Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

20.2. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Декларація про об’єднання українських земель. Українсько-польська війна. Становище на Буковині, Хотинщині, Закарпатті.

1918 р., 18 жовтня. - Створення у Західній Україні з представників української громадськості Національної Ради.

1918 р., З листопада. - Проголошення у Чернівцях Буковинським народним віче возз’єднання Північної Буковини з Україною.

1918 р., листопад. - Захоплення румунами Чернівців, поляками - Лємківщини, Посяння, Холмщини, Підляшшя.

1918 р., 13 листопада. - Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

1918 р., 22 листопада. - Захоплення польськими військами Львова.

1919 р., 21 січня. - Прийняття у Хусті Закарпатськими всенародними зборами рішення про возз'єднання Закарпаття з Україною.

1919 р., 22 січня. - Проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР (Київ).

1919 р., квітень-червень. - Захоплення Закарпатської України чеськими та румунськими військами.

1919 р., липень. - Захоплення польськими військами Східної Галичини.

Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

18 жовтня 1918 р., коли імперія Габсбургів почала розвалюватися, у Львові зібралися визначні діячі Східної Галичини і Буковини. Серед них були посли до імперського парламенту, депутати галицького і буковинського сеймів, керівники політичних партій, митрополит А. Шептицький, єпископ Г. Хомишин. Вони проголосили себе Конституантою (Установчими зборами) і обрали Національну Раду - вищий орган влади української держави, яка мала складатися із Східної Галичини, Лємківщини, північно-західної Буковини і Закарпаття.

У ніч на 1 листопада збройні загони Національної Ради зайняли Львів, а потім - усю Східну Галичину. 13 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Євген Петрушевич. Державний секретаріат (уряд) очолив лідер найвпливовішої національно-демократичної партії Кость Левицький.

Політичні партії, шо входили до Національної Ради, були далекі від соціалізму. Вони виступали проти конфіскації землі у великих власників з метою передачі її селянам. В умовах польської агресії це послабило підтримку проголошеної національної держави українським населенням. Взимку 1918 1919 рр. у Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику за російським прикладом з’явилися ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславові (Івано-Франківськ) і Стрию, де формувалися частини Української галицької армії (УГА), вихідці з російського полону утворили ради солдатських депутатів. У лютому 1919 р. на конференції у Станіславові була заснована Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що вона не визнавала утворення ЗУНР.

Євген Петрушевич

Декларація про об’єднання українських земель

10 листопада 1918 р. Українська Національна Рада доручила урядові «поробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в єдину державу». Наступного дня до Києва прибула її делегація у складі О. Назарука і В. Шухевича. Гетьман прийняв її того ж дня, хоча надав зустрічі неофіційного характеру, щоб не було ускладнень з Францією. Галичани мали одержати фінансову допомогу в розмірі 2 млн доларів США, а також добилися дозволу взяти на допомогу захисникам Львова бригаду січових стрільців під командуванням Є. Коновальця.

Проголошення Акта злуки. Київ, 22 січня 1919 р.

Однак голова Національного союзу В. Винниченко не відпустив січовиків. Вони були основною ударною силою антигетьманського повстання, що готувалося. Звичайно, гетьман це знав, коли давав розпорядження січовикам повернутися в Галичину.

Після 14 листопада, коли П. Скоропадський заявив, що обирає курс на федеративний зв’язок з білогвардійською Росією, керівники ЗУНР взагалі відсахнулися від нього. У декларації президента США Вудро Вілсона всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на державне самовизначення. Росія, однак, розглядалася як унітарна держава. За цих обставин возз’єднання українських земель означало б поглинення ЗУНР Росією.

Мітинг на Софійському майдані під час проголошення соборності Української держави. Київ, 22 січня 1919 р.

Друга делегація Національної Ради прибула в ставку Директорії у Фастові 30 листопада. Наступного дня було укладено попередній договір про «злуку обох українських держав у одну державну одиницю».

Директорія передала ЗУНР обіцяну гетьманом грошову субсидію, а також гармати, гвинтівки з набоями, кулемети, амуніцію, борошно і цукор.

З січня 1919 р. Українська Національна Рада затвердила у Станіславові попередній договір, опублікувала його і доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Акт злуки мав бути проголошений у Києві, куди направлялася делегація ЗУНР на чолі з Левом Бачинським і Степаном Витвицьким.

Урочиста церемонія підписання Акта злуки відбулася опівдні 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у присутності десятків тисяч киян. УНР і ЗУНР об’єднувалися в єдину соборну Українську Народну Республіку. Є. Петрушевич увійшов до складу Директорії.

