «Захар Беркут» до кінця.

7. Добро чи зло візьме верх?

• Знайдіть в інтернеті та прочитайте IX розділ повісті І. Франка «Захар Беркут». Виконайте завдання.

8. Завдання.

1. Прочитайте речення.

«Немов огонь, пущений по скошеній сіножаті, повзе покіс за покосом і злизує копицю сухого сіна за копицею — так тухольці спихали монголів з одного становища за другим у воду, у холодні обійми смерті».

В уривку НЕМАЄ

• А персоніфікації
• Б порівняння
• В метафори
• Г гіперболи

2. НЕПРАВИЛЬНИМ є твердження щодо повісті «Захар Беркут»

• А події відбуваються у XII столітті
• Б Тугар Вовк — батько Мирослави
• В твір складається з дев’яти розділів
• Г Тугар Вовк урятував Максима Беркута

3. Увідповідніть героя / героїню повісті з його / її найяскравішою характеристикою.

Герой / героїня	Характеристика
1 Бурунда-бегадир 2 Захар Беркут 3 Тугар Вовк 4 Мирослава	А хитрість Б мудрість В жорстокість Г помисливість Д винахідливість

4. Як Бурунду характеризує його репліка: «І що найдужче мене лютить, так се те, що погинемо без бою, без слави, мов коти, кинені в ставок!»?

5. Чому, на вашу думку, зрадник Тугар Вовк останньої миті вирішив урятувати Максима?

6. Знайдіть і прочитайте слова Захара Беркута, які є провідною думкою (ідеєю) повісті.

7. Який момент повісті кульмінаційний? Прочитайте цей уривок.

8. Вільний мікрофон. Найцікавішим / найцікавішою героєм / героїнею повісті вважаю ..., бо ... .

9. Робота в групах. Фанфік. Створіть продовження історії села Тухлі (7-10 речень).

10. Домашнє завдання.

Напишіть розгорнуту відповідь (5-7 речень) на запитання: «Чи збулося віщування Захара Беркута, яке він висловив перед смертю?» Наведіть конкретні історичні факти на підтвердження своїх думок (за потреби скористайтеся матеріалами інтернету).

9. Епос як літературний рід. Героїко-романтична історична повість.

• Згадайте основні ознаки лірики, епосу й драми як літературних родів. Доведіть, що твір «Захар Беркут» епічний, склавши відповідні пазли.

Жанр твору «Захар Беркут» — героїко-романтична історична повість.

Повість — великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого чи важливого за подіями часу.

Історична повість будується на історичному сюжеті, у якому широко відтворено певну епоху та її діячів. Їй притаманний історичний колорит — наявність прикмет далекого минулого: імена людей (Тугар Вовк, Бурунда-бегадир); історичних осіб (Чингісхан, князь Данило); описи старовинних звичаїв і вірувань (поклоніння сонцю, язичницьким божествам); згадки про історичні події (битва на річці Калці) тощо.

В історичних творах багато слів, які давно вийшли з ужитку. Вони належать до застарілої лексики, тому їхнє тлумачення подано у виносках із маркуванням заст. До цієї групи лексики належать і історизми.

Архаїзми вийшли з активного вжитку, бо їх витіснили нові слова: ратище — спис, хоругва — прапор, смерд — селянин, уста — губи / рот.

Історизми позначають назви зниклих предметів, явищ, понять; вони, на відміну від архаїзмів, не мають сучасних відповідників: князь, боярин, десятина.

У художній літературі застарілі слова використовують для відтворення історичного колориту минулих епох. Справді, без архаїзмів та історизмів втрачалося б відчуття давності подій, а отже, і тодішньої реальності.

Історична повість «Захар Беркут» — героїко-романтична, бо в ній зображено героїчні вчинки романтичних героїв у надзвичайних обставинах.

Романтичний герой — сильна, яскрава особистість, яка діє в надзвичайних умовах: Мирослава покидає рідного батька та переходить на бік світла й добра — до тухольської громади; Максим, перебуваючи в полоні, дбає не про себе, а про односельців; Захар Беркут готовий пожертвувати сином заради високої мети — захисту рідної землі.

Усі ці персонажі — сильні особистості, кмітливі, сміливі, відчайдушні, вони займають активну позицію у складних життєвих ситуаціях, не зупиняються перед труднощами, а навпаки, своїм прикладом надихають громаду боротися за справедливість, за свободу, за рідний край.

О. Шупляк. Захар та беркут. 2012 р.

10. Завдання.

1. Обидва слова є історизмами у варіанті

• А вітець, уста
• Б боярин, князь
• В огнище, смерд
• Г ратище, хоругва

2. Епізод, у якому Тугар Вовк відсікає Бурунді руку, у сюжеті повісті є її

• А зав’язкою
• Б розвитком дії
• В кульмінацією
• Г розв’язкою

3. Повісті І. Франка «Захар Беркут» властиві всі перелічені жанрові ознаки, ОКРІМ

• А героїчної
• Б історичної
• В романтичної
• Г фантастичної

4. Намалюйте діаграму Венна й заповніть її.

5. Доведіть, що повість «Захар Беркут» — історична. Проілюструйте свої думки конкретними прикладами з твору.

6. Чи можна Бурунду-бегадира вважати романтичним героєм? Обґрунтуйте свою позицію.

7. Розгляньте репродукцію картини О. Шупляка «Захар та беркут» (с. 51). Що ви бачите на ній? Як розумієте образи, подані художником? Обґрунтуйте свою думку.

8. Вільний мікрофон. Тугар Вовк як особистість має таку позитивну рису: ... .

9. Постер. Створіть постер (рекламний плакат) для соціальної мережі за повістю І. Франка «Захар Беркут».

10. Домашнє завдання.

Підготуйтеся до виразного читання за ролями визначеного вчителем / учителькою уривка з повісті І. Франка «Захар Беркут».

Подумайте й розкажіть

• Що на війні сильніше за зброю?

• Чи маєте ви бажання відвідати сучасне село Тухлю, що на Львівщині?

• Яку роль у кінофільмі за мотивами повісті І. Франка «Захар Беркут» ви зіграли б?