Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 10 клас. Авраменко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

(1878-1944)

1. Розгляньте світлину й виконайте завдання.

А. Це ілюстрація В. Геншке з обкладинки першої збірки Олександра Олеся «З журбою радість обнялась». Коротко опишіть художні образи цієї ілюстрації.

Б. Чому автор, на ваш погляд, саме в такому образі символічно втілив стан радості?

2. Прочитайте життєпис Олександра Олеся й стисло перекажіть його.

Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 р. на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область) у сім’ї дрібного службовця, який походив із чумацького роду.

Сашко рано залишився без батька, який під час роботи на рибних промислах упав з пароплава в крижану воду й загинув.

Овдовіла мати з трьома маленькими дітьми влітку приїздила до свого батька, який орендував у с. Верхосуллі Лебединського повіту маєток відомої художниці Марії Башкирцевої. Дід Василь виховував Сашка в українському дусі. Сільські враження благотворно вплинули на формування естетичних смаків майбутнього поета. Сашко був схожий на матір не тільки зовнішністю, а й вдачею: любив природу, мандрівки, тягнувся до науки. Мати інтуїтивно відчувала обдарованість та особливе майбутнє сина. Щоб пересвідчитися в цьому, повела його до отця Івана Кронштадського, якого в народі вважали пророком. Подивившись пильно на хлопчика, отець сказав: «Великою будеш людиною». Через багато років пророцтво збулося: Олександр Кандиба став талановитим ліриком, про якого Леся Українка заявила, що він її випередив і тепер писати їй ліричні вірші не варто.

П’ятнадцятирічним Олександр вступив до хліборобської школи в містечку Дергачах (Харківщина). У цей час померла мати. На навчання хлопцеві часто бракувало коштів, тому, як і всі бідні студенти, заробляв приватними уроками.

У школі вперше оприлюднює свої твори в журналі «Комета». їхні характерні ознаки — щирість і недосконалість. Однак талановитий, завзятий юнак старанно вчиться у великих майстрів слова — Т. Шевченка, Г. Гейне, В. Брюсова, Ф. Coлогуба, Андрія Белого. Ця наука допомогла йому відпрацювати ритмомелодику вірша, звільнитися від важкого синтаксису, одноманітного словника.

Українські письменники на відкритті пам’ятника І. Котляревському. (Зліва направо: нижній ряд: М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич; верхній ряд: В. Стефаник, Олена Пчілка, М. Старицький, В. Самійленко). м. Полтава. 1903 р.

1903 р. Олександр вступив до Харківського ветеринарного інституту. Мріяв вивчати філологію, але для цього потрібні були чималі кошти, тому довелося вступати туди, де випускник хліборобської школи мав пільги. У цей час як поет-початківець побував на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Сповнений неймовірних вражень від знайомства з Панасом Мирним, М. Лисенком, М. Старицьким, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком, В. Стефаником та іншими митцями, молодий поет писав: «Що я пережив — важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога й рідна мені, як колискова пісня матері».

Улітку 1906 р. Олександр разом із своєю нареченою Вірою Свадковською (студенткою петербурзьких Бестужевських курсів) подорожує по Криму. Дівчина лагідно називала коханого Олесем. Через рік з’явилася друком його перша збірка «З журбою радість обнялась», підписана саме цим іменем.

Читачі, особливо молоді, зустріли цю книжку захоплено. А ім’я Олесь стало справжнім символом кохання.

1909 р. в Петербурзі вийшла друком друга збірка, що дістала назву «Поезії. Книга II», а згодом у Києві було видано «Книжку третю». Молодий поет захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. Це мистецьке уподобання Олеся зумовило особливу музикальність його поетичних творів.

Не випадково понад 80 відомих композиторів у різні часи зверталися до творчості Олександра Олеся. Серед них: М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич та ін.

