Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 58

Моральна й етична свідомість

Мета: розкрити зміст понять «моральна свідомість», «етична свідомість»; розглянути мораль як специфічне явище в житті людини; визначити структуру моральної та етичної свідомості.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція.

Епіграфи:

• Мораль є вчення не проте, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя. І. Кант

• Моральну силу неможливо створити параграфами закону. К. Маркс

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Учні знайомлять присутніх із власним переліком 10 ознак політичної культури. Заслухавши повідомлення, учні мають проранжувати за ступенем важливості наведені ними ознаки політичної культури.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Мені хочеться запропонувати вам дві притчі, у яких ідеться про мораль. Подумайте над змістом кожної і дайте відповідь на запитання: «Що є мораль для вас?»

Перша притча

Одного разу на заняттях учень запитав: «Учителю, що ти можеш сказати з приводу етики і моралі в торгівлі?»

— Ти маєш на увазі якусь конкретну ситуацію чи хочеш поговорити про етику взагалі?

— Я хотів би знати, як ти вважаєш, чи добре торгувати, скажімо, сигаретами, вином або зброєю?

— Добре торгувати — добре, а погано — погано, — відповів Учитель. Учень був трохи спантеличений такою відповіддю:

— Що ти маєш на увазі, коли так кажеш, Учителю?

— Я засмучений, що тобі потрібно роз’яснення. Але якщо так, будь ласка: краще добре торгувати вином, ніж погано торгувати... ну, скажімо, ліками.

Друга притча

Одного разу Мудра Свиня замислилась над питанням моралі і, трохи поміркувавши, сказала вголос таке:

— У кожного племені, клану і навіть сім’ї, якщо на її подвір’ї живуть хоча б три курки, своя мораль. Одні вважають гідним воїна вбити ворога підступно, а інші — здолати в лицарському двобої. Одні вбивають, щоб полегшити муки, інші зберігають стражденне життя каліці.

Перелік цих суперечностей може тривати довго, проте скажу головне: якщо в очах якоїсь людини хочеш удавати, що живеш за законами моралі, чини відповідно до її поглядів.

Сказавши це, Свиня пішла до своєї годівниці перевірити, чи не залишилося чого-небудь від учорашньої вечері...

IV. Вивчення нового матеріалу

Проблема моралі і морального вибору є однією з найбільш складних і суперечливих проблем людства, вона з давніх часів хвилює філософів і мислителів.

Складність цієї проблеми пов’язана з тим, що протягом усієї історії людства мораль має відносний характер: вона безпосередньо визначається соціальним, культурним та історичним контекстами.

Сьогодні перед людством постали нові глобальні політичні проблеми: загроза застосування ядерної зброї, світові конфлікти, тероризм. Усе це примушує громадськість знов і знов звертатися до питань моралі. Вочевидь, перед суспільством завжди стояли проблеми моралі, але зараз вони набувають актуальності для багатьох нових видів діяльності.

Одним із факторів формування моралі є громадянськість людини, її здатність до співчуття іншим (емпатія) та альтруїстичні нахили. Дотримання моралі можливе і з егоїстичних мотивів — у цьому випадку людина очікує, що до неї ставитимуться в межах цієї ж моралі.

• Структура моральної свідомості

Мораль — система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Бейтам Ієремія зауважив, що мораль «у найбільш загальному розумінні — це вчення про мистецтво спрямовувати дії людей таким чином, аби виробляти найбільшу суму щастя». Моральні потреби — це потреби спілкування з іншими людьми за встановленими (загальновизнаними) правилами поведінки. Мораль завжди має соціально-груповий характер: мораль сім’ї, мораль соціальної групи, класова мораль. Мораль надається особистості ззовні у формі певних норм та правил. Оцінка моральної поведінки походить із соціального оточення.

Мораль можна визначити як:

1) панування розуму над афектами;
2) прагнення вищого блага;
3) добру волю і безкорисливість мотивів;
4) здатність до співпраці та спільного життя з іншими людьми в суспільстві;
5) людяність у взаєминах;
6) свободу волі (автономію);
7) взаємність відносин, виражену в золотому правилі моральності.

Усі ці аспекти тісно пов’язані між собою. Багатоаспектність моралі як феномену індивідуального та соціального життя обертається багатозначністю поняття моралі.

По-перше, не можна уявити мораль без відповідної моральної свідомості. Жоден людський учинок, жоден акт комунікації між людьми просто не міг би отримати морального виміру, якби не передбачалося, що людина здатна усвідомлювати їх внутрішню проблематику, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, з голосом власного сумління. Поза свідомістю, отже, моралі не існує — не тільки в тому розумінні, що без неї було б неможливе власне виконання певних вчинків і дій, а й у тому, що їх усвідомлення входить до складу самого феномену моралі.

