Історія України. 6—9 класи: шкільні таблиці

ТЕМА 4. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Утворення і зростання Галицько-Волинської держави

Віддаленість від Києва сприяла зменшенню можливостей впливу на ці землі центральної влади.

Особливості природних умов спричиняли важкодоступність земель обох князівств для кочовиків зі Степу.

Вдале географічне розташування на перехресті основних торговельних шляхів.

Потреба об’єднання зусиль обох князівств для боротьби з нападами поляків і угорців, а пізніше — проти монгольської навали.

Енергійні зусилля, спрямовані на об’єднання Галицької та Волинської земель князів Романа Мстиславича і Данила Романовича.

Великі родовища солі, яка була бажаним і потрібним товаром у тогочасній торгівлі, сприяли економічному піднесенню.

Діяльність князя Романа Мстиславича (1170—1205 рр.)

1170 р. став князем Володимиро-Волинської землі, успадкувавши її від батька. Після смерті Ярослава Осмомисла розпочав боротьбу за Галич. Спроба 1188 р. вокняжитися там була невдалою.

Брав участь в міжусобній боротьбі польських князів. 1990 р. допоміг князеві Казимиру II Справедливому стати великим князем краківським.

У 1195—1196 рр. від Київської землі приєднав до Волині Болохівську волость (верхів’я річок Південний Буг і Случ).

Уславився звитяжними походами проти половців у 1197 (1198), 1201—1202 та 1203-1204 рр.

Рішуче придушив боярську опозицію у приєднаній Галичині. Вигнав із краю впливовий боярський рід Кормильчичів.

За допомогою свого союзника польського князя Лешка Білого в 1199 р. встановив свою владу в Галичі та об’єднав галицькі й волинські землі в єдину державу.

1203 р. здійснив похід на Київ і захопив його. Протягом 4 травня 1203 — 19 червня 1205 р. фактично був великим князем київським.

Проводив активну зовнішню політику. Підтримував контакти з Візантією і Тевтонським орденом. 1204 р. Папа римський Інокентій III запропонував коронувати Романа в обмін на згоду прийняти католицизм, але отримав від князя відмову.

У 1205 р. пішов війною проти великого князя краківського Лешка Білого, вимагаючи від нього землі як винагороду за попередні послуги. Загинув 19 червня 1205 р. у сутичці неподалік польського міста Завихоста.

Періодизація розвитку Галицько-Волинської держави

Період	Основний зміст
1199—1205 рр.	Виникнення і становлення об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславича
1205—1238 рр.	Тимчасовий розпад Галицько-Волинської держави, посилення боротьби за владу боярства
1238—1264 рр.	Відновлення єдності та зміцнення Галицько-Волинської держави за Данила Романовича Галицького
1264—1340 рр.	Розвиток Галицько-Волинської держави за наступників Данила Галицького. Поступове ослаблення і занепад князівства

Державне життя у Галичині та на Волині в 1205—1238 рр.

Активізується бунтівне галицьке боярство, розгромлене, але не викорінене Романом Мстиславичем.

Спроби польського князя та угорського короля загарбати і розподілити між собою Галицько-Волинську Русь.

Розгортання Данилом Романовичем боротьби за відвоювання батьківського столу.

Боярська смута і боротьба Данила Романовича за повернення батьківської спадщини (1205—1245 рр.)

