Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОКИ № 46—47

Тема. Основні чинники та особливості розвитку культури в Україні за роки незалежності.

Мета: схарактеризувати стан української культури. Визначити основні здобутки і перспективи. Указати на особливості релігійного життя, міжконфесійні відносини. Сприяти закріпленню навичок аналізу творів культури та культурних процесів. Виховувати учнів у дусі патріотизму, толерантності, поваги до здобутків українського народу. Сприяти утвердженню ідеалів демократії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, дидактичні матеріали.

Основні поняття і терміни: відродження національної культури, конфесія, Українська православна церква (Московського патріархату), Українська православна церква (Київського патріархату), Українська греко-католицька церква.

Основні дати: 1988 р. — святкування 1000-річчя прийняття християнства на Русі; 1989 р. — легалізація діяльності УГКЦ; 1991 р. — Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій»; 1992 р. — розкол православної церкви в Україні; 2001—2010 рр. — невдала спроба запровадження 12-річної шкільної освіти; 2007 р. — введення обов'язкового Зовнішнього незалежного оцінювання.

Хід уроку

І. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Назвіть найгостріші, на ваш погляд, соціальні проблеми в Україні в 1990-ті рр.

2) За роки незалежності кількість населення України зросла чи зменшилася?

3) Поясніть зміст терміна «приховане безробіття».

4) Представники яких національностей проживають в Україні?

5) Коли було проведено перший за роки незалежності перепис населення?

6) Який регіон України зазнав найбільших етнічних змін?

7) Як економічна криза вплинула на соціальне становище населення України?

8) Які зміни відбулися в динаміці міграційних процесі за часів незалежності України?

9) Які соціальні явища свідчать про соціальне розшарування українського суспільства? Назвіть причини соціального розшарування населення України. До яких соціально-політичних наслідків призводить соціальне розшарування?

10) Яке значення мало прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей» для розвитку міжнаціональних відносин? Коли було прийнято цей документ?

11) Схарактеризуйте національну структуру населення України. Які зміни в ній відбулися в період незалежності?

12) Схарактеризуйте заходи, що були здійснені державою для гармонізації міжнаціональних відносин. Яку національну політику проводить Україна?

13) До яких реальних дій, на вашу думку, повинна вдатися держава для підвищення життєвого рівня населення?

14) Чому, на ваш погляд, в Україні, на відміну від багатьох інших країн СНД, за часів незалежності не відбулося серйозних міжетнічних конфліктів? Які поради для запобігання таким конфліктам у майбутньому ви можете дати?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання для актуалізації знань.

1) Коли було прийнято «Закон про мову»?

2) Який вплив мали перебудовчі процеси в СРСР на відродження української культури та пожвавлення суспільно-культурного життя?

1. Загальні тенденції розвитку культури за роки незалежності. Відродження національної культури.

• Розповідь учителя.

Проголошення незалежності України дало новий імпульс процесу розвитку національної культури. Відбулося утвердження орієнтації на загальновизнані цінності світової культури. У літературно-мистецькому житті закріплюється плюралізм, що прийшов на зміну притаманному тоталітарній системі однотипному заідеологізованому художньому відображенню дійсності; переосмислюються догми соціалістичного реалізму.

Уже в лютому 1992 р. Міністерство культури України підготувало програму розвитку національної культури, яка практично розвивала тоталітарне минуле та спрямовувала розвиток культури на шлях сповідування вищих гуманістичних цінностей. Парламент України невдовзі схвалив цю програму. Президент Л. Кравчук своїм указом передбачив заходи соціальною захисту діячів культури й мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин.

У перші роки незалежності було створено Комітет із Національної премії ім Т. Шевченка. До його складу увійшли відомі діячі української культури. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України були в’язень сталінських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка (Детройт, США) та хор ім. О. Кошиця (Канада).

