Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 36

Тема. Формування передумов незалежності України. Суверенізація УРСР.

Мета: показати початок розгортання державотворчих процесів. Розкрити суть Декларації про державний суверенітет УРСР. Пояснити причини провалу спроб збереження СРСР. Формувати навички користування науковою термінологією. Розвивати логічне та історичне мислення учнів. Виховувати в учнів почуття патріотизму, толерантності, поваги до історичного минулого своєї держави.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991)», атлас.

Основні поняття і терміни: референдум, союзний договір.

Основні дати: березень 1990 р. — вибори до ВР УРСР; 16 липня 1990 р. — прийняття Декларації про державний суверенітет України; 23 липня 1990 р. — обрання Головою ВР УРСР Л. Кравчука; лютий 1991 р. — Верховна Рада ухвалила постанову про відновлення автономії Криму; 17 березня 1991 р. — Всесоюзний референдум.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Чим була зумовлена активізація національного руху в Україні наприкінці 1980-х рр.?

2) Схарактеризуйте процес трансформації Народного руху України.

3) Як відбувалося становлення багатопартійності в Україні?

4) Дайте класифікацію новоутвореним партіям.

5) Які процеси відбувалися в КПРС і, відповідно, у КПУ? Що таке «демплатформа»?

6) Чому за роки перебудови не виникло жодної загальносоюзної партії, проте було створено значну кількість національних партій?

• Заслуховування і обговорення кращих рефератів.

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вибори до ВР УРСР 1990 р.

• Розповідь учителя.

У березні—травні 1990 р. відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад.

Напередодні виборів розгорілась запекла боротьба навколо Закону УРСР про вибори. Законопроект, що був оприлюднений 8 серпня 1989 р., в основному дублював союзний закон 1989 р., за яким компартія отримувала певну квоту депутатських міст. Це положення, а також положення про скликання з’їзду Рад УРСР викликали найбільше обурення. Зрештою під тиском громадськості вони були зняті. Народні депутати обиралися прямим таємним голосуванням на альтернативних засадах. Поряд із трудовими колективами право висувати кандидатів у депутати надавалося й громадським організаціям.

Напередодні виборів було утворено Демократичний блок, який об’єднав усі опозиційні сили. Основою його був Народний рух України за перебудову та різні неформальні організації. На 450 парламентських міст претендувало 3 тис. кандидатів. Із 443 обраних депутатів 111 були прихильниками Демократичного блоку. До того ж, склад ВР УРСР оновився на 90 %. Блок здобув перемогу в п’яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Вибори до місцевих рад засвідчили перемогу демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях, а також значний успіх у Києві та Харкові.

Хоча вибори 1990 р. не стали повного перемогою демократії, вони похитнули монополію компартії на владу. Уперше в історії Україна отримала демократично обраний парламент.

Перша сесія ВР УРСР XII скликання виявила діаметральну протилежність думок представників Демократичного блоку і парламентської більшості. Трансляція сесії у прямому ефірі привернула до себе увагу всього населення. Верховна Рада стала працювати в парламентському режимі.

На початку червня 1990 р. було обрано керівний склад Верховної Ради. Головою ВР УРСР було обрано В. Івашка — першого секретаря ЦК КПУ. (Згодом на цій посаді його змінив Л. Кравчук — колишній другий секретар ЦК КПУ, а за ним І. Плющ — голова Київського облвиконкому.) Першим заступником Голови Верховної Ради став І. Плющ, заступником — В. Гриньов.

У перші дні діяльності Верховної Ради сформувалися дві політичні течії: комуністична, яка утворила парламентську більшість «За Радянську суверенну Україну» (неофіційна назва — «Група 239», очолював О. Мороз) і опозиційна — Народна Рада, що об’єднала спочатку 79, а згодом 120 депутатів. На чолі Народної Ради став депутат від Львівщини академік І. Юхновський.

«Група 239» не була монолітною. Серед її представників були як ортодоксальні комуністи, так і ті, що дивились на події з прагматичних позицій. Згодом це призвело до того, що ВР УРСР виступила за суверенітет, а пізніше і за незалежність України.

2. Декларація про державний суверенітет України.

