Співвідношення понять «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність»

Мета: ознайомитись із різними тлумаченнями понять «людина», «індивід», «особистість»; з’ясувати сутність людини в різних вимірах; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: бесіда з елементами дискусії.

Епіграф: Чим більше людина заглиблюється у своє «Я», тим більше відчуває нескінчену значущість усякої, навіть незначної дрібниці, відчуває, що обрати саму себе — значить не лише заглибитись у своє «Я» та його значення, а насправді і свідомо взяти на себе відповідальність за кожну свою справу або дію. Сьорен Кіркегор

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують твори-есе «Як людство має розв’язати нагальні проблеми сучасності? П’ять кроків, які б запропонував я».

III. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом

Поміркувати над словами епіграфа й висловити свою думку.

Учитель формулює тему і мету уроку.

Бесіда

1. Що таке природа, природне середовище?

2. Яку роль відіграють соціальні явища і процеси у формуванні людини?

3. Що таке цінність? Духовність?

IV. Вивчення нового матеріалу

• Людина, індивід, особистість

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність» передусім характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не в усій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді наявні далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо й безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки.

Поняття «особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи: такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади і переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде), і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише в порівнянні з іншими людьми і лише за умови переконаності в тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Що таке сутність людини?

2. Як філософи-натуралісти визначають сутність людини?

3. Що таке «людина», «особа»?

4. Як ви розумієте поняття «особистість», «індивідуальність»?

VI. Підсумок уроку

Сутність людини як об’єкта філософського аналізу не є чимось сталим, установленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває нових форм і міри глибини. Людина — жива істота, якій притаманний особливий тип тілесної організації, зокрема прямоходіння. Це — природна сутність. Людина є там, де є її діяльність, а людська діяльність здійснюється в системі суспільних відносин, тобто людина — суспільна істота. До того ж, людина є істотою духовною, їй притаманна душа.

Людське суспільство багате різноманітністю індивідуальних людських істот, живих й активних діючих елементів історичного процесу. Якою б великою не була сила суспільства, що розвивається, саме людина, дійсно жива людина — ось хто творить усе те, чим володіє, і все те, за що бореться. Історія не користується людиною як засобом для досягнення своєї мети. Історія не що інше, як діяльність людини, яка йде до власної мети. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи — характерна прикмета соціальної філософії.

VII. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.