Дата	Подія
1205 р.	Загибель Романа Мстиславича. Від імені його синів, чотирирічного Данила і дворічного Василька, землями стала правити його дружина Анна. Протягом 14 років правління вона користувалася беззастережною підтримкою волинського боярства. Галицьке боярство Анні не підкорялося
1206 р.	Чернігівські князі Ольговичі здійснили похід на Галичину, а із заходу на Волинь виступив польський князь Лешко. Анна звернулася по допомогу до Романового союзника угорського короля Андрія. Вона змушена була визнати зверхність короля, за що той заступив шлях полякам на Волинь і поставив угорську залогу в Галичі. Проте при наближенні чернігівських князів угорці залишили Галич. Ворожі Романовичам бояри запросили на князювання братів Ігоревичів із Сіверської землі. У Галичі осів Володимир, у Звенигороді — Роман, у Володимирі — Святослав. Княгиня Анна разом із синами втекла з Володимира до Польщі
1208 р.	Між братами Ігоревичами спалахнула усобиця
1209—1210 рр.	Галицькі та волинські бояри позбавили Ігоревичів влади. У Галичі знову розмістилася угорська залога. Унаслідок безчинств угорців Ігоревичі на прохання бояр повернулися і почали розправу з боярами. Прохання бояр до угорського короля про допомогу із запевненнями визнати владу малого Данила Романовича
1211 р.	Утвердження Данила Романовича в Галичі
1213 р.	Боярин Володислав Кормильчич проголосив себе галицьким князем. Данило і його мати княгиня Анна повернулися до Угорщини
1214 р.	Угорський король і польський князь уклали Спішську угоду про поділ Галицько-Волинської держави. Згідно з нею Володимир повертався Романовичам, а в Галичі мав правити угорський королевич Коломан
1219 р.	Новгородський князь Мстислав Удатний вигнав угорців із Галича. Данило одружився з дочкою Мстислава, самовладно без материнської опіки почав княжити у Володимирі і збирати батьківську спадщину (спочатку волинську). Данило звільнив від польських загарбників Берестейщину і Північне Забужжя (майбутня Холмщина)
1227 (1228) р.	Данило повернув під свою владу Луцьку, Пересопницьку і Чорторийську волості, що знаменувало об’єднання майже всієї Волині. Волинську землю Данило передав молодшому братові Васильку, почав підготовку до відвоювання в угрів і бояр Галича
1228 р.	Смерть Мстислава Удатного, який перед цим під тиском бояр віддав Галич із волостю своєму зятю угорському королевичу Андрію
1230, 1233 р.	Данило двічі брав Галич, проте утриматися в ньому не зміг
1234 р.	Данило приєднав до Волині Белзьке князівство
1238 р.	Данилу вдалося відібрати в бояр Галич і Галицьку землю, вигнати чернігівського княжича Ростислава Михайловича і нарешті утвердитися там. Було відновлено єдність Галицько-Волинської держави
1245 р.	Ярославська битва Данила Галицького з об’єднаними силами поляків, угорців і галицьких бояр, що прагнули захопити Галичину. Блискуча перемога Данила завершила сорокарічну боротьбу Анни та її дітей з бунтівним боярством

Риси золотоординського панування

Руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди. Терпиме ставлення золотоординців до християнської віри, відсутність спроб примусити русичів зректися віри, традицій і звичаїв. Золотоординці не створювали на руських землях постійно діючого адміністративного апарату.

Золотоординське панування на руських землях

Назва	Характеристика
Економічна залежність	Запровадження системи податей та повинностей (данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.)
Політична залежність	Затвердження золотоординськими ханами руських князів на столах та видання ними ярликів на управління землями
Військова залежність	Обов’язок руських князів направляти воїнів до монгольського війська та брати участь у воєнних походах

Монгольська навала

Галицько-Волинська держава за князювання Данила Галицького* (1219—1264 рр.)

Разом з іншими руськими князями брав участь у битві з монголами на річці Кал ці 1223 р.

До 1234 р. об’єднав під своєю владою усі Волинські землі.

Сприяв розбудові старих і зведенню нових міст. Заснував міста Холм (бл. 1237 р.), Львів (1256 р.) та ін.

Відновив єдність Галицько-Волинської держави, приєднавши 1238 р. Галицьке князівство.

Зупинив просування на українські землі німецького Добжинського ордену тевтонських рицарів-хрестоносців, завдавши їм поразки в 1238 р. під Дорогочином.

1239 р. підпорядкував Київ, управляти яким доручив воєводі Дмитру Єйковичу.

У результаті походів 1243—1244 рр. на Польщу підкорив Люблінську землю.

Наприкінці 1245 р. здійснив поїздку до Золотої Орди, де добився від хана Батия підтвердження своїх прав на Волинь і Галичину.

Після перемоги під Ярославом (1245 р.) остаточно ліквідував боярську опозицію, стративши багатьох її ватажків.

1246 р. заснував Галицьку митрополію, яка, на думку князя, повинна була перебрати на себе функції загальноруської.