• Розповідь учителя.

У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990—1994) абсолютну більшість (239 осіб) становила компартійна частина. Однак ідея національного відродження незалежності України заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю («за» проголосувало 355 депутатів, «проти» — 4).

Декларація складається із вступу (преамбули) та 10 розділів.

І. Самовизначення української нації.

II. Народовладдя.

III. Державна влада.

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство.

VI. Економічна самостійність.

VII. Екологічна безпека.

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня й внутрішня безпека.

X. Міжнародні відносини.

Основні положення Декларації:

• народ України становлять громадяни республіки всіх національностей;

• закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національними багатствами;

• самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

• миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

• визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

• гарантія права на вільний національно-культурний розвиток усіх національностей, що проживають на території України;

• необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Але під тиском громадськості народні депутати почали робити реальні кроки по наповненню змісту Декларації. 30 липня 1990 р. вони прийняли рішення повернути в Україну для продовження служби всіх солдатів Радянської Армії, призваних з її території. Однак та ж обережна більшість санкціонувала укладання двосторонніх угод України з іншими союзними республіками, погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в наступному:

• суверенітет було офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації;

• визначено основні напрями діяльності по досягненню реального суверенітету.

Ще в часи перебування України в складі СРСР було закладено основи майбутньої незалежності нашої держави.

Незабаром після прийняття Декларації Верховна Рада розглянула заяву В. Івашка і задовольнила його прохання про відставку. 18 липня 1990 р. Головою ВР УРСР було обрано Л. Кравчука.

3. Політична конфронтація восени 1990 р. Провал спроб збереження СРСР.

• Робота за підручником.

Складіть тези до запитання «Політична конфронтація восени 1990 р.».

• Бесіда за запитаннями.

1) Що зумовило загострення політичної боротьби восени 1990 р.?

2) Якими були наслідки цієї боротьби?

• Розповідь учителя.

Щоб зберегти СРСР, покласти край «параду суверенітетів», союзне керівництво вирішило ініціювати укладення нового союзного договору. (До того ж широкій громадськості завдяки дослідженням львівського історика Ісаєвича стало відомо, що союзний договір 1922 р. так і не був підписаний, а підмінений Сталіним Конституцією 1924.)

В Україні до підписання нового союзного договору ставилися неоднозначно. Під тиском громадськості 17 жовтня 1990 р. ВР УРСР приймає постанову, у якій визнавалося передчасним підписання нового союзного договору до затвердження нової Конституції України. 20 листопада Росія і Україна підписали угоду про визнання суверенітету одна одної і про необхідність співпраці на взаємовигідних умовах. Аналогічна угода була підписана з Казахстаном. Таким чином, союзний центр фактично усувався від влади; формувалися обриси конфедеративного союзу.

23 листопада був представлений проект союзного договору, який обмежував права республік, передбачав формування союзних органів влади з великими повноваженнями у сфері міжнародних відносин і фінансів. Передбачався пріоритет союзних законів над республіканськими. Такий проект не викликав великого ентузіазму. Тому консервативні сили, і зокрема депутатська група «Союз» BP СРСР, закликали М. Горбачова, як президента, винести на Всесоюзний референдум питання щодо майбутньої долі СРСР. На референдум було винесене таке питання: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права й свободи людини будь-якої національності?» Навмисно ускладнена формула, а також зловживання висловами, що не мали юридичного змісту («оновлена федерація», «повною мірою»), були потрібні партапарату, аби заручитися підтримкою народу, але залишити собі свободу дій. Відбулася відверта політична спекуляція на цілком природному бажанні абсолютної більшості населення до стабільності.

У цій ситуації голова ВР УРСР Л. Кравчук запропонував одночасно із загальнодержавним референдумом провести в Україні опитування населення щодо суті майбутнього єдиного державного утворення. ВР УРСР затвердила додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

17 березня 1991 р. відбувся референдум. У ньому взяли участь 83,5 % виборців. Народ України відповів позитивно як на перше (70,2 % від кількості тих, хто взяв участь у голосуванні), так і на друге питання (80,2 %). Незважаючи на суперечливість результатів референдуму й опитування (на голосування виносилися, по суті, різні форми національно-державного устрою), було очевидно, що громадська думка в Україні схиляється у бік незалежності. Таким чином, не вступаючи в пряму конфронтацію з президентом і ВР СРСР, ВР УРСР здобула підтримку народу, домігшися схвалення Декларації про державний суверенітет.