Починають повертатися твори, збірники книжок, архіви та інші культурні та духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон. Щоб прискорити цей процес, було створено спеціальну урядову комісію. У лютому 1992 р. Україна підписала відповідну угоду з країнами СНД. Тільки за останні роки в Україну було повернено особисті архіви О. Олеся та О. Ольжича. Громадськість України отримала можливість ознайомитися з великим архівом незмінного протягом багатьох років голови Наукового товариства ім. Т. Шевченка академіка А. Жуковського. Українська культурна скарбниця поповнилася й творчою спадщиною Л. Морозової, яка була серед тих, хто, ризикуючи життям, захищав Михайлівський Золотоверхий собор від руйнації. Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України та Швеції у XVIII ст. До України зі США повернулися архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Започатковано роботу з метою повернення на Україну спадщини професора І. Огієнка, праці якого налічують майже 2000 найменувань із різних галузей знань.

У Спілці письменників України створена спеціальна комісія, що активно включалася у відродження імен тих діячів культури, які стали жертвами сталінщини. На книжкових полицях з’явилися забуті твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та ін. Вийшли друком твори українських дисидентів — В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка. В. Рубана, М. Руденка. Побачили світ раніше не доступні українському читачеві видання літератури української еміграції — твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, С. Гординського, Л. Мосендза та багатьох ін.

В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, але й виникають нові.

Національне відродження стимулювало зростання мережі музеїв (в областях відкрито 29 нових державних музеїв). Започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині, Глумові, Дубному, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

Відновлено випуск журналів «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Від 1992 р. в Україні виходять видання щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність». З’явилися нові періодичні видання журналів суспільно-політичного, науково-популярного та наукового профілю. Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Київське видавництво «Глобус» розпочало перевидання в Україні знаменитої «Енциклопедії українознавства», підготовленої представниками української діаспори. Свою власну періодику мають товариства, громадські об’єднання та політичні партії. Практично в кожному обласному центрі України з’явилися нові видавництва, у тому числі й ті, що працюють на комерційних засадах.

Розширюється тематичний діапазон літературно-мистецьких творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.

Великої популярності набув Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні й популярної музики «Червона рута», «Країна мрій», «Таврійські ігри» тощо. Увійшли в практику народні свята, конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок», міжнародні фестивалі українського фольклору «Берегиня», авторської пісні «Золоті ворота» тощо.

Указом Президента в 1996 р. створено Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара. Ведеться робота з підготовки зводу пам’яток історії та культури України.

Держава взяла під свою охорону понад 160 тис. пам’яток, що мають тисячолітню історію. 49 визначних ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками.

Після проголошення Україною незалежності найвизначніші пам’ятки нашої держави були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври в Києві, забудова й пам’ятки історичного Львова. Відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші зруйновані храми. Проводиться відповідна робота з відновлення історико-культурної спадщини в багатьох регіонах країни.

Економічна криза вповільнила процес культурного розвитку, створила для держави складну проблему не тільки в плані розвитку, але й утримання культурної інфраструктури.

Від 1993 р. стала загрозливою тенденція скорочення видання книжок, періодичної преси українською мовою. Натомість книжковий ринок України заполонили книжки з Росії, які через кращі умови, створені там для книговидавничої справи, мали нижчу ціну, а тому й витісняли українських видавців.

Комерціалізація культури в умовах відсутності потужного приватного сектору та стійких традицій меценатства відкинула на межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтирами.

• Завдання.

Визначте основні риси сучасного етапу розвитку культури.

ЗРАЗОК ВІДПОВІДІ

Риси сучасного етапу розвитку культури

Позитивні: подолання самоізольованості культури; відновлення історичної пам’яті народу; розкріпачення суспільної свідомості; відновлення й поширення релігійної культури; звільнення від догматів, стереотипів радянських часів; поява нових жанрів, типів, напрямів мистецтва та загалом культури; «повернення» емігрантської культури на батьківщину, зв’язок із діаспорою.

