Усі уроки «Історія України». 8 клас
УРОК 33
Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст.
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
● називати причини заселення Слобідської України;
● показувати на карті напрямки найважливіших воєнних походів, центри полків Слобідської України;
● пояснювати і застосовувати поняття: «Слобожанщина», «Чортомлицька Січ»; характеризувати адміністративно-політичний устрій Слобідської України; роль Запорозької Січі в історії України другої половини ХVII ст.;
● висловлювати судження щодо діяльності І. Сірка.
Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ
Повідомлення теми та цілей уроку.
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель. Запорозькій Січі, як ви знаєте, належала провідна роль у підготовці та розгортанні Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування. Запорожці брали участь у військових діях проти Речі Посполитої. А чи справді Січ й надалі залишалась, за словами Гоголя, «гніздом, звідки вилітають усі ті горді і дужі як леви. Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну»?
Починаючи з другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України, південно-східної частини Воронезької, південно-західної частини Бєлгородської, півдня Курської областей поступово заселяють українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення. Що приваблювало сюди людей і як вони жили тут?
III. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Слобідська Україна
Учитель (супроводжує розповідь показом на карті). У другій половині XVII ст. Слобідською Україною називали територію сучасних Харківської, Сумської, півночі Донецької, Луганських областей, а також порубіжних земель Белгородської, Курської та Воронезької областей. Ще в 30-х роках ХVІІ ст. сюди рушили перші поселенці. А в сер. XVII ст. цей рух став масовим. Ці землі дістали назву Слобідська Україна.
Назва «Слобідська Україна» або «Слобожанщина» походить від слова «слобода» — поселення, які засновували на цій території переселенці з Правобережжя і Лівобережної України.
Слобідська Україна підпорядковувалася московському царю. Він був зацікавлений у заселенні слобідських земель, адже українські переселенці першими приймали на себе ворожі удари, бо селилися вони переважно за укріпленнями Бєлгородської оборонної лінії, зведеної для захисту від нападів кримських і ногайських татар.
Українці здавна оселялися на цих землях. Ми вже знаємо, що 1638 року в місті Чугуєві осів великий загін козаків-повстанців на чолі з Я. Острянином. Масове ж переселення на Слобожанщину розпочалося після Білоцерківського договору 1651 р. Адже він передбачав повернення в козацьку Україну польської шляхти та урядовців. Нові хвилі переселенців на слобідські землі вихлюпнула громадянська війна доби Руїни.
У верхів’ях Псла, Ворскли, Сіверського Дінця, в басейнах інших річок Слобожанщини українські переселенці заснували чимало слобод, сіл, хуторів, міст і містечок. Наприкінці XVII ст. у Слобідській Україні налічувалося 250 тис. осіб, переважно українців.
Робота з історичним джерелом
Опрацювати текст джерела, дати відповіді на запитання.
Зі спогадів нащадків перших поселенців
Наші діди, батьки, брати й родичі, і ми самі поприходили сюди з рідних гетьманських і задніпрянських міст на заклик білгородських та курських воєвод, котрі забезпечували нас царським словом, — не однімати від нас наших вільгот. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українні городи по Білгородській лінії — в диких степах, на татарських займищах, котрими ходили татари під оці городи. І для збільшення населення в цих нових містах наказано було нам призивати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля й інші міста, а до них повіти, села й хутори. І ми вірою та правдою служили. І тоді, як татари приходили плюндрувати московські українні городи, ми не приставали ні до якої зради. За те й пожалувано нас усякими вільностями й дозволено займанщини займати, пасіки й усякі ґрунти заводити й усякими промислами промишляти без чиншу, за старим українським звичаєм.
Запитання
1. Чому землі на схід від Гетьманщини на кордоні з Московською державою були незаселеними?
2. Чому московський уряд був зацікавлений у заселенні цих земель? Що він робив для того, щоб привабити сюди переселенців?