Погодився прийняти від Папи Римського королівську корону й укласти унію православної і католицької церков, сподіваючись на допомогу Риму в боротьбі з монголами. Коронація відбулася 1253 р. у місті Дорогочин. Надії не виправдалися і зв’язки були розірвані.

Протягом 1253—1254 рр. підкорив литовські племена ятвягів; їхні землі було поділено між Галицько-Волинською державою, Мазовією і Тевтонським орденом.

* Правив спільно з молодшим братом Васильком Романовичем (бл. 1203 — бл. 1269 рр.).

Здійснив похід на Чорну Русь (сучасна північно-західна Білорусь), якою став правити син Данила Галицького Роман Данилович як васал литовського князя Міндовга.

Успішно боровся з монгольськими загонами темника Куремси в 1254—1255 рр. й приєднав унаслідок цього до своїх володінь землі по річках Случ, Тетерів і Південний Буг.

1259 р. у боротьбі з татарським ханом Бурундаєм зазнав поразки. Змушений визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати найміцніші фортеці князівства — Луцьк, Крем’янець, Львів, Данилів та ін.

1274 р. установив мирні відносини з Польщею та Угорщиною.

Доклав чимало зусиль для створення широкої антимонгольської коаліції у складі Папи Римського, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі та Литви.

Реформував військо. Замість нечисленних постійних загонів дружинників, князів і бояр, які за необхідності доповнювалися народним ополченням, створив регулярну, добре озброєну і навчену піхоту з городян.

Значення діяльності Данила Галицького

Видатний державний діяч, полководець і дипломат.

В умовах ворожого оточення упродовж сорока років вів боротьбу з боярською опозицією за відновлення Галицько-Волинської держави і переміг.

Підніс авторитет Галицько-Волинського князівства в середньовічному світі.

Доклав величезних зусиль у справі об’єднання земель Південно-Західної Русі.

Продемонстрував усьому світові реальну можливість успішної боротьби із Золотою Ордою.

Втрата єдності Галицько-Волинською державою після смерті Данила Галицького

Василько Романович	Сини Данила Галицького
Василько Романович	Мстислав Данилович	Лев Данилович	Шварно Данилович
(бл. 1203 — бл. 1269) - брат Данила, формально вважався великим князем, а фактично володів лише невеликою частиною Волині з містом Володимир	(?—1290 (1308)) - отримав Луцьк зі Східною Волинню	(бл. 1228 — бл. 1301) - Галицька і Перемишльська землі	(бл. 1230 — бл. 1269) — успадкував Холмську, Белзьку землі та Чорну Русь (Західна Волинь)

Після смерті Василька Романовича його володіння перейшли до єдиного сина князя — Володимира Васильковича (?—1288). Перед смертю передав своє князівство Мстиславу Даниловичу.

Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

Ім'я князя	Основні заходи
Лев Данилович (1264—1301)	Успадкував землі Шварна Даниловича Переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова (1272 р.) Підтримував тісні дипломатичні відносини з Литвою, Угорщиною, Чехією і Тевтонським орденом Визнавав зверхність Золотої Орди і не гребував допомогою татар у боротьбі зі своїми ворогами Тривалий час намагався приєднати до свого князівства Краківську землю, але спроби виявлялися безрезультатними Приєднав до Галицько-Волинського князівства Закарпаття (бл. 1280 р.) і Люблінську землю (бл. 1292 р.)
Юрій І Львович (1301—1308 або 1315)	Після смерті батька і Мстислава Даниловича об’єднав під своєю владою всі землі Галицько-Волинської держави Переніс свою столицю з Галича до більш економічно розвиненого Володимира Наслідуючи свого діда, прийняв титул «короля Русі» За його правління було втрачено частину Закарпаття (захопила Угорщина) і Люблінську землю (захопила Польща) Домігся створення 1303 р. окремої Галицької митрополії, безпосередньо підпорядкованої константинопольському патріарху 1312—1313 рр. угорська знать висунула його претендентом на угорський престол
Андрій і Лев II (1315—1323)	Поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно і тому розпаду держави не відбулося Установили зв’язки з Польщею і Тевтонським орденом. Ці союзи мали антиординську та антилитовську спрямованість Утратили Дорогочинську і Берестейську землі, захоплені Литвою Тривалий час воювали з ординцями й литовцями. Загинули одночасно, за однією версією у битві з військами хана Узбека, за іншою — з литовцями, захищаючи від них Підляшшя
Юрій II Болеслав (1323—1340)	Останній галицько-волинський князь із роду Романовичів Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою Намагався посилити князівську владу й обмежити вплив боярської верхівки У 1340 р. бояри організували змову й отруїли князя у Володимирі-Волинському. Невдовзі після цього Галицько-Волинське князівство перестало існувати як держава

