Усі уроки до курсу «Екологія». 11 клас

Тема. УПРАВЛІННЯ ЕКОРОЗВИТКОМ

УРОК 58. ПРІОРИТЕТИ Й УМОВИ ЕКОРОЗВИТКУ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКОРОЗВИТКОМ

Цілі уроку: актуалізувати знання про екорозвиток; дати уявлення про його пріоритети й умови; ознайомити з актуальними проблемами організації управління екорозвитком; розвивати навички аналізу й синтезу інформації; формувати інтерес до теми.

Обладнання й матеріали: довідники.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

1. Як улаштована техногенна модель суспільного розвитку?
2. Як ви розумієте екологічний розвиток людства?
3. У чому ви бачите відмінність між техногенною й екологічною моделлю суспільного розвитку?
4. Що таке ноосфера? Хто є автором учення про неї як про сферу взаємодії суспільства й природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку?

На сьогодні людство перебуває на початку шляху, що характеризується як перехід до нової стратегії розвитку цивілізації. Тут людей очікують величезні труднощі, економічні кризи, зміна структури потреб. Але альтернатива у вигляді глобальної кризи й деградації біосфери неприйнятна. Тому суспільство вибирає ідею екорозвитку. Ще наприкінці минулого сторіччя було зрозуміло, що її практична реалізація — одне з головних завдань сучасності, причому надзвичайно складне. Вона припускає корінну зміну стратегії використання й розподілу ресурсів, глибокі перетворення в економіці й міждержавних відносинах.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Пріоритети й умови екорозвитку

Людство приходить до розуміння того, що техногенна модель суспільного розвитку себе вичерпує. Стає зрозумілим, що роздільний розгляд проблем людини, суспільства й природи неможливий. Їх рішення вимагає переходу суспільства до концепції екорозвитку.

Під екорозвитком розуміють форму соціально-економічного розвитку суспільства, за якої зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням якості навколишнього середовища й пригніченням природних систем, а відповідальність перед майбутніми поколіннями спонукає до максимальної раціоналізації використання природних ресурсів.

Концепція екологічного розвитку базується на антропогенному підході до еволюційного процесу, що, у свою чергу, спирається на розуміння ролі людини, органічно включеної до світу природи. При цьому світорозуміння за змістом стає екологічним, тобто таким, яке включає в себе людську діяльність.

Методологічною основою концепції екорозвитку можуть бути екологія людини й теорія коеволюції суспільства й природи. Головна відмітна риса людини — розум, але такий, який усвідомлює межі своєї могутності й самостійно обмежує ступінь свого втручання в природне середовище.

Універсальною характеристикою формованого сучасного стану зв’язків природи, суспільства, культури й людини є ноосфера. Вона дозволяє виявити штучне й природне в діяльності людини й проектувати сценарії коеволюції людини й природи в рамках біосфери.

До пріоритетів екорозвитку можна віднести: досягнення єдності людини й біосфери; об’єднання людей під егідою рівності, незалежності й демократії; гуманізацію соціальних процесів; зростання наукового знання й широке впровадження його в життя; прогресивний розвиток технологій; планомірність і раціональність керування соціоприродними процесами; узгодження економічних цілей з екологічними умовами життя. У широкому сенсі йдеться про безпеку людини перед загрозою технізації всіх сторін її життя. Крім екології природи, актуальними стають екологія культури й екологія людини.

Виділяють такі умови реалізації концепції екорозвитку в окремо взятій країні:

наявність глибоко опрацьованої єдиної державної екологічної політики, підкріпленої системою законів і довгостроковою стратегічною програмою;
наявність глибоко опрацьованого законодавства в галузі природокористування й охорони навколишнього середовища;
перебудова методології й практики експлуатації природних ресурсів;
достатнє фінансове й матеріальне забезпечення;
участь населення в процесі вироблення й прийняття рішень з найбільш важливих практичних завдань екорозвитку;
науково-методична, інформаційна й нормативна забезпеченість територіальних еколого-економічних програм;
правильна кадрова політика, за якої доступ до влади й керування природокористуванням визначається професіоналізмом і компетентністю;
міжнародне співробітництво й підтримка.

Розміщення й розвиток матеріального виробництва на певній території має здійснюватися відповідно до її екологічної витривалості стосовно техногенних впливів. Вилучення місцевих природних ресурсів не має перевищувати швидкості їх поновлення або природного привнесення в систему, а надходження забруднень — швидкості їх розсіювання, винесення, асиміляції та іммобілізації. Ці шляхи очищення екологічної системи сполучені з потоками біогеохімічного кругообігу. Вся система виявляється відносно стійкою в тому випадку, якщо потужність механізмів самоочищення забезпечує видалення забруднень до реалізації їх шкідливої дії.