3. А чому саме в сер. XVII ст. переселенський рух набув масового характеру? Які події в цей час відбувалися на території Гетьманщини?
Робота з поняттям
● Слобода — поселення переселенців, звільнені від податків. Звідси походить і назва регіону — Слобідська Україна.
Учитель. У Слобідській Україні також існував козацький устрій. Її територія поділялася на п’ять полків: Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський полки утворилися в 50-х рр. XVII ст. 1685 року із Харківського полку виділився Ізюмський полк.
Полки були військовими та адміністративно-територіальними одиницями. Тобто полки містили як військові козацькі підрозділи, так і територію, на якій мешкали представники різних верств населення, що підлягали одній владі. Старшин обирали на козацьких радах. Найбільшу владу в полку — військову, адміністративну і судову — мав полковник. До полкової старшини належали також обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писарі.
Полки поділялися на сотні. Сотенне управління здійснювали сотник, отаман, осавул, хорунжий і писар.
Слобідські полки підлягали адміністративній та військовій владі бєлгородського воєводи, а також центральним установам Московської держави. Місцеве населення і козацька адміністрація зазнавали утисків від російських воєвод, які діяли у слобідських містах.
Завдання
Охарактеризуйте адміністративно-територіальний та політичний устрій Слобідської України.
Орієнтовний варіант відповіді
1. Територія Слобідської України поділялася на полки: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький, Ізюмський. На чолі полків стояли полковники, які підпорядковувалися бєлгородському воєводі.
2. Посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини.
3. Кожний полк одержував царську жалувану грамоту.
4. Полковників обирали полки, потім це рішення погоджував воєвода, а потім затверджував цар.
5. Кількісний склад козацьких полків не був постійним.
Чортомлицька Січ
Учитель. Напружені стосунки Запорозької Січі з гетьманом спричинили зміну її місця розташування. 1652 року запорожці перенесли свою столицю ближче до Дніпрових плавнів неподалік гирла річки Чортомлик. Прояви невдоволення на Запорозькій Січі за часів Богдана Хмельницького вдавалося пригасити. Проте з часом стосунки Запорожжя з гетьманською владою складалися непросто, траплялось, вони загострювалися аж до збройних виступів, особливо після смерті Богдана Хмельницького, коли посилилося втручання іноземних держав у внутрішню політику України і розпочалася боротьба за гетьманську булаву.
За часів Руїни Січ прагнула повернути собі провідну роль у житті України. При цьому козаки не завжди чинили правильно і часто позбавляли підтримки гетьманів, які боролися за збереження незалежності України. Особливо ускладнилося становище Січі після Андрусівської угоди, за умовами якої вона повинна була надавати військову допомогу і Польщі, і Росії. Але, незважаючи на часом суперечливі дії, запорожці завжди боролися проти ворогів, що хотіли загарбати українські землі.
Робота з історичною інформацією
Опрацювати інформацію і виконати завдання.
Чортомлицька Січ була оточена глибоким ровом та 13-метровим валом, оснащеним баштами з бійницями й високими дубовими палями. У центрі козацької твердині був розташований великий майдан, навколо якого були побудовані курені й помешкання старшини. У найбезпечнішому місці Січі була збудована перша на Запорожжі військова церква. Поза межами Січі на березі Чортомлика стояла так звана «грецька ізба», де тимчасово зупинялись іноземні посли, що приїздили на Запорожжя для переговорів. На Січі постійно перебувало від 6 до 12 тисяч козаків.
За давньою традицією найвищим керівним органом запорозького козацтва залишалася загальна військова рада. У ній мали право брати участь усі члени січової громади. Козацька рада вирішувала найважливіші питання життя січовиків — вибори кошового отамана та січової старшини, ведення воєнних дій, розподіл земельних угідь тощо. Постійне керівництво Січчю здійснювали кошовий отаман і січова старшина — військовий суддя, писар, осавул. Неабиякий вплив мали також старі, заслужені козаки. Запорозьке козацтво поділялося на курені, які очолювали курінні отамани. Землі, розташовані поза межами Січі, але поблизу неї, ділилися на паланки.