По-друге, мораль як така — це в будь-якому випадку характеристика певних людських учинків, поведінки, людської активності загалом. Там, де всього цього немає, — просто немає й потреби говорити про мораль. (Звичайно, і думка, і слово людини теж за певних обставин можуть поставати як «діло», як учинок, але показово вже те, що предметом моральної оцінки вони є виключно в цій останній своїй якості).

По-третє, мораль, безперечно, виникає й існує лише в контексті тих або інших людських відносин. Це можуть бути, як ми вже бачили, не тільки стосунки між людьми (хоча цей клас відносин — це, можна сказати, природний домен моральності як такої), а й стосунки людини з природою, ставлення до культури та її цінностей тощо. Поза відносинами немає моралі.

Легко побачити, що вичленовані нами згідно з прийнятою схемою три основні компоненти моралі тісно пов’язані один з одним, породжують цілу систему прямих і зворотних зв’язків. Так, власне про моральну свідомість ми мало що можемо сказати, доки вона не втілюється у відчутні дії й учинки людей, що репрезентують ті чи інші моральні уявлення, цінності та інший зміст моральної свідомості. Власне, зазначені вчинки й дії не мали б жодного морального значення, якби відбувалися в «безповітряному просторі» абстрактної суб’єкт-об’єктної взаємодії, поза контекстом людських стосунків. Нарешті, людська якість самих цих стосунків набуває власне морального характеру лише тоді, коли вона усвідомлюється, стає фактом особистісної й суспільної моральної свідомості. Разом із тим, якщо піти у зворотному напрямку, можна твердити, що сама моральна свідомість набуває конкретного змісту лише під впливом тієї чи іншої системи реальних моральних відносин, які, у свою чергу, формуються на базі певної організації людської діяльності й утілюють результати цієї діяльності, яка, у свою чергу, відображує зміст моральної свідомості і т. ін.

Відповідно до зазначених компонентів моралі, можуть бути вичленовані й основні блоки етичних проблем, що їх нам належить розглянути.

Моральна свідомість: її основні норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації; її основні категорії — добро і зло, обов’язок, відповідальність, справедливість; сенс життя і ставлення до смерті; щастя; моральна самосвідомість людини — честь і гідність, совість і сором.
Моральна діяльність: свобода дії, свобода вибору, свобода волі; вчинок як елементарна форма моральної діяльності; співвідношення мети й засобів діяльності, мотиву й результату моральної дії.
Моральні взаємини: моральна сутність спілкування між людьми; відкритість і замкненість, монологічність і діалогічність у процесі спілкування; толерантність, повага, співчуття, любов як підвалини моральних взаємин між людьми; етикет і культура спілкування.

• Мораль як специфічне явище в житті людини

Мораль можна розглядати у двох найважливіших площинах — як ставлення людини власне до себе і як взаємини людини з іншими людьми.

Мораль в античній філософії розуміли як міру панування людини над собою. Якщо в людині виділяти тіло і душу, то мораль — якісна характеристика душі людини. Коли про людину кажуть, що вона душевна, то зазвичай мають на увазі, що вона добра, чуйна. Коли ж когось називають бездушним, то мають на увазі, що він є злим і жорстоким. До того ж, мораль, як особливий стан душі, тісно пов’язана з розумом, умінням контролювати ірраціональні бажання, і в цьому випадку вона виступає як поміркованість і навіть аскетичність, здатність людини обмежувати себе, стриманість. Хоча панувати над пристрастями не означає придушувати їх.

Тут виникає два питання: яким є оптимальне співвідношення між розумом і почуттям і як досягається таке співвідношення. «Радше правильно спрямований рух почуттів, а не розум є початком чесноти», — говорить Арістотель.

«Якщо почуття спрямовані правильно, то розум зазвичай слідує за ними. Якщо ж джерелом чесноти є розум, то почуття зазвичай опираються йому. Оптимальною є ситуація, коли неправильно спрямований розум буває узгоджений із рухом почуттів».

Моральна досконалість — це таке співвідношення розумного і плотського начал, коли перше панує над другим. При цьому Арістотель зауважує, що мораль — це саме людська якість, не притаманна тваринам (у яких немає розуму) і не характерна для богів (вони позбавлені нерозумного начала). Будучи мірою розумності людини, мораль є також мірою її людяності.

Запитання

— Що означає розумність поведінки, чи можна назвати розумним холоднокровного лиходія?

Розумна поведінка є морально досконалою, коли вона спрямована на досконалу мету, яка вважається безумовною (абсолютною) і визнається вищим благом.

Розумність поведінки збігається з її доцільністю. Свідома мета і знання про можливий результат стають причиною поведінки, людина начебто передбачає заздалегідь те, що з нею мусить статися, планує результат своєї поведінки. Одна мета, у разі досягнення, передує наступній, перетворюючись на засіб.