Негативні: нерозважне руйнування цінностей радянського періоду; залежність культурного розвитку від примх ринку, комерціалізація культури; зведення до мінімуму державного фінансування культури; звуження поля діяльності установ культури; поширення й засилля масової культури; криміналізація сфери культури; агресивність деяких релігійних сект; поляризація.

Основні чинники, які впливають на розвиток сучасної української культури:

• економічна модель розвитку, стан економіки;

• зміни в соціальній структурі населення;

• зміни в державній структурі;

• політичний режим.

Історичні чинники:

• менталітет населення;

• особливості розвитку культури в радянський період;

• система духовних цінностей, на яких виховувалося сучасне покоління.

Зовнішні чинники:

• вплив загальносвітових культурних процесів;

• «вестернізація» масової культури;

• вплив російської культури.

2. Наука незалежної України.

• Розповідь учителя.

Провідним науковим центром є Національна академія наук України. На сьогодні в ній накопичилися серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень, понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджуються у виробництво. Серйозною вадою є поділ науки на академічну, вузівську й галузеву. Великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні створює низький рівень фінансування. Окремі інститути втратили за останні роки 50—60 % свого кадрового потенціалу (на початок 1990-х рр. в Україні налічувалося 220 тис. учених).

Спостерігається зниження професіоналізму частини науковців через відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного й відкритого обміну думками, односторонню орієнтацію української науки на російську та ізоляцію від європейської та світової науки. Низька технічна оснащеність наукових лабораторій, різке зниження життєвого рівня й соціальна незахищеність призвели до масового виїзду багатьох учених за кордон. Понад 20 % науковців перейшли працювати до комерційних структур. Значна частина наукових установ здійснюють розробки для провідних фірм світу.

Такий стан науки не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча чимало вчених самовіддано працюють у цьому напрямі й досягли вагомих результатів. Збереглися й продовжують плідно розвиватися ті галузі науки, у яких Україна має пріоритет: математика, кібернетика, електрозварювання, аеродинаміка тощо. Перебудовується робота НАН України, змінюються пріоритети. Зростає увага до фундаментальних досліджень, іде перегрупування наукових сил. Створено Міністерство освіти і науки України, діє Українська наукова асоціація; засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук та ін. Виникла низка дослідних інститутів та центрів як громадських об’єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, у 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Тіснішає співпраця з українською діаспорою.

Зроблено помітні кроки у справі гуманізації та гуманітаризації освіти. Значна увага приділяється вивченню української історії, релігії, народознавства.

Кілька нових науково-дослідних інститутів створено в системі Національної академії наук України. У грудні 1991 р. з’явився Інститут національних відносин та політології. Археологічна комісія Інституту історії АН України була перетворена на Інститут української археографії ім. М. Грушевського (із філіями у Львові і Дніпропетровську). Відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад у 1992 р. при Київському університеті створено Інститут українознавства, у 2006 р. було відкрито Інститут національної пам’яті.

У світовому співтоваристві Україна належить до складу держав, які ведуть дослідження космічного простору. В Україні діє Національне космічне агентство. Україна має потужну базу з виробництва ракетоносіїв, супутників та різноманітного космічного обладнання й агрегатів.

У 1997 р. з території США було запущено космічний корабель типу «Шаттл», на борту якого перебував перший космонавт незалежної України Л. Каденюк.

Від весни 1999 р. активно здійснюється міжнародна програма «Морський старт» із використанням модернізованої української ракети «Зеніт».

Практичне значення мають розробки українських учених і конструкторів для створення й діяльності міжнародної космічної станції «Альфа» — найграндіознішого проекту в історії космонавтики.

За роки незалежності здійснено понад 70 пусків українських ракетоносіїв із понад 150 супутниками.

У космічній галузі тісно співпрацюють українські вчені зі своїми колегами з Росії, США, Франції, Італії, Бразилії тощо.