М. Лисенко написав музику до віршів «Айстри», «Гроза пройшла, зітхнули трави», а Я. Степовий — до поезії «Не беріть із зеленого лугу верби». Поклали на музику твори поета й сучасні композитори-виконавці — О. Король, М. Бурмака, гурт «Кому вниз» та ін.

У 1911 р. Олександр Олесь переїхав до Києва й зосередився на творчо-видавничій праці. 1913 р. поет побував в Італії, під враженнями від цієї країни він написав вірші на морські мотиви («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась» та ін.).

1917 року виходить друком нова збірка поета. У ній привертає до себе увагу цикл «З щоденника. Р. 1917», у якому ліричний герой схвильований бурхливими подіями будівництва української державності.

Проте чутлива поетова душа дедалі виразніше вгадувала наближення жахливої катастрофи. Незабаром найсумніші передбачення здійснилися: оновлена, уже комуністична імперія знову загарбала Україну.

У 1919 р. поет змушений емігрувати за кордон. Спочатку він мешкав у Відні, а з 1923 р. й до кінця життя — у Празі. Відтоді душу й поезію митця до самої смерті заполоняє невгасима жура, туга за Батьківщиною.

У тяжкі 1919-1922 рр. Олександр Олесь разом із М. Грушевським та іншими патріотами-емігрантами збирає кошти на допомогу голодній Україні (лише на адресу Академії наук було надіслано тоді продуктів та одягу на суму понад 10 тис. доларів).

У ці роки митець створює поетичний цикл «Голод» — правдивий та трагічний реквієм вимореній Україні. Адже голод, спровокований окупаційним комуністичним режимом у 1921-1922 рр., забрав майже півтора мільйона безвинних життів.

Ще болючішою раною в поетовій душі став Голодомор 1933 р. Одна за однією шокували вісті про арешти й розстріли видатних діячів української культури, багатьох з яких Олександр добре знав. 1935 р. він пише драму «Земля обтавана». Це нищівне художнє викриття пекла комуністичної диктатури — одне з перших в українській літературі.

Останньою краплею, якої вже не витримала зболена поетова душа, стала трагічна загибель сина Олега.

Незабаром після смерті сина відійшов у вічність і Олександр Олесь. Сталося це 22 липня 1944 р.

Поета було поховано на Ольшанському кладовищі в м. Празі. Але минуло сімдесят два з половиною роки, і прах митця було перевезено до Києва. Відспівали Олександра Олеся 3 січня 2017 р. у Володимирському соборі, поховали на Лук’янівському кладовищі.

Прага - місто, у якому Олександр Олесь провів другу частину свого життя

3. Опрацювавши огляд поетичної спадщини Олександра Олеся, заповніть літературний паспорт віршів «Чари ночі», «З журбою радість обнялась...» і «О слово рідне! Орле скутий!..».

В. Геншке. Радість (гутне скло)

Поетична спадщина Олександра Олеся. Починаючи з перших збірок — «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1910), — митець уміло поєднував інтимну (насамперед любовну) лірику з пейзажною та громадянсько-політичною. Збірки, написані в еміграції: «Чужиною» (1919), «Поезії» (1931), «Кому повім печаль мою» (1931), насамперед перейняті мотивом ностальгії. Не обминув поет і болісну тему голодомору 1921-1922 рр. (цикл «Голод»), написав також іронічно-сатиричні відгуки про емігрантське життя: збірка «Перезва» (1921).

Чимало творів присвятив письменник дітям. Це вірші, віршовані казки та п’єси — «Злидні», «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок» та ін.

Митець працював переважно в неоромантичній манері.

Найхарактерніші стильові ознаки його поезії:

• загострена чутливість; тонке художнє сприймання світу, нестримне поривання до краси;

• щирий ліризм, сповідальність;

• глибоке відчуття й оригінальне переосмислення фольклору;

• часте використання антитез, контрастів;

• майстерне відтворення в слові гами звуків і кольорів навколишнього світу, вишукана мелодійність.