Після референдуму розпочався так званий «Новоогарьовський процес» — переговори керівників дев’яти республік, включаючи Україну, з президентом СРСР М. Горбачовим про новий союзний договір. В останньому варіанті договору передбачалося, що союзні відомства поступляться значною кількістю повноважень, але Радянський Союз мав залишитися федерацією республік, а не співдружністю суверенних держав конфедеративного типу. Попереднє підписання договору планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була остання спроба Горбачова шляхом компромісу між республіками і центром врятувати державну цілісність СРСР. Але тут втрутилися консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Якими були результати виборів до ВР УРСР 1990 р.?

2) Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України?

3) Схарактеризуйте суть політичної боротьби восени 1990 р.

4) Із якою метою було проведено референдум 17 березня 1991 р.? Якими стали його наслідки?

• Завдання.

Опрацюйте відповідний матеріал підручника і складіть таблицю «Хроніка національно-визвольного руху 1987—1991 рр.»

ЗРАЗОК ТАБЛИЦІ

Дата	Подія
1987—1988 рр.	Відновлення діяльності дисидентських організацій
Червень 1988 р.	Перший багатотисячний мітинг у Львові під гаслами демократизації суспільства і жовто-блакитними прапорами
Листопад 1988 р.	У Києві перша політична демонстрація і перший політичний страйк
1988—1989 рр.	Поява і розгортання діяльності різноманітних неформальних організацій. Зародження багатопартійності
1989 р.	Хвиля мітингів і демонстрацій під політичними гаслами
15—30 липня 1989 р.	Страйк шахтарів, що охопив 193 шахти. Страйкуючі висували як економічні, так і політичні вимоги
Вересень 1989 р.	Увільнення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ. Установчий з'їзд Народного Руху України за перебудову
Жовтень 1989 р.	Прийняття ВР УРСР Закону «Про мову»
Очень 1990 р.	«Живий ланцюг» між Києвом і Львовом у день відзначення роковин Злуки УНР і ЗУНР
Березень 1990 р.	Перші демократичні вибори до ВР УРСР
16 липня 1990 р.	Прийняття ВР УРСР Декларації про державний суверенітет України
30 вересня 1990 р.	100-тисячна маніфестація у Києві із закликом проведення «круглого столу» усіх політичних сил України
2—7 жовтня 1990 р.	Голодування студентів на площі Жовтневої революції (тепер Майдан Незалежності) на підтримку низки політичних вимог: • відставка уряду; • надання Декларації про державний суверенітет України конституційної сили; • оголошення нових виборів на багатопартійній основі; • заборона військової служби громадянам України за її межами; • націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ на території республіки

Закінчення таблиці

Дата	Подія
25—28 жовтня 1990 р.	II Всеукраїнські Збори Народного руху України. Зміни програмних положень. Проголошення мети на досягнення незалежності України та розбудови демократичної правової держави
17 березня 1991 р.	Референдум з питань майбутньої долі СРСР
24 серпня 1991 р.	Прийняття Акта проголошення незалежності України

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Вибори 1990 р. сприяли поглибленню національно-визвольного руху, спрямованого на суверенізацію України. Незважаючи на те що більшість у ВР УРСР за партійною приналежністю складали комуністи, основна їх кількість була налаштована прагматично. Розуміючи, що союзний центр уже не здатний керувати державою, що СРСР приречений, більшість депутатів ВР УРСР підтримали проголошення Декларації про державний суверенітет України та інші законодавчі акти, які зміцнювали суверенітет республіки. Спроба союзного керівництва на чолі з Горбачовим урятувати Союз шляхом підписання нового союзного договору виявилася невдалою. Референдум 17 березня 1991 р. засвідчив, що більшість населення підтримує суверенітет республіки. Україна виступила категорично проти федеративного устрою майбутнього союзу. Таким чином, від позиції України залежала майбутня доля СРСР.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.