3. Розвиток освіти за роки незалежності.

• Розповідь учителя.

У складних умовах перебувала та продовжує перебувати освіта, хоча процеси оновлення охопили й цю важливу галузь.

Основним нормативним документом у галузі освіти є Закон України «Про освіту», який було прийнято в 1991 р., а сучасну редакцію затверджено в 1996 р. Освіта визнана пріоритетною сферою, основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства й держави, передбачені кардинальні зміни в її роботі. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями та народами. Закон установлює основні принципи освіти, її структуру, права й обов’язки учнів, студентів, викладачів, батьків, порядок організації управління та самоуправління в галузі освіти тощо. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою, але низька оплата праці вчителів, слабке матеріальне забезпечення шкіл призводить до загального падіння освітнього рівня в країні.

Одним із найважливіших завдань школи є забезпечення виконання Закону про мови (1989 р.). Відкрито чи відновлено тисячі шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі українських класів у школах із російською мовою навчання. Освітня система стає більш гнучкою та різноманітною. З’явилася велика кількість ліцеїв, коледжів та гімназій, які значно урізноманітнюють навчальний процес, сприяють поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів. Значно більше уваги приділяється вивченню української історії, народознавства, помітні зрушення спостерігаються й у викладанні інших суспільних наук.

Законом України від 13 квітня 1999 р. визначено перехід від вересня 2000 р. на 12-річний термін навчання. Від початку 2000/2001 навчального року в школах України запроваджено 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Готуються та здійснюються подальші кроки в реформуванні середньої освіти. Важливим заходом є комп’ютеризація шкіл. На II з’їзді педагогічних працівників було прийнято нову концепцію освіти. У 2003 р. були затверджені нові стандарти, розроблені нові програми, концептуальні підходи у вивченні предметів. Проте 2010 р. відбулося повернення до 11-річної системи навчання із запровадженням обов’язкової дошкільної освіти; узято курс на переосмислення стандартів і концепції середньої освіти.

Ще одним важливим елементом змін в освіті стало впровадження обов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання для абітурієнтів. Система ЗНО перетворилася на вагомий чинник боротьби з корупцією при вступі до вузів.

Понад 75 % шкіл України здійснює навчання українською мовою. Натомість національні меншини мають усі можливості в місцях свого компактного проживання вести навчальний процес рідною мовою. В Україні функціонують державні школи з російською, румунською, угорською, татарською, польською, єврейською мовами навчання.

Зроблено перші суттєві кроки щодо реформування професійно-технічної та вищої освіти. Із метою більш тісного зв’язку Міністерства професійно-технічної освіти та вищої освіти були об’єднані. Скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірні форми навчання, здійснюється перехід на ступеневу підготовку: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд із державними створюються навчальні заклади різних форм власності.

За роки незалежності відбулася реорганізація й у вищій освіті. Вузи стали самостійнішими у своїй діяльності. Проведено роботу з ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вищих навчальних закладів. Разом із державним замовленням уводяться контрактні форми навчання. З’явилися приватні вузи. Україна долучилася до Болонського процесу — створення єдиного навчального простору в Європі.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

4. Основні здобутки української культури та спорту за роки незалежності.

• Розповідь учителя.

У розвитку національної культури в 1990-ті рр. відбулися суттєві зрушення. Із проголошенням незалежності були ліквідовані всі перепони на шляху до розвитку національної культури: скасовано будь-які цензурні заборони, ідеологічні штампи. Відкрито вільний доступ до здобутків усієї культурної спадщини людства.

Водночас культура виявилася найбільш вразливою в умовах становлення ринкових відносин. Позбавлені державного фінансування заклади культури опинилися на межі закриття та зникнення. Незважаючи на складність нових умов існування, українська культура продовжує розвиватися.

Проте, як уже зазначалося, на розвиток культури продовжують впливати такі негативні факти, як нестача коштів і відповідної законодавчої бази, комерціалізація культури.