2. Актуальні проблеми організації управління екорозвитком

Завдяки ідеї екорозвитку у світового співтовариства з’являється загальна мета, яка вимагає зусиль усіх країн світу. Для її реалізації необхідні певна організація, а отже, виникає проблема керування екорозвитком. У прийнятій на Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро глобальній програмі «Порядок денний на XXI століття» позначені механізми міжнародних зв’язків, зобов’язань, фінансової допомоги, організаційних і правових заходів, що можна кваліфікувати як засоби керування.

Перехід від глобальних проблем екорозвитку до національного, регіонального й локального рівнів робить актуальною постановку цілей і організації керування на окремих територіях. У наведеному вище документі записано: «Усі країни мають визначити, як перетворити Порядок денний на XXI століття на національну політику й програми».

Під час переходу до концепції екорозвитку об’єктом керування замість економічної системи стає еколого-економічна. Змінюються, відповідно, і принципи, які лежать в основі організації керування. До найбільш важливих з них слід віднести такі:

принцип комплексності. Він заснований на єдності й узаємодії більшої частини природних ресурсів і потоків. Багато порушень у природокористуванні обумовлені тим, що освоєння того або іншого ресурсу на певній території не враховує його взаємозв’язків з іншими елементами природного ресурсного комплексу;
принцип порівняння. Кожний територіально-виробничий комплекс необхідно розглядати як еколого-економічну систему, а отже, ураховувати інтегральну ресурсну ємність тієї або іншої території і її екологічну техноємність. Тобто для порівняння виробничого потенціалу з можливостями природного комплексу необхідно визначити максимальне техногенне навантаження, яке може переносити тривалий час сукупність реципієнтів і природних систем території без порушення їх структурних і функціональних властивостей;
функції керування екорозвитком мають бути включені в єдиний цикл керування країною, її економікою й соціальним станом. Реалізація цього принципу має спиратися на певну основу в рамках Конституції, законів про охорону навколишнього середовища, про природні ресурси й інші нормативні акти, які стосуються керування господарською діяльністю й природокористуванням.

Організація роботи з реалізації цілей екорозвитку в практиці керування припускає такі основні елементи:

проблемний аналіз екологічної й еколого-економічної ситуації в країні й регіоні;
вибір пріоритетів розвитку, розробка й затвердження національної екологічної політики з урахуванням регіональних особливостей;
розробка державної довгострокової стратегічної програми еколого-економічного розвитку;
формування системи функцій керування еколого-економічним розвитком;
формування організаційної структури керування еколого-економічним розвитком;
формування системи екологічного права, яке закріплює принципи й організацію керування екорозвитком.

Екорозвиток не можна здійснювати лише (або переважно) методами негативної мотивації, з допомогою санкцій, оскільки, будучи засобом примусового характеру, вони не створюють внутрішніх спонукальних мотивів і просто підвищують витрати виробництва. У розвинених країнах ці методи більш ефективні в силу розвиненості конкурентного середовища й неможливості компенсувати екологічні витрати зростанням цін.

Проблема екологізації пов’язана з проблемою роз’єднаності екології, економіки й політики. Під час розробки стратегій розвитку екології часто відводять другорядне значення. Але все йде до того, що політичний вплив буде на боці тих країн, які лідирують у сфері екології. Необхідним є перегляд цілей суспільного розвитку й нові шляхи керування світовим співтовариством. Інститути ООН розробляють принципово нові критерії оцінювання рівня розвитку суспільства. Замість валового внутрішнього продукту (ВВП) пропонуються індекс гуманітарного розвитку (ІГР) та індекс стійкого економічного добробуту (ІСЕД).

IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів

А. Дайте відповіді на запитання.

Що розуміють під екорозвитком?
Назвіть пріоритети екорозвитку.
Охарактеризуйте умови реалізації концепції екорозвитку в окремо взятій країні.
Які принципи лежать в основі організації керування під час переходу до концепції екорозвитку?
Назвіть основні елементи організації роботи з реалізації цілей екорозвитку в практиці керування.

Б. Найважливішим документом, який лежить в основі організації керування екорозвитком, уважається національна екологічна політика держави. До основних принципів національної екологічної політики України належать такі: посилення ролі екологічного керування в системі державного керування України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної); невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; пріоритетність вимоги «забруднювач навколишнього середовища й користувач природних ресурсів сплачують повну ціну». Обґрунтуйте важливість наведених принципів для керування екорозвитком України.

V. Домашнє завдання

Опрацювати теоретичний матеріал за відповідною темою.