Характерні риси та особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави

Складова частина давньоруської культури. Поряд із цим мала власні самобутні риси та оригінальність.

Довела свою життєздатність, збагачуючись як у результаті внутрішнього розвитку, так і через вплив культур інших країн, не втрачаючи при цьому східнослов’янської специфіки.

Місце Галицько-Волинської Русі в історії української культури значною мірою визначалося особливостями соціально-економічного і політичного розвитку краю.

Величезну роль у політичному і культурному житті Галицько-Волинської держави відігравала церква.

Галицько-Волинські землі були одним з основних шляхів поширення на Русь пам’яток старослов’янської писемності великоморавського (або давньочеського) і давньопольського походження.

Місцевий іконопис на Галичині та Волині розвивався під впливом київського, який тут високо цінувався.

У зодчестві краю традиції Русі поєднувалися з польським і чеським впливом та елементами романської архітектури.

Відчутний вплив на оборонну архітектуру Галицько-Волинської держави справили західні сусіди — Польща і Південна Німеччина. Ймовірно, що виконавцями західних за стилем споруд були німецькі колоністи та інші іноземці, що оселялися в містах Галичини і Волині.

За рівнем культурного розвитку протягом століття після монгольської навали Галицько-Волинська Русь не відставала від сусідів, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих імпульсів, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Культура Галицько-Волинської держави

Галузь	Основні досягнення
Писемність	Буквені клейма на глиняному посуді, написи на повсякденних речах. Знайдені бронзові й кістяні «писала» для писання на воскових табличках
Освіта	У містах і церквах у сільській місцевості існували школи, де навчали грамоти
Література	Збереглося дуже мало рукописних книг: Галицьке Євангеліє (1144 р.), Христинопольський апостол (XII ст.), Бучацьке Євангеліє (XII—XIII ст.)
Літописання	Світська спрямованість. «Повість про осліплення Волошка» Василя. Галицько-Волинський літопис, що складається з Літописця Данила Галицького (1205—1290 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.)
Архітектура	Успенський собор (Володимир), Успенський собор (Галич), церква Іоанна Златоуста (Холм), білокам’яна церква-ротонда в Перемишлі, храм св. Пантелеймона біля Галича Міста-замки Данилів, Кременець, Угровеськ, Холм Будівництво в другій половині XIII ст. кам’яних оборонних веж
Образотворче мистецтво	Монументальний живопис (фрески) виконувався, як правило, за княжим замовленням. Найдавніша ікона Галичини «Покров» датується початком XIII ст., ікона Богоматері Одигітрії кінця XIII — початку XIV ст. із Покровської церкви в Луцьку, Ченстоховська ікона Богоматері (написана в Галицькій землі в XIV ст. і вивезена до Польщі), ікона Юрія-змієборця на чорному коні із села Станилі поблизу Дрогобича XIV ст.
Ювелірна справа	Величезна кількість ювелірних виробів галицького і волинського походження в музеях України і зарубіжжя: скроневі кільця, ковтки, сережки, браслети, намиста, хрести, хрести складні, вироби зі слонової кістки тощо Володіли мистецтвом емалі та черні

Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності

Друга після Київської Русі велика держава на українських землях, яка продовжувала її культурні традиції.

Захистила від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східних слов’ян, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.

Після занепаду Києва стала центром економічного і політичного життя, який забезпечував високий рівень розвитку українських земель. Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала безперервність розвитку традицій самостійного державного життя на українських землях.

Своєю орієнтацією на Захід сприяла поступовому подоланню однобічності візантійських культурних впливів і збільшенню можливостей поширення західноєвропейських культурних впливів.