У розвитку літератури відбулася кардинальна переоцінка суспільних ідеалів. Набула бурхливого розвитку художня публіцистика, що пояснюється високим рівнем політизації суспільства. Багато письменників стали політиками, деякі з них поєднують творчість із політичною або громадською діяльністю: І. Дзюба, І. Драч, Р. Іваничук, Д. Павличко, Є. Сверстюк, В. Яворівський та ін.

Історична проза збагатилася новими романами П. Загребельного, Р. Іванченка, Ю. Мушкетика. У літературу увійшло нове покоління, представлене насамперед іменами І. Андрусяка, Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медвідя, В. Цибулька тощо. Повернулися із забуття твори В. Винниченка, М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, В. Стуса, М. Хвильового тощо. Читачі отримали можливість ознайомитися з творчістю літераторів діаспори: І. Багряного, Ю. Барабаша, В. Барки, О. Ольжича, Ю. Липи, У. Самчука, О. Теліги та ін.

Відбувся справжній розквіт театрального мистецтва. Творча самостійність сприяла збагаченню тематики вистав і, відповідно, зростанню популярності театрів. Новаторами театрального мистецтва можна назвати таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров. Б. Шарварко та ін.

Розвивається й українське образотворче мистецтво. За роки незалежності було організовано кілька сотень виставок провідних українських майстрів. Для художніх галерей держава придбала понад 3 тис. творів, почала надавати митцям спеціальні стипендії.

Музичне й хореографічне мистецтво України, яке має високий авторитет у світі, продовжує активно розвиватися. Пісенна творчість пропагується на фестивалях «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Берегиня» та ін.

Незважаючи на засилля закордонної кінопродукції, українське кіно тримається на плаву. У 1990 р. вперше в історії українське кіно здобуло нагороди Каннського кінофестивалю (фільм С. Параджанова, Ю. Ільєнка «Лебедине озеро. Зона»). Дві студії художніх фільмів (у Києві та Одесі), студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика та Студія анімаційних фільмів продовжують свою діяльність (хоча фільмів видають у десять разів менше, ніж у 1990 р.).

Спорт став своєрідною візитною карткою України на міжнародній арені. Від моменту проголошення суверенітету Україна виявляла турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт на міжнародній арені. У 1990 р. з’явився Національний Олімпійський комітет, який у 1992 р. був визнаний міжнародним Олімпійським комітетом. Україна брала активну участь в Олімпіадах: у літніх видах спорту в 1992 р. в Барселоні, 1996 р. в Атланті, 2000 р. — у Сіднеї, 2004 р. — в Афінах, 2008 р. — у Пекіні; у зимових видах спорту — у 1994 р. у Ліллі Хаммері, 1998 р. — у Нагано, 2002 р. — у Солт-Лейк-Сіті, 2006 р. — у Туріні, 2010 р. — у Ванкувері.

На літніх олімпіадах українські спортсмени здобули 96 нагород, на зимових — 5. Найуспішнішими видами спорту виявилися гімнастика, плавання, легка атлетика, боротьба, важка атлетика.

За період 1992—2010 рр. українські спортсмени близько двох тисяч разів сходили на п’єдестал пошани на чемпіонатах світу та Європи з олімпійських видів спорту.

Найбільші досягнення українських спортсменів у таких видах спорту: катання на ковзанах (О. Баюл), біатлон (О. Зубрилова та ін.), спортивна й художня гімнастика (О. Вітриченко та ін.), боротьба, бокс (брати Сидоренки), велоспорт, біг, плавання (Д. Силантьєв, Я. Клочкова та ін.), футбол (А. Шевченко), гандбол, баскетбол тощо.

Останніми роками українські спортсмени беруть участь і в професійному спорті (О. Баюл, брати Клички та ін.).

5. Релігійне та церковне життя за умов незалежності.