• Етична свідомість

Раціонально-теоретичний рівень етичної свідомості відбивається в системі етичних знань, передусім в етичних нормах, принципах, ідеалах, оцінних судженнях, поняттях, у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою має бути дійсність відповідно до потреб суб’єкта. Це ідеальна проекція того, що може бути бажаним, вимагається, необхідно бути, тобто загальноісторичні абсолютні потреби суспільного розвитку, що становлять одночасно і мету, і засіб такого розвитку.

Залежно від носія, етична свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивідуальної етичної свідомості є моральні почуття обов’язку, совісті, гідності, справедливості тощо, які в сукупності формують емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний рівень пов’язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їхній зміст, взаємозв’язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі й вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної етичної свідомості є основою моральних переконань. Важливою її складовою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб’єкта і перетворює переконання, бажання, цілі на конкретні дії, вчинки. Індивідуальна етична свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною етичною свідомістю у повсякденній моральній творчості.

Соціальна етична свідомість, носієм якої є суспільство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику сучасників, а значною мірою використовує досвід минулих поколінь та історичних епох, їхні пошуки і досягнення. Суспільна етична свідомість також структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оцінні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов’язані з безпосередніми потребами людини, мають більш конкретний, поєднаний з інтересами соціальних груп, спільнот, прагматичний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної етичної свідомості спрямований на розв’язання головних питань сенсу життя, має чіткий, послідовний, раціональний і системний характер. Це за своєю сутністю — моральна філософія, або етика. У моральній діяльності і моральних взаєминах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Етична свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об’єктом свого судження й оцінки з позицій абстрактних принципів справжньої людяності.

Суспільна етична свідомість — цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття етичної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу. Вони, з одного боку, — інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого — ступені пізнання, які доповнюють і закріплюють отримані знання. Зміст понять моральної свідомості наповнюється й змінюється з історичним розвитком людства (етносів, націй), світової (національної) духовної культури. Специфіка понять етичної свідомості полягає в тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб’єктів.

Найбільш чітко, всебічно поняття етичної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою, що оприлюднює вищий професійний рівень теоретичної моральної свідомості), а найбільш складні, суттєві з них, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов’язок і совість, моральний вибір і відповідальність, любов тощо). Становлення й змістова своєрідність більшості понять і категорій етики знайшли своє відображення в історії етичної думки. Ускладнення морального життя, розвиток духовної культури, постановка й опрацювання теоретичних проблем моралі, зокрема, призвели до того, що категоріальний апарат етики, поняття етичної свідомості стали більш змістовними.

Отже, слід особливо наголосити: поняття етичної свідомості та етичні категорії нетотожні. Поняття етичної свідомості формуються в процесі безпосереднього відбиття, опанування й оцінки соціальних взаємин, поведінки людей у суспільній та індивідуальній свідомості. Категорії — це результат наукового дослідження, філософського узагальнення, констатації, вони належать етиці як науці про мораль.

Мораль регулює поведінку людини, оцінює її вчинки, дії соціальних суб’єктів, тому важливе місце у структурі теоретичного рівня етичної свідомості посідає моральна оцінка. Вона є уявленням про моральні цінності вчинків, дій, їхню відповідність належному. У моральній оцінці використовуються уявлення про добро і зло, справедливе і несправедливе, чесне і безчесне. Вона виражається у схваленні чи засудженні відповідної поведінки, вчинків особистості, дій соціальних інституцій, суб’єктів.

Поступово у процесі розвитку моральності в етичній свідомості виробляються уявлення про моральні якості особистості, чесноти, що роблять її здатною жити відповідно до вимог моралі. У моральних якостях особистості конкретизуються ціннісні уявлення етичної свідомості про добре і зле, праведне і грішне в характеристиці людини, їх зміст відбиває вимоги до людини як суб’єкта моральних взажмин.

Важливим елементом і поняттям етичної свідомості є ціннісна орієнтація як здатність моральної свідомості постійно, за різних обставин спрямовувати думки і дії людини на досягнення певної моральної мети і результату. Моральні цінності орієнтують і формують свого роду тривалий план поведінки і діяльності людини.

Одна з найбільш поширених дефініцій цінності, яка тривалий час була загальноприйнятою, визначала її як суб’єктивну значущість певних явищ реальності, тобто їхнє значення з точки зору людини, суспільства та їхніх потреб. Існують два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, які обслуговують самоствердження особистості, і цінності, що надають сенс існуванню самої людини, які творять і відроджують людину в певній, принципово новій якості. Цінності другого типу в сучасній літературі інколи називають вищими, культурними, сенсожиттєвими або й просто самоцінностями, оскільки щодо людського суб’єкта вони є самостійними, самодостатніми, а отже, такими, яких обов’язково потрібно дотримуватись.

V. Підсумок уроку

Учитель оцінює роботу учнів, аналізує та коментує її.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Записати в зошиті своє розуміння епіграфів сьогоднішнього уроку.