Завдання
1. Опишіть систему управління Запорозькою Січчю.
2. Назвіть вищий орган на Січі та його повноваження.
Учитель. Московська держава завжди ставилася до Запорозької Січі з пересторогою, вбачаючи в ній оплот свободи і вільнодумства, що могли становити загрозу Московській державі. Російському уряду були вигідні конфлікти між українськими гетьманами і Запорозькою Січчю. Це посилювало його вплив на Україну і послаблювало єдність українського козацтва. Тому Московська держава прагнула повною мірою намагалась використати можливості Січі в своїх інтересах. А зробити це було можливо лише в разі, якщо Січ перебуватиме під контролем Московської держави. Для цього 1663 року на Січі була розміщена московська залога, яка мала:
1) діяти разом із запорожцями проти кримських і ногайських орд;
2) збирати інформацію про внутрішнє становище Кримського ханства і ногайських орд, про їхні зовнішньополітичні плани, а також про події, що відбувалися в Польщі та Туреччині;
3) стежити за усіма подіями на Запорожжі й доповідати Московській державі про відносини Запорозької Січі з гетьманами, окремими старшинськими угрупованнями, про всі дипломатичні зносини січовиків.
Також Московська держава нерідко підтримувала запорожців у їхніх конфліктах з гетьманами, адже це їй було надзвичайно вигідно. По-перше, конфлікти послаблювали козацтво, по-друге, вони спричиняли обмеження гетьманської влади і збільшення в Україні числа російських воєвод.
За умовами Андрусівського перемир’я було встановлено подвійний московсько-польський контроль над Запорожжям, царську залогу з Січі було виведено. Покладено край втручанню царату у внутрішні справи Січі. Адже в період Руїни відбувається поступове обмеження державницьких прав України, посилюється прагнення московського уряду поширити свою владу на всі українські землі, і це не могло не позначитись на становищі Січі — осередку української державності.
У другій половині XVII ст. запорожці брали участь у багатьох військових операціях і особливо в боротьбі проти турецько-татарських завойовників. Ця епоха козацьких походів пов’язана з ім’ям кошового отамана Івана Сірка, який був їхнім організатором і керівником.
Робота в групах
Опрацювати інформацію і дати відповідають на запитання.
Польський хроніст Віспасіан Коховський про Івана Сірка
Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером, перевищуючи цим Дорошенка. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде!»; після цих слів плач одразу вщухав. Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну й невблаганну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.
Самійло Величко про смерть Івана Сірка
Того ж літа, 1 серпня, представився від цього життя на своїй пасіці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім Низовим Запорозьким Військом у полі за Січчю, проти Московського окопу, де ховалося інше запорізьке товариство. Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною і мушкетною стрільбою і з великим жалем усього Низового Війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські бамбули і відбивав полонений християнський ясир. Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі він громив кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким Військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало.
Запитання
1. Охарактеризуйте історичну постать Івана Сірка.
2. Як дані історичні джерела допомогли вам розкрити його постать?
3. Чим пояснити надзвичайний авторитет Сірка серед запорізьких козаків?
4. Чому він зажив шанобливого ставлення своїх сучасників?
IV. ПІДСУМКИ УРОКУ
Учитель. Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була спричинена воєнним лихоліттям, що судилося України в другій половині XVII ст. Завдяки переселенню на нові землі були врятовані від фізичного знищення тисячі людей. Вони своєю працею обжили величезні масиви земель колишнього так званого Дикого Поля. Це сприятливо позначилося також на подальшому розвитку Запорожжя.
Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни в ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана. На Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.
Протягом другої половини XVII ст. відбувається швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення й освоєнням нових земель.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати відповідний текст підручника.