Українсько-польська війна

Відроджена Польська держава заявила свої претензії на всю Галичину, у тому числі і Східну. Через кілька днів після проголошення ЗУНР польські збройні сили увійшли в Східну Галичину і спрямували основний удар на Львів. Переважно польське населення галицької столиці підтримало їх. 22 листопада Львів упав, і уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя.

Місцеві комуністи та емісари з радянської Росії розпалювали класову боротьбу в ЗУНР у ході українсько-польської війни. В ніч на 14 квітня 1919 р. комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі. Однак розрахунки на поширення повстання не справдилися. Після короткочасного бою урядові війська звільнили Дрогобич.

У ході війни формувалася Українська галицька армія (УГА). Основою її став полк Українських січових стрільців. Після мобілізації чисельність УГА дійшла до 100 тис. осіб.

В грудні 1918 - січні 1919 рр. УГА вела виснажливі бої за визволення Львова. Жодна із сторін не мала яскраво вираженої переваги. Усе змінилося, коли з Франції була переправлена у Польщу 80-тисячна армія польських добровольців під командуванням генерала Ю. Галлера. У середині травня 1919 р. польський уряд кинув цю армію в Галичину й на Волинь. УГА почала відступати на схід. Частина українських військ втратила зв’язок з головними силами і відступила в Закарпаття, де була інтернована чеською владою.

Після реорганізації УГА частини під командуванням прибулого з Києва генерала О. Грекова на початку червня 1919 р. розпочали наступальну операцію в напрямі Чортків-Львів. За двадцять днів наступу бійці УГА вийшли на підступи до Львова. Цей успіх викликав велике патріотичне піднесення. До УГА зголосилося понад 90 тис. добровольців, але було прийнято тільки 15 тис. осіб. Нестача зброї, військового спорядження і боєприпасів впродовж усієї війни обмежувала можливість кількісного зростання української армії. Водночас польські війська постачалися Антантою за потребами.

25 червня 1919 р. Найвища рада Паризької мирної конференції дала дозвіл польському урядові вести воєнні дії на території до річки Збруч. Після цього 40-тисячна польська армія перейшла в контрнаступ на фронті від Бродів до Коломиї. УГА повільно відступала па схід. У середині липня УГА перейшла Збруч і об’єдналася з Армією УНР. Вся територія ЗУНР була окупована Польщею.

Становище на Буковині

На Конституанті у Львові 18 жовтня 1918 р. були присутні 22 буковинські делегати. Повернувшись у Чернівці, вони створили Крайовий комітет на чолі з відомим громадським і педагогічним діячем Омеляном Поповичем. Комітет почав перебирати владу в імперської адміністрації.

З листопада Крайовий комітет провів у Чернівцях велике (до 10 тис. учасників) Буковинське народне віче. На ньому було вирішено приєднати українську частину Буковини до Західноукраїнської держави. Учасники цього історичного зібрання прийняли ще один пункт своїх вимог: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України».

На початку листопада 1918 р. королівська Румунія ввела свої війська на Буковину.

Становище на Хотинщині

Хотинщина - частина Буковини - увійшла до Бессарабії, яку Росія відвоювала в Османської імперії в 1812 р. Коли утворилася Бессарабська губернія, Хотинський повіт став її складовою частиною. У 1918 1919 рр. на нього претендувало багато урядів: два російських (радянський і білогвардійський), три українських (УНР, гетьманський, радянський), Молдавська Народна Республіка, королівська Румунія і Австро-Угорщина.

З лютого до початку листопада 1918 р. територія Хотинщини була окупована австрійськими військами. Спроби урядів УНР, а потім Української Держави надіслати в Хотин свою адміністрацію виявилися марними. На початку листопада Хотинський повіт окупували румунські війська.

Становище в Закарпатті

На початку листопада 1918 р. Угорщина проголосила незалежність, а ще через два тижні стала народною республікою. Закарпатська Україна століттями перебувала під угорською адміністрацією. Тому вона опинилася у складі нової держави.

На початку 1919 р. з дозволу Антанти новоутворена Чехо-Словаччина зайняла західну частину Закарпаття, а Румунія - південно-західну. У березні 1919 р. в Угорщині було проголошено радянську владу.

Радянська влада протрималася на Закарпатті тільки 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські й румунські війська окупували весь край. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття залишилося за Чехо-Словаччиною.

Поняття та терміни

Акт злуки - проголошення об’єднання двох українських державних утворень УНР і ЗУНР - в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. в Києві.

Варшавський договір 1920 р. - угода про економічну і військову взаємодію між Українською Народною Республікою і Польщею, укладена в квітні 1920 р. у Варшаві.