• Розповідь учителя.

Незважаючи на роки утисків, гонінь релігія та церква зуміли зберегти своє місце в суспільстві та вплив на нього. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви й релігії правомірно вважати 1988 р. — рік відзначення 1000-річного ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування відбувалося в Києві та Москві за участю понад 100 офіційних представництв церков і релігій з усього світу. Особливої урочистості акції святкування ювілею надало те, що ця дата була визнана ООН видатною історичною подією в людській цивілізації.

Із проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: іде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми (лише в 1991 —1994 рр. було побудовано та здійснювалося будівництво близько 2 тис. храмів), відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У духовний світ громадян глибше входить релігійна література, відкривається багата духовна спадщина України. У 1997 р. в державі діяло 64 конфесії, у яких понад 18 тис. релігійних громад (із них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991 —1995 рр.), понад 100 монастирів (серед них уславлені Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 релігійних навчальних закладів. В Україні працюють близько 14 тис. служителів культу, виходить у світ понад 50 періодичних релігійних видань. Пожвавилися зв’язки релігійних організацій та окремих віруючих з одновірцями за межами України.

Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у країні регулюють Конституція України (ст. 35 — право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23 квітня 1991 р., який підтверджує, що ніхто не може встановити обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.

Завдяки вдосконаленню законодавства, адміністративним та організаційним заходам удалося нормалізувати релігійну обстановку.

Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ’ї України, яке функціонувало на платформі РПЦ. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив це прохання, а Філарет, який на той час уже мав титул Блаженніший екзарх патріарший, за таку постановку питання був підданий злісним нападкам. У такий спосіб Московський патріархат продовжив політику щодо православної церкви в Україні в старому руслі, у якому православ’я в Україні, її церква розглядалися вторинним явищем порівняно з РПЦ в Росії.

Більше того, не без зацікавленості Московського патріархату ініціювалася й була проведена нарада частини українських єпископів у Харкові, яку оголосили собором. Після цього Україною прокотилася хвиля захоплення храмів, монастирів прибічниками керуючого справами Московської патріархії Володимира, що нерідко супроводжувалася насильством. Унаслідок такого протистояння до РПЦ Московського патріархату відійшло понад 5 тис. церковних громад, низка монастирів.

У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор УПЦ і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом УПЦ—КП (так вона фактично почала називатися після об’єднання) обрали Мстислава, а його заступником — Філарета. Однак єдиної УПЦ—КП тоді не склалося, (проти цього виступив Мстислав, який невдовзі пішов із життя). Після його смерті розкол поглибився і, по суті, закріпився собором УАПЦ, на якому її патріархом обрано Димитрія.

У свою чергу, на соборі УПЦ—КП у жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира, а його заступником стає Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир помер; його похорон переріс у Києві у справжню трагедію.

Через деякий час патріархом УПЦ—КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї конфесії в Києві обрали Філарета. Покійний патріарх конфесії Володимир, а згодом Філарет порушували питання про об’єднання всіх гілок православ’я в одну. їх пропозиції знаходили розуміння в уряді, оскільки були спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Ідея об’єднання всіх православних церков дотепер залишається нереалізованою. Особливо заперечує її РПЦ на чолі з новим патріархом Кирилом.

Таким чином, у православ’ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ—КП, УПЦ—МП, УАПЦ Православна старообрядницька церква, Українська православна апостольська церква, Українська реформаторська православна церква. Дві останні мають незначну кількість парафій. Крім того, низка церковних громад, зокрема у східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні.

Розкол і негаразди в православних церквах призвели до швидкого скорочення прихильників православ’я. На сьогодні православними вважають себе лише половина населення України. Значна частина українців віддає перевагу протестантським церквам, які проводять досить активну місіонерську діяльність.

КІЛЬКІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ

Близькими до православ’я є давньосхідні церкви. У Ніжині діє церква ассирійських християн — послідовників несторіанства, течії, заснованої у Візантії в 428 р. н. е. патріархом Несторієм. Також представлена Вірменська апостольська церква (16 парафій у великих містах, де перебуває значна вірменська громада).

Найбільшою неправославною християнською організацією в Україні є Українська греко-католицька церква (УГКЦ), що має найбільше прихильників у Західній Україні. На початку XXI ст. УГКЦ взяла курс на поширення свого впливу на всю територію України та перенесла митрополичу резиденцію зі Львова до Києва. Чимало послідовників має Римо-католицька церква в Україні (РКЦУ).

Значна частка віруючих в Україні є прихильниками протестантських церков. Найбільші й найвпливовіші серед них Німецька євангелічно-лютеранська церква України, Українська лютеранська церква, Закарпатська реформаторська церква, що об’єднує прихильників кальвінізму. Євангельські християни (Собор незалежних євангельських церков України) представлені двома найбільшими місіями — «Нове життя» і «Світло на Сході» (займаються переважно місіонерською та благодійницькою діяльністю). Близькими до них є баптисти. В Україні баптистів представляє ціла низка спілок баптистських церков: Всеукраїнська спілка об’єднань євангельських християн-баптистів, Братство незалежних церков євангельських християн-баптистів, а також Рада церков, куди входять незареєстровані баптисти. Новий напрям у протестантизмі, що виник у XX ст., має назву п’ятдесятництва. Вони входять до Спілки церков християн віри євангельської п’ятдесятників України, Об’єднану церкву ХВЄ, Спілку вільних церков християн євангельської віри України, Церкву Божу України. Наймолодша з протестантських церков — Харизматичний рух церков повного Євангелія.

Нехристиянські конфесії представлені прихильниками іудаїзму й мусульманства. Найбільші мусульманські громади існують у Криму, де їх прихильниками переважно є кримські татари.

Існують і нелегальні релігійні об’єднання (зокрема, сатаністи; Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової відповідальності за протизаконну антигуманну діяльність; сектантське об’єднання Муна та ін.).

Важливою подією релігійного та церковного життя України став візит у червні 2001 р. голови Ватикану, голови Католицької церкви Папи Римського Івана Павла II. Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Понтифік. Згідно з програмою візиту відбулися зустрічі Папи та Президента України з представниками політичних, культурних, наукових і ділових кіл, зустрічі Папи з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, із громадськістю. Іван Павло II відслужив Божественні літургії за римським та візантійським обрядами в Києві та Львові.

Візит Папи, незламного поборника прав і гідності людини, безкомпромісного противника тоталітаризму, нетерпимості й дискримінації, став закликом до порозуміння, до процесів єднання. Папа закликав не зводити рахунки з минулим, а разом дивитися в майбутнє, спільно розвивати діалог культур і цивілізацій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

Головним противником візиту Папи Римського в Україну була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ—МП.

У 2010 р. відбулися пастирські візити до України патріарха РПЦ Кирила. Він побував у багатьох містах України, закликаючи до «збереження православної цивілізації» і «руського мира».

• Самостійна робота за підручником.

Користуючись матеріалом підручника, заповніть таблицю «Культура України на сучасному етапі».

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Які основні труднощі в розвитку культури спостерігаються на сучасному етапі?

2) Схарактеризуйте розвиток української науки за роки незалежності.

3) Які реформи були запроваджені в галузі освіти?

4) Назвіть основні здобутки української культури за роки незалежності.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Здобуття незалежності мало великий вплив на розвиток культури, який набув характеру національного відродження. Проте низка негативних явищ стримує поступальний розвиток. Прилучення до світового культурного простору спонукає до активних пошуків ефективної моделі освіти, розвитку науки. Науковий потенціал України дає змогу відігравати значну роль у розвитку світової науки.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Написати реферати за темами: «Вплив західної масової культури на розвиток української культури», «Україна — космічна держава», «Український спорт на міжнародній арені».

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України