Усі щойно згадані ознаки виразні у вірші, що дав назву першій збірці, «З журбою радість обнялась...». Як бачимо з вірша, журба і радість, щастя і мука, смерть і воскресіння, день і ніч — ці антитези завжди переплітаються у світовідчутті та творчості митця, власне, як і в реальному житті, що зіткане з химерних суперечностей. Цю закономірність майстерно втілюють визначальні художні засоби вірша — антитеза й оксиморон:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спини...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто, не знаю я.

У деяких творах митця переважає поетика символізму (драматичні етюди «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Ніч на полонині»). В антиімперській, антикомуністичній п’єсі «Земля обітована» проступають ознаки драми абсурду.

Інтимна лірика. У серцях кількох поколінь українців Олександр Олесь залишився насамперед як співець кохання. І справді, поет зумів досконало передати найтонші переливи цього найпрекраснішого почуття. Саме кохання, хай навіть і нерозділене, надає сенсу людському існуванню, допомагає відчути ритм життя, побачити й оцінити красу, гармонію природи («Ти знов прийшла...», «Ти зовсім мене не кохала...», «Ти в ту ніч другим зоріла...»).

В. Чебаник. Ілюстрація до збірки Олександра Олеся «Чари ночі»

X. Нельсон-Рід. Подвійне полум’я

Класичний зразок його любовної лірики — «Чари ночі». За жанром це — романс, не випадково він став популярною народною піснею. Автор закликає читача влити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя молодості й кохання, тим паче, що щастя надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Такий провідний мотив твору.

Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!»

Численні персоніфікації (наприклад, у п’ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Використаний у вірші й традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

Громадянсько-патріотична лірика. Громадянські, національно-патріотичні мотиви з’являються вже в першій збірці поета, а визначальними стають у другій — «Будь мечем моїм!» (1909). У біографічному огляді ми згадували цю збірку під назвою «Поезії. Книга II». Чому? Імперська цензура заборонила таку «провокаційну» назву в часи реакції після Революції 1905 р. Відтоді Олександр Олесь обирає своїм покликанням місію поета-громадянина, носія та провісника національно-визвольних ідей.

Митець активно відгукується на події Революції 1905 р., зокрема на криваву розправу над капітаном Шмідтом («Капітану Шмідту»). У вірші «Три менти» передано настрої повсталого люду.

Беручись за суспільні мотиви, поет обіцяв собі: «Лишу я співи про красу», проте не відступив під натиском громадянина. І в громадянській ліриці митець не забув про красу. Він побачив її у визволенні Батьківщини з рабства, у національно-духовному пробудженні (поезія «Яка краса: відродження країни!»).

І у творах на суспільно-політичну тематику поет дбає про вишукану форму, уникає «лобового», декларативного викладу, натомість нерідко вдається до символічного малюнка. Як-от у вірші «Айстри». Айстрам увижається ясна казка, «де квіти не в’януть, де вічна весна». Але вранішній холод убив їх. По тому ж — «як на сміх, / Засяяло сонце над трупами їх». Так автор відгукнувся на занепадницькі настрої в суспільстві після поразки Революції 1905 р. У творі прочитується заклик не впадати у відчай, а вірити в перемогу сонця над холодом - національно-демократичних ідеалів над царською російською реакцією.

У збірці «Будь мечем моїм!» поет, розвиваючи традицію Т. Шевченка й Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється й гнівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Цей мотив віртуозно розкритий у поезії «О слово рідне! Орле скутий!..». Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки та звертання. Красу, мелодійність, багатство української мови поет розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети («співочий грім», «шовковий спів», «левій рев Дніпра»), Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Меч тут символізує войовничу грань українського слова, отже — і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане судними дощами для її ворогів.

4. Прослухайте пісню Олександра Олеся «Сонце на обрії» в інтерпретації М. Бурмаки й виконайте завдання.

А. До якого виду лірики належить вірш «Сонце на обрії»?

Б. Прокоментуйте музичний супровід і майстерність виконання твору.

5. Прочитайте матеріал про драматичний етюд «По дорозі в Казку».



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.